• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Формальний апарат експертно-аналітичного оцінювання об’єктів і процесів у СПС

Ґрунтуючись на перспективних підходах до організації виробничої діяльності зі створення програмних продуктів у парадигмі ГП і в межах дослідження фундаментального проекту ІПС НАНУ ІІІ-07-1-1 [1, 10], було сформульовано с.н.с. Слабоспицькою О.О. узагальнене подання цієї діяльності:

GPA=ááP; ENV_P; RQ_Pñ, P Î {СP, MP}ñ. (4.3)

У даному виразі використано такі позначення:

P – процес створення цільового ПП (CP) або управління перебігом його створення (MP), розглядуваний на рівнях інженерії домену та інженерії застосувань [1, 10];

ENV_P – концептуальне й інформаційне середовище перебігу процесу P, що поєднує елементи просторів проблеми та рішень;

RQ_P – вимоги процесу P до процесу, що доповнює його в GPA).

Досягнення основної мети діяльності GPA – забезпечення й постійного підвищення експлуатаційної якості створюваних програмних продуктів – потребує [10, 35, 36] багаторазового встановлення поточних і прогнозних значень:

– критеріїв ефективності (для керованих/контрольованих об'єктів процесів P);

– рівнів досягнення (для ділових цілей P);

– критеріїв перспективності (для дій з досягнення цілей при виконанні P).

Абстрагуючись від змісту характеристик, значення яких встановлюються, дії з цього встановлення зручно узагальнити під назвою оцінювання в середовищі процесів P.

Для критеріїв ефективності процесу CP наразі відомі окремі групи методів оцінювання. Однак у процесах P виникає додаткова потреба оцінювання трьох груп характеристик, методи для яких відсутні. Елементи першої – критерії ефективності процесів P на рівні інженерії домену (витратність рамкової архітектури членів СПС, технічна реалізовність і споживацька цінність моделі СПС [36], варіабельність структури СПС [37], перспективність форми генеруючої моделі в СПС [24]). Другу групу утворюють характеристики, що набувають статусу критеріїв ефективності в новітніх ітеративних і гнучких методологіях розроблення ПС – членів СПС [36]. Елементи третьої групи – ситуаційні чинники впливу на традиційні й новітні критерії ефективності згідно з поглядами агентів процесів PÎ{СP, MP}, що мають у процесах P різні ролі.

До того ж, узагальнення моделей процесу розроблення СПС і новітніх методологій висвітлює спеціальні вимоги до організації оцінювання [35, 36]:

а) уніфікація щодо всіх об'єктів і характеристик на рівнях інженерії домену й застосувань та у просторах проблеми й рішень;

б) ефективність комунікації і врахування інформованості суб’єктів оцінювання;

в) неперервне здобуття й використання досвіду оцінювання на рівнях інженерії домену й застосувань;

г) аналіз класифікаційних відношень і аналогій між об’єктами, їх характеристиками і ролями суб’єктів оцінювання на рівнях інженерії домену й застосувань та у просторах проблеми й рішень;

д) зіставлення отримуваним оцінкам структурованого обґрунтування, зрозумілого для їх споживачів.

Таким чином, необхідно вдосконалити процеси P цілісним математичним апаратом оцінювання, відповідним вимогам а) – д).

Відомі методи оцінювання критеріїв ефективності процесу CP (універсальні та спеціальні) непридатні для його створення через їхні ресурсні і/або методологічні обмеження [32, 34, 38]. Більш перспективні багатокритеріальні методи групового експертного оцінювання, вперше використані в прогнозуванні В.М. Глушковим [39]. Проте, через розбіжності поглядів агентів з різними ролями у процесах P з (4.3) та багаторазовість оцінювання, у середовищі процесів P порушені умови їх ефективності: збіг поглядів експертів-оцінювачів на оцінювану характеристику і прийнятність для них спільних джерел інформації.

Конструктивний аналіз моделей процесу розроблення ПП у парадигмі ГП [1, 10, 36], розглядуваних як нормативно-методичне поле процесів P з (4.3), висвітлює потреби P в результатах дій з оцінювання та особливості P як середовища цих дій.

