Студопедия
Контакти
 


Тлумачний словник

Реклама: Настойка восковой моли




Авто | Автоматизація | Архітектура | Астрономія | Аудит | Біологія | Будівництво | Бухгалтерія | Винахідництво | Виробництво | Військова справа | Генетика | Географія | Геологія | Господарство | Держава | Дім | Екологія | Економетрика | Економіка | Електроніка | Журналістика та ЗМІ | Зв'язок | Іноземні мови | Інформатика | Історія | Комп'ютери | Креслення | Кулінарія | Культура | Лексикологія | Література | Логіка | Маркетинг | Математика | Машинобудування | Медицина | Менеджмент | Метали і Зварювання | Механіка | Мистецтво | Музика | Населення | Освіта | Охорона безпеки життя | Охорона Праці | Педагогіка | Політика | Право | Програмування | Промисловість | Психологія | Радіо | Регилия | Соціологія | Спорт | Стандартизація | Технології | Торгівля | Туризм | Фізика | Фізіологія | Філософія | Фінанси | Хімія | Юриспунденкция

Глава 4. Причини та умови злочинності

§ 1. Поняття причин і умов злочинності та їх класифікація § 2. Причини злочинності як соціального явища § 3. Умови, що сприяють існуванню злочинності

§ 1. Поняття причин і умов злочинності та їх класифікація

Проблема причин злочинності — одна з центральних у криміно­логії. Вона існує протягом тисячоліть, тобто виникла значно раніше самої науки кримінології.

Коли розглядається поняття причин злочинності через спектр філософського вчення про причинність, то поряд із поняттям причи­ни, яка викликає певний наслідок, неодмінно стоїть поняття умови, яка сама цього наслідку не викликає, але сприяє причині "виконати свою справу". Терміни "причина" і "умова" застосовує і законода­вець (ст. 23 КПК України та ін.).

Отже, ці поняття використовуються кримінологією, хоч поряд з ними трапляється й таке поняття, як "детермінанти", що охоплює обидва вказані терміни. В цьому немає нічого дивного, адже причи­ни і умови — складові елементи процесу детермінації, який крім них включає ще й наслідок1. Більше того, відштовхуючись від філо­софської суті цих понять, слід зауважити, що в кримінології їх важ­ко чітко розмежувати. Так, відсутність потрібного досвіду і досвідче­них фахівців, які б змогли організувати на високому рівні процес роздержавлення майна у країні, були умовами злочинних проявів у ході приватизації. Але вони стали одночасно і причинами цих про­явів, штовхнувши певних осіб на злочини у цій сфері.

Отже, причини— це ті процеси і явища, які породжують зло­чинність як свій безпосередній наслідок. Що стосується умов, то во­ни безпосередньо не породжують злочинність, але "відкривають шлях" для дії причин, полегшують настання суспільно небезпечних наслідків. Умовами виступають всілякі недоліки в управлінській та організаційній сфері діяльності різних галузей господарства і дер­жавного апарату.

1 Див.: Парнюк М. А. Принцип детерминизма в системе материалистической диалек-тики. - К., 1972. - С. 93.


 




Причини і умови злочинності криються у всій сукупності нега­тивних явищ у соціумі, і саме вони обумовлюють існування злочин­ності як свого наслідку.



Интернет реклама УБС

За Н. Ф. Кузнецовою, причиною, яка найближче стоїть до зло­чинного акту, є антисоціальна мотивація поведінки1. Виникає запи­тання: звідки ж вона береться у деяких членів суспільства? Якщо рухатися по ланцюжку причинності в зворотному напрямі від цієї "кінцевої" причини, то ми потрапляємо до маси факторів, які гене­рують цю криміногенну мотивацію. Тобто вони виступають поперед­ньою ланкою у причинному зв'язку і відображають ті об'єктивні су­перечності, що існують у конкретному суспільстві.

У т'ріаді "злочин — вид злочинності — злочинність" немає ме­ханічного повтору їх детермінантів. Адже злочинність як соціальне явище не тотожне окремому її прояву за всіма ознаками. Вона інтег­рує в собі все, що властиве окремим діянням, виводячи на вищий рі­вень загальні характеристики усієї сукупності.

Якщо детермінантами злочинності є соціальні, економічні й пси­хологічні фактори, то виникає запитання: яке ж місце в них нале­жить біологічним чинникам? Не більше, як своєрідній умові, що мо­же ускладнювати чи гальмувати соціалізацію особи, яка потребує в таких випадках корекції і "лікування". Без такої корекції можливий негативний вплив генетичних та психічних аномалій на поведінку особи в бік її антисуспільної орієнтації, як правило, агресивного ха­рактеру.

Прикладом соціальної обумовленості злочинності є її різке зрос­тання в Україні в 1-й половині 90-х років внаслідок кризових явищ, що спостерігалися в нашому суспільстві (1990 р. — 370 тис. злочи­нів, 1995 р. — 640 тис). Пояснити біологічними чинниками таке її різке зростання аж ніяк не можна.

Питанню про соціальні і біологічні фактори злочинності була присвячена конференція Американської асоціації наукового прогре­су (Бостон, 1993 р.). Висновок її учасників: "Теза — злочинцями народжуються, а не стають" — насмішка над наукою. Всі доповідачі явно віддавали перевагу соціальним чинникам над біологічними факторами злочинності. Расових передумов злочинності також немає, — вважає більшість учених.

Причини і умови злочинності залежно від їх рівня дії можна кла­сифікувати на: 1) причини і умови злочинності в цілому; 2) причини

Див.: Кузнецова Н. Ф. Проблеми криминологаческой детерминации. — М., 1984. — С. 56.


і умови окремих видів злочинності; 3) причини і умови конкретних злочинів.

За змістом детермінанти злочинності можна поділити на еконо­мічні, соціальні, політичні, духовні, ідеологічні, організаційно-управ­лінські тощо.

§ 2. Причини злочинності як соціального явища

Загальні причини злочинності криються у суспільних супереч­ностях, які існують як "по вертикалі", так і "по горизонталі". Від по­чатку свого існування й до сьогодні людству властива злочинність як соціальний феномен, обумовлений об'єктивною реальністю, тому справедливим є вислів: кожне суспільство має таку злочинність і злочинців, яких воно заслуговує. І якщо відійти від нормативного розуміння злочинності (наявність держави і права як інститутів, що визначають, які діяння є злочинами, а які ні), то можна сказати, що так звана вічна злочинність, тобто посягання на власність і людину, існувала ще за первіснообщинного ладу і згідно зі звичаями карала­ся стратою або вигнанням з племені, що було рівнозначно смерті. Ці "вічні" посягання становлять ядро і сучасної злочинності, незва­жаючи на зміни суспільно-економічних формацій.

Отже, можна погодитися з думкою, що злочинність вічна. Біль­ше того, з інтенсифікацією розвитку суспільства злочинність стає дедалі глобальнішим і всеохоплюючим явищем, яке все більше "кон­курує" з легальним бізнесом, переплітається з ним, набуває реаль­ної влади. Нині її можна назвати, за висловом Президента України Л. Кучми, "п'ятою владою".

Починаючи з 70-х років у СРСР, а, отже, і в Україні, спостері­гається зниження рівня державної регуляції економічних процесів, внаслідок чого почала бурхливо зростати економічна і посадова зло­чинність. Намагання влади "лібералізувати" економіку в межах іс­нуючих політичної і економічної систем було моментально викорис­тано злочинним світом для створення і подальшого розвитку "тіньо­вого сектора", тобто фактично паралельної системи виробництва і розподілу продукції. Тіньова економіка, за оцінками фахівців, вже наприкінці 70-х років становила щонайменше 25 % ВВП. Звичайно, на прискорення вказаних процесів вплинули й суб'єктивні чинники, насамперед безталанне керівництво державою.

