Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Поняття і види форми правління, форми державного устрою та форми державного режиму

Формa держави – це спосіб організації і здійснення державної влади.

Поняття форми держави необхідно для відповіді на питання: як створюються вищі органи держави, як вони взаємодіють між собою і з населенням, як територіально побудована державна влада, якими методами здійснюється державна влада.

Форма держави – це державно-правова конструкція, яка складається з трьох елементів: форми правління, форми державного устрою, форми державного режиму. Класифікація держав за їх формою здійснюється відповідно до цих елементів:

1) в залежності від форми правління розрізняють: монархічні та республіканські держави;

2) в залежності від форми державного устрою розрізняють: унітарні, федеративні та конфедеративні держави;

3) в залежності від форми державного режиму розрізняють демократичні та антидемократичні держави.

На форму держави впливають національний склад населення, територіальні розміри країни, історичні традиції народу. Наприклад, невеликі за територією держави і мононаціональні держави, зазвичай, є унітарними. Монархічні держави в сучасному світі – як правило, данина історичній традиції.

Форма правління – це організація, порядок створення і взаємодії вищих органів державної влади (парламенту, глави держави та уряду).

В залежності від порядку заміщення посади глави держави розрізняють два різновиди форми правління – монархію і республіку.

Монархія – це така форма правління, за якої главою держави є особа, що отримує і передає свою посаду і титул, як правило, у спадщину і довічно.

Ознаки монархії:

1) влада голови держави (імператора, царя, короля, великого герцога, еміра, султана) існує історично і не делегується йому народом;

2) влада монарха здійснюється безстроково (довічно) і передається, як правило, у спадщину;

3) монарх не відповідає за ухвалені ним політичні рішення.

На цей час у світі існує близько 30 монархій. Їх різновиди визначаються характером взаємовідносин монарха з іншими вищими органами влади – парламентом та урядом :

1) абсолютна монархія (Катар, Оман, Саудівська Аравія). У руках монарха зосереджена вся повнота влади, всі інші органи влади формуються монархом та діють під його керівництвом. В чистому вигляді зараз таких монархій немає: у більшості випадків вони хоча б формально мають конституцію;

2) дуалістична монархія (Бруней, Бутан, Тонга). Влада поділяється між парламентом і монархом. Парламент приймає закони, але в монарха є право абсолютного вето (відхилення законопроекту). Уряд призначається монархом, підпорядковується йому і відповідає тільки перед ним;

3) парламентарна монархія (Бельгія, Великобританія, Данія, Іспанія, Малайзія, Нідерланди, Норвегія, Таїланд, Швеція, Японія). Монарх юридично є главою держави, але участі в управлінні країною фактично не бере. У парламентарній монархії глава держави або не має права вето щодо законопроектів (наприклад, у Японії), або фактично не застосовує вето (наприклад, у Великобританії). Головна відмітна риса парламентарної монархії – формування уряду парламентом і відповідальність уряду перед ним.

Низка монархій займає проміжне положення між дуалістичними і парламентарними (Йорданія, Марокко, Непал).

Республіка – це така форма правління, за якої верховна влада здійснюється представницькими органами, що обираються населенням на певний строк.

Республіка має такі ознаки:

1) влада глави держави і вищих державних органів делегується їм народом;

2) повноваження глави держави обмежені визначеним строком;

3) глава держави несе політичну відповідальність за свою діяльність.

Більшість сучасних держав – республіки. Прийнято поділяти республіки на такі різновиди :

1) президентська (Бразилія, Мексика, США). Президент у такій республіці, зазвичай, обирається прямими виборами (виняток складають США, де президента обирає колегія вибірників, обрана виборцями). Він очолює не тільки державу, але й уряд. Уряд призначається президентом і відповідає тільки перед ним;

2) парламентська республіка (Індія, Італія, Німеччина, Угорщина). Президент обирається таким чином, щоб він не отримував свій мандат безпосередньо від громадян: парламентом або окремими зборами, сформованими винятково для виборів президента. Президент не є главою уряду і не є вільним у його формуванні. Фактично, главу і склад кабінету визначає парламент, точніше, партія, яка перемогла на парламентських виборах і має більшість у парламенті. Уряд несе відповідальність перед парламентом;

