Студопедия
Контакти
 


Тлумачний словник

Реклама: Настойка восковой моли




Авто | Автоматизація | Архітектура | Астрономія | Аудит | Біологія | Будівництво | Бухгалтерія | Винахідництво | Виробництво | Військова справа | Генетика | Географія | Геологія | Господарство | Держава | Дім | Екологія | Економетрика | Економіка | Електроніка | Журналістика та ЗМІ | Зв'язок | Іноземні мови | Інформатика | Історія | Комп'ютери | Креслення | Кулінарія | Культура | Лексикологія | Література | Логіка | Маркетинг | Математика | Машинобудування | Медицина | Менеджмент | Метали і Зварювання | Механіка | Мистецтво | Музика | Населення | Освіта | Охорона безпеки життя | Охорона Праці | Педагогіка | Політика | Право | Програмування | Промисловість | Психологія | Радіо | Регилия | Соціологія | Спорт | Стандартизація | Технології | Торгівля | Туризм | Фізика | Фізіологія | Філософія | Фінанси | Хімія | Юриспунденкция

ЭКОНОМИКА 17 страница

§ 4. Припинення опіки (піклування)
Сімейний кодекс України розрізняє припинення опіки (піклування) над дитиною (ст. 250) і звільнення опікуна (піклувальника) дитини від таких обов'язків. Згідно зі ст. 250 СК опіка (піклування) над дитиною припиняється у випадках, встановлених ЦК України. Виходячи зі змісту цієї статті, слід вважати, що припинення опіки та піклування не відноситься до предмета сімейного права. Але такий висновок потребує певного уточнення. Як уже зазначалось, опіка і піклування є міжгалузевими правовими інститутами. Вони є одночасно інститутами адміністративного, цивільного і сімейного права. Враховуючи те, що прийняття рішення про звільнення опікуна (піклувальника) дитини від їх обов'язків є складовою частиною правосуб'єктності органу опіки і піклування, а також те, що опіка, як правило, припиняється не автоматично, а за рішенням органу опіки та піклування, можна стверджувати, що опіка (піклування) припиняються у випадках, встановлених цивільним та адміністративним законодавством України.
Припинення опіки, як правило, відбувається тоді, коли відпала необхідність у її продовженні. Підставами для припинення опіки є:
- досягнення малолітнім чотирнадцяти років, за винятком випадків, коли він буде в установленому порядку визнаний недієздатним внаслідок психічного захворювання;
- повернення малолітнього на виховання батькам;
- смерть підопічного;
- смерть опікуна.
За наявності однієї з цих підстав опіка припиняється автоматично. Автоматично опіка припиняється у разі смерті підопічного або по досягненні дитиною чотирнадцятирічного віку. При цьому необхідно враховувати те, що й після смерті дитини опікун повинен дбати про збереження її майна до прийняття його спадкоємцями чи вжиття відповідним органом заходів щодо охорони цього майна.
Виходячи зі змісту п. 5.4 Правил, слід вважати, що по досягненні дитиною 14-річного віку раніше призначений над нею опікун автоматично стає піклувальником і зобов'язаний виконувати обов'язки, пов'язані з цим, без спеціального рішення органу опіки і піклування.
При встановленні інших обставин, які є підставою для припинення опіки, потрібно, щоб про зняття опіки було прийняте спеціальне рішення органу опіки і піклування.
Піклування над неповнолітніми дітьми припиняється:
- по досягненні підопічним вісімнадцяти років;
- при реєстрації неповнолітнім шлюбу;
- унаслідок смерті особи, що перебувала під піклуванням;
- унаслідок смерті піклувальника.
В усіх зазначених випадках піклування знімається автоматично.
Зазначені підстави припинення піклування засновані на засадах цивільно-правової дієздатності особи. За загальним правилом дієздатність особи в повному обсязі виникає з досягнення нею повноліття (вісімнадцяти років). Винятком із цього правила є умови виникнення дієздатності, пов'язані з реєстрацією шлюбу. Відповідно до ст. 22 СК мінімальний шлюбний вік, встановлений для жінки, - 17 років, а за рішенням суду право на шлюб може бути надане особі, яка досягла чотирнадцяти років, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам. У разі реєстрації шлюбу до досягнення 18-ти років особа набуває дієздатності у повному обсязі з часу одруження. З цього часу знімається і раніше встановлене піклування над такою особою.
Дієздатність особи припиняється з настанням її смерті, що також є підставою припинення піклування. Якщо припинення опіки (піклування) пов'язане з настанням певного юридичного факту, часто не заснованого на волевиявленні особи, то звільнення опікуна (піклувальника) від його обов'язків має безпосередній зв'язок з певною поведінкою опікуна (піклувальника) щодо підопічного.
У тих випадках, коли опікуну чи піклувальнику внаслідок збігу обставин стало важко виконувати обов'язки по опіці і піклуванню, він вправі просити орган опіки і піклування за місцем проживання підопічного про звільнення його від цих обов'язків або ж органи опіки і піклування з власної ініціативи можуть звільнити опікуна чи піклувальника від виконання цих обов'язків.
Обставини, внаслідок яких можливе звільнення опікунів і піклувальників на їх прохання від виконання обов'язків, можуть бути різними. Це - хвороба опікуна чи піклувальника, яка зробила неможливим здійснення нагляду за підопічним, зміна умов життя опікуна чи піклувальника, погіршення не з вини опікуна (піклувальника) взаємин з підопічним та ін.
У разі, коли підопічні діти передані на виховання своїм батькам (наприклад, раніше позбавлених батьківських прав) або усиновлені в установленому законом порядку, орган опіки та піклування незалежно від волі опікуна чи піклувальника зобов'язаний вирішити питання про його звільнення від обов'язків по опіці чи піклуванню цих дітей.
При розгляді заяви опікуна (піклувальника) про звільнення від виконання своїх обов'язків орган опіки і піклування за місцем проживання підопічного повинен упевнитись, що таке прохання зумовлене поважною причиною.
Орган опіки та піклування з власної ініціативи, за клопотанням підопічних, державних або громадських організацій, а також згідно з обґрунтованими заявами будь-яких осіб може звільнити опікуна чи піклувальника від виконання покладених на нього обов'язків, якщо встановить, що опікун чи піклувальник не відповідає своєму призначенню або належним чином не виконує своїх обов'язків (п. 5.2 Правил). Прикладом того, що опікун (піклувальник) не відповідає своєму призначенню слід вважати негідне його поводження в сім'ї, зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, ведення аморального способу життя. За наявності подібних легковажних проявів у поведінці опікуна (піклувальника) він повинен бути звільнений від виконання функцій по опіці і піклуванню незалежно від його прихильності до підопічної особи.
Опікун (піклувальник) може вести і пристойний спосіб життя, але при цьому несумлінно ставитись до виконання своїх обов'язків по опіці і піклуванню. І за цих умов він повинен бути звільнений від виконання таких обов'язків.
Не виключені випадки навмисного використання опікуном чи піклувальником наданих йому прав у своїх корисливих цілях (заволодіння житловою площею підопічного, належним йому майном) або залишення підопічного напризволяще без необхідних засобів до існування. При встановленні подібних правопорушень опікун чи піклувальник повинен бути не тільки звільнений від виконання своїх обов'язків, але й притягнутий до відповідальності згідно з чинним законодавством (п. 5.3 Правил). Якщо в період розгляду справи про звільнення опікуна (піклувальника) від обов'язків стане відомо про зловживання ним своїми правами, залишення підопічних дітей напризволяще, матеріали про це повинні негайно передаватись прокуророві для вирішення питання про притягнення винного до відповідальності в порядку, передбаченому процесуальним законодавством.



