Історичні типи держави

Перші спроби типологізації держав були зроблені ще Аристотелем, який вважав, що основними критеріями розмежування держав є, по-перше, кількість осіб, пануючих у державі і, по-друге, мета, яку здійснює держава. Він розрізняв правління одного, правління небагатьох, правління більшості, а держави поділяв на правильні (де досягається загальне благо) і неправильні (де переслідується приватна мета).

Г. Єллінек підкреслював, що не дивлячись на постійний розвиток і перетворення, можна встановити певні характерні ознаки, які надають тій чи іншій державі або групі держав упродовж їхньої історії відповідні риси певного типу Він виділяє ідеальний та емпіричний типи держав, де перша – це поміркована держава, якої в реальному житті не існує. Емпіричний тип визначають у результаті порівняння реальних держав між собою: давньосхідна, грецька, римська, середньовічна і сучасна.

Г. Кельзен вважав, що в основу типізації сучасних держав покладена ідея політичної свободи, тому виділяють два типи державності: демократія і автократія.

Американський професор Р. Макайвер також поділяє всі держави на два типи: династичні (антидемократичні) і демократичні. Різниця між ними полягає в ступені відображення державною владою волі суспільства.

Німецький політолог Р. Дарендорф, поділяючи всі держави на антидемократичні і демократичні, стверджує, що в результаті поступової демократизації суспільство класової боротьби стає суспільством громадян, у якому створена загальна для всіх основа, яка і робить можливим цивілізоване суспільне буття.

Категорія «тип держави» займає самостійне місце в теорії держави і права, тому що дає можливість більш повного відображення сутності держави, яка змінюється, особливостей її виникнення і еволюції, побачити в цілому історичний прогрес державно організованого суспільства.

Під типом держави розуміють взяті в єдності найбільш загальні риси різних держав, систему їхніх найважливіших властивостей і сторін, які породжуються відповідною епохою і характеризуються загальними суттєвими ознаками.

Отже, історичний тип держави – це узяті в єдності найбільш загальні риси різних держав, система породжуваних відповідною епохою їх найважливіших властивостей та сторін, що характеризуються загальними сутнісними ознаками[5].

Існує кілька основних підходів до визначення типології держави: формаційний, цивілізаційний і технократичний.

З погляду формаційного підходу головною ознакою, що визначає історичний тип держави, є тип соціально-економічних відносин, які склалися у суспільстві. Формація – це історичний тип суспільства, заснований на певному засобі виробництва. Автори формаційного підходу (Карл Маркс, Фрідріх Енгельс, Володимир Ленін) вважали засіб виробництва (соціально-економічні відносини) базисом, а державу, право, релігію, мораль, мистецтво – надбудовними явищами. Надбудова обумовлена базисом. Наприклад, якщо в суспільстві панують рабовласницькі соціально-економічні відносини, то й держава є рабовласницькою й захищає, передусім, інтереси рабовласників.

Відома «тріада» К. Маркса поділяє світову історію на три макроформації: первинну (архаїчну), вторинну (економічну) і третинну (комуністичну), які отримали назву суспільних. Основними критеріями такої класифікації є, по-перше, наявність або відсутність приватної власності; по-друге, наявність або відсутність протилежних класів; по-третє, наявність або відсутність виробництва. Отже, державно-організоване суспільство – елемент економічної суспільної формації, в рамках якої виділяються відповідні способи виробництва: азіатський, античний, феодальний, буржуазний. У цьому випадку в основу поділу історії суспільного розвитку покладена ідея природно-історичного процесу зміни однієї суспільно-економічної формації іншою, але кожна наступна логічно й історично виходить із попередньої, у надрах якої зароджуються всі економічні, соціальні та політичні елементи нової високоорганізованої формації[6].

Маркс виділяв такі історично існуючі формації (та відповідні до них типи держави): рабовласницька, феодальна, буржуазна. У майбутньому, з погляду Маркса, внаслідок соціалістичної революції повинна виникнути держава диктатури пролетаріату, що приведе до відмирання держави й права як непотрібних у комуністичному суспільстві явищ.

За сучасних умов вітчизняні дослідники (П.М. Рабінович) розглядають такі типи держави: а) племінно-бюрократичний; б) рабовласницький; в) феодальний; г) буржуазний; д) перехідний від буржуазного до соціально-демократичного; е) соціально-демократичний.

З позицій цивілізаційного підходу (Микола Данилевський, Арнольд Тойнбі, Освальд Шпенглер) історія людства – це історія народження, розвитку та згасання замкнутих, локальних цивілізацій. Цивілізація – це соціокультурна спільнота, сформована на основі універсальних (загальних) цінностей. До них належать світові релігії, системи права, моралі, досягнення мистецтва. Кожна з цивілізацій своєю основою має, насамперед, духовну підвалину («велику ідею», за висловом Тойнбі): своєрідну релігію і культуру, національну психологію. Кожна з цивілізацій має властивий для неї тип держави.

Якщо з погляду Маркса всі народи Землі та всі держави пройшли (чи пройдуть) ті ж самі стадії розвитку, то з погляду Тойнбі цивілізації ніяк не пов’язані між собою і практично не впливають одна на одну. Він запропонував упорядкований список цивілізацій, який включав 33 цивілізації, поділені на 27 незалежних цивілізацій і на 6 недорозвинутих цивілізації[7]. Окрім того, Тойнбі включав до числа локальних цивілізацій єгипетську, китайську, еллінську, західну, православну, мексиканську та інші цивілізації, що зумовили історичний тип держави, який відповідає тільки їм.

Технократичний підхід (Герберт Спенсер, Уолтер Ростоу, Деніел Белл) до типології держави ґрунтується на пріоритеті рівня розвитку технології, що визначає тип держави. Автори цієї точки зору на еволюцію держави розрізняють три рівні розвитку технології: аграрний, промисловий (індустріальний) та постіндустріальний (інформаційний). Аграрний тип технології побудований на позаекономічному примусі до праці, наприклад, на рабстві, кріпосному праві. Цьому технологічному рівню відповідає деспотична держава. Такою, наприклад, державою був Стародавній Єгипет. Індустріальний тип технології вимагає свободи та ініціативи особистості. Йому відповідає ліберальна держава, що визнає свободу та юридичну рівність людей. До цього типу відносилась, наприклад, більшість держав Західної Європи у ХІХ – на початку ХХ ст. Сучасним інформаційним технологіям, що втягують до виробництва та управління переважну більшість населення, відповідає демократична держава.

Кожен з підходів до типології держави має свої сильні й слабкі сторони, по-своєму висвітлюючи різні аспекти складного шляху розвитку суспільства, держави та права.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Основні теорії виникнення держави	\|	Місце держави в політичної системи суспільства

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.