Основні вікові підрозділи в історії Землі

(геохронологічна шкала)

Еон (еонотема)	Ера (ератема)	Період (система)	Нижня вікова межа, млн. р.	Індекс
Фанерозой	Кайнозойська	Четвертинний	1,8	Q
Неогеновий	23,8	N
Палеогеновий		Р
Мезозойська	Крейдовий		K
Юрський		J
Тріасовий		T
Палеозойська	Пермський		P
Кам’яновугільний (карбоновий)		C
Девонський		D
Силурійський		S
Ордовицький		O
Кембрійський		Є
Криптозой (докембрій)	Протерозой верхній		PR₃
Протерозой середній		PR₂
Протерозой нижній		PR₁
Архей верхній		AR₃
Архей середній		AR₂
Архей нижній	3500 — 4000	AR₁

Фанерозойський еон, залежно від ступеню еволюції органічного світу, а також від характеру загального розвитку інших сфер Землі, поділяється на три ери (ера – це відтинок часу, який відповідає певному етапу геологічної історії Землі і, особливо, розвитку життя на ній): палеозойську, мезозойську та кайнозойську (табл. 2.10).

Палеозойська ера, що в перекладі означає древнє (“палеос”) життя, характеризується тривалістю 320-325 млн. років і поділяється на шість періодів (період – це відтинок часу тривалістю в декілька десятків мільйонів років, який характеризується значними змінами границь та поширення морських басейнів і континентів, а також видового складу фауни і флори): кембрійський, ордовицький, силурійський, девонський, кам’яновугільний (карбоновий) та пермський.

Характерною особливістю палеозойського етапу є широкий розвиток окраїнних морів і острівних дуг. Органічний світ палеозойських морів на відміну від органічного світу докембрію був більш високоорганізований (рис.2.21).

В ранньому палеозої, який включає кембрійський, ордовицький і силурійський періоди, з’явилися і набули широкого розквіту безхребетні організми, які мали хітиново-фосфатний і вапнистий зовнішній або внутрішній скелет. Найбільшого поширення серед них набули археоціати, трилобіти, граптоліти, брахіоподи, кишковопорожнинні, голкошкірі та головоногі молюски (наутилоідеї). В значно меншій кількості у ранньопалеозойських морях проживали губки, моховатки, пелециподи та інші безхребетні. Світ хребетних на початку палеозою був представлений так званими панцирними (безщелепними) рибами (рис. 2.22) і тільки з’явилися риби з хрящовим внутрішнім скелетом.

Основними представниками рослинного світу в ранньому палеозої були синьо-зелені водорості, лишайники та гриби. Наприкінці силурійського періоду з’являються перші наземні вищі рослини – псилофіти, котрі започаткували вихід тваринного і рослинного світу на суходіл, який активізувався у пізньому палеозої, тобто в девонський, карбоновий та пермський періоди. В девонських морях продовжували інтенсивно розвиватися колоніальні та поодинокі корали, крупні форамініфери, голкошкірі. В прісноводних і слабо солоних басейнах еволюціонують двостулкові та черевоногі молюски. Колоніальні корали разом з моховаткамибули основними будівничими рифів пізньопалеозойських морів, в яких активно множилася кількість кісткових, хрящових та панцирних риб. Останні належали до хижаків. Вони мали щелепи з гострими зазубреними кістковими пластинами, а частина тіла та голова були покриті кістковим панцером.

Рис. 2.21.Схема розвитку органічного життя на Землі

(за Г.В. Войткевичем).

Рис. 2.22.Характерні представники тваринного світу раннього палеозою. а – скелет археоціат; б – трилобіт; в – корал; г – головоногий молюск; д, е, є, ж – безщелепні риби.

Представники цієї групи риб вимерли в кінці девонського періоду, а замість них з’явилися хрящові акули та скати. Кісткові риби поклали початок розвитку променевоперих, двоякодихаючих і кистеперих риб. Останні володіли добре розвиненими плавниками, які нагадували кінцівки земноводних (амфібій) і вважаються їх прямими нащадками. На суходолі в девоні з’явилися перші комахи, гігантські скорпіони і стегоцефали – перші чотириногі хребетні земноводні, які досягли розквіту у кам’яновугільному періоді. В середині пізнього палеозою з’являються перші плазуни – рептилії, які мали на тілі роговий покрив і відкладали яйця.

Серед них були як травоїдні, так і хижаки. Особливо інтенсивного розвитку плазуни набули у пермському періоді. Тоді вже існували такі хижаки як іностранцевії, а також травоїдні парейзаври та морські рептилії – мезозаври.

Пізній палеозой знаменитий інтенсивним розвитком рослинного світу. На початку девону з’являються псилофіти з корінням, стеблом і листям, а в середині девонського періоду – вищі рослини, серед яких вже були членистостеблові, плауновидні, папороті та голонасінні. Особливо широкого розвитку набули папороті. В кам’яновугільний період значні простори суходолу були покриті лісами в яких росли велетенські, до 50 м заввишки, деревовидні хвощі, плаунові та папоротеві. В цей час з’явилися папоротеві голонасінні (кордаїти), плауноподібні (сигілярії і лепідодендрони), членистостеблові (каламіти) а також хвойні, які прогресували у пермський період (рис. 2.23).

