Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Тема 10. Сутність, роль та методологічні основі менеджменту

План

1. Суть менеджменту і його необхідність.

2. Основні закони та закономірності менеджменту.

3. Методи управлінської діяльності та принципи їх реалізації.

4. Функції менеджменту, їх класифікація і взаємозв'язок.

Мета теми: вивчення економічної сутності поняття «менеджмент», методів та функцій менеджменту.

Ключові слова: менеджмент, закон менеджменту, закономірність менеджменту, метод менеджменту, економічні методи, адміністративні методи, психологічні методи, функція менеджменту, планування, організацій, мотивація, контроль.

1. Суть менеджменту і його необхідність

Поняття «управління», «менеджмент» відомі практично кожній освіченій людині. Їх значущість особливо ясно була усвідомлена в 20 -30-ті роки минулого століття. Управлінська діяльність перетворилася на професію, область знань - в самостійну дисципліну. Сьогодні очевидний той факт, що високий рівень розвитку сучасного світу здебільшого пояснюється успішними методами управління. У будь-якій сфері потрібні компетентні керівники, їх соціальний шар перетворився на вельми впливову суспільну силу, а професійна діяльність часто є найбільш важливим ключем до успіху.

Сам термін «менеджмент» походить від староангл. manage «рука».

Буквально слово manage означало «об'їжджати коней». Англійською management означає управління.

Оксфордський словник англійської мови дає тлумачення менеджменту як способу спілкування з людьми, влади й мистецтва управління, адміністрадивної одиниці. О.С. Виханський і А.І. Наумов стверджують, що менеджмент є багатоплановим явищем, охоплює всі процеси, які відбуваються в організації і пов'язані як з її внутрішнім життям, так і з її взаємодією з навколишнім середовищем. Р.А. Фатхутдінов виділяє поняття менеджменту як комплексну науку, метою якої є досягнення конкурентоздатних і ефективних управлінських рішень і системи менеджменту організації в цілому. Професор Л. І. Євенко визначає поняття менеджменту як вміння досягати поставленої мети, використовуючи працю, інтелект та мотиви поведінки інших людей. Р. Дафт підкреслює, що це ефективне та продуктивне досягнення мети організації за допомогою функцій планування, організації, контролю над ресурсами.

Менеджмент – явище багатогранне, складне, присутнє в ринковій економіці всіх країн світової спільноти, він організовує економічний і соціальний розвиток регіонів світу, держав і особистостей.

Менеджер - це найманий (запрошений) працівник апарату управління, який має в підпорядкуванні декількох спеціалістів, безпосередньо зайнятих в обслуговуючій або виробничій діяльності і виконує разом з ними поставлену мету.

Керівник - це також найманий працівник, який має у своєму підпорядкуванні декількох менеджерів (кількість їх визначається нормою керованості). Керівники одержують встановлену контрактом заробітну плату, матеріально не відповідають за збитки цієї організації, якщо не доведена їх пряма вина.

Керівник (менеджер) має бути освіченою людиною в галузі виробництва, знати кон’юнктуру і динаміку ринку, володіти знаннями з технології і організації виробництва, економічних важелів ефективної діяльності підприємства.

Поняття менеджменту часто зв’язують з поняттям бізнесу. Бізнес – це діяльність, спрямована на отримання прибутку шляхом створення та реалізації певної продукції, робіт чи послуг. Управління бізнесом - це управління комерційними, господарськими організаціями. Бізнесмен і менеджер – поняття не тотожні.

Система менеджменту - система наукових підходів і методів, цільової, забезпечуючої, функціональної і управляючої підсистем, сприяюча ухваленню і реалізації конкурентоздатних рішень.

З наукового погляду менеджмент є наукою, що вивчає проблеми управління. Менеджмент як наука є галуззю теоретичних знань про управління підприємством (організацією). Метою менеджменту як науки є встановлення законів, закономірностей, принципів, функцій, форм і методів цілеспрямованої діяльності людей у процесі управління.

