Розлади відчуття.

Із специфічних і патологічних змін сприймання виділяють:

1. Ілюзії - викривлене сприймання реального об'єкта; це відхилення сприймання конкретного об'єкта за формою, кольором, величиною, консистенцією, віддаленістю від сприйнятого.

Зорові ілюзії проявляються у вигляді викривлення зорового образу (сприймання пальто, що висить у шафі, реальною людиною на основі схожості контурів).

Слухові ілюзії характеризуються порушенням сприймання реальних шумів, звуків, які можуть сприйматись як мовлення чи інші звуки (крик на вулиці може сприйматись як оклик на ім'я; різкий шум за дверима - як дзвінок у двері).

Смакові ілюзії проявляються видозміною звичного для об'єкта смаку (поява «присмаку»), нюхові ілюзії - запаху.

Часто трапляються дотикові ілюзії, що формуються на базі реальних відчуттів (тактильних, больових, температурних).

Появі ілюзій сприяють якісь фізіологічні або психологічні (афективні) особливості.

2) Галюцинації - сприймання, що виникає без наявності реального об'єкта і супроводжується переконаністю в тому, що даний об'єкт і в даному місці дійсно існує; це найбільш яскраві порушення процесу сприймання, які істотно змінюють поведінку людини і можуть служити хворобливими спонуканнями до дій.

Галюцинації виникають без залежності від існування об'єкта і у переважній більшості випадків супроводжуються переконаністю хворого у реальності галюцинаторних образів.

За реальністю проекції галюцинаторного образу галюцинації бувають:

- істинні - людина вказує місце розташування образу, як
правило, ззовні і на реальній для сприймання відстані (наприклад,
образ людини, який вона бачить, бачить на вулиці, а не на місяці;
звук чує за стіною, а не з відстані тисячі кілометрів чи з голови);

- псевдогалюцинації- помилкові образи без проекції зовні.

3. Ейдетизм - слід збудження, що тільки що закінчилось, у
якомусь аналізаторі у вигляді яскравого і чіткого образу.

4. Сенестопатії - різноманітні неприємні відчуття у різких
частинах тіла, які важко піддаються опису хворим, і які
сприймаються як мігруючі образи.

5. Агнозії - розлади впізнавання. Це невпізнання знайомих
образів (слухових, зорових, просторових), є результатом відносно
локальних органічних уражень тім'яно-политичних зон: правої
півкулі - розлади впізнавання зорових образів (невпізнання людей),
лівої півкулі - розлади впізнавання знайомих образів, мовлення,
музики при збереженні впізнання слів (О.Р.Лурія).

6. Соматоагнозія - розлад впізнавання частин власного тіла.
7. До особливого виду розладів сприймання (психосенсорних

розладів) відносять дереалЬаційні розлади, при яких істотно змінюється сприймання об'єктів. Серед них:

* мікропсія -~ розлад сприймання у вигляді зменшення
розмірів оточуючих предметів;

* макропсія - розлад сприймання у вигляді збільшення
розмірів оточуючих предметів;

* дисмегалопсія - розлад сприймання у вигляді видовження,
розширення, скошеності, перекрученості навколо осі
оточуючих предметів;

* порропсія - розлад сприймання у вигляді зміни відстані, що
відділяє предмет від людини при незмінних розмірах самого
об'єкта.

8. Деперсоналізація - викривлене сприймання власної
особистості в цілому, окремих якостей, а також частин тіла.

її різновид - синдром Аліси у країні чудес - характеризується поєднанням деперсоналізаційних розладів з явищами дереалізації у вигляді викривлення уявлень про простір і час, зоровими ілюзіями, почуттями роздвоєння особистості. Можливе виникнення порушень сприймання (при цьому синдромі) у вигляді видовження, скорочення, відриву кінцівок.

