Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Кафедра ИВС

Еволюція методологічних стандартів в економічній теорії відобразила суперництво двох базових философско-эпистемологических установок: раціоналізму і емпіризму.

Класичний період

У класичній політичній економії провідною методологічною установкою був раціоналізм - передбачалося, що економіка, як і мир в цілому, влаштована розумно, і завдання науки - пізнати економічні закони, лежачі в основі цього мироустройства. Дослідницька стратегія полягала в тому, щоб звести різноманіття реального світу до його істотних рис, системно представлених в єдиній теоретичній схемі. Оскільки основний метод природознавства - строгий лабораторний експеримент - був недоступний, то на перший план вийшов логічний метод, а найважливішим досягненням класичної школи стало формування системи базових наукових абстракцій -категорій політичної економії, що виражали структуру і функції економічної системи.

Саме Д. Рікардо першим збудував систему «чистої теорії» - на основі системи категорій формулювалися закони політичної економії і гіпотези про перспективи суспільного розвитку, осмислювалися факти і тенденції економічного життя.

В той же час, упор на логічний метод відволікав увагу від багатьох практичних проблем, що не одержували пояснення на базі прийнятих теоретичних передумов. Це стимулювало появу спочатку внутрішньої (Т. Мальтус, Р. Джонс), а потім у середині 19 століття, зовнішньої (історична школа) критики на адресу методології Рікардо.

Історична школа і К. Маркс

Лідери історичної школи (Б. Гильдебранд, До. Кніс, пізніше - Р. Шмоллер), відштовхуючись від неоднорідності геоклиматических і соціокультурних умов господарської діяльності різних країн, поставили під сумнів саму ідею універсальних, не залежних від місця і часу економічних законів.

Економічна наука була переосмислена як емпірична, переважно дескриптивна (описова) галузь знання, націлена на збір фактів, вивчення конкретного досвіду господарювання в його історико-культурній різноманітності, виявлення історичних аналогій і емпіричних залежностей.

Ідеї історичної школи сприяли формуванню національних систем статистики, виділенню економічної історії в самостійну дисципліну. В той же час переважно описова установка історичної школи не відповідала загальноприйнятим стандартам науковості і робила її уразливій в очах науковій громадськості.

К. Маркс запропонував свій спосіб поєднання методу класичної школи з принципом історизму. Його рішення включало два головні моменти:

1) Маркс звів різноманітність інститутів в пространствек іх різноманітності (мінливості) в часі. Якщо історичний процес - це естественноисторический процес, тобто він слідує певним природним закономірностям, то інституційна різноманітність економічних систем різних держав - це не що інше, як прояв нерівномірності проходження цими країнами одних і тих же фаз універсального (тобто однакового) в своїх основних рисах процесу історичного розвитку. Маркс писав, що «країна, промислово розвиненіша, показує менш розвиненій країні лише картину її власного майбутнього».

2) На основі принципу історизму Маркс обмежив ступінь спільності економічного знання - економічні закони не всеобщи, але вони реальні і діють впродовж окремих фаз історичного процесу, відповідних періодам окремих суспільно-економічних формацій. Тобто, класична політична економія переосмислювалася Марксом як політекономія у вузькому сенсі, що відноситься тільки до капіталізму. Відповідно з політекономією капіталізму можливі аналогічні теорії інших способів виробництва, які разом складуть політичну економію в широкому сенсі слова.

У своєму головному економічному творі - «Капітані» - Маркс вибудовує теорію капіталізму як об'єкта, що розвивається. Для вирішення цього завдання Маркс використовує ідеї гегелівської діалектики.

Метод Маркса можна охарактеризувати як побудову системи «вбудованих» одна в іншу теоретичних моделей різного рівня спільності і аналіз цих моделей в цілях виявлення не тільки внутрішньої логіки їх функціонування, пов'язаної з відносно стійкими зв'язками і закономірностями, але також їх внутрішні суперечності. Суперечності розглядаються як джерела можливого зростання і ускладнення системи або, навпаки, як найбільш вірогідні загрози для її нормального функціонування. Суперечності економічної системи, по Марксу виступають у формі класових антагонізмів, в підставі яких лежать закономірності і тенденції руху матеріального субстрату економічних процесів (динаміка виробничих пропорцій, витрат, технічних умов і т.п.). Загальна картина об'єкта, що розвивається, виникає в результаті накладення чинників динаміки на моделі функціонування системи.

Маркс діалектично розглядав і взаємозв'язок об'єкта і суб'єкта пізнавальної діяльності. Пізнання закономірностей об'єкта і практична діяльність людей, цим знанням озброєна, не відокремлені від об'єктивної діалектики об'єкта. Вони виступають її невід'ємній складовій.

«Суперечка про метод»

В рамках маржиналістскої революції (До. Менгер, У. Джевонс) останньої третини 19 століття знов відновлюється пріоритет раціоналізму і затверджується універсальність економіко-теоретичного знання. Підставою для цього служить ідея універсальності «природи людини» і, відповідно, принципів економічної дії.

Ці принципи, оскільки вони всеобщи і прості (максимізація вигоди, мінімізація витрат і т.п.) вважалися самоочевидними, такими, що не вимагають інших емпіричних підтверджень, окрім власного досвіду кожної людини (принцип інтроспективної, самоаналіз).

Перед наукою ставилося завдання логічного виведення з цих принципів (постулатів) універсальних законів економічної поведінки і взаємодії. В результаті економічна наука стала перебудовуватися в науку про економічну поведінку, а пізніше - в науку вибору оптимальних рішень про використання обмежених ресурсів.

Кінець 19 ст. був відмічений запеклою «суперечкою про метод» між К. Менгером (глава австрійської школи, один з лідерів маржиналізму) і Густавом Шмоллером (лідер нової історичної школи). «Суперечка про метод» була спровокована виступом історичної школи проти того типу економічної теорії, при якій логіка наукових абстракцій сприймалася як логіка найекономічнішого життя - пізніше подібна підміна одержала найменування «рикардианского вади» (Шумпетер).

Г. Шмоллер виступав за верховенство історичного, індуктивного методу і нормативний характер економічної науки, неусувність в ній етичної складової.