Основними завданнями менеджменту як науки є: пояснення природи управлінської праці, встановлення причинно-наслідкових зв'язків в управлінських процесах, виявлення умов, при яких сумісна праця людей виявляється найбільш ефективною.

Важливість і значущість систематизованих наукових знань про управління визначається тим, що вони дозволяють своєчасно і якісно управляти поточною діяльністю організації, прогнозувати можливі варіанти розвитку подій і відповідно до цього розробляти стратегію і тактику функціонування, грамотно здійснювати постановку цілей і завдань.

Нерідко менеджмент розглядають як мистецтво, що спирається на закони, принципи і методи, що лежать в його основі. Такий підхід заснований на тому, що будь-яка організація, як об'єкт управлінської діяльності, є сукупністю складних соціально-технічних систем, на функціонування яких впливають численні зовнішні і внутрішні чинники.

Часто поняття «менеджмент» асоціюється з людьми, чия робота полягає в координації зусиль усього персоналу підприємства для досягнення цілей функціонування. Крім того, поняттям менеджмент може позначатися апарат управління сучасних організацій, незалежно від їх форми власності і цілей діяльності.

У рамках реалізації поставленої мети в менеджменті вирішують наступні завдання:

- пояснення природи управлінської праці;

- встановлення причинно-наслідкових зв'язків в управлінській діяльності;

- виявлення умов, при яких сумісна праця людей є найбільш ефективною.

Менеджмент - це управління організацією, що функціонує в умовах ринкової економіки.

Менеджмент (управління) – вплив одного чи групи менеджерів на інші суб’єкти для спонукання дій, по досягненню поставленої мети при прийнятті на себе відповідальності за результативність впливу.

Менеджмент як вид професійної діяльності передбачає:

1) орієнтацію фірми на потреби ринку і організацію виробництва тієї продукції (послуг), яка може задовольнити споживачів і принести фірмі передбачений прибуток;

2) постійне намагання підвищити ефективність виробництва;

3) самостійність прийняття управлінських рішень і відповідальність за їх ефективну реалізацію;

4) використання новітньої техніки, технології, інформаційних систем управління та ін.

За сферами управління виділяють:

1. Менеджмент персоналузаймається управлінням людьми,мотивацією, організацією їхньої діяльності, перекваліфікацією, розстановкою на робочих місцях тощо.

2. Виробничий менеджментзаймаєтьсяорганізацією виробництва, його технологічними процесами,якістю продукції.

3. Менеджмент маркетингу – це організація взаємодії внутрішнього середовища фірми з умовами ринку.

4. Інноваційний менеджмент – запорука конкурентоспроможності організації, інноваційна стратегія якої повинна включати: розробку планів і програм реорганізацій, розробку нових продуктів тощо.

5. Фінансовий менеджмент – управління фінансами. Фінансовий менеджер керує фінансовими потоками, розміщує вільні кошти в активи, інвестиційні проекти, робить все можливе, щоб фінансові ресурси перетворювались на прибутки й давали додаткові дивіденди.

6. Інвестиційний менеджмент - звичайно включається у фінансовий менеджмент.

7. Стратегічний менеджмент – сфера перспективних проектів, довготермінових бізнес-планів, пошуку резервів розвитку організації.

Слід знати, що управлінська праця розподіляється на рівні управління (рис. 10.1):

- керівники вищої ланки (інституційний рівень);

- керівники середньої ланки (адміністративний рівень);

- керівники низової ланки (технічний рівень).

Рівні управління утворюють конструкцію організаційної структури фірми, що зображується у вигляді ієрархічної піраміди управління, де кожна ланка займає своє чітко визначене місце і виконує певні функції.

У табл. 10.1. наведено характеристику представників трьох рівнів управління та визначено їхні пріоритетні функції.

Поділ управлінської праці за вертикаллю та горизонталлю є передумовою формування ефективної організаційної структури управління.

Рис. 10.1. Графічне зображення рівнів управління

Цей процес забезпечує чітку ієрархію, спеціалізацію управлінської праці, функціональний розподіл, що сприяє зростанню ефективності системи менеджменту організації. Збільшення чи зменшення кількості рівнів управління спричинить зниження ефективності менеджменту в організації.

