Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Норма права, диспозиція, гіпотеза, санкція.

2 1 • Поясніть поняття норма права, диспозиція, гіпотеза, санкція.

ЕШ 2. Наведіть приклади норм права, з якими вам доводилося мати справу в житті.

З*. У наведених прикладах визначте елементи структури права.

4. Які види диспозиції, гіпотези й санкції вам відомі?

5*. Наведіть приклади норм права, до яких належать гіпотеза, диспозиція, санкції різних видів.

§ 26. Правова система. Правова сім’я

1. Поняття «правова система».

Система права, яка виникає в державі, включає правові норми, але їх, записаних на папері, необхідно реалізувати, застосувати на практиці. Саме тому до елементів системи права, про які йшлося в попередніх параграфах, додається діяльність різних органів, котрі застосовують правові норми, захищають їх у разі потреби. Сукупність системи права та засобів її реалізації на практиці, які характеризують рівень правового розвитку певної держави, називають правовою системою.

Правова

система

Правові установи

Система права

Судова й інша юридична практика

Реалізація права (акти застосування, тлумачення тощо)

Правова ідеологія (правосвідомість, правова культура тощо)

Отже, правова система є набагато ширшим поняттям, аніж поняття «система права», про яку йшлося раніше. Вона включає не лише норми, а й їх застосування, реалізацію, ті органи, установи, що забезпечують застосування норм права. До поняття «правова система» включають також правову ідеологію, культуру, правосвідомість, про які йтиметься в наступному параграфі. Однак центральним елементом правової системи (і це зрозуміло із самої назви) є право.

У державі правова система забезпечує закріплення й реалізацію внутрішньої та зовнішньої політики держави за допомогою засобів права.

2. Правові сім’ї сучасності.

Правова система кожної держави є неповторною. На її розвиток і формування впливають особливості історичного розвитку держави, її політична система. Однак при всій неповторності існують певні загальні риси, які дають змогу визначити спільність правових систем окремих держав. Правові системи держав, які мають спільні риси, об’єднують у правові сім’ї. Правова сім’я — сукупність національних правових систем, які мають спільність в їх історичному формуванні та розвитку, структурі права, методах і формах його реалізації.

Основними критеріями визначення належності правової системи до тієї чи іншої правової сім’ї є історичний шлях формування й розвитку правової системи, система джерел права, структура системи права (поділ на галузі й інститути).

Нині прийнято виокремлювати декілька правових сімей. Основними з них, які визнають усі правознавці, є англосаксонська (іноді її називають сім’єю загального права) та романо-германська (або континентального права) правові сім’ї. Однак лише ними різноманітність правових систем не вичерпується. Чимало науковців визначають сім’ю соціалістичного права, сім’ю мусульманського права. Іноді виокремлюють також релігійно-общинну сім’ю. Дехто визначає скандинавську, латиноамериканську (дві останні більшість правознавців уважає різновидом континентальної системи), далекосхідну, індуську правові сім’ї.

3. Англосаксонська правова сім’я (система загального права).

Англосаксонська правова сім’я виникла багато років тому в Англії. Завдяки величезній Британській імперії, яка «експортувала» правову систему з метрополії до колоній та залежних територій, вона отримала широке поширення в усьому світі.

Для цієї правової сім’ї характерним є те, що основним джерелом права в ній визнається судовий прецедент — рішення суду в конкретній справі. При цьому суд у країнах, що належать до англосаксонської правової сім’ї!, не лише застосовує норми права, а сам створює їх. Суддя має право тлумачити норми права. Він, порівняно з іншими правовими системами, має набагато більшу свободу в прийнятті рішення. В державах, які належать до англосаксонської правової сім’ї, іноді кажуть, що правова норма мертва доти, доки її не застосує суд. Водночас треба зазначити, що останнім часом у державах цієї сім’ї спостерігається тенденція поступового збільшення ролі нормативно-правових актів, їх поширення на більш широке коло правовідносин.

Другою суттєвою особливістю цієї правової сім’ї є традиційна відсутність чіткого поділу права на галузі й інститути, на публічне та приватне право. Крім того, норми права в англосаксонській

системі більш конкретні — адже вони народжуються внаслідок розгляду судами конкретних ситуацій, справ, направлені на їх вирішення, а не на формулювання загальновживаного, універсального правила «на майбутнє».

