Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Правова база підприємництва в Україні

Правова база підприємницької діяльності – це сукупність законів, нормативних та інструктивних документів, які визначають порядок створення підприємств, реєстрацію фізичних осіб – підприємців, їх правові та організаційні форми, порядок організації виробництва, забезпечення його необхідними ресурсами, збут, систему оподаткування, відносини між державою та підприємцями, суб’єктів підприємницької діяльності між собою, а також які дають підприємцям певні правові гарантії. Формування правової бази підприємництва – найголовніша передумова його становлення та розвитку. Законодавство у сфері підприємництва має становити єдину систему як за взаємною узгодженістю норм, так і за цілісністю самого нормативно-правового регулювання підприємницької діяльності. Світовий досвід показує, що для успішного розвитку підприємництва необхідно створити правову базу його функціонування, забезпечити належним чином юридичне закріплення прав та постійне правове забезпечення з боку держави, що гарантує захист законного функціонування підприємництва, сприяє його розвитку.

Міжнародна практика господарювання доводить, що підприємство не може існувати без чітких та ефективних законодавчих актів. Тому формування сприятливих умов для ведення підприємницької діяльності неможливе без прийняття та реальної дії таких законів, які б чітко визначали умови здійснення підприємницької діяльності. У розвинутих країнах з ринковою економікою немає спеціальних законів про підприємництво.

Свобода підприємницької діяльності закріплена у конституції, цивільному законодавстві та в інших нормативно-правових актах, що регламентують господарську діяльність. В Україні необхідність прийняття спеціального закону з питань розвитку підприємництва зумовлено двома причинам: по-перше, необхідністю відмінити існуюче в законодавстві обмеження (до 1991 р. приватна підприємницька діяльність була заборонена, вона вважалася карним злочином); по-друге, необхідністю сформування правового поля, яке стимулювало б розвиток підприємництва та його підтримку. На сьогодні основним законодавчим актом, що регулює підприємницьку діяльність є Господарський Кодекс України. Він визначає основні правові, економічні та соціальні засади заняття підприємницькою діяльністю (підприємництва) громадянами та юридичними особами на території України, встановлює гарантії свободи підприємництва та його державної підтримки. Підприємницьку діяльність регламентують також Закони України "Про власність", "Про господарські товариства", "Про селянське (фермерське) господарство", "Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницької діяльності", "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", "Про державну підтримку малого підприємництва" та ін. Закон України "Про власність" (1991 р.) з внесеними до нього змінами і доповненням, забезпечує вільне економічне самовизначення громадян, використання природного, економічного, науково-технічного та культурного потенціалів країни для підвищення рівня життя її народу, зокрема, в законі зазначаються права приватної власності. Закон України "Про підприємства в Україні" від 27 березня 1991 р., спрямований на забезпечення самостійності підприємств, визначає їхні права і відповідальність у здійсненні господарської діяльності, регулює відносини підприємств з іншими підприємствами і організаціями, органами державного управління. Закон України "Про господарські товариства" від 19 вересня 1991 р. визначає поняття і види господарських товариств, правила їх створення, діяльності, а також права і обов’язки їх учасників та засновників. Закон України "Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" від 18 лютого 1992 р. визначає правові основи обмеження і попередження монополізму, недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності та здійснення державного контролю за додержанням норм антимонопольного законодавства. Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" в новій редакції від 22 червня 1993 р. визначає економічні, соціальні й правові основи створення та діяльності селянських (фермерських) господарств, які є формою підприємництва громадян України. І нарешті, відбулося конституційне закріплення свободи підприємництва. Відповідно до Конституції України "Кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом". Прийняття та введення в дію Конституції України – Основного Закону нашої держави – справді знаменна подія. Україна та її народ отримали довгостроковий правовий фундамент для динамічного цивілізованого розвитку. Основний Закон – це гарантія не тільки незалежності, а й справді реформаторської розбудови держави, зокрема ринкової трансформації економіки. Створюється відповідна база і щодо розвитку конкуренції та обмеження монополізму. Поряд з існуючими законодавчими актами Верховна Рада України у 1996 р. прийняла Закони України "Про захист від недобросовісної конкуренції" та "Про рекламу", у травні 2000 р. було ухвалено Закон України "Про природні монополії", а у січні 2001 р. – Закон України "Про захист економічної конкуренції" тощо.