Таблиця 10.1

Характеристика рівнів управління

Рівні управління	Представники рівнів управління	Функції представників рівнів управління
Інституційний рівень	Директор, заступники директора; президент,віцепрезиденти; ректор, проректори та ін.	Забезпечують інтереси і потреби власників, здійснюють стратегічне і загальне керівництво, виробляють політику організації
Управлінський рівень	Завідувач відділом, декан, начальник цеху, начальник відділу тощо	Забезпечують реалізацію політики функціонування організації, розробленої вищим керівництвом, відповідають за доведення деталізованих завдань до підрозділів та їх виконання
Технічний рівень	Майстер, начальник виробничої дільниці, завідувач бюро, завідувач кафедри, старший продавець тощо	Відповідають за донесення поставлених завдань до безпосередніх виконавців та ефективність їх виконання

2. Основні закони та закономірності менеджменту

У процесі розвитку менеджменту сформувалися певні
норми управління організаціями — закони, закономірності та принципи, їх інтегрування є стрижнем науки про управління працівниками.

В управлінській діяльності використовують сталі та незаперечні норми управління організаціями, тобто закони менеджменту:

Закон спеціалізації управління. Передбачає розподіл управлінської діяльності на засадах застосування конкретних функцій менеджменту і таких категорій, як повноваження, компетентність, відповідальність тощо.

Закон інтеграції управління. Спрямований на досягнення єдності зусиль усіх підрозділів, служб, працівників для виконання завдань організації шляхом застосування правил, процедур ієрархії управління, особистих зв'язків, стилів керівництва.

Закон оптимального поєднання централізації і децентралізації управління. Покликаний сформувати оптимальний рівень делегування вищим керівництвом нижчим рівням своїх повноважень з метою досягнення високих результатів і сприятливого психологічного клімату е організації.

Закон демократизації управління. Акцентує увагу
на участі працівників в управлінських процесах, забезпеченні двостороннього спілкування, розвитку особистих і професійних якостей підлеглих тощо.

Закон економії часу в управлінні. Спрямований на
підвищення ефективності управлінської праці, зменшення трудомісткості через впровадження передових методів і прийомів праці.

Закон пропорційного розвитку систем управління.
Передбачає послідовну та перманентну (постійну) еволюцію всіх управлінських систем організації (виробничої, фінансової, соціальної, інформаційної тощо).

Об'єктивні, стійкі, загальні та повторювальні зв'язки між явищами, процесами, категоріями менеджменту є закономірностями менеджменту.

В теорії управління закономірність розглядають як первісне формулювання закону на початку його теоретичного осмислення і дослідження.

Виявлення і суворе формулювання об'єктивних закономірностей у теорії управління можливі і необхідні. Це визначається як особливостями розвитку самої теорії управління від простого опису явища до їхнього пояснення і передбачення, так і практикою управління.

Перша закономірність: єдність системи управління виробництвом.

Єдність системи управління означає стійкість внутрішніх зв'язків системи при зміні стану зовнішнього середовища.

Єдність соціально-економічної системи – одна з найважливіших її характеристик. Вона відображає такі зв'язки між елементами системи, які зберігають її цілісність протягом тривалих періодів зміни стану соціально-економічної системи. Іншими словами, це достатня стійкість внутрішніх зв'язків системи при зміні стану зовнішнього середовища.

У реальній практиці найбільше значення мають наступні форми прояву цієї закономірності:

- єдність принципів управління для всіх ланок і ступенів системи управління;

- єдність організаційних форм системи управління, які виявляються в необхідній уніфікованості (типізації) її структурних характеристик, функціонального поділу управлінської праці і т.д. Іншими словами, це узгодженість організаційних форм систем управління за різними її ступенями та ланками;

- єдність основних функцій управління, що полягає в повноті функціонального змісту управлінської діяльності, тісного зв'язку функцій планування й організації, планування і контролю;

- єдність методів управління, які використовуються для вирішення різних проблем розвитку виробництва, що виявляється у взаємній погодженості застосування економічних, організаційних, соціально-психологічних методів управління;

- єдність процесу управління, що виявляється в його безперервності і ритмічності, погодженості всіх його операцій, стадій, етапів;

- єдність системи управління, що виявляється в однакових вимогах до керівників і інших працівників апарату управління.