Интернет реклама УБС

§ 5. Патронат над дітьми
Патронатом у сімейному праві називається передача за договором дитини, яка є сиротою або з інших причин позбавлена батьківського піклування, на виховання у сім'ю іншої особи (патронажного вихователя) до досягнення дитиною повноліття.
У сімейному законодавстві України поняття "патронат" з'явилось у зв'язку з прийняттям нового СК України. Глава 20 нового Кодексу так і називається "Патронат над дітьми". Вона містить 5 статей (ст. ст. 252-256).
Специфіка патронату в сімейному праві як правового інституту виявляється в тому, що така передача здійснюється за договором про патронат, а не на підставі адміністративно-правового акта - рішення органу опіки чи піклування. Цей договір укладається між органом опіки і піклування та особою, яка дала згоду взяти дитину на виховання (патронатним вихователем).
Аналізуючи зміст ст. ст. 252-256 СК, можна дати наступне визначення договору про патронат над дітьми. За договором про патронат над дітьми орган опіки і піклування передає дитину, яка є сиротою або з інших причин позбавлена батьківського піклування, як правило, з врахуванням згоди самої дитини, патронатному вихователю за плату, а патронатний вихователь зобов'язується виховувати і утримувати дитину у своїй сім'ї, захищати її права та інтереси як опікун або піклувальник без спеціальних на те повноважень.
За термінологією договір про патронат над дітьми має багато спільного з цивільно-правовим договором. У ньому застосовуються цивільно-правові терміни: договір; сторони; оплатність; двосторонність тощо. Але за своєю правовою природою цей договір не є цивільно-правовим і на нього не можуть поширюватись положення зобов'язального права, тому що:
по-перше, предметом цього договору є діяльність, пов'язана з вихованням та утриманням дітей, що є сферою регулювання сімейного права;
по-друге, за невиконання умов договору не встановлена цивільно-правова відповідальність у вигляді відшкодування збитків чи інших майнових санкцій;
по-третє, патронатний вихователь за своїм правовим статусом прирівнюється до опікуна (піклувальника) дитини, права та обов'язки якого встановлено не умовами договору, а нормами сімейного чи адміністративного законодавства.
Має специфіку і стадія підготовки такого договору. Перед укладанням договору про патронат над дітьми орган опіки і піклування повинен переконатися, що передачею дитини у сім'ю патронатного вихователя буде досягнуто основної мети договору - одержання дитиною належного виховання, утримання, захисту належних їй особистих і майнових прав, охорони інших її інтересів. Тому перед тим, як підписати договір, потрібно ретельно обстежити побутові умови і стан здоров'я членів сім'ї патронатного вихователя, вивчити моральний клімат, що склався в сім'ї. Така перевірка повинна бути підтверджена актом перевірки умов життя майбутнього патронатного вихователя, довідками лікувальної установи про відсутність у сім'ї майбутнього патронатного вихователя захворювань, що перешкоджають влаштуванню до нього особи, яка потребує патронатного виховання (п. 3.3 Правил).
Обов'язком органу опіки і піклування є своєчасна плата за виховання дитини. Розмір такої плати встановлюється за домовленістю сторін при укладанні договору про патронат (ст. 254 СК). Спеціального законодавчого акта, який би регулював порядок встановлення розміру такої плати поки що немає, хоча було б доцільним встановити певні параметри, в межах яких орган опіки і піклування міг би домовитись з майбутнім патронатним вихователем щодо плати за виховання дитини.
Згідно зі ст. 255 СК України основними обов'язками патронатного вихователя є:
1) Забезпечення дитини житлом, харчуванням тощо. При перевірці виконання цього обов'язку необхідно виходити із загальних правил забезпечення житлом громадян (особи різної статі старше 9 років не повинні проживати в одній кімнаті). Одягом і харчуванням діти повинні бути забезпечені принаймні не гірше, ніж вони були б забезпечені в дитячих будинках чи інших державних закладах подібного типу;
2) Створення дитині умов для навчання, фізичного та духовного розвитку. Ці умови повинні відповідати вимогам Закону України "Про охорону дитинства";
3) Захист дитини, її прав та інтересів так само як опікун або піклувальник без спеціальних на те повноважень.
Для того, щоб реалізувати ці обов'язки і водночас права, патронатний вихователь повинен мати встановленого зразка посвідчення, подібне до того, яке має опікун.
Договір про патронат може бути припинений:
- у разі відмови від нього вихователя або дитини, яка досягла чотирнадцяти років;
- у разі невиконання вихователем своїх обов'язків;
-- якщо між вихователем і дитиною склалися стосунки, які перешкоджають виконанню обов'язків за договором;
- з інших, передбачених законодавством, підстав. Розірвання договору про патронатне утримання дитини може відбутись як за згодою сторін, так і за рішенням суду.

