Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Глава 8. Попередження злочинів

§ 1. Поняття попередження злочинів

§ 2. Цілі, завдання, функції та межі профілактики злочинів

§ 3. Система профілактики злочинів

§ 4. Класифікація профілактичних заходів

§ 5. Методи та форми попереджувальної діяльності

§ 1. Поняття попередження злочинів

З розвитком людства діяльність, що її проводять у сфері охорони правопорядку, зазнала значних змін. Найважливішою з них є та, що міри кримінального покарання почали співвідноситися із заходами попередження злочинів, причому в багатьох країнах світу, в тому числі в Україні, цим заходам надається пріоритетне значення. Вперше проблему попередження злочинів поставив один з основоположників кримінології — італієць Ч. Беккарія у своїй книзі "Про злочини і покарання", яка вийшла у світ 1764 р.

Сьогодні попередження злочинів розуміється як предметно існуюча система соціального регулювання, що охоплює спеціалізовані органи і формування громадськості, які, застосовуючи досягнення науки, намагаються забезпечити виконання чинних законів.

Попереджувальна діяльність надзвичайно різноманітна, що відображається передусім у спеціальній термінології. Крім категорії "попередження злочинів", що застосовується для визначення родового поняття, використовуються також "профілактика", "запобігання", "припинення". На жаль, дотепер у кримінологічній літературі відсутнє жодне концептуальне розуміння відповідних понять та їх співвідношення. Тривалі дискусії, безсумнівно, породжували і далі породжують відому плутанину, а в ряді випадків — істотні суперечності щодо розв'язання проблем попередження злочинів. Виходячи з цих міркувань, доцільно визначити такі дискусійні положення.

Деякі автори не ототожнюють поняття "попередження" та "профілактика", надаючи кожному окреме тлумачення та різний логічний обсяг¹. Зазначимо, що запропонована термінологічна дискусія стосовно розмежування цих понять, що визначають одне й те саме явище, явно недоцільна, оскільки не має теоретичного та практич-

Юрвдична енциклопедія. — К., 1999. — Т. 2. — С. 513—514.

ного сенсу, є явно надуманою, поглиблює понятійну плутанину, змушує вчених "переключатися" з аналізу змісту явища на його етимологічну оболонку. Доцільно пригадати, що термін "профілактика" перейшов у кримінологію з медичної практики масових щеплень проти хвороб. Тут мається на увазі не можлива хвороба конкретного індивіда. Таким чином можемо визначити кримінологічну профілактику як попередження негативного впливу криміногенних факторів (причин та умов) безвідносно до конкретного злочину.

Отже, як вважає А. Ф. Зелінський, профілактика не має на увазі конкретний злочин, а забезпечується через попередження криміногенних ситуацій, їх усунення, ослаблення дії криміногенних факторів, захисту об'єктів від посягань тощо. Поряд з тим, запобігання злочинам спрямоване на перешкоджання здійсненню злочинного наміру конкретної особи до початку посягання на стадіях виявлення наміру або готування до злочину. Припинення направлене на злочинну діяльність, що вже розпочалася, та має за мету забезпечити ненастання її шкідливих наслідків¹.

Попередження злочинів — це найгуманніший засіб підтримки правопорядку, забезпечення безпеки охоронюваних правом цінностей. Здійснення його, поряд із захистом суспільства від злочинних посягань, уберігає також нестійких громадян від подальшого морального падіння, не даючи їм стати злочинцями, і тим самим позбавляє їх від кримінального покарання. Попередження злочинів є найефективнішим засобом боротьби зі злочинністю, оскільки кримінально-правові заходи мають обмежений характер.

Поняття "попередження злочинів" може тлумачитися у вузькому (кримінально-правовому) і широкому (соціально-політичному) значенні. Під кримінально-правовим попередженням розуміють превентивні заходи, які здійснюються у процесі призначення покарання та його виконання. У такому плані ідея попередження злочинів пронизує всю систему кримінально-правових, кримінально-процесуальних і кримінально-виконавчих інститутів.

Разом з тим практика боротьби зі злочинністю показує, що для справжнього попередження злочинів потрібно виходити з більш широких позицій — економічних, соціально-політичних, моральних, психологічних, правових тощо. Такий підхід дає можливість сформулювати це поняття у широкому значенні, яке включає в себе різні антикриміногенні заходи державних органів і громадських організацій. Йдеться про те, щоб не допустити існування злочинності у майбутньому, а в найближчій перспективі — якомога більше скоротити

¹ ЗелинскийА. Ф. Криминология: Курслекций. — Харьков, 1996. — С. 141—142.

її прояви у суспільстві. Попередження злочинів є системою дій щодо антисуспільних явищ та їх детермінант з метою зниження рівня злочинності й усунення криміногенних факторів.

Отже, попередження злочинів розглядається як соціально-правовий процес, що обмежує або ліквідує чинники, які детермінують злочинність. У найзагальнішому вигляді попередження злочинів забезпечується всією сукупністю заходів, що їх здійснюють державні органи і громадські організації, спрямованих на вдосконалення суспільних відносин і поліпшення життя народу.

У зв'язку з цим визначення предмета попередження злочинів як наукової дисципліни зводиться до того, щоб встановити його співвідношення з предметом кримінології. Є дві точки зору на цю проблему. Ряд авторів, погляди яких найпоширеніші, вважає, що теорія попередження злочинів є складовою частиною кримінології¹. Інші стверджують, що теорія попередження злочинів вже "відокремилася" від кримінології, оскільки багато її проблем не вкладається у межі предмета кримінології². Ми вважаємо, що попередження злочинів, як наукова дисципліна, спирається на теоретичні положення кримінології і широко ними користується, але не зводиться тільки до них. Ця частина кримінології має більш прикладний характер.

Предметом теорії попередження злочинів³ є: 1) поняття попереджувальної діяльності; 2) її види, форми, рівні; 3) суб'єкти й об'єкти цієї діяльності; 4) організаційні та правові основи; 5) тактика і методика здійснення попереджувальних заходів; 6) особливості попередження окремих видів злочинів. Усі ці елементи тісно пов'язані між собою, обумовлюють один одного, і відповідно зміст навчального курсу виступає не як механічна сукупність знань, а як їх система. Даний навчальний курс складається із Загальної і Особливої частин.

У Загальній частині дається характеристика попереджувальної діяльності як наукової дисципліни — її предмет і система, виникнення і розвиток, місце в системі наук, основний понятійний апарат,

¹Див.: Криминология. — М., 1979. — С. 3—4.

²Див.: Аванесов Г. А. Криминология и социальная профилактика. — М., 1980. —
С. 409-416.

³Тут доречно зауважити, що багато вчених застосовують термін "попередження зло
чинності". На нашу думку, це не зовсім коректно, адже попередити можна те, чого ще
немає в дійсності. Злочинність, як соціальне явище, вже об'єктивно існує, тому її не
можна попередити. З нею можна тільки боротися, протидіяти їй, долати її. Попереджати
можна окремі злочини, які ще не вчинені, але можуть бути вчинені, якщо їх не попере
дити. Тому більш доцільно говорити про "попередження злочинів" як систему заходів їх
запобігання.

мета, завдання, принципи, функції. Крім того, у цій частині розглядаються компетенція суб'єктів попереджувальної діяльності, її види, класифікація попереджувальних заходів, тактика й методика їх здійснення, прогнозування і планування заходів боротьби зі злочинністю, організація взаємодії між суб'єктами цієї діяльності. В Особливій частині увага приділяється як детермінантам, так і заходам попередження окремих видів злочинів: неповнолітніх та молоді, рецидивної, організованої, професійної, насильницької злочинності, у сфері економіки, необережних злочинів, "фонових явищ" тощо.