(Відмова лідерів історичної школи від вироблення універсального економічного знання відкрила шлях до масового виробництва нестрогого описового знання, яке для практики виявилося не більше корисним, чим абстрактні теорії.)

К. Менгер рішуче відкидав подібну стратегію, оскільки, на його думку, точна наука - це сутнісне знання, недоступне досліднику-емпірику. Менгер став наступником Рікардо у відстоюванні пріоритету логічного, дедуктивного методу і позитивного, тобто незалежного від політичних, етичних і інших ціннісних думок, характеру економічного знання.

У «суперечці про метод» не було явного переможця, але він оголив слабкі сторони в позиціях опонентів. На довгі роки встановилася практика компромісно-перелічувального підходу до опису методу економічної науки.

Важливішим результатом було те, що «суперечка про метод» послужила каталізатором висунення принципово нових підходів до вивчення економіки (еволюціоністська дослідницька програма Т. Веблена, эконометрия, методологія пізнання соціально-економічних явищ Макса Вебера і ін.).

У цих умовах почалося формування неокласичного «мейнстрима», головного перебігу економічної думки XX століття, лідером якого став Альфред Маршал.

А. Маршал в «Принципах економічної науки» дав свою відповідь на «суперечку про метод».

Ясно усвідомлюючи обмежені можливості всякого узагальнювального знання в сфері, де «ніякі дві економічні події не є у всіх аспектах повністю ідентичними», Маршал вважав, що теорія - «це не сукупність конкретних істин, а мотор, призначений для того, щоб відкривати такі істини». Тобто, теорія - це не саме знання про об'єкт, а лише спосіб його отримання, інструмент пізнання.

Власне змістовні дослідження (не пов'язані з розробкою інструментарію), виступали як дослідження, засновані на застосуванні «заготовленого» інструментарію. Вони були покликані «проливати світло на практичні питання», тобто бути тим, що сьогодні називають прикладними дослідженнями.

Фактично Маршалл розділив економічну науку на фундаментальну і прикладну, ототожнивши фундаментальну компоненту з розробкою аналітичного інструментарію.

З філософської точки зору методологічна доктрина А. Маршала стала найбільш впливовим провідником позитивістських тенденцій в економічній науці.

Закладена Маршаллом кембриджська традиція одержала розвиток в методологічній доктрині Д.М. Кейнса. Слідуючи за Маршалом, Кейнс називав економічну теорію «гілкою логіки». Він не вірив в продуктивність спроб побудувати економіку по образу природних наук.

Дж.М. Кейнс: «Економіка - це наука мислення в термінах моделей в поєднанні з мистецтвом вибирати моделі, релевантні в сучасному світі. Мета моделі - відокремити ті, що діють відносно довго або відносно незмінні чинники від скороминущих або таких, що коливаються, щоб розробити логічний спосіб роздуму про останні і розуміти процеси, які вони породжують в конкретних випадках».

Вплив неопозитивизма

Починаючи з 30-х рр. XX в. у економічну науку проникають нові методологічні установки, засновані на ідеях неопозитивизма. Увага концентрувалася на проблемі демаркації - відмежування наукового знання від знання ненаукового. Науковим стало признаватися знання, що тільки емпірично перевіряється. Неопозитивізм виділив 3 основні умови науковості:

> для «чистої теорії» - логічну строгість;

> для емпіричного знання - надійна (що перевіряється) відповідність даним досвіду;

> для конкретної наукової дисципліни - наявність чітких правил «перекладу» з мови теорії на мову спостереження, і навпаки.

Ці умови виявилися вельми жорсткими для економічної науки і привели до посилення розриву між теоретичним і емпіричним знанням. Одним полюсом тяжіння стала «чиста теорія», що спирається на раціоналізм, іншим - прагматичний сектор науки, а також економетрика - область досліджень, що в найбільшій мірі відповідає методологічні норми емпіризму.

Найбільшою мірою орієнтація на раціоналізм як основну методологічну установку виявилася у вигляді переходу економічної теорії на мову математики і до методологічних стандартів формалізованого знання в рамках вальрасианской гілки «неокласичного» мейнстрима в період 1930-1950-х років. Головним засобом аналізу стала побудова математичних моделей, а головним критерієм їх науковості - логічна строгість висновків.

Курс на формалізацію економічної теорії посилювався процесами в самій математиці. Якщо для Леона Вальраса його математична модель загальної рівноваги була виразом сутнісних рис ринкової економіки, то в 40-50-і рр. XX в. теорія загальної рівноваги переосмислюється (Ж. Дебре і ін.) як чисто формальна математична конструкція, теоретичні достоїнства якої не залежать від її можливих емпіричних інтерпретацій. Ця тенденція, що розповсюдилася і на інші розділи теорії, дала привід для інтерпретації такої теорії як галузі прикладної математики.

У теж час в рамках неокласичного мейнстрима виникла і тенденція, інструменталіста, до обмеження самостійного значення теоретичних моделей взагалі. Теорії є цінними тільки тому, що вони сприяють (є інструментами) отриманню тих або інших емпіричних результатів.

(Проведені в кінці 30-х і в 40-і роки емпіричні дослідження показали, що реальна поведінка фірм істотна відрізняється від стандартної передумови мікроекономічної теорії - принципу максимізації прибули, що поставило під удар всю неокласичну теорію)

Основною ідеєю роботи М. Фрідмена «Методологія позитивної економічної науки» (1953) стало те, що вимога реалістичності передумов теорії свідомо нездійсненно, оскільки ніяка теорія не може претендувати на повний опис дійсності. Отже, якість теоретичних моделей не залежить від реалістичності їх передумов, а визначається здатністю теорії давати достатньо точні передбачення.

М. Фрідмен: «у загальному плані, чим важливішою є теорія, тим більше нереалістичні. її передумови».

(В цілому така ситуація показувала необхідність ретельнішого опрацьовування питання про передумови теорії, їх різновидах, евристичних функціях.)

Ослаблення інтересу до теорії загальної економічної рівноваги привели до розширення досліджень економічної поведінки в різноманітних умовах (інформаційних і інституційних). Такі знання застосовні, оскільки реальні умови відповідають умовам, для яких ці результати одержані, але вони фрагментарні за своєю природою - це приватні теоретичні моделі, які виявляються неузгоджено при їх використанні.