Підтримка єдності системи управління має велике значення для вдосконалення управління.

Друга закономірність: пропорційність виробництва і управління.

Одним із найважливіших завдань управління є безперервне сполучення окремих частин системи і її підсистем. Пропорційність необхідна не тільки у всьому народному господарстві, але і в основному осередку виробництва на підприємстві та в об'єднанні як визначена співвідносність розвитку основного та допоміжного виробництва, як одна з умов високої продуктивності праці. Пропорційність вимірюється також і тим, наскільки повно й чітко буде обслуговане нове виробництво, щоб воно могло з найменшими витратами дати суспільству необхідну продукцію.

Пропорційність основного і допоміжного виробництва зумовлена і їхнім технічним рівнем. Так, наприклад, недостатня механізація допоміжного виробництва здорожує продукцію, перешкоджає скороченню витрат на обслуговування основного виробництва.

Пропорційність важлива і всередині основного виробництва, між його цехами і дільницями. Для нормальної роботи підприємства як системи необхідна чітка співвідносність потужності цехів. Наприклад, потужності заготівельних цехів повинні бути трохи вище потужності обробних цехів, що, у свою чергу, мають перевищувати потужності складальних цехів. Порушення цієї вимоги приводить до появи диспропорцій потужності цехів і до порушення ритму всього виробництва.

Третя закономірність: централізація і децентралізація управління.

Оптимальне сполучення централізації і децентралізації управління означає необхідність розподілу завдань, функцій і повноважень (прав і відповідальності по рівнях ієрархії управління).

Централізоване управління являє собою таку побудову системи управління і таку організацію її функціонування, при яких існує безупинна, постійно діюча і досить стійка підпорядкованість кожної ланки системи суб'єкту управління. Воно виражається у вимозі обов'язкової погодженості управлінських рішень, зміст яких визначається єдиними цілями розвитку системи.

Централізоване управління не означає гранично твердої регламентації діяльності кожного з елементів системи. Повна централізація управління в соціально-економічній системі в принципі неможлива. Визначена самостійність складових її елементів обумовлюється різними умовами їхнього функціонування, усю сукупність яких неможливо в достатньому ступені врахувати централізовано.

В системі управління кожна ланка має свої умови функціонування, свої в чомусь специфічні інтереси. Враховувати їх в управлінні можна лише за допомогою надання права самостійного вирішення тих чи інших проблем, тобто деякої децентралізації управління.

Чим вище концентрація і масштаби виробництва, тим складнішою і важливішою стає координація діяльності великих виробничих комплексів. В цих умовах найменші диспропорції можуть призвести до серйозних втрат, до порушення нормального ходу процесу виробництва, і необхідна координація може бути забезпечена тільки високоцентралізованою керуючою системою. З іншого боку, зростання масштабів виробництва, поглиблення його спеціалізації в умовах високоцентралізованого управління веде до перевантаження служб суб'єкта управління і вимагає делегування його повноважень нижчестоящим рівням, тобто зниження рівня централізації.

Рівень централізації управління змінюється в процесі розвитку виробництва, і ця зміна об'єктивно виявляє тенденцію – закономірність управління. Відповідно до цієї закономірності не можна вважати взагалі поганим чи хорошим високоцентралізоване чи децентралізоване управління. Для кожного етапу розвитку виробництва повинен бути свій, оптимальний рівень централізації.

Головний зміст закономірності зміни рівня централізації управління знаходить своє відображення у порядку розподілу актів управління за ієрархією системи управління і у зміні варіантів цього розподілу по мірі розвитку виробництва та його якісної зміни. У формальному відношенні це, насамперед, розподіл повноважень через вертикаль системи управління і делегування повноважень в процесі управління.

