Студопедия
Контакти
 


Тлумачний словник

Реклама: Настойка восковой моли




Авто | Автоматизація | Архітектура | Астрономія | Аудит | Біологія | Будівництво | Бухгалтерія | Винахідництво | Виробництво | Військова справа | Генетика | Географія | Геологія | Господарство | Держава | Дім | Екологія | Економетрика | Економіка | Електроніка | Журналістика та ЗМІ | Зв'язок | Іноземні мови | Інформатика | Історія | Комп'ютери | Креслення | Кулінарія | Культура | Лексикологія | Література | Логіка | Маркетинг | Математика | Машинобудування | Медицина | Менеджмент | Метали і Зварювання | Механіка | Мистецтво | Музика | Населення | Освіта | Охорона безпеки життя | Охорона Праці | Педагогіка | Політика | Право | Програмування | Промисловість | Психологія | Радіо | Регилия | Соціологія | Спорт | Стандартизація | Технології | Торгівля | Туризм | Фізика | Фізіологія | Філософія | Фінанси | Хімія | Юриспунденкция

Західноукраїнські землі в 20—30-х роках ХХст.

Західноукраїнські землі анексували Польща, Румунія і
Чехословаччина. Майже 7 млн українців, в основному ко-
лишніх підданих Австро-Угорської імперії, було позбавле-
но права на самовизначення. Найбільше українських зе-
мель відійшло до Польщі. Становище західних українців
залишалося невизначеним. У 1923 p. Рада послів Антанти
у Версалі визнала суверенітет Польської держави над
Східною Галичиною та Волинню.

На цій території було створено чотири воєводства: Львів-
ське, Станіславське, Тернопільське і Волинське. Частина
Українського Полісся разом з білоруськими землями утвори-
ли Поліське воєводство. Північна Буковина разом з Хотин-
ським повітом ввійшли до складу румунської провінції
Буковина з центром у Чернівцях. На Закарпатті було ство-
рено єдину адміністративно-територіальну одиницю Чехо-
словаччини — Підкарпатська Русь з центром в Ужгороді.
Площа окупованих західноукраїнських земель становила
близько 150 тис. км, а населення, що проживало на них, в
кінці 30-х років перевищувало 11 млн чол.

Іноземні поневолювачі встановили тут напівколоніальний
режим. Частка Західного регіону України в промисловому
потенціалі була у 2—3 рази меншою, ніж відповідно у загаль-
ній території та кількості населення країн-окупантів. Понад
80 % населення регіону займалося сільським господарством.

Країни, до яких входили західноукраїнські землі, знач-
но відставали в своєму економічному розвитку від розви-
нених країн світу. Низька конкурентоспроможність госпо-
дарства і обмеженість внутрішнього ринку негативно впли-
вали на економічне становище регіону. Ситуація погіршу-
валась ще й тим, що в цих країнах панівним в економіці
був іноземний капітал. Так, 44,4 % виробництва у дерево-
обробній промисловості і 88,5 % у нафтовій контролювали
іноземні банки.

630


Західноукраїнські землі стали колонією, аграрно-сиро-
винним придатком іноземних держав. Сприяючи розвит-
ку промисловості в корінних польських районах, уряд свідо-
мо гальмував промислове будівництво на західноукраїн-
ських землях.



Интернет реклама УБС

У корінній частині Польщі було сконцентровано 80 %
металообробної, електротехнічної, паперової та текстильної
промисловості, друкарень, виробництва цегли, вапна, цукру.
В 1938 p. Західна Україна виробляла лише 7—10 % про-
мислової продукції Польщі (зазначимо, вона становила
чверть території та населення Польщі). У промисловості
регіону переважали галузі, які без значних капіталовкла-
день забезпечували високі прибутки. Подібним було ста-
новище у Північній Буковині та на Закарпатті.

