Студопедия
Контакти
 


Тлумачний словник

Реклама: Настойка восковой моли




Етичні категорії добро і зло, обов’язок, щастя, совість, гідність, честь

 

Поняття добра і зла, справедливості і блага, сенсу життя і щастя, обов’язку і совісті, гідності і честі любові і дружби, відповідальності – це вищі моральні поняття, які забезпечують моральну саморегуляцію поведінки і діяльності людини.

Під добром і зломнерідко розуміють моральне й аморальне.

На різних етапах суспільного розвитку уявлення про добро включали у себе ідею корисності, цінності, у тому числі, і матеріальних благ, майна тощо. З розвитком духовної культури й моралі як її складової під добром розуміється все те, що забезпечує розвиток у суспільстві і людині гуманності, свободи, єднання людей, духовної злагоди. Це доброзичливість і взаємодопомога, взаєморозуміння і співпраця, милосердя і повага, співчуття і співпереживання, все те, що забезпечує не стільки етикетну, скільки моральну культуру спілкування.

Отже, добро є одним з найзагальніших імперативно–оцінювальних понять моральної свідомості, категорія етики, у якій виражається позитивне моральне значення явищ суспільного і морального життя у їх співвіднесеності з суспільством і моральним ідеалом.

Під моральним злом розуміється все те, що перешкоджає єднанню людей, гармонізації суспільних відносин. Це насильство і злочинність, скупість і грубість, байдужість доінтересів людини і суспільства, крайні форми егоїзму, агресивності, підлість. Зло є одним з основних понять моральної свідомості і категорія етики, у якій відбиваються негативні сенси, боки суспільного і морального життя людей і стосунків між ними.

Боротьба добра і зла складає головний зміст морального розвитку суспільства. Протистояння злу має базуватись на морально виправданих засобах.

Одним з універсальних і важливих понять моральної свідомості і категорією етики є справедливість, що виражає загальне співвідношення цінностей і конкретний розподіл їх між суб’єктами, визначає міру, співрозмірність, відповідність між правами і обов’язками людей, заслугами і їх визнанням, злочинними діями і покаранням. Невідповідність чи порушення цієї норми оцінюється моральною свідомістю як не­прийнятне, несправедливе.



Интернет реклама УБС

Морально–етичний зміст справедливості тісно пов’язаний з економічними, політичними, правовими проблемами. Вона спрямована у конкретику реального суспільного життя. У розвитку правових основ справедливості моральні цінності відіграють роль кінцевих орієнтирів, що мають забезпечити послідовність та гуманістичну спрямованість цього розвитку. Справедливість як категорія етики і поняття моральної свідомості втілюється в почуттях й уявленнях (поняттях) обов’язку, відповідальності тощо.

Обов’язок− це сукупність моральних зобов’язань людини перед суспільством. Він виступає як нормативна категорія, що регламентує соціальні обов’язки, котрі повинен виконувати індивід у силу суспільної необхідності. Проблема обов’язку є проблемою співвідношення особистого і суспільного інтересу. З усієї великої кількості теоретичних суджень про обов’язок важливо виділити концепцію Канта, який поклав це поняття і категорію в основу своїх пошуків сутності моральності, який бачив у обов’язку головний принцип її чистоти.

Відданість обов’язку попри будь–який потяг − найпрекрасніше в людині, у порівнянні з чим усе інше не має жодного значення. Найцінніше − стати у власних очах гідним життя. Можливість цього лежить у площині визнання і реалізації обов’язку, причому заради нього самого, бо підкорення обов’язкові є здійсненням свободи особистості, її доброї волі.

Розуміння морального обов’язку завжди пов’язується з добровільністю, дією за внутрішнім переконанням. Обов’язок, виконуваний через страх чи заради винагороди, втрачає статус морального обов’язку. Багато стосунків сховані від суспільного контролю. Сформованість почуття обов’язку, розуміння його дозволяє і примушує робити добро, чинити за совістю не тільки згідно з вимогами суспільства, а й згідно з внутрішніми переконаннями.

