• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Система оцінки відповідності

Оцінка відповідності – процес, що демонструє відповідність продукту, процесу, сервісних послуг, системи, людини або органу заданим вимогам; інакше кажучи, це стосується реле­вантних процедур, щодемонструють відповідність продукту умовам відповідного законодавчого документа.

У тих випадках, коли законодавство Співтовариства вимагає оцінки відповідності, загальноприйнято, що відповідне оціню­вання здійснюють державні органи, виробники або органи, що повідомляються.

Оцінка відповідності підрозділяється на «модулі», які охоп­люють обмежену кількість різних процедур, що застосовуються до самого широкого переліку продукції. Оцінка відповідності, згідно з модулями, ґрунтується або на участі першої сторони (виробника), або третьої сторони (уповноваженого органу). Модулі пов’язані з етапом розробки продукції або з етапом її виробництва, або з першим і другим етапом разом; як правило, відповідно до модуля продукт підлягає оцінці відповідності на етапі проектування, а також на етапі його виробництва.

Кожна Директива Нового підходу описує обсяг і зміст мож­ливих процедур оцінки відповідності, які, як вважається, забез­печують необхідний рівень захисту. Якщо виробник передає розробку або виробництво продукту, він однаково відповідає за проведення оцінки відповідності на обох етапах оцінки.

Модулі дають законодавцеві можливість встановити відпо­відні процедури, щоб виробники могли продемонструвати від­повідність продукту вимогам Директиви щодо типу продукції та відповідних ризиків. При визначенні переліку можливих моду­лів Директиви враховують відповідно до принципу пропорцій­ності, зокрема, такі моменти, як вид продукції, характер пов’я­заних ризиків, економічну інфраструктуру даного сектора й т.д.

Для простої продукції з низьким рівнем небезпеки сертифі­кація виробником називається «Декларацією виробника». Для складнішої продукції з більш високим рівнем небезпеки: сер­тифікація здійснюється третьою стороною (уповноваженим ор­ганом).

Крім того, процедури оцінки відповідності згідно зі спеціальною Директивою Нового підходу повинні аналогічним чином забезпечити (хоча процедури й не є ідентичними) до­статній доказ відповідності продукції прийнятим основним ви­могам. Принцип пропорційності також вимагає, щоб Директиви не містили зайвих процедур, занадто важких для досягнення поставлених цілей, зокрема, викладених в основних вимогах.

Забезпечення вибору, відповідно до Директиви Нового підхо­ду, між двома або більше процедурами оцінки відповідності для того самого продукту може бути виправдане, коли в результаті різного законодавства та традицій у країнах-членах ЄС склалися різні системи сертифікації. Однак ці країни-члени ЄС повинні зафіксувати в їхньому національному законодавстві всі проце­дури оцінки відповідності, встановлені Директивою та гаранту­вати вільний рух усієї продукції, що пройшла процедуру оцінки відповідності згідно з відповідною Директивою. Вибір модулів також може бути виправданий, коли продукт підпадає під дію більш ніж однієї Директиви. У таких випадках завдання полягає в тому, щоб забезпечити виробника загальною процедурою, що міститься у всіх відповідних Директивах або, як мінімум, адекватними процедурами.

І нарешті, вибір може також бути виправданий з урахуванням інфраструктури відповідної галузі промисловості, щоб дати виробникам можливість обрати найбільш підходящу й найбільш економічну процедуру. Деякі Директиви передбачають можли­вість використання процедур, заснованих на методах гарантії якості. У цих випадках виробник також вдається до допомоги процедури або комбінації процедур, у яких не викори­стову­ються такі методи, крім тих випадків, коли відповідність вимо­гам передбачає обов’язкове застосування певної процедури.

5.2.1. Державний нагляд за
підтвердженням відповідності

Підтвердження відповідності продукції є однією зі складових державної технічної політики і спрямована на забезпечення безпеки людини, тварини, майна та охорони довкілля.

Підтвердження відповідності згідно з Законом України «Про підтвердження відповідності» – це діяльність, наслідком якої є гарантування того, що продукція відповідає встановленим зако­нодавством вимогам. Підтвердження відповідності застосову­ється на доринковій стадії введення продукції в обіг і здійсню­ється виробником як самостійно, так і з залученням третьої сторони – органа з сертифікації.

Законом передбачено обов’язкове та добровільне проведення робіт з підтвердження відповідності. Підтвердження відповід­но­сті в законодавчо регульованій сфері є обов’язковим для вироб­ників і постачальників. У законодавчо регульованій сфері під­твердження відповідності виконується на відповідність вимогам технічних регламентів з підтвердження відповідності за вказа­ними в ньому процедурами.

Закон України«Про підтвердження відповідності» (Відо­мо­сті Верховної Ради України (ВВР), 2001, № 32, ст. 169) визначає правові та організаційні засади підтвердження відповідності продукції, систем якості, систем управління якістю, систем еко­логічного управління, персоналу та спрямований на забезпе­чен­ня єдиної державної технічної політики у сфері підтвердження відповідності.

