Студопедия
Контакти
 


Тлумачний словник

Реклама: Настойка восковой моли




Авто | Автоматизація | Архітектура | Астрономія | Аудит | Біологія | Будівництво | Бухгалтерія | Винахідництво | Виробництво | Військова справа | Генетика | Географія | Геологія | Господарство | Держава | Дім | Екологія | Економетрика | Економіка | Електроніка | Журналістика та ЗМІ | Зв'язок | Іноземні мови | Інформатика | Історія | Комп'ютери | Креслення | Кулінарія | Культура | Лексикологія | Література | Логіка | Маркетинг | Математика | Машинобудування | Медицина | Менеджмент | Метали і Зварювання | Механіка | Мистецтво | Музика | Населення | Освіта | Охорона безпеки життя | Охорона Праці | Педагогіка | Політика | Право | Програмування | Промисловість | Психологія | Радіо | Регилия | Соціологія | Спорт | Стандартизація | Технології | Торгівля | Туризм | Фізика | Фізіологія | Філософія | Фінанси | Хімія | Юриспунденкция

ЭКОНОМИКА 14 страница

§ 1. Суть майнових правовідносин у сім'ї
Сімейний кодекс України регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір'ю та батьком дитини щодо їх виховання, розвитку та утримання. Отже, майнові відносини становлять окрему групу сімейних відносин і виникають, як правило, не лише між батьками та дітьми, а й між іншими членами сім'ї та родичами.
Майновими правовідносинами у сімейному праві вважають врегульовані нормами сучасного законодавства відносини між суб'єктами права, в яких об'єктом є будь-які майнові блага (речі індивідуального користування, премії, нагороди, майно, набуте під час перебування у шлюбі, грошові утримання тощо). Відповідно майнові правовідносини батьків і дітей - правовідносини, які виникають між батьками і дітьми з приводу майна, яке знаходиться в приватній чи спільній сумісній власності цих осіб.
Майнові правовідносини, які можуть виникати між батьками і дітьми, поділяють на дві групи:
1) відносини батьків і дітей з приводу майна, що перебуває у сфері володіння сім'ї (житло, предмети домашнього облаштування, гроші, цінні папери та ін.);
2) аліментні правовідносини батьків і дітей. Перша група правовідносин стосується головним чином сімейного майна, що є в домашньому господарстві. Як правило, таке майно набувається батьками, тому належить батьку чи матері або їм обом, а дитина лише користується цим майном. Водночас чинне законодавство допускає випадки набуття майна за рахунок спільної праці чи спільних коштів батьків і дітей. Воно буде належати їм на праві спільної сумісної власності. Права батьків і дітей на майно врегульовані главою 14 СК України, а в окремих випадках при врегулюванні таких відносин необхідним є застосування норм ЦК України (розпорядження неповнолітньої дитини доходом від свого майна).
Другу групу відносин становлять аліментні зобов'язання батьків і дітей. Обов'язок матері, батька утримувати дитину та порядок його виконання закріплено главою 15 СК України.
Обов'язок батьків утримувати неповнолітніх дочку, сина та його виконання передбачено главою 16 СК України. Наступна 17 глава СК України закріплює обов'язок повнолітніх дочки, сина утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Аліментні правовідносини характеризуються певними особливостями. По-перше, підстави їх виникнення визначені законом. Сторони не вправі відмовитись від виконання обов'язку сплачувати аліменти за наявності законних підстав для цього (наприклад, кровне споріднення, непрацездатність, потреба в матеріальній допомозі). Виняток становить випадок, передбачений ст. 188 СК України. По-друге, аліментні зобов'язання є безоплатними, тобто вони не можуть бути витребувані назад, навіть якщо стягнені помилково, за винятком випадків, коли їх стягнення було основане на неправдивих відомостях.
По-третє, аліментні зобов'язання мають особистий характер, їх сплачують особи, на яких вказує закон. Покладання обов'язку утримання на інших осіб не допускається.
По-четверте, виплати, що здійснюються суб'єктами (платниками аліментів), мають тимчасовий (обмежений у часі) характер. Їх початок і закінчення визначаються моментом у часі або настанням певної події.
До майнових відносин, які можуть виникати між батьками та дітьми в сім'ї, можна віднести ряд характерних ознак. Вони походять від загальних засад регулювання сімейних відносин, закріплених у законі (ст. 7 СК України).
При здійсненні майнових прав батьки зобов'язані максимально враховувати інтереси дитини, створювати умови (в тому числі матеріальні) для забезпечення їй рівня життя, необхідного для фізичного, розумового, духовного, естетичного і соціального розвитку. Пріоритет прав та інтересів дитини є визначальним при здійсненні батьками своїх прав та обов'язків, у тому числі в сфері сімейних майнових відносин.
Врегульовані нормами сімейного права майнові правовідносини між батьками і дітьми обмежені в часі. Частина їх існує з моменту народження дитини і до досягнення нею повноліття чи набуття дитиною повної дієздатності раніше 18 років.
Законодавчо закріплено, що правам батьків відповідають їх певні обов'язки. Це стосується також майнових відносин. Так, здійснюючи свої права, батьки зобов'язані передати у користування дитини майно, яке має забезпечити її виховання та розвиток (п. 1 ст. 176 СК України).