Обов’язок − вища моральна зобов’язаність, що стала внутрішньою якістю і стимулом вільної поведінки особистості, це органічна необхідність, що узгоджує особисті й суспільні інтереси.

Щастя − це вищий прояв реалізації сенсу життя особистості. Без усвідомлення сенсу людського буття неможливо зрозуміти, яким чином людина може бути щасливою.

В уявленнях про щастя перевагу має емоційний, почуттєвий бік моральної свідомості, що відбиває високий ступінь внутрішньої задоволеності людини всією своєю життєдіяльністю чи окремими її моментами на основі самореалізації особистих потреб і здібностей, інтересів і цілей, бажань та ідеалів. Визначення нормативного змісту щастя було головним завданням з моменту його виникнення. Мислителі прагнули з багатьох індивідуальних уявлень вивести загальне поняття істинного людського щастя. Як же історично ставилася проблема щастя?

Сократ відзначав, що щастя − зовсім не радість, задоволення, воно − в іншому: у внутрішньому стані душі, у володінні чеснотами, головна з яких − справедливість. Мислитель був переконаний, що щасливим може бути тільки людина прекрасна душею, справедлива, та, чия душа не зачеплена злом, або, поступившись, прагне звільнитись від зла. Справжнє, істинне щастя − це турбота про свою душу, орієнтація на розум, істину і доброзичливість, прагнення завжди залишатися людиною, зберігати свою внутрішню гідність.

Платон також вважав, що щастя − доброчинність, а найвища чеснота − справедливість. Саме вона − справедливість, є ключем до щастя. Філософ знаходить справедливість у державі що об’єднує усіх індивідів у єдине ціле, що приборкує індивідуалізм у різних його проявах і здатна, за Платоном, забезпечити щастя. Але у Платона це щастя не особисте, а щастя цілого, держави.

Сенс життя, щастя, обов’язок − це результати ціннісного засвоєння складних зв’язків, суперечностей, сутностей соціокультурних реалій, в яких відбивається моральне ставлення до людини. Відображуючи специфіку буття, творчості і стосунків суспільної людини, вони несуть у собі інформаційне і спонукаюче навантаження, яке орієнтує людську свідомість на вироблення моральних форм життя.

Совість − це одна з провідних категорій етики, найбільш складне структурно–функціональне утворення моральної самосвідомості особистості, інструмент суспільної оцінки і самооцінки моральної особистості.

Совістьетична категорія, що відображає усвідомлення людиною моральної відповідальності за свою поведінку перед суспільством, класом, народом, окремими людьми; оцінка собою своїх вчинків з погляду норм моралі того чи іншого суспільства, класу.

Здатність особи до самоконтролю за виконанням своїх обов’язків перед суспільством і самою собою є показником високого рівня її моральної свідомості, активним внутрішнім мотивом її морального самовдосконалення.

Самооцінний характер совісті виявляється в моральному задоволенні людини своїми вчинками або почутті сорому за них.

Совість є своєрідною формою вираження моральних відносин між людьми, між суспільством і особою й одночасно одним з моральних критеріїв і стимулів діяльності людей.

Отже, совість − категорія етики, що характеризує здатність особистості здійснювати самоконтроль, усвідомлювати моральні суспільні обов’язки, вимагати від себе їх виконання і виробляти самооцінку здійснених вчинків. Це один із проявів моральної самосвідомості особистості. Совість означає усвідомлення моральної відповідальності індивіда за свою поведінку, що включає моральну самооцінку, вольовий самоконтроль з точки зору моралі всього суспільства.

Категорією гідність в етиці прийнято позначати об’єктивну цінність особистості, її соціальну значимість як відповідну, адекватну з людською сутністю, тобто ту якість, за якої людина чинить так, як належність її сутності і призначенню, як повинна чинити саме людина. У широкому сенсі слово гідність означає цінність людини для інших людей, для суспільства незалежно від її соціального стану, професії, національності. Гідність у вузькому сенсі − це оцінка людиною себе як моральної особистості, що значима для оточення, для суспільства. У даному випадку ми маємо справу з позитивним оціночно–емоційним ставленням до себе у формі свідомості і почуття власної гідності. Повага до самого себе, чи почуття власної гідності − це те, що більш за все підносить людину.

