МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів Контакти
Тлумачний словник |
|
|||||||
Тема № 2“ УПОВНОВАЖЕНИЙ ВЕРХОВНОЇ РАДИ З ПРАВ ЛЮДИНИ ”
(2 години)
Для студентів, слухачів юридичного факультету ННІ права та безпеки
Дніпропетровськ – 2014
Лекцію підготував доцент кафедри загальноправових дисциплін ДДУВС Щербина Є.М
Лекція обговорена та схвалена на засіданні кафедри загальноправових дисциплін “22” серпня 2014 р., протокол № 2
План: Вступ
1. Організація роботи Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини: мета опосередкованого парламентського контролю, функції та конституційно-правові основи діяльності. 2. Права, обов’язки та акти Уповноваженого ВРУ з прав людини. 3. Органи і посадові особи, які забезпечують діяльність Уповноваженого ВРУ з прав людини. Умови оплати праці Уповноваженого ВРУ з прав людини, представників Уповноваженого та працівників його секретаріату.
Висновки Нормативні акти: 1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141. 2. Закон України “Про прокуратуру” від 5 листопада 1991 року // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 52. – Ст. 793 (із наступними змінами). 3. Закон України “Про адвокатуру” від 19 грудня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 9. – Ст. 62 (із наступними змінами). 4. Всеобщая декларация прав человека: Офиц. текст. – М.: Права человека, 1996. – 16 с. 5. Международные акты о правах человека: Сб. документов / Сост. В.А. Карташкин, Е.А. Лукашева. – М., 2002. 6. Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи / Упоряд. Ю.К. Качуренко. – К.: Юрінформ, 1992. – 200 с. Спеціалізована література: 1. Антонович М. Конвенція про захист прав і свобод у судах європейських держав та перспективи її застосування в Україні // Право України. – 2000. – №8. 2. Баштанник В. Регламентація захисту прав людини у системі права ЄС: організаційно-правовий аспект // Право України. – 2006. – №9. – С. 56-60. 3. Бернхардт Р. Европейский Суд по правам человека в Страсбурге: новый этап, новые проблемы // Государство и право. – 1999. – №7. 4. Битяк Ю.П. Правові засади забезпечення прав людини і громадянина в сфері державної служби // Проблеми законності. – Харків, 1999. – Вип. 36. 5. Бородін І. Функціональні обов’язки прав прокуратури у сфері забезпечення прав людини і громадянина (загальний нагляд, представництво інтересів громадян) // Право України. – 2000. – № 7. – С. 46-48. 6. Вільдхабер Л. Місце Європейського Суду з прав людини у європейському конституційному контексті // Вісник Конституційного Суду України. – 2002. – №1. – С. 56-59. 7. Дмитриев Ю.А. Защита конституционных прав граждан в уголовной и конституционной юстиции // Государство и право. – 1999. – №6. 8. Захаров Є. Права людини в Україні і Загальна декларація. Точка зору // Права людини. – 1998. – №29. 9. Захист прав і свобод громадянина у Конституційному судочинстві // Юридичний вісник України. – 1999. – 29 липня – 4 серпня. – №30. – С. 1-2. 10. Калініченко О. Генеза системи конституційного контролю за реалізацією прав, свобод людини і громадянина // Право України. – 2003. – №5. 11. Климович О. Система національних засобів захисту прав людини: [У контексті положень Конвенції про захист прав і основних свобод людини] // Право України. – 2001. – №1. 12. Комарова В.В. Уполномоченный по правам человека в Российской Федерации // Государство и право. – 1999. – № 9. – С. 21-31. 13. Кондратьєв Ю.Я. Конституційні права і свободи людини і громадянина під захистом кримінального закону // Теорія та практика застосування чинного кримінального і кримінально-процесуального законодавства в сучасних умовах. – К., 2002. – С. 12-14. 14. Кулага Е. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини і громадянина в діяльності органів внутрішніх справ // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – №12. – С. 92-96. 15. Кушніренко О., Барабаш Ю. Інститут євроомбудсмена: Питання теорії і позитивної практики // Право України. – 2001. – №6. 16. Липачова Л.М. Реалізація конституційного права людини і громадянина на звернення за захистом своїх прав і свобод до Європейського суду з прав людини: Автореф. дис… канд. юрид. наук. – К., 2002. 17. Малинникова Л. Проблеми забезпечення конституційних прав і свобод людини і громадянина в процесі здійснення державно-правової реформи в Україні // Вісник Конституційного Суду України. – 2000. – №6. 18. Марцеляк О. Омбудсман з прав дитини: проблеми формування і розвитку у світі і в Україні // Право України. – 2003. – № 10. – С. 44-48. 19. Мінченко М.М. Організаційно-правові механізми забезпечення конституційних прав і свобод громадян України // Проблеми законності. – Харків, 1998. – Вип. 34. 20. Негодченко А.В. Проблемы использования зарубежного опыта в деятельности органов внутренних дел Украины по защите прав и свобод человека // Проблемы развития образования, юридической науки и практики: Мат. науч.