Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Тема 10. Комплексне оцінювання фінансового стану підприємств.

1. Поняття фінансового стану та значення його аналізу.

2. Способи комплексної оцінки финансового стану підприємств.

3. Діагностика банкрутства підприємства.

Сучасні економічні відносини породжують ряд нових проблем у фінансово-господарській діяльності підприємств, вирішення яких вимагає нових підходів до організації основних функцій управління. У зв'язку з цим, роль і значення аналізу стає визначальними для обгрунтування управлінських рішень.
Одним з найважливіших умов ефективного управління є наявність інформації та вміння її аналізувати. Грамотно управляти самостійним підприємством неможливе без освоєння методик фінансового аналізу в цілому, і фінансового стану зокрема.

В процесі фінансово-господарської діяльності підприємства вступають в економічні відносини з різними діловими партнерами: державою, банками, інвесторами, ін підприємствами тощо. Даний процес супроводжується обігом реальних грошових коштів.

Економічні відносини, що виникають у процесі утворення, розподілу та використання грошових коштів і являють собою фінанси підприємств.
Фінанси підприємств знаходять своє конкретне вираження в обсязі і складі засобів підприємства, джерел їх утворення, у доходах і витратах підприємства. Фінанси залежать від основної діяльності і надають на неї вплив.
Фінансовий стан підприємства залежить від вмілого використання фінансових ресурсів і від уміння керівництва бачити зв'язок між господарською діяльністю і фінансовим становищем.
У процесі господарської діяльності фінансовий стан підприємства піддається коливанням і може класифікуватися як стійке і нестійке.
Стійкий фінансовий стан підприємства характеризується:

- Достатнім наявністю коштів у підприємства;

- Наявністю в достатньому обсязі власних джерел утворення засобів;

- Ефективним використанням усіх ресурсів підприємства;

- Прибутковістю;

- Платоспроможністю;

- Виконанням програм з виробництва та реалізації тощо.

Нестійкий фінансовий стан підприємства характеризується:

- Невиконанням програм з виробництва та реалізації;

- Невиконанням плану прибутку;

- Невиконанням зобов'язань перед кредиторами, банками, ін контрагентами.
Отже, фінансовий стан підприємства – це складне комплексне поняття, яке потребує науково-обґрунтованих підходів та спеціальних методів вивчення з метою об’єктивної оцінки та можливістю його подальшого вдосконалення.

Найбільш економічно обґрунтованим та об’єктивним є визначення фінансового стану як результату взаємодії всіх елементів системи фінансових відносин підприємства, який визначається сукупністю факторів, пов’язаних зі звичайною діяльністю підприємства. Він характеризується забезпеченістю фінансовими ресурсами, необхідними для нормального функціонування підприємства, доцільним їхнім розміщенням і ефективним використанням, фінансовими взаємовідносинами з іншими юридичними і фізичними особами, платоспроможністю і фінансовою стійкістю тощо.

Реалізація поставлених цілей припускає рішення таких задач:

оперативне виявлення й усунення проблем, пошук резервів поліпшення фінансового стану підприємства і його платоспроможності;

прогнозування можливих фінансових результатів, економічної рентабельності, виходячи з реальних умов звичайної діяльності і наявності власних і позикових ресурсів,

розробка моделей фінансового стану при різноманітних варіантах використання ресурсів;

розробка конкретних заходів, спрямованих на більш ефективне використання фінансових ресурсів і зміцнення фінансового стану підприємства.

Деталізація процедурної сторони методики аналізу фінансового стану залежить від поставлених цілей, а також різноманітних чинників інформаційного, методичного, кадрового і технічного забезпечення.

Залучення у діяльність підприємств широкого кола контрагентів сприяє підвищенню значення та розвитку узагальненої (комплексної) оцінки фінансового стану підприємств, яка дозволяє на підставі певної кількості показників всебічно оцінити та об’єктивно порівняти (як в динаміці, так і з іншими підприємствами) фінансовий стан суб’єктів господарювання.

Усі методики узагальненої оцінки фінансового стану можна поділити на декілька видів:

- методики сформовані на статистичних даних з використанням економіко-математичних методів – так звані математичні моделі;

- методики рейтингової оцінки, які дозволяють проводити ранжирування підприємств за найбільш істотними характеристиками (кредитоспроможність, інвестиційна привабливість, конкурентоспроможність підприємства);

- методики, сформовані з використанням експертних методів та методів комплексної оцінки.

