Сон та його гігієнічне значення.

Для нормального розвитку нервової системи дітей велике значення мас організація режиму дня, тобто правильне чергування праці, відпочинку і сну.

Сон — специфічний стан центральної нервової системи, який супроводиться складними фізіологічними процесами. Під час сну втрачається активний зв'язок з навколишнім середовищем. Електрофізіологічними дослідженнями встановлено наявність двох фаз сну. У стані повільного сну, який настає відразу після засипання, сповільнюється частота дихання і скорочення серця, знижується тонус скелетних м'язів, знижується температура тіла, сповільнюється обмін речовин і енергії. Через 1-1,5 години повільний сон змінюється швидким — дихання і скорочення серця стають швидкими, активізується діяльність внутрішніх органів, спостерігаються окремі мимовільні скорочення деяких груп м'язів. Швидкий сон триває 10-15 хвилин. За 7-8 годин сну настає 4-5 змін циклів сну.

Згідно з уявленнями І.П. Павлова, сон за своєю фізіологічною суттю є гальмуванням, яке поширюється по корі і підкіркових утвореннях мозку. При цьому активний сон розвивається під впливом гальмівних умовних подразників, а пасивний — при обмеженні потоку аферентних імпульсів у кору великого мозку. У стовбурі головного мозку знаходяться центри, з якими пов'язані неспання і сон. Підтримання стану неспання зв'язане з активізуючими впливами, що йдуть в кору великого мозку із ретикулярної формації стовбура мозку. Перетинання мозку вище ретикулярної формації викликає у тварин безперервний сон.

Настання сну зв'язують із збудженням структур, які розташовані в області згір'я. Ці структури пригнічують активність ретикулярної формації. Зміна неспання і сну повторює добовий природний ритм — зміну дня і ночі, до якого пристосувалися живі організми. Ще одна причина сну —втома. Сон може настати умовно-рефлекторно, а також при гуморальній регуляції зміни сну і неспання — при дії біологічно активних речовин, вміст яких змінюється протягом доби.

На загальному фоні гальмування кіркових клітин залишаються ділянки, що перебувають у стані активності. Діяльність цих незагальмованих ділянок може викликати суб'єктивні переживання, які людина сприймає як сновидіння.Сновидіння це комбінація вражень, які виникають під час сну і зберігаються в мозку. І.М.Сєченов називав сновидіння небувалими комбінаціями колишніх вражень. Уві сні нормальні функціональні зв'язки між окремими групами клітин кори великого мозку порушуються (більшість з них перебуває в стані гальмування). Цим пояснюється незвичайний, часом фантастичний характер сновидінь.

Інтенсивність кіркового гальмування під час сну не залишається постійною. Подразнення із зовнішнього і внутрішнього середовища, які діють на сплячу людину, можуть приводити окремі ділянки кори ГОЛОВНОЇ О мочку в стан неспання. Звичайно перед засинанням людина намагається усунути усі подразники, які можуть заважати міцному сну: гасить світло, вимикає радіо тощо. Проте усунути всі подразники неможливо. Під час сну подразнення продовжують надходити в центральну нервову систему від рецепторів шлунка, кишечнику, серця, нирок та інших внутрішніх органів. Якщо перевантажити шлунок перед сном їжею, то майже завжди сон супроводжується страхітливими сновидіннями. Незручне положення тіла також може стати джерелом подразнень, які надходять до кори півкуль головного мозку і збуджують певні групи її клітин. Внаслідок цього в мозку розгальмовуються сліди пережитих в минулому вражень, з яких і будуються наші сновидіння. Отже, сновидіння і результатом свої рідної діяльності незагальмованих ділянок кори головного мозку, змінами відображень навколишньої дійсності.

4. ІІорушення вищої червоної діяльності дітей шкільного віку та їх профілактика

Найпоширенішим порушенням діяльності вищої нервової системи є неврози. У нас час в різних країнах, у тому числі й Україні, серед дитячого і дорослого населення відмічається досить високий рівень захворюваності на неврози. Це пов’язано з впливом різних чинників, зокрема не відповідністю сучасного рівня науково – технічного прогресу ступеню розвитку психофізичної адаптації організму людей, особливо дітей і підлітків.