Тепер необхідно визначитися з понятійним апаратом теорії попередження злочинів. У науковій літературі та законодавчих актах використовуються такі терміни, як "попередження", "профілактика", "запобігання", "превенція". Чимало вчених вкладають у ці поняття неоднаковий зміст, виходячи з різних рівнів, напрямів та видів попереджувальної діяльності¹.

На наш погляд, розрізнення цих понять є надуманим, таким, що суперечить буквальному змісту зазначених слів. Адже кожне з них означає одне й те саме: щось упередити, не допустити. Всі ці слова є взаємозамінними синонімами. Тому заходи рівнозначно можуть бути або попереджувальні, або профілактичні, або запобіжні, або превентивні. Так само діяльність однаково може бути або попереджувальна, або профілактична, або запобіжна, або превентивна. Все це — одне й те саме. В основу ж розмежування попереджувальної діяльності за рівнями, напрямами, видами має бути покладений аналіз її змісту, а не вживання в одних випадках терміна "попередження", а в інших — "профілактика".

Боротьба зі злочинністю як соціальним явищем завжди передбачає ефективну профілактику конкретних злочинів. У зв'язку з цим поняття профілактики можна розуміти як у вузькому, так і в широкому значенні. У широкому трактуванні — це недопущення злочинів взагалі, тобто утримання окремих членів суспільства від злочинних дій. Можна сказати й інакше: це діяльність щодо недопущення порушень норм кримінального права членами суспільства. У вузькому значенні під профілактикою розуміють діяльність, по-перше, щодо виявлення й усунення детермінант конкретних злочинів; по-друге, виявлення осіб, здатних до вчинення злочинів, і проведення з ними відповідної роботи.

¹ Див., наприклад: Аванесов Г. А. Криминология и организация предупреждения преступлений. - М., 1995. - С. 125-126.

Профілактика у широкому розумінні підпорядкована завданням боротьби зі злочинністю як явищем, у вузькому — попередженню конкретних злочинів з боку окремих осіб. На індивідуальному рівні профілактика злочинів включає також їх відвернення і припинення. Коли попереджувальна діяльність виявилася малоефективною, тоді й виникає потреба у відверненні чи припиненні злочину. Відвернення застосовується на стадії готування до злочину, а припинення — на стадії замаху на злочин. Таким чином, попередження (профілактика) і відвернення та припинення злочинів тісно взаємопов'язані. Всі вони підпорядковані загальним завданням боротьби зі злочинністю.

Профілактика злочинів відрізняється від інших видів соціального управління своєю цілеспрямованістю на зміцнення безпеки право-охоронюваних цінностей — інтересів держави, суспільства, прав і свобод громадян — шляхом усунення факторів, які детермінують злочинні дії. Ще одна ознака профілактики злочинів полягає у тому, що вона є цілісною системою. Як і будь-яка система, вона має інформаційне забезпечення, головним елементом якого є правові норми, що регулюють попереджувальну діяльність.

Отже, під профілактикою (попередженням) злочинів треба розуміти особливий вид соціального управління, який покликаний забезпечити безпеку правоохоронюваних цінностей і полягає у розробці та здійсненні спеціальних заходів щодо виявлення й усунення детермінант злочинності, а також справлянні запобіжного впливу на осіб, схильних до протиправної поведінки.

Найважливішими складовими профілактики злочинів є органи, організації, особи, які здійснюють запобіжні заходи, а також самі ці заходи. Істотним для теорії і практики боротьби зі злочинністю є виявлення специфіки дій суб'єктів профілактики і відповідно масштабів здійснюваних ними запобіжних заходів та аналіз конкретної спрямованості цих заходів. Зауважимо, що питання про рівні профілактики злочинів не дістало однозначного вирішення. Найбільш обгрунтованою є точка зору О. М. Яковлєва, який виділяє три рівні попередження злочинів:

1) загальносоціальна профілактика, тобто попереджувальна
діяльність, що здійснюється у суспільстві в цілому;

2) профілактика у соціальних групах і колективах;

3) індивідуальна профілактика (рання і безпосередня)¹.

Див.: Яковлев А. М. Индивидуальная профилактика преступного поведений. Горький, 1977. - С. 5.

Виділяють також четвертий рівень — профілактику злочинів на регіональному або галузевому рівні¹.

Розглядаючи структуру профілактики злочинів під кутом зору конкретної спрямованості превентивних заходів, можна виділити два види цієї діяльності. До першого з них — загальної профілактики — належать заходи, мета яких полягає у створенні об'єктивних умов, що виключають або утруднюють вчинення злочинів. Другий вид — індивідуальну профілактику — становлять заходи, спрямовані на недопущення злочинної поведінки з боку конкретної особи.

Складнішу будову структури попереджувальної діяльності дає Г. А. Аванесов. Він поділяє профілактику злочинів на: загальну, спеціальну й індивідуальну, а також на моральну, кримінально-правову, кримінологічну та спеціальну². Зазначимо, що поділ профілактики на два види — загальну та індивідуальну — міцно закріпився у діяльності органів внутрішніх справ.

Під загальною профілактикою злочинів треба розуміти діяльність щодо виявлення детермінант злочинності, а також розробку і здійснення заходів, спрямованих на їх усунення чи нейтралізацію. Така діяльність здійснюється державними органами та громадськими організаціями і зачіпає інтереси всіх членів суспільства.

Разом з тим, детермінанти злочинів, до якої б сфери соціальної дійсності вони не належали, діють лише опосередковано — через особу, схильну до злочинної поведінки. З урахуванням цього попереджувальний вплив має здійснюватися не тільки на зовнішні (стосовно особи) фактори, а й на саму особу. Сукупність взаємопов'язаних виховних та примусових заходів впливу на особу з метою недопущення вчинення нею злочину становить індивідуальну профілактику злочинів. Виділяючи індивідуальну профілактику в особливий вид попереджувальної діяльності, слід пам'ятати, що вона нерозривно пов'язана із заходами загальної профілактики, оскільки остання є тим фундаментом, на якому будується вся індивідуальна робота з правопорушниками.

У науковій літературі можна зустріти і більш конкретизоване визначення індивідуальної профілактики — як системи цілеспрямованого, організованого, з урахуванням педагогічних вимог виховного впливу на свідомість, почуття, волю профілактованої

¹Дра.-.БлувштейнЮ.Д., ЗьіринМ.И., РомановВ. В. Профилактика преступлений. —
Минск, 1986. - С.27.

²Див.: Аванесов Г. А. Криминология и социальная профилактика. — М., 1980. —
С. 339-401.

особи з метою усунення, нейтралізації, блокування у неї негативних і одночасно формування позитивних якостей, стереотипів і звичок законослухняної поведінки¹.

§ 2. Цілі, завдання, функції та межі профілактики злочинів

Суспільство — це складний соціальний організм, кожна сфера якого складається з відносно самостійних суспільних відносин, зв'язків, процесів. Тому профілактика злочинів як система має власну "добірку" компонентів (підсистем). Це передусім сама попереджувальна діяльність, що здійснюється у певному просторі, тобто йдеться про межі її поширення. Сфера профілактики злочинів, яку вона охоплює, надзвичайно широка. Нині вона не може залишатися полем діяльності одних лише правоохоронних органів. У ній мають брати участь усі державні органи, громадські формування і громадяни України².