В міжнародній практиці для оцінки фінансового стану підприємств широко використовують математичні моделі, за допомогою яких формують узагальнений показник фінансового стану підприємства – його інтегральну оцінку, серед яких заслуговують на увагу моделі Альтмана, Таффлера, Ліса, Чессера. Переважна кількість цих моделей спрямована на оцінку ймовірності банкрутства підприємства у найближчий час.

Методики рейтингової оцінки стають особливо популярними останнім часом. Вони дозволяють проводити ранжирування підприємств за найбільш істотними характеристиками; суб’єктами проведення такої градації найчастіше виступають рейтингові агенції. Найчастіше використання ранжирування підприємств відбувається в фінансовій сфері.

Однією з поширених методик є Національна шкала рейтингів фінансової стійкості Українського агентства фінансового розвитку (далі Національна шкала), яка представляє собою рейтингову градацію встановлення рівнів фінансової стійкості підприємств. Рейтинг фінансової стійкості за Національною шкалою відображає думку агентства щодо здатності компаній виконувати свої фінансові зобов'язання.

Рейтинг, що встановлюється за Національною шкалою, використовується для визначення рівня фінансової стійкості певної компанії відносно інших компаній вітчизняного фінансового сектору економіки. Встановлюючи рейтинг фінансової стійкості, Українське агентство фінансового розвитку не враховує адміністративні та політичні ризики, притаманні Україні як суверенній державі.

Рейтинг фінансової стійкості за Національною шкалою Українського агентства фінансового розвитку не є рекомендацією припиняти чи продовжувати відносини з певною компанією, а також не є оцінкою ринкової вартості та інвестиційної привабливості компанії. Рейтинг також не є гарантією фінансової стійкості та надійності компанії.

Методика формування рейтингів є комерційною таємницею агентств. Рейтингові значення за Національною шкалою рейтингів фінансової стійкості варіюються в межах від позначки uaAAА (найвище значення) до позначки uaD (найнижче значення) для довгострокових рейтингів, і в межах від позначки uaAa (найвище значення) до позначки uaDk (найнижче значення) для короткострокових рейтингів.

Довгострокові рейтинги фінансової стійкості застосовуються для оцінки фінансової стійкості компанії у перспективі більше одного року. Короткострокові рейтинги фінансової стійкості застосовуються для оцінки фінансової стійкості компанії у перспективі від одного та більше років.

Компанії, яким встановлено найвищі рейтинги (група А), вважаються безпечними, тобто мають показники фінансової стійкості, що перевищують ризики, яким вони піддаються, а їхня спроможність до виконання фінансових зобов'язань висока, порівняно з іншими компаніями, що функціонують на українському фінансовому ринку.

Компанії, яким встановлено рейтинг груп В, вважаються вразливими: чутливість до впливу несприятливих факторів перевищує їхні сильні сторони, а фінансова стійкість знаходиться на нижчому рівні, по відношенню до компаній, які за своїми показниками прийнято вважати безпечними. Компанії з цим рейтингом мають достатній запас фінансової стійкості, але підвищену чутливість до впливу несприятливих факторів. Ризик невиконання фінансових зобов'язань - невисокий.

Компанії з рейтингом C мають дуже слабку фінансову стійкість. Здатність до виконання фінансових зобов'язань компанії цілком залежить від ділової кон'юнктури. Ризик невиконання фінансових зобов'язань - дуже високий. Вони мають надзвичайно слабку фінансову стійкість, і, скоріше за все, вони не спроможні будуть виконати свої фінансові зобов'язання, навіть за сприятливих для діяльності компанії умов.

До компаній, з рейтингом D регуляторними органами застосовуються відповідні заходи в зв'язку з їхньою неспроможністю виконувати свої фінансові зобов'язання. Даний рейтинг встановлюється компаніям, які мають порушення виключно не фінансового характеру.

