педагогічного професіоналізму викладача вищої школи

Здійснюючи структурно-змістовий аналіз педагогічного професіоналізму викладача як системи, будемо базуватись на основних тлумаченнях понять «структура» і «зміст».

Так, під «структурою» (лат. structura) розуміють: «взаєморозміщення та взаємозв’язок частин цілого; побудову; устрій; організацію»; «структурований» - «той, що має структурну організацію».

«Зміст» - «те, про що йдеться, розповідається де-небудь, те, що описується, зображується; сутність, внутрішня особливість чого-небудь (певні властивості, характерні риси, які відрізняють явище, предмет від подібних явищ, предметів».

Компоненти педагогічного професіоналізмуповинні відображати найважливіші ознаки професіоналізму діяльності та професіоналізму особистості викладача. Кожен з компонентів складає систему складових нижчого порядку, які можуть детермінувати розвиток педагогічного професіоналізму викладача й одночасно виступати критеріями рівня його розвитку.

Намагаючись виробити власну точку зору на структуру педагогічного професіоналізму викладача вищої школи, ми виходили з того, що вона є не просто механічною сумою інтегративних компонентів першого та другого порядку, а відображає їх різнобічність та взаємопов’язаність з науково-педагогічною діяльністю та особистісними характеристиками викладача, тобто відображає діяльнісну та особистісну сторони.

Опираючись на вищевикладене, до структури педагогічного професіоналізму викладача вищої школивключаємо:

· діяльнісні складові:

- фахово-педагогічна компетентність;

- професійно-педагогічна майстерність;

· особистісні складові;

- професійно значущі якості;

- індивідуальний імідж викладача.

Кожен з даних елементів складається з компонентів, які відображають його сутність і зміст.

Розглянемо кожен з названих елементів в означеній структурі та охарактеризувати зміст кожного елементу з позиції єдності його внутрішніх компонентів нижчого порядку, які утворюють цілісне, поліструктурне, динамічне утворення під назвою «педагогічний професіоналізм викладача вищої школи».

· Фахово-педагогічна компетентність - це теоретична і практична готовність до здійснення науково-педагогічної діяльності, що передбачає оволодіння психолого-педагогічними, фаховими (предметними чи спеціально-педагогічними), методичними (технологічними) компетенціями.

На основі вивчення та аналізу нормативно-правової бази системи вищої освіти, сучасних вимог до науково-педагогічних працівників, нами виокремлено наступні компоненти фахово-педагогічної компетентності викладача вищої школи:

- фахова компетентність – фахові, предметні (спеціально-професійні) знання та уміння;

- методична компетентність – методичні (технологічні) знання і уміння;

- психолого-педагогічна компетентність – психолого-педагогічні знання та уміння.

Фахова компетентність передбачає сформованість предметних знань та умінь, що для викладача вищої школи означають готовність його до викладання системи наукових знань, які відповідають майбутньому фаху студентів, з якими педагог працює.

Викладач повинен володіти глибинними знаннями не лише однієї, а системи суміжних наук, оскільки, досить часто, йому приходиться викладати не одну а й 4-5 навчальних дисциплін, перебуваючи на посаді асистента (доцента, професора).

Фахові знання та уміння включають: знання педагогом ВНЗ сучасної філософі і стратегії розвитку освіти, оскільки це забезпечить формування його наукового світогляду; знання різноманітних джерел отримання інформації, яка необхідна йому для підготовки лекційного матеріалу та умінь аналізувати дану інформацію, вибирати її з наявних інформаційних потоків, синтезувати наукову інформацію в своєму фаховому полі, виробляти нову інформацію у вигляді знань; знання свого предмету (навчального курсу) та готовність добирати змістовий матеріал до нього згідно висунутим завданням, оновлювати його відповідно до розвитку науки та проведених досліджень у фаховій галузі; уміння встановлювати між наукові та міждисциплінарні зв’язки в умовах інтеграційних освітніх процесів, що на сучасному етапі не лише характеристикою фахової компетентності викладача, а й об’єктивною вимогою суспільства та особистості студента до нього.