Повоєнна відбудова промисловості відбувалася повільно.
Були труднощі в одержанні відповідної сировини і про-
мислового обладнання. Крім того, на темпи відбудови нега-
тивно впливала зростаюча інфляція. Західноукраїнська
промисловість відчувала величезні труднощі в одержанні
кредитів. Місце австро-німецького капіталу зайняв фран-
цузький, англійський, американський. Частково посилив
свої позиції й польський капітал. Умови для економічного
розвитку регіону диктували з Варшави, Бухареста, Праги,
Лондона, Парижа та інших столиць світу. Після деякого
тимчасового пожвавлення вже в 1924 p. настав застій у
промисловості. Не було докорінних зрушень у відбудові та
подальшому розвитку західноукраїнської промисловості
також у 1925—1927 pp. Лише в 1928 p. виявилися ознаки
економічного піднесення, проте в 1929 p. воно змінилося
нечуваною кризою. Зайнятість робочої сили у фабрично-
| заводській промисловості зменшилася на 40—50 %. Зане-

к

упадали дрібні ремесла. Хоча пізніше й були деякі зрушен-
ні ня, однак до 1939 p. рівень промислового виробництва вже
|де перевершував рівня 1928 p. У 1938 p. середньорічна
І ^кількість робітників, зайнятих у середніх і великих підпри-

|ємствах переробної промисловості Західної України, стано-

I'1' •.


вила близько 50—55 тис. чол. У гірничодобувній промис-
ловості й на лісорозробках кількість робітників зросла, проте
це не змінило загальної картини економічного застою в
західноукраїнських землях.

Істотно не збільшила виробництво продукції лісохіміч-
на промисловість, що мала три закарпатські (Свалявський,
Велико-Бичківський, Перечинський) і один східногалицький
(Вигодський) заводи. Паперова промисловість занепадала.
Черлянська та Сасівська паперові фабрики після війни не
відновили роботи, а Коломийська працювала з перервами і
то з чисельністю 20—ЗО робітників. Лише Моквинська папе"
рова фабрика на Волині відновила після війни роботу, ви-
готовляючи 500—800 т паперу на рік.

Нафтова і озокеритна промисловість Прикарпаття в 20—
30-х роках була доведена іноземним капіталом до занепа-
ду. Прибравши до своїх рук багаті родовища нафти в різних
країнах Азії, Америки і Європи, міжнародні нафтові кон-
церни були більше заінтересовані у придушенні західноукра-
їнської нафтової промисловості, ніж в її розвитку. Вони
експлуатували тільки старі родовища, які поступово висна-
жувалися. Озокеритні шахти наприкінці 30-х років фак-
тично зовсім припинили роботу.

Деякі зрушення відбулися .тільки в калійній промисло-
вості. Поряд з Калуським рудником (Івано-Франківська
область) у 20-х роках виріс другий рудник в Стебнику, а в
1931 p. — третій в Голині. Видобуток калійних добрив на-
передодні другої світової війни становив в перерахунку на
чистий окис калію 71,4 тис. т на рік. Проте слід зазначити,
що наявні можливості для зростання видобутку вико-
ристовувалися далеко не повністю. Розвиток калійної про-
мисловості обмежувався невеликою ємністю внутрішнього
ринку і дедалі більшими труднощами експорту.

Відстале сільське господарство Західної України і Поль-
щі істотно не збільшило використання мінеральних добрив,
а їх експорт не відповідав інтересам міжнародних хімічних
монополій, із різних галузей харчової промисловості більш-

632


менш розвиненою була лише цукрова. Так, у 1926 p. видав
продукцію цукрозавод в Городенці, а в 1937 p. — в Березо-
виці біля Тернополя. Збільшили виробництво Ходорівський
і Буковинський цукрові заводи. На Волині відновили роботу
чотири (з п'яти) підприємства.