Ще однією характерною особливістю розвитку економічної науки в другій половині XX століття стало те, що багато ідей і методи народилися в міждисциплінарних колективах масштабних прикладних проектів (військових, космічних і т.п.) і були висунуті не економістами: Д. фон Нейман, Р. Саймон, Д. Неш і ін. (Відбувається своєрідний «імпорт» теоретичного інструментарію з інших наук, перш за все з математики). У теж час, на думку американського економіста-методолога Кланта, економічна наука втратила економіку як свій предмет, подрібнювала тематично, стала «аспектною» наукою. « Великі теорії», що відповідали на питання «куди йде економіка і суспільство?» випали з поля зору учених-економістів.

Постпозитивістські і постмодерністські інтерпретації економіко-теоретичного знання

Суперечливі процеси в останній третині XX в. всередині неокласичного мейнстрима сприяло підвищенню інтересу до методологічних досліджень в економічній науці, яке співпало з важливими зрушеннями в західній філософії науки в цілому. Загальним вектором змін у філософії науки стало поступове ослаблення неопозитивістських вимог до розуміння наукового знання, розмивання демаркаційної лінії, що відокремлює науку від інших форм людського знання. Ключова роль в такому переосмисленні належала постпозитивізму Томаса Куна і Імре Лакатоша.

У основній роботі Т. Куна «Структура наукових революцій» (1962), основними є поняття «парадигма» і «наукова революція».

Парадигма виступає основною одиницею вимірювання процесу розвитку науки.

Поняття «парадигма» виражає сукупність переконань, цінностей і методів, прийнятих науковим співтовариством і що забезпечують існування наукової традиції. Парадигма - це те, що об'єднує членів наукового співтовариства, і, навпаки - наукове співтовариство складається з людей, що визнають певну парадигму.

Парадигма, як правило, знаходить своє втілення в підручниках або в класичних працях учених і на багато років визначає круг проблем і методів їх рішення в тій або іншій області науки. (Наприклад, геоцентрична система Птоломея-Арістотеля протрималася приблизно 2000 років, поки вона в ході коперніканскої революції не була замінена на геліоцентричну парадигму).

Науковою революцією Кун називає етап розвитку науки, коли одна парадигма міняється на іншу. Періоди між «революціями» можуть бути охарактеризовані або як «допарадигмальні», або як періоди «нормальної науки».

Допарадигмальний період - це період суперництва різних шкіл і напрямів в науці. У цей період ще не існує сталих стереотипів і стилів наукового мислення. У цей період в науці йдуть часті і серйозні суперечки про правомірність методів, проблем і стандартних рішень. На певному етапі ці розбіжності зникають в результаті перемоги однієї з шкіл, приймається нова парадигма і наступає період «нормальної науки», тобто період панування якоїсь однієї парадигми.

Рано чи пізно в парадигмі виявляється «аномалія», тобто накопичуються наукові факти, які не можуть бути пояснені в рамках даних дослідницьких теорій, методів і стандартів. Спочатку учені настирливо шукають шляхи дозволу даної аномалії, не виходячи за межі існуючої парадигми, але наступає момент, коли «аномалії» руйнують парадигму -наступає криза науки і пошук нової парадигми.

Основне поняття концепції науки І. Лакатоша - це «науково-дослідна програма». Науково-дослідна програма є деяку сукупність теорій, що об'єднуються єдиними фундаментальними ідеями і методологічними принципами.

Науково-дослідна програма містить:

«жорстке ядро» - цілісна система фундаментальних, частнонаучньїх і онтологічних допущень, що зберігаються у всіх теоріях даної програми;

«захисний пояс» - складається з допоміжних гіпотез і забезпечує збереження «жорсткого ядра» від спростувань, він може бути модифікований, частково або повністю замінений при зіткненні з контр прикладами;

нормативні, методологічні правила, приписуючи, які шляхи найбільш перспективні для подальшого дослідження («позитивна евристика»), а яких шляхів слід уникати («негативна евристика»).

Зростання зрілої науки - це зміна безперервно зв'язаних теорій, за якими стоїть конкретна науково-дослідна програма.

Нова програма повинна пояснити те, що не могла пояснити стара. Зміна науково-дослідних програм і є наукову революцію.

Під впливом Т. Куна і І. Лакатоша істотно змінилася спрямованість економіко-методологічних досліджень. Замість звичних міркувань про предмет і метод, на перший план висувалися дослідження, в яких існуючі наукові школи і теорії стали переосмислюватися як парадигми або науково-дослідні програми. Зародження і еволюція таких програм піддавалися історико-методологічній реконструкції, включаючи спроби відтворення їх «жорстких ядер»; оцінювалися їх наукова прогресивність.

Методологія знов знайшла інтерес до змісту економічного знання. Методологічні концепції стали використовуватися для пояснення логіки розвитку економічної думки, а історія науки використовувалася для перевірки методологічних гіпотез.

З середини 80-х рр. вплив позитивізму поста став слабшати, поступаючись місцем постмодерністським концепціям у області філософії і методології науки. Постмодерністкая постановка питання про метод і методологію відштовхувалася від концепції методологічного анархізму Пола Фейерабенда, що залишала за ученим повну свободу вибору у області методу.

Стосовно економічної науки, постмодерністська позиція зводиться до наступних основних пунктів:

> заперечення «великої», тобто традиційної нормативної методології як особливого типа знання, що «вносить» в конкретну науку «достовірно науковий» (істинний, правильний) метод пізнання;

> визнання принципу методологічного плюралізму, що залишає за ученим право самому визначати метод дослідження;

> визнання «малої» методології як сукупності знань про конкретні технології наукового аналізу;

> установка на вивчення фактичної методології економічних досліджень на основі опису і інтерпретації наукових дискусій або історії економічної думки.

В рамках постмодерністського підходу до науки формулюється ряд важливих висновків:

> наукове знання взагалі і економічне, зокрема, - це соціальний конструкт, тобто продукт свідомої діяльності, що протікає в певних соціальних рамках;

> соціальним конструктом є не тільки приватні знання, але і будь-яка загальна картина економічної реальності, причому таких соціально сконструйованих «реальностей» може бути скільки завгодно багато;

> наукове знання, будучи соціальним конструктом, стає не більше ніж інтерпретацією об'єкта з певної (однієї з можливих) точки зору (воно не відображає об'єктивної суті досліджуваного об'єкта).