Методична компетентність викладача вищої школи включає в себе систему методичних знань та умінь, а саме: знання методики викладання у вищому навчальному закладі, знання методики викладання конкретної дисципліни в системі професійної підготовки студента як майбутнього фахівця, уміння досягати результатів професійного навчання через застосування ефективних способів та прийомів науково-педагогічної діяльності; теоретичну та практичну готовність до планування навчально-виховного процесу у вищій школі, готовність відповідно до ситуації, рівня підготовленості студентів переструктуровувати, переплановувати навчальне заняття (лекцію, семінар, практичне, лабораторне заняття); володіння широким спектром форм і методів організації навчальної, дослідницької діяльності студентів, знання теорії та уміння практичної активізації навчально-дослідницької діяльності студентів, володіння прийомами утримання інтересу до своєї дисципліни тощо.

Фахова компетентність та методична компетентність як діяльнісні компоненти педагогічного професіоналізму викладача, більшістю учених, незалежно від підходу, якого вони дотримуються, сприймаються однозначно.

Однак, на відміну від них, психолого-педагогічна компетентність є предметом наукових дискусій між психологами, педагогами, спеціалістами-практиками. На даний час існують різні позиції щодо тлумачення психолого-педагогічної компетентності.

Психолого-педагогічна компетентність викладача вищої школи включає:

- психологічний компонент (знання теоретичних основ організації психолого-педагогічної діагностики, уміння застосовувати методи психолого-педагогічні методи дослідження різних психічних процесів, студентських колективів, окремої особистості, знання основ конфліктології та уміння регулювати поведінку студентів у процесі педагогічних ситуацій, знання вікової психології, знання та інформованість про типові та індивідуальні особливості студентів, їх здібності, переваги та недоліки їх попередньої підготовки, які є основою вибору та реалізації стратегій індивідуального підходу у процесі здійснення професійної підготовки студентів; знання про процеси спілкування, їх види, що можливі у застосуванні різних видів взаємодії зі студентами, колегами);

- педагогічний компонент (знання теоретичних основ дидактики вищої школи, управління навчально-виховним процесом у вищій школі, особливостей організації та проведення різних форм навчальної діяльності студентів, уміння вибирати найоптимальніші форми, методи та прийоми формування професійних знань студентів як майбутніх фахівців певної галузі).

Таким чином, фахово-педагогічна компетентність, як складова педагогічного професіоналізму викладача вищого навчального закладу, визначає готовність педагога до виконання науково-педагогічної діяльності і проявляється в сукупності способів та прийомів даної діяльності, які базуються на їх теоретично-методологічному знанні.

Мірою, яка відображає володіння суб’єктом (викладачем) процесом науково-педагогічної діяльності (техніки, технології), виступає професійно-педагогічна майстерність.

· Професійно-педагогічна майстерність викладача - якісна характеристика суб’єкта діяльності (викладача), яка відображає високий рівень володіння професійно-педагогічними навиками, технологіями вербальної і невербальної взаємодії, реалізації науково-педагогічної діяльності, саморозвитку та емоційно-вольовою саморегуляцією.

Компонентами професійно-педагогічної майстерності викладача вищої школи, з нашої точки зору, є:

- техніка вербальної та невербальної взаємодії;

- емоційно-вольова саморегуляція;

- техніка реалізації науково-педагогічної діяльності;

- техніка професійного саморозвитку.

Виходячи з того, що професійно-педагогічна майстерність викладача відображає, насамперед, діяльнісний аспект педагогічного професіоналізму, то основу кожного з її компонентів є уміння та навички, здобуті у процесі професійно-фахового становлення та удосконалені у процесі набуття досвіду здійснення науково-педагогічної діяльності.

Техніка вербальної та невербальної взаємодіїпередбачає сформованість у викладача системи умінь, до яких належать: уміння невербальної взаємодії (володіння знаннями про почуття, що виражаються мімікою, пластикою, позами, жестами та уміння визначати їх на основі емоційного стану студентського колективу чи окремого студента; володіння способами та прийомами невербального спілкування для доцільної взаємодії через застосування оптимальних жестів, міміки; володіння уміннями організовувати просторову взаємодію через використання режисури та драматургії навчального заняття чи виховного заходу з метою досягнення ефективного впливу на студентів) та уміння вербальної, тобто мовної взаємодії (володіння прийомами конструктивного спілкування, уміння професійно спілкуватися, володіння голосом та мовним апаратом з метою впливу на слухачів (студентів, колег тощо)).