Занепад промисловості негативно впливав на становище
робітників. У 1931 p. налічувалося 730,3 тис. найманих
робітників, з них 190,6 тис. було зайнято в промисловості,
36,9 тис. — на підприємствах зв'язку і на транспорті. Захід-
ноукраїнське робітництво поповнювалося за рахунок сіль-
ської бідноти, ряди якої безперервно зростали. Величезний
резерв робочої сили давав підприємцям можливість до міні-
муму знижувати заробітну плату. У Західній Україні вона
становила 50—60 % заробітку робітників промислових цен-
трів Польщі і часто не забезпечувала необхідного прожитко-
вого мінімуму. Якщо в серпні 1937 p. середній заробіток
робітника (чоловіка) за годину на підприємстві у Варшаві
становив 1,07 злотого, то в Тернопільському воєводстві —
0,41 злотого. Понад 3/4 бюджету робітничих сімей витра-
чалося на харчування та оплату квартири і лише 4,8 % на
культурні потреби і медичну допомогу. Крім того, на погір-
шення матеріального становища робітників впливали при-
мусові відрахування на армію, прибутковий податок тощо.

В умовах економічної кризи хронічним явищем було
безробіття. В 1936 p. тільки у Львові налічувалося більше
^ніж ЗО тис. безробітних. У Бориславі кількість безробітних
І на вересень 1939 p. становила 4500, а працюючих — 3500
чоловік. У Станіславському воєводстві, за заниженими да-
Іними офіційної статистики, налічувалося близько 13 тис.
безробітних.

Охорону праці на підприємствах не забезпечували, части-
ми були нещасні випадки. Робочий день досягав 14—15 годин.
(Фабриканти і заводчики широко використовували працю
і;жінок і підлітків; виплачуючи їм за однакову роботу нижчу
^заробітну плату, ніж робітникам-чоловікам. Важкими були

Ікитлово-побутові умови робітників. У робітничих кварта-
I

633


лах міст були відсутні водопровід, каналізація, електрика.

Визначальну роль в економіці західноукраїнських зе-
мель відігравав аграрний сектор. Проте становище в сіль-
ському господарстві було тяжким. Врожайність зернових
культур, за винятком Закарпаття, залишалася незмінною,
продуктивність праці була досить низькою. На полях зас-
тосовували в основному робочу худобу та фізичну силу се-
лян. Селянські знаряддя праці мало чим відрізнялися від
тих, що використовувались у IX ст.

Становище в сільському господарстві ускладнювалося
колонізаторською політикою Польщі, Чехословаччини і Ру-
мунії. В 1919 p. в цих країнах були проведені земельні
реформи. Проте селяни землі не отримали. Так, з усіх зе-
мель у Західній Україні поміщикам належало 33,8 %, дер-
жаві — 8, церкві — 2,1; 48,4 % селянських господарств
мали лише до 2 га землі кожне, а близько 1 млн госпо-
дарств були мало- або безземельні. На Закарпатті 74 %
сільських господарств мали до 5 га землі кожне. На Букови-
ні налічувалося 115 тис. мало- та безземельних господарств.

На цих землях були створені спеціальні фонди для поль-
ських, румунських і чеських колоністів. Протягом 20-х
років лише польський уряд виділив на західноукраїнських
землях понад 500 тис. га для 77 тис. колоністів. Це були
військові та цивільні поселенці, їхні інтереси захищали
"Центральна спілка військових поселенців" і "Спілка посе-
ленців". Аналогічну політику проводили румунський і че-
ський уряди. На Буковині було виділено 5 тис. га для румун-
ських, а на Закарпатті — 19 тис. га для чеських колоністів.

Серед колоністів було немало і таких, які ніколи не зай-
малися землеробством і не збиралися самостійно господа-
рювати. Однак, одержуючи державну допомогу, вони вико-
ристовували колонізацію як засіб легкої наживи на спеку-
лятивних земельних операціях. Штучне насадження гос-
подарств колоністів ще більше загострювало проблему аг-
рарного перенаселення та безземелля західноукраїнського
селянства.

634


Важким тягарем на його плечі лягли податки, побори
та різні напівфеодальні повинності, особливо з ремонту та
будівництва шляхів. Високими були ціни на промислові
товари і дуже низькі — на сільськогосподарські, що вкрай
підривало економіку селянських господарств. Безперервно
зростала їхня заборгованість.

