Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Специфіка стратегії виробництва товару

Виробнича стратегія — частина загальної стратегії, спрямованої на виробничу діяльність організації.
При розробці виробничої стратегії розвитку організації обирається цільова спрямованість, яка характеризується багатогранним вектором
Qц=f(q1ц;q2ц;…;qnц), де q1ц — qnц — структурні елементи стратегії (цільовий стан об’єкта).
Діюча стратегія підприємства розглядається також як деякий вектор Q0=f(q10;q20;…qn0),
де q0 — структурні елементи діючої стратегії.
Векторна інтерпретація процесу управління стратегічним розвитком виробництва (сервісу) має вигляд:

Рис. 2.2. Векторна інтерпретація процесу управління стратегічним розвитком виробництва (сервісу)

Кут між векторами Qц та Q0 може слугувати мірою відхилення розвитку від цілі виробничого об’єкту, а добуток відношення величин векторів на косинус кута між ними (σφ) характеризує ступінь наближення об’єкта до його цільового стану.
σφ=(Q0 /Qц) •cos(Qц; Q0).
При розробці стратегії фірми зазвичай використовують концепцію Бостонської Консультативної Групи (БКГ). Стратегія розробляється через аналіз загроз, можливостей, сил та слабкостей організації.

Рис. 2.3. Матриця стратегій

Ця концепція розглядає загрози і можливості навколишнього середовища, а потім використовує слабкі та сильні сторони самої компанії. Ідея в тому, щоб визначити можливості, які відповідають сильним сторонам фірми, чи хоча б визначити потенційні моменти, котрі за допомогою менеджменту можна розвинути. Аналогічно менеджер шукає спосіб виявити свої слабкості.
Можливості/загрози навколишнього середовища: культурні, демографічні, економічні, політико-правові, технологічні, суспільні/ постачальники, замовники, конкуренти.
Сильні/слабкі сторони компанії: вимоги до капіталу, здібності менеджерів, рентабельність, потужність / завантаження, продуктивність, технічна компетентність, нововведення, позиції на ринку.
Розглянемо комплекс стратегічних та виробничих рішень, які являються типовими структурними елементами стратегії виробничих (сервісних) підприємств.

7.Особливості сфери послуг, які впливають на операційну стратегію

Стратегія процесу - це підхід, який використовує підприємство для перетворення ресурсів в товари та послуги. Об'єктом стратегії процесу є знаходження шляху виробництва товарів, що задовольняє потреби покупця та специфіку виробництва за ціною та іншим управлінським критеріям. Відібраний процес буде мати довготривалий ефект за такими критеріями як гнучкість, ціна та якість товарів, що виробляються. Зрозуміло, що багато стратегій фірм визначаються часом, що витрачається на прийняття рішень при виборі процесу. Виділяють три типи стратегій:

- Сфокусовані на процесі. Більш ніж 75% виробництва продукції у західних країнах виконується в дуже малих обсягах або партіях різноманітних товарів - так звані "замовлення на виготовлення". Малий обсяг товарів може бути диверсифікованим, тобто різноманітним. Здатність виробництва, що дозволяє організовуватися біля такого процесу, дає стратегія, яка сфокусована на процесі.

- Сфокусовані на товарі. Значний обсяг виробництва та невелика різноманітність процесів характеризують стратегії, які сфокусовані на продукті. Можливості виробництва фокусуються навколо товарів. Такі процеси також мають назву тривалих, неперервних процесів.

- Стратегії процесів, які повторюються. Виробництва, які займають проміжне положення між тривалими та процесами, що змінюються, - це процеси, що повторюються. Такі процеси використовують модулі, які являють собою частини та компоненти, які попередньо виготовляються, часто з використання тривалих процесів. Лінії з процесами, що повторюються, - класичні складальні конвеєри, які широко використовуються на підприємствах. Стратегія повторюється, вона більш структурована та більш послідовна, ніж стратегія роботи на замовлення.

8.Специфіка стратегії прцесу

Виробнича стратегія — частина загальної стратегії, спрямованої на виробничу діяльність організації.
При розробці виробничої стратегії розвитку організації обирається цільова спрямованість, яка характеризується багатогранним вектором
Qц=f(q1ц;q2ц;…;qnц), де q1ц — qnц — структурні елементи стратегії (цільовий стан об’єкта).
Діюча стратегія підприємства розглядається також як деякий вектор Q0=f(q10;q20;…qn0),
де q0 — структурні елементи діючої стратегії.
Векторна інтерпретація процесу управління стратегічним розвитком виробництва (сервісу) має вигляд:

Рис. 2.2. Векторна інтерпретація процесу управління стратегічним розвитком виробництва (сервісу)

Кут між векторами Qц та Q0 може слугувати мірою відхилення розвитку від цілі виробничого об’єкту, а добуток відношення величин векторів на косинус кута між ними (σφ) характеризує ступінь наближення об’єкта до його цільового стану.
σφ=(Q0 /Qц) •cos(Qц; Q0).
При розробці стратегії фірми зазвичай використовують концепцію Бостонської Консультативної Групи (БКГ). Стратегія розробляється через аналіз загроз, можливостей, сил та слабкостей організації.

Рис. 2.3. Матриця стратегій

Ця концепція розглядає загрози і можливості навколишнього середовища, а потім використовує слабкі та сильні сторони самої компанії. Ідея в тому, щоб визначити можливості, які відповідають сильним сторонам фірми, чи хоча б визначити потенційні моменти, котрі за допомогою менеджменту можна розвинути. Аналогічно менеджер шукає спосіб виявити свої слабкості.
Можливості/загрози навколишнього середовища: культурні, демографічні, економічні, політико-правові, технологічні, суспільні/ постачальники, замовники, конкуренти.
Сильні/слабкі сторони компанії: вимоги до капіталу, здібності менеджерів, рентабельність, потужність / завантаження, продуктивність, технічна компетентність, нововведення, позиції на ринку.
Розглянемо комплекс стратегічних та виробничих рішень, які являються типовими структурними елементами стратегії виробничих (сервісних) підприємств.

9.Сутність, структурна побудова та класифікаційні підходи до операційної системи

Операційні системи можна класифікувати різними способами.
Одним із них є двомірна класифікація, що ґрунтується на характері
виходу і типі процесу переробки ресурсів. Відповідно до неї можна
проаналізувати фактично будь-яку операційну систему.
Типи операційних систем
Тип переробної
системи
Характер створюваної продукції
Виріб Послуга
Проектна (одинична) Будівельний підрядник
Письменник
Художник
Лікар
Муляр
Серійна:
• дрібносерійна;
• великосерійна
Друкарня
Столярний цех
Клінічна лікарня
Авторемонтна станція
Масове виробництво Автоскладальний завод
Швейне підприємство
Аеропорт
Мийка машин
Безперервний процес Нафтопереробка
Вугільна шахта
Радіостанція
“Швидка допомога”
Така класифікація операційних систем застосовується в усіх роз-
винених країнах, а також у вітчизняній практиці.
Проектна система характеризується тим, що кожна одиниця
кінцевої продукції є унікальною за конструкцією, призначенням та
іншими важливими ознаками. Процес виробництва має неповторю-
ваний характер. На випуск кожної одиниці продукції витрачається
відносно тривалий час (тижні, місяці, роки). Усі ресурси операцій-
ної системи спрямовуються на реалізацію одного або кількох про-
ектів. Проект — це система, що використовується, коли продукт дуже
складний, унікальний (наприклад, як у цивільних інженерних про-
ектах). Необхідне устаткування і персонал формуються навколо про-
дукту. Після того, як їх роль у проекті чи проект завершується, вони
звільняються. Наприклад: особливо великі чи незвичайні будівельні
проекти; розвиток чи просування нових товарів; космічні проекти;
комплекс робіт із ліквідації наслідків аварій; обслуговування бан-
кетів тощо.

