Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






Правовий режим земель запасу.

Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудин-кові території, визначаються на підставі проектів розподілу території кварталу, мікрорайону та відпо­відної землевпорядної документації.

Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прнбудин­кові території, визначається співвласниками.

У разі приватизації громадянами багатоквар­тирного жилого будинку відповідна земельна ділян­ка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об'єднанню власників.

Земельні ділянки, на яких розташовані багато­квартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прнбудинкові території держав­ної або комунальної власності, надаються в постій­не користування підприємствам, установам і органі­заціям, які здійснюють управління цими будинками.

Стаття 42. Земельні ділянки багатоквартирних жилих будинків

Земельні ділянки багатоквартирних жилих будинків.

Серед земель житлової забудови самостійне місце займають земельні ділянки багатоквартирних жилих будинків. На цих земельних ділянках розташовують­ся не тільки зазначені будинки, але й належні до них будівлі і споруди.

Земельні ділянки багатоквартирної несадибної жит­лової забудови як об'єкти використання характеризу­ються певними специфічними особливостями. Вони, як правило, знаходяться у спільному користуванні декіль­кох юридичних осіб (власників будинків або підпри­ємств, установ і організацій, які здійснюють управління ними) і мають єдину інфраструктуру та об'єкти об­слуговування будинків (проїзди, тротуари, майданчики для господарських цілей та інше).

В ч.І ст. 42 Земельного кодексу йдеться про належ­ність до багатоквартирних жилих будинків не тільки будівель і споруд, але й прибудинкової території.

Прибудинкова територія — це нова категорія в зе­мельному законодавстві. її поява обумовлена процеса­ми реформування в житловій сфері, приватизації дер­жавного житлового фонду, створенням об'єднань спів­власників багатоквартирних будинків (кондомініумів).

Згідно Положенню про порядок встановлення та закріплення меж прибудинкових територій існуючого житлового фонду та надання у спільне користування або спільну сумісну власність земельних ділянок для спорудження житлових будинків, затвердженому на­казом Держкомзему України, Держкоммістобудуван-ня України, Держжитлокомунгоспу України, та Фонду державного майна України від 05.04.96 р.1, прибудин­кова територія визначається як встановлена за проек­том поділу території мікрорайону (кварталу) та проек­том забудови земельна ділянка багатоквартирної не-садибної житлової забудови, яка необхідна для розмі­щення та обслуговування житлового будинку (будин­ків) і не може виділятися для частини будинку (блоку, поверху, секцій, квартир тощо).

До її складу крім території під житловим будин­ком включаються: проїзди та тротуари, озеленені те­риторії, ігрові майданчики для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку, майданчики для відпочин­ку дорослого населення, занять фізичною культурою, тимчасового зберігання автомобілів, господарських ці­лей, вигулювання собак, інші території, пов'язані з утри­манням та експлуатацією будинків та інших, пов'яза­них з ними, об'єктів.

Згідно Закону України від 29 листопада 2001 р. «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» прибудинковою територією вважається територія на­вколо багатоквартирного будинку, визначена актом на право власності чи користування земельною ділянкою і призначена для обслуговування багатоквартирного будинку.

В той же час даним законом встановлено, що земель­на ділянка багатоквартирного будинку є елементом житлового комплексу. В свою чергу житловий ком­плекс визначається законом як єдиний комплекс не­рухомого майна, що утворений земельною ділянкою в установлених межах, розміщеним на ній жилим бага­токвартирним будинком або його частиною разом із спорудами та інженерними мережами, які утворюють цілісний майновий комплекс.

Належність багатоквартирного житлового будинку до об'єктів державної або комунальної власності обу­мовлює надання відповідної земельної ділянки (при-будинкової території) в постійне користування підпри­ємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. Оскільки житловий фонд є об'єктом комунальної власності, то управління цим фондом здійснюють житлово-експлуатаційні органи місцевих рад. Деяка частина житлових будинків може належати державним підприємствам, організаціям і установам. Ці суб'єкти самостійно або через створені ними підрозділи здійснюють управління належним їм житловим фондом.

Якщо багатоквартирний житловий будинок буде приватизований громадянами (мешканцями цього бу­динку), то прибудинкова територія може бути переда­на у власність або ж надана у користування об'єднан­ню власників. Згідно Закону України «Про об'єднан­ня співвласників багатоквартирного будинку» таким об'єднанням вважається юридична особа, створена власниками для сприяння використання їхнього вла­сного майна та управління, утримання і використання неподільного та загального майна.

Частина 2 ст. 42 передбачає можливість передачі у власність або надання у користування прибудинковоі території об'єднанню власників. В зазначеній нормі не уточнюється, про яке користування йдеться: постійне, тимчасове чи на умовах оренди. Як відомо, тимчасове землекористування чинним законодавством взагалі не передбачено. Щодо постійного землекористування, то воно має обмежений характер.

У зв'язку з тим, що земельні ділянки багатоквар­тирної несадибної житлової забудови, як правило, зна­ходяться у спільному користуванні декількох юридич­них осіб і мають єдину інфраструктуру та об'єкти об­слуговування, законом встановлево, що порядок ви­користання ділянок, на яких розташовані багатоквар­тирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається спів­власниками.