Декрет Кабінету Міністрів Українивтратив чинність на підставі Закону № 2735-VI (2735-17 ) від 02.12.2010, ВВР, 2011, № 21, ст.144 «Про державний нагляд за додержанням стандар­тів, норм і правил та відповідальність за їх порушення». Декрет встановлює правові основи державного нагляду за додержанням стандартів, норм і правил суб’єктами підприємницької діяль­но­сті (підприємцями), визначає їх відповідальність за порушення цих стандартів, норм і правил.

[Вгору] [Вниз]

5.3. Міжнародні та європейські стандарти
з підтвердження відповідності:
стандарти серій ISO 17000, EN 45000

5.3.1. Принципи дотримання
економічної інтеграції у ЄС

Економічна інтеграція у ЄС передбачає дотримання чотирьох принципів [22]: вільний рух товарів, вільний рух людей, рух послуг і капіталів.

Вільний рух товарів спирається на такі основні елементи:

– товари, законно вироблені в тій чи інший країні-члені, повинні вільно переміщуватись у межах усього Співтовариства;

– доказ того, що той чи інший товар не відповідає одній із основних вимог безпеки й санітарії, є обов’язком країн-членів; виробник не зобов’язаний доводити його відповідність;

– країни-члени мають право втручатися тільки тоді, коли той чи інший товар не відповідає одній з основних вимог, що означає зобов’язання країн-членів допускати товари на свої ринки в усіх інших випадках.

При організації роботи щодо приведення стандартів України у відповідність до критеріїв ЄС слід враховувати основні нор­мативні акти та стандартизаційні механізми ЄС. Передусім слід зазначити, що Рада ЄС у травні 1985 р. прийняла резолюцію про новий підхід до технічного узгодження та стандартизації, яка передбачає узгодження приписів і національних стандартів, а також встановлює принципи взаємного визнання на основі прийняття нової стратегії, що ґрунтується на таких п’яти прин­ципах:

– визначення головних вимог, яким повинні задовольняти товари, що реалізуються на ринку для вільного руху в межах ЄС;

– технічні специфікації, які регулюють виробництво і реа­лі­зацію товарів і задовольняють основні вимоги, що визначаються європейським органами зі стандартизації (Європейський комітет зі стандартизації, Європейський комітет зі стандартизації в електротехніці, Європейський інститут зі стандартизації телеко­мунікаційних стандартів тощо);

– впровадження європейських стандартів є добровільним. Відповідність основним вимогам може демонструватися альтер­нативними способами;

– виготовлення товарів згідно з узгодженими європей­ськи­ми стандартами передбачає «презумпцію відповідності» голов­ним вимогам і повинно сприяти спрощенню процесів серти­фікації;

– відповідність основним вимогам або європейським стан­дартам здійснюється шляхом маркування продукту знаком сер­тифікації європейської відповідності (Сonformite Europeenne – CE).

Наведені принципи визначають новий підхід, що встановлює вимоги до товарів у межах формування внутрішнього ринку.

Крім того, важливо враховувати, що в резолюції від 21 груд­ня 1989 р. про глобальний підхід до сертифікації та випробувань Рада Європейських співтовариств заявила, що метою цього підходу є створення в межах внутрішнього ринку однорідного, транспарентного та надійного технічного середовища, яке має забезпечити довіру державним органам, господарчим суб’єктам та споживачам і врешті-решт дозволить підвищити якість то­варів.

Резолюція про глобальний підхід визначає керівні принципи ЄС щодо оцінки відповідності:

– використання «модулів» для різних етапів оцінки відпо­відності (модульний підхід) і критеріїв для визначення та пові­домлення органів у межах цих процедур;

– загальне використання європейських стандартів, що сто­суються забезпечення якості (EN ISO 9000) і вимог, які вису­ваються до вищезгаданих органів (EN 45000), та створення си­стем акредитації;

– сприяння досягненню угод про взаємне визнання, що сто­суються випробувань і сертифікації у нерегламентованій сфері, під егідою Європейської організації з випробувань і серти­фі­кації;

– активне удосконалення існуючих інфраструктур забез­печення якості в межах ЄС з метою мінімізації їх відмінностей;

– розвиток відношень ЄС з третіми країнами шляхом угод про взаємне визнання та програм співробітництва і технічної допомоги.

Певні ускладнення для вітчизняної практики може створю­вати універсальна настанова ЄС щодо імплементації країнами-кандидатами на вступ нормативів ЄС. Так, вважається, що впро­вадження європейських стандартів у національні системи стан­дартів повинно відбуватися без будь-яких змін. Це має важливе значення для забезпечення транспарентності та загального за­стосування їх суб’єктами господарювання. Таке впровадження здійснюється протягом шести місяців з моменту утвердження європейського стандарту.

