Індія після Першої світової війни.

Індія під час Другої світової війни.

Антиколоніальні виступи в 30-х роках.

Друга акція громадської непокори.

Перша акція громадської непокори.

Індія після Першої світової війни.

ТЕМА: Індія в 1918-1945 роках

ЛЕКЦІЯ № 6.

Для Індії, як і для багатьох інших країн Азії, період після Першої світової війни позначився переходом від діяльності порівняно нечисленних національно-патріотичних груп до масового національно-визвольного руху. Упродовж світової війни Індійський національний конгрес (ІНК) неодноразово звертався до англійських влад зі зверненнями, в яких на тлі запевнень у лояльності індуського населення колонії, індуські та мусульманські організації висловлювали надії на те, що після закінчення війни метрополія поліпшить становище корінного населення Індії. У листопаді 1918р., звертаючись з вітальною телеграмою з нагоди закінчення війни, ІНК черговий раз нагадав про свої прохання.

Перші роки після закінчення світової війни були періодом тісного співробітництва між Індійським національним конгресом та Мусульманською лігою. Ще в кінці 1915 р. на спільній сесії ІНК та Мусульманської ліги в Бомбеї лідери мусульман та індусів узгодили єдину програму реформ, які вимагалися від англійців. Для кращої координації зусиль, спрямованих на досягнення незалежності, вирішено проводити сесії обох національно-патріотичних організацій одночасно і в одному місці. Згодом узгоджено параметри взаємних поступок у питаннях виборів до провінційних парламентів. Упродовж 1918-1922 років, поступово втрачаючи самостійність, Мусульманська ліга все більше переходила на позиції запропоновані ІНК.

Англійці не мали наміру суттєво лібералізувати свій режим у колонії. 6 липня 1918р. оприлюднено доповідь комісії Монтегю-Челмсфорда про перспективи передачі частини владних повноважень у провінціях представникам місцевого населення та поступову підготовку до створення окремого уряду Індії. Через те, що досить поміркований проект запропонованих змін не торкався основ англійського панування в колонії, надзвичайна сесія ІНК в Бомбеї засудила англійські пропозиції. Водночас на тому ж зібрані частина членів Конгресу, заявивши про своє бажання співпрацювати з англійцями, вийшла зі складу організації. Розкольники створили власну організацію "Індійська ліберальна федерація". Здійснення реформи Монтегю-Челмсфорда стало рубіжною межею між радикальним та консервативним напрямками в ідеології Конгресу та Мусульманської ліги.

Тим часом у країні стихійно розпочалися антианглійські виступи. Демонстрації та стихійні страйки відбулися в Делі, Калькутті, Амрітсарі, Бомбеї, Лахорі та Ахмадабаді. У березні 1919 р. Індійська законодавча рада прийняла закон Роулетта, що дозволяв використовувати для боротьби з антиурядовим рухом в Індії надзвичайні суди. Як засіб боротьби з колоніальною адміністрацією Махатма Ганді запропонував створити лігу "Сатьяграха" ("Міцність у вірі"), члени якої декларували відмову від насильницьких засобів боротьби. Надалі ідеологією цілого національного руху Індії стала філософія пасивного супротиву. У свою чергу, лідери мусульманської громади Індії продовжували започаткований ще до Першої світової війни халіфатистський рух. У серпні 1919р. в Лакхнау відбулася перша загальнонаціональна халіфатистська конференція. На ній було створено Всеіндійський халіфатистський комітет. Однією з популярних форм руху була "хіджра" — масовий вихід мусульман у сусідні ісламські країни.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Японська зовнішня та внутрішня політика в 90-х роках.	\|	Перша акція громадської непокори.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.