Тема 11. Відродження незалежності України. Суспільно-політичний та економічний розвиток України кінця ХХ – початку ХХІ ст.

(4 години)

План

І заняття

1. Акт проголошення незалежності України 24 серпня 1991 р. та його історичне значення. Становлення та розвиток української державності.

2. Основні напрямки економічної та соціальної політики України. Регіональна політика в сучасних умовах.

3. Посилення ролі економічної науки в умовах трансформації ринкової економіки.

Методичні рекомендації

Досліджуючи перше питання, слід звернути уваги на те, що 24 серпня 1991 р. позачергова сесія Верховної Ради України прийняла “Акт проголошення незалежності України”. Вона проголосила створення самостійної української держави під назвою “Україна”. З моменту проголошення незалежності на території країни ставали чинними тільки її закони. Цим документом Верховної Ради було призначено новий політико-правовий статус України. Акт проголошення незалежності України базувався на праві націй на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами. Продовжуючи тисячолітню традицію державотворення України, зазначено в Акті, Верховна Рада урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної української держави – України. Територія України оголошувалася недоторканою й неподільною.

Проголосивши Україну незалежною державою (24 серпня відзначається в Україні як національне свято – День незалежності України), Верховна Рада також прийняла рішення про проведення 1 грудня 1991 р. Всеукраїнського референдуму на підтвердження Акта незалежності. Народ України, схваливши Акт, висловився за незалежність України.

Проголошення незалежності України поклало початок перехідному періоду, суть якого у спробі переходу на якісно вищий рівень суспільного розвитку. У політичній сфері – від тоталітаризму до демократії; в економічній – від командної до ринкової економіки; у соціальній – від людини-гвинтика до активного творця власної долі; в гуманітарній – від класових до загальнолюдських цінностей: у міжнародній – від об’єкта до суб’єкта геополітики. В цілому, мав бути здійснений перехід від становища “уламка імперії” до власної державності, від формальної незалежності – до реального суверенітету.

Питання для самоконтролю

1. У чому значення проголошення 24 серпня 1991 р. Акта незалежності України?

2. Охарактеризуйте зміни в економічному розвитку України в сучасну добу?

3. Які наслідки економічних реформ 90-х рр. для України?

План ІІ заняття

1. Політика української держави у сфері міжнаціональних відносин. Національно-культурне відродження українського народу.

2. Україна в новому геополітичному просторі. Зовнішньополітичний курс України в сучасну добу.

Методичні рекомендації

За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 р. на території України проживають громадяни більш ніж 100 національностей, які разом з українцями складають народ України. Загальна чисельність населення України складає 48,4 млн. осіб. Національна політика в Україні включає в себе політику української держави щодо:

а) українців (української етнічної спільноти), які формують основу українського етнополітичного організму;

б) етнічних меншин, які є складовою українського етнополітичного організму, але в суто етнічному плані являють собою його окремі структурні елементи;

в) представників українського етносу, що мешкають за кордоном, за межами українського етнополітичного простору і не є його складовою частиною, хоча різною мірою зв’язані з ядром українського етносу;

г) міграцій, обсяги і форми яких постійно змінюються.

З моменту здобуття Україною незалежності у площині практичного розв’язання відбулися зрушення в бік цивілізованого регулювання та саморегулювання міжнаціональних відносин. Це стосується перш за все ефективного забезпечення основних прав та свобод людини, у тому числі прав осіб, що належать до національних меншин. Держава спрямовує свою національну політику на вирішення таких проблем, як:

- досягнення міжнаціональної злагоди, гармонізація міжетнічних відносин, утворення в міжетнічних стосунках толерантності, дружби, довіри, поваги до національних традицій, мови, культури;

- правове забезпечення рівних можливостей для участі громадян, незалежно від їх національності, в усіх сферах суспільно-політичного життя;

- відродження українського етносу, забезпечення етнокультурної самобутності української нації, її динамічного відтворення;

- національно-культурне відродження, захист етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності національних меншин;

- відновлення прав депортованих у радянські часи народів, здійснення заходів щодо їх реабілітації.

Політика української держави щодо етнічних меншин враховує ряд важливих особливостей:

1. Представники інших, крім українського, етносів складають майже 14 млн. осіб. Отже, це значний соціальний, економічний і політичний потенціал держави.

2. У сучасних умовах для них, як і для українців, властивий етнічний ренесанс (відродження).

3. Більшість етнічних меншин України є частиною етносів, ядро яких знаходиться за межами України.

Досягнення Україною незалежності змінило умови її міжнародної діяльності. З цього часу можна говорити про власну, самостійну зовнішню політику держави. Головним її принципом є демократизм та розширення економічного співробітництва. Визнана більше ніж 150 державами світу Україна ще в першій половині 90-х років впевнено заявила про себе. Наша держава бере участь у діяльності багатьох міжнародних організацій, у першу чергу – ООН.

Надзвичайно важливим геополітичним вектором для нашої держави з самого початку 90-х років були відносини з європейськими країнами. В попередні роки Україна штучно була відділена від Європи. Втім її сучасний європейський вибір сформувався на об’єктивних чинниках і визначався не тільки культурно-цивілізаційним прагненням українців, а й суто геополітичними реаліями: адже Україна – європейська держава, що розташована в самому центрі Європи, на перехресті світових і європейських шляхів і просто приречена розвивати тісні стосунки з усіма країнами цього регіону. З початку 90-х років налагоджується співробітництво з Європейським Союзом, щорічно зростає торговельний оборот. Україну було прийнято до багатьох європейських міжнародних інституцій: Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції і розвитку, Організації з безпеки і співробітництва в Європі. Оформилося і поширилося співробітництво з НАТО. У 1994 р. нашу країну було офіційно прийнято до Ради Європи, була розпочата процедура оформлення вступу Світової організації торгівлі. Таким чином, визначається і поступово реалізується шлях входження чи, точніше, повернення України до європейської сім’ї цивілізованих народів.

Міжнародна діяльність нашої держави, її засади були закладені в “Основних напрямках зовнішньої політики України” (2 липня 1993 р.), у яких визначено демократичний зовнішньополітичний курс України. У документі наголошується, що неодмінною умовою розбудови української державності є її активне та повномасштабне входження до світового співтовариства.

У сучасних умовах зовнішня політика України спрямована на:

- утвердження і розвиток України як незалежної демократичної держави;

- збереження її територіальної цілісності та недоторканості кордонів;

- входження національного господарства у світову економічну систему;

- підвищення добробуту;

- захист прав та інтересів громадян України за кордоном;

- підтримка зв’язків із зарубіжними українцями.

У зовнішньополітичному курсі України приділяється велике значення розширенню її участі в європейському регіональному співробітництві, активна участь у діяльності ООН, співпраця з державами Європейського Союзу та НАТО, а також розвиток двосторонніх відносин з Російською Федерацією, Білоруссю та Молдовою.

Питання для самоконтролю

1. Проаналізуйте принципи, покладені в основу Декларації прав національностей України.

2. Охарактеризуйте основні напрямки сучасної зовнішньої політики України.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тема 7. Україна в 20 – 30 роки ХХ століття	\|	Друга контрольна робота

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.