• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Виборчі системи: суть, різновиди, переваги та недоліки.

Результати голосування, представництво політичних сил в органах державної влади, та напрямок державної політики залежать не лише від ідеологічних орієнтацій і уподобань виборців, а й від типу виборчої системи, яка застосовується у тій чи іншій країні.

Під виборчою системою розуміють спосіб організації та проведення виборів, зафіксований у юридичних нормах; порядок, за яким рішення виборців трансформуються у владні повноваження.

Виділяють три основні різновиди виборчих систем – мажоритарну, пропорційну і змішану.

1. Мажоритарна (лат. majorite – більшість) – система визначення результатів виборів, завдяки якій депутатські мандати (один або кілька) від округу одержують тільки ті кандидати, які отримали встановлену законом більшість голосів, а всі інші кандидати вважаються необраними. Тут головним суб’єктом виборів є особа (кандидат).

Залежно від способу встановлення переможця виділяють:

1) мажоритарну систему абсолютної більшості, при застосуванні якої переможцем стає той кандидат, який набрав більше 50 % голосів виборців (діє своєрідна формула – 50 % + 1 голос). У випадку, коли жоден з кандидатів не набрав абсолютної більшості голосів, проводиться другий тур виборів, в якому беруть участь два чи більше кандидати, що набрали найбільше голосів виборців, або ж подолали встановлену законом межу голосів.

2) мажоритарну систему відносної більшості, при застосуванні якої переможцем стає кандидат, який набрав найбільшу кількість голосів по відношенню до інших кандидатів, але не обов’язково більше половини.

3) мажоритарну систему кваліфікованої більшості, при застосуванні якої кандидату потрібно набрати встановлену законом кваліфіковану більшість (як правило, 2/3 чи 3/4) голосів виборців.

Загалом можна назвати такі основні переваги мажоритарної виборчої системи:

1) наявність постійного зв’язку між кандидатом і виборцями округу;

2) персоніфікація виборів: виборці голосують за конкретну людину, яку можуть побачити і оцінити;

3) потенційний демократизм, оскільки переможця підтримує більшість виборців;

4) простота у підрахунку голосів;

5) можливість контролю за діяльністю депутата, персональна його відповідальність перед виборцями;

6) праця депутата в інтересах виборців округу;

7) сприяння проходженню в парламент великих політичних партій і, відповідно, сприяння парламентській та урядовій стабільності;

8) свобода дій депутата, оскільки він залежить лише від виборців округу.

Разом з тим мажоритарна виборча система має і ряд недоліків:

1) значна розбіжність між кількістю отриманих голосів та кількістю депутатських мандатів, тобто, викривлення результатів голосування;

2) неврахування голосів значної кількості виборців;

3) значна можливість для здійснення тиску на виборців, маніпуляцій та фальсифікацій;

4) в парламент потрапляють лише великі політичні партії, що, в свою чергу перешкоджає розвитку малих і середніх партій;

5) проходження в парламент радикальних регіональних політичних партій;

6) праця депутата в інтересах лише виборців округу може відбуватися у розріз із загальнодержавними інтересами.

2. Пропорційна (лат. proportionalis – співрозмірний) – система, за якої депутатські мандати розподіляються між партіями пропорційно кількості голосів виборців, отриманих кожною з них в межах виборчого округу. При застосуванні цієї системи округи завжди багатомандатні.

За можливістю впливом виборця на розташування кандидатів у списку розрізняють такі види пропорційної системи:

1) із жорсткими списками (виборець голосує за партію в цілому і не може вплинути на розташування кандидатів);

2) з напівжорсткими списками (передбачає для виборця можливість голосувати як за список в цілому, так і віддавати перевагу певному кандидату);

3) з преференціями (виборець не лише голосує за список, але і віддає голоси кандидатам із списку у порядку їх привабливості для виборця) .

Пропорційна виборча система передбачає застосування виборчого порогу (відсоткового бар’єру), що являє собою мінімальну кількість голосів виборців (в процентах), яку повинна зібрати партія, щоб прийняти участь в розподілі мандатів (в Україні до 2006 р. виборчий поріг становив 4 %, згодом був знижений до 3 %).

Пропорційна виборча система має такі переваги:

1) голоси виборців розподіляються пропорційно, мінімізується їх втрата;

2) враховуються інтереси різних суспільних груп;

3) відбувається сприяння розвитку партійної системи та партійної ідеології;

4) існує менше можливостей для фальсифікацій результатів волевиявлення громадян;

5) не дозволяє проходженню в парламент радикальних регіональних політичних партій;

6) маючи за спиною підтримку політичної партії, депутат має набагато більше можливостей, щоб виконати передвиборні обіцянки.

