Студопедия
Контакти
 


Тлумачний словник

Реклама: Настойка восковой моли




Авто | Автоматизація | Архітектура | Астрономія | Аудит | Біологія | Будівництво | Бухгалтерія | Винахідництво | Виробництво | Військова справа | Генетика | Географія | Геологія | Господарство | Держава | Дім | Екологія | Економетрика | Економіка | Електроніка | Журналістика та ЗМІ | Зв'язок | Іноземні мови | Інформатика | Історія | Комп'ютери | Креслення | Кулінарія | Культура | Лексикологія | Література | Логіка | Маркетинг | Математика | Машинобудування | Медицина | Менеджмент | Метали і Зварювання | Механіка | Мистецтво | Музика | Населення | Освіта | Охорона безпеки життя | Охорона Праці | Педагогіка | Політика | Право | Програмування | Промисловість | Психологія | Радіо | Регилия | Соціологія | Спорт | Стандартизація | Технології | Торгівля | Туризм | Фізика | Фізіологія | Філософія | Фінанси | Хімія | Юриспунденкция

Класичні теорії менеджменту.

Загрузка...

1. В цілому слід розрізняти два етапи розвитку менеджменту, бо менеджмент спочатку існував у вигляді практичної діяльності і його засвідчують геніальні чудеса світу та відомі історичні діяння.

Історія виникнення менеджменту нараховує кілька тисячоліть, якщо за початок відліку прийняти зародження писемності в древньому Шумері, тобто, біля 3 тис. років до н.е.

Теоретично рахують, що якраз тут бере свій початок

- Перша управлінська революція, яку називають релігійно - комерційною і в умовах якої створилася окрема каста, окрема суспільна верства "жреців-бізнесменів", пов'язаних з торговими операціями.

- Друга управлінська революція (1790-1750 р.р. до н.е.) пов'язується з діяльністю вавілонського царя Хаммуралі, що видав закони управління державою для регулювання всіх відносин між різними соціальними групами людей.

- Третя управлінська революція відбувалася в часи правління другого царя Вавілонії – Навуходоносора ІІ (605 - 582 р.р. до н.е.) і була спрямована на поєднання державних методів управління з контролюванням діяльності в сфері виробництва і будівництва.

- Четверта управлінська революція (17-18 ст. н.е.) пов'язана з зародженням капіталізму і початком індустріального процесу Європейської цивілізації, зокрема початком віку пари, парових машин.

В цьому періоді головним перетворенням в області менеджменту було відокремлення його від власності і формування в якості самостійного виду професійної діяльності.

- П'ята управлінська революція (кінець 19 – початок 20 ст.) отримала назву бюрократичної, оскільки її теоретична платформа базувалася в основному на концепції бюрократизації управління, що дозволило сформувати крупні ієрархічні структури менеджменту, здійснити поділ праці, запровадити відповідні норми і стандарти, встановити посадові обов'язки і відповідальність менеджерів.

- І, нарешті Шоста управлінська революція (з середини 20 ст. - до нашого часу) отримала назву "тихої" управлінської революції або нової управлінської парадигми.



Интернет реклама УБС

Не дивлячись на значні революційні перетворення в сфері управління, розвиток менеджменту - це в основному еволюційний процес, що характеризується неперервністю змін, які відбуваються в суспільстві, економіці, культурі, у всій системі політичних, соціально-економічних і духовних відносин, відповідних окремій стадії розвитку людської цивілізації.

У цілому управлінська думка розвивалася навколо трьох явищ - задача (досягти мети), людина (засіб досягнення мети) і менеджерська діяльність (механізм, спосіб єднання зусиль людей в досягненні мети).

Енциклопедія професійного менеджменту констатує, що початком наукового менеджменту треба вважати 1886 рік, коли президент компанії "Йедль енд Таун" Генрі Таун (1844-1924 р.р.) на шорічних зборах Американського товариства інженерів-механіків подав доповідь, в якій вперше було поставлено завдання кваліфікувати менеджмент, як самостійну сферу наукового знання і практичної спеціалізації, рівнозначну з інженерною працею і тут доводилось, що менеджмент має бути виділеним в окрему науку зі своїм предметом, літературою і "асоціаціями".

Школа наукового управління.Засновником школи наукового управління є Фредерік Уінслоу Тейлор (1856-1915). Її слід характеризувати як школу виконання, бо представники цієї школи вважали, що, використовуючи спостереження, заміри, логіку і аналіз, можна вдосконалити виконання багатьох операцій ручної праці і, за рахунок виключення зайвих рухів, добитися підвищення продуктивності праці робітника. Основними послідовниками школи наукового управління були Френк і Ліліан Гілбрети та Генрі Гант.

Подружжя Гілбрет найбільш відомі своїми двома відкриттями : по-перше вони виділили сімнадцять основних мікрорухів робітника, назвавши їх “терблігами”, що є анаграмою до слова Гілбрет;по-друге вони розробили метод аналізу мікрорухів, в основу яких було покладена кінограма рухів робітника. Генрі Гант теж послідовник Тейлора – крім свого графіка він відомий своєю системою матеріального стимулювання, відомою під назвою “преміальної системи за виконання завдання .”