Непосильні податки, жорстока експлуатація, колоніаль-
ний гніт руйнували дрібні господарства, прирікали сільську
бідноту на напівголодне існування. Тисячі розорених се-
лян, що місяцями, а часто й роками не мали постійного
заробітку, шукаючи порятунку, залишали рідний край і
емігрували за кордон. За даними офіційної польської ста-
тистики, з чотирьох воєводств Західної України в 1925—
1939 pp. емігрувало понад 373 тис. чоловік, переважно пра-
цездатного сільського населення.

Отже, у 20—30-х роках внаслідок, колоніальної політи-
ки іноземних держав економіка Західної України перебу-
вала в застої, ряд галузей промисловості занепали. Промис-
лова криза тісно перепліталася з аграрною. Тяжким було
не тільки економічне, а й політичне становище корінного
населення регіону. Незважаючи на жорстокі переслідуван-
ня, дедалі більшого розмаху набував його національно-виз-
вольний рух на західноукраїнських землях.

Визначальну роль в економічному житті Західної Украї-
ни відігравала кооперація. Вона була майже повністю зни-
щена за роки першої світової та національно-визвольної
воєн. Відновлення діяльності кооперативних установ роз-
почалося відразу після припинення бойових дій. Уже в
другій половині 1920 p. відновлюють свою діяльність до-
воєнні низові сільські та міські кооперативи, створюються
нові спілки. 29 жовтня 1920 p. на першій сесії польського
сейму було прийнято кооперативний закон, який сприяв
розвитку кооперації, гарантував основні демократичні прин-
ципи. При міністерстві фінансів виникла державна коопе-
ративна рада із представників національних і регіональ-
них кооперативних союзів. Все це створювало умови для

635


відродження й розвитку українського кооперативного руху .
в Польщі, перетворення його на національно-господарський
рух, на засіб самозахисту народу перед економічним, со-
ціальним і національним гнобленням.

Кооперативний рух підтримали провідні політичні сили
регіону, насамперед Українське національно-демократичне
об'єднання (УНДО) та Українська соціалістично-радикаль-
на партія (УСРП). Їхні лідери очолили центральні та місцеві
кооперативні установи. Відродженню кооперації сприяли
наддніпрянські українці, які опинилися тут після поразки
УНР. Їх знання, досвід у кооперативній справі значною
мірою вплинули на розробку концепції кооперативного руху,
його структури, ідеології.

Група передових людей, керівники провідних економіч-
них, кооперативних, культурних та просвітніх установ ре-
гіону розробили програму відбудови кооперації. Вони ство-
рили Крайовий комітет організації кооперативів (ККОК).
Подібні комітети виникали у повітах, вони відновлювали
діяльність довоєнних спілок, створювали нові, об'єднували
їх у повітові та галузеві союзи. Ревізію кооперативів здій-
снював Крайовий ревізійний союз. Товариство "Сільський
господар" передало ККОК свій друкований орган "Господар-
ський часопис" з 1921 по 1939 p.

У період між двома світовими війнами у загальній струк-
турі кооперації переважали сільські, господарсько-споживчі
(у 30-х роках) та закупівельно-збутові кооперативи. Ці ко-
оперативи мали універсальний характер. Вони закуповували
для села знаряддя праці, насіння, продукти споживання, то-
вари хатнього вжитку (сірники, гас, сіль, цукор тощо). Водно-
-час такі спілки здійснювали заготівлю продуктів сільсько-
господарського виробництва. Сільські кооперативи об'єдну-
вали приватні селянські господарства. Для їх створення не
потребувалося ні великих коштів, ні особливих знань. Низь-
ка сума паю, нескладна процедура реєстрації, всіляка про-
паганда кооперативних ідей дали високі результати.

