Застосування космічного знімання

Головне завдання космічного знімання – всестороннє вивчення Землі, її природних ресурсів, динаміки природних і соціально-економічних явищ, охорони довкілля, вивчення та освоєння планет і космічного простору. Методика дистанційного зондування із космосу базується на реєстрації результатів спостереження і створення на цій основі картографічних документів різного типу незалежно від використаних засобів знімання.

В Україні використовуються дані створеної за часів СРСР експериментальної космічної системи вивчення природних ресурсів Землі і довкілля. Визначені два напрями отримання обробки і використання даних космічного зондування – оперативного й довготривалого характеру. Космічна система ВПРЗ може включати як постійно діючі, так і залучені основні компоненти:

1) АКА типу ”Метеор“ (висота польоту до 900 км. нахил осі – 81,2°);

2) пілотовані КА – КК серії ”Союз“, ОС ”Мир“, МКС (до 400 км, нахил – 51,6°);

3) КА серії ”Космос“ (200-250 км, 81,2°);

4) літаки-лабораторії (до 10 км);

5) наземні засоби прийому космічної інформації;

6) буйкові станції;

7) пересувні комплекси для контактних вимірювань;

8) стаціонарні засоби контактних вимірювань;

9) сітка наземних і морських полігонів;

10) сітка засобів і систем міжгалузевої і галузевої (цільової) обробки інформації.

З 1972 р. в США функціонують супутники Ландстат (ERST, до 900 км). Ведеться багатозональне оптико-механічне сканерне і кадрове знімання. В 1978 р. запущено експериментальний супутник НСММ (550-640 км), призначений для теплового зондування і океанографічний супутник Сісат. З 1981 р. діє система Шаттл-Спейс. Ведеться дослідження в широких зонах спектра електромагнітного випромінювання. Планується запуск супутників Стереосат і Мансат для топографічного картографування в масштабах 1:10 000 і 1:50 000.

Європейським космічним Агентством (ЕSA) створена КС Спейслаб, оснащена космічною апаратурою, сканерами, радіолокатором бічного огляду. З 1986 р. функціонує французький ресурсний супутник SPOT із знімальними камерами і багатоелементними світлоприймачами (для топографічного картографування в масштабі 1:100 000 і 1:50 000 та обновлення топографічних карт в цих масштабах).

Створені ресурсні супутники у Великобританії, в Індії, Японії, Китаї, Чилі, Республіці Корея. Функціонує український супутник ”Січ-1“, готується запуск нових супутників цієї серії. Діє міжнародна космічна станція ”Альфа“, на якій побував і український космонавт Л. Каденюк.

Для картографії й топографії мають значення такі параметри матеріалів космічного зондування:

• спектральний діапазон знімання; за ним матеріали космічного знімання поділяються на три основні групи: видимий і ближнійінфрачервоний (світловий), тепловий і радіодіапазон. Електромагнітні хвилі, відбиті чи генеровані об’єктами земної поверхні, класифікують за їх довжиною. Ділянка оптичних хвиль (0,0001-1 000 мкм) включає ультрафіолетовий (менше 0,4 мкм), видимий (0,4-0,8 мкм) і інфрачервоний діапазони. Видимий діапазон. у якому око розрізняє кольорові відтінки, поділяються на зони із позначенням кольорів: фіолетовий (390-450 нм), синій (450-480 нм), блакитний (480-510 нм), зелений (510-550 нм), жовто-зелений (550-575 нм), жовтий (575-585 нм), оранжевий (585-620 нм), червоний (620-800 нм). Інфрачервоний діапазон поділяють на піддіапазони ближнього (менше 1,5 мкм), середнього (1,5-3 мкм) і дальнього (понад 3 мкм). Видимий і ближній інфрачервоний діапазони об’єднують в загальний світловий діапазон. Найбільше значення для картографування мають матеріали знімань у видимому та ближньому інфрачервоному діапазонах;