10.Особливості одиночних операційних систем

Існує декілька видів операційних систем: одинична, серійна, система з масовим виробництвом (масова), неперервна.

операційна система з одиничною перероблюючою підсистемою – орієнтована на одноразові проекти, коли кожна одиниця готової продукції має унікальну конструкцію, розміщення, задачі

 

11.Характеристика серійних операційних систем

Серійний тип переробної підсистеми характеризується виготовленням доволі великої номенклатури виробів, хоча й обмеженішої, ніж в одиничному виробництві. Вироби протягом планового періоду випускають переважно серіями. Під серією розуміють деяку кількість конструктивно подібних виробів, що їх запускають у виробництво. Велико-серійний тип виробництва наближається за своєю характеристикою до масового, а дрібносерійний - до одиничного виробництва.

Прикладом великосерійних систем є виробництво устаткування, електронних приладів і хімічних продуктів тонкого органічного синтезу. У сфері обслуговування: програми з масових щеплень, автоматичні машинні мийки, механізоване збирання врожаю, поштовий сервіс і підприємства швидкого харчування. Застосування такого типу процесів у сфері послуг обмежене, тому що обслуговування має індивідуальний характер.

Прикладом дрібносерійних систем виробництва можуть бути комерційні поліграфічні фірми, компанії, що працюють у літакобудуванні.

Іншою ознакою серійного виробництва є повторення випуску виробів протягом одного або декількох років, що дає можливість закріпляти за деякими робочими місцями низку деталеоперацій та організовувати цей випуск більш-менш ритмічно.

Випуск виробів у відносно великій кількості сприяє значній уніфікації технологічних процесів, виготовленню стандартних або нормалізованих деталей, які входять у конструктивні ряди (серії), великими партіями. Порівняно великі розміри програми випуску однотипних виробів, стабільність конструкції, уніфікація деталей дають змогу використовувати для їх виготовлення спеціальне високопродуктивне обладнання, верстати (автомати, спеціальні оснащення та інструменти).

Повторення випуску продукції забезпечує економічну доцільність детальнішого розроблення технологічних процесів обробки і складання, встановлення у технологічній документації режимів обробки, точних назв верстатів, спеціального оснащення і технічних норм часу.

Організація праці в серійному виробництві відзначається глибшою спеціалізацією, ніж в одиничному. Тут за кожним робочим місцем закріплюють виконання декількох визначених операцій. Це дає можливість робітникові краще вивчити інструмент, пристосування і сам процес обробки, що сприяє вдосконаленню прийомів оброблення, підвищенню продуктивності праці та якості продукції.

Необхідність заміни при переході до нової роботи пристосувань та інструменту вимагає від органів обслуговування виробництва своєчасної і комплектної підготовки та доставки до робочого місця, крім чергової партії деталей, технологічної документації та оснащення.

Обладнання налагоджують спеціальні робітники-налагоджувальники. Об'єктом планування, організації та оперативного управління виробництвом є серії машин і партії деталей, тобто такі об'єкти, які надають можливість завантажувати робочі місця і дільниці протягом значного періоду часу; номенклатура виробів упродовж року стабільна, що створює передумови для встановлення періодичного повторення маршрутів проходження певних деталей та їх комплектів на всіх стадіях виробництва. Це робить економічно доцільним випуск продукції за графіком циклічного повторення з чітким чергуванням виробів у цехах, на виробничих дільницях і робочих місцях.

Для підприємств серійного типу характерна відносно менша, ніж для підприємств одиничного типу, матеріаломісткість, трудомісткість та собівартість однотипних виробів. Вирішальним фактором зниження собівартості продукції є вища продуктивність праці переважно за рахунок значно вищого рівня механізації виробництва.

Розглянемо характерні особливості одиничної та серійної переробних підсистем. Відмінними характеристиками переробних підсистем, які орієнтовані на разові проекти, є те, що кожна одиниця кінцевої продукції унікальна за конструкцією, за завданнями, що виконуються, розміщенням або якимось іншими важливими ознаками. Процес виробництва при тому має одиничний неповторний характер. На випуск кожної одиниці продукції витрачається відносно великий час: здебільшого декілька тижнів, місяців, а то й років (будівництво храму, написання книжки, виготовлення космічного апарата тощо). Усі ресурси виробничої системи в даний момент часу спрямовані на виготовлення одного або декількох продуктів.

12.Специфіка операційних систем масовоговиробництва

Операційна система масового виробництва видає великі обсяги відносно стандартизованих виходів. Операційна система з безперервним процесом виробляє значні обсяги однорідного виходу.

Вимоги, яким мають відповідати сучасні операційні системи (ОС):

1) ОС має бути стабільною, тобто при перетвореннях вона повинна зберігати відносно постійний склад та структуру своїх основних елементів;

2) ОС має бути адаптивною, тобто мати властивість пристосовуватись до змін у зовнішньому середовищі;

3) ОС має бути ефективною, тобто мати високий рівень продуктивності при відносно низькому рівні витрат.

Віднесення конкретної переробної системи загалом до того чи іншого типу виробництва має умовний характер, тому що на кожному підприємстві і навіть в окремих цехах можна зустріти поєднання різних типів організації виробничих процесів.

Тип виробництва справляє вирішальний вплив на особливості організації виробничого процесу. Ці особливості передусім проявляються у формі перебігу виробничого процесу - безперервний (нафтопереробка, виплавка металу, скловаріння) чи перервний (процеси машинобудування та приладобудування); різні технології виробництва; у межах економічно доцільного використання автоматичного, напівавтоматичного і спеціального обладнання; складі устаткування та приладдя; організації робочих місць; складі та кваліфікації працівників; системі управління виробництвом.

Кожен тип виробництва характеризує певний рівень уніфікації і стандартизації виробу. Необхідність виготовлення продукту у великий кількості потребує максимального використання взаємозамінності та уніфікації деталей, щоб скоротити різного роду ручні роботи під час підготовки та складання виробу.

Залежно від типу виробництва значною мірою змінюється і технічний рівень застосовуваних технологічних процесів. Постійність номенклатури і великий обсяг випуску роблять економічно вигідним у масовому виробництві застосування автоматичних верстатів або спеціально налагоджених потокових ліній, використання спеціального оснащення; в одиничному виробництві все це є економічно невигідним.