Для вигідної взаємодії, координації зусиль спілки об'єд-

636


нувалися у повітові, окружні союзи. В основу такого об'єд-
нання було покладено федералістські принципи. Коопера-
тиви делегували союзам частину своїх повноважень, става-
ли їх членами, сплачували внески. Створення повітових
союзів кооперативів (ПСК) розпочалося на початку 20-х
років згідно з планом ККОК. Уже в 1921 p. було створено
13 союзів. Першим з них вважається ПСК м. Заболотова
Снятинського повіту. Це були кооперативи другого ступе-
ня, вони об'єднували тільки селянські спілки. Повітові со-
юзи у 1924 p. були об'єднані в Центросоюз — фахову, орга-
нізаційну установу сільської споживчої, закупівельно-збу-
тової кооперації. Центросоюз являв собою кооператив тре-
тього ступеня, об'єднував повітові союзи. На початку 20-х
років Центросоюз, як і повітові та низові кооперативи, зай-
мався в основному торговими операціями, він тісно співпра-
цював з "Народною торгівлею" — основною кооперативною
установою західноукраїнського міста. Центросоюз постачав
повітовим союзам і окремим кооперативам споживчі та
господарчі товари, організовував галантерейні відділи.

Ще до початку економічної кризи 1929—1933 pp. гос-
подарсько-споживчі кооперативи організували збут яєць,
збіжжя, прядива. При них створювалися машинно-технічні
відділи. На 1929 p. було близько 700 машинних секцій при
сільських господарсько-споживчих кооперативах і кілька
машинних кооперативів.

У 30-х роках Ревізійний союз об'єднував 3455 коопера-
тивів, з них 2360, або 69 % сільських закупівельно-збутових.
У них об'єдналися понад 275 тис. сільських господарів і
господинь. За їхньою участю було збудовано (станом на
1939 p.) 1200 власних будинків, призначених для економіч-
них і культурно-освітніх потреб села. З середини 30-х років
вони почали відігравати дедалі більшу господарську, гро-
мадську та культурну роль на селі. Будуючи свою діяльність
на громадських засадах, вони витісняли приватну торгівлю
з села, знижували ціни на товари, активно займалися збу-
; том надлишкової сільськогосподарської продукції. Через

637


кооперативні крамниці збували вироби українського коо-
перативного виробництва. Клич "свій до свого по своє", який
був виявом національної солідарності у Польщі, реалізу-
вався через продаж не тільки кооперативних товарів, а й
продукції українських приватних підприємств.

Сільська закупівельно-збутова кооперація в кінці 30-х
років витрачала щорічно 200 тис. злотих на розвиток агро-
номії. Це був значний вклад в удосконалення виробництва.

На Львівщині окружні (повітові) союзи успішно займали-
ся збутом збіжжя. Вони відкривали власні склади або мага-
зини, з яких зерно відправляли на ринок. Окремі союзи й
кооперативи, які займалися збутовими операціями, домог-
лися високого рівня .стандартизації та якості продуктів.

Збут хліборобських продуктів стає головним напрямом
роботи повітових союзів і саме він найтісніше зв'язує коо-
перацію з об'єднаними в ній селянами.

Центросоюз координував збут продукції сільського гос-
подарства. За його допомогою при окружних союзах було
збудовано 55 складів. У 30-х роках особливо великих роз-
мірів досягла закупівля українськими кооператорами яєць
(60—90 млн шт. щорічно). Більше третини їх союз експор-
тував за кордон. Він був найбільшим експортером яєць у
Польщі. 'Цей вид західноукраїнської продукції мав вели-
кий попит в самій Польщі, а також у Німеччині, Австрії,
Великобританії, Франції, Швейцарії та інших країнах.

Центросоюз займався також заготівлею худоби і домаш-
ньої птиці, яку теж відправляв за кордон. Незважаючи на
різні адміністративні та поліцейські перешкоди (заборона
згону худоби тощо), українські кооператори мали значні
успіхи у збуті продуктів тваринництва у Варшаві, Кракові.

За межі Польщі відправляли лише живий товар. Екс-
порт і внутрішньодержавна реалізація худоби та м'яса ста-
новили разом у 1938 p. майже 2 млрд дол. Центросоюз
виконував посередницькі операції при постачанні коопе-
ративів цукром, вугіллям, гасом. У 1938 p. до Центросоюзу
належало 4 центральні кооперативні установи, 26 окруж-

638


них союзів, 16 кооперативних складів (гуртівень) та 143
інших кооперативи. В ньому працював 171 співробітник.