Интернет реклама УБС

§ 2. Права батьків і дітей на майно
Кожна сім'я має у власності певне майно. Це можуть бути будь-які речі, грошові кошти, нерухомість, транспортні засоби, засоби виробництва. Склад, кількість і вартість такого майна не обмежується законодавством, крім майна, виключеного з цивільного обороту. Головним його призначенням є задоволення фізичних, духовних і соціальних потреб членів сім'ї.
Як правило, переважна частина сімейного майна належить батькам (матері, батьку) дитини (дітей). Менша його частина належить дитині (дітям). Отже, батьки і діти, зокрема ті, які проживають спільно, виступають самостійними власниками майна. Батьки мають право розпоряджатись належним їм майном на свій розсуд (продавати, дарувати, передавати до найму), не запитуючи згоди на це своїх дітей. Малолітні діти не мають права розпоряджатись належним їм майном. Відповідно до п. 2 ст. 173 СК України при вирішенні спору між батьками та малолітніми, неповнолітніми дітьми, які спільно проживають, щодо належності їм майна вважається, що воно є власністю батьків.
Батьки можуть набувати майно в результаті укладання цивільно-правових угод, отримання спадщини тощо. Відповідно до норм цивільного законодавства малолітні особи (діти, яким не виповнилося 14 років) мають право вчиняти дрібні побутові правочини, вкладати кошти у банківські (кредитні) установи та розпоряджатися ними. Правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, стосується предмета, який має невисоку вартість, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвиткові. В результаті цих дій малолітня особа може набувати у власність певне майно.
Відповідно до ст. 174 СК України майно, придбане батьками або одним із них для забезпечення розвитку, навчання та виховання дитини (одяг, інші речі особистого вжитку, іграшки, книги, музичні інструменти, спортивне обладнання тощо), є власністю дитини. Закон зобов'язує батьків передати у користування дитини майно, яке має забезпечити її виховання та розвиток (ст. 176 СК України).
Неповнолітні діти віком від 14 до 18 років мають більш широкі майнові права. Окрім вищезгаданих дій, вони вправі самостійно розпоряджатися майном, яке вони придбали на свій заробіток, стипендію чи інший дохід, окрім нерухомих речей та транспортних засобів, самостійно здійснювати права автора на твори науки, літератури та мистецтва, об'єкти промислової власності або інші результати своєї творчої діяльності тощо.
Отже, у дітей може виникнути право власності на майно в результаті купівлі речей за власні кошти, отримання спадщини, дарування, створення його власною працею.
Батьки є законними представниками інтересів своїх дітей, і однією з функцій такого представництва є управління їх майном. Майном малолітньої дитини в силу закону батьки управляють без спеціальних на те повноважень. Водночас вони зобов'язані вислухати думку дитини щодо способів управління її майном. Після припинення управління батьки зобов'язані повернути дитині майно, яким вони управляли, а також доходи від нього.
Дохід, одержаний від використання майна малолітньої дитини, батьки мають право використовувати на виховання та утримання інших дітей та на невідкладні потреби сім'ї (п. 1 ст. 178 СК України). Неповнолітня дитина розпоряджається доходом від свого майна відповідно до правил, викладених у нормах цивільного законодавства.
Питання про управління майном дитини (дітей) батьки вирішують спільно. Спори, які виникають між батьками щодо управління майном дитини, можуть вирішуватись органом опіки та піклування або судом.
Може виникнути питання, чи потрібна згода другого з батьків при управлінні майном дитини одним із батьків. Згідно з правилом п. 2 ст. 177 СК України при вчиненні одним з батьків правочинів щодо майна малолітньої дитини вважається, що він діє за згодою другого з батьків. Другий з батьків має право звернутися до суду з вимогою про визнання правочину недійсним як укладеного без його згоди, якщо цей правочин виходить за межі дрібного побутового.
Окрім роздільного майна, батьки і діти можуть мати майно, яке належить їм на праві спільної сумісної власності. Це положення закріплено у ст. 175 СК України: майно, набуте батьками і дітьми за рахунок їхньої спільної праці чи спільних коштів, належить їм на праві спільної сумісної власності. Цим правилом законодавець, по-перше, закріплює право участі дітей у господарському житті сім'ї, по-друге, допускає можливість належності суб'єктам сімейних правовідносин (батькам і дітям) майна на праві спільної сумісної власності. Батьки і діти можуть мати як спільну часткову, так і спільну сумісну власність.
Що стосується розпорядження аліментами, які сплачуються Другим з батьків на утримання дитини, то такі положення закріплені у ст. 179 СК України.
Аліменти, одержані на дитину, є власністю того з батьків, на ім'я кого вони виплачуються, і мають використовуватися за цільовим призначенням. Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, які одержані для її утримання.
У разі смерті того з батьків, з ким проживала дитина, аліменти є власністю дитини.
Частими є випадки, коли над дитиною встановлюється опіка. Опікун розпоряджається аліментами, які одержані для утримання малолітньої дитини.
Неповнолітня дитина має право на самостійне одержання аліментів та розпоряджання ними. Вона може здійснювати це право відповідно до норм ЦК України.

