Актуальні питання управління земельними ресурсами та їх охорони

Нинішня система управління земельними ресурсами України має галузевий характер, крім того, вона недостатньо збалансована (розпорошена) між окремими міністерствами та відомствами. Держкомзем України відповідає за всі категорії земель, Мінагрополітики — за сільськогосподарські угіддя, Держлісгосп — за лісові землі, Держводгосп — за землі водного фонду, а є ще комітети з геології та надр, архітектури і будівництва й інші, що відповідають за земельні ресурси в межах своїх повноважень. За роки проведення реформування земельних відносин земельні ресурси суттєво змінилися. Близько 50% земель знаходяться у приватному володінні (біля 19 тис. новостворених агроформувань) приватно-орендних господарств ринкового типу. Здавалося б, за цих умов повинні діяти чіткі закони, що регулюють управлінням земельних ресурсів. Доводиться констатувати, що такі закони, як "Про оцінку земель". "Про охорону земель", "Про землеустрій", "Про іпотеку земель" майже не застосовуються, оскільки бракує механізмів реалізації, а їхнє фінансування переважно не передбачається.

Сучасна галузева система управління земельними ресурсами України наведена в табл. 1. Вивчаючи цю таблицю, найперше впадає в очі брак надвідомчої структури і фактична незалежність окремих відомств, що управляють земельними ресурсами. Якщо до цього додати суттєву нестачу нормативних документів (актів) і їх переважно відомчий характер, то виходить, що чинна система не створює передумов для розробки оптимальної стратегії управління земельними ресурсами на державномурівні.

Перш ніж запропонувати систему управління земельними ресурсами, проаналізуємо неврегульовані питання, розв'язання яких може стати основою до нового підходу в питаннях управління.

В Україні, починаючи з 1990 року припинено реалізацію державних (союзних» програм підвищення родючості ґрунтів усіх рівнів — національного, обласного, районного, місцевого (сільськогосподарські підприємства). Найважливішим негативним наслідком зменшення обсягів робіт, пов'язаних із охороною родючості, є дефіцитним баланс гумусу (в 1986-1990 pp. — 80 кг/га, у 2001 p. — 490 кг/га) та поживних елементів. За ці роки негативний баланс азоту виріс від -3,1 до -41,5 кг/га; фосфору вії +24,9 до -16,1 кг/га, калію від-0,5 до -56,4 кг/га (дані Національного наукового центру "Інституту ґрунтознавства й агрохімії ім. О.Н. Соколовського УНАН").

В Україні активного поширення набуває ерозія земель, до 30-35% загальна! площі ріллі. Середньорічні втрати ґрунту близько 15 т/га плюс фізична деградація ґрунту. Остання домінує серед інших типів деградацій.

Майже 40% орних земель України зазнають посиленого механічного впливу сільськогосподарської техніки, що проявляється у втраті структурного шару ґрунту, переущільнені, заплавні й таке інше. Крім того, в останні роки відбулося погіршені якості ґрунтів, зниження їхньої потенційної та ефективної родючості, що пов'язав» недосконалою концепцією земельної реформи в Україні, яка залишилася поза увага питання охорони ґрунтів.

Таблиця 1

Органи державного управління	Функції управління
Верховна Рада	Прийняття земельно-охоронних законів та актів (земельний кодекс)
Кабінет Міністрів	Розробка методик та механізмів реалізації підзаконних актів
Органи виконавчої влади з питань:
- земельних ресурсів (Держкомзем)	Раціональне використання та охорона всіх категорій земель
- аграрної політики (Мінагрополітики)	Використання та охорона сільськогосподарських угідь
- охорони природних ресурсів та агроекологічної безпеки(Мінприроди)	Контроль землекористування, земельних ресурсів, їх моніторинг
- лісових ресурсів (Держкомлісгосп)	Контроль за лісовими насадженнями їх охорона, моніторинг
- водних ресурсів (Держводгосп)	Контроль та моніторинг за водними ресурсами
- охорони здоров'я (МОЗ)	Підготовка стандартів, нормативних актів, контроль санітарно-епідеміологічного стану
- архітектури і будівництва (Мінбуд)	Раціональне використання забудованих земель, їх захист
ДП "Інститут землеустрою" ДП "Центр державного земельного кадастру"	Наукове забезпечення грунтоохоронної політики держави, розробка проектів землеустрою та охорони земель
Вищі навчальні заклади (землевпорядні факультети)	Підготовка менеджерів управління земельних ресурсів, інспекторів з охорони земель.

