Особливості принципу верховенства права.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права .

Даний принцип належить до найкращих прогресивних здобутків політико-правової історії людства і покликаний забезпечувати гуманістичний розвиток суспільства. Верховенство права — це панування права в суспільстві. Йдеться про визначальну роль права у стосунках між усіма учасниками суспільного життя, у життєдіяльності державних і недержавних організацій, соціальних спільнот, груп, об'єднань, зрештою - усіх людей. Вираз «верховенство права», або ж «панування («правління») права» (rule of law), вперше вжив у XIX ст. англійський юрист А. Дайсі. У новітній історії цей термін використовується у деяких міжнародних актах, зокрема, у Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

Соціальний зміст і сутність принципу, визначаються насамперед самим феноменом права. Якщо вважати таким явищем тільки юридичні норми — формально-обов'язкові правила поведінки загального характеру, встановлені або санкціоновані державою, — тоді поняття верховенства права втрачає самостійне значення. Адже у цьому випадку воно відображало б підпорядкованість держави лише її законам, іншим юридичним нормам, які вона сама ж встановила і які в будь-який час сама може змінити чи скасувати. Безперечно, держава має бути зв'язана своїми чинними законами, проте ця зв'язаність більш адекватно відбивається поняттям «верховенство закону». Поняття ж «верховенство права» набуває самостійного значення в юриспруденції лише за тієї умови, що саме право інтерпретується як таке явище, котре виникає та існує незалежно від держави, від діяльності її законодавчих та інших органів (хоча розуміння його сутності ніколи не було й нині не є однозначним .

З позицій соціально-детерміністського, конкретно-історичного підходу правом (як феноменом недержавного походження) можна вважати, зокрема, можливості суб'єктів суспільного життя, які необхідні їм для існування й розвитку, об'єктивно зумовлюються досягнутим рівнем економіки й культури людства і мають бути загальними та рівними для всіх однойменних суб'єктів. Без сумніву, найсуттєвішим різновидом є права людини. І саме вони мають стати вирішальним, визначальним чинником та критерієм при визначенні змісту діяльності держави і різних соціальних спільнот та громадських об'єднань. У разі реального панування прав людини в суспільному житті якраз і виникають підстави констатувати реалізацію принципу верховенства права. Верховенство права, інтерпретоване як пріоритетність у суспільстві насамперед прав людини, проявляється головним чином у таких рисах державного і суспільного життя:

— закріплення в конституційному та інших законах держави основних прав людини (закони, які їм суперечать, є не правовими);

— панування в суспільному та державному житті таких законів, котрі виражають волю більшості або всього населення країни, втілюючи при цьому загальнолюдські цінності та ідеали насамперед права і свободи людини;

— врегулювання відносин між особою і державою на основі загально дозволенного принципу: «Особі дозволено чинити все, що прямо не заборонено законом»;

— взаємовідповідальність особи і держави.

Аналогічне (хоча й не цілком тотожне) розуміння верховенства права можна зустріти і в юридичній практиці сучасної України.

Так, у постанові Пленуму Верховного Суду № 9 від 1 листопада 1996 р. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» вперше в історії українського судочинства сформульовано таке положення: «Відповідно до ст. 8 Конституції, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституційні права та свободи людини і громадянина є безпосередньо діючими. Вони визначають цілі і зміст законів та інших нормативно-правових актів, зміст і спрямованість діяльності органів законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і забезпечуються захистом правосуддя... При цьому слід мати на увазі, що згідно зі ст. 22 Конституції, закріплені в ній права і свободи людини та громадянина не є вичерпними» (п. 1). Такий підхід найвищого органу в системі українських судів видається в основному слушним: він орієнтує на те, що визнання закріплених у Конституції прав і свобод людини та громадянина як безпосередньо чинних критеріїв правомірності поведінки якраз і є шляхом до забезпечення верховенства права .