Для англосаксонської правової сім’ї також характерним є наявність двох складових права, які історично склалися, — загального права та права справедливості. Загальне право формувалося на основі рішень королівських судів, тепер продовжує діяти у сфері кримінальних і цивільних відносин, договірного права. Право справедливості утворилося на основі рішень суду канцлера, зокрема у випадках, коли особа зверталася з оскарженням рішення нижчого суду. Нині суди справедливості розглядають справи щодо нерухомості, банкрутства тощо. При цьому в сучасних умовах межа між правом справедливості й загальним правом поступово зникає.

Ще однією особливістю цієї правової сім’ї є надзвичайне значення, що надається процесуальному праву, порівняно з матеріальним.

До держав англосаксонської правової системи належать, крім Великої Британії, також США, Ірландія, Індія, Судан, Канада. При цьому в різних державах система має суттєві особливості.

4. Рохмано-германська правова сім’я (континентальна правова система).

Другою правовою сім’єю, яка набула великого поширення у світі, стала романо-германська правова сім’я. Вона утворилася на території колишньої Римської імперії на основі римського права. Ця правова система історично є найдавнішою у світі. Її розвиток проходив переважно на території континентальної Європи, що й дало цій системі другу назву.

Основним джерелом права в цій правовій сім’ї є нормативно- правові акти — закони й підзаконні правові акти. Також характерною є кодифікація права шляхом створення різних кодексів. Нині в державах, які належать до цієї правової сім’ї, створено чимало кодексів, що регулюють більшість правовідносин. Вищу юридичну силу в країнах цієї правової сім’ї має конституція — основний закон, який визначає основні засади держави. При цьому, на відміну від англосаксонської сім’ї, прецеденти не визнаються джерелом права, а суд є винятково правозастосовуючим органом, який не має права створювати нові правові норми.

У системі континентального права визнається поділ права на публічне та приватне, а також на галузі права.

При цьому в континентальному праві прийнято визначати основні принципи, які взято за основу відповідної галузі права, а також загальні норми, що застосовуються для оцінки правовідносин і дій їх учасників.

Нині романо-германське право діє на території більшості країн континентальної Європи — Франції, ФРН, Італії, Іспанії, Португалії тощо, а також в Скандинавії (Швеція, Фінляндія, Норвегія), у державах, які утворилися на території колишнього СРСР, і навіть в окремих шатах США (штат Луїзіана) та провінціях Канади (провінція Квебек).

5. Мусульманське право.

Мусульманське право виникло в УІІ-ХП ст. в арабській державі. Поява цієї правової системи безпосередньо пов’язана з виникненням ісламу та його поширенням. Мусульманське право базується на ісламській релігії, тому основним джерелом мусульманського права є Коран — священна книга мусульман. Однак у Корані недостатньо норм для того, щоб регулювати всі суспільні відносини. Крім Корану, як джерело мусульманського права використовують Сунну (священні перекази Корану), Тафсір (коментар до Корану), Іджму та Кияс (тлумачення права за аналогією). Як джерело права застосовують також прецедент, а в ряді сучасних держав — і світські закони, прийняті державними органами.

У мусульманському праві існує поділ на галузі права (цивільне, кримінальне, сімейне тощо), але відсутній поділ на публічне та приватне право.

Суттєвою рисою мусульманського права є поділ людей на дві категорії — правовірних та іновірців (невірних), які мають абсолютно різний правовий статус, обсяг прав і обов’язків. При цьому правовірним надавалося чимало пільг — звільнення від податків, привілеї при розгляді кримінальних справ. Водночас ряд цивільно-право- УРСР в комісії ООН з прав вих заборон, установлених для відно- людини, обирався її головою, син між мусульманами, не діяли, якщо одна із сторін була іновірцем.

У сімейному праві мусульманське право виходило з нерівності чоловіка та жінки, дозволяло мусульманину мати до чотирьох дружин. Правопорушення в мусульманському праві розглядається не лише як порушення вати проблеми захисту прав правових норм, а і як духовний гріх. людини.

