Предмет і об’єкти бухгалтерського обліку

Рис. 1.9. Класифікація господарських засобів

Необоротні господарські засоби підприємства – це сукупність майнових цінностей, які багаторазово беруть участь у процесі його господарської діяльності.

У практиці бухгалтерського обліку до них належать господарські засоби з тривалістю використання понад рік.

До складу необоротних (довгострокових) господарських засобів підприємства належать: основні засоби, незавершене будівництво, нематеріальні активи, довгострокові фінансові інвестиції, відтерміновані податкові активи, довгострокова дебіторська заборгованість (яка буде погашена через двадцять місяців від дати, на яку складений баланс), інші довгострокові активи (музейні експонати, бібліотечні фонди, МШП із тривалістю використання понад рік, природні ресурси тощо).

Основні засоби – це матеріальні активи, що їх підприємство утримує для використання у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здачі в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний термін корисного використання (експлуатації) яких більше року (або одного операційного циклу, якщо він довший за рік). Основні засоби функціонують у незмінній натурально-речовій формі у виробничій та невиробничій сферах. До основних засобів підприємства належать земельні ділянки, капітальні витрати на поліпшення земель, будинки, споруди та передавальні пристрої, машини та обладнання, транспортні засоби, інструменти, прилади, інвентар (меблі), робоча і продуктивна худоба, багаторічні насадження, інші основні засоби, необоротні матеріальні активи, тимчасові (нетитульні) споруди, природні ресурси, інвентарна тара, предмети прокату, інші необоротні матеріальні активи терміном експлуатації більше року та вартістю понад певну, встановлену на підприємстві суму за одиницю. Вартість основних засобів зменшується поступово внаслідок їх фізичного і морального зношування через нарахування амортизації.

Відтерміновані податкові активи – це сума податку на прибуток підприємства, що підлягає відшкодуванню у подальших періодах унаслідок тимчасової різниці між обліковою і податковою базами оцінки.

За ступенем ліквідності господарські засоби (активи) підприємства поділяються на ліквідні та неліквідні.

Ліквідні господарські засоби – це група засобів підприємства, які можуть бути швидко конвертовані у грошову форму без суттєвих втрат своєї поточної (балансової) вартості для своєчасного забезпечення платежів за поточними фінансовими зобов’язаннями. До ліквідних активів підприємства належать: грошові активи в різних формах, короткострокові фінансові вкладення, короткострокова дебіторська заборгованість (крім безнадійної), запаси готової продукції, призначеної для реалізації.

Неліквідні господарські засоби (активи) – це група засобів підприємства, які можуть бути конвертовані у грошову форму без утрат своєї поточної (балансової) вартості тільки протягом значного періоду часу. До неліквідних активів підприємства належать: основні засоби, незавершене будівництво, нематеріальні активи, довгострокова дебіторська заборгованість, безнадійна дебіторська заборгованість, витрати майбутніх періодів тощо.

За участю у виробничому процесі господарські засоби підприємства поділяють на такі групи:

1) засоби у сфері виробництва;

2) засоби у сфері обігу;

3) невиробничі засоби.

До виробничих засобів належать засоби підприємства, які беруть безпосередню участь у процесі виготовлення продукції чи надання послуг. Це виробничі будівлі й споруди, машини та механізми, транспорт, сировина, матеріали, паливо, незавершене виробництво тощо.

До засобів підприємства у сфері обігу належать предмети обігу, грошові кошти, кошти в розрахунках та засоби, які обслуговують сферу обігу.

Предмети обігу – це готові вироби, призначені для реалізації. Грошові кошти необхідні підприємству для розрахунків із постачальниками, з підрядниками, з бюджетом, з робітниками щодо заробітної платні. Грошові кошти зберігаються у касі підприємства, на його розрахункових, валютних та інших рахунках у банках.

До засобів, які обслуговують сферу обігу, належать торгово–складські споруди з торгово–складським обладнанням, устаткуванням та інвентарем.

До невиробничих засобів підприємства належать засоби, які не беруть безпосередньої участі у виробництві продукції, але їх використовують для створення нормальних умов праці й відпочинку працівників підприємства. До невиробничих засобів підприємств належать житлові будинки, гуртожитки, готелі, дитячі садки, амбулаторії, клуби, бібліотеки з обладнанням та інвентарем у них тощо, які перебувають на балансі підприємства.

