Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Інвестиційна політика держави, її основні напрямки.

Форми і методи державного регулювання інвестиційної діяльності.

Цілі і принципи державного регулювання інвестиційної діяльності.

Тема 10. Державне регулювання інвестиційної діяльності

1. Державне регулювання інвестиційної діяльності – це система заходів, спрямованих на стимулювання інвестиційної активності та формування сприятливого інвестиційного клімату, залучення неінфляційних джерел інвестування та створення єдиних стандартів ефективності інвестицій.

Основні цілі державного регулювання інвестиційної діяльності підприємств:

1.Досягнення максимально можливого ефекту від вкладення коштів.

2.Створення відповідних умов для розвитку пріоритетних галузей та регіонів.

3.Створення відповідних умов для залучення іноземних інвестицій.

Основними принципами державного регулювання інвестиційної діяльності підприємств є:

· Послідовна децентралізація інвестиційного процесу, посилення регіоналізації економіки.

· Збільшення частки власних коштів суб’єктів господарювання у фінансуванні інвестиційних проектів.

· Перенесення центра ваги з безповоротного бюджетного фінансування у виробничій сфері на кредитування.

· Виділення бюджетних коштів переважно для реалізації державних пріоритетів, програм та проектів, спрямованих на здійснення структурної перебудови економіки за адресним принципом.

· Будівництво нових об’єктів за рахунок бюджетних коштів на конкурсній основі.

· Пріоритетність переоснащення та технічної реконструкції перед завершенням будівництва, розпочатого раніше.

· Контроль державних органів за цільовим використанням централізованих інвестицій.

· Впровадження системи страхування інвестицій.

Інвестиційну діяльність держава регулює і через захист інвестицій – це комплекс організаційних, технічних та правових заходів, спрямованих на створення умов, які сприяють збереженню інвестицій, досягненню цілі внесення інвестицій, ефективній діяльності об'єктів інвестування та реінвестування, захисту законних прав та інтересів інвесторів, у тому числі права на отримання прибутку (доходу) від інвестицій.

Держава гарантує захист інвестицій незалежно від форм власності, а також іноземних інвестицій. Захист інвестицій забезпечується законодавством України, а також міжнародними договорами України. Інвесторам, у тому числі іноземним, забезпечується рівноправний режим, що виключає застосування заходів дискримінаційного характеру, які могли б перешкодити управлінню інвестиціями, їх використанню та ліквідації, а також передбачаються умови й порядок вивозу вкладених цінностей і результатів інвестицій.

З метою забезпечення сприятливого та стабільного інвестиційного режиму держава встановлює державні гарантії захисту інвестицій. Державні гарантії захисту інвестицій – це система правових норм, які спрямовані на захист інвестицій та не стосується питань фінансово–господарської діяльності учасників інвестиційної діяльності та сплати ними податків, зборів (обов'язкових платежів). Державні гарантії захисту інвестицій не можуть бути скасовані або звужені стосовно інвестицій, здійснених у період дії цих гарантій.

2. Державне регулювання інвестиційної діяльності здійснюється у двох основних формах:

§ управління державними інвестиціями (прямий вплив);

§ регулювання умов інвестиційної діяльності й контроль над їхнім здійсненням всіма суб'єктами інвестиційної діяльності (непрямий вплив).

Прямий вплив держави полягає в тому, що держава може виступати в ролі інвестора й приймати на себе функції фінансування галузей і виробництв, продукція яких має загальнонаціональний характер й, відповідно до діючого законодавства, може бути вироблена тільки на державних підприємствах або підприємствах, приватизація яких не буде проводитися найближчим часом.

Держава може також фінансувати розвиток виробництв, доцільність яких диктується ринковою кон'юнктурою, з метою одержання доходів у майбутньому й використання їх для розширеного відтворення й соціального захисту населення. Державне фінансування збиткового виробництва з метою його штучної підтримки, що супроводжується перекладом грошей з ефективного виробництва, являє собою одну з форм прямого впливу. Однак, це надзвичайний захід, використання якої перешкоджає розвитку конкуренції, знижує ефективність господарювання, стримує інвестиційну активність.

