Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

КРОВОСИСНІ КОМАРІ

Ряд DIPTERA, род. CULICIDA

Mosquitoes (англ.), moustique (франц.), Stechmiicken (нем.)

Кровосисні комарі представлені в бувшому СРСР 82 видами, що належать до 8 родів. Більшість видів належить до роду Aedes (40), інші до родів Culex (20), Anopheles (9), Culiseta (синонім: Theobaldia) (8) і Megarhinus (2). Роди Mansonia, Uranotaenia і Orthopodomyia мають лише по одному представнику. Комарі розповсюджені на території минулого СРСР від тундри до оазисів пустелі. У фауні СРСР види роду Aedes разом з деякими представниками роду Culiseta зустрічаються на півночі далі інших. До півдня кількість видів Aedes зменшується, але зростає видова різноманітність Culex, а також Anopheles, і з'являються південні роди Orthopodomyia і Uranotaenia.

Загальна характеристика.

Комарі – це дрібні та середніх розмірів комахи, довжина тіла варіює від 5 до 12 мм. Тіло дорослої комахи поділяється на голову, груди і черевце.

На голові є довгий колючо-сисний хоботок, що відрізняє комарів від інших схожих на них не кровосисних комах. Крім того, є пара покритих волосками вусиків різної довжини; ротові придатки з нижньощелепними щупиками і пара складних фасеточних очей. На грудях розташовані три пари досить довгих ніг, пара крил і позаду від них – скорочені крила – дзижчальця. Черевце поділене на сегменти, кожний з яких складається з верхнього півкільця склеріта (тергіта) і нижнього (стерніта), що з'єднуються за допомогою тонкої плевральної перетинки, яка розтягується під час прийому їжі комахою. Кров п'ють тільки самки комарів; самці живляться рослинними соками. У самок черевце закінчується парою церок, а в самців – складним копулятивним апаратом, особливості будови якого використовуються для визначення виду комахи.

Рід Culex L.

Немалярійних комарів можна легко відрізнити від Anopheles за будовою щупиків. У самок немалярійних комарів щупики дуже короткі, у 4-7 разів коротші хоботка, до основи якої вони прилягають. Вусики розташовані так, як і у самки Anopheles. Плям на крилах немає; у деяких видів малярійних комарів також крила без плям ( A. bifurcatus, A. plumbeus). Остання радіальна жилка R4+5 упирається в поперечну радіомедіальну, але не перетинає її, як у Anopheles. Задній край щитка на відміну від Anopheles, трилопатевий. Волоски щитка утворюють три пучки, відповідно його лопатям. Задній кінець черевця закруглений, церки не помітні, що є характерною ознакою роду Culex від усіх інших видів роду немалярійних комарів – Aedes. Тергіти і стерніти черевця в неушкоджених екземплярів суцільно вкриті лусочками; це характерно для всіх родів немалярійних комарів. Фарбування ж лусочок є видовою ознакою. У Culex pipiens світлі жовтуваті лусочки утворюють перев'язу біля основи кожного тергіта; інша частина кожного з тергітів вкрита темно-бурими лусочками.

У самця щупики, на відміну від Anopheles, довші хоботка, причому товщина їх по всій довжині приблизно однакова. У дистальній частині щупики вкриті довгими волосками. Гіпопігій у Culex невеликих розмірів.

Рід Anopheles Mg.

У самки звичайного малярійного комара по боках голови розташовані складні фасеточні очі. Між очима, над основою хоботка, видно пучок довгих волосків («чубчик») кремового кольору. Довгий тонкий колючо-сисний хоботок характерний для підродини кровосисних комарів (Culicinae). З боків хоботка розташовані парні нижньощелепні щупики; у комарів роду Anopheles їх довжина приблизно дорівнює хоботку. Над щупиками до голови прикріплюються вкриті волосками численні вусики.

Груди комара складаються з трьох злитих сегментів: передньо-, середньо- і задньогрудей. Найбільший з них – середньогруди. Дорзальна (спинна) поверхня грудей називається середньоспинкою. Для A.Maculipennis характерна наявність на середньоспинці сірувато-коричневої широкої поздовжньої смуги, у той час як бічні частини середньоспинки мають більш темне коричневе фарбування. З боків грудей розташовано дві пари дихальних отворів – дихалець (стигм). У малярійних комарів задній край щитка утворює рівну дугу, яка вкрита рівномірно щетинками, що складають суцільний ряд (Рис.1.).