Характерним для того чи іншого типу виробництва є принцип (метод) розташування верстатів і робочих місць. Чим ближче тип виробництва до масового, тим менша питома вага допоміжних робіт і часу налагодження. Заводи різних типів виробництва відрізняються величиною і структурою трудомісткості та собівартості однотипної продукції. Чим ближче тип виробництва до масового, тим нижча трудомісткість однотипних виробів.

12. Специфіка операційних систем масовоговиробництва

Характерною ознакою масового виробництва є виготовлення заводом однотипної продукції обмеженої номенклатури у великих обсягах протягом тривалого періоду часу. Це створює умови для економічної доцільності широкого застосування у конструкціях виробів уніфікованих і взаємозамінних елементів. Зміна виробів буває дуже рідко і пов'язана, як звичайно, з реконструкцією підприємства.

Масове виробництво охоплює випуск предметів масового виробничого, суспільного, сімейного, особистого споживання. До масового виробництва також можна віднести випуск і споживання широковикористовуваних матеріалів, енергоносіїв, складників, напівфабрикатів, запасних частин.

Термін "масове виробництво" застосовують до продукції, виробленої в кількостях, вимірюваних багатьма тисячами і навіть мільйонами одиниць протягом місяця, року.

Великі обсяги випуску продукції та доволі висока стабільність конструкції роблять економічно вигідним ретельне розроблення технологічних процесів. Операції технологічних процесів диференціюються до окремих переходів, трудових прийомів і виконуються на спеціальному високопродуктивному обладнанні за допомогою спеціального оснащення. Робочі місця вузько спеціалізуються через закріплення за кожним із них обмеженої кількості деталеоперацій. Прикладом масового виробництва є автомобільні заводи, підприємства з випуску матеріалів.

У масовому виробництві обов'язковим є застосування розрахунково-аналітичного методу технічного нормування робіт, оскільки навіть невелика неточність технічної норми при великих обсягах випуску виробів може призвести до порушення виробничих пропорцій. Технічно обґрунтоване нормування є обов'язковою умовою організації синхронізованого безперервного процесу, особливо під час створення безперервно-потокових ліній.

Ретельне розроблення технологічного процесу, застосування спеціальних верстатів і пристосувань дає можливість використовувати працю вузькоспеціалізованих робітників-операторів. Водночас тут широко застосовується праця висококваліфікованих робітників-налагоджувальників. Різко скорочується обсяг ручних робіт, майже повністю усуваються підгоночні роботи.

Як наслідок незмінності номенклатури виробничої програми, великих обсягів робіт усі організаційні умови діяльності заводу стандартизують. При тому будь-яка заміна конструкції виробу, технологічних процесів, систем планування і обліку та інших аспектів організаційно-технічної діяльності підприємства потребує великих затрат праці та фінансів. Звідси виникає потреба у значній централізації усіх функцій управління. Стандартні плани розробляє заводський плановий відділ, технологічні процеси - відділ головного технолога тощо.

 

13.Особливості операційних систем з безперервним процесом

Як правило, безперервне виробництво - це переробка чи подальша обробка неподільних матеріалів або сировини (нафта, хімічні матеріали, молоко, пиво тощо). Виробничий процес протікає у певній послідовності. Такі технологічні процеси характеризуються високим рівнем автоматизації. Ресурси, що надходять на вхід системи, безперервним потоком просуваються через неї, перетворюючись на продукт на її виході. Безперервний процес потребує високих капітальних витрат на його створення.

Переробна підсистема з безперервним процесом виготовляє значні обсяги однорідної продукції. Єдиний спосіб відрізнити окремі одиниці виготовленої продукції полягає у вимірі продукту в якихось довільних одиницях за довжиною, площею, масою або часом. Ресурси, які надходять на вхід переробної підсистеми, безперервним потоком проходять через неї, перетворюючись на продукт на її виході

Цей процес є найпридатнішим для продуктів, які можна легко переміщувати (рідини і гази). Системи безперервного виробництва виробляють великі обсяги високостандартизованої продукції.

У машинобудуванні безперервність виробничого процесу забезпечується використанням автоматизованих систем машин, кожна з яких є комбінацією різнорідних робочих машин, розміщених у технологічній послідовності, об'єднаних засобами контролю, транспортування та управління. При цьому автоматизація має охоплювати виконання не тільки основних технологічних операцій, а й усі допоміжні прийоми роботи: установку, закріплення і зняття деталей та їх переміщення відносно інструменту; перевірку розмірів виробу в процесі його виготовлення; обслуговування машин під час їх роботи; переміщення деталей з операції на операцію; регулювання і налагодження верстатів із програмним управлінням та різного роду автоматизованих систем. Автоматизація докорінно змінює методи організації виробничих процесів, стає інакшим сам характер праці, висококваліфіковані налагоджувальники і диспетчери лише контролюють роботу машин і регулюють їх дію.

 

14.Операційний процес:сутність, структура та принципи організації.

для будь-якого промислового підприємства основою функціонування є виробнича діяльність як сукупність взаємозв’язних процесів, у тому числі виробничих. Поняття та основні складові виробничого процесу

Сутність і основні завдання організації виробництва

Виробничий процес та окремі його операції мають бути раціонально організовані у просторі й часі. З цією метою при проектуванні й організації виробничого процесу доцільно дотримуватися певних принципів

Принципи Зміст принципу
   
Спеціалізації Означає обмеження різноманітності елементів виробничого процесу, передусім зменшення номенклатури продукції, яка виготовлюється на кожній ділянці підприємства, а також різновидів виробничих операцій, що виконуються на робочих місцях. Підвищуючи однорідність виробництва, спеціалізація спрощує його організацію, створює передумови для автоматизації. Це сприяє поліпшенню використання ресурсів, підвищенню якості продукції підприємства, зниженню її собівартості. Рівень внутрішньогосподарської спеціалізації залежить від конструктивної, технологічної та інформаційної уніфікації (зведення продукції, методів її виробництва або їх елементів до єдиних форм, розмірів, структури, складу). Додержання принципу спеціалізації впливає на здійснення інших принципів раціональної організації виробничого процесу.
Пропорційності Потребує узгодження пропускної спроможності процесу, всієї взаємопов’язаної системи підрозділів і машин. Пропорційність досягається тоді, коли сукупна пропорційність технологічно пов’язаних ланок виробництва пропорційна обсягу робіт, що виконуються. Порушення цього принципу призводить до виникнення «вузьких місць» або неповного завантаження окремих підрозділів. На підприємствах із складною структурою виробництва важко досягти повної пропорційності потужностей окремих підрозділів. Вона періодично порушується через освоєння нових виробів, неоднакових темпів зниження їх трудомісткості в різних підрозділах тощо
Паралельності Передбачає одночасне виконання окремих операцій і процесів. Додержання цього принципу є важливим у

 

