Система раннього попередження та реагування. Методи прогнозування банкрутства

2.3.1.Характеристика системи, завдання, етапи створення

Система раннього попередження та реагування( СРПР) – це особлива інформаційна система, яка сигналізує керівництву про потенційні ризики, які можуть насуватися на підприємство як із зовнішнього, так і з внутрішнього середовища. СРПР доцільно впроваджувати на підприємствах з метою швидкої ідентифікації фінансової кризи, виявлення причин, що її зумовлюють, та розробки антикризових заходів . СРПР розглядають як один з важливих інструментів системи контролінгу.

Завдання системи раннього попередження :

· освоєчасне виявлення кризи на підприємстві;

· виявлення можливостей розвитку або додаткових шансів для підприємства; о виявлення загрози банкрутства.

Розрізняють дві підсистеми СРПР:

· систему, зорієнтовану на внутрішні параметри діяльності підприємства (спрямована на ідентифікацію ризиків та можливостей розвитку, які криються на підприємстві, задля цього будується система управління ризиками, яка включає їх ідентифікацію, оцінку та нейтралізацію).

· систему, зорієнтовану на зовнішнє середовище ( прогнозування загроз з боку держави, контрагентів, конкурентів тощо (прикладом застосування цієї підсистеми СРПР є проведення установами банків аналізу підприємств з метою оцінки їх кредитоспроможності.)

Шість етапів створення системи раннього попередження :

I етап – створення системи - визначення сфер спостереження, полягає у визначенні об'єктів діагностики. Розрізняють внутрішню (Фінансова, збутова, виробнича, організаційна ) та зовнішню (аналіз ситуації на ринку, макроекономічної ситуації в країні тощо) діагностику.

ІІ етап – визначення індикаторів раннього попередження, які можуть вказувати на розвиток того чи іншого негативного процесу (ними можуть бути показники: обсяг реалізованої продукції, витрати на 1 грн.ТП, обсяг реалізованої продукції в точці беззбитковості, коефіцієнти автономії, заборгованості, ліквідності тощо);

III етап – розрахунок цільових показників та інтервалів їх змін в розрізі кожного індикатора (зона безпеки, рівень фінансових показників ліквідності, автономії в порівнянні з нормативними значеннями, тощо);

IV етап – формування конкретних аналітичних завдань для аналітичних центрів (прогнозування банкрутства підприємства, БОРТ-аналіз, бенчмаркінг тощо).

V етап – ключовий: служби контролінгу узагальнюють отримані аналітичні висновки та готують пропозиції щодо розвитку сильних та мінімізації слабких сторін ;

VI етап – технічний: формування інформаційних каналів між системою та її користувачами – керівниками всіх рівнів, антимонопольного законодавства.

2.3.2. Методи прогнозування банкрутства

Прогнозування банкрутства є одним із головних завдань СРПР.

Значення прогнозування банкрутства – своєчасна розробка контрзаходів, спрямованих на подолання на підприємстві негативних тенденцій.

Зміст прогнозування – передбачення та оцінювання можливих негативних сценаріїв діяльності підприємства, які можуть призвести до його неплатоспроможності і втрати ліквідності.

Існують різноманітні моделі прогнозування банкрутства. Одним притаманний фундаментальний підхід, іншим – технічне вирішення проблеми прогнозування банкрутства.

2.3.2.1. Підходи до моделей прогнозування банкрутства:

· Фундаментальний підхід – заснований на збиранні та аналізі всієї інформації про підприємство із внутрішніх та зовнішніх стосовно нього джерел. На підставі зовнішньої інформації оцінюється поточна і перспективна ситуація в галузі, до якої належить підприємство, загальний розвиток кон'юнктури тощо. З огляду на здобуті загальноекономічні дані, внутрішні джерела інформації та фінансові плани досліджуваного підприємства прогнозуються результати його господарської діяльності на найближчий період. Фундаментальний підхід до оцінювання кредитоспроможності те прогнозування банкрутства підприємства зорієнтований на внутрішнє фінансове планування й бюджетування та на оцінку перспективного розвитку суб'єкте господарювання.

· Технічний підхід прогнозування банкрутства – грунтується на аналізі даних звітності попередніх періодів .

Одним із найважливіших інструментів системи раннього попередження банкрутства підприємств та методом його прогнозування є дискримінантний аналіз, зміст якого полягає в тому, що за допомогою математично-статистичних методів будується функція та обчислюється інтегральний показник, на підставі якого з достатньою ймовірністю можна передбачити банкрутство суб'єкта господарювання. Дискримінантний аналіз базується на емпіричному дослідженні фінансових показників багатьох підприємств, певна частка з яких збанкрутіли, а решта успішно діють далі. При цьому добирається сукупність показників — коефіцієнтів, для кожного з яких визначається питома вага в "дискримінантній функції". Вагомість, як і граничне значення розглядуваних коефіцієнтів, може коригуватися. Вона залежить від галузі, до якої належить підприємство, загальної економічної та політичної ситуації в країні, рівня інфляції та інших факторів. Значення інтегрального показника дає підстави для висновку про належність об'єкта аналізу до підприємств-банкрутів чи підприємств, які успішно функціонують.

2.3.2.2. Моделі прогнозування банкрутства.

Найважливішим інструментом системи раннього попередження та методом прогнозування банкрутства підприємств є дискримінантний аналіз. Під дискримінантним аналізом здебільшого розуміють комплекс методів математичної статистики з допомогою якого здійснюється класифікація досліджуваних одиниць (підприємств) в залежності від значень обраної сукупності показників у відповідності до побудованої метричної шкали.

Розрізняють однофакторний та багатофакторний дискримінантний аналіз.

I. Однофакторний дискримінантний аналіз. В основі однофакторного (одновимірного) аналізу покладене сепаратне дослідження окремих показників (які є складовою певної системи показників) та класифікація підприємств за принципом дихотомії. Віднесення підприємства до категорії "хворих" чи "здорових" здійснюється у розрізі окремих показників у відповідності до емпірично побудованої шкали граничних значень досліджуваного показника. Наприклад, згідно зі шкалою значень показника рентабельності активів, граничне значення цього показника складає 2%. Це означає, що підприємства, в яких рентабельність активів >2% за цим критерієм вважаються "здоровими", якщо ж значення цього показника <2%, то підприємство відноситься до групи суб'єктів господарювання, яким загрожує фінансова криза.

Найбільш відомими моделями однофакторного дискримінантного аналізу є системи показників Бівера та Вайбеля.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Характеристика методів контролінгу	\|	II. Багатофакторний дискримінантний аналіз.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.