Основними потребами є:

а) отримання вірогідної інформації для вироблення й адресного обґрунтування рішень з управління перебігом P згідно з його поточними цілями;

б) удосконалення процесів P єдиним концептуальним й інформаційним середовищем виробничої діяльності GPA, яке забезпечує підвищення обґрунтованості формованих управлінських рішень, їх непротирічність й інформаційну спадкоємність (на рівнях інженерії домену й застосувань і в просторах проблеми й рішень) та створення умов ефективної діяльності всіх учасників GPA згідно з їх ролями та компетенціями;

в) надання формального апарату для низки спеціальних методологій розроблення СПС (зокрема, проектування рамкової архітектури сімейств ПС заданої якості).

Методичному забезпеченню процесів P властиві: альтернативність відомих методів; подання оцінюваної характеристики багатокритеріальними деревоподібними моделями або ж явною аналітичною залежністю від деревоподібних підхарактеристик; оцінювання листків таких дерев у контексті регламентованих документів супроводу P.

Концептуальні особливості середовища перебігу процесів P включають: потенційні розбіжності поглядів на характеристики і джерела інформації в агентів цих процесів з різною відомчою/фаховою приналежністю і/або ролями; аналогії (структурні, функціональні, рольові) та відношення класифікації об'єктів, їх характеристик і агентів процесів P (на рівнях інженерії домену й застосувань і в просторах проблеми й рішень); відсутність загальноприйнятих шкал для характеристик і їх залежність від кількісних і якісних чинників з динамічними пріоритетами; доповнюваність множин типів оцінюваних об'єктів, характеристик і ролей суб’єктів.

Технологічні особливості процесів P – це множинність і повторюваність дій з одними і тими ж об'єктами і їх характеристиками; інформаційна спадкоємність і спільні ресурсні обмеження дій; множинність їх суб'єктів і альтернативність способів виконання; залежність від інформаційного контексту – методичних джерел і документів супроводу P; необхідність автономного і сумісного оцінювання керованих/контрольованих об'єктів процесів P.

Враховуючи схарактеризовані особливості процесів P та пропозиції щодо інфраструктури діяльності GPA (4.3), для подальшого розгляду прийнято три аксіоми щодо процесів P.

AP₁. Типи об'єктів процесів P (ET) і характеристики, властиві цим типам (CH=È_etÎETCH (et)) складають поняттєвий базис концепції предметної області прийняття рішень з організації перебігу процесів Р (ПрП), прийнятої всіма агентами Р.

AP₂. У ПрП зафіксовано основні типи керованих/контролованих об'єктів (FT= FT_дÈFT_з) і цілей (FG), а також характеристики (FC=FC_дÈFC_з).

На рівні інженерії домену

FT_д = {СПС, ресурс повторного використання (РПВ) з точками варіантності, діаграма характеристик СПС, рамкова архітектура, подання генеруючої моделі; організація; управління кадрами};

FC_д = {варіабельність; витратність; технічна реалізовність; споживацька цінність; перспективність для використання; зрілість}.

На рівні інженерії застосувань:

FT_з = {ПС; процес ЖЦ; проект ПС; організація; управління кадрами};

FC_з={якість, об'єм; потужність; трудомісткість, термін, ризик; зрілість}.

FG={встановлення; вибір; стабілізація; підвищення; зниження}.

AP₃. Процеси PÎ{CP; MP}циклічно реалізують етапи фіксації і перегляду концепції ПрП .

Спираючись на прийняті аксіоми, пропонується розглядати діяльність з оцінювання в процесах P як систему уніфікованих оцінних дій, інформаційно спадкоємних для об'єктів, які подібні між собою, мають подібні характеристики і/або багаторазово контролюються під час перебігу P. Кожна така дія – встановлення значення певної характеристики (CH(et)), притаманної деякому типу (et)керованих/контрольованих об'єктів P і/або елементів діяльності з управління ними. Саме ця характеристика відіграє роль актуального критерію досягнення цілей удосконалення і/або управління P. Вона названа цільовою, а об'єкти відповідного типу, для яких встановлюється її значення, – оцінюваними об'єктами ПрП.