Однак пропорційна виборча система має і ряд негативних ознак:

1) виборці голосують не за конкретних людей, а за партійний список, в якому можуть виявитися невідомі, некомпетентні, непопулярні політики;

2) відсутність тісного зв’язку, контактів між депутатами і виборцями, оскільки депутата обирають не виборці конкретного виборчого округу, а виборчий корпус всієї країни;

3) доволі складна система підрахунку голосів;

4) до парламенту потрапляє багато політичних сил, що ускладнює процедуру формування парламентської більшості і часто робить уряд у країні нестабільним;

5) відсутність персональної відповідальності депутата перед виборцями за свої дії;

6) обмеження свободи дій депутата, його залежність від партійного керівництва, якому він завдячує своїм обранням;

7) покупка місць в партійних списках;

8) спотворення регіонального представництва.

3. Змішана виборча система – така процедура проведення виборів, яка включає елементи як мажоритарної, так і пропорційної виборчих систем. Дана виборча система застосовується, як правило, в тих країнах, де йде пошук і становлення виборчих систем або необхідно досягти компроміс між принципом представництва у парламенті різних політичних сил та стабільністю сформованого ними уряду.

Найпростішим варіантом змішаної виборчої системи є так зване паралельне комбінування (лінійне змішування), суть якого полягає в тому, що частина депутатів обирається за мажоритарною виборчою системою, а частина – за пропорційною. Однак існують й інші варіанти змішаної системи, що запроваджуються в модифікованому вигляді з перевагою тієї чи іншої виборчої системи.

Питання для самоконтролю

1. Розкрийте зміст поняття «вибори».

2. Яку роль виконують вибори в демократичному суспільстві?

3. Які ви можете назвати різновиди виборів за часом проведення?

4. В чому полягає суть демократичних принципів виборів?

5. Які ви знаєте демократичні принципи виборів?

6. Назвіть різновиди виборчих цензів.

7. Які ви знаєте стадії виборчого процесу?

8. Які різновиди виборчої системи ви знаєте?

9. Які різновиди мажоритарної виборчої системи вам відомі?

10. Вкажіть різновиди пропорційної виборчої системи.

11. Що таке виборчий поріг?

12. Назвіть переваги і недоліки основних виборчих систем.

Рекомендована літеретура

1. Виборче право України. Навчальний посібник / За ред. В.Погорілко, М.Ставнійчук. – К.: Парламентське видавництво, 2003. – 383 с.

2. Гелей С. Д., Рутар С. М. Політологія: Навч. посіб. – К.: Знання, 2007. – 309 с.

3. Конституційне право України / За ред. В.Ф. Погорілка. – К.: Наукова думка, 1999. – 734 с

4. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради. – 1996. – № 30. – С. 381-417.

5. Піча В.М., Хома Н.М. Політологія: Підручник для студентів вищих закладів освіти. – Львів: Магнолія Плюс, 2005. – 304 с.

6. Політологія / За ред. А.Колодій. – К.: Ельга, Ніка-Центр, 2003. – 664 с.

7. Словник-довідник політологічних термінів / За ред. Гетьманчука М.П., Ткачука П.П. – Львів: ЛІСВ, 2006. – 228 с.

8. Шляхтун П.П. Політологія (теорія та історія політичної науки): Підручник. – К.: Либідь, 2002. – 576 с.

Читайте також:

1. PR-відділ організації: переваги і недоліки
2. PR-технології у виборчій кампанії.
3. Але в реклами є і недоліки.
4. Амортизаційні відрахування: суть, значення, види
5. Безпека фондового ринку: суть, критерії та індикатори оцінки
6. Безробіття: суть, причини, форми та соціально-економічні наслідки
7. Бюджетний дефіцит, його суть, причини виникнення та джерела фінансування
8. Бюджетний механізм та його підсистеми: забезпечуючі, оперативні, ретроспективні.
9. Бюджетні запити: їх суть, необхідність складання та аналіз
10. Бюджетування як інструмент оперативного контролінгу, його переваги і недоліки
11. В лекції висвітлюються питання використання мережних структур, їх недоліки та переваги.
12. В) Конкуренція суть, форми.

Переглядів: 7777