• за видом знімки поділяють на фототографічні, телевізійні, фототелевізійні, сканерні, теплові інфрачервоні, радіометричні, радіолокаційні, мікрохвильові радіометричні. Фотографічні знімки отримують фотоапаратом із борта космічної станції і опрацьовують після його приземлення. Розрізняють чорно-білі інтегральні, чорно-білі зональні, кольорові інтегральні і спектрозональні знімки. Телевізійні знімки отримують телекамерою на борту носія і передають телеканалом на Землю. Фототелевізійні знімки отримують фотографічною системою на борту космічного корабля і передають на Землю телеканалом. Сканерні знімки складаються із багатьох окремих, послідовно отриманих елементів зображення шляхом передачі на фотоприймач сигналів від сканера (сканер – дзеркало, що коливається), який проглядає місцевість впоперек руху космічного корабля. Зображення місцевості отримують у вигляді неперервної стрічки, яка складається із смуг (стрічок), які видно на знімках. Широко застосовується багатозональне сканерне знімання. Теплові інфрачервоні знімки отримують в тепловому інфрачервоному діапазоні. Вони реєструють теплове випромінювання об’єктів на поверхні Землі. Холодні об’єкти на них зображаються освітленими тонами, теплі – темними. Радіолокаційні знімки отримують в ультракороткохвильовому радіодіапазоні шляхом випромінювання (локації) досліджуваної території (об’єктів) і реєстрації відбитого випромінювання із допомогою бортових приймачів (активне зондування). Має ті переваги, що може проводитися в будь-який час і будь-яку погоду. Мікрохвильові радіометричні знімки отримують в ультракороткохвильовому радіодіапазоні, які фіксують випромінювання Землі (пасивна радіометрія). Має ті ж переваги, що й попереднє знімання;

• масштаб та оглядовість знімків. Глобальні і континентальні за оглядовістю знімки мають масштаб дрібніший від 1:10 000 000 і охоплюють територію площею 10⁸ км²; регіональнізнімки мають масштаб 1:10 000 000–1:1 000 000 і охоплюють площу 10⁶ км², локальні знімки мають масштаб крупніший від 1:1 000 000 і охоплюють території площею 10⁴ км².

• допустима(роздільна) здатність – мінімальна лінійна величина зображених на знімках деталей місцевості. За ступенем допустимості розрізняють знімки із дуже низькою (десятки кілометрів), низькою (одиниці кілометрів), середньою (сотні метрів), високою (десятки метрів) допустимою здатністю;

• детальність знімків – кількість інформації на одиниці площі знімка. Розрізняють знімки малої (робота з ними можлива тільки в масштабі оригіналу), середньої (їх можна збільшувати в два рази) та високої (їх можна збільшувати до 10 разів) детальності;

• інформативність знімків – обсяг інформації, отримання якого можливе при використанні знімків.

80% всього обсягу знімків припадає на знімки у видимому та ближньому інфрачервоному діапазонах.

Матеріали космічного знімання мають такі властивості:

• вони охоплюють величезні площі (в тисячі разів більші, ніж аерофотознімки);

• вони одночасні (або майже одночасні);

• вони генералізовані;

• вони комплексні;

• вони регулярно повторювані (їх можна використовувати для дослідження динаміки явищ).

Матеріали космічного знімання знаходять своє застосування:

• для створення топографічних карт середніх масштабів віддалених та недоступних районів; при цьому космічні знімки розглядаються як матеріал, що замінює аерофотознімки і дає змогу створювати первинні топографічні карти, які потім, після проведення додаткових досліджень, можна замінити традиційними топографічними картами;

• при оновленні топографічних карт, що забезпечує насамперед оперативність оновлення топографічних карт для районів, які інтенсивно освоюються людиною Виконання космічного знімання в широкому діапазоні масштабів дає змогу прямо за фотознімками, не чекаючи оновлення великомасштабних карт. Отже, є виграш як в оперативності проведення робіт. так і в повноті й сучасності інформації. При цьому космічні знімки сприяють вирішенню кількох завдань: встановлення оптимальної черговості оновлення карт різних районів з урахуванням ступеня перетворення місцевості та перспектив її господарського освоєння; виявлення ступеня старіння карт і визначення трапецій для повного оновлення або внесення змін в існуючий оригінал карти камеральним способом. Крім того, відкривається можливість оновлення карт одразу всього масштабного ряду або в тій послідовності, в якій їх використовуватимуть для розв’язання господарських завдань, тобто від дрібних та середніх масштабів до більш великих (за традиційною технологією порядок зворотний);

• для створення фотокарт; тобто тиражних копій з фотоплану, на яких позначені основні елементи місцевості (населені пункти, гідрографія, шляхи сполучення), підписані власні назви річок, населених пунктів. а також нанесена координатна сітка. Їх можна використати окремо. алей найбільш доцільно використати разом із топографічними картами;

• для створення й обновлення загальногеографічних та тематичних карт середніх та дрібних масштабів;

• для розробки нових типів карт для господарських цілей;

• для цілей комплексного вивчення й картографування природних умов і ресурсів.