У сучасних умовах мусульманське право намагаються пристосувати до умов сьогодення. В ньому поступово зростає роль світського права, що формується державними органами окремих мусульманських держав.

Нині до держав, що належать до мусульманської правової сім'ї, відносять Іран, Саудівську Аравію, Єгипет тощо.

6. Соціалістичне право.

Виникнення системи соціалістичного права пов’язане з утвердженням радянської влади в СРСР, а після Другої світової війни — у ряді держав Східної Європи, Азії й на Кубі. Деякі ознаки цієї правової системи подібні до романо-германської правової сім’ї, адже соціалістичне право формувалося переважно в державах, де традиційно діяла саме система континентального права.

Для соціалістичної правової системи характерні визнання нормативного акта основним джерелом права, поділ права на галузі. В системі методів правового регулювання для системи соціалістичного права характерним є переважання імперативного методу регулювання. Водночас заперечувався поділ права на публічне та приватне право, джерелом права фактично ставали не лише закони та інші нормативно-правові акти держави, а й рішення, прийняті правлячими партіями. Характерним є закріплення провідної ролі державної власності на засоби виробництва, підвищений захист державної та суспільної власності порівняно з приватною. Соціалістичне право заперечує існування природних прав людини, уважається, що всі права людини надаються державою. В той же час для соціалістичної системи права характерним є широке закріплення соціальних гарантій.

У системі соціалістичного права можна виокремити радянську (діяла в СРСР), східноєвропейську (усі інші соціалістичні держави Європи, крім СРСР, — Румунія, Польща, Чехословаччина, НДР, Угорщина тощо), азіатську (Китай, Монголія, В’єтнам, Північна Корея) та кубинську. Після розпаду СРСР і змін, які відбулися в інших соціалістичних державах, система соціалістичного права поступово зникає. Нині ця система продовжує існувати в Китайській Народній Республіці, Північній Кореї, В’єтнамі, на Кубі.

7. Сім’я традиційного та звичаєво-общинного права.

Ця система характерна здебільшого для держав, які відносять до таких, що розвиваються. Це переважно країни Африки та Азії. Формування системи права цих держав відбувалося під впливом багатьох факторів, що визначили особливості їх правової системи. З одного боку, у цих державах протягом тривалого історичного часу зберігався сильний вплив звичаєвого права, традицій. З іншого —

майже всі вони перебували протягом значного історичного періоду в колоніальній залежності від різних держав Європи, унаслідок чого на формування їх правових систем суттєво вплинули правові системи держав-метрополій, а також релігійні вчення — християнство та іслам.

Для системи традиційного права характерним є те, іцо провідне місце в системі джерел права займають звичаї і традиції. При цьому протягом тривалого часу ці норми мали неписаний характер. Норми звичаїв і традицій формувалися стихійно, протягом тривалого часу. Більшість норм, закріплених у традиціях і звичаях, стосуються відносин суспільних груп, спільнот, а не окремих учасників правовідносин. У XX ст. в країнах традиційного права поступово зростає значення нормативних актів як джерела права, прецедент у більшості держав цієї правової сім’ї не визнається джерелом права.

У другій половині XX ст. в правовому житті цих /держав відбуваються принципово нові процеси. Передусім набуття незалежності, звільнення від колоніальної залежності привело до суттєвого зменшення впливу правових систем колишніх метрополій. З іншого боку — у деяких державах було вжито заходів для кодифікації звичаєвого права, надання йому формалізованого характеру.

Нині до країн традиційного та релігійно-общинного права відносять Кенію, Мадагаскар, Нігерію, Сомалі та чимало інших держав переважно Африканського континенту.

Сукупність системи права та засобів реалізації правових норм на практиці називають правовою системою. Її елементами є система права, правова ідеологія, правосвідомість, правовідносини та їх учасники тощо.

Сукупність правових систем декількох держав, які мають спільні риси історичного розвитку та функціонування права, утворює правову сім’ю. В сучасному світі розрізняють англосаксонську, ро- мано-германську, мусульманську, традиційну, соціалістичну сім’ї.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Правова система, правова сім’я.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.031 сек.