Види картографічної генералізації

Картографічна генералізація проявляється у відборі картографованих явищ, узагальненні їхньої кількісної та якісної характеристик, узагальненні планових обрисів об’єктів, переході від простих об’єктів до складніших та їх узагальнюючих позначень.

1. Відбір картографованих явищ полягає у обмеженні змісту карти необхідними явищами та об’єктами та виключення інших. Це робиться за допомогою цензів – границь відбору об’єктів різних категорій, які визначаються кількісними чи якісними показниками. Вони встановлюються двояко: як виключаючі: виключаються річки довщиною менше 10 км, виключаються населені пункти із людністю менше 10 000 мешк.; як вибіркові: показуються всі районні центри, незалежно від людності, всі притоки другого порядку, незалежно від довжии.

Норма відбору вказує кількість об’єктів, які зберігаються для показу на 1 дм² площі карти. Цензи і норми відбору істотно різняться між собою: при цензовому відборі підхід до об’єктів індивідуальний (задовольняє чи ні об’єкт вимоги цензу); норма відбору має статистичний зміст – визначається ступінь представництва сукупності об’єктів.

І цензи і норми відбору встановлюються, виходячи із призначення та масштабу карти, а в межах карти змінюються для різних географічних районів, враховуючи особливості території.

2. Узагальнення кількісної характеристики полягає у переході від неперервної шкали до ступінчастої і далі до укрупнення інтервалів, в межах яких зміна кількісного показника не знайде свого відображення на карті. Наприклад, людність поселень. На топокарті масштабу 1:10 000 дано 4 групи сільських поселень – менше 100, 101–500, 501–1 000, більше 1 000; на карті масштабу 1:1 000 000 – 2 інтервали: менше 1 000, більше 1 000 мешканців.

3. Узагальнення якісної характеристики проводиться з метою скорочення числа якісних відмін в даній категорії об’єктів. Це здійснюється: 1) заміною дрібних класифікацій узагальненими (знак хвойного, мішаного, листяного лісу на топокарті замінюється на дрібномасштабній карті одним знаком – ліс); 2) виключенням низьких ступенів класифікації (при характеристиці населених пунктів за адміністративною ознакою виключаються особливі знаки для сільських і районних рад).

4. Геометричний бік генералізації полягає у продуманому спрощенні планових обрисів об’єктів – лінійних і площинних, але при цьому зберігаються особливості обрисів, характерні для даного об’єкта, та ті, що виділяють його суттєві ознаки. Інколи при цьому втрачаються деякі деталі зображення, збільшуються інші, занадто спрощуються (обриси населеного пункту на крупномасштабній карті замінюються знаком ”пунсон“ на дрібномасштабних).

5. Перехід від окремих об’єктів їхнім збірним позначенням проявляється в заміні знаків окремих об’єктів позначеннями узагальненого поняття (населений пункт: окремі будівлі®квартали®загальний контур®пунсон; нафтопромисли: окремі свердловини®родовище®група родовищ®басейн). Інший шлях – об’єднання об’єктів різних категорій спільним знаком (заміна суміжних дрібних контурів чагарника і луки спільним знаком ”чагарник на луці“ без зображення границь окремих контурів).

Виділення вказаних сторін (видів) генералізації дає можливість уявити можливі шляхи енералізації, враховуючи, що всі види тісно пов’язані між собою і нероздільні.

Генералізація на карті призводить до протиріччя між вимогами геометричної точності та вимогами географічної вірності (відповідності).

Читайте також:

Суть та фактори картографічної генералізації

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Суть та фактори картографічної генералізації	\|	Написи на географічних картах

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.