В управлінні важливо, на якому рівні ієрархії приймається рішення, для якого рівня воно призначено, як далекі між собою рівні прийняття і безпосередньої реалізації рішень. Чим вище рівень, на якому приймається рішення, і нижче ступінь, для якої воно призначено, тим вище рівень централізації виробництва.

Четверта закономірність: співвідносність і адекватність керуючої і керованої систем.

Під співвідносністю слід розуміти відповідність керуючої системи керованій. Зміна співвідносності суб'єкта й об'єкта управління відбувається під впливом різних факторів. Найважливішими з них є організаційні і економічні. Вони виявляються в збільшенні вартості управління. Ця тенденція має об'єктивну основу. Вона відбиває об'єктивні тенденції процесів підвищення технічного рівня управління на базі використання дорогої електронно-обчислювальної техніки та інших технічних засобів управління. Вартість управління підвищується також за рахунок нових вимог, запропонованих щодо нього сучасним виробництвом. Вимоги ці визначаються організаційними і соціальними умовами. Якщо порівняно недавно управління могло здійснюватися кадрами з вищою загально-технічною освітою, то сьогодні для управління необхідні кадри із спеціальною підготовкою. Управління стало професією, і цій професії необхідно навчати. Це, зрозуміло, вимагає додаткових витрат на управління.

Зріст вартості управління зумовлений також істотно новими завданнями, що стоять перед апаратом управління. Їхнє вирішення вимагає часом розширення складу фахівців, яких використовують в управлінні. Наприклад, на багатьох підприємствах працюють фахівці з організації управління, соціологи і психологи, програмісти й електронники. Постановка і вирішення нових завдань управління вимагають значних витрат.

Таким чином, закономірність співвідношення керуючої і керованої систем можна сформулювати таким чином: зміни співвідношення керуючої і керованої систем є закономірним процесом розвитку виробництва і визначаються зростаючим рівнем його організаційного, науково-технічного та соціально-психологічного розвитку.

3. Методи управлінської діяльності та принципи їх реалізації

Методи менеджменту в найбільш загальному вигляді є прийомами і способами здійснення послідовних і безперервних функцій менеджменту. Іншими словами, методи менеджменту можна визначити як сукупність прийомів і способів, застосування яких дозволяє забезпечити нормальне і ефективне функціонування підсистем системи управління, що управляють і керованої.

У сучасній теорії менеджменту методи управління класифікуються за самими різними ознаками.

Залежно від масштабів застосування можна виділити загальні, системні і локальні методи управління. Загальні методи застосовні практично в будь-яких управлінських процесах незалежно від їх суті і специфіки. Системні відносяться до конкретних систем управління, а локальні звернені до окремих елементів управлінських систем.

За галузями і сферами застосування можна виділити методи управління, вживані в державному управлінні, бізнесі, торгівлі промисловості і тому подібне

Найбільшого поширення набула класифікація методів управління, обумовлена їх змістом. Виділяють організаційні, адміністративні, економічні і соціально-психологічні методи управління. Тільки характерні відмінності в способах дії на об'єкт управління дозволяють розглядати кожен з вище перелічених методів окремо.

Суть організаційно-розпорядчих методів полягає в тому, що будь-яка спільна діяльність людей повинна бути належним чином організована, тобто спроектована, націлена, регламентована, а також забезпечена необхідними інструкціями, що фіксують правила поведінки персоналу в різних ситуаціях. Іншими словами, необхідно спочатку створити організацію, набрати працівників, розподілити між ними повноваження і відповідальність і вже після цього керувати їх діями.

Виходячи з вищевикладеного, можна стверджувати, що організаційно-розпорядчі методи управління передують самій діяльності, створюють для неї необхідні умови, а отже, є пасивними.

До організаційно-розпорядчих методів управління відносяться:

- підбір, розстановка і робота з кадрами;

- організаційна регламентація (нормування);

- організаційне планування;

- організаційне розпорядництво;

- організаційний інструктаж;

- організаційний контроль;

- організаційний аналіз;

- організаційне проектування;

- узагальнення організаційного досвіду.

