Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Патріотичне й інтернаціональне виховання

У системі морального виховання чільне місце займає патріотичне й інтернаціональне виховання. Патріотизм(гр. patrtotes — батьківщина) — любов до своєї батьківщини, відданість своєму народові, гордість за свій народ, прагнення захистити надбання народу, продовжити збагачення загальнолюдських і національних морально-духовних цінностей. Патріотизм проникає в усе, що пізнає, робить, до чого прагне і що любить особистість. Як

зазначав В.О. Сухомлинський, патріотизм як діяльна спрямованість свідомості, волі, почуттів діалектично пов'язаний з освіченістю, етичною, естетичною, емоційною культурою, світоглядною стійкістю, творчою працею. Виховання патріотичної свідомості, почуттів і переконань неможливо відокремити від складного цілісного процесу формування особистості.

Джерелами патріотичного виховання є рідне слово батька і матері, колискова пісня матері, культ Матері та Батька, рідна оселя, садиба, батьківщина і Батьківщина, героїчна минувшина народу, життєдіяльність історичних постатей народу (політичних діячів, вчених, письменників, діячів мистецтва і культури), конкретна діяльність особистості, спрямована на матеріальне і культурне збагачення своєї країни.

В арсеналі діяльності з патріотичного виховання підростаючого покоління є багато засобів і методів впливу. Та головне — залучення кожної особистості до конкретної діяльності з творення і примноження багатства і краси своєї Вітчизни.

Патріотичне виховання є передумовою формування почуттів інтернаціоналізму. Український поет В. Сосюра писав:

Не можна любити народів других, коли ти не любиш Вкраїну!..

Інтернаціоналізм(від лат. inter — між + папо — народ) передбачає поважне ставлення до інших народів, їх історії, культури, традицій, мови, прагнення до взаємодопом'оги. Інтернаціональне виховання здійснюється у процесі всієї життєдіяльності особистості в сім'ї, дошкільних і шкільних та професійних навчально-виховних закладах, безпосередньої участі людини в громадських відносинах з представниками інших націй. Велику роль у вихованні почуттів інтернаціоналізму відіграє література, засоби масової інформації. Знання історії, культури, звичаїв і побуту інших народів сприяє формуванню моральної культури взагалі й культури інтернаціональних почуттів зокрема. Це особливо суттєво, коли український народ вибудовує демократичну державу, громадянами якої є представники багатьох національностей.

3.4.6. Виховання дисциплінованості

Дисциплінованість, організованість людини — ознака її моральної вихованості й культури взагалі. Дисципліна(від лат. disciplina — вчення, виховання, розпорядок) — певний порядок, що забезпечує узгодженість дій у суспільних відносинах, обов'язкове засвоєння і виконання особистістю встановлених правил.

Основи дисциплінованості людини формуються як і переважна більшість моральних якостей у ранньому дитинстві.

А.С. Макаренко, приділяючи особливу увагу вихованню дисциплінованості, наголошував: "Дисципліну не треба розглядати як засіб виховання. Дисципліна є результат виховного процесу, результат насамперед зусиль самого колективу..."¹. Переважаюча сила дисциплінованості окремої особистості й певного колективу, суспільства в цілому полягає у створенні морального клімату захищеності окремої людини. Особливо це важливо в дитячому житті.

Основою дисципліни є діалектичне поєднання переконування з метою формування свідомості і розумної вимогливості. Це суттєва передумова опанування вміннями і звичками в моральній поведінці. А.С. Макаренко дотримувався переконання: "Коли б хто-небудь спитав, як би я міг в короткій формулі визначити суть мого педагогічного досвіду, я б відповів, що якомога більше вимоги до людини і якомога більше поваги до неї"².

Технологія виховання дисциплінованості окремої людини, певного колективу досить зрозуміла: вихователь знайомить вихованця з правилами і нормами, яких треба дотримуватись залежно від соціальних потреб, створює оптимальні умови для свідомої діяльності особистості в рамках правил і норм, а головне — постійний контроль за поведінкою вихованців за допомогою чітких і безкомпромісних вимог.

Формування дисциплінованості — процес досить тривалий і вимагає від вихователя наполегливості й терпіння.

¹ Макаренко А.С. Вибрані твори: В 7 т. — Т. 5. — К.: Рад. шк., 1954. — С 243.

² Там само. — С 133.

3.4.7. Статеве виховання

Статеве виховання — це процес оволодіння підростаючим поколінням моральною культурою у сфері взаємин статей, формування у нього потреб керуватися у стосунках осіб протилежних статей нормами моральності.

