Удосконалювання навичок слухання

Успiшнiсть професiйного спiлкування соцiального працiвника значною мiрою залежить також i вiд умiння слухати. Отже, соцiальний працiвник мусить розвивати в собi навички активного слухання, пiд час якого увагу зосереджено на важливому питаннi клієнта, демонструваннi уважної поведiнки. Йдеться про формування вiдповiдних якостей голосу (тембр, тональнiсть), контакту очей, мови тiла. Таке слухання пов’язано з критичним мисленням та використанням навичок спостереження, якi можуть включати вiдстежування особливостей та змiн вербальної i невербальної поведiнки клiєнта.

Ефективне, слухання передбачає вміння здобувати корисну інформацію в умовах усного спілкування. Вважається, що вміння слухати співрозмовника – один із критеріїв комунікабельності людини. Не більше 10% людей уміють вислухати співрозмовника, тоді як для встановлення контакту роль слухача дуже важлива. У ситуаціях публічних виступів (лекція, доповідь) звичайний слухач досягає тільки 25%–го рівня ефективності.

Основними недоліками при слуханні є бездумне й перервне сприйняття, а також аналітична вузькість (невміння встановлювати зв’язку між змістом повідомлення й фактами реального життя). Низька ефективність при сприйнятті усного мовлення залежить часто не тільки від самого слухача, але й від виступаючого (або співрозмовника). Однак домінуючим фактором є готовність і бажання слухати, що, у свою чергу, визначається ставленням слухача, його інтересами, мотивами й емоційним станом. Досвідчений промовець може використати ці фактори, щоб захопити аудиторію й змусити її слухати свій виступ.

Але й сам слухач може розвити в собі навичка ефективно здобувати інформацію з усного мовлення (доповіді, лекції й т.д.).

Для розвитку навичок ефективного слухання, на думку одного з відомих американських фахівців у галузі мовної комунікації Дж. Кеппа, необхідно виробити наступні вміння:

1) уміння концентруватися;

2) уміння аналізувати почуте;

3) уміння слухати критично;

4) володіння допоміжними засобами.

Уміння концентруватися. Концентрація необхідна для того, щоб підготувати себе до слухання. Процес концентрації вимагає певних зусиль. Відомо, що слухач здатний розуміти мову швидше, ніж говорить промовець. Це перевага в часі повинна бути використане ним, щоб продумати, зважити й резюмувати те, про що говорить промовець. Якщо ви витрачаєте свій час, думаючи про щось інше, мріючи або вирішуючи особисті проблеми, концентрація стає неможливою.

Концентрація вимагає постійної, а не періодичної уваги. Деякі слухають уважно якийсь час, потім на кілька хвилин відволікаються на інше, потім знову повертаються до слухання. Цей факт може пояснюватися різними причинами: впливом відволікаючих факторів (зовнішній шум, слухачі, що спізнилися до початку виступи й т.д.), дивацтвами в манері промовця говорити або представляти матеріал, незручним розташуванням (місцем), відсутністю інтересу до теми.

Нерегулярне слухання перешкоджає розумінню ідеї виступу. Треба намагатися ігнорувати відволікаючі фактори. Інакше кажучи, уміння концентруватися є основною вимогою ефективного слухання. Воно вимагає серйозного ставлення до слухання, бажання працювати над поліпшенням навичок і постійної уваги до мовця. Отже, концентрація – це не пасивний, а активний творчий процес, що вимагає значних зусиль.

Для того щоб навчитися концентруватися в процесі слухання, необхідно виконувати наступні рекомендації:

1. Займіть об’єктивну й корпоративну позицію стосовно мовця.

2. Створіть інтерес до предмету промови.

3. Подумайте, чим основний зміст промови може допомогти вам.

4. Усуньте свої емоційні блоки.

5. Постарайтеся передбачити події, які розкриватимуться у процесі викладу.

6. Згадаєте, що ви вже знаєте про предмет.

7. Продумайте тему й спробуйте передбачити, як мовець може її розвинути.