Зазначимо, що профілактика злочинів є конкретною діяльністю, яка мусить бути обмежена рамками закону, хоч при цьому потрібно вирішувати великий обсяг завдань із заздалегідь не встановленим і змінюваним змістом. Межі цієї діяльності залежать від запобіжного впливу на певні об'єкти, його змісту, цілей, завдань. Ці ознаки і окреслюють сферу функціонування профілактики злочинів. Отже, межі профілактики визначаються усією системою соціально-політичних, економічних, організаційних, моральних, психологічних, виховних, правових та інших засобів впливу, але вони охоплюють тільки ту сферу, в якій діють чинники, що детермінують злочини та інші правопорушення.

Розкрити з достатньою повнотою зміст профілактики злочинів можна лише за умов урахування й аналізу функцій, які вона виконує, а також цілей і завдань, що стоять перед нею. Коригуючи у специфічних формах взаємозв'язок особи і суспільства, вона впливає на поведінку людей та суспільні інтереси. Ця роль випливає з властивої їй попереджувально-регулятивної функції — не лише перешкоджати розвиткові одних і допомагати вдосконаленню інших сус-

Див.: Апексеев А. К, СахаровА. Б. Причини преступлений и устранение их органами внутренних дел. — М., 1985. — С. 53.

Див.: Указ Президента України "Про Комплексну цільову програму боротьби зі злочинністю на 1996—2000 роки" від 17 вересня 1996 р. — Урядовий кур'єр. — 23 вересня 1997 р.

пільних відносин, а й, долаючи суперечності, що виникають між особою і суспільством, сприяти утвердженню їх соціально-позитивного взаємозв'язку.

Профілактика злочинів спрямована на недопущення протиправної поведінки і тим самим активно проявляє свою охоронну функцію. Вона реалізує не тільки засоби переконання, а й примусу до осіб, які не хочуть ставати на шлях виправлення. Таким чином, основною метою охоронної функції є захист суспільних інтересів та соціальних цінностей, особи і держави від злочинних посягань. Виконуючи регулятивну функцію, профілактика покликана забезпечити таку поведінку людей, яка б відповідала спеціальним вимогам, закріпленим у нормах права.

Профілактика злочинів виконує також виховну функцію, оскільки її призначення не у примусі, а в переконанні, тобто не в тому, щоб покарати, а в тому, аби виховати таку особу, яка б не допускала вчинення злочинів. Профілактика постійно реалізує й ідеологічну функцію, призначення якої полягає у забезпеченні загальної ідейної спрямованості попереджувальних заходів, ідеологічному обгрунтуванні їх змісту, правильному визначенні шляхів, форм і методів практичної діяльності. На жаль, на сучасному етапі розвитку нашої держави питанням ідеології не приділяється належної уваги. А це фактор, який цементує єдність усього суспільства.

Здійснення прогностичної функції збагачує теорію і практику профілактики злочинів інформацією, яка дає можливість намічати пріоритетні напрями у боротьбі зі злочинністю.

Профілактика злочинів має свої цілі. Вони конкретизуються на різних етапах розвитку суспільства, а також залежно від її напрямів, рівнів і видів.

Основними цілями профілактики є:

— обмеження дії негативних явищ і процесів, взаємопов'язаних
зі злочинністю;

— усунення (нейтралізація) детермінант злочинних проявів;

— ліквідація криміногенних факторів у мікросередовищі особи,
які формують її антисуспільну позицію і мотивацію злочинної пове
дінки;

— превентивний вплив на особу, яка за своїм антисуспільним
способом життя здатна вчинити злочин.

Виходячи із вказаних цілей, завданнями профілактики злочинів є:

1) виявлення й аналіз явищ, процесів, обставин, які виступають
детермінантами злочинів;

2) вивчення чинників, що призводять до формування особи зло
чинця та реалізації злочинних намірів;

3) встановлення кола осіб, від яких можна очікувати вчинення
злочинів, і цілеспрямований профілактично-виховний вплив на них;

4) усунення або нейтралізація криміногенних факторів на інди
відуальному рівні.

Ці загальні завдання конкретизуються залежно від рівнів, видів, форм і методів попереджувальної діяльності. Тому загальна ефективність профілактики залежить від того, як виконуються конкретні завдання, що стоять перед нею.

Попереджувальна діяльність грунтується на певних принципах, провідне місце серед яких займають:

— законність — дотримання вимог закону всіма без винятку
суб'єктами профілактики;

— гуманність — захист гідності та інтересів людини шляхом
очищення її духовного світу від антисуспільних установок і орієнта
цій, усунення чинників деформації особи;

— наукова обгрунтованість — використання форм, методів і
засобів попереджувальної діяльності, розроблених та рекомендова
них наукою;

— демократизм — широка участь у боротьбі зі злочинністю
державних органів, громадських формувань та окремих громадян;

— диференціація — врахування специфіки факторів, що детер
мінують злочинність шляхом криміногенного впливу на особу, а та
кож індивідуальних особливостей правопорушників;

— своєчасність — випереджаюче проведення превентивних за
ходів, які б не дали можливості вчинити злочин;

— плановість — здійснення профілактичної діяльності за відпо
відною програмою, а не спонтанно;

— комплексність — використання різноманітних форм, мето
дів і засобів попередження, спрямованих не тільки на злочинність,
а й на ті соціальні, економічні, політичні, духовні та інші фактори,
які її обумовлюють.

§ 3. Система профілактики злочинів

Попередження злочинів є складною, багаторівневою системою державних органів та громадських організацій, які здійснюють ан-тикриміногенний вплив на соціальні об'єкти з метою недопустити порушень кримінально-правових норм і усунути (нейтралізувати) чинники, що їх детермінують. її утворюють суб'єкти, об'єкти та заходи попереджувальної діяльності.

Розглядаючи це питання, зазначимо, що узагальнених теоретичних праць про систему профілактики злочинів у кримінологічній лі-

тературі ще немає. Не кращим є стан справ і з правовим забезпеченням цієї діяльності. Для правильного визначення суб'єктів попереджувальної діяльності Ю. Д. Блувштейн запропонував виділити такі їх основні ознаки:

— цілеспрямоване здійснення профілактики злочинів як пряма
функція;

— зв'язок з іншими елементами системи "по горизонталі"
(координація) і "по вертикалі" (субординація);

— здійснення своїх дій відповідно до команд керівних органів
системи;

— можливість вибору варіанта поведінки, що визначається кон
кретним станом об'єкта впливу і межами, заданими системою.

Тому органи, організації та особи, які не володіють хоч би однією з названих ознак, не можуть вважатися суб'єктами профілактики злочинів¹.

Різноманітність суб'єктів, що різняться характером, масштабами, формами й методами діяльності, — одна з істотних особливостей профілактики злочинів. До її суб'єктів належать: відповідні державні органи та установи, громадські організації і формування, посадові особи й інші працівники — представники цих органів, установ, організацій і формувань, а також окремі громадяни.

Суб'єктів профілактики можна також поділити на такі групи:

а) органи та організації, які керують, спрямовують, координують
попереджувальну діяльність (органи державної влади і управління);

б) органи та організації, які безпосередньо здійснюють профілак
тичні заходи (МВС, СБУ, прокуратура, суд, спеціально створені гро
мадські формування);

в) суб'єкти, у функції яких частково входить здійснення запо
біжних заходів, — заклади освіти, охорони здоров'я, адміністрації
підприємств, установ, організацій тощо.

