Актуальність проблеми професійної етики соціальної роботи

ТЕОРЕТИКО–МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ЕТИКИ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ

Тема 1. ПРЕДМЕТ, МЕТА І ЗАВДАННЯ КУРСУ “ЕТИКА СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ”

На сучасному етапі розвитку українського суспільства серед різноманітності актуальних проблем, які визначають стан і тенденції його розвитку достатньо чітко виокремлюються дві тенденції, значення яких важко переоцінити.

Перша тенденція виражається в тому, що діяльність держави набуває в офіційних документах все більшу соціальну спрямованість, врахування потреби людини як найвищої цінності суспільства, згідно з якими і будується державна соціальна політика. Невід’ємною сферою діяльності будь–якого цивілізованого суспільства є створення і удосконалення розгалуженої і ефективної системи соціального захисту, головною метою якого є надання всебічної допомоги індивіду (чи групі), що її потребує.

Друга тенденція полягає в тому, що в суспільстві зростає прагнення привнести критерій етичної оцінки в найрізноманітніші сфери професійної діяльності. Дискусії з даного питання мають місце не лише серед представників різноманітних професійних асоціацій і товариств, що пропонують різноманітні професійні етичні кодекси і стандарти, а й громадськості як в західноєвропейських країнах, США, так і в Україні.

Гостра криза сучасного українського суспільства, породжена кучмівщиною і її наслідками, коли має місце падіння моральності у всіх сферах людського співжиття, коли знецінені загальноетичні норми і загальнолюдські цінності надзвичайно негативно позначилася на психологію людей, на невпевненість у завтрашній день. Ось чому на президентських виборах 2004 р. український народ сказав своє рішуче “Ні!”, кучмівщині і її рецидивам.

Нині, коли соціальна робота стала невід’ємною складовою життєдіяльності держави і суспільства, виникла потреба в тому, щоб етичні норми діяльності в сфері соціального захисту населення стали формалізованими, оскільки інститут соціального захисту і соціальної роботи виконує надзвичайно важливе державне завдання стабілізації і збереження соціуму, збереження і гармонізації існуючих позитивних суспільних відносин і забезпечення умов для його подальшого всебічного розвитку.

Соціальна робота – це одна з найгуманніших і найморальніших сфер професійної діяльності; в ній не існує таких обмежень, приписів і норм, які б ігнорували духовні цінності і моральні принципи, схвалювані суспільством. Між тим, інноваційний підхід, передбачає оцінку не стільки результатів діяльності, скільки саму діяльність, її сутність і зміст, а саме: мету, завдання, мотиви, засоби і дії, що використовуються спеціалістами і соціальними закладами для досягнення мети, – тобто те, що в звичайних умовах не є предметом контролю з боку держави і суспільства, чи різноманітних формальних і неформальних організацій.

Як показує досвід, необхідність подібної етичної регламентації професійної поведінки і діяльності виникає там, де, у зв’язку з специфікою діяльності від представників професії вимагається особлива моральна відповідальність, яка регламентується додатковими, більш жорсткими правилами поведінки, що обумовлюється не лише сутністю і змістом професії, але й ціннісними орієнтирами і високими моральними якостями її представників

Найважливішими чинниками регламентації професійної поведінки в соціальній сфері сучасного українського суспільства є:

1. Загальне падіння духовності і моральності в суспільстві, втрата високих ціннісних моральних орієнтацій.

В умовах, коли для одних людей постала проблема фізичного виживання, а для інших боротьба за примноження матеріальних цінностей, збагачення, накопичення капіталу і, отже, використання всіх можливих засобів (здебільшого аморальних), – падіння моральності стало неминучим. Руйнація вищих особистісно–гуманістичних цінностей, що визначають стратегічну мету розвитку, ідеалів і сутності як особистісного, так і суспільного буття, закономірно обумовлюють різке зниження цінності людського життя, особистості як такої, нехтування її честі і гідності. Моральна саморуйнація суспільства здійснюється значно швидше, ніж становлення гуманістичних цінностей. Як показує історична практика, в такі періоди високі етичні норми, які засвоєні в процесі виховання і соціалізації особистості, у багатьох випадках закономірно й об’єктивно відходять на інший план.

2. Соціальна робота в Україні поки що ще не має того високого статусу і престижу, які вона має в інших країнах, зокрема, західноєвропейських і США.

Найважливішими причинами цього є: “молодість” даної професії в Україні, недосконалість, а нерідко й відсутністю законодавчої бази, недостатня кількість окремих видів соціальних служб і соціальних працівників у них, недостатня кваліфікованість кадрів, які до того ж, нерідко ще й недобросовісно виконують професійні обов’язки.

