Західно-Європейські низовинні рівнини

Західно-Європейські рівнини розділяють територію Феноскандії і області плоскогір'їв Центральної Європи. До перших відносяться Польська, Північно-Німецька і Фландрська рівнини, витягнуті смугою більш ніж на 1500 км. і шириною 200—500 км. Рівнини приурочені до крупного платформеного прогину між каледонідами Скандинавії з півночі і герцинідами Центральної Європи з півдня з абсолютними висотами від – 4 до 220 м.

У геологічній будові беруть участь палеозойські, мезозойські і кайнозойські породи. При цьому перші представлені соленосними фаціями пермських відкладів мілководих морів, внаслідок чого на території Північно-Німецької низовини сформувалися діапірові соляні купола.

У західній частині пластові низовинні рівнини формувалися на фоні розвитку блокових, зокрема рифтових структур. Поховані рифтові долини домезозойського і юрсько-крейдового віку утворюють складну сітку, що розгалужується, має на континенті продовження у вигляді Рейнського, Лейнського і “грабена Осло”, про який говорилося вище.

Зовнішній вигляд горбистих або горбисто-грядкових рівнин генетично пов'язаний з льодовиковою акумуляцією. Границі четвертинного заледеніння не поштрювалися західніше від р. Эми (7° сх. д.), а на півдні проникали до Судет. На Північно-Німецькій і Польській рівнинах виділені сліди трьох заледенінь: эльстерського (окського) - ранньочетвертинного (0_I2); заальського (дніпровського) - середньочетвертинного (О_II2); віслиньського (валдайського) - пізньочетвертинного (О_III2).

У сучасному рельєфі краще всього виражені сліди віслиньського заледеніння, дещо гірше — заальського. Границя останнього проходить поблизу умовної лінії: р. Одер (у витоках) - м. Дрезден - р. Ліппе, за межами якої льодовикові відклади не зустрічаються. Заальське заледеніння - максимальне для Західно-Європейських низовинних рівнин. Границя віслиньського заледеніння проходить поблизу умовної лінії: п-ов Ютландія - р. Ельба - м. Познань - м. Вільнюс.

Мал. 3 Будова західної частини європейського льодовикового покриву в пізньому плейстоцені (за М.Г.Гросфальдом).

1 - границі наземної частини льодовикового покриву; 2 - границя його плавучої частини; 3 - границя між наземною і плавучою частинами; 4 - напрямок руху льоду в межах континентальних шельфів; 5 - плавучий льодовик-шельф; 6 - осушені ділянки шельфу; 7 - головні ріки осушеного шельфу; 8 - при льодовикове озеро на шельфі Північного моря; 9 - вільна від Льоду акваторія Атлантичного океану.

У формуванні рельєфу території велику роль відіграла діяльність післячетвертинних льодовиків. Останній льодовиковий покрив (Q_III3-4) в максимальну фазу свого розвитку закривав всю територію Скандинавії, велику частину Ютландії, Північно-Німецьку і Польську рівнини. Свобідною від льоду залишалася лише частина північноморського шельфу, яка на той час була сушею і де на південь від Доггер-банки існувало прильодовикове озеро, а стік річок був направлений через протоку Ла-Манш на захід (мал.3).

Основними комплексами форм льодовикового акумулятивного рельєфу виступали: грядово-улоговинні, горбисто-моренні і зандрові рівнини. Широкого поширення набули ози і ками, частина улоговин між якими була екзараційного походження. Найглибша екзараційна улоговина виявлена на Сувальському поозер’ї, де зараз в її межах розміщене оз. Ханьча глибиною 108 м.

Для значної площі Польської рівнини характерним є грядово-улоговинний рельєф. Гряди висотою 20 - 30 м протягаються в широтному напрямі на сотні кілометрів і фіксують місця зупинки льодовиків. Окрім гряд - кінцевих морен -зустрічаються ділянки грядових межиріч, розчленовані субширотними маргінальними каналами стоку талих льодовикових вод. Ці канали частково успадковують річки Одер, Ельба, Везер та ін. (рис.4). Окрім того у вигляді окремих комплексів форм рельєфу тут поширені останці льодовикового походження, рівнини перигляціальної денудацїї. Значна частина озерних улоговин виникла при дегляціації вислиньського заледеніння шляхом розпаду краю льодовика на брили “мертвого льоду”. В результаті танення цих брил утворилися озера. За грядами кінцевих морен спостерігаються горбисто-моренні рівнини.

Мал. 4 Схема розміщення моренних гряд і маргінальних долин стоку на Польській рівнині (за Л.Рошком):

1 - 3 моренні гряди різних фаз віслинського зледеніння; 4 - зандрові рівнини; 5 - маргінальні долини стоку талих льодовикових вод; 6 - напрямок руху льодовиків.

На контакті балтійських і норвезьких льодовиків на північному сході Ютландії нагромаджувалися величезні маси талих вод, які по тріщинах проникали під лід і під великим тиском, нерідко проти ухилів підльодовикового рельєфу, пробивали канали стоку і виносили велику кількість уламкового матеріалу. Такі підльодовикові тунелі, судячи по нагромаджених в них піщано-галечниковиз відкладах, тягнулися на багато кілометрів.

Позальодовикова частина Західно-Європейських низовинних рівнин несе сліди активної і тривалої діяльності моря. Досить сказати, що потужність четвертинних відкладів в районі м. Амстердам перевищує 600 м. Плоскі низовини Фландрії покриті четвертинними морськими і річковими піщаними відкладами. Вітри, переносячи пісок, утворили тут високі (близько 30 м) дюни, що тягнуться вздовж побережжя. Однак, найвищі (неоелового генезису) горби не перевищують 8—10 м. І все ж таки ця територія не відноситься до малоактивної в тектонічному відношенні. Деформація вугленосних пластів дозволяє стверджувати, що четвертинні опускання призводили як до складчастих, так і до розривних порушень.

На південь від низовинних рівнин поверхні, складені озерно-морськими відкладами, змінюються межиріччями, які покриті лесовидними суглинками потужністю 6 - 10 м. Тому ці рівнини досить часто називають лесовими. Для вузької (20—70 км) смуги лесових рівнин типовим є ярково-балковий і обвальний рельєф. У розрізах на межиріччях тут виявлено декілька горизонтів похованих грунтів. Ці рівнини утворюють зовнішню смугу низовинних рівнин Західної Європи.

Таким чином, для рельєфу Західно-Європейських низовинних рівнин характерною особливістю є певна зональність: з півночі на південь - льодовикові рівнини з накладеним еоловим рельєфом і морські рівнини, частково перероблені еоловими процесами, змінюються лесовими рівнинами.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Скандінавське нагір'я	\|	Плоскогір'я Месета

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.