Об'єднавшись для спільної закупівлі продуктів спожи-
вання, господарчих товарів, знарядь праці, машин, селяни-
кооператори домоглися зниження їх ціни і, найголовніше,
підвищення якості. Кооперативи усунули посередників,
спекулянтів, лихварів і тим самим зменшили видатки на-
селення на споживання.

Поступово почали з'являтися окремі види кооператив-
ного виробництва, підприємництва, інші форми господар-
ського життя. Саме вимоги ринку, експорту, а також пробле-
ма,коштів змушували установи закупівельно-збутової коо-
перації створювати виробничі підприємства, розвивати їх,
готувати фахівців.

Західноукраїнська кооперація мала чітко налагоджену
мережу торгових кооперативів, що реалізовували споживчі
товари та вироби широкого вжитку. Це створювало умови
для унезалежнення від стороннього, іноземного постачання
тих товарів, які можна було виготовляти з місцевої сирови-
ни та матеріалів, і що теж дуже важливо — створювати
робочі місця переважно для сільського населення.

Будувати великі виробничі підприємства в тих умовах
було неможливо. Тому було обрано довготривалий, посту-
повий, проте добре продуманий курс. Перші невеликі ви-
робничі підприємства з'явилися як відділи при господар-
сько-споживчих кооперативах. Значна їх кількість згодом
стали окремими товариствами. У звітах про діяльність ко-
оперативів за 30-ті роки знаходимо спілки з переробки вос-
ку, овочів, кузні, олійні, кар'єри, бетонярні, дахівнярні, це-
гельні, столярні, килимарські, щіткарські, шевські, мли-
нарські, пекарські, м'ясарські та багато інших. Загальний
оборот цих кооперативів у 1936 p. становив 4 млн 274 тис.
, злотих (без урахування молочарських). Це, як правило, дрібні
,, спілки місцевого і повітового значення, досить примітивного
типу. З часом стали з'являтися підприємства фабричного
Ідипу, які мали крайове значення. До таких великих вироб-

639


ництв належала фабрика мила під назвою спочатку "Мута",
згодом "Центросоюз". У кінці 30-х років виробництво мила
зросло до 1 млн кг на рік.

Окружні союзи в 30-х роках створювали власні вироб-
ничі підприємства. Так, Теребовлянський союз (Тернопіль-
щина) відкрив у місті м'ясарню, яка у 1937. p. реалізувала
товарів на 134 тис. дол.

Пекарня Яворівського союзу (Львівщина) мала за різно-
манітні вироби з борошна в цьому самому році до 80 тис.
дол. У1935 p. розпочала свою роботу велика фабрика з
переробки м'яса у Львові, її вироби (ковбаси, шинка та ін.),
що реалізували в семи магазинах міста, користувалися ве-
ликим попитом. Крім того, у Львові діяли такі коопера-
тивні підприємства, як фабрика для намотування ниток, цех
електричних батарей, пекарня "Золотий колос", фабрика
цикорію і кавової підміни "Суспільний промисел". Вироби
останньої, такі як "Луна", "Пражінь", "Доміно", "Чоколадова
Луна", "Солодова кава Луна" та інші, знаходили споживача
у найвіддаленіших кооперативних крамницях регіону.

Проте в період між двома світовими війнами найбіль-
ших успіхів досягла в Західній Україні молочарська коо-
перація, яка теж належить до виробничої кооперації. Коо-
перативне молочарство постійно розвивалося, мало плано-
мірний і системний характер. Завдяки природним і кліма-
тичним умовам в Західній Україні, певному досвіду вироб-
ництва, надбаному перед першою світовою війною, попиту
на — його вироби молочарство було виведено на європей-
ський рівень.

Молочарська кооперація була двоступеневою. Основні
її ланки — районні молочарні — розташовували в більших
селах, містечках, вони об'єднували близько 2 тис. молочар-
ських пунктів регіону.

При районних молочарнях було створено Фонд ветери-
нарної опіки за здоров'ям корів, пункти контролю молоч-
ності корів та інші, які сприяли розвитку тваринництва.
На кінець 1938 p. було 136 районних молочарень, що об'єд-

640


нували 205 249 членів. Доставка молока у 1938 p. досягла
рекордної цифри — 115 млн літрів. За той самий рік ра-
йонні молочарні виробили 3 млн 250 тис. кг масла.