Для успішного розвитку промисловості країни важливу роль відіграє адаптація до вимог спільної екологічної політики Європейського Союзу. Дані процедури передбачають повний перехід протягом нетривалого перехідного періоду до реалізації в цих країнах екологічної політики ЄС, яка визначається у більше 200 Директивах ЄС (нормативних актах, рішеннях і стра­тегіях). У правовому плані інтерпретація з боку ЄС цієї умови означає «повне узгодження національного законодавства в та­кий спосіб, щоб воно на 100 % відповідало вимогам законо­дав­ства ЄС, причому не тільки на папері, але й, безумовно, на прак­тиці», а саме:

– повну гармонізацію внутрішнього законодавства країн-кандидатів, тобто перенесення в нього (інкорпорацію) чинного законодавства ЄС;

– практичне впровадження вимог законодавства ЄС, у тому числі всіма підприємствами;

– створення адміністративного потенціалу для контролю за його неухильним дотриманням.

За оцінкою Комісії ЄС (1998 р.), перехід до європейських стандартів лише у сфері екологічної політики вимагатиме від
10 країн ЦСЄ значних витрат – близько 120 млрд євро, що відповідає в середньому 2,5 % ВВП щорічно. Оцінки вартості виконання вимог ЄС, зроблені кількома країнам ЦСЄ, так само свідчать про значний масштаб необхідних коштів. Згідно з дани­ми міністерства з питань довкілля Польщі, «виконання базових директив ЄС щодо чистоти води, повітря та грунтів» до 2011 р. коштуватиме від 33 млрд дол. США до 44 млрд дол. США. Зважаючи на те, що на початку століття щорічні інвестиції в Польщі в охорону довкілля вже сягнули від 1,9 млрд дол. США до 2,2 млрд дол. США (1,7 % ВВП), для досягнення її власної нижньої оцінки країні довелося додатково збільшити витрати в цьому десятиріччі більш ніж на 1/3.

Вимоги стандартів ISО\IEC серії 17000 та EN серії 45000 включають такі напрями:

– керування органів з оцінки відповідності;

– керування системами якості органів сертифікації та випро­бувальних (калібрувальних) лабораторій; процедури акриди­та­ції; удосконалення компетентності ООВ, міжлабораторні випро­бування; валідація методик випробувань та калібрувань; метро­логічне забезпечення випробувань і калібрувань; процедури оці­нювання відповідності за ISO/IEC серії 17000.

5.3.2. Глобальний та модульний підходи
до оцінки відповідності

Оцінка відповідності проводиться у кілька етапів (модулів), які можуть виключати один одного. Кожен із модулів пере­слі­дує певні цілі та передбачає певну кількість різних процедур, що використовуються стосовно широкого кола товарів, які серти­фікуються (табл. 4). Одні модулі стосуються фази розробки (ди­зайну) товару, інші – фази виробництва, ще інші – обох цих фаз (рис. 18). Кожна директива нового підходу передбачає обов’яз­кове проходження певних модулів і можливі альтернативні процедури в межах окремих із них.

Таблиця 4 – Основні модулі оцінки відповідності нормам і стандартам ЄС

Рисунок 18 – Узагальнена схема процедури оцінки на
відповідність технічним нормам і стандартам ЄС

Новий підхід піддається певній критиці через притаманні йому недоліки. Це, зокрема, недостатнє врегулювання певних стандартів (наприклад, щодо акустичних іграшок, велосипедів), низький рівень залучення організацій захисту прав споживачів у процеси прийняття гармонізованих стандартів, добровільний характер дії, повільність процесу прийняття та перегляду стан­дартів, низький імідж маркування СЕ серед споживачів і ризик зловживання з боку підприємств тощо [24].

Згідно з Директивою Ради 98/34/EC [25] держави-члени Спів­товариства зобов’язані повідомляти Комісію та інші держави-члени про нові технічні стандарти, які вони планують впрова­джувати.

Якщо упродовж трьох місяців від останніх не надійшло зауважень, держава-член може їх впроваджувати. Ця директива встановлює також процедуру співпраці та обміну інформацією між комунітарними і національними відомствами зі стандар­тизації.

[Вгору] [Вниз]

Читайте також:

1. Active-HDL як сучасна система автоматизованого проектування ВІС.
2. D. СОЦИОИДЕОЛОГИЧЕСКАЯ СИСТЕМА ВЕЩЕЙ И ПОТРЕБЛЕНИЯ
3. II. Бреттон-Вудська система (створена в 1944 р.)
4. III. центральная нервная система
5. ISO9000. Як працює система управління якістю
6. IV. Система зв’язків всередині центральної нервової системи
7. IV. УЗАГАЛЬНЕННЯ І СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ВИВЧЕНОГО
8. The educational system of Great Britain (Система освіти Великобританії)
9. V. СИСТЕМА ПОТОЧНОГО ТА ПІДСУМКОВОГО КОНТРОЛЮ ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ
10. V. Систематизація і узагальнення нових знань, умінь і навичок
11. VI. Система навчаючих завдань для перевірки кінцевого рівня завдань.
12. VI. Система навчаючих завдань для перевірки кінцевого рівня завдань.

Переглядів: 6172