Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






Тема 7. Законодавство про підприємницьку діяльність.

1. Поняття підприємницької діяльності.

2. Обмеження в занятті окремими видами підприємницької діяльності.

3. Умови здійснення підприємницької діяльності. Права підприємців.

4. Організаційно-правові форми підприємницької діяльності.

5. Взаємовідносини держави та суб’єктів підприємницької діяльності.

6. Господарський договір. Порядок укладення і виконання господарських договорів.

7. Підвідомчість господарських спорів. Арбітражно-процесуальний кодекс.

 

Перехід до ринкових відносин потребує побудови нової правової основи господарської діяльності. В цих умовах у регулюванні майнових відносин в економіці основного значення набуло цивільне право.

У законодавстві введено нові поняття, терміни, виникли нові правові інститути. Зокрема, в законах України з’явилися поняття “підприємництво”, “підприємницька діяльність”. Розвивається законодавство, що закріплює нові форми і методи державного регулювання ринку, майнових відносин підприємців. Право на підприємницьку діяльність громадян закріплене в Конституції України.

Серед відносин у сфері ринкової економіки слід відмітити дві найбільш значимі неоднорідні групи: товарно-групові (майнові) відносини підприємців і управлінські відносини.

В основі товарно-групових (майнових) відносин підприємців лежить юридична рівність сторін. Права і обов’язки сторін, як правило, виникають з договору. Водночас важливе значення мають і управлінські відносини підприємців з органами управління.

За законом України від 7 лютого 1991 року “Про підприємництва”, який визначає правові, економічні та соціальні заходи підприємницької діяльності в Україні, підприємництвом називається самостійна, індивідуальна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг та заняття торгівлею з метою одержання прибутку. Такий же зміст характерний для будь-якої господарської діяльності. Проте підприємницька діяльність відрізняється рядом ознак, що дозволяє говорити про підприємницьку діяльність у більш вузькому понятті, ніж господарську.



Интернет реклама УБС

Основні ознаки підприємницької діяльності -- в Законах України “Про підприємництво”, “Про підприємства в Україні”, “Про господарські товариства”. Серед цих ознак названа мета підприємництва як господарської діяльності, що спрямована на одержання прибутку. Основна мета виділяє підприємницьку діяльність з більш широкого поняття господарської діяльності як діяльності по виробництву і реалізації матеріальних благ.

До інших ознак підприємницької діяльності закони відносять її здійснення суб’єктом підприємницької діяльності (підприємцем):

а) від свого імені;

б) на свій ризик;

в) під свою майнову відповідальність.

Ці ознаки свідчать про те, що підприємцем визнають лише того суб’єкта права, який здійснює господарську діяльність, діючи від свого імені, тобто фізичну та юридичну особу. Діяльність, спрямована на одержання прибутку, але не господарська, не є підприємницькою.

Закон України “Про підприємництво” від 7 лютого 1991 р. регулює правові, економічні й соціальні принципи здійснення підприємницької діяльності громадян і юридичних осіб в Україні. Закон має три розділи (17 статей):

1. Загальні положення. Визначаються поняття підприємницької діяльності, її суб’єкти, види діяльності, на які підприємницька діяльність забороняється та на які ліцензується.

2. Умови здійснення реєстрації.

3. Взаємозв’язок держави і підприємця.

 

Відповідно до ст.2 Закону “Про підприємництво” суб’єктами підприємницької діяльності (підприємцями) можуть бути:

· громадяни України, інших держав, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності;

· юридичні особи всіх форм власності, встановлених Законом України “Про власність”.

Не допускається заняття підприємницькою діяльністю таких категорій громадян: військовослужбовців, посадових осіб прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, арбітражного суду, а також органів державної влади та управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств.

Особи, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини, не можуть бути зареєстровані як підприємці, а також займатися в підприємницьких товариствах керівні посади, пов’язані з матеріальною відповідальністю.

Суб’єкти підприємницької діяльності (підприємці) мають право без обмежень прийняти рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству. Проте, в деяких випадках діяльність у зв’язку з підвищеними вимогами до безпеки робіт та необхідністю централізації функцій управління підприємництва застосовуватися не може. Перелік таких видів діяльності встановлює Верховна Рада України за поданням Кабінету Міністрів України.