Значну роль у розвитку кооперативного молочарства віді-
гравав Крайовий молочарський союз, назва якого у 1925 p.
була вдало доповнена словом "Маслосоюз" — кооператив
другого ступеня. Його членами були виключно районні
молочарні. Він організовував молочарні, здійснював кон-
троль за їх діяльністю, дбав про їх розвиток, тісно співпра-
цював з товариством "Сільський господар", поширюючи
сільськогосподарські та кооперативні знання, створював
школи і курси, займався організацією збуту і переробкою
сільськогосподарської, насамперед молочної, продукції. "Мас-
лосоюз" видавав часопис "Кооперативне молочарство". Його
організаційний відділ особливу увагу приділяв розвитку
селянського господарства. Спільно із "Сільським господа-
рем" молочарська кооперація створювала зразкові поля.
Працювали гуртки, які піднімали на якісно вищий рівень
освіту молоді та жінок. "Маслосоюз" мав ринок збуту своєї
продукції. Його крамниці у Львові та інших містах Захід-
ної України були серед кращих. Своє масло він експорту-
вав в Австрію, Великобританію, Данію, Німеччину, Палести-
ну, Францію, Чехословаччину, Швейцарію та інші країни.
Діяльність молочарської кооперації сприяла розвитку тва-
ринництва, сільського господарства взагалі, підвищувала
добробут населення.

В умовах польської окупації пошук коштів для розвит-
ку української кооперації, приватного підприємництва був
особливо пекучою проблемою. Лідери українського коопе-
ративного руху чи не єдиним виходом вважали створення
і розвиток власних кредитних установ. У зв'язку з інфля-
цією кредитна кооперація відновила свою діяльність пізніше
від інших їх видів. Вона була двоступеневою організацією.
Її нижніми ланками були "Українбанки" та кредитні каси
"райфайзенки". "Українбанки" були міськими кредитни-
ми кооперативними установами. Вони надавали коротко-


21 8-525

641

 


та середньострокові кредити жителям міст, а також навко-
лишніх сіл. Суми від позик становили близько 10 %. Доку-
ментальною підставою був вексель. Складними банківськи-
ми операціями кредитні установи майже не займалися. У
1939 p. у Західній Україні було 114 "Українбанків". Кредит-
ні каси "райфайзенки" створювались у великих селах, обслу-
говували виключно селян і відрізнялися від "Українбанків"
меншою територією діяльності, а також необмеженою відпо-
відальністю їх членів. Низьким був вступний пай — 10 зло-
тих. На кінець 1937 p. в краї було 543 "райфайзенки".

Керівним органом кредитних кооперативів Західної
України був "Центробанк" — кредитний кооператив дру-
гого ступеня. Його членами були в основному кооперати-
ви. "Центробанк" поступово перетворювався на централь-
ну касу української кооперації. Він фінансував як кредит-
ну, так і закупівельно-збутову (збутові операції — "Центро-
союз"),. молочарську, виробничу кооперацію.

Розвивалися також кооперативні банки "Дністер", "Суп-
руга", "Промбанк". У 30-х роках з'явилися і мали чималі
успіхи кооперативи здоров'я, кооперативи інженерних робіт,
кооперативи праці, кооперативи хатнього і народно-мисте-
цького промислу, видавничі кооперативи.

Загальне керівництво і контроль за діяльністю коопера-
тивів здійснював ревізійний союз українських кооперативів
(РСУК), який розробляв ідеологію кооперативного руху,
провадив ревізію спілок, займався їх організацією, вів коо-
перативну статистику, пропагував кооперативні ідеї, вида-
вав численні часописи, брошури, іншу літературу, захищав
юридичні права кооперативів. У 1938 p. в апараті РСУК
працювало 112 чол.

Кооперація на західноукраїнських землях в ті часи яв-
ляла собою чітко налагоджену систему, кожна ланка якої
працювала синхронно. Незважаючи на важкі економічні
кризи 20—30-х, років, вона організовувала основні ділянки
економічного життя і стала важливим його чинником.