Підбір, розстановка і робота з кадрами включає: складання методик і професіограм для оцінки ділових і особистих якостей громадян, що поступають на роботу, зокрема кваліфікаційних таблиць і довідників; розробку типових документів для оформлення прийому на роботу і обліку кадрів; створення систем і документації по атестації і тарифікації кадрів; облік кадрів; періодичну атестацію керівників і фахівців та ін.

Організаційне нормування (регламентація) направлене на створення системи норм, правив, інструкцій і регламентів, базою, що служить, для проектування процесів на підприємстві і управління ними.

Для ефективної організації управління підприємством при строгому дотриманні норм і правил необхідно забезпечити виконання ряду вимог до організаційного нормування (регламентації):

a) нормування (регламентація) повинне поєднуватися із стимулюванням (матеріальним і моральним) і ефективними санкціями за порушення норм (правив);

б) норми (правила) повинні відображати останні дані прогресивного досвіду;

в) норми (правила) повинні бути оптимальними;

г) норми (правила) не повинні бути дуже докладні, тобто не повинні утрудняти, сковувати ініціативу виконавців;

д) норми (правила) повинні сприяти зміцненню особистої відповідальності.

Завдання організаційного планування полягають в тому, щоб розрахунковим шляхом визначити:

- який об'єм роботи необхідно витратити, щоб досягти мети, поставленої перед відповідним підрозділом управлінського апарату або окремим виконавцем;

- яка тривалість в календарному відношенні окремих управлінських операцій і процедур;

- які потреби працівників управлінського апарату в засобах і предметах праці.

Відповідь на вказані питання дає можливість скласти організаційний план, що відображає інформацію про те, що необхідно виконати, на якій ділянці, в які терміни, з якими витратами праці і засобів.

Найважливішим елементом організаторської роботи є забезпечення чіткої цілеспрямованості і злагодженості роботи колективів в рамках певних вимог до якості продукції і деяких обмежуючих умов в частині наданих ресурсів. Основним знаряддям для створення такої цілеспрямованості і злагодженості в управлінні підприємством є оперативно-виробниче планування, що включає чотири основні елементи: завдання, що визначає результати роботи; якісні показники; ліміти ресурсів; план організаційно-технічних заходів.

Організаційний інструктаж припускає інструктаж виконавців в керованій системі; а також фахівців і службовців в системі, що управляє.

Організаційне розпорядництво включає: своєчасну видачу розпоряджень основним, допоміжним і обслуговуючим підрозділам економічної системи; постановку конкретних завдань всім виконавцям в системі, що управляє, нижче стоячим рівням управління; поточне адміністративне розпорядництво в тій, що управляє і в керованій системах в цілях забезпечення технічного, організаційного і економічного регулювання; допомога виконавцям в усуненні виникаючих труднощів в процесі виконання управлінських рішень.

Організаційний контроль припускає контроль виконання: рішень, розпоряджень вищестоящої організації і різних рівнів системи даної ланки підприємства, що управляє, зокрема власних рішень (керівника); дотримання технічних, економічних і організаційних нормативів (правив), технологічних режимів, трудової дисципліни, правових норм і виконання планових завдань.

Організаційний аналіз здійснюється в процесі дослідження системи управління і служить інформаційною базою для організаційного проектування. Проаналізувавши структуру і процес управління, розкривши всі плюси і мінуси, можна виявити організаційні резерви і на цій основі запроектувати таку комбінацію всіх чинників роботи (організація, методи, техніка управління), яка забезпечить якнайкращий результат. Це один з головних методів, якими користуються для вирішення організаційних завдань. Застосовуючи аналіз, необхідно так спланувати роботу, так підготувати її виконання, так навчитися її виконувати і, нарешті, так поставити контроль за її виконанням, щоб вивід із спостережень і аналізу організаційної практики гарантував би найбільшу ефективність діяльності управлінського персоналу при найменших витратах сил і засобів.