Класифікуючи суб'єктів профілактики, потрібно враховувати, що, по-перше, всі вони відрізняються один від одного, але функціонують у взаємозв'язку, тим паче, що існує їх своєрідна ієрархія; по-друге, кожний суб'єкт наділений своїми повноваженнями (є носієм певних прав та обов'язків).

У кримінологічній літературі виділяють також загальні суб'єкти профілактики, для яких ця діяльність не є головною, і спеціальні суб'єкти, для яких попередження злочинів є головною або однією з визначальних функцій. Остання група суб'єктів — найактивніша ланка у боротьбі зі злочинністю, оскільки перебуває на її передньо-

¹ Див.: Блувштейн Ю. Д. Предупреждение преступлений. — Минск, 1980. — С. 34.

му краї, володіючи спеціальними повноваженнями й засобами. Це — органи внутрішніх справ, податкова міліція, служба безпеки, прокуратура, суди, митна варта, спеціальні громадські формування тощо.

Таким чином, системою профілактики злочинів є сукупність державних органів, громадських організацій та громадян, які цілеспрямовано здійснюють на різних рівнях і у різних масштабах управління й планування попереджувальної діяльності, виконання профілактичних заходів та мають у зв'язку з цим певні права та обов'язки і несуть відповідальність за досягнення поставленої мети.

Крім суб'єктів, система профілактики злочинів має ще й об'єкти запобіжного впливу. У науковій літературі такими об'єктами визнаються: злочинність, її детермінанти, особа правопорушника та умови її формування, які потрібно корегувати.

Центральне місце у системі спеціальних суб'єктів профілактики посідають органи внутрішніх справ. Іх діяльність щодо попередження злочинів має комплексний характер, що проявляється у таких аспектах:

1) органи внутрішніх справ, на відміну від інших суб'єктів про
філактики, впливають на дуже широке коло об'єктів попереджу
вальної діяльності;

2) вони активно взаємодіють з усіма іншими суб'єктами, надаю
чи їм інформацію про криміногенну обстановку в регіоні, виявлені
детермінанти злочинів та осіб, що потребують індивідуального про
філактичного впливу, а також методичну й практичну допомогу в
проведенні різних запобіжних заходів;

3) органи внутрішніх справ не лише самі виявляють і ліквідують
криміногенні фактори, а й у встановленому законом порядку
пред'являють іншим суб'єктам вимоги щодо необхідності виконання
покладених на них функцій у сфері зміцнення правопорядку;

4) органи внутрішніх справ здійснюють попереджувальну діяль
ність на всіх рівнях, використовуючи при цьому широкий арсенал
методів та засобів, як гласних, так і оперативних. До того ж до їх
структури входить низка служб і підрозділів, єдине або головне при
значення яких полягає в реалізації профілактичних функцій.

Аналіз чинного законодавства та відомчих нормативних актів МВС України дає змогу назвати такі основні напрями попереджувальної діяльності органів внутрішніх справ:

— участь у забезпеченні громадського порядку, охороні державної та приватної власності, конституційних прав і свобод громадян, перекриття каналів незаконного збагачення;

— попередження різних злочинних проявів, особливе місце се
ред яких посідають організована і професійна злочинність як най
більш небезпечні її види;

— запобігання пияцтву, наркоманії, проституції, поширенню ві
русу СНІДу, які не тільки згубно впливають на здоров'я і моральний
стан людей, завдають значних матеріальних збитків суспільству, а й
штовхають індивідів на вчинення злочинів;

— попередження злочинів серед неповнолітніх, у першу чергу
таких, як крадіжки, грабежі, розбої, зґвалтування, убивства, хулі
ганство, угони транспортних засобів. Неповнолітні злочинці дають
максимальний, порівняно з іншими категоріями засуджених, відсо
ток рецидиву, формуючи тим самим тенденцію до його зростання на
багато років уперед;

— боротьба з рецидивною злочинністю. МВС України неоднора
зово зазначало, що незважаючи на заходи, які вживаються, пробле
ма подолання рецидивної злочинності залишається гострою. Реци
дивістами вчиняється чимало тяжких злочинів. За останнє десяти
річчя на 95 % збільшилася кількість злочинів, вчинених особливо
небезпечними рецидивістами;

— попередження злочинів у сфері економічних відносин. Криза
виробництва, інфляція, недосконале податкове законодавство, без
робіття є тими чинниками, які породжують тіньову економіку та ма
фіозні структури. Цей вид злочинності становить пряму загрозу на
ціональній безпеці;

— запобігання злочинам у сфері сімейно-побутових стосунків та
тим, що скоюються у парках, на вулицях й інших громадських міс
цях, особливо у вечірній і нічний час;

— попередження необережних, зокрема транспортних, злочинів
та злочинів проти довкілля, які завдають суспільству значних
збитків.

§ 4. Класифікація профілактичних заходів

Численність і різнохарактерність заходів загальної та індивідуальної профілактики виключають можливість їх вичерпного перерахування. Може йтися лише про їх класифікацію та визначення особливостей кожного виділеного класу. Головними підставами такої класифікації є суб'єкти та об'єкти профілактики, її завдання, форми і методи, ступінь правового регулювання попереджувальної діяльності.

Заходи загальної профілактики поділяються:

1) за суб'єктом — на загальні і спеціальні. Загальні заходи за
стосовуються тими суб'єктами, для яких попереджувальна діяль
ність не є основною функцією. Спеціальні заходи використовують
суб'єкти, для яких ця діяльність є основною або однією з головних;

2) за об'єктом — на заходи попередження будь-яких злочинів;
заходи попередження окремих видів злочинів (неповнолітніх, реци
дивних, насильницьких, корисливих тощо); заходи попередження
конкретних злочинів;

3) за характером завдання — на заходи, спрямовані на вияв
лення детермінант злочинів, та заходи, спрямовані на усунення
(нейтралізацію) цих детермінант;

4) за організаційною формою — на заходи-сигнали і заходи-дії.
Заходами-сигналами є інформація про необхідність цілеспрямова
ного впливу на виявлені криміногенні фактори (подання органів діз
нання і попереднього слідства, прокуратури, окремі ухвали судів).
Ці заходи, як правило, здійснюють спеціальні суб'єкти попереджу
вальної діяльності. Інші суб'єкти виконують заходи-дії, тобто безпо
середньо працюють над усуненням виявлених детермінант злочинів.
Заходи-дії, у свою чергу, за змістом можна розділити на: організа
ційні, економічні, правові, моральні, технічні (добір і розстановка
кадрів, ефективне використання патрульно-постової служби, вдос
коналення бухгалтерського обліку, використання сучасних обчис
лювальних пристроїв, сигналізації тощо);

5) за ступенем правового врегулювання — на заходи право
вого і неправового характеру. Наприклад, заходи, що здійснюються
у межах кримінально-процесуальної діяльності або загального наг
ляду прокуратури, є правовими, а у сфері господарської чи культур
но-виховної діяльності — неправовими.

Зазначимо, що у науковій літературі наводяться й інші класифікації¹. Кожна з них має свої переваги й недоліки, однак узяті разом вони дають краще уявлення про загальну профілактику злочинів.

Заходи індивідуальної профілактики завжди спрямовані на конкретного члена суспільства чи певну групу осіб, тобто включають у себе відповідну роботу з людьми. Тому вони підкоряються всім основним закономірностям, властивим міжособистісним стосункам. Виходячи з цього, до заходів індивідуальної профілактики злочи-

¹ Див.: Миньковский Г. М. Теоретические основи предупреждения преступности. — М., 1977.