Рис. 1. Щиток: ліворуч – малярійного комара; праворуч – немалярійного комара

До середньогрудей прикріплюються крила; їх одна пара. Крило має вигляд тонкої прозорої пластинки з жилками. Уздовж жилок і по краю крила розташовані лусочки. Посередині крила є 4 темні плями, що являють собою більш густі скупчення лусочок. За цією ознакою і латинська назва виду (macula - пляма, penna - крило). (Рис.2.)

Рис. 2. Крило комара (за А. С. Мончанським):

А – крило немалярійного комара, Б – область поперечних жилок немалярійного комара, В – область поперечних жилок Anopheles. Поздовжні жилки: с – костальна, sc – субкостальна, r – радіальні, m – медіальні, cu – кубітальні, an – анальна. Поперечні жилки: rm – радіомедіальна, mcu – медіокубітальна

У малярійних комарів остання з радіальних жилок R4+5 (найкоротша поздовжня жилка, що упирається у вершину крила) перетинає в напрямку до основи крила радіомедіальну поперечну жилку. Біля основи крил варто знайти два дзижчальця. Знизу до грудей прикріплюються 3 пари ніг. Черевце складається з 8 сегментів. Хітиновий покрив кожного сегмента складається з 2 пластинок – спинної (тергіт) і черевної (стерніт), з'єднаних еластичними перетинками. Тергіти і стерніти густо вкриті волосками. Лусочки на черевці у більшості видів малярійних комарів, у тому числі у Anopheles maculipennis, відсутні.

Самці відрізняються від самок будовою вусиків, що вкриті дуже густими довгими волосками. Довжина щупальців самця Anopheles приблизно дорівнює хоботку; два останніх членики щупальців різко потовщені у вигляді булави і густо вкриті відносно довгими волосками (Рис.3.).

Рис.3. Голови комарів (за Є.М. Павловським, 1959)

а – голова самки; б – самця малярійного комара; в – голова самки; г – самця не малярійного комара

Рід Aedes

Aedes vexans Meig – один з розповсюджених видів комарів. Комар середньої величини з вузькими білими кільцями на лапках. Щупики темні, з невеликою домішкою світлих лусочок; щупики самця, як у більшості видів Aedes, трохи довші хоботка. Середньоспинка вкрита червоно-бурими чи золотавими лусочками. Крила темні, без світлих лусочок. Лапки з дуже вузькими білими кільцями біля основи члеників. Кігтики самки з зубчиками. Черевце зверху з поперечними світлими смужками біля основи сегментів, іноді з поздовжніми світлими плямами на темній частині тергітів. Задній кінець черевця самки звужений, на кінці є два добре помітних подовжених виступи – церки (родова ознака, характерна для більшості видів Aedes; у самок комарів інших статей церки непомітні.

Рід Culiseta (Teobaldia)

Комарі мають середні чи відносно великі розміри. Мають дихальцеві щетинки, задньодихальцеві – відсутні. Кігтики ніг самки прості, пульвіли не розвинуті. Стовбур радіальної жилки біля основи з волосками, більш численними на нижній поверхні крила. На жилках крила лусочки вузькі. Церки самок не виступають. Гіпопігій: коксит, як правило, з бородавкою, стиль з дуже коротким придатком.

Рід Mansonia Blanchard

Очі стикаються чи майже стикаються. Хоботок помірної довжини і більш-менш рівномірної товщини. Щупики самця дорівнюють по довжині хоботку або довші його; щупики самки короткі, не довше ¼ довжини хоботка. Середньоспинка з добре розвинутими щетинками. Дихальцеві щетинки відсутні, верхні стерноплевральні щетинки добре розвинуті.

Ноги: 1-й членик задніх лапок коротший задньої гомілки; передні лапки самки з одним більш розвинутим кігтиком, озброєним двома зубчиками, і одним слабкіше розвинутим кігтиком, позбавленим зубчиків; кігтики самки прості, пульвіли відсутні. Жилки крил покриті відносно широкими лусочками. 8-й сегмент самки короткий і широкий; церки короткі, не виступають за краї задньої частини тіла.