Організаційне проектування, що служить одним з головних методів раціоналізації систем управління, здійснюється на базі системи організаційних нормативів і організаційного аналізу, має на меті розробку моделі структури або процесу.

Адміністративно–розпорядчі методи займають особливе місце в системі управління, що витікає з великого значення організаційних чинників в забезпеченні ефективної діяльності економічної системи будь-якого рівня. Адміністративно–розпорядча, організаторська діяльність, направлена на забезпечення виконання всіх необхідних функцій управління, припускає наявність специфічних способів, прийомів її виконання.

Адміністративно–розпорядчі методи дії покликані:

1. Забезпечити організаційну чіткість, дисциплінованість і ефективність роботи управлінського апарату.

2. Підтримувати необхідний розпорядок в роботі підприємства, приводити в дію ухвали, накази і вирішення керівних осіб.

3. Проводити роботу з кадрами, реалізовувати ухвалені рішення.

Адміністративно-розпорядчі методи діють на об'єкт управління побічно, носять директивний характер (накази, розпорядження), дають однозначне вирішення проблеми і прямо впливають на поведінку об'єкту управління.

Адміністративно–розпорядчі методи є системою способів і прийомів, що забезпечують цілеспрямоване, планомірне, злагоджене і ефективне функціонування систем, що управляють і керованої, тобто апарату управління і всіх елементів організації.

Адміністративно-розпорядчі методи управління спираються на:

1. систему законодавчих актів федерального і місцевого значення;

2. нормативно-директивні і методичні документи організації (накази, розпорядження і вказівки керівника);

3. плани, програми і завдання;

4. оперативне керівництво.

Соціально-психологічні методи управління направлені на вищі потреби людини.

До вищих потреб належать потреби в комунікації (тобто соціальні потреби), потреби в пошані і потребі в самовираженні.

Методи управління, засновані на соціальних потребах і потребах в пошані умовно можна віднести до соціальної групи методів управління. Оскільки і спілкування і пошана з боку колег і знайомих чоловік може отримати тільки знаходячись в соціальному середовищі (формальній або неформальній групі).

Психологічні методи припускають дію на потребі людини вищого рівня. Основу таких потреб складають потреби в самовираженні. Для їх задоволення працівникові повинна бути надана якнайповніша свобода в ухваленні рішень і виборі найбільш оптимальних варіантів його трудової діяльності. Тільки в цьому випадку працівник відчуватиме себе більш розкуто, і результати його діяльності будуть ефективнішими.

Разом з можливістю самовираження важливу роль в системі психологічної мотивації працівника займають потреби в пошані. Такі потреби діляться на дві основні групи.

Першу групу складають потреби в пошані з боку інших людей (колег по роботі, друзів, знайомих і родичів). Для задоволення цих потреб людині необхідно періодично чути позитивні відгуки про результати своєї діяльності або відчувати прихильне до себе відношення.

До складу другої групи входять потреби в самоповазі. Задоволення таких потреб досягається за рахунок найбільш чіткого і повного усвідомлення працівником свого місця і ролі в організації і суспільстві, а також за рахунок об'єктивної і позитивної оцінки власних здібностей і можливостей.

Методи управління реалізуються відповідно до певних принципів.

Важливу роль в управлінській діяльності відіграють принципи менеджменту, які на засадах застосування законів і закономірностей менеджменту відображають прикладний характер управління організаціями.

Принципи управління - правила, норми управлінської діяльності. Вони є одним з елементів системи управління і тому, як і вся система, є динамічною категорією. Вони розвиваються, як узагальнення ефективної практики управління в конкретних умовах. Існує безпосередній взаємозв'язок між цілями управління і принципами управління, оскільки принципи управління є одним із засобів досягнення мети. У сучасних принципах управління головна увага приділяється соціальному аспекту управління у зв'язку із зростанням ролі людського чинника. Концепція принципів управління виходить з того, що менеджмент направлений на людину, на те, щоб зробити людей здібними до сумісних дій, зробити їх зусилля ефективнішими. Етика в бізнесі оголошується «золотим правилом» менеджменту. Принципи управління вказані в законі України «Про підприємства в Україні».