Закон “Про підприємництво” встановлює ряд обмежень у здійсненні підприємницької діяльності. Так, діяльність по виготовленню і реалізації наркотичних засобів, зброї і вибухових речовин, а також по виготовленню цінних паперів і грошових знаків можуть здійснювати тільки державні підприємства. А проведення ломбардних операцій - також і повними товариствами. Без спеціального дозволу (ліцензії), що видається Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом, не можуть здійснюватися:

1. пошук (розвідка) та експлуатація родовищ корисних копалин;

2. ремонт спортивної , та мисливської або іншої зброї;

3. виготовлення і реалізація медикаментів і хімічних ;

4. внутрішні і міжнародні перевезення пасажирів і вантажів річним, залізничним, морським та повітряним транспортом;

5. виготовлення цінних паперів, грошових знаків

6. виготовлення пива і вина, виготовлення спирту, горілчаних, лікерних та коньячних виробів; торгівля напоями виготовленими з використанням спирту;

7. виготовлення тютюнових виробів; торгівля тютюновими виробами;

8. медична практика;

9. ветеринарна практика;

10. юридична практика;

11. створення та утримання гральних закладів, організація азартних ігор та ін.

Перелік видів підприємницької діяльності, що підлягають ліцензуванню, вміщено в Законі “Про підприємництво”, але і він не є вичерпним...Дозвіл (ліцензія) на здійснення підприємницької діяльності видається Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом у строк не більше як за 30 днів з дня одержання заяви.

Положення про порядок видачі суб’єктам підприємницької діяльності спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення окремих видів діяльності, затверджені постановою КМ України від 17 липня 1994 року № 316

Ліцензія видається за заявою суб’єкта підприємницької діяльності. До заяви додаються:

а)підприємцем - юридичною особою - копії засновницьких документів;

б)підприємцем - громадянином - копії документів, що засвідчують рівень освіти і кваліфікації, необхідний для здійснення відповідного виду діяльності (крім випадків, зазначених у законодавстві).

За видачу ліцензій встановлюється така платня: з громадян - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; з юридичних осіб - у розмірі шести (6) мінімальних заробітних плат.

Строк ліцензії визначає орган, що її видав (як правило, це уповноважені КМ України міністерства, державні комітети, відомства), але не може бути менше 3 років. Продовження цього строку здійснюється у порядку, встановленому для її одержання. Після припинення суб’єктом підприємництва своєї діяльності надана ліцензія втрачає силу.

Принципи підприємницької діяльності, тобто основні засади, на яких базується підприємництво, законодавчо закріплені в ст.5 Закону “Про підприємництво”. До них відносяться:

а/. Вільний вибір діяльності;

б/. Залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна і коштів юридичних осіб і громадян;

в/. Самостійне формування програми діяльності і вибір постачальників продукції, що виробляється, і встановлення цін у відповідності з законодавством;

г/. Вільний найом працівників;

д/. Залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонене законодавством;

е/. Вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, установлених законодавством;

є/. Самостійне здійснення підприємцем - юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності.

Законом передбачені умови здійснення підприємницької діяльності.

Однією з головних умов здійснення підприємницької діяльності є державна реєстрація підприємства. Інші умови - право найму працівників і соціальні гарантії при використанні їхньої праці; дотримання законодавства про підприємство; юридична відповідальність суб’єктів підприємницької діяльності; право держави на припинення підприємницької діяльності.

Порядок створення, реєстрації, реорганізації і ліквідації підприємств визначає Закон України “Про підприємства в Україні” від 27.03.1991 р. За цим законом, підприємство - це самостійний господарюючий суб’єкт,/ який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку.

Кожне підприємство має свій баланс, розрахунковий та інші рахунки в банку, печатку зі своїм найменуванням, а промислове підприємство також товарний знак. У складі підприємства не може бути інших юридичних осіб.

Підприємство створюється за рішенням власника (власників) майна. Воно набуває прав юридичної особи від дня його державної реєстрації.

Для державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності подаються такі документи:

а/. Установчі документи:

-- рішення власника майна про створення підприємства (установчий договір);

-- статут,/ якщо це необхідно для створеної організаційної форми суб’єкта підприємництва;

б/. Реєстраційна картка встановленого зразка;

в/. Документ, що засвідчує сплату коштів за державну реєстрацію.

