Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






Система стандартів вищої освіти в Україні

 

Стандарт вищої освіти - сукупність норм, які визначають зміст вищої освіти, зміст навчання, засіб діагностики якості вищої освіти та нормативний термін навчання.

Систему стандартів вищої освіти складають державний стандарт вищої освіти, галузеві стандарти вищої освіти та стандарти вищої освіти вищих навчальних закладів.

Стандарти вищої освіти є основою оцінки якості вищої освіти та професійної підготовки, а також якості освітньої діяльності вищих навчальних закладів незалежно від їх типів, рівнів акредитації та форм навчання.

Державний стандарт вищої освіти містить складові:

§ перелік кваліфікацій за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями (зокрема, див. кваліфікації за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями “бакалавр” – “спеціаліст” – “магістр” за спеціальністю “Документознавство та інформаційна діяльність”);

§ перелік напрямів та спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями (спеціальність “Документознавство та інформаційна діяльність” включена до напряму 0201 “Культура”);

§ вимоги до освітніх рівнів вищої освіти;

§ вимоги до освітньо-кваліфікаційних рівнів вищої освіти.

Галузеві стандарти вищої освіти містять складові:

§ освітньо-кваліфікаційні характеристики випускників вищих навчальних закладів;

§ освітньо-професійні програми підготовки;

§ засоби діагностики якості вищої освіти.

Стандарти вищої освіти вищих навчальних закладів містять складові:

§ перелік спеціалізацій за спеціальностями;

§ варіативні частини освітньо-кваліфікаційних характеристик випускників вищих навчальних закладів;

§ варіативні частини освітньо-професійних програм підготовки;

§ варіативні частини засобів діагностики якості вищої освіти;

§ навчальні плани;

§ програми навчальних дисциплін.

 

Освітньо-кваліфікаційна характеристика випускника вищого навчального закладу відображає цілі вищої освіти та професійної підготовки, визначає місце фахівця в структурі галузей економіки держави і вимоги до його компетентності, інших соціально важливих якостей, систему виробничих функцій і типових завдань діяльності й умінь для їх реалізації.



Интернет реклама УБС

Освітньо-професійна програма підготовки визначає нормативний термін та нормативну частину змісту навчання за певним напрямом або спеціальністю відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня, встановлює вимоги до змісту, обсягу та рівня освіти й професійної підготовки фахівця.

Навчальні плани визначають графік навчального процесу, перелік, послідовність та час вивчення навчальних дисциплін, форми навчальних занять та терміни їх проведення, а також форми проведення підсумкового контролю.

Програми навчальних дисциплін визначають їх інформаційний обсяг, рівень сформованості вмінь та знань, перелік рекомендованих підручників, інших методичних та дидактичних матеріалів, критерії успішності навчання та засоби діагностики успішності навчання.

РОЗДІЛ 3. СУЧАСНА ЗАКОНОДАВЧА БАЗА В ГАЛУЗІ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ (ДОКУМЕНТНО-ІНФОРМАЦІЙНОЇ, НАУКОВО-ІНФОРМАЦІЙНОЇ, ВИДАВНИЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ, БІБЛІОТЕЧНОЇ СПРАВИ, АРХІВОЗНАВСТВА, ДІЛОВОДСТВА)

 

 

Сучасний етап розвитку інформаційної інфраструктури в україні характеризується формуванням і реалізацією державної інформаційної політики, активним створенням нормативно-правової бази сфери інформатизації та інформаційної діяльності.

Сьогодні Україна створює власну нормативно-правову базу, що забезпечує функціонування різних сфер документної та інформаційної діяльності. Відчувається прагнення гармонізувати їх з міжнародними законами та стандартами (зокрема, з комплексом останніх під рубрикою "Інформація та документація"). З іншого боку, в країнах з високим рівнем розвитку економіки відбувається певне інтегрування інформаційно-документальних галузей (причому не тільки інтелектуальне, а й у практичній діяльності) внаслідок їхньої комп'ютеризації. В Україні теж починають спостерігатися зародки подібних процесів.