Держава здійснює прямий вплив на інвестиційну діяльність через державні підприємства. Державні інвестиційні вкладення можуть здійснюватися й на паритетних засадах з іншими інвесторами, включаючи іноземних, шляхом створення акціонерних товариств із участь на паях держави.

Основними формами непрямого регулювання державою інвестиційної діяльності є: створення відповідного інвестиційного середовища (політичного, економічного, правового, соціального), що передбачає, у свою чергу, крім створення певних економічних умов господарювання для суб'єктів інвестиційної діяльності й методи макроекономічного впливу на інтенсивність інвестування через бюджетно–податкову, грошово–кредитну, амортизаційну та інноваційну політики, а також політику сприяння залученню іноземних інвестицій.

Бюджетно–податкова політика держави направлена, у першу чергу, на систему заходів, пов'язаних з перерозподілом доходів підприємств і громадян країни, з метою оптимального формування дохідної частини бюджету й збереження у підприємств ринкових стимулів до інвестиційної діяльності та одержання прибутків. Оскільки бюджет складається з доходної та витратної частини, то і бюджетні методи регулювання інвестиційної діяльності можна розділити за двома напрямками: податкова політика держави та державне управління видатковою частиною бюджету.

Податкова політика держави вважається одним із найвагоміших напрямків регулювання інвестиційної діяльності. Важлива роль в активізації інвестиційної діяльності засобами податкової політики належить загальному рівню оподаткування та ставкам окремих податків, які формують обсяги прибутків господарюючих суб'єктів.

Податкова політика держави має сприяти покращенню інвестиційного клімату в Україні через:

- зниження податкового навантаження шляхом скорочення переліку податків, зборів (обов'язкових платежів), зменшення податкового навантаження на фонд оплати праці для формування солідарних соціальних фондів та перехід до формування персоніфікованих фондів;

- розширення бази оподаткування шляхом скасування пільг, які безпосередньо не пов'язані з інноваційною та інвестиційною діяльністю;

- запровадження оподаткування нерухомості;

- стимулювання інноваційно–інвестиційної діяльності підприємств з удосконаленням умов оподаткування, що стимулюють поновлення основних виробничих фондів та розвиток малого бізнесу;

- підвищення рівня сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Основними напрямками держаної грошово–кредитної політики в стимулюванні інвестиційних процесів в Україні мають бути:

• створення правового механізму регулювання економіки, який забезпечить фінансово–кредитним установам належне місце в регулюванні інвестиційного процесу;

• створення системи законодавчих актів, які б створювали умови для поєднання фінансових ресурсів, банківського та промислового капіталів, реалізації інвестиційних проектів за рахунок позичкових коштів, забезпечували б гарантії та захист у відносинах банків із клієнтами, розширювали зону банківських операцій та послуг на інвестиційному ринку;

• розвиток іпотечних, інвестиційних, ощадних та інших банківських установ, що здійснюватимуть інвестиційні операції, та державних та змішаних банківських інститутів, діяльність яких мас зосереджуватися на фінансуванні інвестиційних проектів у пріоритетних напрямках розвитку народного господарства України;

• запровадження ефективних механізмів стимулювання довгострокового кредитування комерційних банків через цільове рефінансування;

• упровадження заходів, які забезпечать розвиток участі комерційних банків у створенні фінансово–промислових груп та у приватизаційних процесах.

У світовій практиці вироблений ряд методів, використовуваних для стимулювання інвестиційної діяльності, які можна розділити на дві групи: фіскальні й фінансові. Найважливіші з них такі:

1. Фіскальні методи:

· зниження податку на доходи корпорацій;

· податкові канікули

· зменшення податкових платежів залежно від кількості працюючих або інших витрат, пов'язаних із працею;

· скорочення податку на доходи корпорацій залежно від обсягів витрат на маркетинг і підвищення дієздатності підприємств;

· заходи, спрямовані на збільшення доданої вартості;

· стимулювання імпорту (звільнення від імпортного мита на інвестиційні товари, устаткування, запчастини і сировина, пов'язані з виробничим процесом, відстрочка сплати мита на імпортні матеріали);

· стимулювання експорту (звільнення від експортного мита, зм'якшення оподатковування доходів від експорту, зменшення податку на прибуток для діяльності, що приносить валюту, повернення мита).