Рейтингова оцінка застосовується при визначенні рівня кредитоспроможності підприємства, зміст якої було розглянуто окремо. Також, схожа техніка використовується при побудові рейтинга інвестиційної привабливості підприємств. Можна виділити такі основні групи показників, які можна використовувати під час проведення оцінки інвестиційної привабливості підприємств:

- 1-а група – комплексна оцінка майнового стану об'єкту інвестування;;

- 2-га група – показники фінансової стабільності об'єкту інвестування;

- 3-тя група – показники ліквідності об'єкту інвестування;

- 4-та група - показники рентабельності об'єкту інвестування;

- 5-та група – показники ділової активності об'єкту інвестування;

- 6-та група – показники ринкової активності об'єкту інвестування.

Визначення рейтингу інвестиційної привабливості підприємств базується на результатах бальної оцінки фактичних значень кожного із зазначених показників.

Саме на такому підході ґрунтуються усі загальновідомі рейтингові системи:

- «5С» (Capacity – здатність до погашення, Chracter – репутація Позичальника, Capital – фінансовий стан, Collateral – забезпечення, Condition - сприятливість економічної кон'юнктури);

- PARSER (Person – особа, Amount – сума, Repayment – погашення, Security – забезпечення, Expediency – доцільність, Remuneration – винагорода);

- CAMPARI (Character – репутація, Ability – здатність, Means – засоби, Purpose – мета, Repayment – погашення, Insurance – страхування);

- MEMO RISK (Management – управління, Experience – досвід, Market – ринок, Operations – діяльність, Repayment – погашення, Interest – процент, Security – забезпечення, Kontrol – контроль) тощо.

Остання група методів узагальненої оцінки фінансового стану підприємств це методи, сформовані з використанням експертної та комплексної оцінки. Сутність цих методів полягає у визначені експертами основних критеріїв узагальненої оцінки фінансового стану:

- необхідних та достатніх показників;

- оптимального значення вибраних показників для характеристики фінансового стану;

- ранжирування показників за ступенем значущості.

Узагальнивши отримані від експертів дані за допомогою математично-статистичних методів, формується модель комплексної оцінки фінансового стану підприємства.

Використання цих методів має певні переваги та недоліки. До переваг необхідно віднести:

- можливість врахування специфіки діяльності сектору економіки або окремого підприємства;

- простота застосування;

- достатньо високий рівень об’єктивності отриманих результатів.

Головним недоліком практичного застосування є певний рівень суб’єктивізму експертів.

Необхідність своєчасного і повного виконання суб’єктом господарювання своїх зобов’язань в умовах ринкової економіки є головною проблемою. Для підприємств присутня постійна загроза невиконання своїх зобов’язань у будь-який проміжок часу, що в результаті відбивається на перспективах їх подальшого існування.

Неплатоспроможність - неспроможність підприємства виконати після настання встановленого строку сплати грошові зобов’язання перед кредиторами (у тому числі із заробітної плати), а також щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності.

Виділяють наступні три види неплатоспроможності підприємства:

1. Поточна неплатоспроможністьхарактеризує фінансовий стан будь-якого підприємства, якщо на конкретний момент через випадковий збіг обставин тимчасово суми наявних у нього коштів і високоліквідних активів недостатньо для погашення поточного боргу, що відповідає законодавчому визначенню як неспроможність суб’єкта підприємницької діяльності виконати грошові зобов’язання перед кредиторами після настання встановленого терміну їх сплати, у тому числі із заробітної плати, а також виконати зобов’язання щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) не інакше, як через відновлення платоспроможності.

Економічним показником ознак поточної платоспроможності (Пп) при наявності простроченої кредиторської заборгованості є різниця між сумою наявних у підприємства грошових коштів, їх еквівалентів та інших високоліквідних активів і його поточних зобов’язань, що визначається за формулою:

Пп = А040+А045+А220+А230+А231+А240–П620,

де А040, А045, А220, А230, А231, А240, - відповідні рядки активу балансу;

П620 – підсумок IV розділу пасиву балансу.

Від’ємний результат алгебраїчної суми зазначених статей балансу свідчить про поточну неплатоспроможністьсуб’єкта підприємницької діяльності.

Фінансовий стан підприємства, у якого на початку й наприкінці звітного кварталу спостерігаються ознаки поточної неплатоспроможності, відповідає законодавчому визначенню боржника, який неспроможний виконати свої грошові зобов’язання перед кредиторами, у тому числі зобов’язання щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого терміну їх сплати.