   
  виготовленні складних виробів, що компонуються з багатьох деталей, вузлів, агрегатів, послідовне виробництво яких потребувало тривалого часу. Паралельність досягається раціональним розчленуванням виробів на складові частини, суміщенням часу виконання різних операцій над ними, одночасним виготовленням різних виробів. Паралельне виконання робіт на робочому місці забезпечується багато інструментальною обробкою заготівок, суміщенням часу виконання основних і допоміжних операцій
Прямоточності Означає, що предмети праці у процесі обробки повинні пересуватися найкоротшим шляхом на всіх стадіях і операціях виробничого процесу, без зустрічних і зворотних переміщень. Для дотримання цього принципу цехи, дільниці, робочі місця розміщують за ходом технологічного процесу. Допоміжні виробництва, склади розміщують якнайближче до підрозділів, які вони обслуговують
Безперервності Потребує, щоб перерви між суміжними технологічними операціями були мінімальними або ліквідовані. Найбільшою мірою цей принцип реалізується в безперервних виробництвах (хімічному, металургійному, енергетичному). У дискретному виробництві, де технологічний процес має широку диференціацію, повністю ліквідувати перерви неможливо. Тому важливим завданням є мінімізація перерв у структурі виробничого циклу через синхронізацію операцій, застосування прогресивних методів оперативного управління виробництвом. Безперервність виробничого процесу треба доповнювати безперервністю роботи обладнання й робітників
Ритмічності Полягає в тому, що робота всіх підрозділів підприємства і випуск продукції мають здійснюватися за певним ритмом, з планомірною повторюваністю. При додержанні цього принципу в однакові проміжки часу виготовляють однакову або таку, що рівномірно зростає, кількість продукції, забезпечуючи рівномірне завантаження робочих місць. Ритмічна робота дає змогу в повному обсязі
   
  використати виробничу потужність підприємства та його підрозділів
Автоматичності Передбачає економічно обґрунтоване звільнення людини від безпосередньої участі у виконанні операцій виробничого процесу. Важливою є реалізація цього принципу у виробництвах із важкими та шкідливими умовами праці. Автоматизуються не тільки виробничі процеси, а й інші сфери діяльності людини
Гнучкості Означає, що виробничий процес має оперативно адаптуватися до зміни організаційно-технічних умов, пов’язаних з переходом на виготовлення іншої продукції або з її модифікацією. Гнучкість виробничого процесу дозволяє освоїти нову продукцію в короткий термін із меншими витратами. Значення принципу гнучкості особливо зростає в умовах прискорених темпів НТП, коли об’єкти виробництва часто змінюються. Гнучке виробництво швидко адаптується до зміни кон’юктури ринку, що підвищує його конкурентоспроможність. Гнучкість виробничого процесу досягається універсалізацією знарядь праці, засобів автоматизації та методів обробки
Гомеостатичності Полягає в тому, щоб виробнича система була здатною стабільно виконувати свої функції в межах допустимих відхилень і протистояти дисфункціональним впливам. Це досягається створенням технічних та організаційних механізмів саморегулювання і стабілізації (оперативне планування і регулювання виробництва, планово-запобіжний ремонт обладнання тощо)

15.Типи операційних процесів

Операційний процес являє собою комплекс завершених взаємопов’язаних дій, які в сукупності створюють будь-яку корисність, що має споживацьку цінність для клієнта.

У найбільш широкому сенсі операційний процес складається з завдань:

забезпечення;

складування;

виготовлення продукції;

збуту;

навчання персоналу;

застосування нових технологій;

управління.

У вузькому сенсі операційний процес розв’язує лише одну задачу – виготовлення продукції, надання послуг, виконання робіт.

Операційні (виробничі) процеси класифікуються за різними ознаками - тип обладнання, що використовується, спосіб впливу на предмети праці, призначення та мета здійснення процесів тощо

Класифікаційна ознака Різновиди операційних процесів
Спосіб впливу на предмети праці § технологічні- здійснюються при безпосередній участі людини § природні- діють виключно природні сили
Характер зв’язку “множина вхідних матеріальних ресурсів – множина кінцевих результатів” § аналітичні - з одного єдиного вхідного ресурсу отримують декілька різновидів готової продукції § синтетичні- з декількох видів матеріальних ресурсів отримують єдиний кінцевий продукт § прямі- з єдиного виду матеріального ресурсу створюється один вид продукції
Тип обладнання, що використовується § відкриті § апаратурні
Ступінь механізації § ручні § машинно-ручні § частково-автоматизовані § комплексно-автоматизовані
Ступінь дискретності § безперервні § дискретні
Призначення та мета здійснення процесів § основні - здійснюється створення продукту, що є метою роботи даного підприємства § допоміжні –завдяки нимстворюються умови для здійснення основних процесів; для промислового підприємства це заготівельні, обробні, складальні та оздоблювальні процеси; § обслуговуючі -пов’язані з розміщенням, збереженням, транспортуванням сировини, матеріалів, напівфабрикатів, готової продукції і здійснюються у рамках складського господарства або транспортних підрозділів

16. 17.Організація операційного процесу у просторі

Ефективність операційного процесу залежить від часу здійснення
і ступеня його неперервності. Вирішальний вплив на ефективність
операційного процесу має форма його організації, яка визначається
диференціацією і розміщенням процесів у просторі й часі.
Диференціація операційного процесу на підприємстві характеризується
трьома основними факторами:
• обсягом і структурою (номенклатурою) виробничої програми;
• часом, який має підприємство у своєму розпорядженні для виконання
сформованої виробничої програми, вираженим режимом
його роботи та встановленими термінами виконання програми;
• простором, який втілюється у виробничій площі і розміщених на
ній робочих місцях.
Основою формування і поєднання операційного процесу у про-
сторі є структура підприємства, тобто сукупність підрозділів, які вхо-
дять до його складу або до складу окремої ланки, а також форми їх
взаємозв’язку.
Операційна структура підприємства залежить від низки факторів.
Сукупність факторів, які впливають на операційну структуру,
Важливу роль в організації операційного процесу мають часові
інтервали,
оскільки взаємозв’язок і поєднання основних елементів
операційного процесу відбувається не тільки у просторі, а й у часі.
Щоб операційний процес відбувся, необхідний певний період часу,
упродовж якого переробна система перетворить усі види ресурсів на .

Фактори, що впливають на операційну
структуру підприємства

Масштаб виробництва
Характер і особливості продукції
Фактори, що впливають на операційну структуру підприємства
Форма і рівень спеціалізації та кооперації підприємства

Методи виготовлення продукції готовий продукт.

Час виробництва продукції відображається в такій
категорії, як виробничий цикл. Отже, основною метою організації
операційного процесу у часі є забезпечення узгодженого й планомір-
ного протікання операційного циклу виготовлення продукції.
Організація виробництва протікає у часі, який характеризує динаміку
процесу, і відбувається у просторі, який відображає статику
операційної системи, тобто її структуру і структуру операційного
циклу. Динамічність процесу є фактором часу і втілюється в опера-
ційному циклі

 

18.Сутність та цілі проектування операційних систем.