Адміністративна (бюрократична) школа управління,засновниками якої є А.Файоль, Л.Урвік, Г.Емерсон, М.Вебер, і яку слід характеризувати як школу ділового адміністрування, бо представники цієї школи зосереджували увагу на вивченні сутності і змісту саме управлінської діяльності.

Анрі Файоль сформулював головні принципи менеджменту:

1. Поділ праці - спеціалізація робіт за рахунок скорочення кількості цілей, на які має спрямовувати свою увагу і зусилля працівник;

2. Повноваження й відповідальність - кожному працюючому мають бути делеговані повноваження, достатні для того, щоб нести відповідальність за виконання роботи;

3. Дисципліна - робітники (працівники) повинні підкорятися умовам договору між ними і керівництвом, менеджери повинні застосовувати справедливі санкції до порушників порядку;

4. Єдиноначальність - працівник отримує вказівки і звітує лише перед одним безпосереднім начальником, що забезпечує ієрархію управління;

5. Підпорядкованість інтересів - інтереси організації превалюють над інтересами індивіда;

6. Єдність дій - усі дії, що мають єдину мету, повинні бути об'єднані в групи і здійснюватися за єдиним планом;

7. Винагорода персоналу - справедлива винагорода за добру працю;

8. Централізація - це єдиний порядок в організації, що має центр керування. Доцільна децентралізація шляхом делегування повноважень;

9. Скалярний ланцюг - нерозривний ланцюг команд, по якому передаються всі розпорядження та здійснюються комунікації між всіма рівнями ієрархії (ланцюг начальників);

10. Порядок - робоче місце - для кожного працівника і кожний працівник на своєму місці;

11. Справедливість - реалізація встановлених правил і узгодження на всіх рівнях скалярного ланцюга;

12. Стабільність персоналу - установка працівникам на лояльність до організації і на довготривалу роботу. Плинність кадрів знижує роботу;

13. Ініціатива - заохочення незалежних суджень у працівників в межах делегованих їм повноважень і виконуваних робіт;

14. Корпоративний дух - гармонія інтересів персоналу і організації, єдність зусиль (в єдності - сила).

Ці принципи і сьогодні не втратили своєї актуальності і задача менеджера полягає в тому, щоб знайти їм розумне застосування, а головне - правильно співвіднести їх між собою, розглядаючи їх як цілісну систему.

А Г. Емерсон запровадив ряд вольових принципів менеджменту, що визначають ролі, до яких призначено відповідні посади, а саме:

підлеглий існує для того, щоб розширяти, продовжувати особу начальника;

- керівник, управлінець існує для того, щоб зробити роботу підлеглого продуктивною;

- компетентні спеціалісти повинні формулювати основні справи, навчати всіх і кожного їх застосуванню та слідкувати за всіма відхиленнями;

- кожна вища ступінь управління існує не для тих, хто стоїть вище, а для обслуговування тих, хто працює нижче;

- кожна операція на підприємстві повинна бути обслужена всіма знаннями і уміннями, які тільки є в світі.

Школа людських відносин і поведінських наук, засновниками якої є Е.Мейо, М.Фоллєтт, Д. МакГрегор та ін., і яку слід характеризувати як менеджмент людських ресурсів бо представники цієї школи перенесли центр уваги в управлінні з його задач на його сприйняття людиною і тому вона базується на досягненнях наук про людську поведінку, тобто на соціології і психології.

Кількісна школа, або нова школа управління до якої належить Р.Акофф. С.Бір, А.Екман, Е.Квейд та ін. яку характеризують як технократичну бо представники цієї школи розглядали управління як логічний процес, який може бути виражений математично, вони намагалися розвивати і використовувати кількісні методи для надання допомоги менеджерам в прийнятті рішень за складних і кризових ситуацій.

Основні здобутки шкіл в управлінні наведено на рис.1.1.

2.Виявивши неспроможність своїх менеджерів справлятися з наростаючими труднощами в стосунках з зовнішнім середовищем, особливо на фоні японського впливу в управлінні, американські корпорації стикнулися з кризою керованості своїх господарських систем. Подальша гуманізація виробничих відносин і пошуки виходу з цієї кризи зумовили нову управлінську парадигму, під якою розуміють нову систему поглядів у менеджменті.

Парадигма- це система понять, найузагальненіша модель явищ, стосовно до якої решта характеристик- є окремими частинами. Зміна парадигми - це зміна всієї системи понять. Її базові положення полягають в деякій відмові від управлінського раціоналізму класичних шкіл менеджменту і в широкому використанні системного і ситуаційного підходів, котрі, в свою чергу, не ведуть до негайного руйнування структур, що склалися, систем і методів менеджменту (а якби доповнюють їх), поступово пристосовуючи їх до нових умов.

При традиційному підході підприємство розглядається як закрита система, його цілі і завдання вважаються заданими і залишаються, як і інші умови діяльності, досить стабільними протягом тривалого часу.

А нова парадигма заснована на інтегрованих підходах до управління: процесному, системному та ситуаційному.

