Правові форми використання земель сільськогосподарського призначення.

Суб’єкти сільськогосподарського землевикористання, їх права та обов’язки щодо використання та охорони земель сільськогосподарського призначення.

Ст. 13 Конституції України визнає землі об’єктом права власності Українського народу. Винятково важливе значення для визначення всебічної цінності землі має ст. 14 Конституції України. Введення в ранг конституційної правової норми положення про те, що “земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави” означає, що йдеться про унікальний і пріоритетний об’єкт правових відносин, яким є, передусім, землі сільськогосподарського призначення.

Громадяни України, зокрема селяни, наділені спеціальною земельною правосуб’єктністю. Вони здатні володіти певними земельними правами і нести відповідні обов’язки, тобто мати земельну правоздатність. Разом з тим, вони здатні самостійно, власними діями здійснювати ці права і обов’язки, тобто мати земельну дієздатність.

В загальному, земельну правосуб’єктність стосовно земель сільськогосподарського призначення мають всі громадяни України (щодо іноземних громадян та осіб без громадянства вона обмежена земельними орендними відносинами). Проте, для її реалізації необхідно мати цілий ряд правових умов, передбачених земельним законодавством України. Зокрема, Земельним Кодексом України, глава 5 ст. 22-37. Більш детально це питання розглянуто в темі № 1, зокрема в питанні “Земельна реформа в Україні”. Права власників земельних ділянок визначені у ст. 90 ЗК України.

Що стосується земель сільськогосподарського призначення, то всім суб’єктам, які мають земельну право- та дієздатність, земельним законодавством встановлено особливі вимоги та правила використання цих земель як найбільш цінної категорії земель України, зокрема:

- дотримання принципу їхнього цільового використання;

- виконання всіх умов раціональності їхнього використання;

- охорона всіх цих земель як природного ресурсу;

- особлива охорона грунтів та найбільш цінних земель;

- наявність у суб’єктів сільськогосподарського землевикористання здатності займатися сільським господарством (відповідної освіти, кваліфікації, досвіду, навичок, проживання у сільській місцевості);

- приватна власність на землі сільськогосподарського призначення своїм головним призначенням повинна мати ідею формування вільного і справедливого господаря на цих землях.

Використання земель та інших природних ресурсів суб'єктами сільськогосподарської діяльності може здійснюватися на праві колективної і приватної власності на землю та права природокористування, в тому числі орендного. Основними користувачами земель сільськогосподарського призначення є колективні та інші сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи і акціонерні товариства, а також сільськогосподарські науково-дослідні й навчальні заклади.

На праві колективної власності можуть використовуватись землі, які передаються безкоштовно колективним сільськогосподарським: підприємствам, кооперативам, акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Передача ділянок у колективну власність провадиться місцевими радами народних депутатів, на території яких вони розташовані.

Разом з тим, не можуть передаватись у таку власність землі загального користування населених пунктів, землі гірничодобувної промисловості, єдиної енергетичної системи, транспорту, зв'язку, оборонного, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, лісового фонду, за винятком невеликих ділянок до 5 га; водного фонду, за винятком невеликих до 3 га, земельних ділянок, що входять до складу сільськогосподарських угідь, та землі сільськогосподарських науково-дослідних установ, навчальних закладів тощо. Розпорядження землями, які перебувають у колективній власності, здійснюється за рішенням загальних зборів колективу співвласників.

Кожний член колективу сільськогосподарського підприємства, кооперативу, акціонерного товариства має право на земельну частку (пай) землі, яка перебуває у власності відповідного підприємства, кооперативу, товариства. Це право посвідчується Сертифікатом на право на земельну частку (пай) із зазначенням у ньому розміру частки в умовних кадастрових гектарах та вартісному виразі, яке може бути об'єктом купівлі-продажу, дарування, міни, успадкування й застави. В той же час ці особи можуть безперешкодно вийти з відповідного підприємства, кооперативу, товариства та одержати безкоштовно у приватну власність належний їм пай у натурі на місцевості і отримати на цю частку Державний акт на право приватної власності на землю.

Разом з тим, власникам таких земель можуть передаватися для використання ділянки для сільськогосподарських цілей на праві постійного або тимчасового користування, у тому числі на праві орендного використання земель.

Розміщення об'єктів внутрішньогосподарського будівництва на землях сільськогосподарських кооперативів, підприємств, товариств проводиться відповідно до затверджуваних проектів внутрішньогосподарського землеустрою. Однак, як правило, не допускається використання для будівництва цих об'єктів зрошувальних і осушених земель, ріллі, ділянок, зайнятих багаторічними плодовими насадженнями, тощо.

Громадяни, зайняті у сільському господарстві, або ті, які проживають у селах, можуть використовувати землі на праві приватної власності для ведення фермерського господарства, особистого селянського господарства, для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель, садівництва, дачного і гаражного будівництва.

Зокрема, громадянам, які виявили бажання вести фермерське господарство, що грунтується переважно на особистій праці та праці членів їх сімей, передаються за їх заявами земельні ділянки у власність або користування відповідними районними (міськими) радами.

Для ведення фермерського господарства використовуються земельні ділянки, розмір яких не повинен перевищувати 50 га сільськогосподарських угідь і 100 га усіх інших земель. Конкретні розміри ділянок в межах норм визначають відповідно районні, міські ради, з урахуванням регіональних особливостей, спеціалізації селянського господарства і можливостей обробітку наданих земель переважно членами даних господарств. До того ж ці ділянки не підлягають поділу.

Поряд з названою формою права власності законодавством передбачається передача безоплатно земельної ділянки у розмірі не більше 0,6 га громадянам для ведення особистого підсобного господарства на підставі рішень сільської, селищної, міської ради. Збільшення розміру таких ділянок до 2 га може провадитись за погодженням з обласною радою.

У сільських населених пунктах громадянам за рішенням сільської ради можуть надаватися у власність земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку у розмірі не більше 0,25 га, для будівництва гаражів — площею не більше 0,01 га та для індивідуального дачного будівництва — ділянки, розмір яких не повинен перевищувати 0,10 га.

Для індивідуального садівництва використовуються ділянки, розмір яких не повинен перевищувати 0,12 га; а для ведення колективного садівництва кооперативам громадян передаються і використовуються в подальшому ділянки, розмір яких не повинен перевищувати 0,12 га на одного члена кооперативу. Для зайняття традиційними народними промислами використовуються земельні ділянки, які надаються громадянам у сільській місцевості за рішенням сільських рад. Розміри їх встановлюються відповідними радами з урахуванням місцевих умов.

Чинне законодавство передбачає такі види використання природних ресурсів: право землекористування, водокористування, лісокористування, право користування надрами, корисними копалинами місцевого значення, торфом тощо, право користування тваринним світом для потреб сільського господарства. Право користування землею може бути постійним або тимчасовим з встановленням строку до трьох років (короткостроковим) та від трьох до десяти років (довгостроковим). Зокрема, громадянам можуть надаватися в користування земельні ділянки для індивідуального городництва у розмірі, що не перевищує 0,15 га. Кооперативам громадян надаються ділянки для колективного городництва. Якщо громадяни мають у власності худобу, то їм надаються в користування ділянки для сінокосіння і випасання худоби у розмірі, який не перевищує 1 га.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Поняття та особливості правового режиму земель сільськогосподарського призначення.	\|	У разі незгоди землекористувача з вилученням земельної ділянки питання вирішується в судовому порядку.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.