2. Ознаки критичної неплатоспроможності,що відповідають фінансовому стану потенційного банкрутства, наявні, якщо на початку й наприкінці звітного кварталу, що передував поданню заяви про порушення справи про банкрутство, мають місце ознаки поточної неплатоспроможності, а коефіцієнт покриття (К_п) і коефіцієнт забезпечення власними коштами (К_з) наприкінці звітного кварталу менші від їх нормативних значень – відповідно 1,5 і 0,1.

Коефіцієнт покриття характеризує достатність оборотних коштів підприємства для погашення своїх боргів і визначається як відношення суми оборотних коштів до загальної суми поточних зобов’язань за кредитами банку, інших позикових коштів і розрахунків з кредиторами:

Кп = ОА/ПЗ

Коефіцієнт забезпечення власними коштами характеризує наявність оборотних коштів у підприємства, необхідних для його фінансової стійкості, і визначається як відношення власних оборотних коштів до вартості наявних у підприємства оборотних активів (виробничих запасів, незавершеного виробництва, готової продукції, коштів, дебіторської заборгованості та інших оборотних активів):

Кз = ВОК / ОА

Власні оборотні кошти визначаються як різниця між обсягами джерел власних та прирівняних до них коштів і фактичною вартістю основних засобів та інших необоротних активів

Якщо наприкінці звітного кварталу хоча б один із зазначених коефіцієнтів (К_п або К_з) перевищує своє нормативне значення або протягом звітного кварталу спостерігається їх зростання, перевага має надаватися позасудовим заходам відновлення платоспроможності боржника або його санації в процесі провадження справи про банкрутство.

Якщо протягом терміну, передбаченого планом санації боржника, забезпечується позитивний показник поточної платоспроможності й перевищення нормативного значення коефіцієнта покриття (К_п > 1,5) за наявності тенденції зростання рентабельності, платоспроможність боржника можна вважати відновленою (відсутні ознаки потенційного банкрутства).

3. Якщо за підсумками року коефіцієнт покриття менше одиниці й підприємство не отримало прибутку, такий його фінансовий стан характеризується ознаками надкритичної неплатоспроможності,коли задоволення визнаних судом вимог кредиторів можливе не інакше, як через застосування ліквідаційної процедури.

Наявність ознак надкритичної неплатоспроможності (за підсумками року К_п < 1 за відсутності прибутку) відповідає фінансовому стану боржника, коли він відповідно до Закону зобов’язаний звернутися в місячний термін до арбітражного суду із заявою про порушення справи про банкрутство, тобто коли задоволення вимог одного або кількох кредиторів унеможливить виконання його грошових зобов’язань у повному обсязі перед іншими кредиторами.

Однак, необхідно зазначити, що визнання підприємства неплатоспроможним зовсім не означає його негайної ліквідації. Це тільки попередня фіксація стану фінансової нестійкості, а відповідно – потреби забезпечення оперативного контролю за фінансовим станом підприємства і своєчасного вжиття заходів для виведення його з кризи.

За незадовільної структури балансу для перевірки реальної можливості відновлення платоспроможності підприємства розраховують коефіцієнт відновлення платоспроможності строком на 6 місяців за наступною моделлю:

де К_пк, К_пп – значення коефіцієнта покриття на кінець і початок звітного періоду;

К_пн – нормативне значення коефіцієнта покриття;

6 – період відновлення платоспроможності в місяцях;

Т – звітний період у місяцях.

Якщо значення коефіцієнта відновлення є більшим за 1, то це означає наявність у підприємства реальної можливості відновити свою платоспроможність протягом 6 місяців і що можна відкласти рішення про визнання структури балансу незадовільною.

Якщо коефіцієнт відновлення менший за 1, то це свідчить про те, що підприємство в найближчі 6 місяців не має реальної можливості відновити платоспроможність і надає підставу ініціювати процедуру банкрутства.

Поняття банкрутства характеризується різними його видами. У законодавчій і фінансовій практиці виділяють наступні види банкрутства підприємств:

1. Реальне банкрутство. Воно характеризує повну нездатність підприємства відновити в майбутньому періоді свою фінансову стійкість і платоспроможність у силу реальних втрат використовуваного капіталу. Катастрофічний рівень втрат капіталу не дозволяє такому підприємству здійснювати ефективну господарську діяльність у майбутньому періоді, унаслідок чого воно являється банкрутом юридично.