9. Прушення сприймання часу:

- «зупинка часу» - відчуття того, що час ніби «зупинився»,
кольори у сприйманні хворого стають тьмяними, об'ємні предмети
- плоскими; людина відчуває ніби втратила зв'язки із зовнішнім
світом, оточуючими людьми;

- ((розтягування часу» - у відчуттях людини час
переживається як більш довгий, ніж вона звикла; плоске здається
тривимірним, живим, рухливим, а чорно-біле - кольоровим;
людина стає розслабленою чи ейфоричною;

- «втрата відчуття часу» - людина говорить: «часу ніби
немає», «звільнився від тягаря часу». Це завжди супроводжується
зміненим сприйманням світу. Предмети і люди здаються більш
контрастними і більш приємними;

- «сповільнення часу» - рухи людей сприймаються
уповільненими, а їх обличчя - похмурими;

- «прискорення часу» - людині час здається швидкоплинним,
зміненим видається весь оточуючий світ і власне «Я». Люди
здаються метушливими. Гірше, ніж зазвичай, відчувають своє тіло.
З помилками визначають час доби і тривалість подій;

- «зворотне протікання часу» - говорять: «час тече вниз»,
«час іде У зворотному напрямі», «я іду назад у часі». Груба
помилковість відтворення давності уже пережитих подій (події, що
відбулись хвилину-секунду назад, сприймаються як такі, що були
давним-давно).

Такі розлади сприймання часу трапляються при ураженні правої півкулі головного мозку.

Висновки до 1-го питання:

Втрата здатності відчувати різні види подразнень, поширюється, як правило, на тактильну, больову та температурну чутливість.

Появі ілюзій сприяють якісь фізіологічні або психологічні (афективні) особливості.

ІІ питання. Розлади уваги та порушення памяті.

3. Розлади уваги.

З патологічних проявів уваги слід вказати на такі: нестійкість; недостатня концентрація; порушення розподілу; уповільнення переключення; розсіяність.

Патологічні прояви уваги вивчені недостатньо, оскільки виділення уваги у самостійний пізнавальний процес багатьма дослідниками ставиться під сумнів.

Трапляються такі види патології уваги:

1. Слабкість активної уваги (спрямованої зосередженості на вибраному об'єкті) - характерний симптом грубих органічних уражень головного мозку, астенічних станів. Досить помітно це при виконанні хворим тесту -- віднімання від 100 по 7 чи 13. Вже після перших 2-3 правильних відповідей хворий починає помилятись, а після короткого відпочинку може знову давати правильні відповіді.

2. Підвищена зосередженість уваги - спостерігається при
депресіях, коли увага хворих зосереджена на невеликій кількості
уявлень, як правило, неприємного змісту; при соматичних
захворюваннях; при іпохондричних неврозах, епілепсії, що
пояснюється малою рухливістю (інертністю) нервових процесів при
цих недугах.

3. Відвертання уваги - це характерний симптом маніакальних
станів. При цьому порушується процес зосередження, що лежить в
основі активної уваги. Переважає пасивна увага (мимовільна),
об'єктом якої бувають другорядні предмети і явища.

У дитячій практиці виділяють синдром дефіциту уваги. Його ознаки:

- неспокійні рухи у кистях і стопах (сидячи на стільці,
корчаться, «звиваються»);

- неможливість спокійно сидіти на місці, коли це потрібно;

- легке відволікання на сторонні стимули;

- нетерплячість (ледве дочікується своєї черги під час ігор і
різних ситуацій у колективі);

- схильність відповідати не задумуючись, не вислухавши до
кінця запитання;

труднощі при виконанні запропонованих завдань (непов'язані з недостатнім розумінням чи негативною поведінкою); ~ труднощі підтримання уваги при виконанні завдань чи під час ігор;

- частий перехід від однієї незавершеної дії до іншої;
» неможливість гратись тихо і спокійно;

- балакучість;

- схильність заважати іншим, «докучати» оточуючим
(наприклад, втручатись в ігри інших дітей);

- зовнішні прояви незосередженості на звернене до людини
мовлення;

- схильність губити речі, необхідні в школі і вдома
(наприклад, олівці, іграшки, книги і т.д.);

часте здійснення небезпечних дій (недоврахування наслідків). При цьому не шукає пригод чи гострих відчуттів (наприклад, перебігає вулицю, не оглядаючись по сторонах).