642


Складний і суперечливий шлях господарського роз-
витку пройшли країни світу в міжвоєнний період.
Відбудова економіки, їі піднесення чергувалися з криза-
ми, в тому числі світовою. Безперечним лідером ста-
ли США, які не мали собі рівних в аграрному секторі,
промисловості, фінансовій сфері. Не завжди стабіль-
но, а іноді драматично розвивалося господарство
Німеччини, Франції та Японії. Трагічною сторінкою
в історії людства була друга світова війна, що за-
вдала нечуваних страждань сотням мільйонів жи-
телів землі.

Україна, яка в міжвоєнний період була поневолена
СРСР, Польщею, Румунією та Чехословаччиною, не
мала можливості створити основи цивілізованої на-
ціональної економіки. Більшовицькі економічні експе-
рименти ("воєнний комунізм", неп, індустріалізація,
колективізація) довели Україну до голодомору, від якого
померло 7—10 млн ні в чому не повинних людей. Не-
зважаючи на труднощі та жертви, правителі УРСР
проводили індустріалізацію країни, яка, однак, мала
колоніальний характер. Розвивалися в основному си-
ровинно-видобувні галузі: кам'яновугільна, залізоруд-
на, металургійна, хімічна. Насильницька, антинарод-
на сталінська колективізація зруйнувала українця як
незалежного господаря. Правителі Польщі, Румунії,
Чехословаччини свідомо гальмували економічний роз-
виток західноукраїнських земель, перетворюючи їх на
аграрний придаток до власних промислових центрів.
Захищаючи себе від національного та соціального гноб-
лення, місцеве населення, долаючи неймовірні труд-
нощі, організувало десятки кооперацій — торгових,
молочарських, фінансово-кредитних, страхових, спо-
живчо-закупівельних та ін. Хоча західноукраїнські
землі залишалися й надалі сировинними придатками
Польщі, Румунії, Чехословаччини, там все ж будува-

643


лися фабрики і заводи. Проте більшість з них пере-
робляли сільськогосподарську продукцію. Найбільшого
успіху домоглися промислові підприємства, які були
тісно зв'язані з кооперативними організаціями.

Запитання і завдання для самоперевірки

1. Яким було становище господарства України (Східної
і Західної) в роки першої світової війни (1914—
1918рр.)?

2. Розкажіть про економічну політику урядів Централь-
ної Ради, Гетьманату, Директорії та ЗУНР.

3. Як впроваджували більшовики "воєнний комунізм" і
неп в Україні?

4. Які фінансові реформи проводилися в Україні в 1914—
1919рр.?

5. Що Вам відомо про кооперативний рух в Східній
Україні?

6. Як проходили в Україні сталінські експерименти —
індустріалізація і колективізація сільського господар-
ства?


Читайте також:

  1. Аграрні реформи та розвиток сільського госпо- дарства в 60-х роках XIX ст. — на початку XX ст.
  2. Активізація пізнавальної діяльності учнів на уроках фізики.
  3. Антиколоніальні виступи в 30-х роках.
  4. Аудіювання на уроках української мови
  5. Біосфера Землі, її характерні властивості
  6. Боротьба за возз’єднання Української держави, за незалежність у 60- 80-х роках XVII ст.
  7. Боротьба за возз’єднання Української держави, за незалежність у 60-80-х роках XVII ст.
  8. Будова Землі
  9. В 30-х роках було зроблено спробу систематизувати курс методики викладання літератури. Виходять такі праці.
  10. В 40-х роках ХІХ ст.
  11. Величина доходу від використання праці, землі й капіталу визначається величиною їхнього граничного внеску у виробництво певних товарів чи послуг.
  12. ВИДИ ДІЯЛЬНОСТІ НА УРОКАХ ОБРАЗОТВОРЧОГО ІСКУСТВА

Загрузка...



<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Індустріалізація та колективізація: позитивні і негативні наслідки | Господарство України в роки другої світової війни

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.005 сек.