МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів Контакти
Тлумачний словник |
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Біологічні властивості Т-залежних і Т-незалежних антигенів
Треба розрізняти поняття антигенності та імуногенності. Антигенність (антигенна специфічність) – це здатність комплементарно зв’язуватися із антиген-специфічними рецепторами Т- і В-клітин. Вона притаманна майже всім відомим речовинам: пептиди, амінокислоти, вітаміни, і навіть АТФ, іони металів тощо. Але якщо просто ввести до організму одну з цих речовин, імунної відповіді не відбудеться. Такі антигени називаються неповними або гаптенами. Гаптени викликають імунну відповідь тільки після кон’югації (зв’язування) з високомолекулярними носіями (н-д білками). Імуногенність – це здатність викликати імунну відповідь, тобто стимулювати цілу низку подій, необхідних для активації імунних клітин. Імуногенність залежить як від структури антигену (якщо М.М. 1×103 – такі речовини не є імуногенами; якщо М.М. 1×103 – 6×103 – лише деякі речовини є імуногенами – інсулін; якщо М.М. більше 6×103 – імуногени), так і від стану імунної системи реципієнта (репертуар білків гістосумісності, Т-клітинних рецепторів). Специфічність – це антигенні особливості, завдяки яким АГ відрізняються один від одного. Існують наступні типи антигенної специфічності: 1. Видова специфічність – це коли АГ одного виду відрізняються від АГ іншого виду. Наприклад, пляма крові людини відрізняється від такої у тварини. Вважається, що багато макромолекул одного організму несуть відбиток видоспецифічності. Наявність видової специфічності має велике біологічне значення. 2. Групова специфічність – це специфічність, яка зумовлює відмінність між особами одного виду. Антигени, завдяки яким особи одного виду відрізняються від інших, отримали назву ізоантигенів. Наприклад, групи крові людей – О, А, В, АВ, які відкрив К. Ландштейнер у 1901. Для людських антигенів крім антигенів АВО відомо біля 70, які об’єднані в 14 ізоантигенних систем. Наявність ізоантигенів свідчить про внутрішньовидову індивідуалізацію організмів. До розряду ізоантигенів належать антигени гістосумісності або трансплантаційні антигени, що зумовлюють внутрішньовидові відмінності клітин і органів, внаслідок цього спостерігається їх несумісність при трансплантації. Пневмококи за своїми полісахаридними антигенами поділяються на І, ІІ, ІІІ, ІV групи. 3. Типова специфічність – ця специфічність більш характерна для мікробних видів. Наприклад, збудники ботулізму поділяються на А, В, С, Д та Е за характером виробленого токсину. 4. Гетероспецифічність – це антигени або комплекси антигенів, які є загальними для представників різних видів. Наприклад, антиген Форсмана є на еритроцитах барана, коней, собак, котів, мишей, курей. 5. Функціональна специфічність – це коли білкові молекули виконують одну і ту ж функцію. В антигенному відношенні вони схожі, але не ідентичні. Наприклад, альбуміни крові, інсуліни. 6. Стадіоспецифічність. Це коли на певних етапах ембріонального розвитку тварин з’являються АГ, яких не було раніше і немає в тканинах дорослих особин. Наприклад, β-фетопротеїн, який належить до так званих ракоембріональних антигенів. Він синтезується клітинами ембріональної печінки, а також пухлинними клітинами при первинному раку печінки. 7. Гаптеноспецифічність зумовлюється тією чи іншою гаптеновою групою. Нову антигенну специфічність можуть мати білки, які комплексуються з лікарськими сполуками, аніліновими барвниками та іншими речовинами, які в цих умовах виступають в ролі гаптенів. Гаптени – це сполуки, що мають ознаки чужорідності, але не мають повноцінних антигенних властивостей. Гаптени набувають властивостей антигенів після сполучення з білками, полісахарідами або високомолекулярними поліелектролітами. Ліпіди, нуклеїнові кислоти також можуть виступати як гаптени. Сполучення гаптена з носієм може бути ковалентним і електростатичним. Приклад гаптенів – амідопірин, хінідин, фенолфталеїн, пікрінова кислота, бензилпеницілін, які можуть адсорбуватися на формених елементах крові і можуть викликати анемію, лейкопенію або пурпуру. Кон’югованні антигени можуть викликати продукцію трьох типів антигенів: проти гаптенних детермінантів, проти власних детермінантів білкової молекули, а також проти тих хімічних модифікацій, що відбулися з молекулою після приєднання гаптену. 