4. Порушення пам 'яті.

Патопсихологічні . мнестичні порушення лежать в основі багатьох психічних захворювань.

Виділяють такі розлади пам'яті:

1. Амнезії - розлад пам'яті у вигляді порушення здатності
запам'ятовувати, зберігати і відтворювати інформацію. Види
амнезій:

- ретроградна амнезія - порушення пам'яті, при якому
неможливо відтворити інформацію, набуту до епізоду порушення
свідомості, що виник з людиною;

- антероградна амнезія - труднощі відтворення стосуються
часу після епізоду порушеної свідомості;

- антероретроградна амнезія - порушення пам'яті, при якому
неможливо відтворити інформацію, набуту до та після епізоду
порушення свідомості.

2. Часткові порушення пам'яті (порушення пам'яті
часткового характеру):

- гіпомнезія - зниження пам'яті,

- гіпермнезія - підвищення пам'яті,

виникають на базі емоційних порушень, формуючи відповідно депресивний та маніакальний спектр симптомів.

3. Парамнезії:

- конфабуляції ~ обмани пам'яті, при яких нездатність
закарбовувати події і відтворювати їх призводить до відтворення
видуманих подій;

- псевдоремінісценції - порушення хронології у пам'яті, при
якому окремі події минулого переносяться у теперішнє;

- криптомнезії - розлади пам'яті, при яких людина присвоює
чужі думки, дії собі.

Закон формування мнестичних розладів Рібо: порушення (втрата) пам'яті (як і її відновлення) відбувається у хронологічному порядку - спочатку втрачається пам'ять на найбільш складні і недавні враження, потім - на старі. Відновлення відбувається у зворотному порядку.

За Р.Коннером, порушення пам'яті за причинами їх виникнення поділяються на:

1. Не викликані явними фізіологічними причинами -
диссоціативні:

- диссоціативна амнезія (нездатність пригадати важливі події
чи інформацію, пов'язані з особистим життям, зазвичай
неприємного характеру, тобто люди страждають ретроградною
амнезією, антероградна амнезія у них буває рідко);

- диссоціативна фуга (людина не лише забуває минуле, а й
може відправитись у незнайоме місце і уявити себе новою
особистістю), слідує зазвичай за сильним стресом, наприклад,
воєнними діями чи стихійним лихом, хоча її може викликати і
особистісний стрес - фінансові чи юридичні труднощі або
депресивний епізод. Фуги впливають лише на спогади про власне
минуле, а не на універсальні чи абстрактні знання. Пам'ять у
більшості людей з дисоціативною фугою відновлюється повністю
чи майже повністю, і у них не буває рецедивів;

- органічний диссоціативнии розлад особистості (у людини
присутні дві чи більше різних особистостей, які не завжди можуть
пригадати думки, почуття і вчинки один одного).

2. Фізіологічні причини їх виникнення очевидні - органічні.
Органічними причинами порушення пам'яті можуть бути: черепно-
мозкові травми, органічні захворювання, неправильне застосування
лікарських препаратів. Порушення пам'яті, спричинені
фізіологічними причинами - амнестичні розлади (зачіпають
головним чином пам'ять). Люди з амнестичними розладами іноді
страждають ретроградною амнезією, але у них майже завжди
відзначається антероградна амнезія.

Антероградна амнезія часто є наслідком ушкодження скроневих часток головного мозку або проміжного мозку, -ділянок, які несуть основну відповідальність за перетворення короткочасної пам'яті у довготривалу.