Біологія та екологія.

Яйця комарів Anopheles, які відкладені на поверхню води, плавають поодинокі або пухкими скупченнями. Яйця комарів Culex, Mansonia, Uranotaenia і деяких видів Culiseta при відкладанні злипаються один з одним і плавають на воді у вигляді компактних «човників» (Рис.4.). Aedes (і деякі види Culiseta) відкладають яйця завжди по одному на вологий субстрат, по краях або на дно водойми, яка пересихає і періодично заповнюється водою. За один раз самка відкладає від 130 до 245 яєць.

Рис.4. Яйця комарів роду Anopheles(а) і Culex(б) на поверхні води (за Є.М. Павловським)

Розвиток зародка в яйці відбувається тільки у вологому середовищі – на сирому ґрунті або у воді. Вилуплення личинок з яєць, що відкладаються у воду, починається через 2-7 днів після відкладання. Щойно відкладені яйця Aedes до розвитку в них личинок не переносять висихання й швидко гинуть, але личинки, що сформувалися у шкарлупі яйця, малочутливі до несприятливих умов середовища й зберігають життєздатність іноді до 3 років, витримуючи низькі температури, висихання й тривале перебування під водою. В країнах з холодними зимами всі види Aedes зимують у фазі яйця (найменш чутливої фази до зовнішніх умов).

Рис.5. Головні відмітні ознаки Anophelini і Culicini.

1 - поплавці; 2 - анальні зябра; 3 - черевце; 4 - антени; 5 - щітки; 6 - очі; 7 - хвостові волоски; 8 - плечові лопати; 9 - нижньощелепні щупики; 10 - пальмоподібні волоски; 11 - хоботок; 12 - 19 - 1-й і 8-й сегменти черевця; 20 - сифон; 21 - дихальце; 22 - груди; 23-дихальні трубки; 24 - поверхня води (за Н. К. Шипициною).

У моноциклічних видів Aedes, тобто тих, що мають одне покоління на рік, личинки, які сформувалися в яйцях, відразу впадають у стан діапаузи. Для виходу з діапаузи необхідний вплив низьких температур у період зимівлі. Личинки цих видів вилупляться лише наступною весною при затопленні яєць водою. У поліциклічних видів Aedes, що мають не менше 2 поколінь на рік, з яєць, відкладених самками першої генерації, личинки вилупляться в той самий сезон після затоплення кладок водою. Вилуплення личинок Aedes з яєць першої кладки розтягується на кілька діб, а головне при кожному затопленні личинки викупляються не з всіх яєць. Частина личинок залишається в стані спокою під захистом шкарлупи яйця до наступного затоплення. Стан спокою - пристосування до життя у водоймах, що інколи пересихають. Це підвищує шанси на виживання нащадків комарів Aedes.

Місцями виплоду комарів є тимчасові й постійні природні водойми ґрунтового й атмосферного харчування, а також штучні (калюжі, заболочені місцевості, озера, що утворюються після того, як розтане лід, випадання опадів; ставки, канави, ями, зрошувальні й осушувальні канали, рисові поля, бочки з водою й т.п.). Ряд видів розвивається в дуплах дерев (Аё. Aegypti, Orthopodomyia pulchripalpis). Велика кількість органічних речовин, що розкладаються, і мікроорганізмів, навіть при відсутності зелених рослин і прямого сонячного освітлення, не шкодять личинкам Culicini, але надзвичайно несприятливі для личинок Anopheles. Личинки багатьох видів Culicini виносять значну засоленість водойми. Деякі види розвиваються тільки в холодній воді ранньою весною при температурі 7—18°, тоді як для теплолюбних оптимальні температури не нижче 20—29°. Кількість личинок у водоймах може бути величезною (до 4000 в 1 л води).

З моменту виходу з яйця й до утворення лялечки личинка посилено харчується й росте; у процесі росту линяє 4 рази, проходить 4 стадії й перетворюється на лялечку. Багато видів комарів завершують фазу личинки при сприятливих умовах протягом 4-10 днів, інші вимагають для цього більше часу.