Після з’ясування суті операційної системи, елементів і типів її іс-
нування, основних завдань та мети необхідно проаналізувати етапи
її створення, починаючи із проектування виробів і процесів у сфері
виробництва та надання послуг і закінчуючи аналізом проблем,
пов’язаних із визначенням виробничих потужностей, проектуванням
підприємства, організації та нормування праці
Першим етапом створення операційної системи є проектування
виробів і процесів виробництва.
Проектування виробів має бути спрямовано на задоволення потреб
споживачів. Для цього необхідно проаналізувати конкретні
вимогиспоживача
до певного виробу. При цьому розробник пови-
нен розглянути відносну залежність критеріїв проектування виробу
Щоб отримати потрібні характеристики виробу, розробник у
процесі проектування має зробити вибір варіантів за такими напрямами:
Основні критерії проектування виробу
Етапи проектування операційної системи
Етапи проектування операційної системи
Проектування виробів і процесів
Прийняття рішення про обсяг виробничих
потужностей, їх місцезнаходження
Проектування підприємства
Проектування роботи персоналу
та її нормування
• розміри і форми;
• матеріали;
• співвідношення стандартних і специфічних елементів;
• модульні компоненти;
• надлишкові компоненти для підвищення надійності;
• елементи безпеки.
Критерії проектування виробу
Вартість
Елементи розкошів
Якість
Розмір, потужність чи міцність
Надійність в експлуатації
Термін служби
Вимоги до обслуговування,
його простота
Універсальність використання
Безпека експлуатації
Наступним кроком створення операційної системи є проектуван-
ня процесу виробництва, яке передбачає визначення етапів процесу
виробництва виробу, що вже спроектований. Як і при проектуванні
виробу, розробник процесу виробництва має розглянути відносну
значимість таких критеріїв:
• виробнича потужність;
• економічна ефективність;
• гнучкість;
• продуктивність;
• надійність;
• ремонтопридатність;
• стандартизація і сталість результатів;
• безпека, промислова санітарія і гігієна;
• задоволення життєвих потреб робітників.
Щоб забезпечити потрібні характеристики процесу, розробник
має зробити вибір варіантів у таких сферах:
• тип переробної системи (проектна система, дрібносерійне виробництво,
масове виробництво, безупинний процес, комбінація
перерахованих вище варіантів);
• власне виробництво чи придбання деяких складників для виробів;
• методи переробки;
• виконання деяких завдань власними засобами чи передача їх субпідрядникам;
• ступінь механізації та автоматизації;
• ступінь спеціалізації робітників.
Розробка виробу впливає на проектування процесу його вироб-
ництва. Тому розробники і виробів, і процесу виробництва повинні
чітко розуміти, на задоволення яких саме потреб клієнтів спрямована
операційна
система і яка саме компетентність допоможе досягти потрібної
конкурентоздатності.

 

19.Проектування виробів та процесів у сфері виробництва

При проектуванні виробничого процесу основна увага зосереджується на окремих процесах, через які проходять комплектуючі матеріали і складальні вузли під час виготовлення. Найбільш широко при плануванні процесів застосовуються наступні інструменти: операційні маршрутні карти, схеми технологічного процесу, складальні схеми і креслення. Це дуже зручні інструменти як для використання в стійкому режимі виробництва, так і при діагностиці відхилень. Власне кажучи, перший звичайний етап у ході створення будь-якої виробничої системи починається зі складання карт потоків і операцій з використанням одного чи декількох з перерахованих вище інструментів. Вони являють собою ніби "організаційну структуру" виробничої системи.

Складальне креслення - це докладне зображення всіх окремих компонентів продукції.

У складальній схемі використовується інформація, представлена в складальному кресленні, і крім того вказується, яким способом і в якому порядку окремі компоненти продукції повинні з'єднуватися в процесі складання. Часто в схемі наводяться зведення про структуру загального виробничого потоку.

20. Проектування виробів та процесів у сфері послуг

Одна з найбільш специфічних рис сфери послуг полягає в харак-
тері проектування послуг і процесі їх створення.
Характеристика сфери послуг:
1. Споживач присутній у виробничому процесі, тобто є тісний
контакт чи взаємодія зі споживачем.
2. Потрібен високий ступінь індивідуалізації продукту відповідно
до вимог споживача.
3. Роботи у сфері послуг, звичайно, більш трудомісткі, ніж у матеріальному
виробництві.
Ці особливості роблять управління операціями у сфері послуг
важчим щодо забезпечення ефективності, ніж у виробництві то-
варів. Чим вища міра індивідуалізації продукції та вища трудоміст-
кість процесу, тим важче забезпечити його високу економічну ефек-
тивність.
Особливості проектування послуг. При розробці системи надан-
ня послуг слід враховувати такі фактори:
1. Місце розташування підприємства з надання послуг переважно
визначається місцем розташування споживачів, а не вихідних
матеріалів чи інших ресурсів.
2. Потреби і побажання споживачів важливіші за ефективність.
3. Календарне планування робіт залежить здебільшого від споживачів.
4. Визначити та виміряти якість може бути складно.
63
5. Працівники повинні володіти хорошими навичками спілкування
зі споживачами.
6. Виробничі потужності, звичайно, розраховуються за “піковим”
попитом, а не за середнім рівнем попиту.
7. Створення запасів продукції у періоди низького попиту для їх
використання під час “піку” попиту, звичайно, не можливе.
8. Ефективність роботи службовця важко піддається вимірюванню,
оскільки низька продуктивність може зумовлюватися браком
попиту з боку споживачів, а не поганою роботою службовця.
9. Великі підприємства у сфері послуг не типові.
10. Маркетинг і виробництво іноді важко відрізнити одне від
одного.
Методи підвищення продуктивності у сфері послуг:
1. Урізноманітнення послуг, що надаються споживачам.
2. Можливість заміни ручної праці технікою там, де це вигідно.
3. Спрощення процесу з надання послуг (завчасна “виписка” з готелю).

21.Сучасний рівень розвитку операційних систем

 

22.Проектування виробничих потужностей

Виробнича потужність це максимально можливе заванта­ження виробничих підрозділів чи можливість виробництва макси­мального випуску продукції і послуг Існує і більш повне визна­чення потужності. Під потужністю підприємства розуміється здатність робити за спланований період максимально можливий обсяг продукції даного асортименту високої якості при повному і рівномірному використанні трудових ресурсів і забезпеченні за­даного рівня рентабельності.

Потужність підприємства може виражатися в натуральному (тис. шт., машин, тис. м2, м3, тонн і т.п.) і вартісному вираженні випущеної продукції.

Іноді потужність виражається в м2 виробничої площі, кіль­кості обслуговування клієнтів, пасажирів, вантажообігу і т.д.

На основі потужності розраховуються виробничі можливості вхідних і вихідних параметрів для прийняття рішень за виробни­чим планом.

Планування величини виробничої потужності постійно вима­гає коректування під впливом ряду факторів:

• стабільності попиту;

• темпів технологічних змін в устаткуванні і дизайні;

• використовуваної інформаційної технології в технологічному процесі;

• умов конкуренції, пов’язаних, насамперед, з конкурентоспро­можністю продукції чи послуг, а також з вимогами із скоро­чення виробничого циклу.