При важких формах антероградної амнезії нові знайомі забуваються майже миттєво, а за проблеми, вирішені сьогодні, доводиться братись вже на наступний день.

Корсаківський амнестичний синдром - люди постійно забувають тільки-що почерпнуту інформацію (антероградна амнезія), хоча їх загальні знання та інтелектуальні здібності залишаються незмінними. Характерні симптоми: затьмарення свідомості, дезорієнтація, схильність до конфабуляцій. Викликається хронічним алкоголізмом у поєднанні з поганим харчуванням і, як наслідок, недостачею вітаміну В1 (тіаміну).

Примітка. У телешоу та кінофільмах удари по голові зображаються як швидкий спосіб втратити пам'ять. У дійсності після легких черепно-мозкових травм - струсу мозку, наприклад, який не призводить до втрати свідомості, - у людей рідко бувають великі пробіли у пам'яті, а ті, які все-таки з'являються, звичайно щезають через декілька днів чи місяців. І навпаки, майже половина усіх важких черепно-мозкових травм стає причиною низки хронічних проблем з на учінням і пам'яттю, як антероградною, гак і ретроградною. Коли спогади нарешті повертаються, більш ранні, як правило, повертаються першими.

- Деменції (впливають і на пам'ять, і на інші когнітивні функції, наприклад, абстрактне мислення чи мовлення).

Найбільш поширеною формою деменції є хвороба Альцгеймера - зазвичай вражає людей, старших 65 років. Може вперше про себе заявити у середньому віці, але частіше нею захворюють після 65 років, її поширеність різко зростає серед людей у віці 80 років. Може тривати 20 років і більше. Починається з незначних порушень пам'яті, послаблення уваги, з мовленнєвих і комунікативних проблем. По мірі підсилення симптомів людина починає відчувати труднощі виконання складних задач чи забувати про важливі зустрічі.

Врешті-решт у хворих виникають труднощі і з виконанням простих задач, вони забувають про події, більш віддалені у часі, у них часто стають дуже помітними зміни особистості. Наприклад, мужчина може стати незвичайно агресивним.

Люди з хворобою Альцгеймера можуть спочатку заперечувати, що вони відчувають якість труднощі, але скоро стають тривожними і пригніченими у зв'язку із своїм психічним станом. По мірі розвитку деменції вони все хменше і менше усвідомлюють свої недоліки. На пізніх стадіях хвороби вони можуть відмовитись від спілкування з оточуючими, погано орієнтуватись у часі і просторі, часто безцільно блукати і втрачати розсудливість. Поступово хворі стають повністю залежними від оточуючих людей- Можуть втратити майже усі свої попередні знання і здатність впізнавати обличчя навіть близьких родичів. Все гірше сплять ночами і дрімають впродовж дня. Остання фаза розладу може тривати від двох до п'яти років, причому хворі потребують постійного догляду.

Жертви хвороби Альцгеймера звичайно залишаються у досить хорошому стані до пізніх стадій хвороби. Але по мірі ослаблення їх психічних функцій вони стають менш активними і проводять більшу частина часу у сидячому положенні чи лежачи у ліжку. В результаті у них виникає схильність до різних захворювань -наприклад, до пневмонії, - які можуть закінчитись смертю.

Більшість органічних розладів пам'яті зачіпають більше декларативну пам'ять (пам'ять на імена, дати, якісь факти), ніж процедурну (засвоєні прийоми, які людина виконує, не відчуваючи необхідності їх обдумувати: ходьба, різання ножицями чи письмо).

Інтелект - система усіх пізнавальних здібностей індивіда, і здатність до пізнання і вирішення проблем, що визначають успішність будь-якої діяльності.

Виділяють три форми інтелектуальної поведінки:

- вербальний інтелект - включає запас слів, ерудицію, вміння
розуміти прочитане;

- здатність вирішувати проблеми;

- практичний інтелект, складовою якого є вміння
адаптуватись до оточуючої обстановки; він найбільше може
змінювати поведінку людини, порушувати адаптацію.