Зауважимо, що тіньова економіка і пов'язані з нею економічна злочинність та корупція були в СРСР завжди. Після періоду непу, в якому вона процвітала, їй вдалося вижити в ЗО—50-ті роки, ховаю­чись за вивісками різних артілей, що виробляли хімікати (у народі


їх називали артіль "Червона синька"), примуси (артіль "Примусова праця") і т. п. У 60-ті роки хрущовської "відлиги" така звані цехо­вики почали виробляти "ліву" продукцію вже й на державних під­приємствах, залучаючи до цього таланти підпільного бізнесу. Свого апогею негативні процеси у галузі соціалістичної економіки досягли у 80-ті роки, в період горбачовської "перебудови". Виконання пла­нових завдань все менше могло забезпечуватися наявними фондами і кредитами. Отже, для того, щоб був "фронт робіт" та ще й ходити у "передовиках", стала необхідною система "неформальних зв'яз­ків" кримінального характеру, які б забезпечували приріст вироб­ництва через одержання позалімітних фондів, привабливих держза­мовлень тощо. Все це остаточно розхитало залишки обліку і контро­лю у народному господарстві, сприяло його руйнації, розбазарюван­ню фондів і виробленої продукції, на чому "гріли руки" і чиновники всіх рангів, і авторитети злочинного світу.

"Успіхи" тіньової економіки вже з самого початку привернули увагу професійних злочинців. До речі, вони існували в СРСР завж­ди. Досить сказати, що з 1953 по 1991 р. у місцях позбавлення волі в СРСР перебувало більше ЗО млн. осіб, багато з яких — неодно­разово.

А з 2-ї половини 70-х років професійні злочинці отримали нове дихання, спрямувавши свій погляд на "тіньовиків". Спочатку вони їх досить рішуче "шарпали", однак незабаром обидві сторони дійш­ли висновку, що потребують одне одного. Тіньовикам були потрібні "професіонали" для захисту, силового вирішення проблем, що вини­кали, професійні ж злочинці від цього теж мали великий зиск.

Таким чином у 80-ті роки склалася тріада: тіньова економіка + професійна злочинність + корумповані державні чиновники. Саме ця тріада заклала основи організованої злочинності, як її нового найнебезпечнішого виду, що охоплює практично всі сфери, які мо­жуть давати прибуток.

Різке зростання злочинності в Україні на початку 90-х років бу­ло зумовлено суперечностями перехідного періоду від адміністра­тивно-командної системи господарювання до ринкової економіки. Багато діячів колишньої партноменклатури використовували цю си­туацію у корисливих цілях, накопичуючи злочинним шляхом "пер­винний капітал" і дискредитуючи ідею цивілізованого ринку масо­вим зубожінням народу. Лобіювалися і приймались законодавчі ак­ти, які фактично давали простір кримінальному бізнесу, "дикій" приватизації, відпливу капіталу за кордон. Одночасно виникло за­силля іноземних товарів широкого вжитку, які витіснили вітчизня­ного товаровиробника.


Надзвичайно сильним ударом по благополуччю громадян стало знецінення їхніх грошових заощаджень в Ощадбанку СРСР.

У різні форми кримінальної діяльності потягнулася частина лю­дей, які за нормальних умов цього б не зробили. Цьому значною мі­рою сприяли безробіття, різке падіння життєвого рівня, наркотиза­ція і алкоголізація населення. Особливо небезпечні процеси відбу­ваються у молодіжному середовищі, яке найбільше вражене безро­біттям. Багато молодих людей поповнило криміналітет, створюючи базу організованих злочинних угруповань. На перший план вийшли такі види організованої злочинності, як наркобізнес, сексбізнес, тор­гівля людьми, зброєю, фальсифікованими спиртними напоями. При загальному спаді виробництва дедалі більше громадян втягувалися у незаконну торговельну діяльність.

В умовах, коли значна частина населення перебуває за межею бідності або, працюючи, не без складностей зводить "кінці з кінця­ми", одночасно спостерігаючи, як деякі особи, не відмічені ніякими талантами, крім кримінальних, на очах збагачуються і стають "по­важними людьми", відбувається переоцінка цінностей, у ході якої протизаконна діяльність сприймається як нормальна ділова актив­ність або як неминуча альтернатива чесному, але далеко не кращо­му способу життя. В свою чергу найбільш далекозорі представники "нових українців" намагаються "відмити" не тільки гроші, а й свою репутацію, виступаючи спонсорами благодійних акцій, підтримуючи молодіжні клуби, діячів мистецтва тощо.

Розглянемо основні чинники злочинності, які діють у різних сфе­рах нашого суспільства.

Економічні детермінанти злочинності.Цивілізовані ринкові відносини мають базуватися на рівній конкуренції усіх їх суб'єктів, а держава повинна сприяти такій конкуренції, створюючи відповідні умови.

На жаль, Україна визнана корумпованою країною з оцінкою 2,6 бала за 10-бальною шкалою. Цей висновок зробила спеціалізова­на міжнародна організація "Трансперенсі інтернейшнл". Такому ста­ну речей сприяли надзвичайно велике втручання держави в еконо­міку, несправедлива система оподаткування, величезні витрати на утримання органів державної влади, недосконале законодавство. Все це призвело до масового ухилення від сплати податків, форму­вання тіньового сектора економіки (до 60 %), вкрай низького рівня забезпечення тих, хто працює у бюджетній сфері. Звідси корумпова-ність чиновницького апарату.

Корупційна діяльність у свою чергу "бумерангом" впливає на по­гіршення економічного становища в Україні. "Трансперенсі інтер-


нейшнл" вважає корупцію основним чинником економічного занепа­ду України. Корумпована номенклатура не заінтересована в реаль­ному здійсненні економічної та адміністративної реформ.

Ще один важливий чинник злочинності — це спад суспільного виробництва і безробіття, яке набуло в Україні загрозливого стану. Так, на початок 2000 р. було зареєстровано у центрах зайнятості на­селення 1234 тис. осіб (серед них 62 % — жінки, 32 % — молодь). Проте фахівці вважають, що реальний рівень безробіття у кілька ра­зів вищий і становить до 40 % від загального числа працюючих. На кожне робоче місце претендує в середньому 15 осіб (на Херсонщи­ні — 3, Львівщині — 10). Багато людей, які вважаються працюючи­ми, фактично перебувають у довготривалих неоплачуваних відпуст­ках, працюють неповний робочий тиждень. Значна частина людей працює "в тіні" або вже перебуває "на дні" суспільства (бродяги, алкоголіки, наркомани тощо). Саме вони і поповнюють ряди право­порушників.

Як стверджують міжнародні експерти, допустимий рівень безро­біття у суспільстві не повинен перевищувати 10 % населення у со­ціально активному віці. Вищі показники загрожують соціальній ста­більності у державі.

Соціальні детермінанти злочинності.Найважливіша з них — соціальна нерівність членів суспільства. Вона була й буде у будь-якому суспільстві. Але за наявності малого прошарку багатих людей і переважної кількості бідних можливості досягнення достойного рівня життя для останніх стають ще більш проблематичними. Така ситуація завжди створювала велике соціальне напруження. Тому суперечності між благами, які є стандартними у суспільстві, і мож­ливостями їх досягнення виступають корінними чинниками зло­чинності.

Вважається, що стабільність у суспільстві піддається серйозно­му випробуванню, коли різниця між рівнем життя багатих і бідних прошарків населення перевищує 10-кратну величину. В Україні ця різниця сягає 20 і більше разів. Розшарування в українському сус­пільстві призвело до появи незначного відсотка дуже багатих лю­дей, тоді як понад 60 % перебувають за межею бідності. За соціоло­гічними даними, суспільство криміналізується, якщо в ньому за ме­жею бідності перебуває більше 10 % населення. Так званий серед­ній клас, якщо він переважає у суспільстві, є запорукою його стабільності.

Особливо гостро долає труднощі та частина молоді, яка є безро­бітною, не бачить свого достойного місця у житті. Старі ціннісні орієнтації багато в чому стали непривабливими: робота вчителя,


науковця, робітника, військового тощо. Нові ж види бізнесу далеко не кожному під силу (звичайно, йдеться про чесний бізнес, а не діл­ків тіньових структур). Втрата життєвих перспектив, зневіра, ба­жання не бути гіршим за тих, хто "зверху", штовхають багатьох на злочинний шлях, до наркотиків і алкоголю.