Дешифрування матеріалів космічного знімання може бути візуальним, інструментальним і машинним (автоматизованим) чи їх поєднанням. Найчастіше використовують візуальне та візуально-інструментальне дешифрування. Етапи дешифрування:

• збір картографічної інформації, її огляд та оцінка;

• ознайомлення із літературними і картографічними матеріалами регіону;

• підготовка і перетворення знімків з метою підвищення їхньої інформативності та виразності;

• власне дешифрування;

• оформлення результатів дешифрування.

При дешифруванні використовуються ті ж дешифрувальні ознаки, що й при дешифруванні аерофотознімків.

Матеріали космічного знімання знаходять застосування майже у всіх сферах людської діяльності.

Література основна:

1. Картография с основами топографии. Учебник для студентов естеств.-геогр. фак. пед. ин-тов. Под ред А.В. Гедымина. Ч. 1. Понятие о географической карте. Топографическая карта. Съёмка местности. – М.: Просвещение, 1973. – Стор. 140-151.

2. Картография з основами топографии: Учеб. пособие для студентов пед. ин-тов по спец. ”География“ / Г.Ю. Грюнберг, Н.А. Лапкина, Н.В. Малахов, Е.С. Фельдман; Под ред. Г.Ю. Грюнберга. – М.: Просвещение, 1991. – Стор. 124-136, 277-296.

3. Топография с основами геодезии: Учебн. для студ. географ. спец. ун-тов / А.П. Божок, К.И. Дрич, С.А. Евтифеев и др.; Под. ред. А.С. Харченко и А.П. Божок. – М.: Высш. шк., 1986. – Стор. 255-288.

4. Топографія з основами геодезії: Підручник / А.П. Божок. В.Д. Барановський, К.І. Дрич та ін.; За ред. А.П. Божок. – К.: Вища шк., 1995. – Стор. 241-268.

Література додаткова: Аковецкий В.И. Аэрокосмические исследования природных ресурсов. – М.: Знание, 1984. – 48 с.; Аэрокосмические методы в географических исследованиях / Под ред. Ю.Ф. Книжникова. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1982. – 112 с.; Аэрокосмические методы в социально-экономической географии/ Книжников Ю.Ф., Кравцова В.И., Лабутина И.А., Цыпина Э.М., Январева Л.Ф. / Под ред. Ю.Ф. Книжникова. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1983. – 203 с.; Берлянт А.М. Образ пространства: карта и информация. – М.: Мысль, 1986. – 240 с.; Боголюбов Л.А. Как создается карта по аэроснимках // География в школе. – 1970. – №2. – Стр. 26-28; Верещака Т.В., Подобедов Н.С. Полевая картография. – М.: Недра, 1986. – 351 с.; Итоги науки и техники. Серия Картография. – Том 11. Аэрокосмические методы картографирования и географических исследований. – М.: ВИНИТИ, 1984. – 161 с.; Космическая съёмка и тематическая картография. Географические результаты многозональных космических экспериментов / Под ред. Салищева К.А. и Книжникова Ю.Ф. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1980. – 272 с.; Кравцова В.И. Космическое картографирование. – М.: Изд-во МГУ, 1977; Лазарев А.И., Ковалёнок В.В., Авакян С.В. Исследование Земли с пилотируемых космических кораблей. – Л.: Гидрометеоиздат, 1987. – 400 с.; Лялько В.И. Аэрокосмические исследования Земли в Украине (Состояние и персрективы) // Геологический журнал. – 1994. – №1. – Стр. 18-25; Мурашев С.А. Аэрофотогеодезия. – М.: Недра, 1976. – 405 с.; Природа Земли из космоса: Изучение природных ресурсов Земли с помощью данных, передаваемых со спутников по радиоканалам / Под ред. Н.П. Козлова; Сост. А.П. Тищенко, С.В. Викторов. – Л.: Гидрометеоиздат, 1984. – 151 с.; Сердюков В.М., Патыченко Г.А., Синельников Д.А. Аэрокосмические методы географических исследований. – К.: Вища школа, 1987. – 223 с.; Сладкопевцев С.А.Изучение и картографирование рельефа с использованием аэрокосмической информации. – М.: Недра, 1982. – 215 с.; Смирнов Л.Е. Аэрокосмическое картографирование – В кн.: Советская география. – Л.: Наука, 1984. – Стр. 276-286; Сухов В.И. Аэрокартография наших дней. – М.: Знание, 1963. – 46 с.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Напівінструментальне знімання	\|	Класифікація картографічних проекцій

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.