Виділяють три форми організації інтелекту:

- здоровий глузд (процес адекватного відображення реальної
дійсності, що базується на аналізі мотивів поведінки
оточуючих людей і використовує раціональний спосіб
мислення; дозволяє уникати логічних помилок в
інтерпретації зовнішніх ситуацій, обирати адекватний
спосіб взаємодії з оточуючими);

- розсудок (спосіб діяльності, що базується на використанні
форм&тіізованих знань, трактуванні мотивів діяльності
учасників комунікації);

- розум (найвищий ступінь логічності; сприяє формуванню
теоретичних знань).

Для зручності практичного вивчення рівня розвитку інтелекту та його порушень у клінічній психології виділяють:

1 - інвентар інтелекту - знання, надбані навички, уміння
тощо;

2 - передумови інтелекту - пам'ять, увага, мислення,
мовлення, вольові процеси, мотивація тощо;

З - власне інтелект - здатність до узагальнення, абстрагування, міркування, думки, судження, здатність робити висновки тощо.

Розвиток інтелекту в цілому залежить від усіх його мозкових структур, біологічно закладених і набутих знань, умінь.

Порушення інтелекту:

1. Недорозвиток інтелекту (загальний) - порушується розвиток усіх ланок структури інтелекту, і насамперед, інтелекту та його передумов, від чого інвентар інтелекту не може бути достатньо повноцінним і не може бути використаним. Приклад -олігофренія.

Олігофренія в перекладі з грецького (о1і§о - мало; рЬгеп -розум) означає недоумкуватість - стан психічного недорозвинення. Причиною олігофренії можуть бути несприятлива спадковість чи пренатальні ураження плоду внаслідок гострих і хронічних інфекцій, інтоксикацій, травм материнського організму. Мозок плода уражується при краснусі вагітних, при наявності у плода і відсутності у матері резус-фактора.

Для олігофренії характерні низький інтелект, погана пам'ять, порушення уваги, емоційні і вольові порушення. Інколи на фоні загального психічного недорозвинення особи, яка страждає на олігофренію, виявляють окремі гарні здібності, наприклад, робить складні арифметичні обчислення, запам'ятовує довгі вірші тощо.

За ступенем психічного недорозвинення виділяють три клінічні варіанти олігофренії:

- ідіотія - це найглибший ступінь психічного недорозвинення. Мова не розвивається, хворі видають лише нерозбірливі звуки, відсутня спрямована увага, спостерігаються тільки реакції на сильні звуки, біль. Хворі не відрізняють їстівне від неїстівного, нерідко пожадливі, неохайні. При великій схожості загальних ознак ідіотії виділяють два її різновиди:

* характеризується розгальмованістю моторних функцій -
хворі постійно перебувають у русі, хапають речі, пхають їх до рота,
зустрічаючи протидію, виявляють невдоволення, верещать,
плюються, кусаються;

* характеризується протилежними ознаками: хворі
малорухливі, більше лежать, довго сплять.

При менш глибокій ідіотії хворі впізнають родичів, виявляють ознаки прихильності, вимовляють окремі слова. Патофізіологічні дослідження показали можливість умовнорефлекторної діяльності лише при легких ступенях ідіотії.

- імбецильність - середній ступінь психічного недорозвитку.
При імбецильності хворі володіють невеликим запасом слів, їх мова
хоч і дуже бідна, але послідовна. їх вдається навчити читанню,
письму, елементарній лічбі, привити трудові навички (мести
підлогу, приготувати собі просту їжу, погодувати домашніх
тварин). Такі люди не здатні працювати самостійно, але під
наглядом і контролем інших вони можуть виконувати нескладну
роботу.

Емоції при імбецильності одноманітні, часто примітивні -неадекватні.