§ 1. Особисті немайнові права і обов'язки інших членів сім'ї та родичів
За даними Всеукраїнського перепису населення станом на 5 грудня 2001 р., кількість населення України становила 46,5 млн осіб. Перепис показав, що сім'ї стали ще меншими, і тенденція до скорочення великих сімей набула усталеності. Усе більше виникає так званих нуклеарних сімей (тобто сімей, які складаються лише із батьків і дітей). Зростання кількості нуклеарних сімей пояснюється, перш за все, прагненням молодих жити самостійно, інша ж причина - бажання людей похилого віку відокремити себе від молодого подружжя. Тому, як правило, сучасні дід і баба не завжди входять до складу сім'ї, і класичною сім'єю стає сім'я, яка складається лише із батьків і дітей.
Водночас і дідусі, і бабусі бажають спілкуватися зі своїми онуками, брати участь у їх вихованні навіть у тих випадках, коли проживають окремо від них. З іншого боку, онуки за умов зайнятості батьків мають можливість тісно контактувати, емоційно спілкуватися зі старшим поколінням.
Одним із найважливіших прав дитини є право на сімейне виховання. Це право полягає, перш за все, у наданні дитині можливості жити і виховуватися в сім'ї. Звичайно, мова йде про проживання дітей у сім'ї своїх батьків. Право дитини на сімейне виховання включає також право на спілкування з іншими членами сім'ї: дідом, бабою, братами, сестрами, іншими родичами.
Чинне сімейне законодавство не покладає на діда і бабу обов'язку щодо виховання онуків. Виховуючи неповнолітніх онуків, дід та баба виконують, перш за все, свої моральні зобов'язання. Водночас законодавець заради забезпечення корисного спілкування між онуками та дідом і бабою надає останнім право на спілкування з ними. Коли конфліктів у сім'ї не виникає, про існування цього права ніхто не згадує. Інша річ, коли подружжя розривають шлюб, і діти залишаються проживати з одним із них, народжуються діти від повторного шлюбу, виникають складні відносини між різними поколіннями, і виникає потреба в захисті наданих прав.
Відповідно до ст. 257 СК дід, баба, прадід та прабаба мають право:
а) спілкуватися зі своїми онуками, правнуками;
б) брати участь у вихованні онуків, правнуків;
в) звертатися за захистом прав та інтересів неповнолітніх та непрацездатних онуків до органів опіки та піклування або до суду без спеціальних на те повноважень.
Законодавча підтримка права діда з бабою на спілкування з онуками обумовлена, перш за все, педагогічною метою: надати можливість дитині отримати належне виховання. Водночас, якщо спілкування діда чи баби з неповнолітніми онуками негативно впливає на останніх, органи опіки та піклування можуть заборонити таке спілкування як тимчасово, так і постійно.
Якщо батьки чи інші особи, які проживають з дитиною, чинять перешкоди діду чи бабі у вихованні чи спілкуванні з дитиною, суд визначає способи участі діда та баби у вихованні дитини (систематичні побачення, відвідування дитиною місця проживання діда та баби тощо), місце і час спілкування з врахуванням віку, стану здоров'я дитини, поведінки діда та баби, інших обставин, що мають істотне значення.
У разі, коли інтереси дитини вимагають присутності при побаченні іншої особи (вихователя, вчителя, лікаря), суд може обумовити побачення діда та баби з дитиною присутністю такої особи.
У вихованні дітей можуть брати участь також інші особи, які проживають з малолітнім однією сім'єю. Мова йде, перш за все, про вітчима та мачуху, які також мають право брати участь у вихованні дитини.
Право брати участь у вихованні неповнолітніх братів і сестер надано також братам та сестрам (як рідним, так і єдинокровним і єдиноутробним) незалежно від місця їхнього проживання. Брати і сестри, які проживають окремо, мають право спілкуватися зі своїми неповнолітніми братами та сестрами.
Особа, яка взяла у свою сім'ю дитину, котра є сиротою або з інших причин позбавлена батьківського піклування, має такі ж права та обов'язки щодо виховання дитини, як і опікун чи піклувальник або інші члени сім'ї.
Участь інших родичів у сімейному вихованні дітей чинним законодавством не передбачена.
Дід, баба, брат, сестра мачуха, вітчим, фактичний вихователь мають право звернутися за захистом прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх та повнолітніх непрацездатних братів, сестер, пасинка, падчерки, дитини, яку виховують, до органу опіки та піклування або до суду без спеціальних на те повноважень.
Оскільки малолітні і, як правило, неповнолітні не можуть самостійно захищати свої права, скажімо, скористатися таким способом захисту, як самозахист, то відповідно їх права та інтереси захищають інші члени сім'ї та родичі. Захист може здійснюватися в судовому, адміністративному порядку.
Способами захисту є: визнання права; поновлення положення, яке існувало до порушення права; припинення дій, які порушують право, виконання зобов'язання в натурі тощо.
Обрання того чи іншого способу захисту прав і інтересів дітей залежить від особливостей сімейного правопорушення (незаконне утримання дитини іншою особою, негативний вплив на дитину, заподіяння їй шкоди тощо).
Члени сім'ї та інші особи є законними представниками дитини в договірних, деліктних та інших правовідносинах. Так, скажімо, право на честь виникає у дитини з моменту народження. І хоча в силу свого віку сама дитина це право може ще не усвідомлювати, воно вже захищається її представником.