Розвиток національного законодавства з питань інформаційної сфери сприятиме прийняттю Інформаційного кодексу України, який повинен стати сучасною правовою базою для державного регулювання відносин у національному інформаційному просторі та його подальшому розвитку, а також для захисту і зміцнення інформаційної безпеки України.

Закон України „Про інформацію” [6] набув чинності 2 жовтня 1992 року. Дія цього Закону поширюється на інформаційні відносини, які виникають у всіх сферах життя і діяльності суспільства та держави при одержанні, використанні, поширенні та зберіганні інформації. Закон установлює загальні правові основи одержання, використання, поширення та зберігання інформації, закріплює право особи на інформацію у всіх сферах суспільного і державного життя України, а також систему інформації, її джерела, визначає статус учасників інформаційних відносин, регулює доступ до інформації та забезпечує її охорону, захищає особу і суспільство від неправдивої інформації.

Згідно із Законом інформаційна діяльність розглядається як сукупність дій, спрямованих на задоволення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб і держави. Важливе місце в Законі належить описові механізму функціонування інформаційних потоків у суспільстві. Закон встановлює права та обов’язки учасникiв iнформацiйних відносин, iхню вiдповiдальнiсть за порушення законодавства про інформацiю, визначає порядок спiвробiтництва української сторони з іншими державами, зарубідними і міжнародними організаціями і галузі інформації.

Положення Закону України „Про інформацію” конкретизуються в інших законах про інформаційну діяльність та охорону прав інтелектуальної власності, які мають більш конкретний характер, а також у низці інших законодавчих і нормативних актів.

Закон України „Про науково-технічну інформацію” [9] визначає основи державної політики в галузі науково-технічної інформації, порядок її формування і реалізації в інтересах науково-технічного, економічного і соціального прогерсу України. Законом регулюються правові і економічні відносини громадян, юридичних осіб, держави, що виникають при створенні, одержанні, використанні та поширенні науково-технічної інформації, а також визначаються правові форми міжнародного співробітництва у цій галузі.

Законодавство України про інформаційну діяльність в цілому викладено у ряді законів і підзаконних актів, зокрема:

Закон України „Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” [11] поширюється на друковані засоби масової інформації, засновані в Україні, а також на друковані засоби масової інформації інших держав, які розповсюджуються в Україні.

У цьому Законі під друкованими засобами масової інформації (пресою) в Україні розуміють періодичні й такі, що продовжуються видання, які виходять під постійною назвою, з періодичністю один і більше номерів (випусків) протягом року на підставі свідоцтва про державну реєстрацію. Додатки до друкованих засобів масової інформації у вигляді видань газетного та журнального типу є окремими періодичними і такими, що продовжуються, друкованими виданнями і підлягають реєстрації на загальних підставах.

У Законі подається порядок організації діяльності друкованих ЗМІ: визначаються суб′єкти, що мають право на заснування друкованого ЗМІ, та відносини між співзасновниками; порядок державної реєстрації, підстави для відмови у реєстрації друкованого ЗМІ та порядок оскарження такої відмови. Законом регулюються відносини між редакціями друкованих ЗМІ і громадянами та організаціями, міжнародна діяльність друкованих ЗМІ та відповідальність за порушення свободи діяльності друкованих ЗМІ.

Закон України „Про інформаційні агентства” [15] закріплює правові основи діяльності в Україні інформаційних агентств та їх міжнародного співробітництва. Інформаційними агентами, згідно з цим Законом, є зареєстровані як юридичні особи суб′єкти інформаційної діяльності, що діють з метою надання інформаційних послуг. Під представництвом інформаційного агентства в Україні розуміють зареєстровану в Україні відповідно до чинного законодавства як суб′єкт інформаційної діяльності будь-яку установу (бюро, представництво, корпункт тощо), що представляє в Україні державне або недержавне інформаційне агентство, зареєстроване як юридична особа згідно з чинним законодавством відповідної країни, і яке здійснює свою діяльність у сфері інформації згідно із Законом України „Про інформацію” та цим Законом.

