Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






Правові форми використання земель сільськогосподарського призначення.

Суб’єкти сільськогосподарського землевикористання, їх права та обов’язки щодо використання та охорони земель сільськогосподарського призначення.

Ст. 13 Конституції України визнає землі об’єктом права власності Українського народу. Винятково важливе значення для визначення всебічної цінності землі має ст. 14 Конституції України. Введення в ранг конституційної правової норми положення про те, що “земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави” означає, що йдеться про унікальний і пріоритетний об’єкт правових відносин, яким є, передусім, землі сільськогосподарського призначення.

Громадяни України, зокрема селяни, наділені спеціальною земельною правосуб’єктністю. Вони здатні володіти певними земельними правами і нести відповідні обов’язки, тобто мати земельну правоздатність. Разом з тим, вони здатні самостійно, власними діями здійснювати ці права і обов’язки, тобто мати земельну дієздатність.

В загальному, земельну правосуб’єктність стосовно земель сільськогосподарського призначення мають всі громадяни України (щодо іноземних громадян та осіб без громадянства вона обмежена земельними орендними відносинами). Проте, для її реалізації необхідно мати цілий ряд правових умов, передбачених земельним законодавством України. Зокрема, Земельним Кодексом України, глава 5 ст. 22-37. Більш детально це питання розглянуто в темі № 1, зокрема в питанні “Земельна реформа в Україні”. Права власників земельних ділянок визначені у ст. 90 ЗК України.

Що стосується земель сільськогосподарського призначення, то всім суб’єктам, які мають земельну право- та дієздатність, земельним законодавством встановлено особливі вимоги та правила використання цих земель як найбільш цінної категорії земель України, зокрема:

- дотримання принципу їхнього цільового використання;

- виконання всіх умов раціональності їхнього використання;

- охорона всіх цих земель як природного ресурсу;

- особлива охорона грунтів та найбільш цінних земель;

- наявність у суб’єктів сільськогосподарського землевикористання здатності займатися сільським господарством (відповідної освіти, кваліфікації, досвіду, навичок, проживання у сільській місцевості);

- приватна власність на землі сільськогосподарського призначення своїм головним призначенням повинна мати ідею формування вільного і справедливого господаря на цих землях.

 

 

Використання земель та інших природних ресурсів суб'єктами сільськогосподарської діяльності може здійснюва­тися на праві колективної і приватної власності на землю та права природокористування, в тому числі орендного. Основ­ними користувачами земель сільськогосподарського призна­чення є колективні та інші сільськогосподарські підприєм­ства, сільськогосподарські кооперативи і акціонерні това­риства, а також сільськогосподарські науково-дослідні й нав­чальні заклади.

На праві колективної власності можуть використовуватись землі, які передаються безкоштовно колективним сільсько­господарським: підприємствам, кооперативам, акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та ін­ших державних сільськогосподарських підприємств. Переда­ча ділянок у колективну власність провадиться місцевими ра­дами народних депутатів, на території яких вони розташовані.

Разом з тим, не можуть передаватись у таку власність землі загального користування населених пунктів, землі гірничодо­бувної промисловості, єдиної енергетичної системи, транспорту, зв'язку, оборонного, природоохоронного, оздоровчо­го, рекреаційного та історико-культурного призначення, лі­сового фонду, за винятком невеликих ділянок до 5 га; водно­го фонду, за винятком невеликих до 3 га, земельних ділянок, що входять до складу сільськогосподарських угідь, та землі сільськогосподарських науково-дослідних установ, навчаль­них закладів тощо. Розпорядження землями, які перебувають у колективній власності, здійснюється за рішенням загальних зборів колективу співвласників.

Кожний член колективу сільськогосподарського підпри­ємства, кооперативу, акціонерного товариства має право на земельну частку (пай) землі, яка перебуває у власності відпо­відного підприємства, кооперативу, товариства. Це право посвідчується Сертифікатом на право на земельну частку (пай) із зазначенням у ньому розміру частки в умовних кадастрових гектарах та вартісному виразі, яке може бути об'єктом купівлі-продажу, дарування, міни, успадкування й застави. В той же час ці особи можуть безперешкодно вийти з відповідного підприємства, кооперативу, товариства та одержати безкош­товно у приватну власність належний їм пай у натурі на міс­цевості і отримати на цю частку Державний акт на право при­ватної власності на землю.

Разом з тим, власникам таких земель можуть передаватися для використання ділянки для сільськогосподарських цілей на праві постійного або тимчасового користування, у тому числі на праві орендного використання земель.