Основні недоліки правового забезпечення підприємництва в Україні такі. По-перше, відсутність єдиної законодавчої стратегії щодо розвитку підприємництва; Недостатніми є правові гарантії усіх форм власності та захист приватної власності як основної умови розвитку підприємницької діяльності. По-друге, неоднозначність, нестабільність і суперечливість чинної нормативно-правової бази розвитку підприємництва. Зростаючий потік нормативних актів різного рівня, особливо відомчих, нерідко викривлює основне законодавство. По-третє, практично не функціонуючий характер багатьох правових актів, дуже низька виконавча дисципліна щодо нормативно-правових документів. Багато з положень Конституції України не можуть бути реалізовані й залишаються лише декларацією поки не введені в дію закони, які визначають конкретний механізм, порядок і процедури їх здійснення. Безпомічність державної системи виконання законів усе більшою мірою компенсується активністю підпільних мафіозних структур, які починають вершити суд і розв’язують господарські суперечки та конфлікти поза будь-якими правовими нормами. По-четверте, наявність у законодавстві багатьох нечітких норм, які при бажанні можна піддати будь-якому трактуванню. Саме вони надали можливість формувати фінансові "піраміди", які позбавили заощаджень багатьох наших співвітчизників. По-п’яте, необґрунтованість законодавчих обмежень та вимог, які містяться в окремих нормативно-правових актах. Це – один із наслідків відсутності практики залучення до обговорення проектів правових актів представників громадських об’єднань підприємців. По-шосте, наявність правового нігілізму як антипода правової культури. Сутність правового нігілізму становить ігнорування права, юридичних норм та загальноприйнятих правових цінностей, зневажливе ставлення до правових принципів і традицій. Важливу роль у появі такого негативного суспільно-правового явища відіграють недосконалість правової освіти та просте незнання права.

Основні положення Господарського Кодексу України щодо підприємництва.

Загальні правові, економічні та соціальні засади здійснення підприємницької діяльності громадянами та юридичними особами, встановлення гарантій свободи підприємців та їх державна підтримка регулюються Господарським кодексом України.

Згідно з цим кодексом підприємництво — це самостійна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Розглянемо усі складові цього поняття.

Підприємництво — особлива форма економічної активності, що передбачає:

• орієнтацію на досягнення комерційного успіху;

• інноваційний характер підприємницької діяльності;

• постійний характер господарювання, укладання регулярних, а не одноразових угод (бізнес-операцій);

• перспективність, спрямування на подальший розвиток, розширення масштабів і сфери розповсюдження;

• залучення у господарську діяльність різних учасників підприємницької активності;

• свободу та самостійність суб’єктів у прийнятті управлінських рішень та здійсненні бізнесу;

• наявність фактора ризику;

• майнова відповідальність підприємця за результати господарювання.

Підприємництво як самостійна діяльність передбачає свободу та самостійну ініціативу суб’єктів у виборі виду та напрямків господарювання, у прийнятті управлінських рішень та способів їхньої реалізації, у формуванні програм та цінової політики, у визначенні джерел фінансування, постачальників та покупців, каналів збуту продукції, встановленні систем і розмірів заробітної плати, напрямків використання прибутку.

Самостійність у прийнятті рішень формує таку поведінку підприємця, яка забезпечує зацікавленість у процвітанні своєї справи. Це змушує його працювати з більшою віддачею, шукати найбільш прийнятні варіанти виходу із скрутних ситуацій. В основі такої поведінки підприємців лежать ділові мотиви підприємницької діяльності. Підприємцю не властиві застій, сплячка, він не чекає команд згори; внутрішні спонукання підштовхують його бути активним, настирливим, цілеспрямованим у досягненні мети.

Кожна людина, якщо у неї є бажання та гроші, має право організувати свою справу у порядку, встановленому чинним законодавством. Підприємство може бути індивідуальним або колективним. Підприємці організують свою справу і діють заради власного зиску або інтересу фірми, яку вони представляють.