§ 3. Обов'язок батьків по утриманню неповнолітніх дітей
Одним з головних обов'язків батьків є обов'язок по утриманню своїх неповнолітніх дітей. Батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, зазначається в ст. 180 СК України. При цьому слід мати на увазі, що у випадках, передбачених ст. ст. 198, 199 СК України, батьки зобов'язані утримувати і повнолітніх дітей. Положення цих норм становлять окремий інститут сімейно-правових відносин.
Обов'язок батьків по утриманню своїх неповнолітніх дітей виникає у них з часу народження дитини і триває до настання її повноліття. Закон покладає такий обов'язок на обох батьків. Коли діти проживають з матір'ю, позов про стягнення аліментів пред'являється до батька. На дітей, які виховуються батьком, аліменти стягуються з їх матері. З моменту досягнення дитиною повноліття (якщо вона є працездатною, не навчається), обов'язок батьків по її утриманню припиняється.
У більшості випадків батьки здійснюють обов'язок по утриманню своїх неповнолітніх дітей добровільно, забезпечуючи їх всім необхідним для життя, навчання, повноцінного розвитку. Якщо ж батьки ухиляються від цього обов'язку та не надають коштів на утримання дітей добровільно, такі кошти стягуються з них у судовому порядку у вигляді аліментів.
Підставами виникнення сплати батьками аліментів на неповнолітніх дітей є:
- наявність юридичне значимих зв'язків між батьками і дітьми (кровне споріднення, відносини усиновлення);
- вік особи, яка має правовий статус дитини;
- рішення суду або договір чи домовленість між батьками про сплату аліментів на дитину (дітей).
Обов'язок батьків виникає незалежно від їх працездатності, дієздатності, наявності у них матеріальних засобів для утримання дітей. Недосягнення батьками повноліття (у випадках зниження шлюбного віку) не звільняє їх від обов'язку по сплаті аліментів. Але разом з тим в окремих випадках звільнення батьків від утримання дітей допустиме за рішенням суду. Такий висновок можна зробити, виходячи зі змісту ст. 188 СК України. Батьки можуть бути звільнені від обов'язку утримувати дитину, якщо дохід дитини набагато перевищує дохід кожного з них і забезпечує повністю її потреби.
З дозволу органу опіки та піклування батьки можуть укласти між собою договір про припинення права на аліменти для дитини (дітей) відповідно до умов ст. 190 СК України.
Аліменти, які сплачуються на утримання неповнолітніх дітей, є одним з гарантованих законом джерел їх існування. Особливо важливими такі виплати є для малолітніх дітей, оскільки для осіб такого віку інші джерела існування є досить обмеженими. Закономірно, що такі виплати (утримання) мають суто цільове призначення - утримання неповнолітнього.
Цільове витрачання аліментів перевіряє орган опіки та піклування. Підставою для такої перевірки може бути заява платника аліментів або власна ініціатива органу опіки та піклування. У разі нецільового витрачання аліментів платник має право звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів або про внесення частини аліментів на особовий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України (п. 2 ст. 186 СК України).
Як правило, аліменти сплачуються батьками щомісяця, на кожну неповнолітню дитину незалежно від того, де вона знаходиться. Так, влаштування дитини до закладу охорони здоров'я, навчального або іншого закладу не припиняє стягнення аліментів на користь того з батьків, з ким до цього проживала дитина, якщо вони витрачаються за цільовим призначенням. Якщо батьки не беруть участі в утриманні дитини, влаштованої до державного або комунального закладу охорони здоров'я, навчального або іншого закладу, аліменти на дитину можуть бути стягнені з них на загальних підставах. За рішенням суду поруч з іншими виплатами (державні пенсії, різні види допомоги та відшкодування у зв'язку із втратою годувальника) аліменти можуть перераховуватися на особовий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України.
Не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини і особа, яка позбавлена батьківських прав. Одночасно з вирішенням питання про позбавлення батьківських прав суд може на вимогу позивача або з власної ініціативи вирішити питання про стягнення аліментів на дитину.
Невиконання обов'язку батьків по утриманню неповнолітніх дітей зумовлює настання сімейно-правової відповідальності.
Злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів), а також злісне ухилення батьків від утримання неповнолітніх дітей, що перебувають на їх утриманні, - карається виправними роботами на строк до одного року або обмеженням волі на той самий строк.
Те саме діяння, вчинене особою, раніше судимою за злочин, передбачений ст. 164 Кримінального кодексу (КК) України, - карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до трьох років.
Непоодинокими є випадки, коли місце проживання батьків невідоме або вони ухиляються від сплати аліментів, або не мають можливості утримувати дитину. В таких випадках дитині призначається тимчасова державна допомога. Порядок призначення цього державного утримання визначається Кабінетом Міністрів України, а метою є тимчасове утримання неповнолітнього.