- дебільність - це легкий ступінь олігофренії. Основа
дебільності - нездатність до понятійного мислення, переважання
конкретно-образного мислення над абстрактним. Ці хворі з ранніх
років виявляють відставання у фізичному розвитку: пізніше
починають ходити, говорити. До 4-6 років це відставання
згладжується, діти своєчасно йдуть до школи, але вчаться погано. У
навчанні багато залежить від особливостей характеру. Старанні
спокійні діти завдяки своїй посидючості під контролем батьків
задовільно вчаться у нормальній школі, закінчують перші класи.
Частіше, однак, вони неспроможні осмислити елементарний
навчальний.матеріал і продовжують вчитися у допоміжній школі.

Психічне недорозвинення при дебільності може мати різні ступені вираження:

* Виражена дебільність - навчання грамоти дається з великими труднощами навіть у допоміжній школі. Трудові навички засвоюються краще. Навчені певного ремесла, хворі можуть бути працевлаштованими і забезпечені певним життєвим мінімумом. Вони легко піддаються чужим впливам, тому часто стають співучасниками кримінальних злочинів. В осіб з вираженим ступенем досить добра механічна пам'ять, але більш ретельне дослідження дозволяє виявити цілковиту нездатність до абстрактного мислення, переважання конкретних асоціацій. Перехід від простих, конкретних понять до більш складних,

абстрактних узагальнень у них неможливий. У процесі навчання виявляється відсутність ініціативи, самостійності, уповільненість,

інертність.

* Помірно виражена дебільність - якщо хворі мають добру механічну пам'ять, вони інколи закінчують 7-8 класів, навчаються у професійно-технічних училищах, засвоюють яку-небудь професію, мають сім'ї, досить добре пристосовуються до колективу. У той самий час вони мають невеликий об'єм знань, нездатні користуватись складними поняттями, зрозуміти складне запитання. Вони мислять схемами-шаблонами, які засвоїли або в школі, або у процесі життя. Зміна звичного способу мислення для них неможлива. Переважає конкретний тип мислення, хоча дещо і менше, ніж при вираженій дебільності. Емоційно-вольова сфера при цьому розвинута більше, а характерологічні особливості значно різноманітніші. Проте для них характерна слабкість самовладання і нездатність подолати свої потяги, недостатність обдумування своїх дій, деяка імпульсивність поведінки, піддатливість сторонньому

впливові.

* Легка дебільність - виявляється спеціальними психологічними дослідженнями, ґрунтується на оцінці дій хворих у ситуаціях, які вимагають застосування прогностичних функцій інтелекту, високого ступеня абстрагування. Такі люди можуть мати середню освіту, кваліфіковану професію, але у них переважає конкретний тип мислення, його шаблонність, трафаретність, відсутність оригінальності в оцінках зовнішніх подій, несамостійність.

2. Частковий недорозвиток інтелекту - недорозвинуті
окремі ланки структури інтелекту. Наприклад: передумови
(пам'ять, увага); порушена здібність до конструктивного мислення
- через нестачу просторових уявлень - дискалькулія; мовні
порушення - недорозвиток мовленнєвої функціональної системи
(страждає вербалізація розуміння, тобто так званий вербальний
інтелект).

3. Деменція - синдром недоумкуватості - стійке збіднення
психічної діяльності, її спрощення і занепад. Вона проявляється у
послабленні пізнавальних процесів за рахунок зниження пам'яті,
здатності до узагальнення, абстракції тощо. При цьому

відбувається розлад особистості, втрата критичного сприйняття свого стану. Хворі не набувають нових знань і не можуть користуватись уже набутими.