У Законi подається перелiк суб’єктiв дiяльностi iнформацiйних агентств, якими є засновник (спiвзасновники) iнформацiйного агентства, його керiвник (директор, генеральний директор, президент та iн.), трудовий колектив, творчий колектив, журналiст iнформацiйного агентства, спецiалiст у галузi засобiв комунiкацiй, автор або власник iнформацiї, видавець (виробник) продукцiї iнформацiйного агентства, розповсюджувач продукцiї iнформацiйного агентства, споживач продукцiї iнформацiйного агентства, а також визначається їхнiй статус i статус самого iнформацiйного агентства. Закон встановлює порядок заснування, державної ресстрацii та припинення дiяльностi iнформацiйних агентств, розповсюдження їхньої продукцiї, мiжнародної дiяльностi, а також вiдповідальнiсть за порушення законодавства про iнформацiйнi агентства.

Закон України “Про державну таємницю” [12] регулює суспiльнi вiдносини, пов’язанi з вiднесенням iнформацiї до державної таємницi, засекречуванням, розсекречуванням її матерiальних носiїв та охороною державної таємницi з метою національної безпеки України.

Державна таємниця — вид таємної інформації, що охоплює вiдомостi у сферi оборони, економiки, науки i технiки, зовнiшнiх вiдносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди нацiональнiй безпецi України та якi визнанi у порядку, встановленому цим Законом, державною таємницею i пiдлягають охоронi державою. Ступiнь секретностi (“особливої важливостi”, “цiлком таємно”, “таємно”) - категорiя, яка характеризує важливiсть секретної iнформації, ступiнь обмеження доступу до неї та рiвень охорони державою. Забороняється вiднесення до державноi таємницi будь-яких вiдомостей, якщо цим будуть порушуватися конституцiйнi права людини i громадянина, завдаватиметься шкода здоров’ю i безпецi населення.

Закон України „Про захист інформації в автоматизованих системах” [14] має на меті встановлення основ регулювання правових відносин щодо захисту інформації в автоматизованих системах за умови дотримання права власності громадян України і юридичних осіб на інформацію та права доступу до неї, права власника інформації на її захист, а також встановленого чинним законодавством обмеження на доступ до інформації. Дія Закону поширюється на будь-яку інформацію, що обробляється в автоматизованих системах.

Дія Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» [8] поширюється на відносини, що виникають в процесі створення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, оброблення, використання та знищення електронних документів. Закон встановлює основні організаційно-правові засади електронного документообігу та використання електронних документів.

Електронним документом Закон визначає документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

З метою сприяння розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет, забезпечення широкого доступу до цієї мережі громадян та юридичних осіб усіх форм власності в Україні, належне представлення в ній національних інформаційних ресурсів, що є одним з пріоритетних напрямів державної політики в сфері інформатизації, задоволення конституційних прав громадян на інформацію, побудови відкритого демократичного суспільства, розвитку підприємництва Президентом України було прийнято Указ «Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні» [17].