Розміщення об'єктів внутрішньогосподарського будів­ництва на землях сільськогосподарських кооперативів, під­приємств, товариств проводиться відповідно до затверджува­них проектів внутрішньогосподарського землеустрою. Однак, як правило, не допускається використання для будівництва цих об'єктів зрошувальних і осушених земель, ріллі, ділянок, зайнятих багаторічними плодовими насадженнями, тощо.

Громадяни, зайняті у сільському господарстві, або ті, які проживають у селах, можуть використовувати землі на праві приватної власності для ведення фермерського господарства, особистого селянського господарства, для будів­ництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель, садівництва, дачного і гаражного будівництва.

Зокрема, громадянам, які виявили бажання вести фермерське господарство, що грунтується переважно на особистій праці та праці членів їх сімей, передаються за їх заявами земельні ділянки у власність або користування відпо­відними районними (міськими) радами.

Для ведення фермерського господарства використовуються земельні ділянки, розмір яких не повинен перевищувати 50 га сільськогосподарських угідь і 100 га усіх інших земель. Кон­кретні розміри ділянок в межах норм визначають відповідно районні, міські ради, з урахуванням регіональних особливос­тей, спеціалізації селянського господарства і можливостей обробітку наданих земель переважно членами даних госпо­дарств. До того ж ці ділянки не підлягають поділу.

Поряд з названою формою права власності законодав­ством передбачається передача безоплатно земельної ділянки у розмірі не більше 0,6 га громадянам для ведення особистого підсобного господарства на підставі рішень сільської, селищ­ної, міської ради. Збільшення розміру таких ділянок до 2 га може провадитись за погодженням з обласною радою.

У сільських населених пунктах громадянам за рішенням сільської ради можуть надаватися у власність земельні ділян­ки для будівництва та обслуговування жилого будинку у роз­мірі не більше 0,25 га, для будівництва гаражів — площею не більше 0,01 га та для індивідуального дачного будівництва — ділянки, розмір яких не повинен перевищувати 0,10 га.

Для індивідуального садів­ництва використовуються ділянки, розмір яких не повинен перевищувати 0,12 га; а для ведення колективного садівницт­ва кооперативам громадян передаються і використовуються в подальшому ділянки, розмір яких не повинен перевищувати 0,12 га на одного члена кооперативу. Для зайняття традицій­ними народними промислами використовуються земельні ді­лянки, які надаються громадянам у сільській місцевості за рі­шенням сільських рад. Розміри їх встановлюються відповід­ними радами з урахуванням місцевих умов.

Чинне законодавство передбачає такі види використання природних ресурсів: право землекористування, водокористу­вання, лісокористування, право користування надрами, ко­рисними копалинами місцевого значення, торфом тощо, пра­во користування тваринним світом для потреб сільського гос­подарства. Право користування землею може бути постійним або тимчасовим з встановленням строку до трьох років (ко­роткостроковим) та від трьох до десяти років (довгостроко­вим). Зокрема, громадянам можуть надаватися в користуван­ня земельні ділянки для індивідуального городництва у розмі­рі, що не перевищує 0,15 га. Кооперативам громадян нада­ються ділянки для колективного городництва. Якщо громадяни мають у власності худобу, то їм надаються в ко­ристування ділянки для сінокосіння і випасання худоби у розмірі, який не перевищує 1 га.


Читайте також:

  1. A) правові і процесуальні основи судово-медичної експертизи
  2. V. ЗЕМЕЛЬНІ РЕСУРСИ. ОХОРОНА НАДР ТА ПРОБЛЕМИ ЕНЕРГЕТИКИ
  3. А. Розрахунки з використанням дистанційного банкінгу.
  4. А/. Форми здійснення народовладдя та види виборчих систем.
  5. Абсолютна земельна рента.
  6. Абсолютна земельна рента.
  7. Автоматизована система ведення державного земельного кадастру
  8. Автоматизовані форми та системи обліку.
  9. Аграрна еволюція українських земель у др. пол. ХVІІ - ХVІІІст.
  10. Аграрні реформи та розвиток сільського госпо- дарства в 60-х роках XIX ст. — на початку XX ст.
  11. Адміністративна відповідальність за порушення земельного законодавства
  12. Адміністративний поділ, площа і населення українських земель у складі Речі Посполитої в першій воловині ХVІІ ст.




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Поняття та особливості правового режиму земель сільськогосподарського призначення. | У разі незгоди землекористувача з вилученням зе­мельної ділянки питання вирішується в судовому порядку.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.001 сек.