Голова личинки несе одночленисті вусики, складно побудовані ротові органи й очі. Личинки добувають їжу шляхом активної фільтрації (Anopheles, Culex), зішкрибання мікроорганізмів з поверхні підводних предметів (Aedes, деякі Culiseta) і розгризання великої здобичі. При харчуванні шляхом фільтрації швидкі рухи двох пучків волосків верхньої губи викликають струми води, що приносять до рота частки їжі. Личинки заковтують і використають у їжу все, що зустрічається у воді (частки органічного детриту, бактерій, найпростіших, дрібних водоростей, частки пилу та ін.). На цьому заснована боротьба з личинками за допомогою отрутних порошків і емульсій, що розпорошуються по поверхні води.

На грудях і черевці личинки є два головних стовбури трахеї, що закінчуються парою отворів - стигм, розташованих дорсально на восьмому сегменті черевця в Anopheles і на вершині сифону, що відходить від спинної поверхні восьмого сегмента, у Culicini (Рис. 5.). Стигми оточені стигмальною пластинкою, що не змочується водою. Личинки дихають атмосферним повітрям, що попадає в трахеї через стигми, личинки I-III стадій здатні до зябрового дихання; дві пари зябер розташовані навколо анального отвору. Личинки Mansonia одержують кисень з повітряних порожнин водяних рослин; для цього вони проникають вершиною сифона в їхні стебла. За допомогою стигмальної пластинки плечових лопат і пальмовидних волосків личинка Anopheles утримується на поверхні води в горизонтальному положенні. Личинки Culicini прикріплюються до поверхні води тільки стигмальною пластинкою на кінці сифону, при цьому вони висять головою вниз (Рис.5.), що дозволяє деяким видам використовувати їжу, що перебуває у більш глибоких шарах води.

Нафта, як і інші масла, володіючи більше низьким, чим вода, поверхневим натягом, при зіткненні зі стигмальною пластинкою змочує останню й, проникаючи в трахеї, отруює личинку. На цьому засноване покриття поверхні води нафтовою плівкою як способу винищування личинок.

На відміну від личинки, лялечка легше води. На спинній стороні головогрудей в неї є пари дихальних трубочок; ними лялечка підвішується при подиху до поверхневої плівки води. Анальних зябер немає (Рис.5). Лялечки Mansonia, як і личинки, для подиху прикріплюються до стебел водяних рослин. Покриви лялечок непроникні ні для води, ні для газів, тому вони стійкі до дії інсектицидів. Лялечки плавають за допомогою швидких змахів черевця, що має на кінці пластинки-плавці. Вони не харчуються й існують за рахунок запасів, накопичених у личинковий період. Протягом цієї фази відбувається внутрішня перебудова й виникають органи дорослого комара. Фаза лялечки звичайно нетривала (2-4 дні).

Більшість видів комарів полюбляє вологу. Вдень вони ховаються в притінки (серед рослинності, у норах, будівлях людини й ін.).

Самки Culicini харчуються головним чином на дрібних ссавцях і птахах, хоча при зустрічі смокчуть кров людини й особливо великих копитних. Більшість комарів нападає на жертву поблизу місць виплоду, у житлові будинки й хліви залітають у значних кількостях лише при великій чисельності в природі. Напад на жертву різко зростає з ослабленням освітлення: перед заходом сонця, у перші години після заходу й може тривати вночі, часто посилюючись рано вранці. В похмуру і теплу погоду й у тіні лісу комарі активні більшу частину доби.

В природі комарам не завжди вдається насмоктатися крові на одній тварині. Переривчастість у харчуванні й повторне кровосмоктання на різних тваринах збільшують шанси зараження й переносу збудників різних інфекційних хвороб серед людей і тварин. Перетравлення крові й дозрівання яєць закінчуються протягом 2-4 днів, але може затриматися до 7 днів і більше, залежно від навколишньої температури. У природних умовах при сприятливій погоді у значної частини самок відбуваються повторні гонотрофічні цикли. У самок Aedes спостерігалося до 7 гонотрофічних циклів (М. Ф. Шленова й І. Г. Бей-Бієнко, 1962); найбільша тривалість їхнього життя 1-3 місяці. Самці живуть менше ніж самки (звичайно 10-15 днів). Особливо небезпечні як можливі переносники захворювань фізіологічно старі самки, які мають декілька гонотрофічних циклів, тому що збільшується ймовірність їх зараженості збудниками хвороб. Кількість пройдених циклів визначають при розтині самки по числу розширень на яйцевих трубочках фолікулів за методом В. П. Половодової (1949) і Т. С. Детинової (1962).