§ 2. Майнові права і обов'язки діда, баби, брата, сестри, вітчима, мачухи, пасинка, падчерки
Серед членів сім'ї найбільш близькими є батьки, діти і подружжя.
При вихованні дітей необхідно належним чином забезпечити їх матеріальні та культурні потреби. Обов'язки по утриманню дітей законодавець рівною мірою покладає на обох батьків. Якщо батьки з якихось причин не можуть самі виховувати своїх дітей, вони зобов'язані надавати кошти на їх утримання.
Водночас у силу обставин як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру батьки, діти, подружжя, на яких законодавець в першу чергу покладає обов'язок утримувати своїх непрацездатних близьких, не завжди мають можливість надавати допомогу. Сімейне законодавство передбачає обов'язки з надання взаємної матеріальної допомоги також іншими членами сім'ї - онуками, правнуками, дідом, бабою, братами та сестрами, вітчимом та мачухою, пасинком і падчеркою, фактичними вихователями і вихованцями.
Необхідність покладання на таких родичів обов'язку по аліментуванню непрацездатних осіб обумовлена тим, що сьогодні держава, на жаль, не може взяти на себе обов'язку утримувати таких осіб.
Особливість виникнення зобов'язань по утриманню, які можуть покладатися на названих осіб, полягає в тому, що вони за своєю природою нагадують нам субсидіарні зобов'язання в цивільному праві: тобто вони можуть виникнути лише в тому випадку, коли відсутні безпосередньо зобов'язані щодо непрацездатних особи, яки повинні в першу чергу про них піклуватися, тобто їх батьки, подружжя, діти. Коло осіб, які мають право на стягнення аліментів у судовому порядку, досить широке. Право на отримання аліментів чинне законодавство надає:
а) неповнолітнім і непрацездатним братам та сестрам;
б) неповнолітнім онукам;
в) непрацездатним діду, бабі, прабабі, прадіду;
г) непрацездатним мачусі, вітчиму;
д) неповнолітнім пасинкам, падчеркам;
е) непрацездатним фактичним вихователям;
є) неповнолітнім вихованцям. Підставою виникнення таких зобов'язань можуть бути:
1) родинні зв'язки між одержувачем аліментів та платником (дід, баба - онуки; брати, сестри);
2) відносини свояцтва (вітчим, мачуха, падчерки, пасинки);
3) фактичне утримання і виховання неповнолітніх сторонніми особами.
Неповнолітні онуки за певних обставин мають право на утримання від діда і баби. Аліментні обов'язки діда і баби виникають, якщо:
а) у онуків відсутні батьки або батько чи мати, або вони з поважних причин не можуть надавати їм належного матеріального утримання (смерть, безвісна відсутність, непрацездатність, відсутність коштів тощо);
б) у діда і баби є можливості надавати матеріальну допомогу. Обов'язки діда і баби виникають як по лінії батька дитини, так і по лінії матері. Тобто якщо позов про стягнення аліментів пред'явлений до діда і баби, наприклад, по лінії матері, то вони можуть звернутися з клопотанням про виклик до суду діда і баби по лінії батька дитини.
Оскільки дід і баба, як правило, - особи похилого віку, при вирішенні питання щодо можливості стягнення з них аліментів на утримання дитини суд повинен враховувати види і розмір їх доходів, можливість надавати матеріальну допомогу онукам.
Сімейне законодавство встановлює взаємні обов'язки онуків утримувати своїх діда та бабу. Нерідко дід і баба беруть безпосередню участь у вихованні і утриманні дитини, а інколи навіть заміняють дитині батьків. Підстави стягнення аліментів з онуків практично не відрізняються від підстав виникнення аліментних зобов'язань діда і баби.
Обов'язок онуків щодо утримання діда та баби настає за умов:
а) встановленої непрацездатності діда та баби;
б) потреби діда чи баби в матеріальній допомозі;
в) неможливості діда чи баби отримати матеріальну допомогу від подружжя (колишнього з подружжя), дітей (названі особи померли, визнані безвісно відсутніми, не можуть надавати належного утримання);
г) онуки мають можливість надати матеріальну допомогу.
Якщо ж в онуків відсутні відповідні кошти, які дозволяють їм належним чином утримувати діда чи бабу, суд не зможе задовольнити позов щодо стягнення аліментів.
Аналогічні обов'язки по утриманню прадіда і прабаби законодавець покладає і на правнуків.
Обов'язок утримувати малолітніх і неповнолітніх братів і сестер настає за умови, що останні:
а) потребують матеріальної допомоги;
б) позбавлені можливості отримати належне утримання від своїх батьків, чоловіка, дружини, або ці особи з поважних причин не можуть надати їм таку допомогу (батьки померли, є непрацездатними і не мають можливості надавати матеріальну допомогу, визнані безвісно відсутніми тощо);
в) брати та сестри (платники аліментів) є повнолітніми і мають можливість таку допомогу надати.
За аналогічних умов може бути покладено обов'язок по утриманню і непрацездатних братів та сестер за відсутності у них повнолітніх дітей та інших осіб, які зобов'язані їх за законом утримувати.
Дід, баба, онуки, брати, сестри зобов'язані надавати допомогу один одному незалежно від того, чи жили вони коли-небудь однією сім'єю, чи отримували свого часу аліменти від позивача.
Виникнення аліментних зобов'язань у вітчима і мачухи щодо утримання неповнолітніх (малолітніх) пасинка чи падчерки обумовлене настанням наступних умов:
а) неповноліття пасинка чи падчерки;
б) відсутність у пасинка чи падчерки батьків, діда, баби, братів, сестер;
в) неможливість названих осіб з поважних причин надавати належне утримання;
г) здатність вітчима чи мачухи надавати матеріальну допомогу;
д) проживання падчерки чи пасинка разом із мачухою чи вітчимом.
Законодавець не визначає строк спільного проживання пасинка, падчерки з мачухою, вітчимом, який би дозволив стягувати з останніх аліменти. Звичайно, це повинен бути термін, який би дійсно свідчив, що мачуха і вітчим жили з позивачами однією сім'єю, турбувалися про них.
Зазначимо, що законодавець Російської Федерації в новому СК (1996 р.) відмовив пасинкам і падчеркам у праві стягувати аліменти з вітчима і мачухи, вважаючи, що самі по собі відносини свояцтва є недостатніми для виникнення аліментних зобов'язань. Якщо ж між цими особами виникнули сімейні відносини, то пасинок і падчерка набувають право на утримання як вихованці. Водночас у ст. 1145 нового ЦК РФ (частина III вступила в дію з 1 березня 2002 р.) пасинки, падчерки, вітчим і мачуха віднесені до спадкоємців за законом сьомої черги.
Аліментні зобов'язання вітчима і мачухи припиняються:
а) по досягненні пасинком, падчеркою повноліття;
б) у випадку, коли батьки ( інші особи) мають можливість надати необхідне утримання пасинку, падчерці;
в) якщо платники позбавлені можливості надавати матеріальну допомогу.
З урахуванням конкретних обставин справи суд може взагалі звільнити вітчима чи мачуху від обов'язку зі сплати аліментів на утримання пасинка чи падчерки, наприклад, у разі нетривалого проживання з батьками дитини, негідної поведінки у шлюбі батька (матері) дитини.
У свою чергу, пасинки і падчерки зобов'язані утримувати вітчима і мачуху лише за умови, що останні не менше п'яти років надавали їм систематичну матеріальну допомогу. Підставою звільнення пасинка чи падчерки від обов'язку по утриманню вітчима чи мачухи є наявність у останніх інших осіб, які за законом зобов'язані їх утримувати (чоловік, жінка, повнолітні діти, брат, сестра) і які можуть надати їм матеріальну допомогу.
Розмір і порядок сплати аліментів на дітей і непрацездатних повнолітніх осіб, які потребують матеріальної допомоги, визначається у частці від заробітку ( доходу) або у твердій грошовій сумі.
При цьому суд повинен перевірити всі суттєві обставини, які стосуються справи: неможливість отримати неповнолітніми братами та сестрами допомогу від своїх батьків, а непрацездатними - ще і від свого подружжя (колишнього з подружжя), дітей; нужденність позивачів; можливість відповідача надавати матеріальну допомогу. Суд з'ясовує матеріальне становище відповідача, джерела його доходів, наявність осіб, яких він за законом повинен утримувати.
Якщо позов пред'явлений не до всіх осіб, які згідно з законом зобов'язані надавати допомогу, а лише до однієї чи деяких, то суд, визначаючи розмір аліментів щодо відповідача, повинен врахувати обов'язок і всіх інших осіб, які за законом повинні надавати позивачу допомогу.
Сукупний розмір аліментів, що стягуються в цьому випадку, не повинен бути меншим за неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Визначення заборгованості за аліментами, які повинні сплачувати інші члени сім'ї та родичі, а також повне або часткове звільнення їх від сплати заборгованості провадяться за загальними правилами стягнення аліментів (ст. ст. 194-197).