Цілеспрямованість. Відповідно до цього принципу
будь-яка діяльність в організації повинна спрямовуватися на досягнення конкретних виробничо-господарських цілей та виконання поставлених завдань.

Урахування потреб та інтересів. Покликаний задовольняти потреби та інтереси працівників з метою досягнення цілей організації на засадах застосування мотивування.

Ієрархічність. Передбачає розташування управлінських посад в організаційній структурі від найнижчого рівня управління до найвищого.

Взаємозалежність. Згідно з ним кожна організація
складається із взаємозалежних внутрішніх змінних (цілі,
структура, технологія, працівники, завдання, ресурси).
При цьому фактори зовнішнього середовища постійно впливають на організацію (відповідно і на її внутрішнє
середовище) та викликають відповідну реакцію з її боку.

Динамічна рівновага. Передбачає безперервний розвиток організації та утримання загальної рівноваги на кожному етапі цього розвитку.

Економічність. Формує засади функціонування організації щодо збалансованості витрат, надходжень тощо, забезпечує розвиток бюджетних відносин.

Активізація. Спонукає організацію до діяльності,
постійного розвитку, впровадження інновацій та ін.

Системність. Відповідно до цього принципу організація розглядається як відкрита система, що складається із взаємодіючих та взаємопов'язаних елементів.

Єдиновладдя. Передбачає наявність єдиного відповідального центру, який здійснює керівництво та координацію діяльності організації з метою досягнення її цілей.

Усі принципи менеджменту взаємопов'язані. Відмова від якогось із них або недостатнє їх врахування в управлінській діяльності знижує якість управлінських рішень та ефективність менеджменту.

Закони, закономірності та принципи менеджменту формують засади сучасної управлінської науки. Власне протягом історичного розвитку менеджменту бачення та тлумачення основних норм та засад управління постійно змінювались.

4. Функції менеджменту, їх класифікація і взаємозв'язок

Зміст менеджменту розкривається в його функціях.

Функції управління- це види трудової діяльності, за допомогою яких суб'єкт управління впливає на об'єкт управління.

Управлінська функція - спеціальна частина управлінської діяльності, яка відрізняється цілеспрямованістю, об'єктивністю, єдністю і однорідністю змісту, обгрунтованістю і однотипністю методів виконання.

Вперше концепція функціонального розподілу праці менеджера зародилася в школі адміністративного управління (А.Файоль). З розвитком менеджменту з'явилися і інші підходи до виділення управлінських функцій. Сучасний інтерес до проблеми структуризації функцій управління пов'язаний з активною зміною змісту управлінській діяльності в умовах формування ринкових відносин і впровадження сучасних інформаційних технологій, а також сучасних технологій управління (управління по цілях, управління по результатах, реінжиніринг, контролінг).

Поняття функція в системі управління багатообразна. Можна виділити функції органів управління і функції окремих працівників управління. У сучасній теорії управління виділяють 2 підходи класифікації функцій управління:

1) заснований на виділенні загальних, універсальних функцій управління. Загальні - функції типові для будь-якого управлінського процесу, який виконується всіма органами управління підприємств всіх форм власності і видів діяльності. До загальних функцій управліннявідносять:

- планування;

- організація;

- мотивація;

- контроль.

2) базується на критерії особливостей об'єкту управління, тобто це приватні або специфічні функції управління. Вони відрізняються різноманіттям і формуються в результаті розподілу праці між підрозділами апарату управління і посадовими особами. Їх кількість і різновиди обумовлені глибиною розподілу праці. Один і той же процес управління можна представити як сукупність загальних або конкретних функцій управління. Кожну загальну функцію через сукупність приватних функцій управління. Наприклад, загальна функція планування складається з планування товарообігу, прибули, витрат, показників по праці і так далі

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Характеристика загальних функцій управління

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.024 сек.