§ 4. Способи та розмір оплати аліментів на дітей
В силу ст. 181 СК України способи виконання батьками обов'язку по утриманню дитини (дітей) визначаються за домовленістю між ними. У більшості випадків аліменти виплачуються у добровільному порядку особисто особою, яка зобов'язана їх сплачувати, або через власника чи уповноважений ним орган за місцем роботи особи, місцем одержання нею пенсії, стипендії. Однак це не позбавляє права одного з батьків, з ким проживає дитина, у разі необхідності звернутися до суду з позовом про стягнення аліментів.
Грошові виплати, які здійснює батько, мати, з метою утримання своєї дитини, не єдина форма участі в її утриманні. Закон надає більш широкі можливості в урегулюванні цих відносин. Так, за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і(або) натуральній формі. Тому, наприклад, батько, виконуючи свій обов'язок по утриманню дитини, може сплачувати лише аліменти або сплачувати аліменти і, не обмежуючись цим, надавати допомогу в придбанні різноманітних речей для дитини, чи надавати утримання лише в натуральній формі.
При бажанні особи сплачувати аліменти за місцем роботи (одержання пенсії, стипендії) один із батьків (платник аліментів) може подати заяву про відрахування аліментів на дитину з його заробітної плати, пенсії, стипендії. Розмір аліментів та строк їх виплати зазначаються у цій заяві. Така заява може бути відкликана заявником у будь-який час за його бажанням.
Заява є підставою для відрахування аліментів на дитину, В такому випадку аліменти відраховуються не пізніше триденного строку від дня, встановленого для виплати заробітної плати, пенсії, стипендії.
Відповідно до ст. 70 Закону України "Про виконавче провадження" розмір відрахувань із заробітної плати та інших доходів у разі стягнення аліментів становить 50% заробітної плати боржника. Загальний розмір усіх відрахувань при кожній виплаті заробітної плати не може перевищувати 50% заробітної плати, яка належить до виплати працівникові, в тому числі при відрахуванні за кількома виконавчими документами. Заява одного з батьків про відрахування аліментів на дитину може змінити цю ситуацію. На підставі заяви одного з батьків аліменти можуть бути відраховані і тоді, коли загальна сума, яка підлягає відрахуванню на підставі заяви та виконавчих документів, перевищує половину заробітної плати, пенсії, стипендії, а також якщо з нього вже стягуються аліменти на іншу дитину (п. З ст. 187 СК України).
У виконанні обов'язку батьків по утриманню дитини (дітей) можуть мати місце і договірні відносини, оскільки відповідно до ст. 189 СК України батьки мають право укласти договір про сплату аліментів на дитину, в якому визначити розмір та строки виплати. Умови такого договору не можуть порушувати права дитини, які встановлені СК України. Першочергово це - умови щодо розміру аліментів, строку їх виплати та призначення тощо. Договір між батьками має бути укладений у письмовій формі і потребує нотаріального посвідчення. У разі невиконання одним із батьків свого обов'язку за договором аліменти з нього можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.
За відсутності згоди між батьками щодо утримання їх дитини (дітей) один із батьків, з яким проживає дитина, має право на звернення до суду. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і(або) у твердій грошовій сумі (п. З ст. 181 СК України).
У кожному випадку частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. У випадку, коли аліменти стягуються на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на її утримання. Вона буде стягуватися з платника аліментів до досягнення повноліття найстаршою дитиною.
Якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадає на дитину, яка досягла повноліття (п. З ст. 183 СК України).
За заявою платника аліментів або їх одержувача, суд може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Це має місце тоді, коли платник аліментів одержує нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення. Розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, підлягає індексації відповідно до закону.
У будь-якому випадку суд, визначаючи розмір аліментів, враховує:
1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини;
2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів;
3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;
4) інші обставини, що мають істотне значення (п. 1 ст. 182 СК України).
Отже, розмір аліментів у кожному випадку визначає суд, беручи до уваги різні обставини, у тому числі й матеріальне становище дитини. Закон не встановлює верхньої межі розміру аліментів на дитину, а називає лише мінімальний їх розмір (нижню межу). Так, у п. 2 ст. 182 СК України зазначено, що розмір аліментів на одну дитину за жодних обставин не може бути меншим за неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
За рішенням суду аліменти на одну дитину присуджуються від дня пред'явлення позову. Суд встановлює виплати одного з батьків на майбутнє.
Наприклад, громадянин В. не сплачував аліменти з березня 2000 р. Позов про стягнення аліментів пред'явлений до нього громадянкою Ю. у квітні 2002 року. Розглянувши справу і задовольнивши позов, суд присудив аліменти дитині з квітня 2002 року.
За минулий час аліменти можуть бути присуджені, якщо позивач надасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів у відповідача, але не міг їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі відповідно до правила ст. 191 СК України суд вправі присудити аліменти за минулий час, але не більш як за три роки.
Визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками розмір аліментів з часом можна змінити (зменшити або збільшити). Це можливо лише за рішенням суду. З позовом про зменшення або збільшення розміру аліментів до суду має право звернутися як платник аліментів, так і їх одержувач у разі зміни матеріального становища або сімейного стану когось із них, погіршення або поліпшення їх здоров'я. Розмір аліментів може бути зменшено, якщо дитина перебуває на утриманні держави, територіальної громади або юридичної особи (п. 2 ст. 192 СК України).
Відповідно до ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження" з осіб, зобов'язаних сплачувати аліменти, у разі їх виїзду для постійного проживання у країни, з якими Україна не має договорів про надання правової допомоги, стягнення аліментів провадиться на час виїзду за рішенням суду за весь період до досягнення дитиною повноліття.
З осіб, які працюють за контрактом в іноземних державах і одержують заробітну плату тільки за кордоном, аліменти стягуються в порядку та розмірах, передбачених законом.