Підприємці - громадяни, які здійснюють свою діяльність без створення юридичної особи, подають заповнену реєстраційну картку та документ, що засвідчує сплату коштів за державну реєстрацію.

Органи, які уповноважені здійснювати реєстрацію, повинні зареєструвати підприємство протягом 5 робочих днів від дня подання документів. Після державної реєстрації виготовляються печатки і штампи підприємства, в банківських установах відкриваються рахунки.

У вищевикладеному порядку проводиться і перереєстрація суб’єкта підприємницької діяльності. Відмова в державній реєстрації може бути оскаржена в судовому порядку.

Кожне підприємство у своїй діяльності керується, крім чинного законодавства, також і власним статутом.

За державну реєстрацію вноситься плата, розмір якої встановлюється КМ України залежно від суб’єкта підприємництва, обраної організаційної форми та виду підприємницької діяльності. Так, згідно з Додатком до постанови КМ України від 29.04.1994 року “Про затвердження Положення про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності та про реєстраційний збір за державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності” розмір плати коливається від 1,5 мінімальних заробітних плат (для громадян у сфері освіти і культури) до 9 мінімальних заробітних плат (для юридичних осіб, у сфері надання торгівельно-посредницьких послуг). Закон “Про підприємництво” місцевим Радам народних депутатів надано право встановлювати пільгову плату за державну реєстрацію.

Законодавчими актами України можуть бути встановлені спеціальні правила державної реєстрації окремих організаційних форм підприємництва...

Реєстрація банків здійснюється у місячний строк з моменту одержання заяви та інших необхідних документів.

Здійснюючи підприємницьку діяльність, підприємець зобов’язаний не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не порушувати законні права й інтереси громадян, юридичних осіб держави. За завдану шкоду і збитки підприємець несе майнову й іншу передбачену законом відповідальність.

Суб’єкт підприємництва - юридична особа може бути визначена арбітражним судом банкрутом у порядку, передбаченому Законом України “Про банкрутство”.

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ФОРМИ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.

Види організаційно-правових форм підприємницької діяльності.

Правову основу підприємництва складають законодавчі та інші нормативно-правові акти, відповідні норми цивільного, фінансово-кредитного, податкового, адміністративного, трудового та інших галузей законодавства України. Центральне місце в цій системі посідають закони про підприємництво, про банки і банківську діяльність, про інвестиції, про банкрутство, про антимонопольне законодавство, про систему оподаткування та ін.

Організаційно-правова форма має велике значення, так як визначає характер відносин між засновниками, режим майнової відповідальності по зобов’язаннях підприємства, ступінь захисту інтересів кредитора, порядок керівництва і розподіл одержаних прибутків, можливі джерела фінансування його діяльності.

ФОРМИ ГОСПОДАРСЬКИХ ТОВАРИСТВ.

ЗАКОН УКРАЇНИ “ПРО ГОСПОДАРСЬКІ ТОВАРИСТВА” ВІД 19.09.1991Р.

Для підприємницької діяльності Законом передбачено вибір організаційно-правових форм.

Так, підприємництво може здійснюватися приватною особою без утворення підприємств виключно за рахунок особистої праці. Підприємці також можуть обирати різноманітні види підприємства: приватні, колективні (командитні (змішані) товариства, акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні, орендні та інші)., спільні підприємства.

Взаємовідносини держави та суб’єктів підприємницької діяльності.

Гарантії прав суб’єктів підприємницької діяльності.

Вони поділяються на загальні і майнові. Загальні гарантії полягають у тому, що держава гарантує всім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності, рівні права і створює рівні можливості для доступу до матеріальних ,технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних, та інших ресурсів.

У передбачених законом випадках підприємець або громадянин, який працює у підприємця за наймом може бути залученим до виконання в робочий час державних обов’язків. Орган, що приймає таке рішення відшкодовує підприємцю відповідні збитки.

Гарантії майнових прав підприємця полягають у тому, що держава гарантує недоторканість майна і забезпечує захист права власності підприємця.

Збитки завданні підприємцю внаслідок порушення громадянами, юридичними особами і державними органами його майнових прав, що охороняються законом, відшкодовуються підприємцями відповідно до чинного законодавства.

