ПР та конфлікти: загальні міркування.

2. Використання PR-технологій може істотно допомогти в управлінні соціальними конфліктами. До того ж, без використання PR-технологій керування такими конфліктами стає надто проблематичним.

3. Використання технологій PR з метою розв'язання конфліктів органічно пов'язане з політичною комунікацією. Водночас сама політична комунікація може стимулювати зародження або загострення соціальних конфліктів. Ось чому потрібно дуже обережно поводитися з цим інструментом управління конфліктами.

4. Кризи техногенного чи природного походження набувають соціального характеру своїми соціальними наслідками, впливом на життєдіяльність людей. Використання PR-технологій в умовах таких криз може допомогти в управлінні цими соціальними наслідками, запобігти переростанню техногенних криз у соціальні, що пов'язані з проблемами людського фактора. Соціальні кризи та соціальні наслідки техногенних криз пов'язані

з соціальними комунікаціями. Такі комунікації являють собою динамічну систему взаємопов'язаних, таких, що постійно змінюються, компонентів: спілкування як обміну інформацією; взаємодії тих, хто спілкується; сприйняття ними одне одного.

На якість комунікації впливають два основні чинники: суб’єктивний фактор (особистісні характеристики комунікатора, його авторитет, уміння використовувати комунікативні технології); об’єктивний фактор (зовнішній вплив на комунікаційний процес з боку лідерів громадської думки, авторитетів тощо («третя сторона»).

В основі конфліктів, що призводять до криз, найчастіше перебувають уявлення про те, що відбувається. Інакше кажучи, весь зміст реальної ситуації в момент конфлікту вичерпується фіксованою на конкретний момент звуженою моделлю бачення життя учасниками подій або причетними до цих подій. Усе, що знаходиться поза цим (часто найбільш принципові суперечності), для них у момент конфлікту можуть не мати значення. Наприклад, якщо говорити про найбільш принципові джерела конфронтації в політичній комунікації, то до них можна зарахувати:

- становище суспільних відносин, що визначають статус і роль суб'єктів політики, їх уявлення про суть політики;

- розбіжності у базових цінностях і політичних ідеалах людей та в оцінці ними подій;

- порушення прав або неадекватне задоволення потреб та інтересів людей;

- процес самовизначення громадян, що усвідомлюють свою належність до тих або інших груп суспільства;

- викривлення у ході політичного інформування;

- особливості соціально-психологічних властивостей суб'єктів політики, що борються за владу (авторитаризм, надмірний егоїзм, порушення правил і норм гри).

Але конфлікти, що виникають у процесі комунікації (особливо політичної), окрім негативних наслідків, одночасно виконують низку позитивних функцій, зокрема:

1. Сигнально-інформаційну (повідомляють владі про проблеми, які потрібно розв'язати).

2. Функцію тиску на владу з метою переглянути свої цілі, рішення, курс.

3. Пізнавальну - допомагають краще зрозуміти стан справ.

4. Виступають засобом «випускання пару».

5. Стимулюють азарт змагання та сприяють появі нових політичних сил.

Слід мати на увазі, що виникнення конфліктів спричинюють певні фактори-конфліктогени, серед них:

• Неповнота інформації та неточність викладення фактів.

• Навмисне затуманення сенсу подій за допомогою сторонніх фактів.

• Поширення небажаної інформації, що може образити одну зі сторін конфлікту.

• Недооцінка фактів та їх значення.

• Приховування інформації, що може викликати підозру в нещирості.

• Ненавмисна дезінформація.

• Навмисно поширена дезінформація.

• Спрямоване та навмисне шельмування особистості, інститу влади (дифамація).

• Ненадійність і недобросовісність експертів, джерел інформації

• Поширення чуток.

• Кількість інформації (обмеженість або надлишок).

• Неправильна інтерпретація інтенсивності того, що відбувається

• Суперечливе подання законодавства, політики, доктрин, правил поведінки, стереотипів дій.

Нарешті, наведемо й два базові принципи, дотримання яких допомагає контролювати появу внутрішніх конфліктів у процесі політичної комунікації. їх ще можна назвати правилами створення достовірної комунікації: по-перше, необхідно уникати «однодумства», прагнути дотримуватися максимально широких поглядів на проблему. По-друге, діяти відповідно до принципу оптимального інформування (розумної достатності та зваженості) під час висвітлення позитивних і негативних сторін того, що відбувається.

Отже, глибоке розуміння цих загальнометодичних питань дає змогу сформулювати три принципові судження стосовно ролі PR у регулюванні конфліктів і криз:

1. Кризу неможливо подолати засобами PR, але вона має регулюватися за допомогою засобів PR.

2. Для PR-служб кризове реагування починається там і тоді, коли втручається фактор громадської думки і події виходять на інформаційний простір, стають предметом гласності та загального обговорення.

3. Доцільніше витрачати кошти на попереджувальні антикризові програми, ніж демонструвати свою розгубленість і готовність іти на все в останній момент, коли криза вже розгорілася і поди розвиваються за стихійним сценарієм.