Враховуються також короткострокові фактори — це можливі зміни у вимогах з потужності, викликані коливаннями попиту (сезонними, випадковими). Ці фактори діють в умовах, якщо відсутній графік замовлень і продукція, що випускається, призна­чена для потенційного споживача. Рішення з потужностей є од­ними з фундаментальних у виробничому плануванні: виби­рається тип потужності, її обсяг, формується графік використан­ня виробничих потужностей.

У виробничу потужність включається все наявне устаткуван­ня, за винятком резерву, величина якого залежить від специфіка­ції попиту на продукцію чи послуги.

Планування типу потужності залежить від товарів і послуг, які виробництво прийняло до використання. Обсяг потужності, кількість і склад необхідного устаткування визначаються спе­цифікацією виробів/послуг, їхньою номенклатурою, а також тех­нологією виробництва.

Важливість цих рішень визначається потенційним їхнім впли­вом на здатність виробництва задовольняти майбутній попит на товари і послуги.

 

23.Проектування місцезнаходження підприємства

У разі розробки проекту будівництва нового підприємства, як правило, виникає проблема пошуку та вибору оптимального місце розташування об'єкта.

Основними критеріямивизначення раціонального розмі­щення підприємства є наявність сировинної та ресурсної баз, близькість центрів споживання і присутність основних елементів інфраструктури.

Промислове підприємство може бути розташоване біля дже­рела сировини, енергії, основних ринків збуту чи виробничої ін­фраструктури, необхідної для успішної реалізації проекту. Вихо­дячи з цих вимог необхідно досягти компроміс та узгодити інтереси при проектуванні місцезнаходження об’єкта будівництва.

При розгляді місцезнаходження об’єкта будівництва проект­ний аналіз не обмежується територією окремої держави, оскільки альтернативні варіанти географічного регіону обов’язково по­винні досліджуватися з точки зору інституційних переваг (полі­тична стабільність, загальноекономічна привабливість країни чи регіону, інвестиційний клімат, податкове поле та ін.). Після вибору географічного регіону для реалізації проекту перед аналітиками постає проблема обґрунтування конкретного місця знаходження проекту — пошук земельної ділянки, її вибір зумовлюється перш за все наявністю сировини та основних рин­ків ресурсів і товарів. Розгляд альтернатив здійснюється, виходя­чи з визначення витрат на транспортування, виробництво і збут при виробництві у різних місцях знаходження об’єкта та їх міні­мізації. Техніко-економічне обґрунтування проекту повинно да­вати достовірні дані, що сировина для виробничого процесу такої якості і у такій кількості буде завжди в розпорядженні, як того вимагає технологія, що розглядається. Ідеальний варіант, коли сировина надходитиме з вітчизняного джерела, а ідеальним дже­релом сировини, в свою чергу, були б побічні продукти існуючо­го виробничого процесу тієї компанії, яка або викидає їх як від­ходи, або продає за дуже низькою ціною.

При аналізі джерел сировини необхідно визначити:

- скільки є потенційних постачальників сировини;

- яка виробнича потужність кожного з них;

- чи є сезонна зміна у постачанні сировини;

- яка якість сировини;

- чи відповідає вона вимогам технології;

- скільки інших виробників конкурують за сировину;

- яка поточна ціна на сировину і як вона може змінитися в майбутньому;

- які методи та вартість перевезення сировини;

- які імпортні мита на сировину;

- чи є якийсь ризик для довкілля, пов’язаний з перевезенням та зберіганням сировини;

- якими можуть бути політичні та економічні взаємовідносини між країнами, постачальниками та споживачами сировини в май­бутньому, що можна передбачити; чи вплине це на постачання.

Іноді вибір місце розташування проекту диктується унікальністю рішень його завдань (будівництво порту, гідроелектростанції, зрошуваних систем і т. ін.), що потребують певних фізичних при­родних характеристик. Трудомісткі технології, що вимагають ви­користовувати висококваліфіковані кадри, логічно призводять до розміщення проекту в районах з достатньою кількістю кваліфікованої робочої сили необхідного рівня. Соціальні проекти залежать від ступеня розвитку соціальної інфраструктури, щільності насе­лення, кількості та розташування установ соціальної сфери.

У випадках, коли метою проекту є досягнення розвитку того чи іншого регіону, освоєння природних скарбів чи захисту нав­колишнього середовища, практично відсутні альтернативні варі­анти регіону реалізації проекту. Як правило, у виборі місце розташування об'єктів таких проектів значну роль відіграють дер­жавні установи.

 

24.Процес проектування підприємства

Управління операційною діяльністю підприємства повинно базуватись на визначених основних категоріях, основними з яких є кінцеві цілі, завдання та критерії операційної діяльності. Ці критерії повинні закладені в основі оцінки діяльності підприємства, яка, в свою чергу, є базою для прийняття управлінських рішень.

Загальний стан операційної системи на промисловому підприємстві характеризується змінами в технологічних процесах, управлінні персоналом, системі якості, системі забезпеченості виробництва інформацією, технологічною документацією, нововведеннями, сировинними, енергетичними, аналітичними ресурсами. Об'єктивна необхідність виділення операційної діяльності в окрему систему обумовлена особливостями сучасних умов господарювання вітчизняного підприємства. Якщо розглядати підприємство як систему, що має свої складові, то місце операційної системи можна відобразити таким чином

До складу операційного трикутника певним чином входять також інноваційна та екологічна системи. На виробничому підприємстві "операційний трикутник" відіграє важливу роль, а саме виконує функції забезпечення ефективного функціонування усіх підсистем системи "підприємство"; регулювання виробничих і господарських процесів; розробка порядку перебігу процесів; контроль якості на різних етапах виробничого процесу, а також входу та виходу; проведення маркетингових досліджень на предмет доцільності виробництва, його якісних та кількісних характеристик.

На основі аналізу наукових і практичних досліджень з даного питання можна зробити висновок, що більшість проблем підприємства відійде на задній план у випадку, коли буде приділятися увага операційній діяльності як системі, а не окремим її частинам. Проблема може бути вирішена при ретельному плануванні усіх аспектів виробничо-управлінської діяльності господарюючого суб'єкта. Тому застосування спеціальної методики проектування операційної системи виробничого підприємства з точки зору менеджменту операцій за її функціональними блоками є вкрай актуальною.

Як правило проектування операційної системи розглядають на рівнях проектування підприємства, продукту, виробничих процесів, потужностей, іноді навіть матеріально-технічної бази. Але проектування системи управління операційної системи не зустрічається в жодній з методик. Саме управлінська ланка є визначальною, адже від якості прийняття управлінських рішень залежить ефективність функціонування операційної системи.

процес проектування операційної системи включає такі основні етапи:

- збір аналітико-інформаційних даних;

- проектування виробів і процесів виробництва;

- проектування потужності операційної системи;

- проектування та розробка виробничих операцій;

- проектування системи управління операційною системою;

- проектування забезпечення функціонування операційної системи.\

Планування операційної діяльності: загальна характеристика

Планування - це перш за все процес напрацювання та прийняття рішень, які дозволяють ефективніше функціонувати та розвиватись підприємству в майбутньому.