Різні види комарів дають за сезон від однієї до декількох генерацій. Зиму проводять у стані діапаузи, тобто тимчасового припинення розвитку морфологічних процесів: у фазі імаго, личинки або яйця. Імагінальна діапауза проявляється в гальмуванні розвитку яєчників. У фазі імаго зимує більшість видів Anopheles, всі Culex, деякі Culiseta; у фазі личинки - Mansonia, деякі види Anopheles і Culiseta; у фазі яйця - Aedes, деякі Culiseta. Період активності комарів триває на півночі СРСР 1 - 2 місяці, на півдні - 6 місяців і більше.

Методи збору.

Основними методами збору комарів є:

1) збір комах безпосередньо на людях, для чого використовують ексгаустер, ентомологічний сачок, обліковий дзвін або полог

2) збір при нападі на тварин (з використанням ексгаустера, пробірок, сачка, облікового полога з приманкою, макетів тварин та інш.)

3) пастки з вуглекислим газом та світлові пастки (Рис.6.)

Рис.6. а1, а2 – ексгаустери (з входом у формі лійки та у вигляді трубки); б – схема світлової пастки для кровосисних двокрилих; в - портативна світлова пастка для комарів (за Д.В. Віноградовим).

Медичне значення. Комарі - настирливі кровососи. Особливо велику роль вони відіграють як переносники хвороб людини й тварин. Встановлено, що кровосисні комарі здатні поширювати більше 50 вірусних, бактеріальних і паразитарних хвороб, у тому числі: туляремію, японський енцефаліт і ряд інших енцефалітів, американський кінський енцефаломієліт і подібні йому захворювання, лімфоцитарний хоріоменінгіт, жовту лихоманку, лихоманки Денге й долини Рифт та ін., а також філяріатози й малярію .

Рис.7. Трахейна система шлунку самки, що не смоктала(А) та смоктала(Б) кров (за Т.С.Детиновою, 1962)

Профілактика й міри боротьби.

Боротьба з немалярійними комарами проводиться шляхом обробки ззовні і в середині житлових приміщень та господарчих будівель, що знаходяться в захисній зоні. Обробка повинна бути закінчена за тиждень до вильоту кровосисних комах. Рекомендується обробку проводити інсектицидами остаточної дії з розрахунку 1,5-2г на 1м² поверхні. При роботі з препаратами треба дотримуватися правил безпеки: носити комбінезони, користуватися респіраторами, окулярами – консервами, резиновими рукавицями, не приймати їжу, не пити, не палити. На територіях, де наземну обробку провести досить складно використовують гексахлоранові шашки, що утворюють дим при спалюванні, або аерозолі. Доцільним також є застосування авіаціонно – хімічного методу.

Боротьба з малярійними комарами проводиться трьома методами:

1. Суцільна обробка, яка різко знижує чисельність популяції комарів і призводить до зниження середнього віку комарів, бо вони гинуть до дозрівання в них спорозоїтів малярійного плазмодія. Обробляються всі житлові, нежитлові будівлі, приміщення для худоби

2. Бар’єрна обробка проводиться на шляху льоту комарів з місць виплоду в населенні пункти. При цьому обробляються перші ряди приміщень.

3. Метод осередкової обробки застосовують в пунктах з невисокою зараженістю населення малярією (не більше 3%). Обробку проводять інсектицидами (диелдрин, линдан, малатион) із автомаксів. Для одномоментного знищення імаго використовують аерозолі дихлофосу і інсектицидні шашки.

Противоличинкові заходи.

Боротьба з личинками і лялечками в місцях їх виплоду проводиться за допомогою масляних ларвицидів – нафти та продуктів її переробки (керосин, зелене масло, мазут), порошкоподібних ларвицидів( паризька зелень, миш’яковистий кальцій та інш.), і суспензій. Нафтопродукти утворюють маслянисту плівку на поверхні води і тим самим перешкоджають диханню личинок і лялечок. Розприскування препаратів проводять за допомогою гідропульта або автомакса. Обробку водойм проводять навесні з появою личинок 2 – 3 стадії з розрахунку відповідної дози препарату на 1м² поверхні водойм. Місця виплоду Aedes рекомендовано обробляти восени – «під сніг», або наприкінці зими. При наземній обробці застосовують дусти, при авіаціонній – гранульовані порошки. Всі водойми в захисній зоні регулярно раз в 5 – 7 днів обстежують на наявність личинок протягом всього сезону.