§ 5. Участь батьків у додаткових витратах на дитину
Обов'язок батька, матері по утриманню дитини не обмежується участю у вирішенні лише її звичайних, побутових потреб чи розрахунками на нормальне, зважене існування у суспільстві. Адже досить часто в житті особи чи сім'ї бувають ситуації, які важко назвати звичайними, ординарними. Мова йде про те, що дитина, яка утримується батьками, страждає хворобою (часто невиліковною) чи потребує додаткових витрат на розвиток якихось особливих її здібностей тощо. Тому не випадково закон покладає на батьків обов'язок брати участь у додаткових витратах на дитину.
Відповідно до ст. 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що зумовлені особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).
У даному випадку мова йде про притягнення одного з батьків До участі у додаткових витратах, а не про додаткове стягнення аліментів. Тому розмір суми, яка стягується, має визначатися залежно від реально понесених чи передбачених витрат і не може бути визначений у частковому відношенні до заробітку (доходу) відповідача.
Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Якщо заздалегідь відомо, що витрати потребуються тільки одноразово чи на неточно визначений строк, суд може встановити суму, яку належить виплатити одноразово, чи обмежити строком суму, яка присуджується. Якщо стан здоров'я дитини потребує додаткових витрат, позивач має право знову звернутися до суду. Відповідач, у свою чергу, має право просити суд звільнити його від подальших виплат, якщо стан дитини не потребує додаткових витрат.
Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення одноразово, періодично або постійно.