Відстоюючи ідеї методологічного плюралізму, теоретичного релятивізму і соціальної обумовленості наукових знань, постмодернізм не дає переконливих роз'яснень, як організувати ефективне функціонування наукового співтовариства на базі цих принципів.

Реакцією на таке положення стало посилення останнім часом прагматичної «середньої лінії» в економіко-методологічній літературі, яка полягає в прагненні визначити межі методологічного плюралізму без відмови від самого принципу.

ТЕМА 5. СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ В РОЗВИТКУ ЕКОНОМІЧНОЇ МЕТОДОЛОГІЇ

Придбання знання.

Впродовж всієї своєї історії людина спостерігала природу і намагалася її осягнути. Але за декілька останніх століть наші знання про природу стали у багато разів глибші і ширші, ніж за все попередні тисячоліття. Причиною цього був розвиток наукового методу, що дозволив зробити багато достовірних і корисних узагальнень.

Наші уявлення в більшості випадків засновані на ухваленні існуючих поглядів або на наших власних не зухвалих сумнівів допущеннях. На думку американського філософа М. Коєна (М. Cohen) для відстоювання своїх переконань, найчастіше використовуються чотири методи:

> упередженість;

> посилання на авторитети;

> інтуїція;

> науковий метод або рефлективне дослідження. Упередженість. Цей метод обумовлений звичкою або інерцією. Ми

захищаємо якесь положення просто тому, що ми відвіку в нього вірили. (Наприклад, відношення до різних країн, спортивним командам і т.д.). Очевидно, що у такий спосіб придбати нове знання неможливо.

Посилання на авторитети. Посилання на високі авторитети - інший спосіб, до якого вдаються люди для захисту своїх поглядів. Ці авторитети різні залежно від переконань даної особи і від обговорюваного предмету.

До авторитетів звичайно вдаються в двох випадках. У одному випадку людина, яка сам не має в своєму розпорядженні прямих фактичних даних, може звернутися до якого-небудь джерела.

Так ми поступаємо, коли користуємося словником, шукаємо потрібну нам дату або формулу в підручнику. Це неминуче і виправдано, оскільки ні у кого немає достатнього часу, щоб досконально вивчити кожне питання. При цьому людина довіряє конкретним відомостям, узятим їх джерела, проте залишає за собою право не погодитися з думкою автора.

У іншому випадку посилаються на авторитет, який сам себе наділив або був наділений іншими якоїсь непогрішністю. Індивідуум, що піддає сумніви думки авторитету, оголошується єретиком або відступником. Проте «авторитети» звичайно розходяться в думках, а число «єретиків» завжди буває досить значним.

Інтуїція. Деякі оцінки так міцно укоріняються в суспільстві, а деякі явища так сприймаються нашими органами чуття, що представляються нам «самоочевидними». Земля плоска, Сонце обертається навколо Землі, професори ніколи не помиляються і т.д. Проте наші органи чуття не можна вважати непогрішимими, і якщо яка-небудь думка не викликає сумнівів лише на тій підставі, що воно представляється «самоочевидним», то це ще не гарантує його істинності.

Всі ці три методи претендують на абсолютні і остаточні відповіді на будь-які питання. Проте всі вони можуть привести до невірних висновків, оскільки людині властиво помилятися і проявляти необ'єктивність. Крім того, жоден з цих методів не містить в собі способу виявлення і виправлення помилок.

Науковий метод. Науковий метод не дає остаточних відповідей, але він краще за всіх інших методів поєднується із спостереженням і експериментом.

У основі наукового методу лежать спостереження в природі, побудова гіпотез, що пояснюють ці спостереження, і експериментальна перевірка висновків, витікаючих із зроблених гіпотез.

Нові спостереження постійно порівнюються з колишніми спостереженнями і існуючими теоріями. Це дозволяє виявляти помилки і модифікувати теорії у міру появи нової інформації. Тому наукові уявлення про навколишній світ не бувають остаточними і всеосяжними.

Така невизначеність не виключає наукового прогресу, а швидше має на увазі його неминучість, оскільки невірні концепції, яких, враховуючи схильність людини помилкам, уникнути не можна, постійно усуваються і уточнюються.

Наукові висновки, подібно до висновків, які робляться на основі здорового глузду, є думки, але думки, засновані на спостереженнях, а не довільні вислови.

Структура наукового методу.

Постановка проблеми. Початкова причина будь-якого наукового дослідження - це усвідомлення недостатності наявних знань для задовільного пояснення того або іншого спостережуваного в природі явища. Ця перша стадія називається - постановка проблеми. При виборі проблеми для дослідження, учений повинен вирішити, яке вона має значення як для розвитку науки, так і для людства. (Іноді здається, що дана проблема неістотна для практики, проте зрештою вона виявляється надзвичайно важливою. Наприклад, відкрите Рентгеном випромінювання).

Після того, як належна дослідженню проблема вибрана, вона повинна бути ясно і точно сформульована.

Збір всіх фактів, що відносяться до проблеми, що вивчається. Під фактами маються на увазі результати спостережень і вимірювань, зразки і екземпляри, колишні уявлення і тому подібне. Все це дослідник черпає з книг, з розмов з колегами, проте головне джерело фактів - власне вивчення природи. На цій стадії вся складність миру спрощується і зводиться до тих його рисам, які мають відношення до проблеми, що вивчається, і можуть бути охоплені ученим.

Створення гіпотези. Після того, як сформульована проблема і все наявні дані зібрані, учений намагається знайти пояснення, тобто запропонувати таке рішення проблеми, що вивчається, яке не суперечить фактам. Це пов'язано із створенням однієї або декількох гіпотез або моделей і з їх перевіркою, для того, щоб з'ясувати, яка з них щонайближче до істини.

Гіпотеза створюється в результаті індуктивного мислення - на підставі ряду окремих приватних «фактів» учений пропонує загальне пояснення, тобто пояснення, що виходить за межі наявних фактів і зберігає значущість для таких ситуацій, процесів, явищ і об'єктів, які ще не вдавалося спостерігати або досліджувати.