Підприємницька діяльність здійснюється на постійній основі. Тут мова йде про систематичну, організовану господарську діяльність, яка має цільову спрямованість у вигляді кінцевого результату з орієнтацією на подальший розвиток та розширення. А це передбачає успішне вирішення організаційних і фінансових проблем та зростання доходу; активне виявлення нових технологічних, коопераційно-інтеграційних, диверсифікаційних можливостей, спроможних забезпечити ефективне функціонування та стабільний розвиток фірми; прагнення включитись у нову сферу бізнесу.

Діяльність підприємців носить стратегічну орієнтацію, яка включає: визначення сфери бізнесу та місії організації, розробку довгострокових та короткострокових цілей, формування стратегії та бізнес-планування.

Стратегічний процес розпочинається з визначення сфери підприємницької діяльності, що передбачає виявлення потреби, яку слід задовольнити, сегменту ринку, засобів задоволення потреб конкретних груп покупців. Ці складові використовують при формуванні свого бізнесу.

Стратегічна сфера бізнесу — це сфера діяльності, у якій підприємство працює у даний момент або буде здійснювати свою діяльність в подальшому, враховуючи при цьому, що воно може функціонувати не тільки в одному, а ще у декількох напрямках. Кожна стратегічна сфера бізнесу включає товари або послуги, їхні види, об’єднані однією загальною ознакою, наприклад, характером потреб, що задовольняються, технологією, типами споживачів, географічними районами збуту.

Кожну стратегічну сферу бізнесу розкривають такі показники:

· обсяг ринку, тобто обсяг реалізації продуктів, послуг усіма виробниками, у тому числі конкурентами;

· частка підприємства в обсязі ринку (у відсотках);

· стадія життєвого циклу товару;

· конкурентна позиція підприємства (сильна,середня, слабка) у даній стратегічній сфері.

У наш час багато зарубіжних компаній широко диверсифіковані, налічують декілька видів бізнесу або сфер, а також самостійних центрів ділової активності. Тенденція до диверсифікації, наявність різнопрофільних напрямків забезпечують підприємцям стійкість фінансового становища у нестабільному ринковому середовищі. Виходячи зі сфер бізнесу фірми, формується її місія.

Місія організації — виражене словесно основне соціально значуще функціональне призначення організації у довгостроковому періоді. Місія визначає місце, роль та становище підприємства у суспільстві, його громадський статус. Її можна розглядати як стратегічний інструмент, що характеризує цільовий ринок та бізнес, або як основну діяльність підприємства. Формування місії повинно бути чітке; до процесу обговорення залучаються працівники фірми або інші учасники підприємницької активності, що допомагає оцінити перспективи і можливості фірми. Це необхідно Для забезпечення довгострокової конкурентоспроможності. Крім цього, корпоративна місія відіграє важливу комунікаційну роль—як внутрішню (для роз’яснення цілей діяльності підприємства), так і зовнішню (для інформування акціонерів, постачальників, споживачів).

Місія має і філософсько-етичний аспект, свого роду зв’язуючи культурний елемент, який дозволяє організації функціонувати як єдиному цілому. Вона відображає філософію бізнесу, об’єднує діловий світ зі світом індивідуума, допомагає однозначно приймати рішення та знаходити спільну мову.

Формулювання місії повинно бути також простим, достатньо стислим та відображати: загальну характеристику потреб, що задовольняються підприємством, характер продукції підприємства, основні конкурентні переваги. Формулювання місії, як правило, дається на першій сторінці річного звіту підприємства, проголошується вищим керівництвом на зборах акціонерів, широко використовується у маркетинговій політиці. .

Місія може бути сформульована, виходячи з відповіді на питання: «Хто ми, що ми робимо. куди рухаємось?».

Підприємницька діяльність спрямована на досягнення комерційного успіху. Це обумовлено ринковими умовами господарювання.

За .ступенем пріоритетності існують такі цілі підприємницької діяльності:

• кінцева ціль; •

• проміжні цілі.

Кінцева ціль — це одержання прибутку. Переважна частина чистого прибутку спрямовується не на особисте споживання, а вкладається у подальший розвиток фірми, найбільш перспективні сфери бізнесу.