2. Фінансові методи:

· прямі субсидії на повне або часткове покриття капітальних вкладень, витрат виробництва або вартості маркетингу інвестиційного проекту;

· субсидована позичка;

· гарантування позички;

· поручництво експортного кредитування;

· покриття розрахунків венчурного капіталу за рахунок коштів державного бюджету;

· державне страхування за пільговими ставками;

· покриття від коливань валютного курсу, знецінення валюти, некомерційних ризиків.

3. Інші методи:

· субсидування послуг (включаючи допомогу на пошук ресурсів на фінансування проектів, а також на управління ними);

· надання інформації про ринки й наявність сировини;

· допомога в навчанні й перепідготовці кадрів;

· технічне сприяння «ноу-хау»;

· висновок преференційних урядових контрактів;

· захист від імпортної конкуренції

· спеціальний режим відносно курсу національної валюти;

· спеціальні знижки при перекладі прибутку й капіталу;

· інші методи.

У процесі залучення інвестицій економічно розвинуті країни віддають перевагу фінансовим методам перед фіскальними, тому що фіскальні методи безадресні, тоді як фінансове стимулювання дає державі можливість сконцентрувати зусилля на досягненні конкретних цілей. Країни, що розвиваються, надають перевагу податковими заходам через недолік фінансових ресурсів.

Таким чином, державне регулювання інвестиційної діяльності являє собою прямий і непрямий вплив держави на інвестиційні процеси з метою стимулювання припливу інвестицій в економіку держави, поліпшення умов здійснення інвестиційної діяльності на даній території, створення сприятливого інвестиційного клімату

3. Державна інвестиційна політика– це система заходів, які органи державної влади виробляють і використовують у процесі управління інвестиційною діяльністю господарського комплексу, що включає підприємства й організації всіх форм власності. Іншими словами, це – комплекс державних заходів щодо регулювання нагромадження капіталу.

Об'єктом інвестиційної політики виступає господарський комплекс країни, суб'єкти інвестиційної політики — центральні органи державної влади, органи регіонального й галузевого управління, керівники підприємств й організацій.

Державна інвестиційна політика є основою для управління інвестиційною діяльністю в регіоні, тому що визначає напрям активізації інвестиційних процесів у країні.

Інвестиційна політика держави розробляється на підставі прогнозів економічного й соціального розвитку країни, схем розвитку й розміщення продуктивних сил у цілому по країні й по регіонах, цільових науково-технічних програм, техніко-економічних обгрунтувань, бізнес-планів, що визначають доцільність здійснення інвестиційної діяльності.

Інвестиційна політика держави потребує певного механізму її реалізації, що визначає форми й методи управління інвестиційною діяльністю. Реальний стан і напрями розвитку даного механізму відображаються в законодавчій базі, що регулює інвестиційні процеси.

Інвестиційна політика України на сучасному етапі розвитку переслідує такі цілі й завдання:

§ створення сприятливого інвестиційного клімату й стимулювання припливу капітальних вкладень у виробництво;

§ інвестиційне забезпечення структурної перебудови економіки;

§ мобілізацію всіх джерел інвестиційних ресурсів та їхнє ефективне використання;

§ стимулювання процесів розвитку виробничої сфери;

§ забезпечення зростання ВВП і створення умов для нагромадження внутрішніх інвестиційних ресурсів.

У сучасних умовах можна виділити такі найбільш пріоритетні напрями інвестування, що підлягають державному впливу:

§ розвиток паливно-енергетичного комплексу та впровадження енерго- і ресурсозберігаючих технологій;

§ розширення та нарощування обсягів товарів вжитку і послуг для населення, а також конкурентоспроможної, експортоорієнтованої продукції;

§ розвиток агропромислового комплексу;

§ прискорення розвитку медичної та мікробіологічної промисловості тощо.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тема 9. Міжнародна інвестиційна діяльність	\|	Облік договорів і контроль за їх виконанням.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.