За видами діяльності господарські засоби (активи) поділяють на засоби, які використовують в основній діяльності підприємства, засоби, які використовують в операційній діяльності підприємства, засоби, що їх використовують у фінансовій діяльності підприємства, та засоби, які використовують в інвестиційній діяльності підприємства.

Основна діяльність – це операції, пов’язані з виробництвом або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), що є головною метою створення підприємства, і забезпечують основну частину його доходу.

Операційна діяльність – це основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, які не є інвестиційною чи фінансовою діяльністю (продаж інших оборотних активів, іноземної валюти, операційна оренда активів тощо).

Фінансова діяльність – це діяльність, яка призводить до змін розміру і складу власного та позикового капіталу підприємства (залучення банківських кредитів, випуск, утримання і обіг власних цінних паперів, фінансовий лізинг тощо).

Інвестиційна діяльність – це придбання та списання необоротних активів, а також тих фінансових інвестицій, які не є складовою частиною еквівалентів грошових коштів.

За нарахуванням зносу (амортизації) виділяють господарські засоби (активи), які підлягають амортизації, і господарські засоби, на які амортизацію не нараховують. Амортизують усі основні засоби, окрім землі, інші необоротні матеріальні активи, нематеріальні активи, фінансові інвестиції. На всі інші господарські засоби активи (утому числі й на землю) амортизацію не нараховують.

Джерела господарських засобів відображають форму власності, на базі якої даний суб’єкт господа-рювання створено. Так, державні суб’єкти господарювання отримують певні кошти, основні та оборотні засоби, що формують їх статутний капітал. Джерелом формування статутного капіталу суб’єктів господарювання інших форм власності є грошові та майнові внески засновників, учасників, членів кооперативів.

За джерелами утворення та цільовим призначенням господарські засоби поділяються на:

1) власні (капітал);

2) залучені (зобов’язання) (рис.1.10).

Джерелом формування господарських засобів є також резерви і прибуток.

Власний капітал поділяють на статутний, пайовий, додатковий та резервний.

Статутний капітал – це загальна вартість господарських засобів (активів), які є внеском власників (учасників) суб’єкта господарювання до його капіталу. Цими власниками можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, в тому числі і держава. Сума статутного капіталу визначається в установчих документах і підлягає обов’язковій реєстрації у державному реєстрі господарських одиниць.

Пайовий капітал – це сума пайових внесків членів спілок та інших суб’єктів господарювання, що передбачена установчими документами.

Додатковий капітал – це додатково вкладений капітал (сума, на яку вартість реалізації випущених акцій перевищує їхню номінальну вартість) та інший вкладений капітал (сума дооцінки необоротних активів, вартість активів, безкоштовно отриманих суб’єктом господарювання від інших юридичних або фізичних осіб та інші види).

Рис. 1.10. Класифікація господарських засобів за джерелами формування

Резервний капітал – сума резервів, створених суб’єктом господарювання за рахунок прибутку з метою покриття непередбачених видатків, збитків, для сплати боргів суб’єкта господарювання при його ліквідації.

До складу джерел господарських засобів включаються резерви, до яких входять страхові резерви (створюються страховими організаціями) та забезпечення майбутніх витрат та платежів. Останні створюються з метою рівномірного включення майбутніх затрат у витрати виробництва та обігу звітного періоду. До них належать такі види затрат: на майбутню оплату відпусток персоналу суб’єкта господарювання, включаючи відрахування на соціальні заходи; на забезпечення гарантійних зобов’язань; на виробничі затрати підготовчих робіт на суб’єкті господарювання з сезонним характером виробництва; на виплату винагороди за вислугу років, включаючи відрахування на соціальні заходи.

Особливим джерелом господарських засобів є прибуток. Величину прибутку суб’єкта господарювання розраховують виходячи з валових доходів та валових витрат. Загальна схема визначення оподаткованого прибутку така: валові доходи мінус непрямі податки (ПДВ, акциз), мінус валові витрати, мінус амортизація. Прибуток використовується для розширеного відтворення, збільшення величини власного (додаткового) капіталу та з метою сплати податку на прибуток.

До залучених засобів або зобов’язань належать:

§ кредити та інші позичкові кошти;

§ зобов’язання та розрахунки.