Проміжними цілями можуть бути: найбільш повне задоволення споживчого попиту на товари та послуги, обслуговування певної групи клієнтів (сегмента ринку), підвищення іміджу фірми та зміцнення її позицій на ринку, економія часу споживачів, клієнтів. Вони відображають отримання соціального ефекту.

У процесі постановки цілей необхідно, щоб вони відповідали таким вимогам: були конкретними, кількісно вимірюваними; зорієнтованими у часі; реалістичними, практично досяжними і збалансованими з можливостями фірми; взаємно узгодженими; сформульованими письмово.

Результативність цілей підприємництва залежить від того, наскільки обґрунтовано вони розроблені, як широко і повно про них інформований персонал фірми, як організоване стимулювання їх практичного здійснення.

Власна вигода є рушійним фактором підприємницької діяльності. Заради отримання прибутку підприємець організовує справу. Громадське благо не є для підприємця головним. Але це не дає підстав змішувати особистий зиск з громадськими інтересами.

Підприємницька діяльність спрямована на більш раціональне використання капіталу, власності та іншого майна, фінансових, матеріально - технічних, трудових, інтелектуальних ресурсів.

Підприємець є власником, користувачем та розпорядником власності, що означає, зокрема:

• можливість вільно та самостійно приймати рішення (володіння у його реальному виявленні);

• координацію усіх видів діяльності та всіх учасників процесу виробництва (правоздатність);

• організацію виробництва та збуту, витрачання коштів, надання та отримання майна в оренду та ін., (розпорядження у конкретному виявленні).

Власник, що має право володіння, користування та розпорядження майном, яке він сам використовує як засоби виробництва для випуску певної продукції та отримання доходу, перетворюється в управляючого, а відносини власності — в управлінські відносини. Коли відбувається відокремлення управління від власності на засоби виробництва та вироблені продукти, коли для управління процесом виробництва наймаються професіонали-управлінці (менеджери), управління набуває характеру відносно самостійного від власників або підрозділів фірми, зайнятих виконанням окремих функцій.

Таким чином, суть підприємництва полягає у тому, щоб знаходити можливості найкращого використання власності (капіталу, майна, патентних прав та інших ресурсів) та намагатись реалізувати ці можливості у практичну діяльність.

Підприємництво передбачає майнову відповідальність суб’єкта за результати господарської діяльності.

Підприємець, який здійснює свою діяльність як юридична особа, відповідає за зобов’язаннями, пов’язаними з цією діяльністю, своїм майном. Підприємець несе персональну, а не колективну, економічну та адміністративну відповідальність за результати роботи. Для підприємців розширюються майнові можливості, зокрема: укладання договорів (контрактів) по найму з робітниками, а в необхідних випадках, з профспілками; здійснення оплати праці робітників у відповідності з умовами договорів; забезпечення якості вироблених товарів (робіт, послуг); дотримання законних вимог та прав споживачів, створення працівникам належних умов праці; проведення заходів щодо забезпечення екологічної безпеки.

Правові норми підприємницької діяльності включають також порядок припинення діяльності фірми або індивідуального підприємця. (процедура ліквідації). Діяльність підприємця припиняється:

• з власної ініціативи;

• на підставі рішення суду;

• у разі закінчення строку дії ліцензії;

• при банкрутстві;

• в інших випадках, передбачених чинними законодавчими актами.

У будь-якому випадку визначається механізм та строки припинення

підприємницької діяльності.

Підприємництво тісно пов’язане з інноваційною діяльністю (новаторством), творчим пошуком.

Підприємців постійно стимулює конкуренція, прагнення закріпитись на ринку, розширити свій вплив на нових географічних просторах. У сучасних умовах все важче підвищувати доходи тільки завдяки підвищенню цін. Витримати конкуренцію, забезпечити виживання свого підприємства спроможний тільки той, хто турбується про високу якість, постійно оновлює продукцію, яка користується підвищеним попитом у покупців. Для цього заповзятливі підприємці повинні постійно думати про нові технології, удосконалювати організацію виробництва та збуту продукції, знаходити вигідних постачальників та оптових покупців, застосовувати різні методи стимулювання продажу, покращувати якість сервісного обслуговування.