 


 

 

Рис. 1.1 Ранні теорії менеджменту

 

 


2.Характеристика інтегрованих підходів до управління: процесний підхід; системний підхід; ситуаційний підхід.

Таблиця 1.1

Підходи в розвитку управління

Підхід Сутність
1.Ранні теорії менеджменту Школа наукового управління
Школа адміністративного управління
Школа людських стосунків
Школа організаційної поведінки
Кількісна школа
2.Процесний Управління поділяють на серію основних взаємопов’язаних функцій: планування, організація, мотивація, контроль.
3. Системний Підприємство являє собою систему, що складається з елементів, кожний з яких робить певний внесок в роботі цілісності.
4. Ситуаційний Вибір певних методів управління залежить від особливостей обставин.

 

Процесний підхід. Ще представники школи адміністративної управління намагалися описати функції менеджера, однак розглядали їх як незалежні одна від одної. На противагу цьому сучасний процесний підхід розглядає управління як цілісну діяльність, що складається із взаємопов’язаних функцій (Рис. 1.1).

 

Рис. 1.2. Основні функції менеджменту з точки зору процесного підходу

 

Системний підхід базується на тому, що організація розглядається як відкрита система, головні передумови успіху системи шукаються не всередині, а поза нею, тобто успіх пов'язується з тим, наскільки вдало фірма пристосується до свого зовнішнього (оточення) - економічного, науково-технічного, соціально-політичного тощо. В основі системного методу пізнання лежить поняття системи як цілісності, що складається із взаємопов’язаних частин, кожна з яких робить свій внесок у характеристики цілого – системи.

На рис. 2.3 схематично відображено зв’язки організації (системи) з своїм оточенням.

 
 

 

 


Рис. 1.3. Модель функціонування відкритої системи

 

Входами системи тут є:

- матеріальні ресурси (сировина, виробничі потужності, обладнання та інструменти);

- капітал;

- робоча сила;

- інформація;

- енергія.

Функцію перетворення системи здійснює виробничий процес.

Виходами системи є:

- виготовлена продукція, роботи послуги;

- прибуток для власників та заробітна плата для працівників;

- частка ринку;

- персонал;

- звітність тощо.

Внутрішнє середовище підприємства, організації або мікросередовище має п'ять складових: цілі, структуру, завдання, технологію та персонал організації, тобто те, що характеризує виробничий цикл і потребує уваги керівництва.

Всі внутрішні змінні взаємопов'язані. У своїй сукупності вони розглядаються як соціотехнічні системи. Зміни однієї з них певною мірою впливають на всі інші.

Зовнішнє середовище - це сукупність неконтрольованих суб'єктів і сил, що діють за межами підприємства (фірми) і непідвладні управлінському персоналу організації і воно поділяється на середовище прямого та опосередкованого впливу.

Середовище прямого впливу діє безпосередньо на організацію і його дієвими чинниками є наступні:

- конкуренти, покупці та постачальники, органи державного регулювання, власники підприємств-партнерів, інвестори, маркетингові посередники, контактні аудиторії, профспілки, мас-медіа, аудитори та ін.

Неконтрольовані фактори розвитку підприємства відстежуються й вивчається їх динаміка та заходи пристосування організації до умов, спричинених неконтрольованими чинниками.

Середовище непрямого впливу лише формує перспективи розвитку, загальні тенденції і до нього відносяться політичні та соціокультурні фактори впливу, стан економіки, НТП, технологічні зміни та законодавчий вплив держави, міжнародні відносини та стосунки з місцевими громадами, макроекономічні явища - інфляція, надвиробництво, безробіття та ін. і воно вимагає адаптивної здатності організації (рис. 2.4).

 

 

 

 

Рис. 1.4. Структура зовнішнього і внутрішнього середовища

 

Ситуаційний підхід до управління полягає в тому, що вся внутріфірмова побудова системи управління має бути відповіддю на різні за своєю природою впливи з боку зовнішнього оточення та деяких інших її характеристик, зокрема технології виробництва та якості її людських ресурсів.

Під ситуацією слід розуміти набір пов’язаних обставин , що зумовлюють стан об’єкту управління в конкретний час.

 


Читайте також:

  1. А .Маршалл - основоположник неокласичної теорії.
  2. Аксіоматичний метод у математиці та суть аксіоматичної побудови теорії.
  3. Альтернативні теорії вартості
  4. Альтернативні теорії вартості
  5. Альтернативні теорії вартості
  6. Альтернативні теорії вартості
  7. Альтернативні теорії вартості
  8. Альтернативні теорії капіталу
  9. Альтернативні теорії макроекономічного регулювання
  10. Альтернативні теорії максимізації
  11. Альтернативні уявлення щодо макроекономічного регулювання: теорії раціональних сподівань та економіка пропозиції. Крива Лафера.
  12. Багатофакторні теорії інтелекту (Л. Терстоун, Дж. Гілфорд, Р. Мейлі, Дж. Керрол).

Загрузка...



<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Класичні теорії менеджменту. | Сучасні парадигми розвитку управління

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.024 сек.