Згідно класичним уявленням, при проведенні наукових досліджень створення гіпотез слідує за збором фактичних даних. На самій же справі обидва ці процеси звичайно йдуть рука в руку.

Перевірка гіпотези. Гіпотеза повинна не тільки давати пояснення різним явищам, але і робити деякі прогнози - прогнози, що піддаються перевірці.

Перевірка тієї або іншої гіпотези нерідко приймає форму:

- лабораторних експериментів (широко використовуються у фізиці, хімії, часто в біології);

- спостережень в природі (наприклад, для перевірки гіпотез у області еволюційної біологи);

- створення реальних фізичних моделей;

- створення математичних моделей.

Ще один важливий спосіб перевірки правильності гіпотез полягає в порівнянні рівноцінних або майже рівноцінних ситуацій. (Цей порівняльний метод грає дуже важливу роль в еволюційних дослідженнях.)

Як саме проводиться перевірка правильності даної гіпотези, не має вирішального значення. Найголовніше, щоб пояснення, дане проблемі, що вивчається, піддавалося перевірці через прогнози, відповідні висунутій гіпотезі.

Застосування наукового методу припускає, що:

1) Учений абсолютно неупереджений;

2) Для кожного випадку відомі дані, що все відносяться до нього;

3) Експерименти або спостереження, призначені для перевірки гіпотези, завжди дають однозначні результати.

Проте все ці допущення майже ніколи не реалізуються. Насправді гіпотези будуються людьми більш менш упередженими, грунтуються звичайно на неповному знанні природи, а спостереження, що приводяться як доказ їх справедливості, і експерименти не можна вважати такими, що дають однозначну відповідь.

(А тому ученому-автору доводиться захищати свою гіпотезу за допомогою «ненаукових способів». Наприклад, учений може призвати на допомогу свій авторитет).

Ще одна проблема в тому, що теорії, запропоновані для вирішення одного питання, не незалежні від теорій, запропонованих для вирішення інших питань; навпаки, всі ці теорії складають окремі частини загального уявлення про навколишній нас світ - певної парадигми.

У ідеальному випадку науковий метод є надзвичайно ефективну процедуру для отримання інформації щодо навколишнього нас світу.

Проте він зовсім не обов'язково вільний від помилок і навіть може бути використаний для обгрунтування помилкових уявлень про природу. Учені живуть в певному культурному середовищі і не можуть повністю вийти за рамки системи поглядів, прийнятих в тому суспільстві, до якого вони належать, їх мислення і їх підхід до своєї роботи формуються під впливом цієї системи поглядів і цінностей.

Складові частини гіпотези.

Учений не тільки відкриває, але і створює, а тому уява йому також необхідна, як покликання і наполеглива робота. Разом з тим наукова робота зв'язана з більшими обмеженнями, ніж мистецтво, і гіпотези або моделі повинні задовольняти певним правилам.

Правило 1. Гіпотеза повинна бути сформульована так, щоб з неї можна було вивести висновки, що піддаються перевірці, що дозволило б вирішувати, пояснює дана гіпотеза факти чи ні.

Походження гіпотези або концепцій Деякі філософи, так звані емпірики, вважають, що всі концепції або гіпотези в науці повинні виникати на основі проведених раніше досліджень конкретних об'єктів або подій і їх взаємостосунків. Проте такий крайній емпіризм не міг би пояснити виникнення багатьох концепцій (наприклад, концепції гена або природного відбору, оскільки ні Мендель, ні Дарвін з цими поняттями ніколи не зустрічалися).

Гіпотеза може мати будь-який з цілого ряду альтернативних джерел: інтуїція, метод проб і помилок, минулий досвід, випадок або уява. Головне, щоб вона була плідною і могла бути підтверджена. Часто сама гіпотеза не може бути перевірена, але піддаються перевірці витікаючі з неї наслідки. Гіпотеза, яку не можна перевірити не має сенсу.

Правило 2. Гіпотеза має певну логічну форму. Вона складається із затверджень трьох типів:

> передумови;

> формулювання загальних положень;

> прогнози.

Передумови указують, в чому полягає явище, якому належить дати пояснення. Передумови - це опис деяких фактів, які реалізуються до підмета поясненню явища або одночасно з ним. Передумови - це формалізована «проблема», що стоїть перед ученим.

Другий тип тверджень є формалізовані твердження, що мають загальну або універсальну значущість, тобто закони природи, прикладені до даного явища.

Передумови в сукупності з відповідним загальним законом пояснюють (або намагаються пояснити) явище, про яке йде мова, і в результаті веду до тверджень третього типа, або прогнозу, який може бути перевірене шляхом спостереження або експерименту.

Із затверджень цих трьох типів тільки другі, тобто формулювання загальних положень, розглядаються як власне гіпотеза.

Без передумов і без прогнозів, що піддаються перевірці, гіпотеза перетворюється на догматичне твердження, від якого мало користі.

Правило 3. При створенні гіпотез і їх перевірці слід брати до уваги всі конкуруючі з ними гіпотези. Процес елімінації полягає в тому, щоб зі всіх альтернативних гіпотез вибрати одну, яка узгоджується зі всіма фактами.

Проте учений, перевіряючий альтернативні гіпотези, може робити вибір тільки серед відомих гіпотез. Але цілком можливо, що існує ще одна, поки несформульована гіпотеза, яка також добре відповідає всім наявним фактам, але простіша і економічніша і володіє більшою цінністю як всеосяжна теорія, а тому, оскільки ми не можемо бути упевненими в тому, що розглянули всі можливі альтернативи, слід говорити про вірогідну, а не безумовну справедливість даної гіпотези.

Це обмеження торкається по суті, будь-якого наукового знання: достовірність його лише вірогідна, але не безумовна.

Іноді не вдається вибрати таку гіпотезу, яка пояснювала б всі факти, що відносяться до даної проблеми, але є дві або декілька гіпотез, що дозволяють пояснити багато, хоч і не всі факти. У такому разі жодна з гіпотез не може бути беззастережно прийнята.

Можлива також протилежна ситуація. Існує дві або навіть декілька гіпотез, що пояснюють все наявні факти, але немає способу того, що дозволяє зробити між ними вибір. У таких випадках слід, як правило, вибирати логічно найпростішу гіпотезу. Тобто ту гіпотезу, яка пояснює факти найпростіше, із залученням найменшого числа нових понять і довільних допущень. Це правило називається «бритвою Оккама» на честь Уїльяма Оккама - англійського філософа почала XIV століття. Сформульований Оккамом принцип свідчить: «Суть не слід умножати понад необхідність».