§ 3. Аліментні обов'язки фактичних вихователів і вихованців
Нікого не можна зобов'язати виховувати та утримувати чужу дитину.
Водночас неповнолітні діти можуть бути позбавлені батьківської турботи внаслідок різних обставин: смерті батьків, позбавлення батьківських прав, засудження батьків до позбавлення волі, їх тяжкої хвороби, ухилення батьків від виконання своїх батьківських обов'язків тощо. В цьому випадку дитина буде позбавлена коштів до існування.
Виникнення аліментних зобов'язань по утриманню дітей не завжди пов'язано із родинними відносинами. Такий обов'язок може бути покладено і на зовсім сторонніх осіб.
У тих випадках, коли дитина протягом певного строку виховується у осіб, які не є її родичами, але добровільно утримують і виховують її, а потім відмовляються від подальшого виховання і утримання, то за певних обставин суд може зобов'язати таких осіб утримувати дитину.
Походження цього обов'язку обумовлено історією розвитку країни. Після кривавої громадянської війни та інтервенції в Країні Рад у 1922 р. налічувалося 935 482 бездоглядних дітей.
Мільйон обірваних, голодних вуличних дітлахів - без даху над головою, без занять, без мети. Держава не мала можливості забезпечити їх засобами до існування. В такій ситуації доцільно було в примусовому порядку покладати обов'язки щодо виховання і утримання дитини на будь-яку особу, яка почала його здійснювати.
Тому в ст. 32-11 Кодексу законів про сім'ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану УРСР 1926 р. було зазначено, що "особи, які взяли до себе дітей на постійне виховання з утриманням, в разі відмови від виховання зобов'язані сплачувати аліменти неповнолітнім або непрацездатним повнолітнім дітям".
У КпШС України 1969 р. також існувала норма, яка передбачала, що особи, які постійно виховували дитину і утримували її як члена своєї сім'ї, надаючи їй систематичну матеріальну допомогу, також можуть бути зобов'язані до утримання такої дитини.
У новому СК є практично аналогічна за змістом ст. 269, яка передбачає, що особи, у сім'ї яких виховувалася дитина, зобов'язані надавати їй матеріальну допомогу, якщо у дитини немає батьків, баби, діда, повнолітніх братів та сестер, за умови, що ці особи можуть надавати матеріальну допомогу. Обов'язок по утриманню не може бути покладено на осіб, які виховують дітей як опікуни (піклувальники). Взяття дитини на постійне виховання і утримання є юридичним фактом, з яким пов'язане настання певних правових наслідків. Відносини, коли одна особа без оформлення опіки чи піклування бере на себе добровільно обов'язок по вихованню і утриманню чужої дитини, традиційно в юридичній літературі називаються фактичним вихованням, а особу, яка взяла дитину на виховання і утримання - фактичним вихователем, дитину - вихованцем.
Фактичним виховання називається тому, що не пов'язане з якимось юридичним оформленням. Для застосування ст. 269 СК не має значення, хто є фактичним вихователем - родич, особа, яка є батьком дитини, але в установленому порядку батьком не визнана, зовсім стороння особа.
Головними обставинами є те, що:
а) вихователь певний час виховував дитину як члена своєї сім'ї, тобто вони спільно проживали і були пов'язані спільним побутом;
б) у дитини немає родичів, які за законом повинні її утримувати (батьки, брати, сестри, баба, дід);
в) вихователь має можливість надавати матеріальну допомогу.
У кожному конкретному випадку суд із врахуванням часу проживання дитини в сім'ї, обставин, які цьому передували, намірів вихователя визначає, чи дійсно вихованець виховувався як член сім'ї і чи дійсно у вихователя були серйозні наміри взяти дитину до себе в сім'ю. Якщо дитина перебувала на вихованні протягом місяця у далекого родича в зв'язку з тим, що батьки перебували у лікарні, у закордонному відрядженні, були відсутні за характером роботи (моряк торгівельного флоту), то навряд чи можна в цьому випадку вести мову про наявність відносин фактичного виховання і виховання дитини як члена сім'ї.
Обов'язки щодо аліментування дитини фактичними вихователями виникають лише у тому випадку, коли у дитини немає батьків, інших осіб, які за законом зобов'язані її утримувати. Тобто ці особи - невідомі, померли, у встановленому порядку оголошені померлими чи визнані безвісно відсутніми.
Цей факт повинен існувати не на момент взяття дитини в сім'ю вихователем, а на момент звернення з позовом до суду про стягнення аліментів на її утримання. Та обставина, що родичі дитини не мають можливості утримувати дитину, не є підставою для покладання обов'язку щодо утримання дитини на фактичних вихователів.
Зазначимо, що новий СК Російської Федерації не передбачає Обов'язку фактичних вихователів, мачух і вітчимів, які виховували і утримували неповнолітніх вихованців, падчерок і пасинків сплачувати аліменти в примусовому порядку, вважаючи, що неприпустимо, щоб закон обертав певні гуманні вчинки особи проти неї. На нашу думку, така позиція є більш послідовною.
Якщо особа з моральних міркувань вирішила допомогти чужій дитині (надала їй харчування, одяг, місце для проживання), її не повинно лякати, що законодавець надалі примусить її піклуватися про таку дитину до досягнення нею повноліття.
Обов'язок вихованців утримувати своїх фактичних вихователів.
Чинне законодавство передбачає взаємні права і обов'язки фактичних вихователів і вихованців.
Якщо дитина до досягнення повноліття проживала з родичами або іншими особами однією сім'єю, вона зобов'язана утримувати непрацездатних родичів та інших осіб, з якими проживала не менш як п'ять років, за умови, що вона може надавати матеріальну допомогу, а у особи, яка цієї допомоги потребує, немає дружини, чоловіка, повнолітніх дітей, братів, сестер або вони з поважних причин не можуть надавати матеріальну допомогу.
Підставою виникнення аліментних зобов'язань у такому випадку є не наявність родинних зв'язків (вони можуть бути взагалі відсутні) чи свояцтва, а юридичний факт - проживання дитини з такими особами однією сім'єю.
Для задоволення позову про стягнення аліментів суд повинен встановити наступні факти:
а) особа, яка звернулася з позовом, є непрацездатною;
б) у позивача немає осіб, які зобов'язані чи можуть його утримувати (відсутні - чоловік, дружина, повнолітні діти, брати та сестри або ці особи з поважних причин не можуть надавати йому матеріальну допомогу);
в) відповідач дійсно проживав з позивачем однією сім'єю;
г) відповідач проживав однією сім'єю з позивачем до свого повноліття;
д) відповідач проживав однією сім'єю з позивачем не менше п'яти років;
е) відповідач за своїм матеріальним становищем може надати таку допомогу.
При покладанні на вихованця обов'язку щодо утримання іншого члена сім'ї необхідно з'ясувати, що дійсно між такими особами виникли та існували саме сімейні стосунки не менше п'яти років.
Право на стягнення аліментів у судовому порядку інші члени сім'ї та родичі зберігають за собою протягом усього часу, поки існує це право, незалежно від того, скільки часу пройшло з моменту його виникнення. Так, право на аліменти неповнолітньої особи існує до досягнення нею повноліття, тому законні представники дитини можуть у будь-який час звернутися до зобов'язаної особи з позовом про стягнення протягом цього строку.
Водночас аліменти присуджуються лише з моменту звернення до суду. Ця норма пов'язана з тим, що сплата аліментів за минулий час суттєво вплине на майновий стан платника. Якщо ж зацікавлена особа (чи її представник) своєчасно не звернулася з позовом про стягнення аліментів, то цілком обґрунтовано, що негативні наслідки покладаються на неї.
Аліменти можуть бути стягнуті за виконавчим листом за минулий час, але не більш ніж за три роки, що передували пред'явленню виконавчого листа до виконання (ст. 194 СК).
Якщо за виконавчим листом, пред'явленим до виконання, аліменти не стягувалися у зв'язку з розшуком боржника або у зв'язку з його перебуванням за кордоном, вони мають бути сплачені за весь минулий час.
Згідно з КлШС України 1969 р. розмір аліментів, які стягувалися з інших членів сім'ї та родичів, встановлювався в твердій грошовій сумі. Згідно з СК України розмір аліментів, що стягуються з інших членів сім'ї та родичів на дітей та на непрацездатних осіб, що потребують матеріальної допомоги, може визначатися як у частці від заробітку (доходу), так і у твердій грошовій сумі. Тобто законодавець урахував, що в умовах високої інфляції навіть індексація не завжди може забезпечити інтереси одержувача аліментів, тому розмір аліментів допустимо визначати і в частках від заробітку (доходу).
Аліментні відносини існують досить тривалий час. Звичайно, що протягом такого часу може змінюватися як матеріальне становище платника аліментів, так і одержувача. Ось чому законодавець надає можливість суду в разі, коли матеріальне становище чи сімейний стан особи, яка сплачує чи одержує аліменти, змінилися, змінити встановлений розмір аліментів або взагалі звільнити від їх сплати.