Крім того, в умовах стагнації виробництва, безробіття, низького рівня оплати праці, в умовах невиплат або затримки заробітної плати і пенсій, працівниками соціальних служб стають люди випадкові, морально не готові до даного виду діяльності, які ставлять собі за мету лише пережити тяжкий для них життєвий період, прагнучи мати хоч би якусь роботу і стабільне джерело для існування. Такі соціальні працівники, не маючи відповідної мотивації до праці, виконують свої професійні обов’язки лише в міру необхідності, не керуючись при цьому усвідомленням гуманності своєї місії, внутрішньою потребою допомагати людям, які потрапили у скрутні життєві ситуації.

3. Соціальна робота як специфічний вид професійної діяльності в Україні є інновацією, що почала розвиватися після становлення її ще три чверті століття тому в країнах Європи і Америки.

Тому природним для нашої країни є глибоке вивчення, критичне осмислення і творче використання досвіду соціальної роботи цих країн. Однак, варто пам’ятати, що досвід організації соціальної роботи зарубіжних країн в українських умовах може мати як позитивний, так і негативний вплив. Певна модель, яка бездоганно працює на “рідному” грунті і має специфічні риси, цінності і моральну спрямованість, яка враховує менталітет народу, його очікування і конкретні соціальні обставини, для українських реалій може бути частково або повністю неприйнятною. Крім того, різноманітні зарубіжні моделі соціального захисту можуть породжувати неоднозначність розуміння представниками різноманітних наукових шкіл самої сутності соціального захисту, його мети і завдань, ціннісних орієнтирів тощо і викликати різноманітні тлумачення підходів до діяльності і взаємодії – як з клієнтом, так і всередині системи соціального захисту, у тому числі й у сфері моральних стосунків між суб’єктами і об’єктами соціальної роботи.

4. Соціальна робота не є автономною інституцією; вона численними, неоднаковими за значимістю, змістом і спрямованістю зв’язкама пов’язана з різноманітними державними і не державними структурами.

Держава і місцеві органи влади виявляють могутній вплив на соціальну роботу, визначаючи значною мірою не лише те, де повинні працювати соціальні працівники, але й те, що і як вони повинні робити, які соціальні групи повинні бути об’єктами їх впливу, яким має бути цей вплив, на яких умовах, в які терміни і в якому обсязі має бути надана допомога.

Опинившись значною мірою в залежності від зовнішніх інституцій, і, в першу чергу, від державних структур, місцевих органів влади та стану економіки, які обумовлюють порядок, обсяги і умови фінансування, соціальна робота не може сповна сприйняти ту систему цінностей, яка властива цим інституціям. Так, наприклад, ринкова економіка, для якої найважливішим є закон досягнення найвищого прибутку, своїми наслідками має такі негативні явища як безробіття, злиденність значної частини населення, яке “не вписується” в ринок, і т.д. Соціальна ж робота покликана надавати допомогу всім тим, хто її потребує, причому надає перевагу тим, хто залишився незадіяним у ринковій економіці і не має можливості, переважно через обставини, що заважають самостійно вирішувати власні проблеми.

5. Будь–яка сфера людської діяльності може функціонувати ефективно лише за умови відповідної етичної регламентації.

Тому, поява в різноманітних сферах професійної діяльності на певних етапах її розвитку професійних етичних кодексів, які складені в основних своїх рисах на основі загальнолюдських цінностей і етичних норм, що прийняті в суспільстві, є невипадковою. Соціальна робота є специфічним видом діяльності, соціальним за своїм історичним генезисом, сутністю, умовами плину і наслідками, особливим видом людських взаємовідносин; вона здійснюється в інтересах усього суспільства незалежно від того, спрямована на окремого індивіда, чи групу або соціум, тому може бути оцінена з точки зору загальних моральних норм.

Однак, будучи виявом моральності і гуманності суспільства по відношенню до своїх найменш захищених членів, маючи справу з певними обставинами і аспектами людської життєдіяльності, і будучи спрямованою безпосередньо на людину, соціальна робота повинна мати власні, більш жорсткі етичні принципи і правила, що регламентують діяльність її структур і представників.

6. Між діяльністю в сфері соціального захисту і її кінцевим результатом існує тісний етичний зв’язок, який обумовлює вибір соціальним працівником не лише мети, але й засобів її досягнення.

Раціональності й прагматизму недостатньо для побудови гуманного суспільства. Відомий вислів “мета виправдовує засоби” в соціальній роботі є недоречним. Для гуманістичного суспільства необхідно керуватися принципами гуманізму і етики в усіх сферах людської життєдіяльності. Однак і наявність морально позитивної мети, і вибір адекватних засобів не завжди гарантує успіх, оскільки інколи важко передбачити наперед, яким чином буде використаний клієнтом результат діяльності соціального працівника: він повинен бути бездоганним в очах своїх колег і суспільства, а результат його діяльності не міг бути використаний проти людей, щоб соціальна робота як професійна діяльність не була дискредитована.