4. Органічний психосиндром (психоорганічний синдром)

належить до зниження психічних процесів і властивостей особистості. Частково його можна розглядати також як розлад пам'яті та інтелекту. Трапляється при органічних захворюваннях (прогресуючого типу, або як наслідок органічного ураження головного мозку різного походження). Основні симптоми: зниження уваги, зниження інтелекту (неспроможність до творчої діяльності), лабільність емоцій. У хворих утруднюється концентрація уваги на зовнішніх об'єктах, часто відволікаються. Дуже страждає пам'ять - як короткочасна, так і довготривала, особливо запам'ятовування і репродукція. Темп мислення дуже уповільнений. Страждає критичність розуму, поняття дистанції, етичність поведінки, її мотивація. Дії та діяльність часто імпульсивні, мають місце розлади потягів тощо.

5. Затримка психічного розвитку (у дітей) - переважно мало
знань, умінь, малий кругозір тощо (Мауглі). Основні ознаки ЗИР:
збереженість власне інтелекту, розвиток психічних функцій на вік
менше, тимчасовий стан,

6. Функціонально-динамічне страждання інтелекту -

наявні усі структурні компоненти інтелекту, але вони не працюють.

7. Тимчасова втрата інтелекту - синдром скороминучої
недоумкуватості (набряк мозку).

Висновки до 3-го питання:

Порушення процесу саморегуляції пізнавальної діяльності - виражається у неможливості цілеспрямованої організації мислительних дій.

ІV питання. Порушення мовлення, емоційної сфери та волі

7. Порушення мовлення.

Мовлення - це складна функціональна система, для формування якої потрібен своєчасний розвиток мозкових структур та їх узгоджена робота у поєднанні з умовами соціально-психологічного впливу на розвиток дитини.

Мова - це система мислення та спілкування з оточуючим середовищем. Виділяють специфічні психологічні операції, які забезпечують засвоєння мови і навички її використання. Так формування звукових образів слів пов'язане з розвитком здібностей розрізняти за звучанням складовий і фонематичний склад слова, запам'ятовувати певну послідовність фонем у словах та звукові образи слів. Неабияку роль у цьому відіграє і здатність мозкових механізмів аналізувати м'язові відчуття, які виникають при імітації дитиною окремих звуків і слів, а також зберігати їх (рухова пам'ять).

У формуванні мовленнєвої функціональної системи беруть участь мозкові анатомічні структури:

- акустичний аналізатор - обумовлює гнозис мовлення -
впізнавання різних звуків та звукових рядків. Він розміщується у
задньому відділі верхньої скроневої закрутки (зона Верніке)
провідної півкулі;

- кінестетичний аналізатор - відповідає за праксис мовлення,
розміщується у задньому відділі нижньої лобної закрутки (зона
Брока), провідної півкулі.

Для організації мовленнєвого акту існують первинні, вторинні та третинні поля перекриття, які розміщені на межі аналізаторів, в основному це скронева та тім'яна частки.

В організації функції мовлення одночасно беруть участь ліва та права півкулі, незалежно від їх домінування. У дитячому віці, приблизно до 5 років, провідною в організації мовленнєвого процесу є права півкуля (Симерницька Е.Г.),

Вимовна частина мовлення також залежить від стану центральної та периферичної інервації органів мовлення (язика, піднебіння, губ, голосових зв'язок).

Функції мовлення:

- номінативна, змістова, позначальна - проявляється у віці до
7 місяців, у період немовляти; вона визначає розуміння
дитиною значення вживання нею чи іншими людьми
звукосполучення або цілого слова, яке відображає
конкретний предмет чи істоту, дію або явище
навколишнього середовища;

- комунікативна, регулююча - з'являється ще у перші місяці
життя дитини - це реакція на голос матері - «комплекс
пожвавлення»; пов'язує дитину з оточуючим світом,
живими істотами; її розвиток залежить від потреб дитини у
спілкуванні, а мовлення стає одним із засобів реалізації цих
потреб; у випадку відсутності погреби спілкування, дана

функція мовлення не розвивається, чи формується із запізненням; оскільки комунікативна сфера тісно пов'язана із емоційно-вольовим розвитком дитини; тому мовлення як засіб спілкування має функції регулювання поведінки;

- ідеаторна (розумова) - розвивається пізніше, поряд з
формуванням функції мислення.