Функції сучасної економічної методології

Виділяють наступні функції сучасної економічної методології:

> дескриптивно-методолгічна;

> критично-онтологічна;

> професійно-етична.

Дескриптивно-методологічна функція. Економічна методологія виходить з того, що економічна наука є складно структурованим і таким, що динамічно розвивається організмом, що діє відповідно до своїх правил і закономірностей (останні вельми часто є неявними). При цьому реалізація дескриптивно-методологічної функції пов'язана з описом механізмів функціонування економічного наукового співтовариства; описом того, якими принципами і методами користуються фахівці різних напрямів, яку роль вони відводять теорії. Важливе значення має ретельний методологічний аналіз наукової творчості окремих авторів. Такі дослідження дають можливість зрозуміти технологияю наукової роботи крупних учених (і нерідко розвіюють міфи, зв'язані сней, наприклад, розбіжності між методологічними деклараціями і фактичною методологією багатьох видних економістів М. Фрідмен, П. Самуельсон, Р. Коуз і т.д.).

Дескриптивно-методологічні дослідження мають двояку роль: >> для самого наукового співтовариства — це необхідна умова формування адекватної професійної самосвідомості;

> для широкої громадськості - це джерело інформації про економічну науку як суспільно значущому чиннику, що робить вплив на економічну політику.

Критично-онтологічна функція. Сучасна економічна методологія розглядає економічні онтології (картини економічної реальності) як значущу компоненту наукового знання, проводиться робота по реконструкції і критичному аналізу таких онтологій.

Найбільша увага приділяється реконструкції онтологічних (поведінкових, етичних, інституційних) передумов сучасної неокласичної теорії. Активно обговорюються онтологічні передумови альтернативних напрямів сучасної економічної думки (пост-кейнсіанство, інституціоналізм і т.д.).

Професійно-етична функція. Оскільки сучасні учені-економісти достатньо роз'єднані унаслідок їх прихильності різним ідеям, теоріям, методам, то достатньо складно добитися ефективного професійного спілкування і взаєморозуміння між ними. Ця функція економічної методології носить нормативний характер, оскільки покликана виробити обов'язкові для економічного наукового співтовариства етичні норми ведення дискусії (етика дискусії - Sprachethik), сформувати якийсь кодекс наукового обговорення. До основних правил поведінки МакКлоські відносить такі як: не бреши; будь уважний до співбесідника; не висміюй опонента; не кричи; не заважай говорити іншим; будь відкритим до альтернативних поглядів; пояснюй свою позицію, коли тебе про це просять; не вдавайся до насильства або таємної змови у допомогу своїм ідеям

Ці правила є вельми простими, але далеко не завжди дотримуються на практиці.

Найбільша увага приділяється реконструкції онтологічних (поведінкових, етичних, інституційних) передумов сучасної неокласичної теорії. Активно обговорюються онтологічні передумови альтернативних напрямів сучасної економічної думки (посткейнсіанство, інституціоналізм і т.д.).

Професійно-етична функція. Оскільки сучасні учені-економісти достатньо роз'єднані унаслідок їх прихильності різним ідеям, теоріям, методам, то достатньо складно добитися ефективного професійного спілкування і взаєморозуміння між ними. Ця функція економічної методології носить нормативний характер, оскільки покликана виробити обов'язкові для економічного наукового співтовариства етичні норми ведення дискусії (етика дискусії - 8ргасЬеЛік), сформувати якийсь кодекс наукового обговорення. До основних правил поведінки МакКлоські відносить такі як: не бреши; будь уважний до співбесідника; не висміюй опонента; не кричи; не заважай говорити іншим; будь відкритим до альтернативних поглядів; пояснюй свою позицію, коли тебе про це просять; не вдавайся до насильства або таємної змови у допомогу своїм ідеям

Ці правила є вельми простими, але далеко не завжди дотримуються на практиці.

(

ЗАВДАННЯ ДЛЯ ВИКОНАННЯ ІНДИВІДУАЛЬНОЇ РОБОТИ З ДИСЦИПЛІНИ «ФІЛОСОФІЯ ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ»

1.Знання, пізнання та його форми. Особливості пізнання в межах економічної науки.

2.Картини економічної реальності (економічні онтології')

3.Критерії істинності економічних теорій

4.Методологічні основи еволюційної економіки

5.Особливості методології' економічного імперіалізму. «Економічний підхід» як дослідницька програма

6.Філософські та загальнонаукові принципи в економічному дослідженні

7.Закони діалектики в процесі пізнання економічних систем

8.Роль категорій діалектики в дослідженні економічних систем

9.Концепція науки і розвитку наукового знання К. Поппера

10.Концепція змін парадигм і «методологічні директиви» Т Куна

11.Методологія науково-дослідницьких програм і. Лакатоса

12.Реконструкція історії науки П. Фейєрабендом та його теоретико-методологічний плюралізм

13.Економічна наука і етика

і 4. Моделі людини у сучасній економічній теорії

15.Співвідношення позитивном нормативної економічної теорії

16.Філософські і методологічні особливості класичної школи політичної економії

17.Філософські і методологічні особливості марксизму

18.Філософські і методологічні основи маржиналізма

19.Філософські і методологічні основи теорії' Дж.М. Кейнса

20.Філософські і методологічні основи теорії М. Фрідмена

21. Філософія господарювання С. Булгакова
Література

Автономов B.C. Человек в зеркале экономической теории (Очерк истории западной экономической мысли). - М., 1993.- 176 с.

Арутюнов В.Х., Мішин В.М., Свінціцький В.М. Методологія соціально-економічного пізнання: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2005. -352 с.

Блауг М. Методология экономической науки, или Как экономисты объясняют. Пер. с англ./ Науч. ред. и вступ, статья B.C. Автономова. - М.: НП «Журнал Вопросы экономики», 2004. - 416 с.

История экономических учений / Под. ред. В. Автономова, О. Ананьина, Н. Макашевой: Учеб. пособие. - М.: ИНФРА-М., 2000. - 784 с.

