Основні елементи внутрішнього середовища організації

Внутрішнє середовище організації формується керівництвом відповідно до їх уявлень про те, які саме елементи забезпечать його ефективне функціонування й розвиток. Його інтерпретують як універсальне, незалежне від організаційно-правової форми підприємства, що об’єднує всі функціональні сфери діяльності: маркетинг, виробництво, фінанси, кадри, дослідження й розвиток.

Внутрішнє середовище організації– це сукупність факторів, які є об’єктом контролю, регулювання керівництвом. Саме вони формують прибутковість підприємства і мають на нього безпосередній вплив. Виділяють основні елементи (складові) внутрішнього оточення (рис. 11.2.).

Рис. 11.2. Основні елементи внутрішнього середовища організації

Мета – це конкретний кінцевий результат, якого прагне добитися група людей, які працюють разом. Керівництво розробляє цілі і ознайомлює з ними всіх працівників підприємства. Цей процес являє собою могутній механізм координування, що дає можливість працівникам дізнатися до чого вони мають прагнути. Ціль завжди передує усвідомленій діяльності людей, є мотивом, що спонукає їх до дії, оскільки формується на основі їхніх потреб, інтересів. Ціль обирають, конструюють у вигляді ідеальної моделі стану системи в майбутньому.

На основі цілей організація формулює задачі, що мають бути вирішені в процесі досягнення цілей. Задачі більш конкретні і мають не тільки якісні, але і кількісні, просторові і часові характеристики.

Наступним елементом внутрішнього середовища є структура організації,під якою треба розуміти логічні відносини рівнів управління і функціональних одиниць, побудовані у такій формі, що дає змогу найефективніше досягати поставлених цілей. На формування структури підприємства впливає велика кількість факторів, основними з яких є: специфіка діяльності, розміри підприємства, технологія, масштаби діяльності, стратегія.

Доречно звернути увагу на дві основні концепції, які мають безпосереднє відношення до структури підприємства – це спеціалізований поділ праці і сфера контролю.

Характерною особливістю спеціалізованого поділу праці є закріплення певної роботи за спеціалістами, які виконують її краще, із точки зору підприємства як єдиного цілого. Залежно від виду робіт, узятих за основу розподілу праці, відповідно говорять про виробничу структуру, структуру апарату управління і організаційну структуру управління (рис. 11.3).

Розподіл задач, пов'язаних з машинами, устаткуванням, інструментами, сировиною та іншими засобами праці формує виробничу структуру підприємства. Вона найбільшою мірою із перерахованих вище факторів залежить від обраного типу технології.

Виробнича структура – це групування конкретних задач у межах виробничих підрозділів (цехів, дільниць), які між собою пов'язані єдиним технологічним ланцюжком.

Поряд із горизонтальним розподілом праці не менш важливим для організації є забезпечення раціонального вертикального розподілу праці. Це дає можливість визначити кількість рівнів управління, побудувати управлінську вертикаль і сформувати скалярні ланцюги (ланцюги команд), за якими має здійснюватись керівництво або надходити інформація на вищі рівні управління. В даному разі уже йтиметься про структуру апарату управління організацією.

Рис. 11.3. Види структур підприємства залежно від виду робіт, узятих за основу розподілу праці

Структура апарату управління – це форма розподілу влади і відповідальності між управлінськими працівниками та сукупності формальних відносин між ними з приводу цього розподілу.

Центральною характеристикою управлінської ієрархії є формальна підпорядкованість осіб на кожному рівні. Менеджер вищого рівня безпосередньо керує кількома підлеглими середньої ланки, які працюють у різних функціональних сферах. Цим менеджерам, у свою чергу, підпорядковується певна кількість лінійних керівників ще нижчого рівня і так далі, аж до рівня простих виконавців.

Число осіб, підпорядкованих одному керівникові, являє собою сферу контролю. Сфера контролю має свої обмеження. При надмірній кількості підлеглих здатність менеджера раціонально скеровувати їхні дії зменшується. Але сфера контролю може бути збільшена за рахунок виділення однотипних видів робіт. В залежності від сфери контролю структура управління може бути багаторівневою (так звана висока структура) або такою, що має мало рівнів (плоска структура).