2. Технічне банкрутство. Цей термін характеризує стан неплатоспроможності підприємства, викликаний істотним простроченням його дебіторської заборгованості. При цьому розмір дебіторської заборгованості перевищує розмір кредиторської заборгованості підприємства, а сума його активів значно перевищує обсяг його фінансових зобов’язань. Технічне банкрутство при ефективному антикризовому управлінні підприємством, включаючи його санацію, звичайно не призводить до юридичного його банкрутства.

3. Навмисне банкрутство. Воно характеризує навмисне створення (чи збільшення) керівником чи власником підприємства його неплатоспроможності; нанесення ними економічного збитку підприємству в особистих інтересах чи в інтересах інших осіб; свідомо некомпетентне фінансове управління. Виявлені факти навмисного банкрутства переслідуються в карному порядку.

4. Фіктивне банкрутство. Воно характеризує свідомо помилкове оголошення підприємством про свою неспроможність з метою введення в оманукредиторів для одержання від них відстрочки (розстрочки) виконання своїх кредитних зобов’язань чи знижки із суми кредитної заборгованості. Такі дії також переслідуються в карному порядку.

Отже, банкрутство – визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

З метою своєчасного виявлення тенденцій формування незадовільної структури балансу у прибутково працюючого суб’єкта підприємницької діяльності і вжиття випереджувальних заходів, спрямованих на запобігання банкрутству, Методичними рекомендаціями запропоновано проводити систематичний експрес-аналіз фінансового стану підприємств (фінансовий моніторинг) за допомогою коефіцієнта, розробленого американським вченим У.Бівером.

Коефіцієнт У.Бівера (К_Б ) розраховується, як відношення різниці між чистим прибутком і нарахованою амортизацією до суми довгострокових і поточних зобов’язань, за формулою:

Кб = ЧП – А / ДЗ + ПЗ

Ознакою формування незадовільної структури балансу є таке фінансове становище підприємства, у якого протягом тривалого часу (1,5-2 роки) коефіцієнт У. Бівера не перевищує 0,2, що відображає небажане скорочення частки прибутку, яка направляється на розвиток виробництва. Така тенденція в кінцевому випадку призводить до незадовільної структури балансу, коли підприємство починає працювати в борг і його коефіцієнт забезпечення власними засобами стає меншим 0,1.

Статистичні моделі діагностики банкрутства являють собою спеціальним чином обчислену дискримінанту функцію (границю), в якості аргументів якої використовуються фінансові коефіцієнти-індикаторами, що найбільшим чином обумовлюють розвиток кризи, а значення (Z-рахунок) - дозволяє ідентифікувати ступінь (ймовірність) загрози банкрутства.

Побудова статистичної моделі передбачає математичну обробку інформації про результати господарсько-фінансової діяльності 2-х однорідних (за галуззю, обсягом діяльності тощо) сукупностей підприємств - об’єктів спостереження, одна з яких охоплює підприємства, що визнані банкрутами, інша - підприємства, що продовжують нормально функціонувати.

Розробкою статистичних моделей прогнозування банкрутства займалися такі видатні закордонні вчені: Є. Альтман, Спрінгейт, Конан, Гольдер, Тофлер, Тисшоу, Ліс, Чессер та ін.

Найбільш поширені для застосування моделі надані в табл. 16.

Взагалі, імовірність загрози банкрутства залежить від забезпеченості підприємства ліквідними коштами:

-чим більший обсяг ліквідних коштів, тим менша імовірність банкрутства;

-чим більше отримано грошових коштів внаслідок проведення господарських операцій, тим менша імовірність банкрутства;

-чим більша заборгованість у компанії, тим більша імовірність банкрутства;

-чим більші грошові видатки у процесі господарських операцій, тим більша імовірність банкрутства.

Таким чином, цілями антикризової стратегії підприємств повинні бути:

- забезпечення ліквідності і платоспроможності підприємства на підставі оптимального поєднання власних і залучених джерел засобів;

- отримання прибутку і забезпечення відповідного рівня рентабельності, достатнього для задоволення всіх своїх потреб при здійсненні основної, інвестиційної і фінансової діяльності.