ЛЕКЦІЯ 3

МОШКИ

Ряд DIPTERA, род. SIMULIIDAE

Black-flies (англ.), Kriebelmucken (нем.)

Загальна характеристика.

Мошки - дрібні комахи, що належать до декількох родів родини Simuliidae. Тіло самки відносно товсте, ноги і вусики більш короткі, ніж у інших дрібних кровосисних двокрилих, тому мошки зовні нагадують мух. Мошки крупніші мокреців і москітів. Довжина тіла у більшості видів 2,5-4 мм. Більшу частину голови займають фасеточні очі, розділені зверху чолом.(Рис.8.) Усі фасетки в самок приблизно однакові. Вусики II-членикові, короткі, не довші голови; членики щільно прилягають один до одного. Перший членик вусика менший інших, кінцевий членик, до вершини звужений, не виділяється своїми розмірами. Вусики опушені короткими волосками (на відміну від мокреців, москітів і комарів). Хоботок короткий, значно коротший голови. У поглибленні нижньої губи лежать власне колючі частини: дві пари щелеп, верхня губа і підглоточник. Мандибули мають вигляд пластинок, вузьких біля основи і досить широких у верхній половині, на кінці несуть багато дрібних зубчиків. Максили, на відміну від мандибул, звужені до вершини і на кінці усаджені більш великими зубцями. Гіпофарінкс (підглоточник) – вузька пластинка з дрібними волосками на вершині. Верхня губа на кінці несе 2 міцних зубці, кожний з них розгалужується на 3 зубчика. Нижньощелепні щупики – п’ятичленикові, на 3-му членику, як у москітів і мокреців, розташований чуттєвий орган, порожнина якого відкривається назовні круглим чи овальним отвором.

Рис. 8. Голова самки

г- око, л - чоло, ли – обличчя, у – основа вусика, х – хоботок, щ - щупик (за І. А. Рубцовим)

Груди відносно масивні, верхня їх поверхня опукла, “горбата”. Крила прозорі, без плям, широкі, витягнуті уздовж тіла, заходять за кінець черевця. Жилки краще помітні в передній частині крила. Тазики ніг відносно короткі і товсті; вертлуги майже нерозрізнені. Стегна і гомілки подовжені, лапки 5-членикові, перший – найбільш довгий, наступні – укорочені. Останній членик, причленований до передостаннього під кутом, несе 2 кігтика, будова яких відіграє велику роль у систематиці. Гомілки і лапки передніх, середніх і задніх ніг розташовані неоднаково. Їхня будова, а також забарвлення мають велике значення для визначення видів.

Черевце складається з 9 сегментів, 2 останні утворюють зовнішні статеві придатки (геніталії). У задній частині черевця просвічується темна, хітинизована сперматека грушоподібної чи кулястої форми. Будова геніталій відрізняється високою видоспецифічністю.

На відміну від самок у самця очі відділені одне від одного вузькою смужкою, хітиновим швом. Фасетки верхньої (більшої) частини очей приблизно вдвічі крупніші фасеток нижньої (меншої) частини. Будова вусиків майже така як і у самок. Самці мошок не є кровососами; їхні ротові органи характеризуються менш розвинутими щелепами, що мають на кінці замість міцних зубчиків ніжні волоски.

Задні сегменти черевця змінені, й утворюють складно побудовані зовнішні статеві придатки (гіпопігій), його будова відіграє важливу роль у систематиці.

Рис. 9. Дорослі комахи (Odagmia ornata Mg.) А –самець, Б – самка

Біологія та екологія.

Яйця мошок овально - трикутної форми, довжина перевищує ширину в 1,5 -2 рази, забарвлення від світло – жовтуватого до темно – коричневого.