8. Патологічна специфічність – це антигени, які властиві патологічно зміненим тканинам. Це опікові антигени, радіаційні, ракові тощо. Особливості взаємодії антигену з антитілом є основою діагностичних реакцій в лабораторіях. Реакція in vitro між антигеном і антитілом складається із специфічної і неспецифічної фаз. В специфічну фазу відбувається швидке специфічне зв’язування активного центру антитіла з детермінантною антигену. В неспецифічній фазі, яка триває більш повільно, з’являються видимі фізичні ознаки проходження реакції (утворення аглютинату, преципітату). Зв’язування детермінанти антигену (епітопа) з активним центром Fab-фрагмента антитіла обумовлене Ван-дер-ваальсовими силами, водневими зв’язками і гідрофобною взаємодією. Методи імунохімічного аналізубазуються на головній функції антитіл специфічно зв’язуватись з антигеном. До методів імунохімічного аналізу належить метод радіальної імунодифузії в гелі (РІД) по Манчіні, розроблений для кількісного оцінювання білкових фракцій в сироватках крові людини. Принцип методу полягає у тому, що антиген, внесений в лунки агарового гелю, що містить моноспецифічну сироватку до цього антигену, дифундуює в гель і, взаємодіючи з антитілом, утворює кільце преципітації. Структура агарового гелю дозволяє дифузію як антигену так і антитіла. Реакція преципітації – РП(вiд лат. praecipito – осаджувати ) – це формування i осадження комплексу розчинного молекулярного антигену з антитілами у вигляді помутніння (преципiтату). Помутніння утворюється при змiшуваннi антигенів з антитілами у еквiвалентних кількостях; надлишок одного з них знижує рівень утворення iмунного комплексу. Реакції преципiтацiї проводять в пробірках (реакція кiльцепреципiтацiї), в гелях, живильних середовищах тощо. Широкого поширення набули рiзновиди реакції преципiтацiї в напiврiдкому гелі агару чи агарози: подвійна iмунодифузiя по Оухтерлонi, радiальна iмунодифузiя, iмуноелектрофорез тощо. Преципітат – комплекс розчинного молекулярного антигену з антитілом у вигляді помутніння. Поява преципітату обумовлена утворенням високомолекулярних комплексів, що складаються з багатьох молекул антигену та антитіла. При надлишку антигену чи антитіла утворюються низькомолекулярні розчинні комплекси і преципітат зникає. Діаметр кільця преципітації пропорційний концентрації антигену. Після інкубації встановлюється лінійна залежність між концентрацією антигена і діаметром кільця преципітації в певному діапазоні концентрацій (Рис 4.1). Кільце преципітації утворюється при досягненні точки еквівалентності між антигеном і антитілом. Кільце преципітації видно візуально. За діаметром кільця преципітації за калібрувальною кривою визначають рівень імуноглобулінів. Калібрувальна крива виражає залежність між рівнем певного Igі діаметром кілець преципітації контрольної сироватки в розведенні 1:2, 1:4, 1:8, 1:16 з відповідною моноспецифічною сироваткою, внесеною в агаризоване середовище. Точка еквівалентності – співвідношенні антиген-антитіло, коли спостерігається утворення преципітату. Сироватки діагностичні моноспецифічні проти IgA, IgG, IgM сухі – це ліофілізати сироваток крові кроликів, кіз чи овець, імунізованих відповідно IgA, IgG, IgM людини і містять антитіла проти відповідних імуноглобулінів. Контрольна сироватка – ліофілізат суміші сироваток донорів (не менше 500 чол) з відомою концентрацією IgA, IgG, IgM. Використовують для побудови калібрувального графіку.
Рис. 4.3. Розведення антитiл Читайте також:
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|