3) змішана (президентсько-парламентська чи парламентсько-президентська) республіка (Бєларусь, Україна, Перу, Росія, Франція). Цей різновид республіки поєднує риси парламентської і президентської республік. Вибори президента здійснюються всенародним голосуванням (як у президентській республіці), але президент не очолює уряд (як у парламентській республіці). Уряд призначається президентом, але призначення прем’єр-міністра потребує згоди парламенту. Уряд відповідає перед президентом, але і парламент має право висловити йому недовіру, що тягне відставку уряду. Для змішаної республіки властиве виведення посади президента за тріаду законодавчої, виконавчої і судової влади: президент має самостійний статус.

Форма державного устрою –це спосіб територіально-політичного устрою держави, порядок взаємин між державою та її окремими частинами.

За формою державного устрою всі держави поділяються на прості (унітарні) і складні.

Проста (унітарна) держава – це єдина держава, яка складається з адміністративно-територіальних одиниць (областей, провінцій, губерній).

До ознак унітарної держави належать:

1) наявність єдиних вищих органів державної влади - представницьких, виконавчих і судових; місцеві органи влади наділені самостійністю;

2) діє одна конституція, єдина система права і законодавства, громадянство, грошова податкова система, кредитна політика;

3) її складові частини характеризуються однаковим юридичним статусом щодо центральних органів – не мають своїх законодавчих органів, військових формувань, зовнішньополітичних органів тощо. Винятком є асиметричні держави з територіальними автономіями – адміністративною чи місцевою (у Китаї) і політичною або законодавчою (Аландські острови у Фінляндії);

4) унітарна держава у міжнародних відносинах виступає одноособово, має єдину державну символіку, єдині збройні сили, керівництво якими здійснюється центральними органами державної влади.

На цей час більшість держав світу — унітарні держави (Болгарія, Угорщина, Греція, Польща). У багатьох унітарних державах (Іспанія, Україна, Фінляндія) є автономні утворення.

Різновиди унітарних держав:

· централізовані. Регіональні органи цих держав формуються шляхом призначення зверху (Казахстан, Нідерланди, Франція);

· децентралізовані. Регіональні органи утворюються незалежно від центру, зазвичай, за допомогою виборів (Великобританія, Італія, Нова Зеландія).

Серед складних держав розрізняють федерації і конфедерації.

Федераціястановить добровільне об’єднання кількох самостійних держав (суб’єктів федерації) у єдину союзну державу. Федерацію визначають такі ознаки:

1) територія має власний адміністративно-територіальний поділ (штати, кантони, землі, республіки);

2) існує два рівні державної влади: федеральна (союзна) влада має повноту зовнішнього суверенітету і значну частину внутрішнього суверенітету, а влада суб’єкта федерації характеризується внутрішнім суверенітетом. Вища державна влада належить федеральному президенту, уряду парламенту, судам. Суб’єкти федерації мають свої законодавчі (парламенти), виконавчі (самостійні органи управління) і судові органи;

3) наявність конституції і законодавства федерації, а також конституцій і системи законодавства її суб’єктів у межах установленої компетенції;

4) існує подвійне громадянство, громадянство всієї федерації так і її суб’єктів (ФРН, Австрія); дворівнева система податків;

5) наявність єдиних збройних сил, поліції, служб безпеки, митниці, що підпорядковуються центральному апарату;

6) суб’єкти федерації не наділені повним суверенітетом і не є суб’єктами міжнародного права, проте в договірним міжнародних відносинах може виступали як федерація загалом, так і кожний з її суб’єктів.

Різновиди федерацій:

· територіальні (Бразилія, Німеччина, США);

· національні (Бельгія, Індія);

· змішані (Росія).

Сьогодні в світі існує 24 федеративних держави, більшість з яких — досить великі за територією і чисельністю населення (Індія, Мексика, Нігерія, Росія, США, Німеччина).

