Господарські реформи Н.С.Хрущьова в Україні

У 50-х рр. в СРСР був проведений ряд економічних реформ. Лозунгом реформ став «поворот економіки обличчям до людини», у зв'язку з чим народногосподарське виробництво повинне було забезпечити зростання добробуту народу шляхом розвитку сільського господарства і виробництва товарів народного споживання.

Головна причина успіху реформ полягала в тому, що вони відродили економічні методи керівництва народним господарством і були запроваджені з сільського господарства, а тому одержали широку підтримку в масах.

Головна причина поразки реформ - вони не були підкріплені демократизацією політичної системи. Зламавши репресивну систему, не чіпали її основу - командно-адміністративну систему. Тому вже через п’ять - шість років багато реформ почали згортатися зусиллями як самих реформаторів, так і могутнім адміністративно-управлінським апаратом, номенклатурою. У березні 1955 р. ухвалою уряду відмінявся старий порядок планування. За новими правилами, місцеві органи влади стали доводити до колгоспів тільки загальні показники за об'ємом заготовок, конкретне планування виробництва стали здійснювати самі колгоспи.

У 1956 р. колгоспам було надане право самим визначати розміри присадибних ділянок, кількість худоби, що знаходиться в особистій власності, встановлювати мінімум трудоднів, приймати в артіль і виключати з неї. Колгоспи отримали право вносити зміни в Статут сільгоспартілі стосовно місцевих умов.

У 1958 р. відміняються обов'язкові постачання сільгосппродукції і натуральна оплата, натомість був встановлений порядок закупівлі сільгосппродукції державою. Одночасно з цим були змінені принципи оплати праці в колгоспі: вводилися щомісячне авансування колгоспників і грошова оплата праці за диференційованими розцінками. Колгоспникам видали паспорти. Вони стали отримувати пенсії.

З початку 1954 р. держава стала проводити політику освоєння цілинних земель. Але разом з позитивними моментами в питанні освоєння цілинних земель виявилася і інша сторона. Проблему доставки зерна з районів посилювали бездоріжжя, високі витрати матеріалів, відсутність складських приміщень, погана організація сотень тисяч людей, що рушили на освоєння цілини.

Одночасно з розширенням цілинних посівів почалася кампанія по збільшенню посівів кукурудзи. У СРСР цей злак почали вирощувати усюди. Результати 1955 р. були негативні. З 1958 р. почалася робота по реорганізації МТС (машинно-тракторних станцій). Техніка, яка раніше належала державним організаціям, тепер повинна була закупатися колгоспами. На практиці ліквідація МТС опинилася невигідна для більшості колгоспів, які були вимушені витратити всі свої фінансові ресурси. У 1958-1961 рр. вперше за останні 30 років в країні спостерігалося скорочення парку сільськогосподарських машин. Знаходячись в користуванні колгоспів, техніка швидко виходила з ладу, а необхідних ремонтно-технічних служб вчасно створити не вдалося.

Паралельно проводилася кампанія скорочення особистих господарств колгоспників. З 1962 р. стимулювання тваринництва стало здійснюватися шляхом підвищення цін на м'ясо. Почалися перебої з м'ясом, хлібом, маслом. СРСР був вимушений купувати зерно за кордоном. У сільському господарстві продовжувалася хронічна криза.

У промисловості - виробництво засобів виробництва випереджало розвиток оброблювальної і легкої промисловості. Багато зусиль було направлено на механізацію і автоматизацію виробництва. Потім настала черга хімізації виробництва, як головної ланки науково-технічного прогресу. Пріоритетну роль відігравало дослідження космосу.

У хрущовське десятиліття з особливою наполегливістю реалізовувалася політика децентралізації управління. У 1957 р. була проведена реформа управління промисловістю і будівництвом: здійснений перехід від галузевого (вертикального) до територіального (горизонтального) принципу управління. Замість міністерств створювалися ради народного господарства (совнархози), які були покликані наблизити управління до місцевих потреб.

Тенденція до децентралізації управління не змогла розвинутися. Кінець 50-х років став закінченням періоду в економічній політиці Н.Хрущова, який охарактеризувався зростанням темпів розвитку в багатьох галузях народного господарства. Поступово стали набирати силу процеси гальмування.

На початку 60-х років уряд пішов на непопулярний крок - проголосив про підвищення цін. Рішення про підвищення цін негайно спричинило виступи в цілому ряду міст.

Таким чином, економічні перетворення Хрущьова на рубежі 50 - 60-х рр. почали давати серйозні збої. Проведена у 1961 р. грошова реформа не привела до поліпшення життя населення. У народному господарстві продовжувалося зниження темпів зростання.

Становище значно змінилося в 60-ті роки у зв'язку з усвідомленням необхідності здійснення крупних соціально-економічних змін у суспільстві, що стало істотним поштовхом для розвитку економічної теорії. На думку Ю. Пахомова, саме працями покоління вчених, які реалізували свій творчий потенціал на фоні хвилі економічної реформи 1965 р., був сформований категоріальний, «понятійний» апарат, тобто збагачені, порівняно з 30-ми роками, теоретичні знання про закони й категорії політекономії соціалізму. Відзначимо, насамперед, монографії Ю. Пахомова. А. Чухна, С. Дзюбика, В. Логвиненка, Ю. Палкіна, М. Панченка, А. Покритана, О. Рубана, М. Черненка, В. Черняка, І. Ястремського, Л. Воротіної та багатьох інших українських учених.

Пожвавлення економічної думки в 60-х роках тісно пов'язане з наявністю соціального замовлення. За словами Пахомова, воно повернуло до політико-економічних досліджень не лише вчених, які спеціалізуються в галузі політичної економії. Істотний внесок у розробку категоріального апарату зробили також дослідники, відомі до того часу лише як спеціалісти з конкретної економіки (В. С. Немчинов, В. В. Новожилов, П. М. Перший). Менш відомий, але не менш істотний внесок в один із розділів політичної економії здійснив І.Лукінов. Насамперед це розробка теоретичних положень і загальної концепції диференціальної ренти за соціалізму в книзі «Ціноутворення і рентабельність виробництва сільськогосподарської продукції» (1964).

Становище знову різко змінилося в 70-ті роки у зв'язку зі згортанням економічної реформи й переходом до вдосконалення господарського механізму шляхом здійснення серії організаційно-економічних нововведень.

У цей період погляди вчених-економістів на проблеми політичної економії та шляхи їх вирішення не були однозначними. За останні три десятиліття більш чи менш виразно склалися й діють три течії: «сталінська», «модернізована, або офіційна», і «радикальна». Існує певна складність з персоніфікацією представників цих течій, не в останню чергу пов'язана з еволюцією їхніх поглядів. Але в усякому разі варто критично сприйняти тезу про те, що спроби реформувати систему управління, господарювання в середині 60-х років не дали бажаних результатів через недостатнє політекономічне обгрунтування. Це справедливо лише стосовно до «сталінської» та «офіційної» економічної теорії.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Індустріалізація і колективізація: позитивні і негативні наслідки. Економічні погляди М. Соболєва, Б. Брускуса	\|	Реформи у 1965-80 роках в промисловості, сільському господарстві, їх результативність

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.