У діловому світі завжди цінувалась здатність до прийняття нестандартних рішень, творчий підхід до оцінки ситуації. Новаторство набуває особливої ролі у зв’язку з прискоренням науково-технічного прогресу, впровадженням прогресивних технологій у практику діяльності підприємств, використанням Інтернет-ресурсів та електронної комерції.

Підвищення вимог до надійності, якості, дизайну та інших параметрів продукції для багатьох фірм обумовлює необхідність обґрунтування проектів

для впровадження їх у практику роботи підприємств. Держава, конкуренти, зарубіжні підприємницькі організації виявляють підвищений інтерес до новітніх досяг Результатом процесів, що відбуваються в цьому аспекті, є створення інноваційних фірм, головною метою яких є пошук перспективних науково-технічних розробок та організація виробництва на основі відібраних технологій.

Для підприємництва характерний особливий стиль поведінки на товарному ринку, у внутрішньому середовищі, у взаємовідносинах з партнерами по бізнесу, споживачами.

Підприємництво як певний стиль і тип господарської поведінки має такі характерні риси:

• мобільність, гнучкість, динамічність;

• цілеспрямованість і настирливість у здійсненні бізнесу;

• ініціативність, творче ставлення до справи і підприємливість;

• пошук нетрадиційних рішень, нових дій у сфері бізнесу;

• готовність до ризику та вміння ним управляти;

• комунікативний характер діяльності;

• оперативність рішень та дій; '

• орієнтація на потреби споживачів, їхню поведінку на ринку;

• дотримання морально-етичних принципів та ділового етикету.

Підприємець безперервно шукає нові способи дій, які, за задумом,

спроможні призвести до успіху. Він удосконалює якісні характеристики продукції, що виробляється, впроваджує прогресивні технології та усе нове, що є у практиці вітчизняного та зарубіжного бізнесу, замислюється над питаннями розміщення фірми як рекламного майданчика у мережі Інтернет для розширення клієнтури та просування послуг на зовнішніх ринках. Підприємець ретельно формує маркетингову політику, встановлює договірні ціни відповідно до вимог економічної Ситуації, співвідношення між попитом і пропозицією.

Пошук партнерів, клієнтури, фінансових ресурсів, матеріалів і сировини, обладнання, транспортних засобів, документів, інформації — завжди у полі зору справжнього підприємця. Він завжди поспішає, оскільки вважає «час - гроші». І саме це дає імпульс до напруженої праці, у тому числі і у дні відпустки. Така поведінка у сфері бізнесу відрізняється від звичайної праці у державних структурах.

Характерними особливостями підприємництва є також:

• обмін діяльністю між суб’єктами ринку, прагнення кожного учасника нав’язати та реалізувати свої інтереси;

• виявлення особистої чи колективної ініціативи у формуванні комерційних відносин з партнерами по бізнесу, перспектив подальшого співробітництва на вигідних умовах;

• готовність та уміння проводити різні форми ділового спілкування.

Основними функціями підприємницької діяльності є:

1) Ресурсна — мобілізація внутрішніх та зовнішніх ресурсів (фінансових, трудових, матеріальних, природних та ін.) для ефективного функціонування.

2) Творча — пов’язана з розробкою та реалізацією нових бізнес-ідей, ноу-хау, винаходів; творче ставлення до справи.

3) Організаційна — пов’язана з матеріально-технічним забезпеченням виробництва, налагодженням технологічного процесу, організацією комерційної діяльності, сервісу, вигідних ділових контактів.

4)Стимулююча —дозволяє створити механізм підвищення ефективної та корисної праці, застосувати дійові методи стимулювання збуту товарів на основі виявлених споживчих потреб.

5)Управлінська — пов’язана з механізмом управління персоналом та фірмою.

6)Захисна — передбачає систему захисту прав та інтересів підприємців, створення сприятливих умов функціонування бізнесу, усунення існуючих проблем на макрорівні. Це здійснюється на основі співробітництва підприємців та їхніх об’єднань з державними органами влади і управління, міжнародними організаціями, фондами, проектами для забезпечення сталого розвитку підприємництва в цілому, у тому числі приватного та малого бізнесу.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Роль підприємництва в суспільстві	\|	ЕТАПИ РОЗВИТКУ ПІДІРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.01 сек.