Статеве виховання передбачає розв'язання таких завдань: формування високих моральних якостей юнаків і дівчат; виховання культури дружби, кохання, інтимних почуттів; формування наукових знань про біологічні і соціальні проблеми розвитку представників обох статей, особливостей поведінки чоловіка й жінки; виховання почуттів материнства, батьківства, відповідальності за продовження роду людського; ознайомлення з особливостями етнічної культури в царині кохання, сім'ї; формування у молоді критичного ставлення до тенденцій "масової культури" щодо питань кохання, сім'ї, взаємин людей протилежних статей, які не відповідають особливостям національної культури і загальнолюдським моральним цінностям; пізнавати, відновлювати й оберігати національні моральні цінності в царині кохання, культу материнства й дітонародження та священного ставлення до продовження роду людського.

В Україні, як зауважував Г. Ващенко, молоді люди, як правило, одружувались за взаємною згодою. В основі одруження лежало почуття симпатії й кохання. Коли до того ще взяти порівняно високу інтелігентність українця, то стане зрозумілим, що родинне життя в Україні містило в собі багато високих духовних елементів, а не зводилося до фізіологічних моментів і здобування засобів до існування. Кохання набувало високих моральних рис. Перевага в ньому духовних елементів над фізіологічними зумовлювала стриманість у статевих відносинах. "їх жінки бувають чесні понад міру", — пише про українок мандрівник Цисар Маврикій. Стриманості відповідає друга висока моральна риса — вірність у коханні і в родинному житті... За статевою мораллю пильно стежило праукраїнське суспільство й суворо засуджувало як порушення цнотливості, так і зраду в родинному житті"¹.

¹ Ващенко Г. Виховний ідеал. С 106.

Полтава: Полтавський вісник, 1994.

Любов як категорія етики належить до загальнолюдських морально-духовних цінностей. Любов до людини взагалі, до ближнього, до жінки завжди визначала оцінку особистості, її дій і вчинків. Апостол Павло у першому посланні до коринтян склав гімн про любов: "Любов над усе! Коли я говорю мовами людськими й ангельськими, та любові не маю — то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий!

І коли маю дар пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любові не маю, — то я ніщо! І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любові не маю, — то пожитку не матиму жодного!

Любов довго терпить, любов милосердствує, любов не заздрить, любов не величається, не надимається, не поводиться нечемно, шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить!

Ніколи любов не перестає!"¹

Отже, говорячи про проблеми статевого виховання, передусім необхідно формувати у вихованців культ любові як незрівнянної цінності людського духу. Бо від любові народжується все прекрасне на землі: діти, поезія, неперевершені твори образотворчого мистецтва, краса людського буття у всіх його гранях. Любов — це діамант, що прикрашає буття найвищого творіння природи — Людини.

Треба всілякими засобами допомогти кожному юнакові та дівчині, аби вони не збилися на манівці легковажного ставлення до Любові, прагнення задовольнити свої фізіологічні бажання всупереч духу Любові.

Процес статевого виховання не є певним епізодом на шляху формування особистості. Він, стосовно дитини, розпочинається, по суті, з того часу, коли мати відчує під серцем своє дитя. Ставлення до нього як до святості — початок виховання в дівчинки чи хлопчика почуттів любові до мами й тата. А потім — перше прикладання малюка до грудей, перші посмішки, самостійні кроки... — і все до світу любові.

У Сухумському зоопарку вчені провели експеримент: у мавпи забирали на тривалий час щойно народжених діток. Вигоду -ваних із сосок, їх повертали матерям. Але самиці не приймали

¹ Біблія. — К.: Республіканська Рада ЄХБ України, 1990. — С 205.

діток. У них зник материнський інстинкт. А коли такі мавпенята підростали, самі ставали матерями, то зовсім залишали новонароджених діток.

Варто виділити напрямки роботи сім'ї та школи з розв'язанню завдань статевого виховання. Зокрема в сім'ї:

— турбота про правильний фізичний розвиток дитини, формування в неї достатніх санітарно-гігієнічних навичок;

— виховання любові до батьків, старших і менших членів сім'ї; формування в сім'ї культу Матері;

— створення в сім'ї оптимальної морально-духовної атмосфери для забезпечення джерел соціального успадкування дитиною моральних цінностей;

— ознайомлення дітей певної статі з особливостями фізіологічного розвитку; врахування їх у своїй діяльності;

— виховання почуттів дружби і кохання до осіб протилежної статі;

— підготовка дочки й сина до сімейного життя, формування відповідальності за створення сім'ї;

— виховання відповідальності у юнаків та дівчат за свої вчинки і дії у стосунках з особами протилежної статі;

— формування у дітей з раннього віку відрази, критичного ставлення до різних негативних проявів у сфері стосунків між людьми протилежної статі, аморальності, гріховності.