Структура мовлення:

- фонетика - акустичні та артикуляційні особливості звуків
мовлення;

- фонематика - фонетичний, фонологічний, фізіологічний та
психологічний аспекти мовлення;

- граматика - устрій мови (форми словозмін, словосполучень,
типи речень);

- лексика - уся сукупність слів мови чи діалекту.

Виділяють такі порушення мовлення: 1) порушення розвитку мовлення:

- затримка мовленнєвого розвитку (ЗМР) - характеризується
загальмуванням темпу формування в основному
експресивного мовлення відносно етапів його розвитку;
виникає при деривації;

-' загальний недорозвиток мовлення -- зумовлюється порушеннями дозрівання мозкових систем (гностичного і кінетичного аналізатора); має три рівні: 1 - зародки загально застосовуваного мовлення (слова односкладної структури, міміка, рухи), 2 - більше слів, з'являються речення з неправильною граматичною структурою і спотвореною вимовою деяких звуків, 3 - страждає лексиграматична структура мовлення;

- алалія - характеризується відсутністю і вродженою
нерозвиненістю аспектів мовлення, у якому є локальне
ураження мовленнєвих аналізаторів: 1 - алалія моторна -
хворий розуміє мову, але не в змозі висловитись,
недорозвиток мовленнєвого праксису (зона Брока), 2 -
алалія сенсорна - не розуміє мовних сигналів і мовлення не
розвивається (зона Верніке), 3 - сенсо-моторна алалія - і те,
і друге;

- затримка мовленнєвого розвитку, в основі якої лежить
вторинне недорозвинення мовлення, спричинене первинним ураженням аналізаторів (слух, зір) або тотальним недорозвиток психіки (розумова відсталість).

2) Розпад мовлення:

- Афазія - локальний розпад через ураження мовленнєвих та
інших зон, причетних до формування та регуляції мовленнєвої
функції. Характерна повна або часткова втрата мовлення. Залежно
від місця локального ураження розрізняють:

* моторна афазія - характерна неспроможність до
висловлення, побудови слів і речень (виражена апраксія),
труднощі у відтворенні рухової програми мовлення;

* акустико-гностична афазія - порушення розуміння мови, її
фонетики, предметності слова, «Мовленнєва окрошка» -
хворий шукає слова для висловлення думки;

* акустико-мнестична афазія - порушення розуміння мови,
дисоціація між відносно збереженою здатністю повторення
окремих слів і порушення можливості повторення 3-4 слів -
втрачається можливість сприйняття складних фраз;
порушення експресивного мовлення, підбору речень,
порушення читання і письма;

* семантична афазія - виникають специфічні мнестичні
розлади - не може підібрати необхідне слово; важко скласти
складні за змістом та граматичною побудовою речення,
паралельно - порушення операцій лічби.

3) Порушення вимовної функції мовлення:

- дизартрія — це порушення вимовної сторони мовлення
(звуковідтворюючої та просодичної) через порушення
артикуляційного праксису внаслідок органічного ураження
центральної та периферичної інервації органів мовлення
(губ, піднебіння, язик, голосових зв'язок тощо) -
судинного, травматичного, інфекційного, вродженого
характеру;

- дислалія - порушення звуковимови, при цьому слух
нормальний, збережена інервація мовленнєвого апарату.

4) порушення ритму мовлення - заїкання - це порушення
процесу мовлення: його темпу, ритму та комунікативної
функції; переважно через судоми, які виникають в

артикуляційному та дихальному апараті (тонічні заїкування - тягне звук, клонічні заїкування - «стрибає» звук).

5) порушення комунікативної функції мовлення:

недорозвинення комунікативної функції мовлення як засобу спілкування та організації поведінки дитини; розлад комунікативної функції мовлення - мутизм (повна німота).

8. Порушення емоційної сфери.