Великий обсяг інформації, передбачений новими шкільними програмами, необхідність постійного її осмислення, засвоєння і запам'ятовування, вимога володіння сучасними технічними засобами, викликана комп'ютеризацією навчальних курсів тощо — це реалії сучасного буття учня середнього загальноосвітнього навчального закладу. Сучасний теми навчання і життєдіяльності дітей і підлітків потребує від них значних нервово-психічних затрат, які на фоні зменшення фізичних навантажень, поганого харчування і екологічних катаклізмів стають факторами виникнення у них невротичних розладів.

Проблему неврозів досліджував відомий фізіолог І.П.Павлов. Встановлені ним три основні причини виникнення функціональних неврозів у тварин (перенапруження процесів збудження, гальмування або їхньої рухливості) викликають неврози в людей.

Невроз — психогенний (як правило, конфліктогенний) нервово-психічний розлад, який виникає в результаті ускладнення особливо важливих для людини життєвих ситуацій. Він виявляється у специфічних клінічних феноменах за відсутності психотичних явищ.

Для неврозу характерні такі ознаки:

1. наявність психогенної причини захворювання, яка пов'язана з особливостями міжособистісних стосунків в соціальному оточенні (класі, сім'ї тощо);

2. домінування емоційних і соматовегетативних порушень в клінічній картині неврозу як специфічних виявів цього захворювання;

3. зворотність клінічних розладів після тривалого відпочинку, соціо- і психотерапії, загально зміцнюючого і транквілізуючого (заспокійливого) лікування.

Таким чином, очевидно, що при неврозах не змінюється анатомічна цілісність ЦНС, а спостерігаються лише функціональні розлади. Це відрізняє їх від органічних захворювань нервової системи, при яких порушення її діяльності обумовлюється пошкодженням нервової тканини.

Характерною особливістю неврозу г усвідомлення хворим своїх порушень, здатність керувати своєю поведінкою та адекватно оцінювати дійсність.

Виникнення некрозів прискорюють специфічні особистісні якості, індивідуально - типологічні особливості ВНД, а також психофізична ослабленість в результаті захворювань, виснаження, інтоксикації тощо. Отже, причина виникнення неврозу зумовлюється взаємодією психотравмуючої ситуації з вихідними характеристиками особистості.

Сучасна класифікація неврозів базується на особливостях клінічних проявів хвороби. Виділяють неврастенію, невроз нав’язливих станів та істеричний невроз.

Неврастенія є однією з найбільш поширених форм неврозів. Для неї є характерне поєднання підвищеної збудливості та дратівливості зі втомою та виснаженням, що швидко розвиваються. Найчастіше мри чинами неврастенії у дітей та підлітків є надмірні емоційні реакції, що є результатом несприятливої сімейної атмосфери, тривалого хвилювання, фізичного та розумового перенапружень. Захворювання може тривати декілька місяців, а за наявності причин, які виснажують організм, набирає ознак хронічного і протікає протягом багатьох років. Сприяють одужанню усунення дії негативних факторів, відпочинок та лікування.

Невроз нав'язливих станів характеризується появою в процесі мислення ідей, уявлень, потягів, сумнівів, спогадів супротив бажанню людини. Незважаючи на критичне ставлення до нав'язливих явищ, людина не може їх позбутися зусиллям волі. Частими проявами цієї форми неврозу є фобічні розлади, наприклад, страх захворіти невиліковною хворобою, страх смерті тощо. Зустрічаються нав'язливий страх висоти сходів, тісних приміщень. Такі переживання є причиною розвитку і піну безнадійності, нерішучості, розгубленості. Ще одним яскравим прикладом нав'язливих станів є віра в забобони. У здорової людини також інколи виникають нав'язливі сумніви чи побоювання, але вони є короткочасними, легко долаються і не підпорядковують собі її поведінку. Невроз нав'язливих станів найчастіше виявляється в дорослих людей, проте формується у дитячому і підлітковому віці.

Істеричний невроз характеризується надзвичайно високою чутливістю до дії зовнішніх подразників, бурхливими проявами експресивності, емоційних та рухових реакцій. Настрій у істериків не стійкий, характерними є швидкий перехід від сліз до сміху і навпаки, а також схильність до фантазування. У них можуть виникати різні емоційні розлади, що виявляються в театральних позах, голосних зітханнях, стогонах, заламування рук, вириванні волосся. Вегетативні розлади виявляються у вигляді порушень діяльності шлунково-кишкового тракту (гикавка, блювання, тощо). До сенсомоторних розладів насамперед належать гіперкінезії (тремтіння рук, ніг, усього тіла), парези, тимчасові розлади мовлення. Ці розлади не пов'язані з органічними враженнями центральної нервової системи і мають функціональний характер.

