Договори відчуження об’єктів незавершеного будівництва

Спадкові правочини

Договори відчуження частки у праві спільної часткової власності на нерухоме майно та приміщень у житлових будинках, будівлях

Статтями 377 ЦК та 120 ЗК визначено перелік об’єктів нерухомого майна, у випадку відчуження яких істотною умовою договору є розмір та кадастровий номер земельної ділянки. Такими об’єктами є житлові будинки (крім багатоквартирних), будівлі і споруди. До зазначеного переліку не віднесено такий об’єкт, як частка у праві спільної часткової власності. Згідно з пунктом 5 ст. 5 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” від 1 липня 2004 р. N 1952-IV приміщення, як частини внутрішнього об’єму житлових будинків, будівель, обмежені будівельними елементами, є самостійними об’єктами нерухомого майна, право власності на які підлягає державній реєстрації. Отже, вимоги ст. ст. 377 ЦК та 120 ЗК при посвідченні договорів відчуження частки у спільній частковій власності на нерухоме майно, приміщень у житлових будинках, будівлях не застосовуються, крім випадків переходу права власності на частину будинку за договором довічного утримання (частина 3 статті 120 ЗК).

Згідно зі статтею 1302 ЦК за спадковим договором набувач у разі смерті відчужувача набуває право власності на його майно. Відповідно до вимог частини другої статті 377 ЦК розмір та кадастровий номер земельної ділянки є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду. Отже, якщо предметом спадкового договору є житловий будинок, будівля або споруда, його істотною умовою є розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв’язку з переходом права власності на ці об’єкти.

Частиною третьою статті 331 ЦК встановлено, що до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об’єкта незавершеного будівництва, право власності на який реєструється органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно на підставі документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об’єкта нерухомого майна, проектно-кошторисної документації, а також документів, що містять опис об’єкта незавершеного будівництва.

Отже, з моменту державної реєстрації прав власності на об’єкт незавершеного будівництва, таке майно набуває статусу, що дозволяє використовувати його як об’єкт цивільного обороту відповідно до вимог законодавства. Оскільки підставою для реєстрації права власності на об’єкт незавершеного будівництва є документи, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об’єкта нерухомого майна, застосування вимог ст. ст. 377 ЦК та 120 ЗК (зазначення розміру та наявність кадастрового номеру) у випадку посвідчення договорів відчуження об’єктів незавершеного будівництва є обов’язковим.

Договори відчуження гаражів (боксів), що знаходяться в гаражно-будівельних кооперативах

Відповідно до вимог статті 41 ЗК житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам (далі, відповідно – ЖБК і ГБК) за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації. ЖБК та ГБК можуть набувати земельні ділянки у власність за цивільно-правовими угодами. Отже, суб’єктом прав на земельні ділянки, які перебувають у власності або у користуванні ГБК, є юридичні особи – кооперативи. Оскільки за договором відчуження боксу стороною є фізична особа, положення ст. ст. 377 ЦК та 120 ЗК щодо зазначення площі та розміру земельної ділянки не можуть бути застосовані.

Особливості посвідчення правочинів щодо розпорядження земельними ділянками, виділеними в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв)

Відповідно до положень ЗК, в редакції, чинній до 13 січня 2007 р., мораторій на відчуження поширювався на земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства та іншого товарного сільськогосподарського виробництва, а також на земельні частки (паї). Заборону відчуження земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, встановлено Законом України “Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо заборони продажу земель сільськогосподарського призначення до прийняття відповідних законодавчих актів” від 19 грудня 2006 р. N 490-V. Таким чином, земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, виділені в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв), набуті громадянами за цивільно-правовими угодами до набрання чинності вищезазначеним Законом, а також успадковані після набрання ним чинності, можуть відчужуватись на загальних підставах.

Оскільки, відповідно до ст. 1 Закону України “Про фермерське господарство” від 19 червня 2003 р. N 973-IV, фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону, мораторій розповсюджується на земельні ділянки, надані для ведення фермерського господарства.

Підпунктом “б” п. 15 розд. X Перехідних положень ЗК передбачена можливість обміну земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва або земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства на інші земельні ділянки відповідно до закону.

Відповідно до ст. 14 Закону України “Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)” від 5 червня 2003 р. N 899-IV у разі, якщо власник земельної ділянки, яка знаходиться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виявляє бажання використовувати належну йому земельну ділянку самостійно, він може обміняти її на іншу земельну ділянку на межі цього або іншого масиву. Обмін земельними ділянками здійснюється за згодою їх власників відповідно до закону та посвідчується нотаріально.

Вказаний Закон був прийнятий у 2003 р. та регулює, перш за все, порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв). Цим Законом не було врегульовано питання щодо земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) із земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, оскільки на час його прийняття власникам земельних часток (паїв) виділялись земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Тому, при посвідченні угод щодо обміну земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, необхідно керуватись положеннями ЦК та ЗК і безпосередньо вимогами п. 15 розд. X Перехідних положень ЗК, яким передбачена можливість такого обміну.

Статтею 131 ЗК закріплено право громадян України набувати у власність земельні ділянки на підставі цивільно-правових угод, зокрема, міни. До договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, договір контрактації або інші договори, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов’язання (ст. 716 ЦК). Предметом таких угод можуть бути розпайовані земельні ділянки в межах одного масиву або розташовані в іншому масиві. При цьому, правовий режим земельної ділянки, яка підпадає під дію мораторію, в даному випадку не змінюється і подальше відчуження такої земельної ділянки можливе лише в межах вимог п. 15 розд. X Перехідних положень ЗК. Щодо місця розташування земельних ділянок, які можуть бути предметом обміну, будь-яких обмежень із зазначеного питання чинним законодавством не встановлено.

Слід мати на увазі, що при посвідченні договорів купівлі-продажу земель сільськогосподарського призначення покупцями можуть бути особи, визначені статтею 130 ЗК, а саме:

1) громадяни України, які мають сільськогосподарську освіту або досвід роботи у сільському господарстві чи займаються веденням товарного сільськогосподарського виробництва,

2) юридичні особи України, установчими документами яких передбачено ведення сільськогосподарського виробництва.

Частиною 4 статті 81 ЗК встановлено обов’язок іноземного громадянина або особи без громадянства, які прийняли у спадщину землі сільськогосподарського призначення, протягом року здійснити відчуження таких земель. Враховуючи, що ст. 81 ЗК є імперативною нормою, а також те, що положення п. 15 розд. X Перехідних положень ЗК носять строковий характер (до набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель, але не раніше 1 січня 2012 р.) дія мораторію на такі земельні ділянки не поширюється.

У тому випадку, коли земельна ділянка була успадкована фізичною особою – громадянином України, громадянство якої після цього було припинено, положення частини четвертої статті 81 ЗК не застосовуються.

Порушення іноземним громадянином або особою без громадянства обов’язку щодо відчуження земель сільськогосподарського призначення є підставою для примусового припинення прав на земельну ділянку, яке здійснюється у судовому порядку (ст. 143 ЗК України). Водночас порушення строку, встановленого для обов’язкового відчуження, не є підставою для відмови нотаріуса у посвідченні відповідного правочину, оскільки волевиявлення іноземного громадянина, особи без громадянства направлене на виконання

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Договори відчуження житлових будинків, будівель та споруд	\|	Поняття земельного фонду України.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.