§ 6. Припинення права на аліменти
Виходячи зі змісту чинного законодавства, право на аліменти може припинятися за певних обставин.
По-перше, право на аліменти на дитину припиняється у разі досягнення нею повноліття, оскільки за загальним правилом утримання дитини здійснюється батьками до досягнення нею повноліття. У разі утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчатись, право на аліменти припиняється з досягненням нею двадцяти трьох років.
По-друге, право на аліменти може бути припинено у разі звільнення батьків від обов'язку утримувати дитину відповідно до ст. 188 СК України, якщо дохід дитини набагато перевищує дохід кожного з батьків і повністю забезпечує її потреби.
По-третє, припинення права на аліменти на дитину допустиме у зв'язку з набуттям нею права власності на нерухоме майно (ст. 190 СК України). Основою таких відносин є взаємна згода батьків на укладення відповідного договору.
Той з батьків, з ким проживає дитина, і той з батьків, хто проживає окремо від неї, з дозволу органу опіки та піклування можуть укласти договір про припинення права на аліменти для дитини у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо).
Закон відносить такий договір між батьком і матір'ю до переліку тих, які посвідчуються нотаріально і підлягають державній реєстрації. Дитина може брати участь в укладенні договору, якщо вона досягла чотирнадцяти років.
За договором, який укладається між батьками з участю чи без участі дитини, грошові кошти, які сплачуються зазвичай одним з батьків (аліменти), замінюються (компенсуються) нерухомістю. Однак укладення договору не звільняє того з батьків, хто проживає окремо, від обов'язку брати участь у додаткових витратах на дитину.
Право власності на нерухоме майно за договором набуває дитина або дитина і той з батьків, з ким вона проживає, на праві спільної часткової власності на це майно. Той з батьків, з ким проживає дитина, у разі укладення договору про припинення права на аліменти для дитини у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно зобов'язується самостійно утримувати її.
Захищаючи інтереси дитини, законодавець встановив правило, відповідно до якого на майно, одержане за договором, не може бути звернено стягнення. Окрім цього, до досягнення дитиною повноліття одержане за договором майно може бути відчужене лише з дозволу органу опіки та піклування.
Договір про припинення права на аліменти для дитини у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно може бути визнаний недійсним або розірваним.
Так, на вимогу відчужувача нерухомого майна суд визнає договір недійсним у разі виключення імені відчужувача як батька з актового запису про народження дитини. У разі визнання договору недійсним у відчужувача відновлюється право власності на нерухоме майно. За позовом відчужувача нерухомого майна договір може бути розірваний у разі невиконання тим із батьків, з ким проживає дитина, обов'язку по її утриманню.

