Предмет і методи підприємницького права

Предметом підприємницького праваяк галузі права виступають підприємницькі відносини.

Підприємницькими визнаються відносини, що виникають у процесі організації та здійснення підприємницької діяльності між суб’єктами підприємництва, а також між цими суб’єктами та іншими учасниками відносин у сфері підприємництва.

Таким чином, є можливість говорити про дві складові предмета підприємницького права.

Перша– функціональна, передбачає виділення відносин, що мають направленість на процес організації і здійснення підприємницької діяльності.

Друга – суб’єктна, передбачає виділення суб’єктного складу відносин – суб’єктів підприємництва й учасників відносин у сфері підприємництва.

Отже, підприємницькі відносини породжуються підприємницькою діяльністю.

Методом правового регулюванняпідприємницьких відносин виступають законодавчо визнані способи впливу на підприємницькі відносини норм підприємницького права з метою їх регулювання, захисту та застосування юридичної відповідальності у випадку їх порушення.

Розрізняють чотири основних методи правового регулювання.

1) Метод автономних рішень – базується на диспозитивних засадах і дозволяє суб'єктам господарювання приймати самостійно (але в межах своєї компетенції) юридично значущі рішення. Обов'язок усіх інших суб'єктів – не перешкоджати прийняттю та виконанню цих рішень.

На підставі цього методу особа:

· на власний розсуд приймає рішення про створення суб’єкта господарювання;

· здійснює самостійно вибір його організаційно-правової форми;

· обирає контрагентів для укладання договорів;

· визначає цілі та напрями використання прибутку, отриманого від підприємницької діяльності, тощо.

2) Метод владних приписів – базується на імперативних засадах і дозволяє державі (в особі відповідних компетентних органів) встановлювати бажані для неї моделі підприємницьких правовідносин з метою контролю за дотриманням чинного законодавства суб’єктами підприємницької діяльності.

Цей метод реалізується через:

· встановлення обов’язкової процедури державної реєстрації суб’єктів підприємництва;

· процедури патентування та ліцензування підприємницької діяльності;

· фіксації для окремих організаційно-правових форм мінімально допустимого розміру статутного та резервного капіталів;

· здійснення певних видів підприємницької діяльності за допомогою чітко визначених організаційно-правових форм (банківська, страхова діяльність, ломбардні операції тощо).

3) Метод координації базується на диспозитивних засадах і забезпечує прийняття юридично значущих рішень за згодою сторін, кожна з яких не має права нав'язувати свої умови другій стороні. Рішення приймається на основі компромісу.

Цей метод, як правило, використовується під час укладання господарських договорів за допомогою конкурентних і неконкурентних способів.

4) Метод рекомендацій базується на імперативно-диспозитивних засадах і дозволяє державі (в особі її компетентних органів) рекомендувати суб’єктам підприємництва бажані для неї моделі підприємницьких правовідносин з метою їх упорядкування.

Цей метод реалізується через встановлення державою:

· примірних і типових господарських договорів;

· примірних установчих документів (статутів і засновницьких договорів);

· зразків внутрішніх правових документів господарських організацій – форм бухгалтерської звітності, податкових декларацій тощо.

Регулювання підприємницьких відносин відповідними методами здійснюються на основі конкретних принципів підприємницького права.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Поняття підприємницького права як самостійної галузі права	\|	Принципи підприємницького права

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.