Прийнятий у 1999 році Закон України “Про Основи державної інформаційної політики”[24] головною метою державної інформаційної політики визначає забезпечення (шляхом здійснення комплексу взаємозв'язаних дій та проведення різноманітних заходів) цілеспрямованого формування в Україні інформаційної сфери, становлення системи інформаційної діяльності, правове регулювання національного інформаційного ринку і розвиток інформаційного простору держави в інтересах особистості та суспільства.Державна інформаційна політика як важлива складова частина внутрішньої та зовнішньої політики України охоплює всі сфери життєдіяльності і покликана забезпечити планомірний перехід до демократичного інформаційного суспільства та повноцінне входження України у світовий інформаційний простір. Основними напрямами і способами проведення державної інформаційної політики є: § забезпечення доступу громадян до інформації; § створення національних систем і мереж інформації; § зміцнення матеріально-технічних, фінансових, організаційних, правових і наукових основ інформаційної діяльності; § забезпечення ефективного використання інформації; § сприяння постійному оновленню, збагаченню та зберіганню національних інформаційних ресурсів; § створення загальної системи захисту інформації; § сприяння міжнародному співробітництву у сфері інформації та гарантування інформаційного суверенітету України. Державна інформаційна політика спрямована на ефективне використання та захист єдиного національного інформаційного простору і грунтується на таких базових (основних) положеннях: § національний інформаційний простір - це сукупність суб'єктів, відносин та продуктів інформаційної діяльності, які функціонують у рамках єдиного правового поля з метою задоволення інформаційних потреб особи, суспільства і держави засобами преси, телебачення, радіомовлення, книговидання та аудіовізуальної продукції на магнітних носіях. Він є багаторівневою системою, що включає різноманітні сфери, складається з організаційної, адміністративної, творчої, матеріально-технічної структур, відображає рівень соціокультурного розвитку суспільства; § держава виступає гарантом суверенітету і цілісного функціонування єдиного національного інформаційного простору відповідно до національних інтересів України, завдань внутрішньої та зовнішньої політики, здійснює управління інформаційною сферою; § державна інформаційна політика спрямована на утвердження свободи слова, плюралізму і демократичних засад інформаційної діяльності, інформаційного суверенітету та інформаційної безпеки України, зміцнення і розвиток її інформаційної інфраструктури; § державна інформаційна політика здійснюється у взаємозв'язку з політикою в економічній, соціальній, культурній, освітній, правовій сферах, сприяє духовній і моральній інтеграції українського суспільства; § державна інформаційна політика сприяє виходу України у світовий інформаційний простір, зберігаючи свій суверенітет, автономність і національну самобутність. У державній інформаційній політиці особливе місце займає інформаційно-телекомунікаційна інфраструктура, покликана забезпечити створення єдиного інформаційного простору України, залучення всіх регіонів країни до виконання соціально-економічних, політичних та культурних завдань державотворення, послідовне входження України до європейської та глобальної інформаційної інфраструктури. Загальні засади і напрями інформатизації країни визначені Законами України "Про національну програму інформатизації" [7], "Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки" [10] та Концепцією Національної програми інформатизації.

Крiм зазначених документiв iнформаційна дiяльнiсть в Україні в тiй чи іншій мiрi регулюється рядом iнших законодавчих (Закони “Про авторське право і суміжні права”, “Про обов‘язковий примірник документів”, “Про видавничу справу”, “Про рекламу” “Про Нацiональну раду України з питань телебачення i радiомовлення” , “Про охорону прав на зазначення походження товарів”, “Про стандартизацію і сертифікацію”, „Про аудиторську діяльність”, „Про власність”, „Про підприємства в Україні”, „Про банки і банківську діяльність”, Укази Президента „Про вдосконалення інформаційно-аналітичного забезпечення Президента України та органів державної влади”, „Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні” тощо) та підзаконних актів.

В Україні серед нормативних документів, що регулюють сферу діловодства як складової системи інформаційного забезпечення будь-якої установи та одного з видів інформаційної діяльності, є “Примірна інструкція з діловодства у міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади”, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 1997 р. № 1153, та національний стандарт України 4163-2003 “Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлювання документів”, затверджений та набув чинності за наказом Держспоживстандарту Україні від 7 квітня 2003 р. № 55. В них дещо по-різному викладено вимоги до оформлювання організаційно-розпорядчих документів (ОРД). Стандарт містить більше нових і раціональних підходів до змісту таких вимог, зумовлених потребами сьогодення. Водночас за замовленням Держкомархіву України відділом документознавства УНДІАСД було розроблено і видано“Методичні рекомендації щодо застосування ДСТУ 4163-2003 “Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлювання документів”/ Розробники: Кулешов С.Г., Кузнєцова Л.В., Загорецька О.М., Лозова С.Ф., Ситник Т.О.; Держкомархів України; УНДІАСД. – К., 2004. – 62 с.