Згідно з традицією експертного прогнозування В.М. Глушкова, для визначення ядра формованого математичного апарату відомі класи експертно-аналітичних підходів автоматичного й багатотурового колективного вироблення рішень були проаналізовані на відповідність вимогам а)–д) до організації оцінювання. Найбільш перспективними для адекватного розвитку в ПрП визнано [34, 38] методи оцінювання за багатокритеріальними моделями переваг класу дерево цінності (Д. фон Вінтерфельдт), а також статистичного (Д.С. Шмерлінг) й метричного (Б.Г. Літвак) узагальнення точкових оцінок. Саме їх включено до згаданого ядра математичного апарату експертно-аналітичного оцінювання в процесах P.

Для створення цього апарату пропонується [34, 38] поповнення процесів P новим процесом експертно-аналітичного оцінювання. Він призначений для розв’язання формалізованих задач оцінювання за допомогою експертиз об'єктів процесів P. Ці експертизи мають бути інформаційно взаємозв'язані в єдиному інформаційному середовищі згідно з потребами P, їх особливостями та вимогами до дій з оцінювання.

Пропонований підхід включає:

а) визначення задачі оцінювання об'єктів ПрП, конструктивне для досягнення цілей оцінних дій шляхом адекватної інтеграції в експертизах універсальних методів ядра і спеціальних методів;

б) формування структури математичного апарату розв’язання таких задач у вигляді системи моделей і методів процесу оцінювання;

в) математичну і програмну реалізацію елементів апарату;

г) запровадження розроблених моделей, методів і програмних засобів до процесів P та їх апробацію у створюваній системі ГП для забезпечення правильності програм і ПС – членів СПС та підвищення їх якості.

Визначення 4.8. Задача оцінювання і постановка задачі експертно-аналітичного оцінювання цільової характеристики ch(et) для оцінюваних об'єктів типу et – це кортежі

T = á G, et, ch(et) ñ; ƹGÍGT, etÎET; ch(et)ÎCH(et), (4.4)

ES(T) = áA, d(ch(et), ca₁, cn₁, …,ca_n, cn_n)), mg, vf ñ, dÎD_et,ch,

де G – цілі, для досягнення яких ініціюється розв’язання задачі T;

A = {a=(ud, t), |A|³1 – оцінювані на момент часу t об'єкти ud типу et, названі альтернативами;

d:[0;1]ⁿ®Sc_ch – залежність ch(et) від її підхарактеристик ca_lÎCH(et), l=1,...,n; Sc_ch – шкала для ch(et); D_et,ch – припустимі залежності;

Æ Í cn_l – контекст оцінювання характеристики ca_l;

mg – модель експертної групи (ролі агентів процесів P, використовуваних як експерти при оцінюванні ca_l, l=1,..., n);

Æ Í vf – документи для верифікації оцінок альтернатив {ch(a), aÎA}.

Структуру апарату розв’язання задач (4.4) наведено на рис. 4.7.

Методичний каркас апарату зіставляє формалізованій задачі оцінювання (4.4) аксіоми AP₁–AP₃ і три взаємопов’язані теоретичні конструкти, які разом забезпечують задоволення потреб процесів P за рахунок експертиз у складі процесу оцінювання. Такими конструктами є: Вимоги до функцій, що агрегують потреби вибраних методів і вимоги методичних джерел; Функції оцінних дій з розв’язання задач (4.4) у процесі P згідно з Вимогами; Механізми реалізації Функцій в експертизах.

Засоби організації процесу оцінювання забезпечують виконання функцій за допомогою запроваджених механізмів. Модель процесу оцінювання визначає інформаційне і технологічне середовище реалізації методів в його операціях. Вона також задає напрями розвитку методів ядра для забезпечення механізмів та вимоги до вхідних і вихідних даних.

Засоби інтеграції оцінюваннядо процесів P – це типові постановки задач оцінювання і управління, а також методи їх розв’язання – надають вхідні дані для методів підтримки процесу оцінювання і дозволяють використовувати його результати за потребами Р.

Згідно рис. 4.6, можливість накопичення досвіду оцінювання в структурах знань, відповідних наведеним складникам математичного апарату, в напрямі “знизу догори” забезпечується ієрархічною структурою апарату, – за рахунок актуалізації чергового складника на підставі результатів, отриманих на рівні складника, що йому підпорядкований. Навпаки, використання досвіду “згори донизу” здійснюється за рахунок цільових вимог до підпорядкованого складника.