До числа умінь, які характеризують такий компонент професійно-педагогічної майстерності викладача, як емоційно-вольова саморегуляція, відносимо: уміння усвідомлювати свій емоційний стан у конкретній педагогічній ситуації та оволодіння прийомами регуляції свого негативного емоційного стану з метою уникнення конфліктних ситуацій, володіння прийомами регулювання емоційно-вольових станів і створення необхідного позитивного емоційно-вольового настрою, володіння техніками утримування стану емоційної рівноваги, працездатності тощо.

Техніка реалізації науково-педагогічної діяльностівключає уміння здійснювати всі види науково-педагогічної діяльності (навчальну (викладацьку), науково-дослідницьку, методичну, організаційну) відповідно до професійних вимог вищої коли, уміння організовувати форми навчального процесу (лекції, семінарські, лабораторні, практичні заняття), уміння реалізовувати підібрані методи та прийоми навчально-пізнавальної діяльності студентів, виховної роботи з ними, уміння презентувати свої наукові та методичні ідеї й розробки, уміння виробляти свій власний науково-педагогічний «почерк» тощо.

Техніка професійного саморозвиткуяк компоненту системі професійно-педагогічної майстерності є, на нашу думку, обов’язковим з позицій акмеології.

· Професійно значущими якостями викладача вищої школи є сукупність особистісних якостей, що закладені від природи, сформовані під час професійного становлення викладача в умовах магістратури, аспірантури та розвитку в процесі науково-педагогічної діяльності, які виступають суб’єктивним фактором, що впливає на успішність виконання професійної діяльності та її результативність у вищій школі.

Природні якості:

- комунікабельність (здатність|здібність| легко сходитися з|із| людьми);

- емпатія| (здібність до співпереживання, співчуття);

- рефлексія (здатність|здібність| зрозуміти себе і іншу людину);

- креативність (здібність до породження нових ідей, до відхилення від традиційних схем мислення, швидко вирішувати|рішати| проблемні ситуації;

- організаторські здібності (здатність|здібність| повести за собою, захопити).

Якості як наслідок освіти|утворення| і виховання:

- ерудованість (володіння широкими знаннями);

- толерантність (терпіння, терпимість до чужої думки, поблажливе ставлення, засноване на розумінні і пошані|повазі|);

- активна позиція (стійка система ставлень людини до дійсності|, небайдуже ставлення до того, що відбувається|походить|, прагнення проявити|виявляти| себе);

- цілеспрямованість (наявність ясної і визначеної мети|цілі|, прагнення до її досягнення);

- оптимізм (бадьоре і життєрадісне світовідчування|світовідчуття|, при якому людини у всьому бачить світлі сторони, вірить в майбутнє, в успіх, в те, що в світі панує позитивний початок, добро).

Якості як наслідок професійної діяльності і життєвого досвіду|досліду|:

- вимогливість, але|та| справедливість;

- професійна спрямованість як стійка домінуюча система мотивів (переконань|, схильностей, інтересів і так далі), що визначають поведінку викладача|учителя|, його ставлення|ставлення| до професії, до своєї праці, але|та| перш за все|передусім| до студента|дитини|;

- готовність до саморозвитку;

- педагогічна тактовність як якість, що характеризує міру педагогічної| дії, характер взаємин з|із| колегами, дітьми, батьками, свідоме дозування дій;

- позитивне ставлення |ставлення|до професії (стійке позитивне ставлення| до педагогічної діяльності, до взаємодії зі студентами і колегами).

· Індивідуальний імідж як цілеспрямовано|ціленаправлений| сформований цілісний, динамічний образ|зображення|, обумовлений відповідністю та взаємопроникненням внутрішніх і зовнішніх індивідуальних|, особистих та індивідуальних якостей суб’єкта, покликаний надати|виявляти| емоційно-психологічну дію з метою| вироблення певної думки, що забезпечує гармонійну взаємодію суб’єкта з|із| природою, соціумом і самим собою.

Вербальний імідж педагога – («вербальний» походить від латинського verbum| - «слово») думка, яка формується на основі| вербальної продукції.

Вербальний імідж педагога близький за своїми показниками до педагогічної майстерності, але|та| якщо показниками педагогічної майстерності є| ступінь|ступінь| володіння технікою і культурою мови (вербальна виразність|), то показниками вербального іміджу є сформовані чи| природжені характеристики голосу, сприятливий для сприйняття темп мови|промови|, керованість голосу і т. д.