-прак. конференции, посвященной 45-летию Академии МВД Республики Беларусь (Минск, 24-25 марта 2003 г.). – Минск, 2003. – С. 39-46. 21. Орзих М. Судебная власть в механизме защиты прав человека: доктрина и практика // Юридический вестник. – 2001. – № 4. – С. 117-127. 22. Рабінович П.М., Раданович Н.М. Європейська конвенція з прав людини: Проблеми національної імплементації (загальнотеоретичні аспекти) // Праці Львівської лабораторії прав людини. – Львів, 2002. – Серія 1: Дослідження та реферати. – Вип. 4. 23. Рогожин А., Цвік М. Роль Конституційного Суду і прокуратури в забезпеченні прав людини // Право України. – 1998. – №12. – С. 134-136. 24. Савенко М. Конституційний Суд і омбудсмен у державному механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина // Вісник Конституційного Суду України. – 2000. – №1. 25. Савенко Н. Забезпечення прав і свобод людини і громадянина та їх захист органами конституційної юрисдикції // Право України. – 1999. – № 2. – С. 3-10. 26. Стефанюк В. Правозахисна діяльність судів України // Право України. – 1999. – №5. 27. Стефанюк В. Судова влада як основна юридична гарантія захисту прав і свобод людини і громадянина України // Право України. – 2001. – №1. 28. Тихий В. Захист конституційних прав і свобод Конституційним Судом України за зверненням фізичних та юридичних осіб // Вісник Конституційного Суду України. – 2001. – №2. – С. 67-69. 29. Тодика Ю.М., Марцеляк О. Інститут омбудсмена: світові моделі і досвід // Вісник Академії правових наук України. – 1998. – №2. 30. Туманов В.А. Европейский Суд по правам человека. Очерк организации и деятельности. – М.: НОРМА, 2001. – 304 с. 31. Хальота А. Методи діяльності органів внутрішніх справ по забезпеченню реалізації прав людини // Право України. – 2001. – № 5. – С. 43-46. 32. Хальота А. Щодо захисту конституційних прав шляхом звернення до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини // Право України. – 2000. – № 3. – С. 31-33. 33. Цимбалістий Т.О. Конституційна скарга як гарантія захисту прав людини // Проблеми вдосконалення правового забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні: Матеріали Всеукраїнської міжвузівської наукової конференції молодих вчених та аспірантів (м. Івано-Франківськ, 28 квітня 2006 року). – Івано-Франківськ, 2006. – 408 с. – С. 132-134. 34. Чубар Л.П. Захист прав і свобод людини і громадянина у конституційному судочинстві України // Вісник Конституційного Суду України. – 2000. – №1. 35. Шишкін В. Рада Європи: інституція захисту прав людини // Віче. – 1998. – №11. 36. Шумський П. Роль прокуратури у захисті прав людини // Право України. – 1997. – № 3. – С. 36-38.
ВСТУП Уповноважений Верховної Ради України з прав людини на покійній основі здійснює опосередкований парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції. Він є аналогом інституту омбудсмена, що був вперше заснований у 1809 р. у Швеції і нині існує більш як у ста зарубіжних державах. У державно-правовому значенні омбудсмен сприймається як гідна довіри незалежна особа, що уповноважена парламентом на охорону прав окремих громадян і опосередкований парламентський контроль у формі нагляду за всіма державними органами і посадами, але без права зміни прийнятих ними рішень. Слід підкреслити, що омбудсмен — це переважно політичний інститут, а не правоохоронний; його головне завдання полягає у тому, щоб захистити права і свободи людини тоді, коли інші державні органи виявляються неспроможними, оскільки причиною порушень є недосконалість самих законів. Метою вивчення даної теми“ Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини ” є опанування та засвоєння студентами даної лекції, яка регулює законодавчо закріплений порядок звернення до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини для захисту фізичних та юридичних осіб у кримінальних, цивільних, житлових, земельних, трудових, сімейних справах. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини забезпечуює охорону й захист прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб шляхом захисту на підставі Конституції та законодавства України. Відповідно завдання вивчення даної лекції полягають у засвоєнні студентами основних положень чинного законодавства України. Важливим є набуття навичок щодо користування відповідними нормативними актами, вмінь вирішувати конкретні практичні питання, що пов’язані із застосуванням законодавства України з врахуванням змін у поточному законодавстві. Вивчаючи дану тему курсу, ми розглянемо основоположні питання курсу, а саме: Організація роботи Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини: мета опосередкованого парламентського контролю, функції та конституційно-правові основи діяльності. Права, обов’язки та акти Уповноваженого ВРУ з прав людини. Органи і посадові особи, які забезпечують діяльність Уповноваженого ВРУ з прав людини. Умови оплати праці Уповноваженого ВРУ з прав людини, представників Уповноваженого та працівників його секретаріату.
|
||||||||
|