Зіставлення особливостей процесів P з можливостями й обмеженнями методів ядра дозволило зафіксувати Функції з каркасу (Ф₁ – Ф₆) та Вимоги до них (Т₁–Т₄).

Ф₁ – побудова моделі оцінювання об'єктів ПрП заданого типу.

Ф₂ – моніторинг оцінок об'єктів ПрП

Ф₃ – вибір об'єкту ПрП з оптимальним значенням оцінюваної характеристики.

Ф₄ – аналіз адекватності моделі оцінювання об'єктам ПрП.

Ф₅ – аналіз узгодженості поглядів експертів на об'єкт ПрП.

Ф₆ – зіставлення поглядів агентів процесів P на об'єкти ПрП.

Т₁ – здобуття й узгоджене накопичення досвіду оцінювання на рівнях інженерії домену й застосувань та у просторах проблеми й рішень.

Т₂ – створення передумов спільного вдосконалення процесів P їх агентами згідно з рольовими компетенціями й повноваженнями агентів.

Т₃ –підвищення якості результатів оцінювання та ефективності оцінних дій у процесах P.

Т₄ – повнота множин оцінюваних об’єктів і характеристик стосовно цілей P на рівнях інженерії домену й застосувань та у просторах проблеми й рішень.

Рисунок 4.6. Структура апарату експертно-аналітичного оцінювання в СПС

На підставі запропонованого подання задачі оцінювання (4.4) і можливостей методів ядра визначено склад Механізмів реалізації Функцій Ф₁–Ф₆.

М₁ – уніфікована технологія розв’язання задач (4.4) (підтримуються Функції Ф₁–Ф₆ та Вимоги Т₁–Т₄).

М₂ – ведення єдиного онтологічного середовища оцінювання з об’єктним і концептуальним рівнями (Ф₁–Ф₆, Т₁–Т₃).

М₃ – ведення ретроспективи оцінювання в ПрП (Ф₁–Ф₃, Т₁, Т₂).

М₄ – аналіз відношень класифікації й аналогій (Ф₁–Ф₃, T₃).

М₅ – адекватне використання досвіду оцінювання (Ф₁–Ф₆, Т₃, Т₄).

М₆ – кількісне оцінювання ризику прийняття рішення щодо оцінюваних об’єктів (Ф₁–Ф₄, T₂, T₃).

М₇ – автоматичне обґрунтування узагальнених оцінок об’єктів ПрП для їх споживачів і замовників (Ф₁–Ф₆, T₂, T₃).

М₈ – порівняння узагальнених оцінок деяких одних об’єктів в різних експертизах (Ф₆, Т₁–Т₃).

Механізми М₁–М₈ реалізовано за рахунок розвитку в ПрП та непротирічної інтеграції [34, 38]: багатокритеріальних методів ядра, формалізму Сімейства процесів (Л.Остервейл), спеціальної фреймової моделі опису онтологій (Н.Ной) та методів добору експертної групи під час побудови моделі та розроблення системи методів процесу оцінювання.

Сутність розробленої технології (інтегруючого механізму M₁) – зіставлення задачі оцінювання (4.4) множини уніфікованих підпроцесів оцінювання. Кожний такий підпроцес реалізує окрему оцінну дію для фіксованих альтернатив, формуючи обґрунтовані оцінки {ch(a), aÎA} за умови фіксації решти елементів постановки ES(T) як початкових даних.

Процес оцінювання поданий поповнюваною системою підпроцесів. Вони розгортаються в процесах P на етапах фіксації концепції ПрП (аксіоми AP₁–AP₃) в інформаційному середовищі, відповідному поточній концепції ПрП аж до її чергового перегляду. Підпроцеси формують систему експертиз, інформаційно взаємозв'язаних для об'єктів оцінних дій: багаторазово контрольованих у процесах P; пов'язаних аналогіями і/або відношеннями класифікації; зіставлених з цільовими характеристиками, у свою чергу пов’язаних зазначеними відношеннями. Спочатку розв'язується одна й та сама задача оцінювання (4.4) за різних початкових умов, а потім – різні задачі для різних (але подібних) типів об'єктів і/або їх цільових характеристик.

Для довільного підпроцесу оцінювання технологія визначає чотири етапи послідовного розв’язання задачі експертного оцінювання (4.4), методи їх виконання і результати, подані на рис. 4.7 (точковим контуром позначено елементи результатів, що можуть бути невизначеними).