Личинки червоподібні. На їхній голові є так звані віяла - пучки густих щетинок, що служать для фільтрації води й уловлювання їжі. Груди несуть непарний виступ - «ногу», усаджену на кінці дрібними гачками. Подібні, але більш численні гачки розташовані на задньому кінці тіла. Ці органи служать прикріпними пристосуваннями, за допомогою яких (а також за допомогою павутинної нитки, що виділяється особливими залозами) личинка протистоїть току води й утримується на підводних предметах. Нерідко личинки відриваються від субстрату й несуться течією. Частина мігруючих личинок може закріпитися на новому місці й закінчити розвиток. В процесі свого росту і розвитку личинка линяє 4 - 5 разів.

Лялечки мошок нерухливі. Вони містяться всередині башмакоподібних коконів, щільно прикріплених до субстрату. Стінки коконів волокнисті, сітчасті. Назовні виступають розгалужені дихальні нитки лялечок – їх органи дихання. Кількість дихальних ниток(2, 4, 6, 8 і більше), а також їх товщина, довжина і характер галуження є важливою ознакою при визначенні лялечок(Рис.10.). Дихання личинок і лялечок здійснюється за рахунок розчиненого у воді кисню. Фаза лялечки триває 7 – 14 днів.

Рис.10. Основні форми і будова дихальних ниток лялечки.

А – Г - кокони: А – простий, Б – рогоподібний, В – башмакоподібний, Г – сапожкоподібний; Д – Ж - типи гіллястості дихальних ниток: Д – дихотомічний, Е – деревоподібний, Ж – трубочкоподібний (за Д.В. Віноградовим)

Розвиток мошок відбувається в струмках і ріках. У стоячій воді личинки й лялечки мошок не зустрічаються. Мошки відкладають яйця, приклеюючи їх до листів і стебел рослин, каміння та інші занурені у воду предмети. Там живуть і личинки, що повільно повзають по субстрату.

Основні фактори, що впливають на розвиток личинок і лялечок мошок - температура й швидкість току води, ступінь її насичення киснем. Для одних видів мошок сприятливими є водойми з холодною водою і великою швидкістю течії, для інших – більш теплі й повільні водойми.

У забруднених ріках і струмках зустрічаються личинки лише деяких видів мошок. Більша частина видів, що відносяться до числа масових кровососів, відкладає яйця в великі й середньої величини ріки. Деякі види, що здатні розвиватися в воді з повільною течією, можуть закінчити метаморфоз і в умовах водосховища, наприклад Schonbaueria matthiesseni у Куйбишевському водосховищі (С. Н. Звягінцев, 1962).

Рис.11. Simulium sp. Фази розвитку.

А - розташування личинок і лялечок Simulium sp. на листі рослини стосовно току води (зазначено стрілкою); Б - яйцекладка Simulium sp.; В - яйце Simulium sp. при великому збільшенні; Г - доросла личинка Simulium sp.: л-чоло, щ - щека, зи - зачаток дихальних ниток; Д - лялечка Simulium nollcri, вид збоку, при великому збільшенні; Е - лялечка Odagmia ornata Mg. у коконі, вид зверху (за І. А. Рубцовим).

На відміну від мокреців мошки здатні до далеких міграцій і дуже часто в значній кількості зустрічаються на відстані 5-10 км від місця виплоду. Спостерігалися масові міграції мошок на багато десятків кілометрів. П'ють кров тільки самки. Відносно невелика кількість видів у великій кількості нападають на людей і свійських тварин. Деякі види мошок взагалі не є кровососами. Мошки ряду видів, у тому числі й ті, які місцями у величезній кількості нападають на людей, належать до числа факультативних кровососів і за певних умов можуть розмножуватися без харчування кров'ю. Так, той самий вид, наприклад Gnus cholodkovskii Rubz., в одних умовах може бути активним кровососом людини, в інших - не нападає на людей, незважаючи на високу чисельність у природі. Такі розходження, мабуть, в основному залежати від умов розвитку, зокрема від харчування личинок.

Мошки нападають тільки під відкритим небом і виключно в світлі години доби. Найбільша активність звичайно спостерігається в пізні ранкові години й перед заходом сонця. З настанням темряви напади мошок припиняються. Подібно мокрецям, мошки найбільш активні в теплу тиху погоду. Температурний оптимум активності для різних видів неоднаковий. На півночі масовий напад мошок можливий при низькій температурі - близько 6—10°. Відносна вологість повітря не впливає на активність мошок (А. Н. Берзина, 1953).