Історично відома ще одна форма державного устрою — конфедерація (наприклад, США в початковий період свого існування, Німецький союз у 1815–1866 рр.).

Конфедерація – це тимчасовий союз держав, створений для досягнення певної мети (наприклад, виборення незалежності).

1) конфедерація – це об’єднання міжнародно-правового характеру, оформлене відповідним договором;

2) конфедерація, власне, не створює нової держави: це союз незалежних самостійних держав;

3) конфедерація не передбачає єдиної території створюваного об’єднання, кожен з її членів має абсолютний територіальний суверенітет;

4) конфедерація передбачає різний характер громадянства, тобто в конфедерації стільки громадянств, скільки складових об’єднання;

5) конфедерація передбачає різний характер верховних органів цих державних об'єднань. Конфедерація не має єдиної централізованої влади, рішення якої обов'язкові для всіх членів об’єднання. Кожен з них здійснює законодавство в межах своєї території. Будь-який член конфедерації має право нуліфікації, тобто право скасувати рішення загальноконфедеративного органу влади;

6) джерела доходів конфедерації формуються з надходжень, які відраховуються її учасниками; у конфедерації відсутня єдина грошова і податкова системи;

7) конфедерація передбачає різний характер збройних сил. В конфедерації кожний її член має власну армію, об’єднану спільним командуванням.

В цьому випадку держави поєднують лише окремі напрями своєї діяльності (наприклад, оборону, зовнішню політику, зовнішню торгівлю). Розвиток конфедерації підкоряється «залізному історичному закону»: вона або розпадається на окремі держави (Об’єднана Арабська Республіка 1958-1961 рр., яка розпалася на Єгипет та Сирію), або еволюціонує в федерацію (США).

На цей час риси конфедерації має Європейський Союз. У 2003 р. була утворена конфедеративна держава Сербії та Чорногорії, яка проіснувала недовго і розпалася на дві самостійні держави уже в 2006 р.

Історично відома ще одна форма державного устрою – імперія. Складається з метрополії – центру держави, в підпорядкуванні якої перебувають колонії. Владні повноваження належать виключно метрополії. Для правового статусу як колонії, так її населення характерна дискримінація – обмеження у правах.

До числа найбільших відносились Британська, Французька, Іспанська імперії. Національно–визвольний рух у колоніях цих держав призвів до появи нових національних держав та розпаду імперій.

Форма правління і форма державного устрою надають уявлення про організацію держави, її зовнішню форму. Реальна ж сутність інститутів держави, дійсний стан демократії відбиваються в понятті «державний режим».

Форма державного режиму –це сукупність прийомів і методів здійснення державної влади.

Існує безліч класифікацій державних режимів, з яких найбільш розповсюджена – розподіл держав на демократичні й антидемократичні (авторитарні й тоталітарні).

Характерними ознаками форми демократичного режиму є те, що :

· органи державної влади формуються на основі воле виявлення народу;

· владні повноваження поширені між державними органами, взаємини яких будуються за принципом поділу влади та відповідно до системи стримувань і противаг;

· представницькі органи влади займають провідне місце у системі державних органів, оскільки безпосередньо формуються народом і можуть виступити від його імені;

· права і свободи особи гарантуються і реалізуються;

· право має верховенство у державних справах та у суспільному житті;

· армія, поліція й інші каральні структури функціонують у суворо визначених правових межах, а їхня діяльність спрямована на охорону особи та країни від усяких зазіхань, на забезпечення суспільної безпеки та громадського порядку;

· судова влада незалежна, здійснює справедливе правосуддя;

· громадяни і їхні об'єднання реально беруть участь у державному і суспільно-політичному житті, територіальним громадам забезпечено широке самоврядування, партійно-політичним силам – плюралізм;

· позадержавні і неполітичні (нелегітимні) соціальні сили відстороненні від процесу здійснення політичної влади;

· основні способи вирішення соціальних і політичних конфліктів у суспільстві: компроміс, перемови; такі методи, як примус та насильство можуть застосовуватись у виняткових та суворо окреслених законом випадках.