Межі земельних ділянок прибудинкових територій в існуючій несадибній житловій забудові встановлю­ються за проектами відведення цих ділянок відповід­но до затверджених у встановленому порядку норм і проектно-технічної документації.

Затверджений уповноваженими органами місцево­го самоврядування (за місцем розташування земель­них ділянок прибудинкових територій) проект поділу територій мікрорайону (кварталу), групи будинків є підставою для розробки проектів відведення земельних ділянок прибудинкових територій будинку (будинків) цього мікрорайону (кварталу).

Розміри земельних ділянок прибудинкових тери­торій визначаються пропорційно в залежності від за­гальної площі житлових, допоміжних і нежитлових приміщень, поверховості будинків, їх розташування в межах населеного пункту відповідно до державних норм і правил та затвердженої проектно-технічної до­кументації.

Частка власності (користування) земельної ділян­ки кожного власника квартири (квартир) чи нежит-лового приміщення у спільній частковій власності визначається відношенням загальної площі квартири (квартир) чи нежитлових приміщень, що перебувають у його власності, до спільної площі всіх квартир і не­житлових приміщень будинку.

Виділення частини земельної ділянки власникам квартир і нежитлових приміщень в натурі та їх окре­ме відчуження не допускається.

Право власності (користування) на прибудинкову територію (земельну ділянку) кожного співвласника будинку визначається у свідоцтві про право власності на частину будинку у вигляді відповідної частки.

Використання прибудинкових територій здійснюєть­ся за цільовим призначенням, тобто для обслуговування багатоквартирного будинку.

Заходи, пов'язані з підвищенням рівня благоустрою прибудинкових територій (спорудження дитячих спор­тивних майданчиків, гаражів, автостоянок, встановлен­ня кіосків та інших споруд), здійснюються за рішен­ням об'єднань співвласників з дозволу уповноважених органів на підставі проектної документації, розробле­ної та затвердженої у встановленому порядку.

 

Площа земельного фонду країни незмінна. Але певна час­тина земель залишається нерозподіленою. На відміну від зе­мель сільськогосподарського призначення, промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення, при­родоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, земель лісового і водного фондів є землі, цільове призначення яких ще не визначене. Держава резервує за собою значні масиви землі в цілях майбутнього використання або як недоторкані площі, необхідні для підтримки екологічної рівноваги в певних регіонах країни.

Землями запасу визнаються всі землі, не передані у власність або не надані у постійне користування. До них належать та­кож землі, право власності або користування якими припинено відповідно до законодавства.
Землі державного запасу, передані у тимчасове користу­вання не виключаються із складу державного запасу, а коли минає потреба або закінчується строк їх використання в тих цілях, для яких вони були надані, вони знову повертаються до категорії земель державного запасу чи надаються іншим землекористувачам. В деяких випадках землі державного за­пасу можуть передаватися у тимчасове користування і для промислових (спеціальних цілей), наприклад, для тимчасо­вих аеродромів.

Склад земель державного запасу не є однорідний, в ньому є землі, які відносяться до різних ґрунтових зон. Не всі землі можна використовувати як землі сільськогосподарського при­значення. Тому в складі земель державного запасу необхідно розрізняти два їх види: землі, які можна використовувати як сільськогосподарскі, а також землі які не придатні для cільськогосподарського використання. Певна частина земель, яка находиться в розряді земель запасу, після їх поновлення може знову використовуватися як сільськогосподарські.

Землі запасу перебувають у віданні сільських, селищних районних, міських, в адміністративному підпорядкуванні яких є район, Рад народних депутатів і призначаються для пере­дачі у власність або надання у користування, в тому числі воренду державним, громадським організаціям, підприємствам і установам, а також громадянам переважно для сільсько­господарських потреб. Землі, вилучені зі складу державного запасу і відведені в довгострокове користування тим чи іншим користувачам, наприклад, під спеціальне призначення, підлягають облікові в складі державного запасу, а не в складі будь-якої іншої категорії земель єдиного державного фонду. Площі великих водоймищ (озер, водосховищ, та ін.) включаються до скла­ду державного земельного запасу і реєструються окремо.

 

 


Читайте також:

  1. Q6 розраховують тільки при нестаціонарному режимі
  2. V. ЗЕМЕЛЬНІ РЕСУРСИ. ОХОРОНА НАДР ТА ПРОБЛЕМИ ЕНЕРГЕТИКИ
  3. Абсолютна земельна рента.
  4. Абсолютна земельна рента.
  5. Автоматизована система ведення державного земельного кадастру
  6. Аграрна еволюція українських земель у др. пол. ХVІІ - ХVІІІст.
  7. Адміністративна відповідальність за порушення земельного законодавства
  8. Адміністративний поділ, площа і населення українських земель у складі Речі Посполитої в першій воловині ХVІІ ст.
  9. Адміністративний устрій та окупаційний режим в Україні під час війни 1941-1945 рр
  10. Адміністративно-правовий захист об’єктів інтелектуальної власності
  11. Адміністративно-правовий захист права інтелектуальної власності
  12. Адміністративно-правовий спосіб захисту прав




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва. | Семінар 7: питання 3-5 лекція №5-6

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.001 сек.