Уміння аналізувати почуте. Слухати публічні промови досить складно, тому що вони містять різні ідеї, і якщо одну з них упустити, то порушиться зв’язок між частинами мови. В процесі бесіди слухати легше, тому що завжди можна перепитати співрозмовника. Перелічимо деякі принципи, які рекомендується дотримувати при слуханні.

1. Визначте мету промови. Про мету свого виступу може сказати сам промовець у вступі. Зазвичай, виділяються три основні види промов залежно від мети: переконуюча – промова, що вимагає адекватної аргументації й логічного міркування; інформаційна – промова, що повинна містити зрілі судження й точні факти; розважальна – промова, що містить гумор і вирізняється гарним смаком.

2. Визначте композицію промови. Важливо розуміти, як промовець розвиває й обмежує тему, як розкриває основну думку, визначає технічні терміни, дає пояснення.

3. Визначте головну тему промови. Тема часто формулюється в назві, або промовець спеціально підкреслює її.

4. Визначте головні ідеї промовця. Ідеї виступаючого розвивають головну тему. Зрозумівши головні ідеї, слухач буде знати, чого варто очікувати від промови.

5. Визначте форми аргументації. Важливо відзначати, як приводяться докази, які типи й скільки їх використовується. Варто визначити форми ілюстрування: приклади, аналогії, статистичні дані, цитування й т.д. Це допомагає зрозуміти ідею і спосіб доведення.

6. Визначте форми резюмування й узагальнених висновків. Корисно фіксувати, як промовець у підсумку резюмує свої ідеї й пов’язує їх з головною темою. Це допомагає одержати цілісне й зв’язне уявлення про виступ.

Уміння слухати критично. Виділяють наступні принципи критичного слухання:

1. Пов’язуйте те, що говорить виступаючий зі своїм власним досвідом. Ви можете погоджуватися з промовцем у деяких моментах, тому що у вас є подібний досвід, і навпаки. Ви можете відкладати своє рішення, поки не одержите подальші відомості. З огляду на ці співвідношення, ви навчитеся мислити конструктивно.

2. Резюмуйте й систематизуйте почуте. Намагайтеся передбачити, як промовець розвиватиме головну тему. Пам’ятайте, що комунікація – це вулиця із двобічним рухом. Допомагайте мовцеві, подумки підсумовуючи почуте. Ви як критичний слухач повинні брати активну участь у процесі комунікації.

3. Аналізуйте й оцінюйте почуте. Не можна ні безоглядно вірити, ні постійно сумніватися в тому, що говорить промовець. Слухайте розбірливо. Аналізуйте ідеї мовця, постійно повертаючись до їхньої відправної точки, підтексту й доказам. Оцінюйте твердження оратора, перевіряючи адекватність доказів і переконливість пояснень. Намагайтеся визначити справжню мету промовця.

Оцінюючи адекватність даних, шукайте відповіді на питання: Чи з надійних джерел взяті дані? Чи точно вони відображають те, про що говорить промовець? Чи достатньо їх для підтвердження висновків?

Переконливість пояснень, або вагомість аргументації, підтверджують відповіді на питання: Чи випливають логічно висновки промовця з його посилок? Чи дотримується промовець правила логічної аргументації? Для того щоб визначити справжню мету промовця, варто розрізняти суб’єктивний і об’єктивний матеріал, пропаганду й факти, догматичні твердження й добре обґрунтовані доводи. Постарайтеся зрозуміти, чи почуваєте ви яку–небудь пропагандистську техніку, маніпуляцію мовою.

Коли ви завершите такий аналіз, ви зможете оцінити промову в її єдності. Якщо промова містить щось корисне, ви засвоїте це, і навпаки, якщо промова була “схованим переконуючим засобом”, ви будете знати, що вас не змогли втягнути в неї.

Володіння допоміжними засобами. Корисним допоміжним засобом при слуханні є конспектування. Записування допомагає при слуханні, тому що сприяє концентрації й дає згодом можливість повернутися до почутого. Однак, якщо навички конспектування недостатньо розвинені й самі вимагають певних зусиль, то запис може ускладнити процес слухання. Розвитку навичок конспектування допомагає дотримання наступних принципів раціонального конспектування:

1. Використовуйте неформальну систему запису, чим простішу, тим краще. Використовуйте спрощену форму структурування тексту, що має короткі абзаци, речення, частини речень, окремі слова. Записи повинні бути зрозумілими для вас.