Низку проблем, пов‘язаних з правовим регулюванням організації діловодства в Україні, має вирішити відповідний законодавчий акт. Починаючи з квітня 2002 р. працює створена Держкомархівом України робоча група з розроблення проекту Закону України “Про діловодство”. Законопроект (після обговорення варіантів проекту із зацікавленими установами, його погодження співрозробниками, Міністерством юстиції України тощо) пройшов юридичну експертизу в Кабінеті Міністрів України, за результатами якої розробникам було рекомендовано доопрацювати його з метою розширення предмета правового регулювання. На думку С.Кулешова, одного з розробників проекту, Закон України “Про діловодство” (не виключно, що цю назву буде уточнено) має: визначити повноваження суб‘єктів організації діловодства в країні; утвердити норму щодо неухильного виконання основних нормативно-правових актів, спрямованих на організацію діловодства, зокрема, стандартів на створення управлінських документів (наприклад, це може надати ДСТУ 4163-2003 статус підзаконного акта), інструкції з діловодства, номенклатури справ в установах незалежно від форми власності; здійснити законодавче регулювання питань організації електронного діловодства з метою втрат службових електронних документів, їх інформації, а також змін в цій інформації; забезпечити права власності установ на їх документаційні фонди; встановити відповідність з метою запобігання втрат та несанкціонованого знищення службових документів, зокрема під час ліквідації та реорганізації установ тощо.

У найближчій перспективі передбачається також перевидання ДСТУ 4163-2003, в якому буде враховано пропозиції працівників служб діловодства установ, інших фахівців з питань підготовки службових документів щодо уточнення змісту формулювання окремих вимог до оформлювання ОРД, а також виправлено помилки, що виникли під час редакційного опрацювання тексту у видавництві.

Нормативно-методичне забезпечення організації справочинства є одним із пріоритетних завдань управлінського (традиційного) документознавства. У межах його вирішення Український державний науково-дослідний інститут архівної справи та документознавства (УДНДІАСД) за дорученням Державного комітету архівів України (Держкомархів України) доопрацював ДСТУ 2732:2004 "Діловодство й архівна справа. Терміни та визначення понять" [26]. Чинний термінологічний стандарт, попри критичне ставлення ряду документознавців та архівознавців до його змісту (певна міра такої критичності так чи інакше буде присутня, зважаючи на значну розбіжність думок у підходах до формулювання понять), відіграв позитивну роль як перша вітчизняна спроба стандартизації не тільки термінів у галузі справочинства та архівної справи, а й загалом у даних сферах практичної діяльності.

Витримки з вищезазначених законів, що стосуються визначення основних професійних термінів, подані у додатку 1 до даного посібника.

 

 


Читайте також:

  1. Active-HDL як сучасна система автоматизованого проектування ВІС.
  2. II. Бреттон-Вудська система (створена в 1944 р.)
  3. IV. Система зв’язків всередині центральної нервової системи
  4. IV. УЗАГАЛЬНЕННЯ І СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ВИВЧЕНОГО
  5. The educational system of Great Britain (Система освіти Великобританії)
  6. V. Систематизація і узагальнення нових знань, умінь і навичок
  7. VI. Система навчаючих завдань для перевірки кінцевого рівня завдань.
  8. VI. Система навчаючих завдань для перевірки кінцевого рівня завдань.
  9. VI. Узагальнення та систематизація знань
  10. VII. Закріплення нового матеріалу і систематизація знань.
  11. Авангард в Україні
  12. Автоматизація банківської діяльності в Україні




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Структура вищої освіти | 

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.003 сек.