Канке В.А. Философия экономической науки: Учеб. пособие. - М.: ИНФРА-М.,

2007.- 384 с.

Кохановский В.П. Философия и методология науки: Учебник для высших учебных заведений. - Ростов н/Д.: «Феникс», 1999. - 576 с.

Мочерний СВ. Методологія економічного дослідження. - Львів: Світ, 2001. - 416

Хайлбронер Р.Л. Философы от мира сего. - М.: КоЛибри, 2008. - 432 с.

Болдырев И. Онтология ортодоксальной экономической науки: проблемы построения и интерпретации // Вопросы экономики. - 2008. - №7. - С. 100-! 11.

Болдырев И. Экономическая методология и постмодернизм // Вопросы экономики. - 2006. - №11. - С.

Либман А. Теоретические и эмпирические исследования в современной экономике: проблемы коммуникации // Вопросы экономики. - 2008. - №6. - С. 4-19.

Либман А. Современная экономическая теория: основные тенденции // Вопросы экономики, - 2007. - №3. - С. 36-54.

Лихачев М. Теория макроэкономического равновесия в контексте методологических проблелл современной экономической науки // Вопросы экономики. - 2008. - №7. - С- 77-88.

Ройг Э.О. Что такое аналитический марксизм // Вопросы экономики. - 2007. -№3.-С. 121-138.

Розмаинский И. О методологических основаниях мейнстрима и гереродоксии в экономической теории конца - начало века // Вопросы экономики. - 2008. - №7. - С. 89-99.

Розмаинский И. Методологические основы теории Кейнса и его «спор о методе» с Тинбергеном // Вопросы экономики. - 2007. - №4. - С.

Худокормов А. Современная экономическая теория запада (обзор основных тенденций) // Вопросы экономики. - 2008. - №6. - С. 20-41.

Шапиро Н. Дж.М. Кейнс как завершающий экономист «мейнстрима» и предвестник теоретико-методологического плюрализма // Вопросы экономики. -

2008.-№1,-С. 120-130.

Шлиссер Э. Экономическая теория и эксперимент: Исаак Ньютон, Милтон Фридмен и Верной Смит // Вопросы экономики. - 2007. - №3. - С. 55-77.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА ДО КУРСУ «ФІЛОСОФІЯ ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ»

Основна література:

1. Ананьин О.И. Структура экономико-теоретического знания: Методологический анализ. - М.: Институт экономики РАН, 2005.-244 с.

2. Ананьин О.И. Философия и методология экономической науки // Философия социальных и гуманитарных наук. Под ред. С.А. Лебедева. - М.: Академический проект, 2006. - Раздел II, глава 3, - С. 353-436.

3. Арутюнов В. X., Кирик Д. П., Мішин В. М. Логіка: Навч. посібник для економістів. — Вид. 2-ге, допов. і перероб. — К.: КНЕУ, 2000. — 144 с.

4. Арутюнов В.Х., Мішин В.М., Свінціцький В.М. Методологія соціально-економічного пізнання: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2005. -352 с.

5. Блауг М. Методология экономической науки, или Как экономисты объясняют. Пер. с англ./ Науч. ред. и вступ, статья B.C. Автономова. - М.: НП «Журнал Вопросы экономики», 2004. - 416 с.

6. Иванов Е.А. Логика. Учебник. - М.: Изд-во БЕК, 1998. - 309 с.

7. Канке В.А. Философия экономической науки: Учеб. пособие. - М.: ИНФРА-М., 2007. - 384 с.

8. Кохановский В.П. Философия и методология науки: Учебник для высших учебных заведений. - Ростов н/Д.: «Феникс», 1999. - 576 с.

9. Мочерний СВ. Методологія економічного дослідження. - Львів: Світ, 2001.-416 с.

Ю.Никифоров А.Л. Логика. - М.: Весь Мир, 2001.- 75 с.

П.Никифоров А.Л. Философия науки: история и теория. - М.: Идея-Пресс,

2006. - 264 с.

12.Общие проблемы философии науки: словар для аспирантов и соискателей / сост. и общ. ред. Н.В. Бряник. - Екатеринбург: Изд-во Урал, ун-та, 2007. - 318 с.

13.Орехов A.M. Методы экономических исследований: Учеб. пособие. - М.: ИНФРА-М, 2006. - 392 с.

Н.Рузавин Г.И. Методы научного исследования. - М.: Мысль, 1975.- 237 с.

15. Философия науки: учеб. посопе / Под ред. А.И. Липкина. - М.: Эксмо,

2007. - 608 с.
Додаткова література:

16. Автономов B.C. Человек в зеркале экономической теории (Очерк истории
западной экономической мысли). - М.. 1993.- 176 с.

П.Базилевич В.Д., Ільїн B.B. Метафізика економіки. - К.: Знання, 2007. -

718с.

18.С. Булгаков. Розмисли. Творча спадщина у контексті XXI століття / За ред В. Д. Базилевича. - К.: Знання, 2006. - 903 с. - (Славетні постаті)

19.Истоки: из опыта изучения экономики как структуры и процесса. - М.: Изд.дом ГУ ВШЭ, 2007.-533.

20.История экономических учений / Под. ред. В. Автономова, О. Ананьина, Н. Макашевой: Учеб. пособие. - М.: ИНФРА-М., 2000. - 784 с.

21.Кун Т. Структура научных революций. - М.: ООО «Издательство ACT», 2003. - 605 с.

22.Поппер К. Предположения и опровержения: Рост научного знания . - М.: ACT: ACT Москва, 2008. -638 с.

23.Фейерабенд П. Против метода. Очерк анархистской теории познания- М.: ACT: ACT Москва: ХРАНИТЕЛЬ, 2007. - 413 с.

24.Хайлбронер Р.Л. Философы от мира сего. - М.: КоЛибри, 2008. - 432 с.

25.Ананьин О. Экономика: наука и/или искусство // Вопросы экономики. -2007. -№11. -С.4-24.

26.Ананьин О.И. Карл Маркс и его «Капитал»: из девятнадцатого в двадцать первый век // Вопросы экономики.- 2007. - № 9.- С. 72-86.

27.Ананьин О.И. Теория и политика в прикладных экономических исследованиях: некоторые уроки зарубежного опыта // Мировая экономика и международные отношения.- 2008.- № 1.- С. 15—23.