Слід зазначити, що в дітей та підлітків зустрічаються також так звані системні некрози. Вони доповнюють симптоматику якогось певного некрозу ще й такими виявами, як розлади мовлення, нетримання сечі тощо.

У 60-ті роки XX ст. у медичній, психологічній, педагогічній літературі з'явився новий термін "шкільний невроз". Він характеризується багатьма симптомами (плаксивістю, втратою апетиту, надмірною пітливістю, розладами сну, порушенням мовлення тощо), серед яких домінують стійкий страх перед школою і небажання її відвідувати. Характерно, що симптоми посилюються не лише в тій ситуації, коли потрібно йти до школи, але й при звичайному згадуванні про неї. Прояви клінічної картини цього неврозу можуть зустрічатися і в цілком здорових дітей, проте специфічне поєднання симптомів "шкільного неврозу" відрізняється від звичайної вередливості чи впертості. Для запобігання виникненню і розвитку "шкільного неврозу"потрібно в дошкільний період інтелектуально, морально і фізично стукати дітей до школи: залучати до відвідування підготовчої групи, привчаючи їх до життя в колективі, вдома гратися з дітьми "у шпону", вчити їх читати, писати тощо.

1983 року М.М.Ханашвілі, досліджуючи проблему неврозів, ввів поняття «інформаційний невроз». Причиною пою він визначив одночасну дію тріади таких чинників, як надлишок інформації, нестача часу для її сприймання та обробки і висока мотивація, тобто бажання її засвоєння. Інформаційні неврози виникають у школярів у період семестрових заліків, випускних іспитів, у обдарованих дітей під час підготовки до конкурсів, олімпіад тощо.

Особливої актуальності серед науковців, педагогічної і громадськості набуло питання про попередження дидактогенних нервово - психічних станів. Вони виникають тоді, коли педагог погано поінформований про психофізіологічні особливості учнів і про дію слова як фізіологічного подразника Спілкуючись з учнями, педагог постійно (свідомо чи несвідомо) впливає на психічний стан своїх вихованців, здатен одним словом, жестом чи вчинком викликати позитивний або негативний відгук з боку окремого учня чи всього класу. Таким чином, дидактогенні неврози, або дидактогенії, — це психогенні порушення працездатності або здоров'я дитини чи підлітка, викликані непрофесійними діями вчителя (чи педагогічного колективу) у процесі організації навчання чи виховання. До таких дій, крім негативних комунікативних впливів, слід віднести такі фактори, як обсяг навчального навантаження, характер розкладу, особливості організації навчання (на уроці, під час четвертних чи семестрових заліків, іспитів) та відпочинку (під час перерви, вихідних, канікул).

Учителю слід пам'ятати, що в дітей нервова система більш збудлива, ніж у дорослих, унаслідок чого вона швидше виснажується. Цю особливість центральної нервової системи дітей потрібно враховувати при організації навчально-виховної роботи у школі. Так, якщо на уроці довгий час займаються одноманітною розумовою працею, при якій збуджуються одні й ті самі ділянки ЦНС, то остання швидко стомлюється і діяльність її дуже утруднюється. В результаті в дітей знижується інтерес, увага і взагалі їх працездатність. Тому на уроках учитель мусить застосовувати різні методи і прийоми роботи, тривалість кожного з яких повинна бути по можливості невеликою. При зміні методів і видів роботи навантаження з одних ділянок ЦНС переноситься на інші, і тому значно віддаляється час настання її стомлення З цією ж метою після тривалої розумової праці слід плані топу пати перерви, проводити фізкультхвилинки, протягом яких нервові цеп гри, що посилено працювали, могли б відпочити.

Загальна атмосфера в шкільному закладі повинна визначатися доброзичливим ставленням учасників навчального процесу один до одного, базуватися на повазі як до вчителя. Так і до учня. Послідовності й розумності вимог, громадянській порядності і чесності.

Важливою умовою запобігання порушенням нервової системи у дітей і підлітків є гігієнічна організація сну. Сон – це найбільш повноцінний відпочинок для організму. Позитивні зміни у функціональному стані організму відбуваються лише за умови достатньої тривалості сну, дотриманні режиму засинання і прокидання (табл. 18).

Таблиця 18.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Особливості вищої нервової діяльності дитини	\|	Кількість годин сну, яка необхідна школяру залежно від віку

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.