нів висуваються певні вимоги: вони мають бути обгрунтованими, позбавленими будь-яких проявів формалізму, послідовними і безперервними, побудованими на прогнозуванні поведінки особи, щодо якої здійснюються профілактичні заходи, з урахуванням її індивідуальних особливостей.

Заходи індивідуальної профілактики залежно від завдань, на вирішення яких вони спрямовані, можна поділити на три групи: інформаційні; заходи впливу; заходи контролю. До інформаційних належать такі, що спрямовані на виявлення осіб, які потребують профілактичного впливу, а також на збирання необхідних відомостей про них, аби правильно побудувати роботу з ними.

Заходи впливу становлять ядро індивідуальної профілактики. Саме вони покликані забезпечити усунення дефектів соціалізації особи і тим самим уберегти її від вчинення злочину. Заходи контролю спрямовані на перевірку ефективності застосування заходів впливу і, залежно від цього, мають визнати їх достатніми або намітити додаткові заходи профілактики.

Заходи індивідуальної профілактики можна також поділити на заходи переконання, примусу і допомоги.

Як уже зазначалося, індивідуальна профілактика спрямована не лише на окрему людину, яка може вчинити злочин, а й на її мікро-середовище. Досягти вирішення другого завдання можна різними засобами. Це можуть бути заходи, спрямовані на те, щоб змінити характер впливу мікросередовища на особу або радикально змінити саме це середовище (скажімо, перевести особу у здоровий колектив). Вибір заходів залежить від ступеня антисоціальності мікросередовища, можливостей його перебудови у бажаному напрямі, інтенсивності впливу на особу та інших обставин. Але у будь-якому разі ефективність індивідуальної профілактики залежить від своєчасності застосування превентивних заходів на якомога ранніх стадіях соціальної запущеності особи, коли вона ще тільки вчиняє аморальні поступки і правопорушення, що не мають злочинного характеру.

Не випадково у кримінології виділяють в окремий підвид так звану ранню профілактику злочинів. За визначенням А. И. Міллера, під нею треба розуміти спеціальну діяльність щодо виправлення і перевиховання особи, чия поведінка відхиляється від моральних та правових норм, але ще не стала злочинною, що передбачає як корекцію відносно слабких деформацій у структурі особи, так і усунення (нейтралізацію) діючих на неї криміногенних факторів

мікросередовища, з тим щоб виключити саму можливість вчинення даною особою злочину¹.

Наведене свідчить, що з трьох видів антисуспільної поведінки (аморальної, протиправної і злочинної) об'єктом ранньої профілактики виступають тільки перші два види, тобто дозлочинні форми антисоціальної поведінки. Тим самим за своїм змістом рання профілактика є ніби проміжною ланкою між загальновиховними заходами, адресованими всім громадянам (особливо неповнолітнім), і кримінально-правовими, які застосовуються до тих, хто вже вчинив злочин.

§ 5. Методи та форми попереджувальної діяльності

Будь-яка діяльність, у тому числі попереджувальна, має свої методи і форми здійснення. Профілактика злочинів проводиться із застосуванням заходів переконання та примусу стосовно осіб, які порушують норми права і правила поведінки, встановлені у суспільстві. Тому тут використовуються два методи: переконання і примус. Якщо перший є більш гуманним, оскільки спрямований на переконання людини в невигідності протиправних вчинків, то другий метод пов'язаний із застосуванням тих чи інших заходів примусу до осіб, які допускають правопорушення. Безумовно, ці методи мають застосовуватися з урахуванням криміногенних властивостей особи.

Під формамипопереджувальної діяльності розуміється науково обгрунтована система найдоцільніших засобів вирішення завдань профілактики злочинів. Серед її суб'єктів особливе місце посідають органи державної влади усіх рівнів та їх виконавчі структури, які відповідно до Конституції України покликані забезпечити "додержання законів, охорону державного і громадського порядку, прав і законних інтересів громадян". Виходячи з цього, попереджувальну діяльність вони здійснюють у таких формах:

— розробляють систему заходів, спрямованих на боротьбу зі зло
чинністю у суспільстві (соціальних, економічних, правових тощо);

— здійснюють у межах своїх повноважень керівництво суб'єкта
ми профілактики на підвідомчій їм території;

Див.: Миллер А. И. Противоправное поведение несовершеннопетних (генезис и ранняя профилактика). — К., 1985. — С. 126.

— координують діяльність державних і громадських органів при
реалізації комплексних програм боротьби зі злочинністю;

— разом з громадськими формуваннями розробляють і затвер
джують комплексні плани профілактики злочинів;

— заслуховують керівників правоохоронних органів та громад
ських формувань з питань зміцнення законності і правопорядку;

— приймають рішення про створення нових суб'єктів профі
лактики;

— безпосередньо через свої постійні комісії (адміністративні, у
справах неповнолітніх тощо) проводять профілактичну роботу, ви
користовуючи при цьому як метод переконання, так і примусу.

Гарантією успіху попереджувальної діяльності є активна участь у ній громадських організацій, трудових колективів і громадян. Це одна з важливих запорук розбудови правової держави, розвитку демократії та створення громадянського суспільства. Діяльність названих суб'єктів у розрізі обговорюваної проблеми здійснюється у таких формах:

а) обговорення питань профілактики злочинів у трудових колек
тивах; участь у перспективному і поточному плануванні попереджу
вальної діяльності з закріпленням її завдань у колективних догово
рах; взаємодія з правоохоронними органами, що передбачено у нор
мативних і методичних документах;

б) застосування заходів громадського впливу щодо осіб з асо
ціальною спрямованістю, аби не допустити їх подальшої деградації і
забезпечити корекцію поведінки;

в) індивідуальні і групові бесіди, обговорення поведінки на збо
рах трудового колективу, призначення куратора, наставника і т. п.;

г) запровадження громадського контролю за додержанням пра
вових норм у сфері побуту, довкілля, боротьби з пияцтвом, наркома
нією тощо;

д) проведення рейдів, патрулювання у громадських місцях для

зміцнення правопорядку.

Практика виробила й організаційні форми участі громадськості у попередженні злочинів. Це громадські пункти охорони порядку, ради профілактики у трудових колективах, добровільних народних дружинах (ДНД), робітничі загони допомоги міліції та ін. Крім громадських формувань, у попереджувальній діяльності беруть участь окремі громадяни, формами роботи яких можна назвати:

— недопущення негативного впливу на дітей;

— створення нормальних умов життя і виховання неповнолітніх;

— запобігання пияцтву і наркоманії у побуті;

— повідомлення правоохоронних органів про підготовлювані чи
вчинені правопорушення;

— застосування заходів необхідної оборони;

— шефство, наставництво над особами, які стоять на профілак
тичному обліку.

Попереджувальна діяльність громадськості весь час модернізується і вимагає належного інформаційно-аналітичного та методичного забезпечення, що покладається на правоохоронні органи. Останнім, як відомо, відводиться головна роль у боротьбі зі злочинністю як спеціальним суб'єктам профілактики. Залежно від завдань, поставлених перед тим чи іншим правоохоронним органом, теорією і практикою вироблені відповідні форми їх попереджувальної діяльності.