Саме вербальний імідж педагога є засобом|коштом| аудійних| дій з метою формування позитивної думки студентів. Педагогічна майстерність щодо вербального| іміджу може стати засобом|коштом| його вдосконалення і покращення|.

Кінетичний імідж - думка, що створюється про людину на основі його кінетики (з|із| грец.| - що відноситься до руху), характеристик| типових рухів або положень|становищ| в просторі|простір-час| частин|часток| його тіла.

За різними джерелами від 50 до 90 % інформації про людину ми отримуємо|одержуємо| з|із| невербальних, тобто несловесних, засобів|коштів|. Міміка, жести, пози, манери, уміння слухати, погляд грають істотну|суттєву| роль в регулюванні взаємовідносин|, встановленні контактів, визначають емоційні|емоціональні| атмосферу|, самопочуття, а отже, сприяють формуванню думки про людину.

Невербальна поведінка зв’язана з використанням жестів, міміки, ходи| та інших складових як засобів|коштів| комунікації. Нерідко|нерідко| з|із| їх допомогою| передається досить|достатньо| важлива|поважна| інформація, особливо з допомогою| очей, губ, поз і жестів. Сучасні психологи виділяють наступні|слідуючі| функції невербальної| поведінки: доповнення і заміщення мовного вислову|висловлювання|, регуляцію| міжособистісних стосунків, репрезентацію емоційних|емоціональних| станів тощо.

Невербальна поведінка вплетена у внутрішній світ особистості |особистості|й дозволяє| розглядати|розглядувати| його як цілісну особистісну характеристику.

Л.Мітіна вважає, що |з'являється| кінетика - діапазон рухів, який зорово сприймається, і виконує експресивно-регулятивну| функцію в спілкуванні. Вона відзначає, що кінетика - це не лише|не те що| мова|язик| тіла (жести, пози, міміка, погляд), але також манера одягатися, причісуватися і так далі. Проте|однак| інформацією, яка формує імідж | є не лише|не тільки| кінетика людини, але й статичне тіло, що може впливати на сприйняття й формування думки. Тому в іміджелогії прийнято виділяти окрім|крім| кінетичного іміджу (думка, що формується на основі рухів тіла) і габітарний | імідж.

Габітарний імідж (від латів. Habitius - зовнішній вигляд людини) - думка, яка формується про людину за її зовнішнім виглядом.

Кожна людина має індивідуальну тілесну конституцію. З часівЕ.Кречмера (1888-1964) психологи досліджують залежність між особливостями конституції та психологічними характеристиками. Результати цих психологічних досліджень отримали назву - фізіономіка - вчення про вираження характеру людини в рисах обличчя і формах тіла. Л.Мітіна розглядає| фізіономіку як складову оптичної системи невербальної поведінки педагога - кінетики і визначає як «експресію особи|лиця| і фігури людини, узятої безвідносно до виразних рухів і обумовленої самою будовою|спорудою| особи|лиця|, черепа, тулуба, кінцівок|скінченностей|» .

У структуру габітарного іміджу входить все, що включає себе людина в статичному стані: конституцію, одяг, зачіску, макіяж - все те, що складає сенс приказки: «за одягом зустрічають...».

Проте значення зовнішнього вигляду (тобто габітарного іміджу) полягає не лише в тому, що він значно впливає на думку про нас, але й тому, що ми думаємо самі про себе.
Читайте також:
Бар’єри, які заважають ефективності педагогічного спілкування.
Болонська конвенція як засіб створення зони європейської вищої освіти.
Болонський процес як засіб інтеграції і демократизації вищої освіти
Болонський процес як засіб інтеграції і демократизації вищої освіти країн Європи.
Братства та братські школи.
Буддійська філософія і її основні школи
В системі вищої освіти і науки України
Вальдорфські школи
Ведучий теленовин: стандарти професіоналізму
Взаємодія школи і сім'ї у вихованні дітей та молоді.
Взаємозв’язок з освітніми системами інших країн, відповідність вищої освіти України світовому рівню.
Види педагогічного оцінювання і педагогічних оцінок.

Переглядів: 3824

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>

У психолого-педагогічних дослідженнях | Тема 7. АНАЛІЗ ФІНАНСОВИХ РЕЗУЛЬТАТІВ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.008 сек.