Треба мати на увазі, що радянська влада постійно втовкмачува­ла людям ідеї соціальної рівності. Хоч такої рівності не було й тоді, але загальна "скромність у житті" згладжувала її, і сьогодні бага­тьом важко примиритися з разючими контрастами дійсності. Тим більше, що чимало людей небезпідставно вважає, що сучасні скоро­багатьки здебільшого нажили свої капітали далеко не законним спо­собом. Ось чому, посягаючи на власність багачів, особа може не від­чувати докорів сумління, бо вважає, що чинить те, що раніше роби­ли власники майна ("грабуй награбоване").

З іншого боку, частина "нових українців", відчуваючи тиск кри-міналітету, йде на зрощування з ним, бере участь у злочинних угру­пованнях, пов'язаних з контрабандою підакцизних товарів, фіктив­ним підприємництвом, шахрайством з фінансовими ресурсами тощо. Не будучи впевненими у своєму майбутньому, пам'ятаючи, що жит­тя бізнесмена "прекрасне, але коротке", вони намагаються перевес­ти накопичені кошти на рахунки закордонних банків, тим самим ще більше ослаблюючи вітчизняну економіку.

Істотним криміногенним фактором сьогодні в Україні є нелегаль­на міграція. Чимало мігрантів створюють етнічні злочинні угрупо-зання, які займаються наркобізнесом, захопленням заручників з ме­тою викупу, розбійними нападами, шахрайством тощо. Велика час­тина мігрантів спрямовує свій погляд на "благословенний" Захід, нелегально перетинаючи державний кордон України, втягує у зло­чинну діяльність місцевих жителів, які займаються підпільною пере-правкою цих осіб. Боротьба з нелегальною міграцією поки що є проблематичною через відкритість кордонів, відсутність ефективно­го законодавства.

На стан злочинності негативно впливає урбанізація і внутрішня міграція населення. У великих містах осідають не лише закордонні мігранти, а й вихідці з сільської місцевості, які далеко не завжди знаходять своє місце серед законослухняних громадян. Відсутність житла і засобів до існування штовхає деяких з них в обійми злочин­ності, а труднощі соціального контролю, в тому числі з боку право­охоронних органів, ускладнюють виявлення злочинців з числа пере­міщених осіб.

Нерівноправне становище жінки в нашому суспільстві теж слу­гує одним із соціальних чинників злочинності. Побутові злочини та


їх характер прямо пов'язані з економічною ситуацією в країні чи ре­гіоні. У "виконанні" бідних ці злочини стають більш жорстокими. В їх основі лежать такі якості особи, як агресивність, що доходить до садизму, бажання принизити людину, відчути свою зверхність, помститись комусь за реальні чи уявні гріхи. Побутові злочини, як правило, обтяжуються алкогольним чи наркотичним сп'янінням.

Науково-технічний прогрес теж може мати криміногенні власти­вості. Саме така ситуація простежується з комп'ютерними злочина­ми, а також злочинністю, пов'язаною з обігом радіоактивних мате­ріалів та забрудненням навколишнього природного середовища. Це свідчить про те, що суспільство не завжди встигає адаптуватися до нових умов, що виникають у зв'язку зі швидкими темпами науково-технічного прогресу. Злочинці широко використовують досягнення НТР для модернізації старих способів вчинення злочинів (наприк­лад, комп'ютерів для виготовлення фальшивих грошей, документів тощо).

Політичні детермінанти злочинності.Історія людства харак­теризується постійною боротьбою за владу, оскільки вона дає мож­ливість розпоряджатися матеріальними багатствами та людьми. Тільки в останній період (і то далеко не всюди і не завжди) вона ста­ла набирати цивілізованих форм. Нерідко ж політична боротьба суп­роводжується протиправною діяльністю. Всі диктатори вели жорс­току боротьбу за владу, а досягши її — за те, щоб утриматися при ній, знищуючи своїх ворогів, як справжніх, так і уявних. Політична злочинність "верхів" і тих, хто безпосередньо виконує їх накази, не­розривно пов'язана з суто кримінальною злочинністю.

На щастя, в Україні будується демократична, правова держава, і ми практично не маємо серйозних політичних конфліктів. Звичай­но, у політичній боротьбі допускаються певні порушення законодав­ства, у тому числі кримінального, але вони не мають масового ха­рактеру. Хоч є деяке протистояння між Заходом і Сходом України, не все гаразд в Автономній Республіці Крим.

Однак важливим політичним чинником злочинності в Україні є конфлікти, непорозуміння між різними гілками влади, особливо за­конодавчою і виконавчою, нерозвиненість судової влади. При цьому парадокс полягає в тому, що політики в ажіотажі, викликаному ти­ми чи іншими амбіціями, ніби не помічають (чи не хочуть помічати), що самі стимулюють злочинність, з якою потім закликають бороти­ся. Представники опозиції до існуючої влади завжди спекулюють на цьому питанні.

Отже, між політичними суперечками і злочинністю існує пря­мий зв'язок. І не лише у вигляді особливої групи злочинів, визначе-


них у кримінальному законодавстві як злочини проти держави, а и як криміногенного фактора, що обумовлює зіткнення, які призво­дять до вчинення звичайних злочинів — убивств, грабежів, розбоїв, розкрадань тощо. До того ж виконавці цих злочинів можуть бути втягнуті у ситуації, коли вони не усвідомлюють глибинних політич­них мотивів своїх діянь.

Політична нестабільність загострює економічну і соціальну си­туацію в суспільстві, підриває міжнаціональні та міжрелігійні відно­сини, приводить до утворення незаконних озброєних формувань, ак­тивізації бандитизму, тероризму, посягань на майно юридичних і фі­зичних осіб. Передвиборна боротьба може спричиняти і масові заво­рушення та інші злочини проти громадської безпеки.

Криміногенність політичних та етнічних конфліктів полягає та­кож у тому, що до цієї боротьби примикають зі своїми корисливими цілями представники злочинного світу, аби проникнути в органи державної влади і легалізувати своє становище чи лобіювати інтере­си кримінальних структур.

Вседозволеність для "верхів" та їх розбещеність відлунюються у широких масах населення, стимулюючи таку ж поведінку пересіч­них громадян за принципом: якщо їм можна, то чому не дозволено нам.

Ідеологічні детермінанти злочинностізначною мірою є по­хідними від тих проблем, які ми розглянули вище, проте в свою чер­гу вони впливають на економічну, соціальну та політичну ситуацію і належать до духовної сфери життя суспільства.

Держава має не лише декларувати, а й виховувати духовність народу, що включає в себе отримання повноцінної освіти та профе­сії, прищеплення загальної культури, моральних цінностей, виробле­них людством, тобто всього того, що робить особу громадянином, активним учасником соціальних процесів. На рівень духовності сус­пільства впливають усі його суперечності і проблеми.

І, врешті-решт, саме від культури, духовності людини залежить, буде її діяльність суспільно корисною чи злочинною. Важливу роль у цьому відіграє і правова культура громадян. Демонстрування не­поваги до закону, прав людини з боку окремих чиновників, непроду­маність деяких законів загострює у населення неповагу до правових норм і до влади, породжує, особливо у молоді, цинізм і амораль­ність. Характерним прикладом може бути ставлення до виконання вимог податкового законодавства.

Треба мати на увазі й те, що в умовах переходу до ринкової еко­номіки держава не фінансує (або фінансує дуже обмежено) куль­турну сферу життя. Тому низькопробні твори мистецтва — кіно-


фільми, естрада, книги, часописи — захопили ринок. Так званий шоу-бізнес теж значною мірою криміналізований, адже справжнього мистецтва там немає або воно відходить на другий план перед усі­лякими "технологіями розкрутки" поп-дів, "крутих" рок-ансамблів, на виступах яких часто розповсюджуються наркотичні засоби і пси­хотропні речовини.