Державна підтримка підприємця є важливим фактором його активізації в умовах побудови ринкової економіки. З метою створення сприятливих організаційних та економічних умов для розвитку підприємництва держава надає земельні ділянки, передає підприємцю державне майно (виробничі та нежилі приміщення, законсервовані та недобудовані об’єкти та споруди, невикористовуване устаткування) необхідні для здійснення підприємницької діяльності. За допомогою економічних важелів (цільових субсидій, податкових пільг тощо) держава стимулює модернізацію технологій, інноваційну діяльність, створення нових видів продукції та послуг. Вона надає підприємцям цільові кредити та подає їм інші види допомоги.

Важливе значення для розуміння взаємовідносин між підприємцями і державою мають норми Закону України “Про підприємництво”, щодо державного регулювання підприємництва. Держава законодавчо забезпечує свободу конкуренції між підприємцями, захищає споживачів від проявів несумлінної конкуренції та монополізму в будь-яких сферах підприємницької діяльності.

В умовах ринкової економіки докорінним чином змінюється характер організаційно-правових відносин органів державного управління з суб’єктами підприємництва. Сьогодні ці відносини будуються з використанням:

1. податкової та фінансово-кредитної політики, включаючи встановлення податків і процентів по державних кредитах;

2. податкових пільг;

3. цін і правил ціноутворення;

4. цільових дотацій;

5. валютного курсу;

6. розмірів економічних санкцій;

7. державного майна і системи резервів, ліцензій, концесій, лізингу, соціальних, екологічних та інших норм та нормативів;

8. науково-технічних, економічних та соціальних республіканських та регіональних програм;

9. договорів на виконання робіт і поставок для державних потреб.

Втручання державних органів у господарську діяльність підприємців не допускається, якщо вона не зачіпає передбачених законодавством України прав державних органів контролю за діяльністю підприємців.

Спори по відшкодуванню збитків підприємцю вирішуються судом або арбітражним судом.

ГОСПОДАРСЬКИЙ ДОГОВІР. ПОРЯДОК УКЛАДЕННЯ І ВИКОНАННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ ДОГОВОРІВ.

Термін “господарський договір” у право України введено арбітражним процесуальним кодексом України, який регулює порядок розгляду і вирішення господарських спорів, тобто спорів між підприємствами, установами та організаціями, які виникають при укладенні та виконанні господарських договорів (ст.1 АПК).

Господарські договори на Україні (за відсутності Господарських або Торгового кодексів) регулюються: а/. Загальними статтями Цивільного кодексу про зобов'язання, договір, зобов’язання, що випливають з договорів; б/. Спеціальними статтями Цивільного кодексу про майнові відносини між суб’єктами (підприємствами, установами і організаціями). Крім того в данні договори регулюються загальними законами про господарюючі суб’єкти. Господарчі договори регулюються також законами України про окремі види господарської діяльності: інвестиційну, транспортну, зовнішньоекономічну тощо.

Господарський договір - це регулятор конкретних (одиничних) господарських відносин (зв’язків) між суб’єктами господарської діяльності, умови дії якого визначають самі ці суб’єкти.

Господарський договір завжди укладається з господарською (комерційною) метою для досягнення необхідних сторонам господарських і комерційних результатів.

Господарські договори як законодавчо-правова категорія, мають особливі ознаки. Вони поділяються на планові (укладається на підставі державного замовлення) і регульовані (тобто регулюються самими сторонами).

Господарський договір - це майнова угода господарюючого суб’єкта з контрагентом, яке встановлює (змінює, припиняє) зобов’язання сторін у сфері господарської і комерційної діяльності: при виробництві і реалізації продукції та виконання робіт надані послуги.

Господарський договір згідно із законом співвідноситься з юридичною категорією господарського зобов’язання.

Зміст господарського договору - це сукупність господарських зобов’язань сторін, тобто їх взаємних прав і обов’язків, що виникають саме з даного договору. Господарський договір - це юридичне джерело договірних господарських зобов’язань.

Класифікація і система господарських договорів за законодавством України. За суб’єктним складом розрізняють два - і багатосторонні договори.

Залежно від способу виникнення розрізняють формальні, реальні і консесуальні господарські договори.

За змістом істотних умов розрізняють прості і складні господарські договори.

За регулятивними функціями розрізняються:

а)попередні і основні господарські договори;

б)генеральні і поточні господарські договори.