Таким чином основними причинами розвитку деградації ґрунтів України є:

• недотримання законів та нормативних документів з охорони ґрунтів;

• відсутність єдиної загальнодержавної програми використання та охорони ґрунтів (знаходиться на розгляді у Верховній Раді);

• нераціональне співвідношення між ріллею й умовно стабільними угіддями (кормовими угіддями, лісом, болотами, водою);

• нерегульований антропогенний вплив на земельні ресурси;

• дефіцитний баланс гумусу і поживних речовин при сучасному використанні ріллі;

• розпорошеність управління земельними ресурсами між міністерствами, відомствами та установами;

• недостатня захищеність агротехнічними, агролісомеліоративними та гідротехнічними заходами (недотримання проектних рішень, проектів землеустрою та сівозмін);

• застарілі ґрунтові обстеження (1959-1961 pp.) та брак моніторингу сільськогосподарських угідь.

Другою нагальною проблемою в управлінні земельними ресурсами в державі є зниження ролі землеустрою у новостворених агро формуваннях.

В умовах широкомасштабного проведення земельної реформи на території сільськогосподарських підприємств України відбулися значні перетворення, які змінили організаційно-правові і організаційно-територіальні форми власності на землю і господарювання на ній, земельні відносини, порушили організацію виробництва і управління ним, знизили ефективність використання земельних та інших ресурсів. У результаті земельних перетворень суттєво збільшилася кількість сільськогосподарських та інших землеволодінь і землекористувачів, порушилися межі, площі, організація території. Так, за роки земельної реформи в Україні кількість землекористувачів і землевласників зросла із 0,8 млн. до 24 млн. Крім того, на території колишніх колгоспів і радгоспів утворилось більш як 38 тис. селянських (фермерських) господарств, 6,7 млн. власників земельних часток (паїв) утворили близько19 тис. нових агроформувань. Поява такої кількості нових користувачів і власників землі дуже ускладнила регулювання земельних відносин, порушила організацію території господарств, що призвело до далекоземелля, черезсмужжя, вклинення та до неправильного встановлення меж новоутворених господарств.

У межах новоутворених сільськогосподарських підприємств з’явилися значні площі земель, що вимагають особливого режиму та умов використання, мають обмеження і земельні сервітути.

Досвід нашої країни і практика зарубіжних що реальним механізмом наведення порядку у використанні земель, регулюванні земельних відносин і перевпорядкуванні території існуючих та новоутворених господарств може бути тільки землеустрій, в процесі якого вирішуються правові, соціально-економічні, екологічні і, що не менш суттєво, економічні завдання. Тому всі дії, пов'язані з перерозподілом земель, утворенням нових землеволодінь і землекористувань, організацією використання і охорони земель, слід здійснювати тільки в порядку землеустрою на підставі проектів землевпорядкування території з відповідним економічним та ґрунтово-екологічним обґрунтуванням.

Зниження ролі держави в здійсненні землеустрою привело до втрати функції планування як основної ланки в системі управління земельними ресурсами, що порушило комплексність у проведенні землевпорядних робіт.

Свого часу на землі колгоспу і радгоспу складалися плани землекористувань (масштаб 1:10000 та 1:25000), ґрунтові та геоботанічні карти, матеріали бонітетів ґрунтів, розроблялися схеми протиерозійних заходів та освоєння меліоративних систем, проекти внутрішньогосподарського землеустрою, робочі проекти організації вирощування сільськогосподарських культур, схеми внутрішньогосподарських доріг, технічна документація щодо водоохоронних зон і прибережних смуг. Усе це давало можливість керівникам і спеціалістам господарств впроваджувати наукові основи землеробства, постійно працювати над підвищенням рівня родючості ґрунтів, захищати землі від ерозійних та інших несприятливих процесів. В Україні упродовж 1957-1961 років було проведено крупно масштабне ґрунтове обстеження земель. За останні 15-20 років ці матеріали майже не поновлювались і застаріли.

У результаті створення нових сільськогосподарських агро формувань у процесі реформування, існуючий планово-картографічний матеріал не відповідає дійсності і потребує негайного поновлення.