§ 7. Визначення заборгованості за аліментами та її стягнення
Попередньо відзначалось, що кошти на утримання дитини за рішенням суду присуджуються у частці від доходу її матері, батька (ст. 183 СК України) і(або) у твердій грошовій сумі (ст. 184 СК України). Відповідно до зазначених норм у кожному конкретному випадку розмір аліментів визначає суд.
Рішення суду є загальнообов'язковим до виконання. Разом з тим, досить поширеними є факти невиконання судових рішень. Це - одна з причин виникнення заборгованості за аліментами.
Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, а у разі спору - судом.
У разі сплати аліментів за місцем роботи, місцем виплати пенсії, стипендії заборгованість за аліментами погашається за заявою платника шляхом відрахувань з його заробітної плати, пенсії, стипендії за місцем їх одержання або стягується за рішенням суду.
Відповідно до п. 4 ст.194 СК України заборгованість за аліментами стягується незалежно від досягнення дитиною повноліття, а у випадку, передбаченому ст. 199 СК України, - до досягнення нею двадцяти трьох років.
Якщо за виконавчим листом, пред'явленим до виконання, аліменти не стягуються у зв'язку з розшуком платника аліментів або у зв'язку з його перебуванням за кордоном, вони мають бути сплачені за весь минулий час (п. 2 ст. 194 СК України). Такими є загальні положення щодо стягнення заборгованості за аліментами.
Закон не обходить регламентацією і питання щодо визначення заборгованості за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу). Така заборгованість відповідно до ст. 195 СК України визначається, виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилось їх стягнення.
Якщо платник аліментів не працював на час виникнення заборгованості, але працює на час визначення її розміру, заборгованість визначається із заробітку (доходу), який він одержує.
Якщо платник аліментів не працював на час виникнення заборгованості і не працює на час визначення її розміру, заборгованість обчислюється, виходячи із середньої заробітної плати працівника відповідної кваліфікації або некваліфікованого працівника для даної місцевості.
Слід звернути увагу на положення ст. 196 СК України, якою передбачена відповідальність за прострочення сплати аліментів. Так, при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі 1% від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Закон звільняє від сплати неустойки платника аліментів, який є неповнолітнім.
Зазначимо, що притягнення до відповідальності платника аліментів, з вини якого виникла заборгованість, є правом, а не обов'язком одержувача аліментів. Окрім того, встановлений законом розмір сплати неустойки може бути досить відчутним для фізичної особи. Тому закон допускає можливість зменшення розміру неустойки. Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального становища та сімейного стану платника аліментів.
Відповідно до ст. 197 СК України суд може відстрочити або розстрочити сплату заборгованості за аліментами, враховуючи матеріальне становище та сімейний стан платника аліментів.
За позовом платника аліментів суд вправі повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами. Це може мати місце у випадку, коли буде встановлено, що заборгованість виникла у зв'язку з тяжкою хворобою платника аліментів або іншою обставиною, що має істотне значення.
У виникненні заборгованості за аліментами на дитину винною може бути і особа, на користь якої присуджено аліменти. Тому суд вправі звільнити платника аліментів від сплати заборгованості, якщо буде встановлено, що вона виникла внаслідок непред'явлення без поважної причини виконавчого листа до виконання особою, на користь якої присуджено аліменти.


Читайте також:

  1. I. ОБРАЗОВАНИЕ СОЕДИНЕННЫХ ШТАТОВ 14 страница
  2. А. В. Дудник 1 страница
  3. А. В. Дудник 10 страница
  4. А. В. Дудник 11 страница
  5. А. В. Дудник 12 страница
  6. А. В. Дудник 2 страница
  7. А. В. Дудник 3 страница
  8. А. В. Дудник 4 страница
  9. А. В. Дудник 5 страница
  10. А. В. Дудник 6 страница
  11. А. В. Дудник 7 страница
  12. А. В. Дудник 8 страница

Загрузка...



<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
ЭКОНОМИКА 13 страница | ЭКОНОМИКА 15 страница

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.003 сек.