Почуття гідності успішно розвивається і функціонує на основі усвідомленого ставлення до себе як до суб’єкта моральної діяльності, розуміння своїх обов’язків і прав людини і громадянина. Це почуття укріплюється, якщо індивід усвідомлює і переживає те, що вільно і повно може виявити свої здібності і можливості, реалізувати свою активність і творчість. Тобто почуття власної гідності виступає у вигляді синтетичної само­оцінки моральних якостей в їх системній єдності.

Отже, гідність як етичну категорію слід визначити таким чином: це об’єктивна, суспільно–моральна цінність особистості, а також потреба, і власне оцінка людиною своєї моральної цінності. Це потреба позитивної самооцінки своїх вчинків, самоповага, осмислена гордість за себе.

Поняття гідності настільки тісно взаємопов’язане з поняттям честі, що іноді досить складно чітко визначити відмінності в їх змісті. Честь і гідність − показники моральної цінності людини. За допомогою них визначається моральність і окремої людини, і колективу, і навіть суспільства. Але між цими поняттями існує різниця, яка полягає в тому, що гідність − це моральне ставлення до самого себе, внутрішнє визнання, самоповага, а честь означає зовнішнє визнання, оцінку дій, ді­яльності особистості з боку інших.

Уявлення про честь у своєму класичному вигляді сформувалось у феодальній моралі, де дотримання кодексу честі було і зовнішньою ознакою приналежності до стану, і способом усвідомлення свого місця в ньому.

У подальшому розуміння честі особистості пов’язується з її залежністю від соціального стану, але до уваги беруться, перш за все, особисті заслуги людини, її праця, міра людяності, що і визначає міру пошани і поваги.

Формування і реалізація моральних чеснот є свого роду утвердженням власної гідності. А коли цю гідність оцінюють інші люди, − приходять визнання, повага. Феномен визнання і поваги називається честю.

Визнання цінності особистості багато в чому залежить від її репутації у суспільстві, у колективі. Репутація − це цілісне уявлення про людину, про її духовне багатство чи убозтво, про її практичні здібності, досягнення й недоліки. Репутація може бути позитивною і негативною і виявляється в думці більшості колективу про переважні чесноти чи вади індивіда. Позитивна репутація викликає суспільну повагу, що робить честь людині.

Іноді в цілях завоювання певної репутації, людина може створювати свій певний образ в очах оточуючих, або імідж (імідж «рубахи–хлопця», інтелектуала, модниці, радикально мислячої людини тощо), що пов’язане з проявом продуманого відповідного стилю поведінки і стосунків. Ставлення колективу, групи до іміджу конкретного індивіда, його сприйняття, ухвалення поведінки можуть впливати на міру поваги, на честь особистості.

Отже, категорія честі в етиці пов’язується із суспільною оцінкою і визнанням моральних заслуг і достоїнств людини як представника певної спільноти (нації, держави, міста, трудового колективу тощо) і як виконавця конкретної соціальної ролі, діяльності (батьків, професіонала, громадського працівника, спортсмена тощо). цінності. Це потреба позитивної самооцінки своїх вчинків, самоповага, осмислена гордість за себе.

 


Читайте також:

  1. Gigabit Ethernet на витій парі категорії 5
  2. V. Етичні правила психологічних досліджень
  3. Адміністративний захист об’єктів інтелектуальної власності від недобросовісної конкуренції
  4. Активне управління інвестиційним портфелем - теоретичні основи.
  5. Амністія являє собою повне або часткове звільнення від кримінальної відповідальності і покарання певної категорії осіб, винних у вчиненні злочину.
  6. Арифметичні оператори
  7. Арифметичні операції
  8. Арифметичні операції в різних системах числення
  9. Арифметичні операції над цілими числами
  10. Арифметичні цикли. Оператор циклу For – Next
  11. Безпека» і «небезпека» як ключові категорії в безпеці життєдіяльності
  12. ВВП та добробут населення

Загрузка...



<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Найважливіші морально–етичні категорії | Найважливіші категорії етики соціальної роботи

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.001 сек.