Об'єктами планових рішень є: постановка цілей і розробка стратегії підприємства, розподіл та перерозподіл ресурсів в залежності від змін внутрішнього та зовнішнього середовища, визначення необхідних стандартів тощо. Прийняття таких рішень є процесом планування вширокому розумінніцього слова.

У вузькому розумінніцього слова планування - це складання спеціальних документів-планів, що визначають конкретні кроки підприємства по досягненню цілей, що стоять перед ним.

Основними видами планів, які розроблюються підприємством є: стратегічний план; довгостроковий план (складова частина стратегічного); поточні плани; оперативні плани; інвестиційні плани; бізнес-план.

Всі перераховані плани можна об'єднати в наступні основні типи планів:

♦ плани-цілі - набір якісних та кількісних характеристик бажаного стану об'єкту управління та його окремих елементів в майбутньому;

♦ плани для дій, що повторюються, які описують їх строки і порядок здійснення в стандартних ситуаціях;

♦ плани для дій, що не повторюються, складаються для вирішення специфічних, заново виникаючих проблем. Вони характеризують діяльність підприємства в його розвитку і змінах, а не в механічних повторах, їх форми - бюджети, програми, сітьові графіки.

Планування базується на наступних основних принципах: участь максимальної кількості співробітників в роботі над планом вже на самих ранніх етапах; неперервність планування; координація та інтеграція (по вертикалі - координація та по горизонталі інтеграція); економічність (максимум ефекту, але витрати на планування не повинні його перевищувати); створення умов для його виконання; науковий характер планування; пропорційність; органічна єдність планів; комплексність; оптимальність.

Тактичне планування виробництва охоплює часовий горизонт в один рік та більш короткі періоди. Воно відбувається в формі поточних планів, які містять тактику вирішення проблем, що стоять перед підприємством на даний плановий період. Тому тактичне планування ототожнюють з поточним плануванням виробництва, що є сукупністю теорії та практики, підготовки та ведення процесу діяльності фірми, забезпечуючи єдність дій всіх елементів виробництва для досягнення поставлених цілей.

Поточне планування є етапом реалізації стратегічного плану підприємства. За відправну точку поточних планів в ринковій економіці приймають прогноз продажів на поточний рік. На відміну від стратегічного плану дещо змінюються форми представлення поточних планів. Поточне планування являє собою сукупність планів за різними видам діяльності підприємства, тому стосується багатьох сфер.

Короткострокові плани, як складова поточних планів, розробляються підприємством в цілому і по окремим підрозділам на період до одного року в формі календарних планів. Вони стосуються таких сфер як наукові дослідження, маркетинг, матеріально-технічне забезпечення, збут, виробництво. Такі плани складаються з врахуванням замовлень, наявності матеріальних та фінансових ресурсів; в основному представляються у вигляді бюджетів.

Оперативні плани відносяться до періодів від одного до десяти робочих днів, частіше за все вони є добовими. Такі плани складаються з трьох основних елементів:

o виробничих програм цехів, дільниць, ліній, що відображають реальне завантаження виробничих потужностей;

o оперативних завдань цим підрозділам;

o планів-графіків руху виробів та їх окремих частин по технологічному ланцюжку.

Таким чином, оперативні плани визначають завантаження обладнання; послідовність виконання окремих операцій технологічного циклу; час, що відводиться для цього; розстановку людей з врахуванням наявних виробничих потужностей, матеріальних ресурсів, персоналу.

 

27.Контроль реалізації операційної діяльності

Контроль - це систематичний процес, за допомогою якого операційні менеджери регулюють діяльність операційної системи, забезпечуючи її відповідність планам, цілям і нормативним показникам

Для реалізації функції контролю, операційні менеджери проектують (створюють) стандарти та комунікаційні мережі, що служать гарантом того, що виконавці, керівництво, організація (операційна система) виконують відповідні плани для досягненні мети.

Перераховані функції операційного менеджменту не можна розглядати як окремі складового процесу життєдіяльності операційної системи.

Реалізація всіх функцій забезпечується за допомогою методів операційного менеджмент

28.Управління матеріальними ресурсами і виробничими запасами

В теперішній час на основі наукових розробок і господарської діяльності практики підприємств сформулювали основні принципи управління матеріальними ресурсами:

плюралізм джерел забезпечення (матеріальні ресурсі можна купувати як у оптовиків так і в самих виробників даних ресурсів);

самостійність підприємств-постачальників і підприємств-споживачів в використанні ресурсів, що знаходяться в рамках їх власності;

зарегулювання на основі діючих за допомогою керуючих дій елементів державної економічної політики для досягнення збалансованості виробництва з матеріальними ресурсами;

ресурсозбереження і противитратність (ресурсі та витрати мають знаходить у рівновазі на загально необхідному рівні;

ідентифікація використання матеріальних ресурсів в наслідок досягнення максимально можливого ступеню їх задіяння у виробничій обіг, тобто багатоцільового використання головним чином відходів;

комплексність (тобто задіяні всі необхідні матеріальні ресурси);

оперативність (спроможність системи швидко реагувати на потреби ринку та індивідуальні – окремих підприємств-партнерів);

зворотність (можливість переходу продукції як товару з натурально-речової форми в вартісну і навпаки;

сприйнятливість до науково-технічного прогресу (постійний розвиток, нова продукція, реклама, використання новітньої техніки у виробництві, маркетингу);

реалізація пріоритету споживача - задоволення індивідуальних і суспільних потреб в матеріальних ресурсах і послугах на необхідному рівні при найменших витратах;

Ці принципи мають працювати одночасно, бо визначають умови рівноважного стану і ефективного функціонування системи. В протилежному випадку система управління деформується, що призводить до збою в процесі матеріально-технічного забезпечення: виникненню дефіцитних ситуацій при одночасному виникненні надлишку запасів товарно-матеріальних цінностей.

В наш час підприємства забезпечені сучасною обчислювальною технікою за допомогою якої стає можливим моделювання матеріальних потоків з врахуванням впливу різних факторів внутрішнього за зовнішнього середовища підприємства, а також розробка з урахуванням вказаних принципів систем управління матеріальними ресурсами.

Особливість системи управління матеріальними ресурсами в тому, що в ній відсутня ієрархія управління, і рух ресурсів виконується за допомогою реальних економічних важелів. В такій системі всі її користувачі рівноправні (привілегії мають тільки стабільно працюючі підприємства).

В умовах ринкової економіки встановлюється поширений рівень витрат матеріальних ресурсів, який є суспільно необхідним, перевищення ж цього рівня негативно вплине на економіку підприємства – аж до банкрутства.

Управління запасами – це один з видів виробничої діяльності, об'єктом якої є створення і збереження запасів.

Ціль створення запасів на підприємстві – створення буферу між поставками матеріалів, комплектуючих і виключення необхідності безперервних поставок. А ціль управління запасами – знизити щорічні витрати на утримання запасів до мінімуму при встановленні задовільного обслуговування споживачів.

Розроблено багато систем управління запасами, їх вибір залежить від особливостей виробництва, цілей управління, характеру взаємодії з постачальниками матеріальних ресурсів, організації збуту та ін..