§ 1. Правове регулювання сімейних відносин за участю іноземців та осіб без громадянства
Останнім часом участь у правовідносинах іноземців та осіб без громадянства в Україні значно зросла. Це пов'язано з офіційним визнанням у нашій державі загальноцивілізаційних цінностей, притаманних людству в цілому, поступовим усвідомленням необхідності формування громадянського суспільства, розширенням міжнародних зв'язків, визнанням Україною міжнародних правових актів. Традиційно СК України містить окремий інститут, присвячений регулюванню сімейних відносин за участю іноземців та осіб без громадянства, застосуванню законів іноземних держав та міжнародних договорів (розділ VI).
Позиція законодавця зводиться до регулювання лише найбільш важливих питань сімейних відносин за участю іноземного елемента. Аналізуючи систематизацію у зазначеному розділі СК України норм, їх можна звести до наступних:
- загальні правила щодо прав та обов'язків іноземців, осіб без громадянства у сімейних відносинах (ст. 275), застосування законів іноземних держав (ст. 291);
- реєстрація та розірвання шлюбу громадянина України з іноземцем, іноземців між собою в Україні (ст. ст. 276, 279);
- визнання батьківства в Україні та батьківства, встановленого за межами України (ст. 281);
- правила щодо усиновлення дитини (ст. ст. 282-287);
- правила щодо встановлення опіки, піклування над дитиною, визнання опіки, піклування, встановлених за межами України (ст. 288);
- застосування законів іноземних держав (ст. 291);
- визнання в Україні актів цивільного стану, зареєстрованих за законами іноземних держав (ст. 292).
За правилом ст. 275 СК України іноземці мають в Україні такі ж права і обов'язки у сімейних відносинах, як і громадяни України, якщо інше не встановлено законом.
Особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, мають такі ж права і обов'язки у сімейних відносинах, як і громадяни України.
Іноземні громадяни користуються в Україні такою ж шлюбно-сімейною правоздатністю, як і громадяни України. Вони не вправі вимагати визнання за собою яких-небудь прав, не наданих нашим законом громадянам України. Шлюб між громадянином України та іноземцем, а також шлюб між іноземцями в Україні реєструється відповідно до вимог законодавства України. Це означає, що порядок, умови укладення шлюбу, врегульовані СК України, є обов'язковими до виконання іноземними громадянами, які реєструють шлюб в Україні.
Іноземець, який не досяг за чинним законодавством шлюбного віку (для жінки - 17, а для чоловіка - 18 років), не має права вимагати реєстрації шлюбу, хоч за законом своєї країни він уже вправі вступити в шлюб.
Водночас така особа не позбавлена права на шлюб відповідно до п. 2 ст. 23 СК України.
Відповідно до ст. 25 СК України жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі. На виконання цієї норми іноземець не може вимагати реєстрації другого шлюбу за наявності першого нерозірваного шлюбу, хоча за законом його країни може допускатися багатожонство. Але в той же час, якщо витримані умови вступу до шлюбу, передбачені СК України, шлюб може бути укладеним навіть у тих випадках, коли за законами громадянства іноземця він не має права вступити до шлюбу.
Так, не беруться до уваги такі перешкоди до вступу в шлюб, які мають місце в національному законодавстві іноземця, але не визнаються нашим Кодексом, як: національні і релігійні, расові обмеження, згода батьків на вступ до шлюбу тощо.
Такі шлюби можуть визнаватися дійсними в Україні, але це не означає, що вони будуть обов'язково визнані дійсними в інших країнах. Сімейний кодекс України (п. 2 ст. 276) допускає для іноземців можливість іншої форми укладання шлюбу (в посольствах, консульствах, а не в органах РАЦСу), якщо жінка і(або) чоловік у момент реєстрації шлюбу були громадянами держави, яка призначила посла або консула.
Ці шлюби як за формою, так і за умовами їх дійсності здійснюються згідно із законами держави посла або консула.
Це означає, що консульські шлюби можуть бути здійснені як в світській, так і в церковній формах з дотриманням умов, прийнятих в державі консула (посла).
Шлюби, які укладені іноземцями в посольстві або консульстві їх країн на території України, є дійсними на умовах взаємності (п. 2 ст. 276 СК України). Це означає, що коли за законами держави призначеного посла (консула) на території цієї держави не визнаються дійсними шлюби, укладені громадянами України в Українському посольстві (консульстві), то в Україні також не будуть визнаватися дійсними шлюби, укладені в посольстві (консульстві) даної держави.
Шлюб між громадянами України, які проживають за межами нашої держави, реєструється в консульській установі або дипломатичному представництві України.
Шлюб між громадянами України, а також шлюб громадянина України з іноземцем, зареєстрований за межами України з додержанням форми шлюбу, встановленої законом держави - місця його реєстрації, є дійсним в Україні, якщо дотримані вимоги щодо добровільності вступу осіб до шлюбу (ст. 24 СК України), одношлюбності (ст. 25 СК України), враховані передбачені законом перешкоди до укладення шлюбу (ст. 26 СК України).
Стаття 278 СК України встановлює правило про визнання шлюбів іноземців, зареєстрованих за межами України, за законами відповідних країн. Ці шлюби визнаються у нас дійсними як за формою (процедурою оформлення), так і за матеріальними умовами навіть тоді, коли ця форма (наприклад, релігійне оформлення шлюбу) і умови дійсності (шлюбний вік, ступінь родства, стан здоров'я) не співпадають з нашою процедурою оформлення шлюбу і матеріальними умовами вступу до шлюбу.