28.Болдырев И. Онтология ортодоксальной экономической науки: проблемы построения и интерпретации // Вопросы экономики. - 2008. - №7. - С. 100-111.

29.Болдырев И. Экономическая методология и постмодернизм // Вопросы экономики. - 2006. - №11. - С.59 -4L

30.Гальчинський А. Економічна наука: проблеми методологічного оновлення // Економіка України. - 2007. -№3. - С.4-13.

31.Гурова И. П. История метода историко-экономической наукиКонкурирующие экономические теории. - Ульяновск: УлГУ, 1998. - 180 с. //Режим доступу: http://www.mirkin.ru/_docs/_dumnaya/gurova_history.pdf

32.Гурова И.П. Конкурирующие экономические теории. - Ульяновск: УлГУ, 1998. - 180 с. //Режим доступу: http://www.mirkin.ru/_docs/_dumnaya/gurova_teorii.pdf

33.Ермоленко A.A., Дейнега В.Н. Древо экономической науки: позитивистский и мировоззренческий подходы // Экономический вестник Ростовского государственного университета.- 2003.- Т. 1.-№4. - С. 100-105.

34.3оидов К.Х. Эволюционный подход и его значение для развития экономической науки в постсоветских странах // Экономика и математические методы. - 2009. - Том 45. - №2. - С. 96-112.

35.Истоки: вопросы истории народного хозяйства и экономической мысли. Вып. 3. / Редкол.: Я.И. Кузьминов (гл. ред.) и др. М: ГУ-ВШЭ, 1998. 509, [3] с.

36.Кардаш В.А. О неизбежной смене парадигмы в экономической науке // Экономический вестник Ростовского государственного университета.- 2009. - Т. 7. -№ 1. - С. 51-57.

37.Кардаш В. А. Системная диалектика экономических отношений // Экономический вестник Ростовского государственного университета.- 2004. - Т. 2. -№ 3. - С. 34-43.

38.Кардаш В.А. Что препятствует формированию единой экономической науки как цельной системы знаний // Экономический вестник Ростовского государственного университета.- 2009. - Т. 7. - № 4. - С. 77-79.

39.Квасов P.A. Философия экономических отношений // Экономический вестник Ростовского государственного университета. - 2003. - Т. 1.-№ 3. - С. 43-52.

40.Лебедев С.А. Уровни научного знания // Вопросы философии. - 2010. -№1. - С. 62-75.

41.Либман А. Современная экономическая теория: основные тенденции // Вопросы экономики. - 2007. - №3. - С. 36-54.

42.Либман А. Теоретические и эмпирические исследования в современной экономике: проблемы коммуникации // Вопросы экономики. - 2008. - №6. - С. 4-19.

43.Лихачев М. Теория макроэкономического равновесия в контексте методологических проблем современной экономической науки // Вопросы экономики. - 2008. - №7. - С. 77-88.

44.Макаренко В.П. Экономическая аксиология: опыт исследования экономических культур // Экономический вестник Ростовского государственного университета. - 2003. - Т. 1. - № 4. - С, 64-99.

45.Макаров В. О применении метода эволюционной экономики // Вопросы экономики. - 1997. - №3. - С. 18-26.

46.Макашева H.A. Сергей Булгаков: к христианской политэкономии // Общественные науки и современность. 1994. № 3. С. 27-36.

47.Макашова H.A. Этика и экономическая теория // Общественные науки и современность. -1992. - № 3.- С. 12-26. Режим доступу: http://www.ecsocman.edu.ru/images/pubs/2005/04/02/0000207255/2-Makashova.pdf

48.Пахомов Б.Я. Проблема индукции: Карл Поппер и Имре Лакатос // Вопросы философии. - 2009. - №11. - С. 123-132.

49.Райт Э.О. Что такое аналитический марксизм // Вопросы экономики. -

2007. - №9. - С. 121-138.

50.Розмаинский И. Методологические основы теории Кейнса и его «спор о методе» с Тинбергеном // Вопросы экономики. - 2007. - №4. - С.25-36.

51.Розмаинский И. О методологических основаниях мейнстрима и гереродоксии в экономической теории конца - начала века // Вопросы экономики. -

2008. - №7. - С. 89-99.

52.Сударев О.И. Истоки эволюционной парадигмы в экономической теории // Экономический вестник Ростовского государственного университета. - 2008. -Том 6. -№3.-С.81-87.

53.Тамбовцев В.Л. О кризисе в экономической науке // Экономический вестник Ростовского государственного университета. - 2003. - Т. 1. - № 3. - С. 24-27.

54.Тарасевич В.М. Про філософію і методологію фундаментальної економічної науки // Економічна теорія. - 2007.- №1.- С. 100-108.

55.Тарасевич В.Н. К философии экономической теории: прорыв в неизведанное известного // Вопросы экономики. - 2006. - №4. - С. 144-155.

56.Ходжсон Дж. Эволюционная и институциональная экономика как новый мейнстрим? // Экономический вестник Ростовского государственного университета. - 2008. - Том 6. - №2. - С.8-21.

57.Худокормов А. Современная экономическая теория запада (обзор основных тенденций) // Вопросы экономики. - 2008. - №6. - С. 20-41.

58.Чухно A.A. Діалектична філософія та методи економічної теорії // Економічна теорія. -2006.- №4.- С.3-15.

59.Шапиро Н. Дж.М. Кейнс как завершающий экономист «мейнстрима» и предвестник теоретико-методологического плюрализма // Вопросы экономики. -2008. -№1. - С. 120-130.

60.Шаститко А. Предметно-методологические особенности новой институциональной экономической теории // Вопросы экономики. - 2003. - №1. -С.24-41.

61.Шахов М.О. Возможен ли переход от знания о сущем к знанию о должном? // Вопросы философии. - 2009. - №11. - С. 113-121.

62.Шлиссер Э. Экономическая теория и эксперимент: Исаак Ньютон, Милтон Фридмен и Верной Смит // Вопросы экономики. - 2007. - №3. - С. 55-77.

Кафедра ИВС

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ТЕМА 4. ЕВОЛЮЦІЯ МЕТОДУ ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ	\|	Мозаики и росписи

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.034 сек.