Антидемократичний режиму характеризується тим, що:

· органи державної влади формуються без участі народу, але якщо він допущений до процесу формування державних органів за допомогою виборів, то це відбувається під жорстким контролем влади;

· величезні владні повноваження зосереджені в руках виконавчої влади, як правило, глави держави або уряду;

· представницькі органи влади або відсутні, або їх роль зведена до положення суто формальних інститутів;

· судова влада не відокремлена від виконавчої (якщо формально відокремлена) залежна від неї;

· відсутні права і свободи громадян у випадках, коли вони декларовані, немає конкретного механізму їх реалізації;

· роль права в житті суспільства й у вирішенні державних справ істотно обмежена;

· армія, поліція й інші каральні структури посідають особливе місце в державному механізмі, оскільки стоять понад владною верхівкою;

· реальна участь громадян і їх об’єднань у державному і суспільно-політичному житті, в управлінні державою загалом відсутня або істотно обмежена;

· ступінь впливу недержавних і неполітичних (аристократичних, олігархічних та інших) соціальних сил на здійснення політичної влади суттєвий, іноді надмірний;

· основні способи вирішення соціальних і політичних конфліктів у суспільстві: заборона, примус, насильство.

Характер державного режиму визначається не тільки правовими нормами, але й існуючою в країні політичною системою, рівнем політичної і правової культури населення. Однак визначальним фактором для державного режиму служить характер державної влади.

Розрізняють такі різновиди форм державного режиму:

1) демократичний режим, якому властиві: реальність особистих і політичних прав і свобод громадян; політичний та ідеологічний плюралізм; формування органів влади шляхом вільних загальних виборів; розподіл влади; діяльність і влади, і опозиції в виключно конституційних рамках.

Такий різновид державного режиму є типовим для держав Західної, Північної і Центральної Європи, Північної Америки. Окремі параметри демократичного режиму досягнуті постсоціалістичними країнами;

2) ліберальний режим, для якого характерні: визнання автономії (незалежності) людини від держави, захист природних прав людини, причому пріоритет віддається особистим правам перед соціальними, конституційне обмеження втручання держави до сфери економічних відносин, розподіл державної влади, верховенство закону.

В сучасній державний практиці ліберальний режим збігається з демократичним. Відмінність між ними полягає, передусім, у стані забезпеченості соціальних прав трудящих. Ліберальний режим, як правило, покладає це завдання не на державу, а інституції громадянського суспільства (наприклад, благодійні організації, недержавні пенсійні фонди тощо);

3) авторитарний режим, якому властиві: обмеження обсягу політичних прав і свобод; обмежений політичний та ідеологічний плюралізм (наприклад, дозволено існування тільки двох партій); фактична, а часом і формальна відсутність розподілу влади; недемократичний характер виборів (відсутність у виборців реальної можливості вибору).

Авторитарний режим є характерним для низки країн, що розвиваються (Індонезія, Малайзія, Таїланд), хоча окремі його елементи можуть виявлятися і у традиційно демократичних державах (наприклад, у Великобританії часів Другої світової війни).

4) деспотичний режим, для якого характерні: ніким і нічим не обмежена влада правителя над усіма членами суспільства, його цілковита сваволя, крайня централізація влади і безправність підданих. Класичні деспотії – стародавні (Вавилон, Ассирія, Єгипет) та середньовічні (Османська імперія, імперія Великих Моголів) держави;

5) тоталітарний, якому властиві: принципова відмова від ідеї прав людини і громадянина; пріоритет партії або держави в системі соціальних цінностей; однопартійна політична система і заборона існування опозиції; наявність загальнообов’язкової державної ідеології; формальний і декоративний характер виборів; принципове заперечення розподілу влади; вождізм.

Тоталітарний режим можливий як у високорозвиненому, так і слаборозвиненому суспільстві та державі (нацистська Німеччина, фашистська Італія, СРСР і країни соціалістичного табору, деякі сучасні африканські й азіатські держави). У більшості випадків тоталітарні й авторитарні режими співпадають.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Поняття, види та форми реалізації функцій держави	\|	Сучасні концепції держави. Правова держава.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.