За законом України здійснюється також розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем, а також шлюбу іноземців між собою в Україні. Таке правило встановлене ст. 279 СК України. Це означає, що шлюби розриваються за такою ж процедурою, за тими ж мотивами і з тими ж правовими наслідками, які встановлені в СК України. Щодо розірвання шлюбів іноземців наше законодавство не передбачає ніяких обмежень і винятків. Тому при розлученні іноземці не вправі посилатися на свої національні закони, наприклад, на ті, які забороняють розірвання шлюбу або обмежують його визначеними умовами, або навпаки - примушують розірвати шлюб, виходячи з расових, релігійних та інших міркувань.
Необхідність розірвання шлюбу може виникнути у подружжя й тоді, коли один із них чи вони обоє перебувають за межами нашої держави. Тому ст. 280 СК України встановлює правило, відповідно до якого громадянин України, який проживає за межами нашої держави, має право звернутися з позовом про розірвання шлюбу до суду України, якщо другий з подружжя, незалежно від його громадянства, проживає за межами України.
Окрім цього, вищезгадана норма закріплює положення про визнання розірвання шлюбу за межами України:
- між громадянином нашої держави та іноземцем, здійснене за законом відповідної держави, якщо в момент розірвання шлюбу хоча б один із подружжя проживав за межами України;
- між громадянами України, здійснене за законом відповідної держави, якщо обоє з подружжя в момент розірвання шлюбу проживали за межами України;
- між іноземцями, здійснене за законом відповідної держави.
Окреме місце серед норм, що розглядаються, посідає ст. 281 СК України, в якій закріплені положення щодо визнання батьківства в Україні та за її межами. Незалежно від громадянства батьків і дитини та місця їхнього проживання визнання батьківства в Україні проводиться за законами України.
Батьки дитини, які проживають за межами нашої держави, можуть подати заяву про визнання батьківства до консульської установи або дипломатичного представництва України.
Ряд норм СК України (ст. ст. 282-287) регламентують правила щодо усиновлення дітей.
Усиновлення дітей, які мають громадянство України і проживають за її межами, здійснюється громадянином України в консульській установі або дипломатичному представництві нашої держави.
Якщо усиновлювач не є громадянином України, для усиновлення дитини, яка є громадянином України, потрібен дозвіл Центру з усиновлення дітей. Усиновлення дитини, яка має громадянство України, іноземцем, здійснене у відповідних органах держави, на території якої проживає дитина, є дійсним за умови попереднього одержання дозволу Центру з усиновлення дітей.
Відповідно до ст. 283 СК України усиновлення іноземцем в Україні дитини, яка є громадянином України, здійснюється на загальних підставах. Така дитина може бути усиновлена іноземцем, якщо вона перебуває не менш як один рік на обліку в Центрі з усиновлення дітей. Згода останнього на усиновлення дитини іноземцем є обов'язковою.
За усиновленою дитиною зберігається громадянство України до досягнення нею 18 років. Вона має право на збереження своєї національної ідентичності відповідно до Конвенції про права дитини, інших міжнародних договорів.
Якщо діти усиновлені іноземцями і проживають за межами України, відповідна консульська установа за дорученням Міністерства закордонних справ України веде облік цих дітей і здійснює нагляд за дотриманням їхніх прав до досягнення ними вісімнадцяти років. Порядок здійснення нагляду за дотриманням прав дітей, які усиновлені іноземцями і проживають за межами України, встановлюється Кабінетом Міністрів України (ст. 287 СК України).
Усиновлення дитини, яка є іноземцем і проживає в Україні, здійснюється громадянами України, а також іноземцями, які проживають в Україні, на загальних підставах за законодавством нашої держави.
Усиновлення іноземцями або особою без громадянства дитини, яка є іноземцем або особою без громадянства, здійснюється в Україні відповідно до законів України, якщо інше не встановлено міжнародними договорами України (ст. 286 СК України).
Опіка, піклування над дитиною, яка є громадянином України, але проживає за її межами, встановлюється за законами України. Це ж правило діє у разі встановлення опіки, піклування над дитиною, яка є іноземцем, але проживає в Україні.
Опіка, піклування, встановлені за законами іноземної держави над дитиною, яка є громадянином України але проживає за її межами, є дійсними в Україні у разі відсутності заперечень консульської установи або дипломатичного представництва нашої держави.
В Україні визнаються і є дійсними опіка, піклування, встановлені над дитиною, яка є іноземцем, за межами України за законами іншої держави.
У силу ст. 289 СК України реєстрація шлюбу, народження дитини, визнання батьківства, розірвання шлюбу громадян України, які проживають за межами України, проводяться в консульських установах або дипломатичних представництвах України за законами України.
При реєстрації цих актів цивільного стану в консульських установах або дипломатичних представництвах України застосовується законодавство України, якщо зацікавлені особи є громадянами України.
Документи, видані компетентними органами іноземних держав на посвідчення актів цивільного стану, здійснених за межами України за законами відповідних держав щодо громадян України, іноземців і осіб без громадянства, є дійсними в нашій державі за умови їх консульської легалізації.