Індустрія відпочинку, додержуючись гасла: "продається все, що купується", пропонує далеко не культурні розваги, все це не сприяє підвищенню духовності суспільства, а навпаки, призводить до спус­тошеності, насамперед молоді, яка її некритично сприймає. До того ж масова культура, як правило, не має національного забарвлення, а саме українська культура є основою духовності народу, виховання кращих рис людини, почуття патріотизму. Як наслідок, далеко ві­дійшли від спілкування з широким глядачем театри, філармонії, ко­лективи народної творчості, навіть звичайні кінотеатри, різко скоро­тилася мережа клубів. Кращі солісти і колективи стали елітарними, інші змушені вести боротьбу за виживання.

Заради прибутків насаджується психологія вседозволеності, сек­суальної свободи. Скажімо, статеве життя широко демонструється на екранах і в книжковій продукції під приводом того, що це є не­від'ємною частиною людського буття. Напоказ виставляються всіля­кі збочення, прикладом для наслідування стають педерасти, лесбіян­ки, бісексуали і транссексуали. Широко рекламується проституція, дискутується доцільність її легалізації. Порнографія, хоч формально і визнана предметом злочинної діяльності, фактично широко розпов­сюджена, в тому числі серед підлітків. Між тим західні кримінологи вже давно довели, що існує тісний зв'язок між порнографією та зло­чинністю і не лише сексуальною.

Другим криміногенним фактором, що випливає з масової культу­ри, є пропаганда відвертого насильства, жорстокості, знущання з людини, підступності як норм поведінки. Особливо негативно це впливає на підростаюче покоління. Адже йому прищеплюються ідеа­ли суспільства, в якому фактично немає місця вічним цінностям, які завжди були пріоритетними в Україні: благородство, доброта, пова­га до людини. Водночас формується сексуально-агресивна мотива­ція, зростає захворюваність на СНІД та венеричні недуги.

Пряме відношення до стимулювання злочинності мають пияцтво і наркоманія, яким суспільство протистоїть у нерівній боротьбі, ад­же асигнування на неї не відповідають ступеню загрози наркотизації країни. Більше того, лунають голоси, що вживання "слабких" нар­котиків не згубне для здоров'я людини, що потрібно дозволити їх легальне розповсюдження і це, мовляв, може збити хвилю поширен-


ня "важких" наркотиків, хоч практика інших країн, де проводилися такі експерименти, не дає підстав для позитивних висновків.

Таким чином, пропагування негативних стереотипів поведінки, яке фактично заполонило всі засоби масової інформації, призводить до їх засвоєння нестійкими людьми, які і "втілюють" їх потім у жит­тя. Куди складніше формувати високу духовність, благородство, по­вагу до людини. У битві добра зі злом, активному ствердженні мо­ральних засад суспільства на переломному етапі його розвитку чіль­не місце має належати інтелігенції, передусім юридичним і творчим її колам. Проте треба констатувати, що кількість закладів, які го­тують юристів в Україні (а їх близько двохсот) далеко не завжди відповідає їх якості. Деякі з них, не маючи достатнього числа квалі­фікованих фахівців, готують майбутніх юристів на низькому рівні, що не забезпечує виконання ними своїх професійних обов'язків.

Що стосується творчої інтелігенції, то значна її частина занадто політизувалася чи комерціалізувалася, а дехто просто обслуговує певні політичні та фінансові клани. Вкрай потрібні митці, які могли б піднестися до Шевченківських висот розуміння потреб країни і го­товності покласти всі свої сили на її олтар. Без духовної єдності на­ції, без національної ідеї, яка б гуртувала весь народ, не буде і со­ціально-економічного поступу.

Звичайно, ми розглянули далеко не всі економічні, соціальні, по­літичні та ідеологічні чинники, які детермінують сучасну злочин­ність в Україні. Як вважають деякі кримінологи, їх налічується кіль­ка сотень. Всі вони тісно переплітаються, взаємодіють і видозмі­нюються залежно від кількісних та якісних змін в умовах існування суспільства. Тому для налагодження ефективної боротьби зі злочин­ністю необхідно криміногенним факторам протиставити антикримі-ногенні, тобто зі знаком "плюс", для прогресивного розвитку всіх сторін суспільного життя.

Доречно зазначити, що роль правоохоронних органів у цьому процесі не головна, ось чому питати тільки з них про стан злочин­ності у країні принаймні некоректно, а по суті — безглуздо. Це ли­ше вожді комуністичної партії додумувалися ставити перед право­охоронними органами Радянського Союзу завдання покінчити зі злочинністю до якоїсь конкретної дати. Така утопічна ідея виплива­ла з тодішньої радянської кримінології, яка стверджувала, що за со­ціалізму немає причин злочинності, а її "безпричинне" існування пояснювала "пережитками капіталізму" у свідомості людей, що яв­но суперечило самій же марксистській теорії, згідно з якою суспіль­не буття визначає суспільну свідомість і остання не може бути ні­чим іншим, як його відображенням.


§ 3. Умови, що сприяють існуванню злочинності

Умови, що сприяють злочинності, — це ті факти реальної дій­сності, які безпосередньо злочинність не спричинюють, але їх наяв­ність сприяє її існуванню. Самі ці факти кореняться в економічних, політичних, духовних та суспільних відносинах.

Здебільшого це недоліки у функціонуванні господарського і дер­жавного механізму, охороні правопорядку, державного чи приватно­го майна, обліку матеріальних цінностей тощо. Це можуть бути і упущення в діяльності державної адміністрації, правоохоронних та контролюючих органів, судів, прогалини у законодавстві. Вони об'єктивно сприяють існуванню злочинності, хоч прямо її не поро­джують.

У принципі виявлення і усунення умов злочинності — операція більш легка, ніж аналогічні дії стосовно причин злочинності. Така діяльність вимагає менших затрат, але здатна дати вагомі позитивні результати. Проте й умови злочинності на загальному й видовому рівні усунути повністю неможливо. Скажімо, однією з умов, що сприяє злочинності, є те, що не всі вчинені злочини реєструються, а з-поміж зареєстрованих — не всі розкриваються. Звичайно, од­нією з причин такого становища є недоліки в роботі правоохоронних органів. Керівництво цих органів, зокрема внутрішніх справ, робить багато, аби усунути ці недоліки. Для скорочення штучної латентнос­ті змінюються критерії оцінки діяльності органів міліції, проводиться низка заходів кадрового, оперативно-розшукового, слідчого, мате­ріально-технічного характеру. Це дає позитивні результати. Так, зменшується кількість злочинів (у 1995 р. зареєстровано 641860 злочинів, у 1999 р. — 558716 злочинів), у той же час підвищується їх розкриття (у 1995 р. воно становило 49,5 %, у 1999 р. — 73,4 %). За цими показниками стоїть напружена праця всіх служб міліції. Але чи можна сказати, що всі недоліки міліцейської роботи, які мають як об'єктивний, так і суб'єктивний характер, можуть бути коли-небудь усунені? Звичайно, ні.

Щодо умов, які сприяють окремим злочинним посяганням, то во­ни можуть бути усунені повністю, наприклад, шляхом введення но­вих форм бухгалтерського обліку, встановлення сигналізації на об'єкті. Проте треба мати на увазі, що злочинці знаходитимуть або самі створюватимуть нові обставини, які виступатимуть як умови вчинення злочинів. Отже, умови — невід'ємна складова процесу де­термінації.

Наприкінці зазначимо, що викладені нами положення не повинні сприйматися занадто песимістично. Адже ми розглядали тільки кри­міногенні фактори, які обумовлюють злочинність.


Та водночас потрібно бачити і позитивні зрушення в Україні, які набирають сили. Так, вони не ліквідують злочинність, але з по­ліпшенням соціально-економічної ситуації, підвищенням життєвого рівня народу вона неминуче буде відтіснятися на узбіччя шляху роз­будови правової держави і громадянського суспільства, де людина, її життя і здоров'я, права і законні інтереси справді будуть найви­щою соціальною цінністю.