Таблиця 16

Статистичні моделі прогнозування банкрутства підприємств

№	Методика розрахунку	Показники	Критерії

	Коефіцієнт Альтмана Z = 0,717Х₁ + 0,847Х₂ + 3,107Х₃ + 0,42Х₄ + 0,995Х₅	Х₁ – відношення оборотного капіталу до суми активів підприємства; Х₂ – відношення нерозподіленого прибутку до суми активів; Х₃ – відношення операційного прибутку до суми активів; Х₄ – відношення балансової вартості акцій до суми заборгованості підприємства; Х₅ – відношення доходу від реалізації до суми активів.	Якщо значення Z₃ менше за 1,8 ймовірність банкрутства дуже висока; від 1,81 до 2,7 – висока; від 2,71 до 2,99 – середня; більш ніж 3,0 – низька.
	Коефіцієнт банкрутства Р. Ліса Z = 0,063Х₁ + 0,092Х₂ + 0,057Х₃ + 0,001Х₄	Х₁ – відношення оборотного капіталу до суми активів підприємства; Х₂ – відношення операційного прибутку до суми активів; Х₃ – відношення нерозподіленого прибутку до суми активів; Х₄ – відношення власного та позикового капіталу.	Граничне значення Z₄ – 0,037.
	Коефіцієнт ймовірності банкрутства Таффлера Z = 0,53Х₁ + 0,13Х₂ +0,18Х₃ +0,16Х₄	Х₁ – відношення операційного прибутку до поточних зобов’язань; Х₂ – відношення оборотних активів підприємства до загальної суми зобов’язань; Х₃ – відношення поточних зобов’язань до загальної суми джерел коштів підприємства; Х₄ – відношення доходу від реалізації до суми активів підприємства.	Z₅ > 0,3 – непогані довгострокові перспективи; Z₅ < 0,2 – банкрутство більш ніж ймовірно.
	Модель Спрінгейта Z=1,03Х₁+3,07Х₂+0,66Х₃+0,4Х₄	Х₁ – відношення робочого капіталу до загальної вартості активів; Х₂ - відношення прибутку до сплати податків та процентів за кредити до загальної вартості активів; Х₃ – відношення прибутку до сплати податків до короткострокової заборгованості; Х₄ - відношення обсягу продажу до загальної вартості активів.	Якщо значення Z менше за 0,862 підприємство є потенційним банкрутом.
	Модель Конана и Гольдера Z = -0,16Х₁-0,22Х₂+0,87Х₃+0,10Х₄+0,24Х₅	Х₁ – відношення дебіторської заборгованості та грошових коштів до зобов’язань підприємства; Х₂ – постійного капіталу до загальної вартості пасивів; Х₃ – відношення фінансових витрат до доходу від реалізації;	Z=0,210 – вірогідність 100%; Z=0,480 – вірогідність 90%; Z=0,002 – вірогідність 80%;
		Х₄ - відношення витрат на персонал до доданої вартості; Х₅ - відношення валового прибутку до залученого капіталу.	Z=-0,026 – вірогідність 70%; Z=-0,068 – вірогідність 50%; Z=-0,087 – вірогідність 40%; Z=-0,107 – вірогідність 30%; Z=-0,131 – вірогідність 20%; Z=-0,164 – вірогідність 10%.
	Z=0,97х₁ + 1,33х₂ + 0,5х₃ + 0,6х₄ + 2,063х₅ + 0,067х₆, - 4,15	де х₁ – коефіцієнт покриття; х₂ – коефіцієнт фінансової автономії; х₃ – коефіцієнт оборотності вкладеного капіталу; х₄ – рентабельність операційного продажу за грошовим потоком; х₅ – коефіцієнт рентабельності активів за грошовим потоком; х₆ – коефіцієнт відношення позикового капіталу до чистої виручки від реалізації (зі знаком мінус).	- менше або дорівнює –0,90 – незадовільний фінансовий стан бенефіціара та недоцільність залучення державою позики МФО для її подальшого кредитування бенефіціара; - від -0,90 до +0,90 – визнається необхідність проведення додаткового аналізу; - більше 0,90 – стан бенефіціара визнається як задовільний.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Класифікація грошових потоків	\|	Питання 1. Поняття та види суб’єктів правової роботи.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.011 сек.