Об’єднуючу роль щодо розглянутих вище структур відіграє організаційна структура управління. При побудові організаційної структури в першу чергу визначаються функції, які має здійснювати персонал даної організації. Якщо масштаби діяльності організації великі, то працівники, які виконують роботу у межах однієї функції, об'єднуються у спеціалізовані відділи.

Технологія є одним із основних чинників, що зумовлюють конкурентні переваги суб’єкта господарювання, Так, Чарльз Перроу описує технологію як засіб перетворення сировини на продукти і послуги. Люіс Дейвіс розглядає технологію як поєднання кваліфікаційних навичок, обладнання, інфраструктури, відповідних технічних знань, необхідних для здійснення бажаних перетворень у матеріалах, інформації чи людях.

Технологія – це спосіб перетворення вхідних елементів (матеріалів, сировини, інформації тощо) у вихідні (продукти, послуги).

Основна характеристика сучасних технологій – мінливість. Відомий американський фахівець у сфері стратегічного менеджменту Ігор Ансофф виділив три рівні мінливості технології:

- стабільна технологія, яка практично залишається незмінною протягом усього життєвого циклу;

- плодотворна технологія, яка постійно вдосконалюється;

- мінлива технологія, за якої в період життєвого циклу залучають нові базові технології.

Слід при цьому зауважити, що вибір типу технології залежить від того, у якій сфері організація здійснює свою діяльність. Так, існують суттєві відмінності між виробничими технологіями і технологіями обслуговування. В першому випадку переважають багатоланкові технології, у другому – посередницькі та обопільні (інтенсивні).

В Україні у промисловому виробництві виділяють індивідуальні, дрібносерійні, крупносерійні, масові та масово-поточні технології. Що ж стосується невиробничої сфери, то для неї більш притаманні інтенсивні (індивідуальні) технології, а в останній час широкого застосування набули посередницькі технології, особливо у сфері фінансів та торгівлі.

Стрижнем внутрішнього середовища підприємства є людські ресурси. Існує три основних аспекти щодо використання людських ресурсів на підприємстві: поведінка індивіда; поведінка людей в групі; характер поведінки керівника.

Розуміння й управління людськими ресурсами виступає найбільш важливою частиною всього процесу управління та стратегічного аналізу зокрема. Воно залежить від певної кількості факторів, основними з яких є:

- вміння людини (саме за їх допомогою працівники розділяють свої повноваження всередині підприємства);

- потреби (із точки зору управління і стратегічного аналізу підприємство повинно прагнути до того, щоб задоволення потреб працівників сприяло реалізації цілей підприємства);

- сприйняття (цей фактор важливий для розроблення різних стимулів для працівників);

- цінності (дають змогу керівникам об’єднати працівників для досягнення поставлених цілей); вплив навколишнього середовища на особистість.

Організаційна культура – сукупність норм, цінностей, традицій, поглядів, що забезпечує гармонізацію колективних / індивідуальних інтересів працівників, мобілізовує їх ініціативу, виховує відданість організації, поліпшує комунікаційні процеси, морально-психологічний клімат.

Зі сказаного випливає, що між складовими внутрішнього середовища підприємства існує тісний взаємозв'язок. Зміна в одній складовій обов'язково спричинятиме зміни в інших, причому не завжди у бажаному руслі. Так, впровадження нової технології супроводжується зростанням вимог до компетенції працівників, що її обслуговуватимуть. Виникне потреба у фахівцях з відповідними знаннями, це зумовить зміну структури персоналу і повноважень окремих співробітників. Таке може негативно вплинути на поведінку працівників, вони чинитимуть опір нововведенням. До «новачків» ставитимуться упереджено, психологічний клімат погіршиться, продуктивність праці знизиться. Роль «буфера» у такому разі може зіграти організаційна культура. Високий її рівень допоможе успішно реалізувати складну за масштабами і спрямованістю стратегію, а низький – ускладнюватиме реалізацію навіть простої, традиційної для підприємства стратегії.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тема 11. Організація як об'єкт управління	\|	Основні елементи зовнішнього середовища організації

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.