Питання для самоконтролю

1. В чому полягає наукова і практична значимість виявлення причин
і умов злочинності?

2. В чому полягає зміст рівневого підходу до визначення причин і
умов злочинності?

 

3. В чому полягає сутність взаємозв'язку і взаємообумовленість
причин та умов злочинності із соціальними протиріччями?

4. Як впливають на злочинність протиріччя і недоліки в основних
сферах життєдіяльності суспільства?

5. Назвіть основні причини та умови злочинності на сучасному етапі
розвитку суспільних відносин в Україні.

6. В чому полягає сутність процесуальних вимог до органів дізнання
та попереднього слідства щодо виявлення причин і умов злочинів?


 




Глава 5. Кримінологічне вчення про особу злочинця

§ 1. Особи, які вчинили злочини, як об'єкт кримінологічного дослідження. Поняття особи злочинця і межі її вивчення в кримінологи

§ 2. Основні кримінологічні ознаки особи злочинця

§ 3. Співвідношення соціального і біологічного в особі злочинця

§ 4. Класифікація і типологія злочинців

§ 1. Особи, які вчинили злочини,

як об'єкт кримінологічного дослідження.

Поняття особи злочинця та межі її вивчення

у кримінології

Однією з основних складових предмета науки кримінології є вчення про особу злочинця. Без нього неможливо до кінця з'ясувати всі інші кримінологічні проблеми, будь-то детермінанти злочинності чи організація боротьби з нею.

З одного боку, детермінанти злочинності пов'язані з об'єктивни­ми соціальними явищами, які негативно впливають на моральне формування людей і проявляються в індивідуалістичних, антисус-пільних поглядах, звичках, позиціях, що лежать в основі злочинної поведінки, а з іншого — з обставинами, які сприяють реалізації про­яву подібних поглядів, звичок і позицій у конкретному злочині. Зда­валось би, зазначені явища та обставини незалежні від людини, яка вчинила злочин, і є зовнішніми стосовно неї, але свого криміноген­ного значення вони набувають, формуючи особу злочинця і таким чином трансформуючись у внутрішні детермінанти злочину.

В однакових умовах різні люди ведуть себе по-різному — одні дотримуються закону, інші його порушують. Це дає підстави вважа­ти, що особи, які обрали антисуспільний варіант поведінки, чинять так внаслідок певних їх властивостей, що обумовили саме цей ви­бір. Тому дуже важливим напрямом науки кримінології є вивчення осіб, які вчинили злочини.

Зміст поняття особи злочинця поєднує в собі соціологічне по­няття особи і юридичне поняття злочинця, тому проблема особи злочинця має вирішуватись на основі загальносоціологічного вчення про особу.


Поняття "людина" включає нерозривну єдність різних сторін її суті: соціальної і біологічної. У понятті "особа" фіксуються лише специфічно соціальні ознаки. Особа — це соціальна сутність люди­ни, те, ким вона стала у процесі соціалізації, своєї діяльності в сус­пільстві. Соціальні якості конкретної особи пов'язані з рівнем її сві­домості, змістом внутрішнього духовного світу. Обумовлена соціаль­ним середовищем і попереднім досвідом свідомість стає активним елементом особи, визначаючи у конкретних випадках вибір нею тієї чи іншої соціальної позиції, лінії і форми поведінки. Таке розуміння особи передбачає діалектичну єдність соціального і психологічного, їх взаємну обумовленість.

Як особи люди нерівнозначні і нерівноцінні. Одні з них дієво до­помагають суспільному прогресові, інші, навпаки, перешкоджають йому: ухиляються від суспільно корисної праці, стають порушника­ми громадського порядку або займають антисоціальну позицію. Об'єктивну цінність особи становлять не походження людини, на­лежність до певного класу, а її соціальна позиція, внесок у загаль­ний суспільний прогрес. Ознаки особи можуть бути не лише пози­тивними, а й негативними. Саме останні характерні для особи зло­чинця. Таким чином, застосовуючи поняття "особа злочинця", треба мати на увазі саме соціальну суть людини, яка вчинила злочин, тоб­то порушила кримінальний закон.

Вивчення особи злочинця у кримінології підпорядковано вияв­ленню закономірностей злочинної поведінки, злочинності як масово­го явища, їх детермінації і розробці науково обгрунтованих рекомен­дацій щодо боротьби зі злочинністю.

У філософському розумінні особа — продукт соціального розвит­ку, єдність загального, особливого й одиничного. Вона являє собою підсумок еволюції всього людського роду, успадковує і відображає соціальний досвід усіх попередніх поколінь. Разом з тим, особа вби­рає в себе ознаки певного соціального устрою, до якого вона нале­жить, що проявляються в її свідомості, світогляді, політичних ідеа­лах тощо. Отже, особа наділена неповторними ознаками і якостями, які відображають індивідуальний життєвий досвід людини, її буття, обумовлені конкретним змістом її сімейних, виробничих, побутових та інших відносин і зв'язків, тим мікросередовищем, у якому вона живе. Людину як особу формує вся сукупність економічних, полі­тичних, ідеологічних, моральних, правових, побутових, культурних, естетичних та інших умов, які становлять зміст громадського та ін­дивідуального буття, їх відображення у суспільній та індивідуальній свідомості. Викладене має важливе значення для правильного розу­міння особи злочинця, є основою для розкриття "механізму" форму-


вання подібних осіб, вказує на можливі джерела негативних мораль­них якостей та антигромадських поглядів.

Людина не народжується особою, а стає нею у процесі свого розвитку, входження в соціальне середовище, засвоєння навколиш­ньої дійсності, ідей, поглядів, норм моралі і звичок, поведінки, влас­тивих соціуму, до якого вона належить. Процес, протягом якого осо­ба розвивається і змінюється, отримуючи конкретне соціальне об­личчя, називається соціалізацією. Дефектом соціалізації є особа злочинця, яка формується поступово. Більшість вітчизняних кримі­нологів вважає, що немає людей, приречених на вчинення злочинів, злочинцями вони стають внаслідок дефектів їх соціалізації.

Оскільки поняття "особа злочинця" має соціально-правовий ха­рактер і поєднує загальносоціальне поняття "особа" і юридичне по­няття "злочинець", то вчинення злочину виявляє в особі тільки її антисуспільну спрямованість, але не розкриває повністю її соціаль­ної сутності. Правильне судження про людину в цілому можливе ли­ше на підставі усіх її ознак і проявів як особи. Тільки тому сукуп­ність та співвідношення соціально-позитивних і соціально-негатив­них якостей дають повне уявлення про осіб, які вчинили злочини. Особі злочинця також притаманна певна система морально-психо­логічних переконань, властивостей, установок, інтелектуальних, емоційних і вольових якостей. Морально-психологічні особливості особи злочинця перебувають у діалектичному зв'язку з її соціальни­ми властивостями, а тому мають розглядатися у цій єдності.

Виходячи з наведеного, можна сказати, що особа злочинця це сукупність соціально значимих властивостей, ознак, зв'язків і відносин, які характеризують людину, винну в порушенні кри­мінального закону, в поєднанні з іншими (неособистими) умова­ми та обставинами, що впливають на її злочинну поведінку. З цього визначення чітко видно зв'язок між загальносоціологічною і кримінально-правовою сутністю поняття особи злочинця. Негативні соціальні чинники формують особу злочинця лише в тих випадках, коли вони проявляються у самому факті вчинення злочину. Самі ж негативні ознаки і властивості не дозволяють вважати особу зло­чинцем до вчинення нею злочину. Кримінологів цікавлять як со­ціально-негативні фактори, що відбилися у свідомості особи і сфор­мували в неї здатність вчинити злочин, так і ті, які сприяли вчинен­ню конкретного злочину.

Закономірно постає запитання: з якого часу можна говорити про особу злочинця і коли така можливість відпадає, тобто в яких ме­жах існує особа злочинця? Відповідаючи на нього, треба враховува­ти кримінально-правовий, соціологічний і кримінологічний аспекти


поняття особи злочинця. У кримінально-правовому аспекті особа злочинця виникає після визнання її судом винною та вступу вироку суду в законну силу і триває до моменту відбуття покарання та по­гашення (зняття) судимості. Таке положення має важливе значен­ня, оскільки дає можливість вірно визначити напрями й межі ви­вчення особи злочинця і саме тих її властивостей, які відіграли ви­рішальну роль у вчиненні злочину.