§ 2. Застосування законів іноземних держав та міжнародних договорів
В Україні не лише визнаються акти цивільного стану, здійснені за кордоном за законами інших держав, айв окремих випадках допускається застосування іноземних законів. Сімейне законодавство іноземних держав застосовується в Україні, якщо воно не суперечить основним засадам регулювання сімейних відносин, що встановлені у ст. 7 СК України.
Закон допускає врегулювання сімейних відносин за домовленістю (договором) між їх учасниками, наприклад для врегулювання майнових відносин осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу. Подружжя вправі також укласти шлюбний договір. Батьки мають право укласти договір про сплату аліментів на дитину, у якому встановити розмір та строки виплати. Такі договори укладаються у письмовій формі і потребують нотаріального посвідчення. Право на врегулювання сімейних відносин на підставі договору мають також іноземці та особи без громадянства.
Регулювання сімейних відносин повинно здійснюватися з урахуванням права на таємницю особистого життя їх учасників, їхнього права на особисту свободу та недопустимість свавільного втручання у сімейне життя.
Учасник сімейних відносин не може мати привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, статі, політичних, релігійних та інших переконань, етнічного та соціального походження, матеріального стану, місця проживання, за мовними та іншими ознаками.
Жінка та чоловік мають рівні права і обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї.
Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, які встановлені Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними правовими актами, визнаними в Україні.
Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності відповідно до моральних засад суспільства. Кожен з учасників цих відносин має право на судовий захист.
Частиною національного сімейного законодавства України є міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. При застосуванні законодавства України до іноземців або при застосуванні іноземного закону, що врегульовує сімейні відносини, необхідно спочатку встановити, чи не укладена державою, громадянином якої є зацікавлена особа, відповідна міжнародна угода. За наявності такої угоди питання про застосування законодавства України або іноземного законодавства повинне вирішуватись відповідно до правил міжнародної угоди.

ЭКОНОМИКА


Читайте також:

  1. I. ОБРАЗОВАНИЕ СОЕДИНЕННЫХ ШТАТОВ 14 страница
  2. А. В. Дудник 1 страница
  3. А. В. Дудник 10 страница
  4. А. В. Дудник 11 страница
  5. А. В. Дудник 12 страница
  6. А. В. Дудник 2 страница
  7. А. В. Дудник 3 страница
  8. А. В. Дудник 4 страница
  9. А. В. Дудник 5 страница
  10. А. В. Дудник 6 страница
  11. А. В. Дудник 7 страница
  12. А. В. Дудник 8 страница

Загрузка...



<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
ЭКОНОМИКА 16 страница | ЭКОНОМИКА 18 страница

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.006 сек.