За рішенням Уряду, в Україні в 90-х роках було виконано значний обсяг робіт з контурно-меліоративної організації території сільськогосподарських підприємств, що в певній мірі призупинило розвиток ерозійних процесів. Однак, в останні роки ці роботи майже не проводились через брак коштів, що і призвело до включення під розпаювання значних площ деградованих та малопродуктивних сільськогосподарських угідь.

Сільськогосподарські органи разом з аграрними науково-дослідними закладами постійно впроваджували через проекти внутрішньогосподарського землеустрою науково-обґрунтовані сівозміни і, в міру потреби, вносили до них корективи. За останні роки ці сівозміни порушено. В нових агро-формуваннях практично відсутні будь-які сівозміни.

Грошова оцінка земель сільськогосподарського призначення, що здійснена в 1995 році на основі матеріалів третього туру економічної оцінки земель (1988 р.), не враховує в достатній мірі особливості гірських та поліських територій, зокрема матеріалів бонітування ґрунтів. Крім того, за своїм рівнем вона нижча фактичної ціни земель. У зв'язку з цим виникає необхідність загального уточнення методики грошової оцінки сільськогосподарських угідь, а також конкретної оцінки земель новоутворених агроформувань з метою оподаткування, іпотеки землі, встановлення обґрунтованої орендної плати тощо.

В Україні й досі не затверджена загальнодержавна програма охорони земель до 2015 року, не розробляються програми використання і охорони земель по регіонах. Через брак коштів майже припинилися роботи з охорони земель (створення захисних насаджень та лісосмуг, будівництва протиерозійних споруд, рекультивації земель).

Зазначені види робіт мають розроблятися тільки на державному рівні, на підставі обґрунтованих проектних рішень. Для цього вкрай важливо продовжити складання проектів землеустрою новоутворених агроформувань та існуючих господарств. Здійснення землевпорядкування в цих господарствах потребує негайного виконання комплексу землевпорядних робіт — від одержання доброякісних планово-картографічних матеріалів, нових ґрунтових, агроекологічних обстежень, до проектів (схем) землеустрою, в яких було б науково обґрунтовано рекомендації щодо раціонального використання і охорони земель.

Враховуючи викладене слід констатувати наступне:

1. Землеустрій є головним механізмом управління земельними ресурсами землеволодінь та землекористувань. Без складання проекту землеустрою, його розгляду, погодження, затвердження, відведення землі в натурі, видачі державного акта па право власності на землю або право користування нею не можна приступати до використання землі. Крім того, землеустрій — це стійка система регулювання земельних відносин між землекористувачами і власниками землі, їхня взаємодія між собою і державою щодо розподілу, обміну та охорони земель, що і є елементами управління земельних ресурсів.

2. З метою виправлення становища із управлінням земельними ресурсами, що склалося на сучасному етапі, потрібні такі першочергові заходи:

§ вивести з обігу деградовані та малопродуктивні землі;

§ відновити практику розробки щорічних планів підвищення родючості ґрунтів (від країни в цілому до конкретного поля) і вважати їх обов'язковою складовою бізнес-планів господарств незалежно від форми власності;

§ для наукового забезпечення заходів запобігання ерозії і деградації ґрунтів необхідно відновити і розширити дослідження зі створення мереж базових моделей господарств за регіонами;

§ створити мережу ґрунтового моніторингу на базі органів Мінагрополітики, Держкомзему та науково-дослідних установ;

§ передбачити організацію Державної служби охорони ґрунтів при РНБУ;

§ розробити принципово нову методологію та технології обстеження і картографування фунтового покриву України на базі використання даних дистанційного зондування; географічних інформаційних систем та кількісних аналітичних систем контролю, стану ґрунтів;

§ негайно приступити до поновлення планово-картографічного матеріалу на землі сільськогосподарського призначення в межах нових аграрних формувань;

§ здійснити уточнення і перерахунок грошової оцінки сільськогосподарських земель у межах новоутворених агроформуван-ринкового типу і для використання, і для кредитування виробництва, а також з метою об'єктивного оподаткування та встановлення розмірів орендної плати за землю;

§ розробити конкретні проекти оптимізації структури угідь на основі контурно-меліоративної організації території з метою виведення з активного сільськогосподарського обігу деградованих та малопродуктивних земель;

§ відновити складання проектів землеустрою з агроекологічним обґрунтуванням території новоутворених агроформувань.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Система і функції управління у сфері використання і охорони земель	\|	Тема 7. Система і повноваження органів державного управління у сфері регулювання земельних відноси

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.