Кримінологічна характеристика такої особи теж нерозривно пов'язана із злочином, який вона вчинила. Але кримінологів більше цікавить генезис особи злочинця, тобто процес її становлення і роз­витку, який розкриває детермінанти її формування. Такий інтерес зникає, коли дана особа перестає бути антисоціально орієнтованою. Гаким чином, антисуспільні властивості, які характеризують особу іочинця, існують до злочину і обумовлюють його вчинення, проте визнання конкретної особи злочинцем можливе лише після та у зв'язку з вчиненням нею злочину1.

У вітчизняній кримінології поняття особи злочинця трактується по-різному. В одному випадку під ним розуміють особу, яка винно вчинила суспільно небезпечне діяння, заборонене кримінальним за­коном. І злочинців об'єднує тільки те, що вони вчинили злочин2. В іншому — робиться наголос на якісну відмінність особи злочинця від особи незлочинця. І лише тоді, коли кримінологічне дослідження ставило за мету вивчення особи злочинця, проводився більш деталь­ний її аналіз. При цьому наголошувалося, що антисуспільна спрямо­ваність особи проявляється в її аморальних вчинках, дисциплінар­них, адміністративних та інших правопорушеннях, які ще не мають злочинного характеру, але при повторенні дедалі більше набирають кримінальних рис і вказують на реальну можливість вчинення да­ною особою злочину3.

Розробляючи методи вивчення особи злочинця, кримінологи не обмежуються кримінально-правовими чи соціологічними досліджен­нями. Для створення наукової основи боротьби зі злочинністю вра­ховуються також психологічні, педагогічні та інші знання, які допо­магають визначити мотиви і мету вчинення злочину, а також засоби впливу на особу злочинця. В діяльності правоохоронних органів вра-

Див.: Сахаров А. Б. Актуальнне вопросн учення о личности преступника // Теоре-тические проблеми учення о личности преступника. — М., 1979. — С. 13.

2 Див.: Карпец И. И. Проблема преступности. — М., 1969. — С. 102—103.

Див.: Мимер А. И. Противоправное поведение несовершеннолетних (генезис и ранняя профилактика). — К., 1985. — С. 112.


ховуються кримінально-правові, кримінально-процесуальні и пені­тенціарні характеристики особи злочинця.

Так, багато обставин, що характеризують особу злочинця (вік, осудність, попередня судимість, службове становище тощо), законо­давець відносить до ознак складу злочину. Ступінь вини й індивідуа­лізація покарання залежать від пом'якшуючих чи обтяжуючих від­повідальність обставин (статті 39, 40, 41, 44 та 45 КК України). Кри­мінологічні дані про особу злочинця допомагають правильно виріши­ти питання про її звільнення від кримінальної відповідальності (ч. 1 ст. 51 КК) або покарання (ч. 2 ст. 50 КК), про заміну кримінального по­карання примусовими заходами виховного характеру (ч. З ст. 10 КК), передачу справи до товариського суду чи передачу винного на пору­ки (ст. 51 КК). Відомості про особу злочинця відіграють важливу роль при провадженні попереднього слідства, виявленні причин і умов вчинення злочину (ст. 23 КПК України) та застосуванні захо­дів щодо їх усунення.

Як бачимо, вчення про особу злочинця має як науково-пізна­вальне, так і практичне значення, конкретизуючи у собі проб­леми детермінації злочинності та боротьби з нею.

§ 2. Основні кримінологічні ознаки особи злочинця

Вчення про особу злочинця не може бути вичерпним без з'ясу­вання проблеми особи взагалі та її життєдіяльності. Кримінологи ви­вчають злочинність і злочинців у рамках специфічного детермінізму, коли розкриття їх чинників явно неповне з точки зору філософії та загальних наук про людину і суспільство. Ця специфіка обумов­люється предметом і методикою кримінологічних досліджень. Отже, виникає завдання виокремити коло тих характеристик, які дають можливість виявити найближчі до злочину і злочинця причинно-на-слідкові зв'язки та типові ознаки. Для поглибленого аналізу цієї проблеми кримінологи звертаються до інших наук про людину.

Особі злочинця притаманна система ознак, властивостей, якос­тей, що визначають її як людину, яка вчинила злочин. Будучи різ­новидом особи взагалі, особа злочинця має загальні ознаки (стать, вік, фах, освіта, соціальний стан, роль у суспільстві), а також влас­тиві лише особі злочинця специфічні ознаки, які визначають і вира­жають характер та ступінь її суспільної небезпеки. Вітчизняні кри­мінологи поділяють названі ознаки на такі основні групи:

а) соціально-демографічні;

б) кримінально-правові;


в) соціальні ролі і статус;

г) морально-психологічні характеристики.
Соціально-демографічні ознаки особи злочинця включають

стать, вік, освіту, місце народження і проживання, громадянство та інші відомості демографічного характеру. Ці ознаки властиві будь-якій особі і самі по собі не мають кримінологічного значення. Але у статистичній звітності стосовно осіб, які вчинили злочини, соціаль­но-демографічні ознаки дають важливу інформацію, без якої немож­лива повна кримінологічна характеристика особи злочинців. Так, враховуючи таку ознаку, як стать, ми можемо дійти висновку, що злочинність чоловіків значно переважає жіночу, особливо при вчи­ненні тяжких насильницьких злочинів. Зокрема, співвідношення вбивств, вчинених жінками і чоловіками, становить 1 до 11, тяжких тілесних ушкоджень — 1 до 35. Проте останніми роками рівень жі­ночої злочинності в Україні зростає.

Така ознака, як вік злочинців, дає змогу виявити криміногенну активність різних вікових груп населення (неповнолітніх, молоді, осіб зрілого віку). Освітня характеристика вказує на залежність злочинної поведінки від рівня освіти та інтелектуального розвитку особи, які значною мірою впливають на потреби й інтереси людини. Скажімо, для тих, хто вчинив хуліганство, грабежі, посягання на особу, характерний низький освітній та інтелектуальний рівень. Місце проживання часто визначає географію злочинності (міська чи сільська), а також характер злочинності у курортних зонах, "спаль­них" районах міст, новобудовах тощо.

Кримінально-правова характеристика особи злочинця — це дані не лише про склад вчиненого злочину, а й про спрямованість і мотивацію злочинної поведінки, одноособовий чи груповий характер злочинної діяльності, форму співучасті (виконавець, організатор, підмовник, пособник), інтенсивність кримінальної діяльності, наяв­ність судимостей тощо. Така характеристика дає уявлення про осо­бу злочинця з кримінально-правових позицій. Ця група ознак вира­жає якості, властиві саме особі злочинця, а не будь-якій іншій особі, наприклад, аморальній, порушникові трудової дисципліни чи законо­слухняній людині.

Соціально-рольові характеристики розкривають функції інди­віда, обумовлені його становищем у системі існуючих суспільних відносин, належність до певної соціальної групи, взаємодію з інши­ми людьми та організаціями в різних сферах громадського життя (робітник чи службовець, рядовий виконавець чи керівник, неодру­жений чи глава сім'ї, працездатний чи непрацездатний, безробітний тощо). Ці дані показують місце і значимість особи у суспільстві,


 



4 1—378



яким ролям вона віддає перевагу, а які ігнорує, розкривають її со­ціальну чи антисоціальну орієнтацію.

Поширеними ознаками осіб, які вчиняють злочини, є низька престижність їхніх соціальних ролей, відчуженість від навчальних чи трудових колективів і разом з тим орієнтування на неформальні групи з антисуспільними формами поведінки, завищені претензії, для задоволення яких доводиться ігнорувати правові норми. Зрозу­міло, що соціально-демографічні ознаки й соціальні ролі характери­зують особу злочинця зовнішньо, не розкриваючи її внутрішнього змісту. Вони найбільше проявляються у морально-психологічних особливостях особи злочинця і допомагають з'ясувати, чому дана особа вчинила злочин і яке її внутрішнє ставлення до цього.