Так, Закон України "Про прокуратуру" встановлює, що її діяльність спрямована на всебічне зміцнення законності, охорону суспільного ладу, його політичної та економічної систем, соціально-економічних, політичних і особистих прав і свобод громадян. З цього положення випливає, що профілактика злочинів пронизує всі функції прокуратури, виступає завданням, яке підлягає вирішенню на кожному напрямі її діяльності. Закон визначає також форми попереджувальної діяльності органів прокуратури. Основною з них є загальний нагляд за виконанням законів. З найбільш значимих виділимо: нагляд за виконанням законів органами дізнання і попереднього слідства; нагляд за виконанням законів при розгляді кримінальних справ судами; виявлення чинників, що обумовлюють злочини, і вжиття заходів щодо їх усунення; розробка спільно з іншими державними органами заходів попередження злочинів; координація діяльності правоохоронних органів у боротьбі зі злочинністю; правова пропаганда.

Суди здійснюють попереджувальну діяльність у двох формах — процесуальній і позапроцесуальній. У свою чергу процесуальні заходи поділяються на три групи: кримінально-процесуальні; адміністративно-процесуальні; цивільно-процесуальні. Зміст позапроцесуаль-них форм полягає у виступах перед трудовими колективами, засобах масової інформації про стан злочинності; підготовці відповідних матеріалів для державних органів; направленні окремих ухвал; звітах суддів перед населенням про свою роботу.

Формами попереджувальної діяльності органів юстиції є: організаційне керівництво діяльністю судців; методичне забезпечення юридичних служб підприємств та адвокатури; проведення правової пропаганди і правового виховання громадян. Органам юстиції, на

відміну від інших спеціальних суб'єктів, підвідомчі тільки заходи загальної профілактики.

Основними формами попереджувальної діяльності органів внутрішніх справ є:

1) реєстрація та своєчасне розкриття злочинів;

2) профілактичний облік осіб, схильних до правопорушень, та ін
дивідуальні бесіди з ними;

3) вжиття примусових заходів щодо осіб, які вчинили різні пра
вопорушення (застосування штрафу, адмінарешту, конфіскації, по
збавлення певних прав, направлення на примусове лікування, вста
новлення адміністративного нагляду і, нарешті, притягнення до кри
мінальної відповідальності за вчинення злочину);

4) проведення різноманітних операцій, рейдів для затримання пра
вопорушників, виявлення криміногенних факторів та їх усунення;

5) розробка комплексних планів попередження злочинів на те
риторії обслуговування;

6) інформування державних органів про стан злочинності, її тен
денції та детермінанти;

7) координація діяльності і надання методичної допомоги громад
ським формуванням у попередженні злочинів та інших правопору
шень;

8) здійснення правової пропаганди серед населення.

Треба також зазначити, що ця діяльність складається з кількох етапів:

— розробки і здійснення загальних напрямів попередження зло
чинів;

— конкретизації загальних планів, доведення їх до рівня підпри
ємств, установ, організацій і місця проживання громадян;

— організації індивідуально-виховної роботи з особами, які по
ставлені на профілактичний облік;

— припинення злочинів з боку осіб, про злочинні наміри яких
відомо працівникам міліції;

— розкриття злочинів і розшуку винних з метою недопущення
вчинення ними нових злочинів;

— профілактичної роботи з раніше засудженими, з тим щоб за
побігти рецидиву.

Викладені вище положення є основними для попередження будь-яких злочинів. Знання основних напрямів, форм і методів профілактичної діяльності дасть змогу правильно організувати боротьбу з різними видами злочинності, кожен з яких, безперечно, має свою специфіку.

Питання для самоконтролю

1. В чому полягає сутність змісту попередження в широкому та
вузькому розумінні?

2. Розкрийте сутність загальносоціального та спеціально-криміноло
гічного попередження злочинів.

3. В чому полягає соціально-правова обумовленість попередження
злочинів?

4. В чому полягає специфіка діяльності органів внутрішніх справ у
профілактиці злочинів?

5. Розкрийте сутність взаємодії та координації, які здійснюються під
час проведення профілактичних заходів.

6. Які основні напрямки правового регулювання попередження зло
чинів?

Глава 9. Віктимологічна профілактика злочинів

§ 1. Поняття і система віктимологічної профілактики

§ 2. Форми та методи віктимологічної профілактики

§ 3. Особа потерпілого та її правовий захист

§ 4. Віктимологічна профілактика окремих видів злочинів

§ 5. Особливості віктимологічної профілактики серед неповнолітніх

§ 1. Поняття і система віктимологічної профілактики

Стратегія боротьби зі злочинністю у світі загалом і в нашій країні зокрема переходить до системного впливу на неї, тобто втілюються в життя комплексні програми загальносоціальних та кримінально-правових заходів протидії цьому негативному явищу. Вітчизняні кримінологи зробили вагомий внесок у результати таких розробок. Але поки що їх зусилля спрямовані переважно на опрацювання заходів впливу на злочини та осіб, які їх вчиняють. Жертва ж злочину, як правило, залишається поза увагою. Як наслідок, до цього часу немає повного обліку потерпілих, а тому не вивчаються їх соціально-демографічні, соціально-рольові, морально-психологічні, психічні та правові характеристики, роль у генезисі злочинної поведінки, розмір заподіяних їм збитків тощо. Заходи віктимологічної профілактики часто мають фрагментарний характер, а особа потерпілого розглядається лише як джерело інформації про злочин і злочинця та як сторона кримінального процесу.

Разом з тим у зарубіжних країнах з кінця 40-х років XX ст. послідовно втілюється ідея захисту жертв злочинів від протиправних дій злочинців та свавілля державних чиновників. Б. Мендельсон, Г. Гентіг, Г. Елленбергер у той час започаткували дослідження механізму злочинної поведінки з урахуванням віктимологічних аспектів¹. Вони сформулювали новий науковий напрям — віктимологію,як систему знань про жертву злочину.

¹ Див.: ЕИепЬег$ег Н. Рхуспоіогісаі геіаііопйіірх Ьеі \уееп Іпе сгітіпаі апсі ЬІ8 уісііш // Кете іпіегпаііопаіе сіє Сгітіпо1о§іе еі сіє роіісе Іесііішціе. — 1954; МепйеЬоНп В. Каре іп сгітіпо1о§у // Лшіісіа репаїе. — 1940; МепсіеЬоНп В. Тїіе уісііто1о§у // ЕШсіез іпіегпаііопаіз сіє Р&усп-Босіоісщіе сгітіпаііе. — 1956; Неп(і$Н., уоп. ТЛіе сгітіпаі апсі пі$ уісііте / — Науеп СІ.: Уаіе шііуеїхііу ргезв, 1948.

Виникненню віктимології сприяли такі обставини:

а) соціальні та політичні зміни, що сталися після Другої світової
війни;

б) руйнування традиційних інститутів соціальної солідарності в
результаті урбанізації та міграції;

в) зміна ролі сім'ї у суспільстві;

г) зростання безробіття (як легального, так і прихованого);

д) зменшення гарантованих законом можливостей особи для
компенсації шкоди від злочинних посягань;

є) обмеженість традиційних моделей профілактики злочинів, спрямованих виключно на нейтралізацію кримінальної активності злочинців¹.