Щоб процес статевого виховання дітей в сім'ї був результативним, необхідна висока моральна і психолого-педагогічна культура самих батьків. Красиве, морально багате подружнє життя батьків — найкраща школа для дітей.

Значну роботу у справі статевого виховання дітей має здійснювати школа, зосереджуючи увагу на таких аспектах:

— формування у вихованців наукового розуміння проблем статі, продовження роду як природної закономірності розвитку живої природи й людини в тому числі;

— ознайомлення у процесі вивчення певних дисциплін з особливостями конституції та анатомо-фізіологічного розвитку людини з означенням певної статі;

— формування моральних якостей дружби, поваги у стосунках між хлопчиками й дівчатками, юнаками і юнками;

— формування ідеалу кохання;

— виховання відповідальності юнаків і дівчат за створення сім'ї, продовження роду людського, соціальної відповідальності за сім'ю.

Батьки і вчителі-вихователі завжди мають пам'ятати, що сенс життя людини — у продовженні роду людського. А отже, у системі формування особистості провідне завдання — забезпечити достатнє морально-духовне виховання майбутніх Матері і Батька, які з високою відповідальністю поставилися б до формування власної сім'ї, до виховання своїх дітей. Майбутня їхня професійна діяльність — це лише засіб для здійснення головного завдання свого життя.

3.4.8. Екологічне виховання

Людина є невід'ємною частиною природи. її життєдіяльність повною мірою залежить від благополуччя природного середовища. Проте XX століття характеризувалося різкими порушеннями рівноваги природного середовища. Це зумовлено передусім некерованим вибухом науково-технічної революції. Дивно, але комахи, земноводні, звірі та інші живі істоти не руйнують природного середовища, "розумно" ставляться до використання дарів природи (повітря, флори і фауни). На жаль, homo sapiens з неймовірним варварством ставиться до природи.

При вході в один із зоопарків США висить дзеркало, а під ним застерігаючий напис: "Подивись у дзеркало! Ти побачиш в ньому найбільш шкідливе створіння на Землі — людину. Вона знищує те, що не створювала сама — річки, ліси, звірів і птахів. У нашому зоопарку живуть ті представники фауни, які поки що збереглись на Землі, хоча багато з них уже занесені до Червоної книги. Подумай про це, людино. І зупинись!"

Щорічно із надр планети видобувається понад 100 млрд тонн сировини, але з них лише 1—3 відсотки йде на виготовлення корисних речей; 97—99 відсотків — у відходи, які отруюють природу. До кінця другого тисячоліття видобуток сировини у рік становив понад 300 млрд тонн, з яких 290—295 млрд тонн потрапляли у шкідливі відходи. Вчені-екологи вимальовують сумну картину на початок третього тисячоліття: якщо процеси руйнації природного середовища не зупинити — почнуться перші кроки природної катастрофи. Виявилось, що індустріальна цивілізація — це цивілізація-хижак, яка поїдає себе і планету.

Отже, у сфері морального виховання постає нова проблема — екологічного виховання людини.

Екологія(гр. eikos — оселя + логія) — розділ біології, який вивчає стосунки тварин, рослин, мікроорганізмів, людей між собою і з оточуючим природним середовищем. Останніми десятиріччями почала розвиватись соціальна екологія, яка займається питанням стосунків людини з природним середовищем у всьому його розмаїтті.

Екологічне вихованняпередбачає озброєння людини знаннями в царині екології і формування в неї моральної відповідальності за збереження природного довкілля і розумного співіснування з ним.

Система екологічного виховання не може бути якимось епізодом в житті людини. Адже це невід'ємна частина її культури. Тому впродовж всього життя особистості має відбуватися процес становлення й удосконалення культури життя людини в природному середовищі, аби дотримуватися рівноваги і науково доцільних вимог симбіозу.

Основні напрямки екологічного виховання: система життєдіяльності сім'ї, виховний вплив дитячих дошкільних виховних закладів, діяльність загальноосвітньої школи та позашкільних виховних закладів, навчання у професійних освітніх закладах, професійна діяльність людини, вплив засобів масової інформації та ін.

У процесі екологічного виховання можна використовувати різні форми: екскурсії, бесіди, ігри, уроки, практичну природоохоронну діяльність, конференції, диспути, колективні творчі справи та ін.

Для формування екологічної культури педагоги використовують розмаїття доступних засобів: усна народна творчість, природне середовище, кінофільми, науково-популярна література, телевізійні програми та ін.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Шляхи і засоби морального виховання	\|	Правове виховання

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.009 сек.