Моральні властивості особи включають її світогляд, духов­ність, погляди, переконання, установки та ціннісні орієнтації. Зло­чинці відрізняються негативним або байдужим ставленням до вико­нання своїх громадських обов'язків, додержання правових норм, ви­бором незаконних засобів задоволення особистих потреб, егоїзмом, ігноруванням суспільних інтересів тощо.

Психологічна характеристика особи злочинця включає особ­ливості її інтелектуальних, емоційних і вольових якостей. Інтелек­туальні властивості передбачають: рівень розумового розвитку, об­сяг знань, життєвий досвід, широту або вузькість поглядів, зміст і різноманітність інтересів тощо. Кримінологічні дослідження пока­зують, що більшість осіб, які вчинили злочини, особливо насиль­ницькі, характеризуються зниженим рівнем загальноосвітніх знань, вузьким світоглядом, а то й розумовою відсталістю, обмеженими здібностями до якоїсь суспільно корисної діяльності.

До емоційних властивостей особи відносять рівновагу і рухо­мість нервових процесів (вид темпераменту); ступінь емоційного збудження; силу і темп реагування на різні зовнішні подразники, си­туації тощо. Особам, які вчинили насильницькі злочини, притаманні нестриманість, необдуманість вчинків, агресивність, конфліктність, мінливість у стосунках з іншими людьми. Вольові властивості осо­би полягають у вмінні свідомо регулювати свою поведінку, здатності приймати і виконувати правильні рішення, досягати поставленої ме­ти. Треба зазначити, що певна частина злочинців володіє сильними вольовими якостями, але вони спрямовані на задоволення антисус-пільних потреб та інтересів. Інші злочинці характеризуються слабо­віллям, піддатливістю, неспроможністю протистояти впливу осіб, які втягують їх у злочинну діяльність.

Розглянуті нами ознаки, що характеризують особу злочинця, пе­ребувають у взаємозв'язку і взаємозалежності. Так, соціально-де-


мографічні ознаки особи значною мірою визначають її соціальні ролі і разом з останніми є вирішальним фактором у формуванні мораль­них і психологічних якостей особи. Низка ознак може мати альтер­нативний характер, тобто одночасно їх можна віднести до кількох груп (наприклад, громадянство, партійність).

Комплексне вивчення особи злочинця не повинно обмежуватися встановленням окремих ознак, які часто поверхово характеризують особу, а має проводитись з необхідною глибиною у їх взаємодії, що є гарантією повнішого виявлення чинників генезису особи злочинця з метою застосування адекватних заходів для її корекції і недопу­щення вчинення нею нових злочинів.

§ 3. Співвідношення соціального і біологічного в особі злочинця

У вченні про особу злочинця принциповим є питання про роль біологічних факторів у злочинній поведінці. Ця проблема до кінця не розв'язана, і різні кримінологи трактують її по-різному. Перші спроби пояснити поведінку злочинця з біологічних позицій були зроблені ще в 2-й половині XIX ст. в антропологічній теорії Ч. Ломб-розо та його послідовників. Такі підходи існують і в сучасній зару­біжній кримінології. У 70-ті роки значний інтерес серед радянських кримінологів викликали публікації І. С. Ноя, який писав: "Незалеж­но від середовища людина може не стати ні злочинцем, ні героєм, якщо народиться з іншою програмою поведінки"1.

Пізніше російський кримінолог В. П. Ємельянов зробив висно­вок: "Лише певна сукупність економічних, ідеологічних, соціальних, біологічних чинників дає реакцію, названу злочином... Причина зло­чинності — це синтез різноманітних явищ соціального і біологічного характеру"2. І. С. Ной і В. П. Ємельянов мали прихильників серед відомих генетиків: Б. Л. Астаурова, Д. Н. Бєляєва. Разом з тим, ге­нетик В. П. Дубинін вважає: "Людина не одержує від народження готової соціальної програми, вона формується суспільною практи­кою у ході її індивідуального розвитку

1 Ной И. С. Методологаческие проблеми советской криминологии. — Саратов, 1975. —
С. 107.

2 Емельянов В. П. Преступность лиц с психическими аномалиями. — Саратов, 1980. —
С. 33.

3 ДубининВ. П., Карпец И. И., КудрявцевВ. Н. Генетика, поведение, ответственность. —
М., 1982.


На противагу антропологічним поглядам у кримінології завжди переважав підхід, який принципово заперечував біологізацію зло­чинної поведінки. Прибічники соціологічної школи вказували, що не можна пояснювати мінливе соціальне явище — злочин постійними властивостями природи людини, у тому числі "злочинної людини". На думку О. О. Герцензона, кримінологу немає потреби занурюва­тися в глибинну сутність особи, шукаючи біологічні джерела пове­дінки1. У колективній монографії "Генетика, поведение, ответствен-ность" відомі радянські кримінологи В. М. Кудрявцев, І. І. Карпець і генетик В. П. Дубинін доводили лише соціальну обумовленість злочинної поведінки. За конкретними злочинцями ці автори вбачали несприятливі умови соціального формування і життєдіяльності2.

Нині проблема соціального і біологічного в особі злочинця теж розв'язується по-різному. Так, Ю. М. Антонян наголошує на психо­фізіологічній характеристиці злочинців. У праці "Жорстокість у на­шому житті" він вказує, що жорстокість людини — це вічна катего­рія. Очевидно, що і біологічні, і соціальні фактори беруть участь у детермінації злочинів. Не випадково у кримінальному процесі прово­дяться судово-психологічні, судово-медичні, судово-психіатричні та інші види експертиз.

Проте позиція більшості сучасних вітчизняних кримінологів грунтується на тому, що загалом злочинна поведінка у будь-якому суспільстві має соціальний характер і соціальну обумовленість. По­яснення її тільки чи переважно біологічними властивостями особи суперечить усій історії злочинності, та й боротьба з нею ведеться со­ціально-економічними, правовими та іншими засобами, а не біоло­гічними. Говорити про біологічні заходи впливу на сучасному рівні розвитку генетики не доводиться ще й тому, що ця наука не озбро­їла нас твердою можливістю корегувати поведінку людини. Але роз­шифрування її генетичного коду вселяє певні надії.

Біологічна природа людини склалася задовго до виникнення са­мого поняття злочину і впродовж усього історичного періоду не заз­нала істотних змін, тоді як у соціальному плані людина змінюється значно швидше залежно від трансформації суспільного життя. Ра­зом з тим, на нашу думку, від біологічних особливостей людини теж залежить, що вона засвоїть від середовища, в якому перебуває і роз­вивається. Тому біологічне виступає ніби підґрунтям у формуванні особи та її взаємин у системі суспільних відносин.

1 Герцензон А. А. Уголовное право и социология. — М., 1970.

2 Дубинин В. П., Карпец И. К, Кудрявцев В. Н. Зазначена праця; Тарасов К. Е., Чер­
ненко Е. К.
Социальная детерминированность биологии человека. — М., 1979.


Таким чином, соціальне і біологічне в особі не виключають одне одного, а перебувають у тісному взаємозв'язку. Цілісність людини, яка поряд з соціальними якостями наділена природними силами жи­вої істоти, грунтується на діалектичній взаємодії соціального і біоло­гічного. Ці загальнотеоретичні положення повністю стосуються і особи злочинця. Тому завданням кримінологічних досліджень є ви­значення суті та рівня взаємодії соціального і біологічного в особі злочинця, розкриття її психофізіологічних властивостей, які прояв­ляються саме у злочинній поведінці.

§ 4. Класифікація і типологія злочинців

Вивчення злочинців буде неповним і нерезультативним, якщо не систематизувати отримані про них дані за певними критеріями. Бо­ротьба зі злочинністю не може орієнтуватися лише на індивідуальну неповторність кожної особи, водночас вона повинна враховувати неоднорідність контингенту злочинців. Ця проблема розв'язується шляхом розподілу злочинців на окремі групи і типи, що досягається за допомогою класифікації та типології.