Для отримання проміжних результатів перших трьох етапів (Загальної й Деталізованої постановок та Оцінки підхарактеристики), а також остаточного результату четвертого етапу – Розв’язку задачі (4.4) – призначено процедури (PG, PP, PE, PS), яким відповідають методи оцінювання (MF=МGÈMPÈMEÈMS). При цьому концепція ПрП поповнюється елементами цих результатів, інтерактивно наданими як типи об'єктів і окремі об'єкти ПрП, за допомогою процедур (PC, PE ) і методів (MA=CMÈEM) актуалізації.

Для забезпечення цілісності середовища оцінювання процедура перегляду концепції ПрП за наслідками експертиз передбачена поза під процесами оцінювання на спеціальних етапах перегляду концепції (див. аксіому AP₃).

Описана уніфікована структуризація результатів підпроцесу відображає всі елементи постановки задачі експертного оцінювання (4.4) і оцінки альтернатив. При цьому результати чергового етапу стають вхідними даними для наступного. Внаслідок цього утворюється ієрархія результатів етапів, названа частковим протоколом підпроцесу (показана в нижній частині рис. 4.7).

Саме цей протокол забезпечує можливість повторного використання результатів процесу оцінювання всіма його учасниками на всіх етапах підпроцесів (а, отже, і на рівнях інженерії домену й застосувань та у просторах проблеми й рішень).

Запропонована технологія встановлює вимоги до методів підпроцесу:

– використання, під час формування розв’язку, всіх доступних інформаційних джерел (зокрема, інтерактивне формування середовища оцінювання його агентами; формальний аналіз середовища і пошук у ньому, агрегування індивідуальних суджень);

– формалізація властивості якостіекспертного Розв’язку за допомогою показника його обґрунтованості;

– максимізація обґрунтованості в окремій експертизі та її послідовне підвищення у взаємопов’язаних експертизах, приналежних до підпроцесів, об’єкти яких пов’язані відношеннями класифікації або аналогіями.

Розглянута організація процесу оцінювання забезпечує механізми M₂, M₃, M₅, M₈, реалізуючи:

– зіставлення поглядів на задачу оцінювання (4.4), притаманних агентам процесів P з різними ролями, та врахування рівня їх інформованості щодо альтернатив;

– накопичення й ефективне повторне використання знань агентами всіх підпроцесів (на рівнях інженерії домену й застосувань та у просторах проблеми й рішень);

– підвищення обґрунтованості оцінок об'єктів ПрП.

Рисунок 4.7. Етапи та результати довільного підпроцесу оцінювання

Призначення формальної моделі процесу оцінювання (див. рис. 4.7) у сформованому математичному апараті – реалізація механізму M₄ та формування інформаційного й технологічного середовища інтеграції механізмів М₂–М₇ для виконання функцій експертиз згідно з пропонованою технологією M₁. Спосіб побудови моделі – формальне визначення вищезазначених процедур M₁ як уніфікованих операцій процесу оцінювання.

Відповідно до схарактеризованих вище особливостей процесів P і технології M₁, об'єднаємо у канонічному формалізмі сімейства процесів бібліотеки агентів і артефактів та подамо ретроспективу результатів оцінювання як окремий компонент середовища оцінювання. Для отриманої моделі запровадимо [38]

Визначення 4.11.Модель процесу оцінювання об'єктів ПрП – це пара

PM = á EE, СM ñ, EE = O È R, (4.5)

де EE – інформаційне середовище процесу оцінювання;

СM – підмодель координації його операцій;

O – онтологія знань щодо ПрП;

R – ретроспектива результатів експертиз зі складу процесу.

У моделі (4.5) онтологія O відображає поточний стан корпоративної концепції ПрП наетапах її фіксації (див. аксіоми PA₁, PA₃). Вона одночасно виконує взаємопов’язані ролі зовнішнього джерела даних щодо задач (4.4) для процедур технології М₁ та середовища збереження їх розв’язків на концептуальному рівні для забезпечення механізмів М_2, М₄.