Ці кошти залучаються на покриття тимчасових потреб суб’єкта господарювання і повертаються у встановлений термін.

До кредитів відносять коротко- та довгострокові кредити банку. Банки здійснюють кредитування, зміст якого зводиться до отримання суб’єктом господарювання певної суми коштів на зворотній основі із сплатою за це відсотків за користування кредитом.

Позичкові кошти – це кошти отримані в результаті випуску та розповсюдження цінних паперів (акцій, облігацій і т.п.). При цьому позичкові кошти можуть мати коротко- і довгостроковий характер.

Зобов’язання та розрахунки – це кредиторська заборгованість (“ми винні”), що виникає в результаті заборгованості суб’єкта господарювання постачальникам та підрядникам за отримані від них, але не оплачені матеріальні цінності, виконані роботи та послуги. Крім заборгованості перед постачальниками суб’єкт господарювання може мати заборгованість за нарахованими перед бюджетом податками, а також перед своїми працівниками з оплати праці, заборгованість за сумами, утриманими із заробітної плати працівників на користь інших організацій, осіб тощо. Заборгованість суб’єкта господарювання іншим організаціям і особам називається кредиторською, а самі організації та особи – кредиторами.

Активи і пасиви в процесі господарської діяльності здійснюють безперервний рух, постійно переходять з однієї форми в іншу. Вони здійснюють кругообіг, основними стадіями якого є господарські процеси: 1) постачання; 2) виробництва; 3) реалізації.

Загальну схему кругообігу господарських засобів представлено на (рис. 1.11).

Рис 1.11. Загальна схема кругообігу господарських засобів.

Господарський процес – це сукупність близьких за економічним змістом господарських операцій. Основні господарські процеси: придбання виробничих і товарних запасів; виготовлення продукції, виконання робіт, надання послуг; реалізація товарів, готової продукції (робіт, послуг) (рис. 1.12).

Рис. 1.12. Види господарських процесів

Перша стадія (постачання)передбачає витрату підприємством певної частини грошей на закупівлю засобів праці та предметів праці. При цьому, з однієї сторони беруть участь гроші, як засіб платежу і міра вартості, з іншої – цінності, які купує підприємство.

Процес придбання – сукупність господарських операцій, пов’язаних з придбанням товарів, сировини і різних матеріалів. Основними господарськими операціями є: оплата постачальникам за придбані цінності за діючими цінами, оплата витрат, пов’язаних із доставкою, завантаженням, вивантаженням, так званих транспортно-заготівельних витрат. Основним завданням бухгалтерського обліку на цьому етапі є обчислення собівартості одиниці придбаних цінностей за їх видами і якісними параметрами (сорт, модифікація і т.д.). Це необхідно для оцінки витрачених на виробництво сировини і матеріалів, а також реалізованих запасів.

Друга стадія (виробництво)передбачає взаємодію засобів праці і предметів праці при активній ролі в цьому процесі робочої сили. Результатом другої стадії є отримання з виробництва і оприбуткування готової продукції на склад підприємства.

Процес виробництва є основною стадією, на якій створюються матеріальні блага. Відбувається поєднання робочої сили із засобами виробництва, виготовляється новий продукт, що має натуральну форму і вартість.

З погляду бухгалтерського обліку процес виробництва– це сукупність господарських операцій, пов’язаних з виробництвом готової продукції, виконанням робіт і наданням послуг. Основне завдання бухгалтерського обліку процесу виробництва – визначення витрат і обчислення собівартості одиниці продукції для оцінки реалізованої її частини, що надалі використовується для визначення фінансового результату.

Третя стадія (реалізація) єзавершальною фазою кругообігу господарських засобів. Вона виражається у передачі виробленої продукції за цінами реалізації покупцям шляхом купівлі-продажу. Якщо отримана виручка переважає собівартість реалізованої продукції – це означає, що підприємство отримало прибуток, якщо ні – збиток.

Процес реалізації – сукупність господарських операцій, пов’язаних з реалізацією готової продукції, товарів, виконаних робіт і наданих послуг. Основним завданням бухгалтерського обліку процесу реалізації є відображення собівартості реалізованих продукції, робіт, послуг, визначення чистого доходу і фінансових результатів.

Господарські процеси характеризують кругообіг засобів підприємства, відображають його діяльність і є найважливішим об’єктом бухгалтерського обліку.