Парадигма об’єктно-орієнтованого програмування

Об’єктно-орієнтоване програмування (ООП) визначає стратегію побудови предметної моделі ПрО, згідно теорії Г.Буча відповідно якої вісь світ складається з об’єктів. Розробники систем мають мислити в термінах об'єктів і методів їх виконання. Об'єкт, як певна сутність ПрО перебуває в різних станах і має певний набір операцій, які пов’язані з об’єктом, надають іншим об’єктам послуги (сервіси) для виконання методів, а їх стан залежить від значень атрибутів. Об'єкти створюються відповідно до визначення класу об’єктів, в якому описуються всі їхні атрибути й операції.

Модель об’єктної ПС можна розглядати як набір взаємодіючих об'єктів, що мають власний стан і набір операцій, які впливають на стан інших об'єктів. Об'єкти приховують інформацію про значення станів, операцій і обмежують доступ до них.

ООП має багата засобів для проектування ПрО. Основними поняттями є:

– типізація (typing, subtyping) – абстракція об‘єктів;

– сервіс-функція над атрибутами (automatic attribute operation);

– класифікація, генерація, поліморфізм та успадкування об‘єктів;

– діаграми та схеми, що відображають об’єкти та їх відношення у різних частинах моделі ПрО і. др.

Для ООП сформульовані концепції, функції, правила та операції проектування об’єктної моделі (ОМ) та відповідної програмної системи. Їх сутність розглядається нижче.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Формальне подання методу збирання різномовних модулів	\|	Базові концепції ООП

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.