Ретроспектива R забезпечує реалізацію механізмів М₂, М₃ і надає середовище для реалізації механізмів М₄, М₅, М₈. Вона відіграє подвійну роль внутрішнього інформаційного середовища всіх підпроцесів оцінювання, керованою онтологією O, та джерела даних для актуалізації O (а потім і себе самої згідно з актуалізованою онтологією) в процедурах перегляду інформаційного середовища EE (4.5).

Підмодель координації CM опосередковано визначає склад методів оцінювання (MF) і актуалізації (МА) для процедур технології М₁, який забезпечує повну й не надлишкову підтримку їх функцій, а також модель інтеграції методів в механізмах M₃–M₈, що реалізуються цими процедурами.

Подальший опис внутрішньої структури запропонованого математичного апарату експертно-аналітичного оцінювання в СПС становить самостійний інтерес й істотно виходить за тематичні межі даної монографії. Внутрішня структура онтології O, ретроспективи R і підмоделі координації CM, підходи до узгодженої формалізації класифікаційних відношень і аналогій між концептами онтології та елементами протоколів розв’язання задач їх оцінювання, а також система методів підтримки процесу оцінювання докладно розглянуті в роботах [34, 38].

Натомість, у монографії наведено дві групи показових прикладів застосування описаного рамкового процесу експертно-аналітичного оцінювання (4.5).

По-перше, побудовано своєрідні ”версії” цього процесу для отримання обґрунтованих експертних оцінок низки важливих критеріїв ефективності керованих об’єктів процесу інженерії домену, а саме:

– витратності рамкової архітектури СПС (підрозділ 5.4);

– технічної реалізовності і споживацької цінності моделі СПС у вигляді так званої Карти продуктів [36] (п. 5.6.3);

– рівня варіабельності структури СПС [37] з його деталізацією за типами артефактів процесів інженерії домену та інженерії застосувань, часткова варіабельність яких істотно впливає на первинно оцінювану варіабельності структури СПС (п. 4.2.4).

Описаний процес дозволяє також вибирати, у середовищі процесів P, форму генеруючої моделі (конфігураційну, трансформаційну або гібридну) та, для конфігураційної моделі, версії необхідних РПВ з репозиторію, найбільш перспективні для побудови чергової ПС у складі СПС з позицій балансу віддачі від очікуваних витрат на її створення та її цінності в ролі потенційного РПВ [24].

По-друге, викладено засади інформаційних технологій застосування запропонованого процесу оцінювання у процесах P:

– визначено функції процесу кількісного управління варіабельністю структури й артефактів СПС у спеціалізованому модельному середовищі, що містить інтегровану модель оцінювання варіабельності в структурі й артефактах СПС [37] (у співавторстві з аспірантом ІПС А.Колесником, підрозділ 4.2);

– запропоновано технологічну модель процесу колективного управління межами СПС на підставі експертних оцінок технічної реалізовності та споживацької цінності Карти продукту [36] (п. 5.6.3).

З використанням зазначеного процесу оцінювання можна також побудувати технологічну модель процесу автоматизованого виробництва сімейства ПС високої експлуатаційної якості як композиції функцій кількісного управління варіабельністю за допомогою генерувальної моделі, визначеної елементами розробленого модельного середовища [24].

Читайте також:

1. Cтруктура апаратних засобів ІВС
2. Автоматизація виробничих процесів
3. АВТОМАТИЗАЦІЯ ТЕХНОЛОГІЧНИХ ПРОЦЕСІВ
4. АВТОМАТИЗАЦІЯ ТЕХНОЛОГІЧНИХ ПРОЦЕСІВ
5. Автоматичне і ручне створення об’єктів.
6. Адаптаційні зміни суглобово-зв'язкового апарату спортсменів різних спеціалізацій.
7. АДАПТАЦІЯ ОПОРНО-РУХОВОГО АПАРАТУ ТА ФУНКЦІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ ОРГАНІЗМУ ДО ФІЗИЧНИХ НАВАНТАЖЕНЬ
8. Адміністративний захист об’єктів інтелектуальної власності від недобросовісної конкуренції
9. Адміністративно-правовий захист об’єктів інтелектуальної власності
10. Алгоритм розрахунку апаратів псевдозрідженого шару.
11. Аналіз процесів самоорганізації підприємства в контексті його стратегічного розвитку
12. Аналіз та оцінка інвестування в умовах ризику. Якісні та кількісні методи оцінювання проектних ризиків.

Переглядів: 937