Остання обставина спонукала правоохоронні органи якомога активніше використовувати можливості віктимологічної профілактики, головною метою якої є зниження ризику стати жертвою злочину. До цієї діяльності активно залучаються громадські організації, асоціації, різні спілки й комітети, клуби потерпілих тощо. Наприклад, у ФРН — це широко відоме громадське об'єднання "Біле кільце", у США — Національна асоціація з надання допомоги жертвам та комітет "Жінки в боротьбі з погрозами зґвалтування". На міжнародному рівні діють Всесвітня віктимологічна асоціація, Європейський форум підтримки жертв злочинів та інші. В Україні 1997 р. теж був створений правозахисний центр "Ла Страда — Україна", який є членом Всесвітнього альянсу проти торгівлі жінками. Головною метою центру є запобіжна робота серед жінок, які збираються за кордон, стосовно того, як не потрапити в тенета секс-бізнесу і не стати жертвами торгівців людьми².

Проблема захисту прав жертв злочинів дістала відповідне схвалення і в Організації Об'єднаних Націй. Генеральна Асамблея ООН 29 листопада 1985 р. затвердила Декларацію основних принципів правосуддя для жертв злочинів і зловживання владою. Крім тлумачення термінів "жертва злочину" та "жертва зловживань владою", Декларація визначила такі головні напрями підтримки потерпілих:

1) впровадження у національне законодавство держав—членів ООН міжнародних стандартів доступу потерпілих до системи правосуддя та державної підтримки;

Див.: Туляков В. А. Викгимология: социальнне и викгимологические проблеми. — Одесса, 2000. — С. 10.

² Див.: Полиция и борьбас преступностью зарубежом: Информационннй сборник. — М., 1991; Квашис В. Е. Основм виктимодогии. Проблеми защитьі прав потерпевших от преступлений. — М., 1999; Українсько-американський регіональний семінар з правоохоронних питань у сфері боротьби з торгівлею жінками та дітьми. — К., 2000.

2) кримінально-правова реституція жертвам, їх сім'ям або утри
манцям;

3) компенсації жертвам з державних і недержавних фондів;

4) надання необхідної матеріальної, медичної, психологічної та
соціальної допомоги з урядових, добровільних громадських та місце
вих джерел¹.

Більшість розвинутих країн ухвалила низку нормативно-правових актів, спрямованих на захист прав жертв злочинів. У Європі з 1950 р. щорічно 22 лютого проводиться День підтримки жертв злочинів. Саме в цей день у Великій Британії було опубліковано Хартію підтримки потерпілих від злочинів. У США закон про права потерпілих від злочинів був прийнятий у 1980 р. Згідно з цим законом вони мають право: одержувати всю потрібну інформацію про види допомоги; вносити свої пропозиції про розміри і форми компенсації шкоди. Жертви злочину мають право не лише на відшкодування збитків самим винним, а й у порядку державної компенсації.

У США створено Національну організацію допомоги жертвам злочинів, при Міністерстві юстиції функціонує Департамент допомоги таким жертвам. У 1984 р. був заснований Федеральний фонд допомоги жертвам для додаткового фінансування двох головних національних програм. Перша програма розрахована на утримання державних, громадських і приватних служб; друга — на забезпечення штатів додатковими коштами для виплати потерпілим державної компенсації за шкоду, заподіяну злочином².

Деякі подібні до цього зрушення відбуваються і в Україні. Кримінально-процесуальне законодавство передбачає право потерпілого або його представників подати позов, який розглядається судом одночасно з кримінальною справою. Рішення про відшкодування збитків суд приймає і без наявності позову в порядку кримінально-правової реституції. Однак в умовах економічної нестабільності та низького життєвого рівня більшості населення України такі рішення дуже рідко виконуються у повному обсязі. Таку ситуацію могло б змінити на краще створення державного фонду для відшкодування збитків потерпілим від злочинів. Це б посилило соціальну захищеність людини, оздоровило моральну ситуацію в суспільстві, підвищило авторитет держави та її правоохоронних органів.

Важливим кроком до реального захисту окремих категорій осіб стало прийняття в грудні 1993 р. законів України "Про забезпечен-

¹Міжнародні акти про права людини // Збірник документів. — М., 1998.

²Гошовський М. І., Кучинська О. П, Потерпший у кримінальному процесі України. —
К., 1998.

ня безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві" та "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів". У цих законах визначено не лише права та обов'язки осіб, щодо яких здійснюються відповідні заходи безпеки, а й названо види цих заходів і порядок їх здійснення. Крім того, Комплексна програма профілактики злочинів на 2001—2005 рр., затверджена Указом Президента України від 25 грудня 2000 р., містить низку заходів щодо захисту життя, здоров'я, честі і гідності особи, її майна від злочинних посягань. Програма визначає, що основними напрямами такої діяльності є:

— виявлення каналів незаконного обігу і крадіжок вогнепальної
зброї, боєприпасів і вибухових речовин з метою запобігання злочин
ним посяганням проти особи і суспільства, терористичним актам;

— посилення контролю за суб'єктами господарювання, що
мають ліцензії на посередництво у працевлаштуванні на роботу за
кордоном;

— проведення обліку житла, де проживають особи похилого ві
ку, самотні, визнані недієздатними, психічно хворі, хворі на нарко
манію і алкоголізм, з метою запобігання фактам знущання над ни
ми, незаконного відчуження їхнього житла;

— розробка заходів запобігання порушенням діяльності страхо
вих, інвестиційних, пенсійних фондів, які залучають кошти громадян;

— проведення паспортизації під'їздів багатоповерхових жилих
будинків і гуртожитків для запровадження їх охорони, технічного
захисту, системи термінового зв'язку постів охорони з міліцією тощо.

Оскільки виникненню злочинного наміру та вчиненню злочину в багатьох випадках сприяють особистісні характеристики потерпілого, його поведінка і стосунки із злочинцем, то під час розробки та реалізації запобіжних заходів мають бути враховані проблеми зниження віктимної схильності окремих осіб. Поведінка людини та окремих груп населення за своєю природою може бути віктимною, тобто ризикованою, необачною, легковажною, розпутною, провокаційною, нарешті, небезпечною для самих себе. Тому не викликає сумніву той факт, що потенційні потерпілі теж потребують профілактичного впливу.

Віктимологічну профілактику, на наш погляд, можна визначити як систему езаємопов'язаних, організаційно забезпечених державних, громадських та індивідуальних заходів, спрямованих на виявлення і усунення або нейтралізацію чинників, які формують особисту чи масову можливість стати жертвою злочину.

Залежно від цілей і завдань віктимологічна профілактика має три рівні: загальносоціальний, спеціальний та індивідуальний.

Загальносоціальний рівеньвключає заходи, пов'язані з вирішенням соціально-економічних і культурно-виховних завдань, спрямованих на усунення чи нейтралізацію факторів, що сприяють процесу віктимізації людей.

Спеціальний рівень— це здійснення державними органами, громадськими об'єднаннями та окремими громадянами заходів, які мають своєю спеціальною метою попередження злочинів шляхом недопущення реалізації віктимних властивостей окремих груп осіб (підлітків, людей похилого віку, представників деяких професій тощо).

Індивідуальний рівеньохоплює профілактичні заходи щодо осіб, які, враховуючи їх поведінку або сукупність характеристик як осіб, можуть з великою ймовірністю стати жертвами злочинів. Ці заходи спрямовані на підвищення захисних реакцій, а також забезпечення особистої, майнової та іншої безпеки цих громадян.

Об'єктом віктимологічної профілактики є: фактори, що формують індивідуальну чи масову віктимність; обставини віктимної ситуації та процес віктимізації.