29.Інструменти контролю якості

комплекс статистичних методів, що застосовуються для збору й аналізу первинних даних, які доцільновикористовувати в операційній системі під час регулювання стабільності перебігу технологічного процесу.

30.31.Стандарти в системі якості

Система забезпечення якості (система якості) - це сукупність структур, що відносяться до різних сфер діяльності підприємства та здійснюють найбільший вплив на якість при виконанні своїх функцій встановленими методами з використанням необхідних ресурсів підприємства".

Центральною частиною системи якості є служба якості, до складу якої включаються: відділ технічного контролю, відділ (бюро) управління якістю, метрологічна служба, відділ стандартизації і центральна заводська лабораторія. Служба якості організує роботу з якості на підприємстві (створює систему якості), контролює якість продукції, забезпечує виробництво засобами вимірів, проводить внутрішні перевірки системи якості, координує, контролює і здійснює методичне керівництво роботою інших структур, що виконують функції в системі якості.

Цехи-виготовлювачі, конструкторські й технологічні відділи, відділ постачання, відділ праці та заробітної плати, відділ підготовки кадрів, склади та інші підрозділи формують якість і виконують інші функції, що здійснюють істотний вплив на якість. Ці підрозділи в сукупності зі службою якості й складають ту широку організаційну структуру, що прийнято називати системою якості. Ця система покликана вже не тільки управляти якістю, але і забезпечувати якість продукції. Крім виконання управлінських функцій, вона повинна створювати необхідну матеріальну базу і вирішувати проблему зацікавленості та кваліфікації персоналу, тобто формувати основні чинники, необхідні для забезпечення якості.

Ця система і, особливо, її ядро - служба якості - саме і є тим самим суб'єктом управління якістю, що впливає на виробничий процес з метою забезпечення якості продукції.

В державному стандарті України ДСТУ ISO 9000-2007 [19] наведено наступне визначення: система управління якістю - система управління, яка спрямовує та контролює діяльність організації щодо якості.

32.Сучасна система управління продуктивністю.

Продуктивність можна розглядати в різних аспектах. Традиційний підхід — це вимірювана продуктивність праці, яка характеризує ефективність затрат праці в матеріальному виробництві.

Класичне поняття продуктивності зображено у вигляді схеми (рис. 65).

Рис. 65 Загальне поняття продуктивності

Підвищення продуктивності — результат управління і втручання у вирішальні перетворення. Воно відбувається за дотримання будь-якої з перелічених нижче умов:

• продукція зростає, затрати зменшуються;

• продукція зростає, затрати залишаються незмінними;

• продукція зростає, затрати зростають, але повільнішими темпами;

• продукція залишається незмінною, затрати зменшуються;

• продукція скорочується, затрати скорочуються, але швидшими темпами.

Алгоритм процесу управління продуктивністю операційної системи організації охоплює такі етапи:

• чітке встановлення межі системи;

• визначення організаційного оточення;

• ухвалення цілей організаційної системи;

• виокремлення основних підгруп ресурсів, які споживає операційна система;

• визначення основних видів перетворень, які мають місце в операційній системі з метою перетворення витрат у продукцію;

• планування бажаних результатів, які сподіваються отримати від реалізації продукції;

• розроблення критеріїв чи вимірювачів результативності та їхніх пріоритетів;

• визначення видів і пріоритетів коефіцієнтів продукції, витрат, які забезпечують менеджера допоміжною корисною інформацією продукціонування системи;

• розробка критеріїв оцінки, регулювання зворотного зв'язку та планування поліпшень.

Традиційно ефективність використання трудових ресурсів на вітчизняних підприємствах втілюється в зміні продуктивності праці — результативному показникові роботи підприємства, в якому поєднуються задовільні сторони роботи та її недоліки.

Продуктивність живої праці визначається затратами робочого часу в даному виробництві, на даному підприємстві, а продуктивність суспільної праці — затратами живої і суспільної праці.

Загальноприйнятий рівень продуктивності праці характеризується двома показниками:

• виробленням продукції за одиницю часу (прямий показник);

• трудомісткістю виготовлення продукції (зворотний показник).

Ці показники виробітку та трудомісткості представлені такими формулами:

де b — виробіток продукції за одиницю часу;

В — обсяг виробленої продукції;

Т — затрати живої праці на виробництво продукції;

t — трудомісткість виготовлення продукції.

Залежно від складу трудових затрат розрізняють:

• технологічну трудомісткість, яка охоплює всі затрати основних працівників, tтех;

• трудомісткість обслуговування виробництва, що вбирає затрати допоміжних робітників, tобсл ;

• трудомісткість управління виробництвом, яка охоплює затрати праці ІТП, службовців, персоналу обслуги та охорони, tупр

• повну трудомісткість, яка являє собою затрати праці всіх категорій промислово-виробничого персоналу:

Важливим етапом аналітичної роботи на підприємствах є пошук резервів продуктивності праці, розробка організаційно-технічних заходів реалізації цих резервів.

Сучасна вітчизняна класифікація резервів підвищення продуктивності праці вирізняє такі групи:

• підвищення технічного рівня: механізація та автоматизація виробництва, запровадження нових видів обладнання; впровадження нових технологічних процесів; поліпшення конструктивних властивостей виробів; поліпшення якості сировини й конструктивних матеріалів;

• поліпшення організації виробництва і праці: підвищення норм і зон обслуговування; скорочення кількості робітників, які не виконують норм; спрощення структури управління операційною системою; автоматизація облікових та обчислювальних робіт; зміна робочого періоду; підвищення рівня спеціалізації виробництва;

• структурні зміни у виробництві: зміна питомої ваги окремих видів продукції; зміна трудомісткості виробничої програми; зміна частки купованих напівфабрикатів і комплектуючих виробів; зміна питомої ваги нової продукції.

Управління іноваціями

1.Сутність,об’єкти і суб’єкти інноваційної діяльності

Отже, інновація - це кінцевий результат інноваційної діяльності, який дістав утілення у вигляді виведеного на ринок нового чи вдосконаленого продукту, процесу, що використовується у практичній діяльності, або нового підходу до соціальних послуг.

До основних видів інноваційної діяльності належать:

o фундаментальні дослідження;


Читайте також:

  1. D) оснащення виробництва обладнанням, пристроями, інструментом, засобами контролю.
  2. V теорія граничної корисності визначає вартість товарів ступенем корисності останньої одиниці товару для споживача.
  3. Абстрактна модель оптимального планування виробництва
  4. Автоматизація виробництва
  5. Аграрні відносини, їх специфіка та місце в економічній системі
  6. Адаптація організаційної структури до стратегії
  7. Альтернативні варіанти виробництва при повній зайнятості ресурсів
  8. Альтернативні можливості виробництва масла і тракторів
  9. Альтернативні можливості виробництва масла та гармат.
  10. Альтернативні можливості виробництва масла та гармат.
  11. Альтернативні стратегії за матрицею Мак-Кінсі.
  12. Альтернативні стратегії фінансування оборотних активів підприємства




Переглядів: 3011

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
 | Класифікація інновацій з точки зору підприємства (кон'юнктурна класифікація).

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.058 сек.