Таким чином, пізній палеозой – це час кардинальних змін у рослинному та тваринному світі нашої планети, який ознаменувався пристосуванням багатьох організмів і рослин до існування на суходолі, у воді та повітрі, а також появою рептилій і значному збільшенню в атмосфері кисню за рахунок збільшення на Землі біомаси.

Рис. 2.23.Типові рослини кам’яновугільного періоду.

А – кордаїт; Б – сигілярія; В – лепідодендрон; Г – каламіт.

Палеозойська ера відзначилась також і еволюцією поверхні Землі. Під дією внутрішніх та зовнішніх процесів відбувалось прогинання окремих ділянок земної кори, на місці яких формувались глибоководні басейни, де відбувалось нагромадження

уламкового матеріалу, що зносився численними потоками з суходолу, а також інтенсивні вулканічні виверження. Поступово ці прогини заповнювалися теригенними, хемогенними, органогенними і вулканогенним відкладами, які згодом перетворювалися в гірські породи. Опускання земної кори з часом змінювалося висхідними рухами і на місці прогинів утворювалися ланцюги гірських областей. Так в ранньому палеозої утворилися гори Скандинавії, Британії, Алтаю, Шорії, Кузнецького Алатау, Західних Саян, Західної Туви, Північної Монголії, південно-західного Забайкалля, Західного і Північного Казахстану та Північного Тянь-Шаню. Утворення цих гірських областей призвело до своєрідного “зпаювання” брил континентальної земної кори в північній півкулі Землі і формування суперконтиненту Лавразія. В пізньому палеозої продовжувалось “нарощування” суперконтинентів Гондвани і Лавразії за рахунок закриття морських басейнів шляхом підняття окремих ділянок земної кори і формування нових гірських областей. Так наприкінці палеозою утворилися Урал, Тянь-Шань, Піренеї, гори північної та крайньої південної частин Африки, на сході Австралії і на заході Південної Америки.

Гороутворення супроводжувалось складними деформаціями земної кори, утворенням серій глибинних розломів, а також широкими проявами гранітоїдного магматизму. Розломи слугували каналами для підняття на поверхню магми, частина якої застигала безпосередньо в земній корі, а частина у вигляді лави, покривала значні території поверхні планети. Ці процеси сприяли “зпаюванню” утворених під кінець протерозою окремих “брил” континентальної земної кори, що привело до формування на заключній стадії палеозойського етапу розвитку Землі єдиного величезного материка, відомого під назвою – Пангея.

У межах України палеозойські відклади складають так звану Дніпровсько-Донецьку западину, яка займає територію Придніпровської низовини, поширені вони також на Волині і Поділлі, а палеозойське гороутворення закарбувалось у формуванні Донецького кряжу. Потужні поклади вугілля в Донбасі і Львівсько-Волинському басейні також належать до утворень палеозойської ери, а у червонобарвних пісковиках Придністров’я присутні скам’янілі рештки риб девонського періоду.

Мезозойська ера почалася 245 млн. років і закінчилася 65 млн. років тому. Вона поділяється на три періоди (знизу догори): тріасовий, юрський та крейдовий (табл. 2.10) і характеризується обновленням тваринного і рослинного світу, що було спричинено суттєвими змінами палеогеографічної обстановки на планеті (рис. 2.24).

Рис. 2.24. Палеоландшафт початку мезозойської ери.

1-2 – цикадофіти; 3 – хвойні; 4 – папороть; 5 – хвощ; 6 – лабіритнодонт (Mastodonsaurus).

В мезозої серед безхребетних панівне положення належало головоногим молюскам, так званим амоноідеям та белемноідеям, які з’явилися в тріасовий час, а досягли апогею свого розвитку в юрський та крейдовий періоди. В мезозойських морях мала місце велика кількість рифів, створених шестипроменевими коралами, які досягли розквіту наприкінці юрського періоду, а також були поширені пелециподи, іноцерами та голкошкірі, особливо морські їжаки з міцним панциром. Серед морських хребетних з тріасового періоду інтенсивно розвивалися кісткові риби. Морські плазуни мезозойської ери були представлені іхтіозаврами, плеріозаврами та іншими представниками цієї групи фауни. Гігантські рептилії також панували і серед хребетних суходолу. Довжина деяких динозаврів (диплодоків, брахіозаврів) досягала 30 м, а маса перевищувала 45-50 т. Рептилії, серед яких найбільш характерними були представники літаючих ящурів – птерозаврів опанували також і повітряний простір (рис. 2.25).

Рис. 2.25.Характерні представники фауни

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Докембрію.	\|	Мезозойської ери.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.