Систему суб'єктів віктимологічної профілактики становлять:

1) органи державної влади і місцевого • самоврядування. Вони
визначають основні напрями, завдання та функції профілактичної
діяльності, забезпечують функціонування та реалізацію регіональ
них і місцевих програм;

2) правоохоронні органи всіх рівнів. Вони забезпечують безпосе
реднє здійснення заходів спеціальної та індивідуальної віктимологіч
ної профілактики (особиста охорона, охорона житла, майна тощо);

3) підприємства й установи різних форм власності, громадські
формування та окремі громадяни.

Всі суб'єкти віктимологічної профілактики об'єднані єдиними цілями, а також інформаційними, координаційними і правовими зв'язками.

§ 2. Форми та методи віктимологічної профілактики

Ефективність віктимологічної профілактики неможлива без аналізу значного потоку відповідної інформації, яка дає змогу всебічно враховувати криміногенні чинники (як загальні, так і стосовно конкретного злочину). Місце, час, способи вчинення злочинів, найтипо-віші категорії осіб, втягнутих у них в якості злочинців або потерпі-

лих, — усе це треба грунтовно знати при організації попереджувальної роботи. Вивчення зібраної інформації дає можливість виявляти типових потенційних потерпілих, що може здійснюватися у трьох напрямах:

1) від ситуації, коли, аналізуючи обстановку, "виходять" на кон
кретних віктимологічно вразливих у цій ситуації осіб;

2) від злочинця, коли шляхом вивчення його зв'язків або типової
поведінки визначається коло його потенційних жертв;

3) від потерпілого, коли конкретна особа виявляє підвищені вік-
тимні якості.

Важливим засобом загальної віктимологічної профілактики є правове виховання. Практика свідчить, що деякі злочини стали можливими у зв'язку з правовою неосвіченістю потерпілих. Позитивний ефект досягається роз'яснювальною роботою серед населення, особливо тієї його частини, яка характеризується підвищеною віктимністю. Тут важливо поширювати відомості про осіб, які внаслідок своєї необачності стали жертвами злочинів, активніше використовувати радіо, телебачення, періодичну пресу. Виступаючи з лекціями і бесідами, працівники правоохоронних органів повинні звертати увагу на обставини віктимного характеру, рекомендувати бути пильнішим, додержуватися правил безпеки, критичніше ставитися до своїх вчинків.

Індивідуальна віктимологічна профілактика полягає у виявленні осіб з підвищеною віктимністю і проведенні з ними профілактично-виховних заходів, спрямованих на зниження ризику стати жертвою злочинних посягань. Прийоми і методи індивідуальної віктимологічної профілактики достатньо відомі. Проте зазначимо, що вони, як правило, зводяться лише до захисно-виховної роботи з громадянами, які стали потерпілими. Робота з виявлення осіб із підвищеною віктимністю практично не ведеться. Така однобічність у віктимологічній профілактиці зумовлена головним чином відсутністю спеціальних методик виявлення осіб з підвищеною віктимністю і суб'єктів, які здійснюють цей вид профілактики.

Індивідуальна віктимність виявляється у різних формах. Скажімо, у потерпілих від шахрайства і зґвалтувань вона виражається в байдужій, аморальній, а то й провокуючій поведінці; від кишенькових крадіжок — у легковажній поведінці. Звичайно, знання віктимо-логічних обставин і чинників, що призводять до злочинів, поліпшення економічної ситуації у країні й удосконалення законів аж ніяк не гарантують того, що не знайдуться неуважні й безтурботні громадяни, які можуть стати жертвою злочину. Проте це не означає, що зменшення віктимності окремих людей є марною справою. Тут мож-

ливе використання двох взаємопов'язаних напрямів у рамках індивідуальної віктимологічної профілактики: а) виявлення осіб з підвищеною віктимністю; б) корекція віктимності в окремих громадян.

Виявлення осіб з підвищеною віктимністю, тобто тих, хто потребує профілактичного впливу, є, по суті, і прогнозуванням їхньої віктимної поведінки. Таке прогнозування дуже складне. Обсяг і якість інформації мають забезпечуватися вивченням не лише соціально-демографічних і правових ознак конкретної особи, а й даних, що характеризують особливості її поведінки.

У зв'язку з цим особливого значення набуває методологічне забезпечення названої проблеми. Методологія прогнозування індивідуальної віктимної поведінки дістає своє втілення насамперед у принципах прогнозування. Одним з них є принцип можливості того чи іншого розвитку подій. Сутність його полягає в тому, що при оцінці явища, істинність якого невідома, треба керуватися найімовірнішою і найприйнятнішою інтерпретацією.

З можливістю прогнозування тісно пов'язаний принцип відносності. Передбачення певних явищ не може бути абсолютним. У зв'язку з цим співвідношення пов'язаних між собою явищ, що залежать від прогнозованого об'єкта та обсягу інформації про нього, визначає рівень відносності результатів прогнозу. Ще одним принципом є системність. У широкому розумінні він означає, що передбачення віктимної поведінки є ланкою в системі прогнозування загальної поведінки людини. У вузькому значенні цей принцип розглядає передбачення віктимної поведінки як закінчену систему, всі елементи якої спрямовані на складання прогнозу віктимної поведінки.

Виявивши певний ступінь віктимності й ознак, що визначають можливість її розвитку в майбутньому, та використовуючи заходи індивідуальної віктимологічної профілактики, можна знизити потенціал віктимності конкретної особи. Саме в цей момент і повинна вступати в дію програма корекції віктимності в окремих громадян. Вона здійснюється у двох формах — безпосередньої і ранньої.

Заходи безпосередньої профілактики спрямовані на особу, яка вже стала жертвою злочину або перебуває у стані, близькому до "перетворення" на жертву; заходи ранньої профілактики — на особу, яка підпадає під ознаки потенційної жертви внаслідок того, що вона володіє високим ступенем віктимності. Відмінність між цими формами профілактики обумовлена головним часовим критерієм, який дає змогу визначити стан потенційної жертви до моменту вчинення щодо неї злочину. Останнє пов'язане з вибором конкретних профілактичних заходів. Наприклад, якщо громадянин поводиться безпечно і легковажно в громадському місці, явно демонструє зміст

свого гаманця, не контролюючи при цьому ситуацію, то треба негайно припинити його очевидну віктимну поведінку. Наразі йдеться про безпосередній профілактичний вплив, оскільки часовий фактор тут зведений до нуля.

Рання профілактика застосовується із значним інтервалом у часі. Скажімо, для попередження квартирних крадіжок потрібно попереднє накопичення інформації про жителів району, які можуть стати жертвами цього злочину через своє матеріально-фінансове становище або невжиття ними заходів безпеки. Виявивши громадян з підвищеною віктимністю, потрібно проводити з ними відповідну роботу.

Індивідуальна віктимологічна профілактика має бути спрямована не лише на потенційні жертви, а й на їх мікросередовище. Система заходів даної профілактики характеризується не простим впливом активного суб'єкта на пасивний об'єкт, а специфічною формою взаємозв'язку, коли одна сторона намагається перетворити поведінку іншої в позитивному для неї напрямі.

Заходи індивідуального впливу можна поділити на два види: переконання і допомоги. Заходи переконання мають як захисний, так і виховний характер. Такими є бесіди, роз'яснення того, як не стати жертвою злочину, забезпечити цілісність свого майна тощо. Умовою, що сприяє вчиненню багатьох злочинів, є

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Глава 7. Проблеми віктимології та суїцидальної поведінки	\|	Глава 12. Злочинність у зарубіжних країнах, концепції її детермінації та запобігання

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.043 сек.