У демократичній правовій державі принцип верховенства права має діалектично поєднуватись із принципом верховенства закону. Це поєднання полягає в такому: якщо принцип верховенства закону однаковою мірою поширюється як на правотворчу (законотворчу), так і на правозастосовну діяльність, то принцип верховенства права адресований головним чином законодавцю. А державні органи мають користуватись останнім принципом у тих випадках, коли вони застосовують юридичні норми, котрі є відносно визначеними за змістом (зокрема, норми оціночні): адже тоді у правозастосовувача виникає можливість обрати на власний розсуд — в межах норми — той чи інший варіант рішення, і саме у цих випадках загальнолюдські принципи права стають однією з визначальних підстав для такого вибору. У разі ж застосування юридичних норм, повністю (абсолютно) визначених за змістом, принцип верховенства права реалізується тільки через верховенство закону, насамперед Конституції України. Обґрунтованість щойно викладеного розуміння співвідношення принципів верховенства права і верховенства закону дістала обґрунтоване відображення у Рекомендаціях організованої Академією правових наук України Міжнародної науково-теоретичної конференції «Проблеми методології сучасного правознавства» (Київ, 9-10 жовтня 1996 р.). У цьому документі зазначається, що найголовнішими методологічними орієнтирами сучасного права України повинні бути, зокрема, «верховенство права, забезпечення його обов'язкової реалізації у законотворчій діяльності; верховенство та найвища юридична сила Конституції України щодо законодавчих та інших правових актів; верховенство законів у системі нормативно-правових актів України; забезпечення законності та справедливості правозастосовної діяльності; забезпечення прямої дії норм Конституції і законів України та обов'язковості їх виконання».

Загальнолюдські правові принципи та принципи права на сучасному етапі широко впроваджуються у внутрішньодержавну юридичну практику багатьох країн. Специфіка впровадження загальнолюдських принципів права в національне законодавство зумовлена юридичною природою загально людських принципів права; особливостям їхньої фіксації в міжнародно- правових акта та документах; здатністю виступати для національної системи права як міжнародні універсальні і регіональні стандарти правового регулювання; менш жорсткою (порівняно з нормами права) регламентацією їхнього впровадження міжнародними універсальними чи регіональними спільнотами багатоступінчатістю процесу їхнього впровадження. Загальнолюдські принципи права, зафіксовані в міжнародно-правових актах, впроваджуються насамперед у національне законодавство, тоді як принципи, зафіксовані в актах міжнародних судових органів, через прецедентну практику.

Відповідність правової системи загальнолюдським принципам права, їх фіксація у внутрішньодержавному законодавстві і застосування у юридичній практиці є критерієм визначення держави як демократичної та правової.

Як така держава Україна прагне увійти в світовий та регіональний (європейський) правовий простір, що і зумовлює впровадження цих принципів у національне законодавство та юридичну практику. Для національної правової систем вони виступають основоположними нормативними засадами, на яких має базуватися уся система права України, а їх впровадження забезпечує її розвиток у контексті загальнолюдських цінностей, з урахуванням кращого світового правового досвіду.

Принципи права - це закріплені у праві вихідні нормативно-керівні положення, що характеризують його зміст, основи, зазначені в ньому закономірності суспільного життя.

У сучасній юридичній літературі визнають принципи демократизму, законності, гуманізму, рівності всіх перед законом, взаємної відповідальності держави та особи тощо. Розрізняють також загально-правові, міжгалузеві, галузеві принципи та принципи інститутів права.

Принципи права як керівні юридичні вимоги відображають особливості та специфіку юридичного права, мають нормативний, регулятивний характер, визначають і скеровують правомірну поведінку людей. У теорії права існують різні класифікації принципів права. Наприклад, їх поділяють на загальнолюдські, типологічні, конкретно-історичні, галузеві, міжгалузеві та принципи інститутів права.

Загальнолюдські принципи права характеризують як юридичні засади, ідеали чи основи, що зумовлені певним рівнем всесвітнього розвитку цивілізації, втілюють у собі найкращі, прогресивні здобутки правової історії людства, визнані міжнародними нормами права.

Такими принципами є:

1. Принцип гуманізму.

2. Принцип демократизму.

3. Принцип справедливості.

4. Принцип рівності.

5 Принцип свободи.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Розкриття змісту окремих загальнолюдських принципів права.	\|	Принцип гуманізму

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.