У деяких видів мошок за сезон розвивається одне покоління, в інших декілька. Тому сезонний хід активності залежить від того, які види переважають у даній місцевості. Сезонна крива активності мошок нерідко буває двовершинною. Зимують тільки яйця й личинки мошок.

Мошки поширені у всіх ландшафтних зонах СРСР, включаючи тундру. У найбільшій кількості вони зустрічаються в зоні лісу, особливо в районах за течією рік Сибіру й Далекого Сходу. На півдні масова поява мошок відзначається в окремих районах за течією великих рік - Волги, Дону, Дніпра, Кури й інших. До числа видів, що є найбільш масовими кровососами людини, належать Titanopteryx maculata і ряд інших.

Методи збору мошок.

Обладнання для збору личинок і лялечок: пінцет, пробірки, спирт 96º, бумага для етикеток, олівець, лупа, картонні коробочки. В струмках і невеликих ріках субстрат з личинками та лялечками беруть руками, в великих та глибоких ріках користуються спеціальними приладами (Рис. 12.).

Рис. 12. Прилади для добування водної рослинності при зборі личинок і лялечок мошок.

А – брусок з вбитими на кінці цвяхами; б – брусок зі стальною пластиною; в – крючок для збирання рослинності з невеликої глибини; г - граблі для добування матеріалу з глибоких рік; д – прилад для підняття каміння (за І.А. Рубцовим).

Личинок занурюють в 96º спирт, краще підігрітий, де вони розправляють ректальні придатки, надалі зберігають в 70º спирту. Збір лялечок з субстрату проводять дуже обережно, за самий задній кінець тіла (Рис.13). Лялечок занурюють в спирт, або у змочені водою коробочки (для виліту імаго). Дорослих фіксують і зберігають або в 70º спирту або заморють в морилці з хлороформом, уксусним ефіром на ваті.

Рис.13. А - спосіб зняття лялечки, Б – теж саме при збільшенні (за І.А. Рубцовим)

Всі збори повинні бути з етикетками, на яких вказується місце, час, дата збору і характеристика водойми, з якої зібрано матеріал.

Медичне значення.

Мошки в першу чергу завдають шкоди як кровососи. У долинах рік мошки нерідко складають переважну частину комах, що нападають на людей під відкритим небом. У порівнянні з іншими кровосисними комахами слина мошок відрізняється особливою токсичністю. Навіть одиничні укуси в області обличчя нерідко викликають досить інтенсивну реакцію. У місцях масової появи мошок свійські тварини іноді гинуть від інтоксикації («симулідотоксикоз»), що спостерігалося як у закордонних країнах, так і в СРСР.

Напади мошок на людей не призводять до настільки важких наслідків лише завдяки застосуванню захисних засобів. Без них скільки-небудь тривале перебування під відкритим небом у місцях, де багато мошок, неможливе. Особливо страждають працюючі на лісозаготівлях, будівництві доріг, веслувань і т.п.

Значення мошок як переносників збудників хвороб ще мало вивчено. В Африці, Південній і Центральній Америці мошки є проміжними хазяїнами філярії Onchocerca volvulus, що викликає онхоцеркоз людини.

Поряд з іншими кровосисними двокрилими мошки можуть бути механічними переносниками туляремійного мікроба, на що вказує факт виділення з мошок збудника туляремії в деяких вогнищах, наприклад у районі Якутська. Крім того, встановлена роль мошок як переносників деяких кровепаразитів птахів - гемоспоридій роду Leucocy-tozoon, а також пташиних трипаносом.

Профілактика й міри боротьби.

Боротьба з мошками здійснюється шляхом обробки інсектицидами рік і струмків, в яких розвиваються личинки. При значному нападі на людей дорослих мошок застосовують методи індивідуального захисту (носити світлий одяг, закривати обличчя і руки сіткою та інш.) або обприскують визначену територію за допомогою наземної або повітряної розпилювальної техніки. Для обробки водойм використовують ДДТ (у вигляді емульсії, масляного розчину або суспензії) або замінюють його на метоксихлор. Також використовують шашки НБК-Г-17 або інсектицидні аерозолі.

ЛЕКЦІЯ 4

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ «ГНУС»	\|	МОКРЕЦІ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.017 сек.