2. Робіть короткі записи. Записуйте тільки визначні моменти й фактичний матеріал. Відзначайте, як промовець робить переходи, коли повторює свої ідеї, резюмує.

3. Використовуйте скорочення й символи. Добре допомагають стенографія й скоропис. Якщо ви ними не володієте, розробіть свою систему. Використайте символи для частин речення, букви – для скорочення слів. Постарайтеся звести час на запис до мінімуму.

4. Робіть розбірливі записи. Переконайтеся, що вони вам зрозумілі. Пізніше, якщо захочете, ви зможете їх розшифрувати, записавши докладно.

5. Позначайте важливі ідеї. Підкреслюйте або іншим способом виділяйте важливі думки. При перегляді записів такі позначки допоможуть швидко відновити в пам’яті зміст написаного, знайти потрібні місця й т.п.

Періодично переглядайте записи. Якщо це конспекти лекцій, то їх варто переглядати кілька разів у процесі навчання. Співставляйте нові записи зі старими. Перед іспитом вивчайте все ретельно.

Втiм не завжди спiлкування є ефективним, у ньому можливе виникнення комунiкативних бар’єрiв. Проблема комунiкацiї полягає в тому, що на всiх стадiях комунiкативного процесу виникають певнi викривлення iнформацiї з причин впливу рiзних перешкод, бар’єрiв спiлкування (так званого iнформацiйного шуму). Вже на етапi створення повiдомлення iснує небезпека неточного формулювання змiсту i тексту, нелогiчностi, двозначностi висловлювання. Навiть, якщо вiдправник намагається висловлюватись якнайточнiше, все–таки виникає розбiжнiсть мiж думками i словами: одну й ту саму iдею можна виразити рiзними словоформами. чимало слiв, якi мають кiлька i навiть десятки значень, i їх можна зрозумiти по–рiзному залежно вiд контексту розмови, очiкувань i установок сприйняття. Таким чином, хоча вiдправник добре уявляє, як одержувач мав би iнтерпретувати його повiдомлення, проте результат iнтерпретацiї, тобто розумiння й тлумачення повiдомлення одержувачем, не завжди вiдповiдає очiкуванням вiдправника у зв’язку з дiєю цiлої низки чинникiв. Наприклад, соцiальний працiвник може використовувати фаховий жаргон, незрозумiлий клiєнтовi, або не врахувати у спiлкуваннi контекст, скажiмо, належнiсть клiєнта до певної релiгiйної чи етнiчної громади з певною системою цiнностей та зразкiв спiлкування.

Комунiкативними бар’єрами можуть також стати:

– органiзацiйнi чинники: непристосоване примiщення, постiйнi вiдволiкання соцiального працiвника через зовнiшнi подразники (телефоннi дзвiнки, звернення колег, неочiкуванi вiзити вiдвiдувачiв, виклики керiвництва) та через власнi дiї (перебирання речей на столi, погляди на екран комп’ютера, прислухування до розмов iз сусiдньої кiмнати), зосередження на iнших речах (вбраннi та зовнiшностi клiєнта, власнiй зовнiшностi);

– особистiснi чинники: втома, обмеженiсть часу, особистiснi упередження, неприйняття клiєнта та його поглядiв, iгнорування невербальної поведiнки, нудьга та формальне ставлення до клiєнтiв, заклопотанiсть власними проблемами.

До бар’єрiв, бiльшiсть з яких створюють самi соцiальнi працiвники можна також вiднести: побоювання чи страх перед невдачею; турботу про власнi iнтереси, а не про iнтереси клiєнта; рiзницю в культурi, звичаях; наголоси та спосiб ведення розмови, темп мовлення; емоцiї (гнiв чи депресiя); фiзичнi незручностi (голод, необхiднiсть довго сидiти); перебивання та “читання думок”; мрiї з вiдкритими очима в той час, коли клiєнт говорить; професiйний жаргон; схожiсть клiєнта з особою, з якою був неприємний досвiд спiлкування.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Мовні тактики переконання	\|	Механiзми соцiальної перцепцiї

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.