Під класифікацією розуміється розподіл статистичної сукупнос­ті на групи за певними чіткими ознаками. У рамках класифікації фактично вивчається не особа у комплексі її характеристик, а кон­тингенти злочинців. При цьому виявляється поширеність серед них тих чи інших ознак. У кримінології найчастіше використовують кла­сифікаційні групування за такими критеріями:

а) за соціально-демографічними даними (стать, вік, місце прожи­
вання). У кримінально-правовій статистиці виділяють неповнолітніх
з 14 до 18 років, осіб молодого віку (18—29 років), зрілого віку
(30 років і старші);

б) за соціально-економічними показниками (освіта, професія,
наявність чи відсутність роботи, матеріальне становище тощо);

в) за громадянством (громадяни України, іноземці та особи без
громадянства);

г) за станом особи в момент вчинення злочину (алкогольне чи
наркотичне сп'яніння, перебування у складі злочинної групи, в міс­
цях позбавлення волі тощо).

Класифікація злочинців можлива й на інших підставах. Найпрос­тішим є їх розподіл за видами вчинених злочинів: убивці, злодії, на­сильники, хулігани, грабіжники, шахраї, хабарники тощо. Цей роз­поділ грунтується на виді злочину і менше — на особливостях осо­би злочинця, для якої злочин хоч і істотна, але не єдина характерна


ознака. Безумовно, така класифікація не може задовольнити кримі­нологів. У кримінальному праві існує також поділ злочинців залеж­но від ступеня суспільної небезпеки вчиненого діяння. Це особи, які вчинили: особливо тяжкі, тяжкі злочини, середньої тяжкості або менш тяжкі та злочини, що не становлять великої суспільної небез­пеки, а також особи, які раніше відбували покарання у вигляді по­збавлення волі та особливо небезпечні рецидивісти.

Як правило, проста класифікація не відображає усієї суті явищ, що досліджуються. Тому, крім таких, які враховують лише одну оз­наку, використовують і складніші групування, що включають одно­часно дві-три ознаки. Так, у регіонах з'ясовується, якого саме віку і роду занять злочинці вчинили ті чи інші злочини. При багатомірній класифікації можуть застосовуватися математичні методи, які дають можливість певним чином систематизувати контингент злочинців для їх ретельнішого вивчення, зокрема виявлення напрямів змін у цьому контингенті, груп, що потребують першочергової профілак­тичної уваги, тощо. Однак з'ясування тільки статистичних показни­ків ще не відповідає на запитання, який характер зв'язків між різ­ними ознаками цієї сукупності.

Типологія є глибшим розподілом злочинців на категорії за озна­ками, які причинно пов'язані зі злочинною поведінкою. У науковій літературі зазначається, що типологія передбачає вищий рівень піз­нання. При цьому умовно виділяють ознаки-прояви й ознаки-причи-ни, які забезпечують змістовний характер розподілу. В основі типо­логії обов'язково лежать істотні ознаки явищ.

У межах одного типу мають бути однорідними ознаки-прояви й ознаки-причини; вони повинні відображати певні функціональні за­кономірності й детермінаційні зв'язки, виявлені у кримінологічних дослідженнях. Так, вчинення крадіжок як ознака-прояв базується на ознаках-причинах стійкої орієнтації особи на незаконні способи забезпечення свого добробуту, її безкарності після вчинення попе­редніх злочинів, певному злочинному досвіді тощо. Комплекс цих ознак вказує на тип професійного злочинця. Для здійснення типоло­гії злочинців треба з'ясувати внутрішню сутність осіб, які групують­ся, їх глибинну антисуспільну спрямованість і цільову визначеність на певний вид злочинної діяльності. Тип злочинця виражає якісну однорідність істотних характеристик багатьох злочинців.

Кримінологічна типологія злочинців, як правило, будується на двох підставах: характері антисуспільної спрямованості особи і гли­бині та стійкості її асоціальності. Виходячи з першого критерію зло­чинців можна поділити на такі типи:


 

— з агресивно-зневажливим ставленням до людини та її найваж­
ливіших благ (життя, здоров'я, честі, гідності тощо);

— з корисливо-егоїстичною мотивацією, пов'язаною з ігноруван­
ням принципу соціальної справедливості і чесної праці;

— з індивідуалістично-анархічним ставленням до різних соціаль­
них інститутів, своїх громадських, службових, сімейних та інших
обов'язків;

— з легковажно-безвідповідальним ставленням до виконання
різних правил техніки безпеки, що проявляється у вчиненні необе­
режних злочинів.

Серед злочинців можна виділити також такі типи, як послідов­но-криміногенний, ситуативно-криміногенний і ситуативний. Крите­рієм їх розмежування є характер взаємодії соціальної ситуації та особи (що переважає у такій взаємодії — ситуація чи особа).

Послідовно-криміногенний тип формується у мікросередовищі, де норми моралі і права систематично порушуються; злочин випли­ває зі звичного стилю поведінки й обумовлюється стійкими антисус-пільними поглядами, установками й орієнтаціями суб'єкта. Як пра­вило, ситуація, що сприяє вчиненню злочину, активно створюється самими особами. їх кримінальна поведінка є автономною від зовніш­ніх обставин.

Ситуативно-криміногенний тип характеризується порушен­ням моральних норм і вчиненням правопорушень незлочинного ха­рактеру, формується і діє в суперечливому мікросередовищі; злочин значною мірою обумовлений ситуацією, несприятливою із соціаль­но-економічної, моральної і правової точок зору. До злочину таку особу призводять його мікросередовище і весь попередній антисус-пільний спосіб життя.

Ситуативний тип: аморальні елементи у поведінці такої особи та в її мікросередовищі якщо і є, то виражені слабо. Представника­ми цього типу злочин вчиняється під вирішальним впливом ситуації, що виникла не з їх вини. Водночас така особа (на відміну від випад­кового злочинця) може виправдовувати в даних ситуаціях свою і чу­жу злочинну поведінку або не знати правомірних способів вирішен­ня конфліктів. Так, серед цього типу розкрадачів в основному є лю­ди, які беруть те, що "погано лежить".

Отже, типологія фіксує не просто те, що найчастіше трапляєть­ся, а закономірне, що є логічним результатом соціального розвитку особи. Вона поглиблює наші знання про злочинців, що сприяє вирі­шенню загальних завдань боротьби зі злочинністю, зокрема підви­щенню ефективності індивідуальної профілактики злочинів та ресо-ціалізації засуджених.


Питання для самоконтролю

1. Які основні ознаки кримінологічного поняття особи злочинця?

2. В чому полягає сутність співвідношення категорій "особа злочин­
ця" і "суб'єкт злочину'?

3. Розкрийте зміст елементів структури особи злочинця та їх прак­
тичне значення.

4. Які характерні особливості особи відіграють визначальну роль в
детермінації злочинної поведінки?

5. Як слід розглядати співвідношення соціального та біологічного у
формуванні особи злочинця?

6. В чому полягає практична значимість класифікації та типології
злочинців?



Читайте також:

  1. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
  2. Аналогічно доводиться достатність умови існування максимуму.
  3. Аналогія як умовивід
  4. Античний Рим: економічні причини розвитку і занепаду
  5. Банкрутство підприємства: причини, наслідки, процедура.
  6. Банкрутство підприємства: причини, оцінка ймовірності настання та наслідки
  7. Безпека в умовах кримінальної злочинності
  8. Безпосередньо збутові ризики та причини їх виникнення
  9. Безробіття і зайнятість населення: причини, види та наслідки
  10. Безробіття, його суть та причини. Закон Оукена.
  11. Безробіття: суть, причини, форми та соціально-економічні наслідки
  12. Блок 4. Умови та охорона праці.

Загрузка...



<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
До ОВС у 1996—1998 рр. | Глава 6. Причини та умови конкретних злочинів

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.018 сек.