7. Соціальна робота, як і інші види практичної діяльності, спрямована на людей. Однак, на відміну від інших видів діяльності, вона проводиться не просто з людьми, а з людьми особливими, які мають серйозні проблеми, пов’язані з утрудненнями у здійсненні життєдіяльності. Для успіху у цій справі від спеціаліста вимагається не формальний підхід, а уміння розуміти свого клієнта і співпереживати з ним, бути чутливим і делікатним. Тому праця спеціаліста у сфері соціальної робот передбачає органічну єдність його кваліфікації і особливих духовних якостей, почуття високої моральної відповідальності, готовності бездоганно виконувати свій професійний обов’язок щодо захисту прав людини.

8. Соціальна робота належить до видів професійної діяльності з високим ступенем індивідуалізації праці.

Незважаючи на те, що соціальний працівник є членом трудового колективу, спільно з колегами бере участь у роботі, спрямованій на досягнення загальної для колективу мети, представляє перед клієнтом інтереси закладу соціального захисту і інтереси держави, він значною мірою є автономним у своїй повсякденній діяльності. Це не означає, що соціальний працівник є непідконтрольний і непідзвітний, але діяльність його переважно може бути проконтрольована лише опосередковано, оскільки здійснюється вона один на один з клієнтом. Ця обставина вимагає від соціального працівника особливих навичок і дотримання етичних норм і правил поведінки з клієнтом та його соціальним оточенням, більш жорсткого контролю, ніж поза межами професійної діяльності.

9. Діяльність соціального працівника має переважно творчий характер і завжди в жорстких межах формальної технологічної схеми є місце для творчості й ініціативи, що надає роботі з кожним клієнтом неповторності й оригінальності.

Ефективність роботи значною мірою залежить від розуміння і сприйняття спеціалістом сутності професії і його творчих здібностей і в свою чергу детермінує соціальне, духовне й матеріальне становище клієнта. Тому, оскільки ми маємо справу з творчим процесом, всі нюанси якого не можна формалізувати, і оскільки виключити можливість появи в професії людей “випадкових” не є можливим, остільки повинна існувати внутрішня етична регламентація діяльності, яка сприяла б формуванню єдності підходів до вирішення проблем, і яка б обумовлювала нормативну поведінку і дії спеціаліста.

Очевидно відзначені чинники є переконливими для актуалізації питання про розробку і прийняття етичних норм і правил, що регламентують професійну діяльність кожного конкретного соціального працівника, діяльність і взаємодію різноманітних соціальних служб та органів соціального захисту населення, їх взаємовідносини з іншими інституціями, що беруть до уваги їх діяльність з урахуванням ментальності народу і очікувань суспільства.

Готовність соціальних працівників діяти в межах етичних принципів, моральне ставлення до клієнтів соціальних служб є їхнім вагомим внеском у справу морального оздоровлення суспільства.

Українське суспільство постійно й гостро потребує основоположних цінностей, які визначають шляхи можливого розвитку. Соціальна робота – один з видів професійної діяльності, де турбота про благополуччя всіх і кожного є предметом повсякденної практичної діяльності, внаслідок чого вона може і повинна впливати на процеси гуманізації суспільних відносин. Культура поведінки, вчинків і спілкування спеціалістів повинна грунтуватися на знаннях і розумінні ними професійних і загальних етичних норм та правил.

Етичні проблеми виникають у всіх сферах діяльності соціального працівника: у здійснюваних ним дослідженнях, у сфері практичної діяльності, що виявляється у наданні безпосередніх соціальних послуг клієнтам чи групам клієнтів, у стосунках з колегами й з представниками інших закладів і організацій, з спонсорами, у викладацькій діяльності.

Етичні труднощі прийняття рішень і діяльності обумовлені при цьому переважно тим, що спеціаліст постійно має справу з проблемами соціальної, економічної і політичної нерівності, порушенням принципу соціальної справедливості. Обов’язок соціального працівника – всіляко сприяти відновленню справедливості, допомагати клієнтові реалізувати основні права людини, – що є в інтересах як самого клієнта, так і всього суспільства.

Одним з найважливіших показників прогресу – моральний стан суспільства. Український народ об’єктивно потребує інституції соціальної роботи, здатної захищати його інтереси, однак, не менше він потребує соціальної роботи як носія тієї високої моралі, без якої неможливе існування і розвиток сучасного цивілізованого суспільства. Тож соціальна робота як соціальний феномен є не лише соціальною, але й важливим фактором суспільного розвитку.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ПЕРЕДМОВА	\|	До джерел етики соціальної роботи

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.