Систему господарських договорів дає Цивільний кодекс як основний закон про господарські договори (підрозділ 2 “Окремі види зобов’язань” розділ 3 “Зобов’язальне право”). Цивільний кодекс систематизує господарські договори разом з цивільними.

Щодо господарського договору діє загальне правило, за яким він має бути укладений у письмовій формі (ст.44 ЦК) встановлено загальний порядок укладення будь-яких цивільних договорів (незалежно від їх видів).

Особливості укладання господарських договорів:

1. Коли пропозицію укласти договір зроблено із зазначенням строку для відповіді, договір вважається укладеним, якщо особа, яка зробила пропозицію, одержала від іншої сторони відповідь про прийняття пропозиції протягом цього строку.

2. Доарбітражне врегулювання розбіжностей, що виникають при укладенні господарського договору. Розглядаються керівниками, або їх заступниками. При наявності заперечень щодо умов договору підприємство чи організація, які одержали проект договору складають протокол розбіжностей, та в 20-ти денний строк надсилають іншій стороні в 2-х примірниках разом з підписним договором. Підприємство, організація, які одержали протокол розбіжностей, зобов’язані протягом 20 днів розглянути його, вжити заходів до врегулювання розбіжностей з другою стороною. В випадку, коли залишаються розбіжності, що не врегульовуються, то вони в той же строк передаються на вирішення арбітражного суду (ст.10 АПК).

3. Третьою особливістю укладення господарського договору є те, що передбачає спеціальні порядки (на противагу попередній особливості де передбачений загальний порядок) укладення господарських договорів окремих видів. Суть її полягає в тому, що форми строків укладення таких договорів та ін. регулюються нормами кодексів, статутів, правил та положень про конкретні види господарських договорів.

Виконання господарських договорів.

Загальні принципи і умови виконання договорів (у тому числі господарських) врегульовані р.15 (виконання зобов’язань) ЦК (ст.161-177). Щодо господарських договорів діють і спеціально умови виконання, передбачені нормативними актами про окремі види договорів.

На господарські договори поширюються такі інститути і категорії загально-зобов’язального права, як загальні умови виконання зобов’язань(ст161 ЦК), забезпечення виконання зобов’язань (ст.178-196 ЦК) відповідальність за порушення зобов’язань (ст.203-215 ЦК),умови про строк(ст.165-166ЦК) та місце виконання зобов’язань(ст.167ЦК)тощо.

Принципи виконання господарських договорів.

Ці принципи є загально-договірними (ст.161 ЦК). Коротко їх суть можна визначити по формулою: “виконання господарських договорів має бути чітким і точним”.

Основним принципом є принцип належного виконання господарського договору.

З цього принципу випливають другий принцип реального виконання господарського договору (ст.208 ЦК).

З принципу належного виконання випливає і третій принцип - виконання господарського договору в установлений строк.

Наступний принцип виконання господарських договорів відповідальністьвиконання вказівкам закону. (Ст.20, 21, 22,24 та ін. Закону “Про підприємства в Україні”, правила ЦК та ін. Законодавчі акти).

Щодо так званих планових договорів діє принцип виконання їх відповідно до актів планування.

Господарський договір, щодо яких не існує будь-яких “вказівок”, виконуються “відповідно до вимог, що звичайно ставляться” (ст.161 ЦК).

АРБІТРАЖНО-ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ КОДЕКС.

Арбітражним судом підвідомчі спори, що виникають:

1. При укладені, зміні, розірвані договорів між організаціями;

2. Про визнання недійсними актів не нормативного характеру, крім спорів, що виникають при погоджені стандартів та технічних умов спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін, спори, що віднесені до компетенції інших органів.

Вищий арбітражний суд розглядає справу у спорах:

1. Що виникають при укладені, зміні та розірвані господарських договорів на суму понад 100 тис. розмірів мінімальних заробітних плат (без індексації);

2. Про визнання недійсними актів ненормативного характеру;

3. Матеріали, які містять державну таємницю;

4. Що прямо віднесені до його компетенції Законами України;

5. А також будь-яку справу в межах підвідомчості арбітражним судом.

Арбітражно-процесуальний кодекс України був прийнятий ВР України 6 листопада 1991 р. Зміни внесені законом України від 30 червня 1993 р. Складається з 14 розділів (122 Статей):

I. Загальні положення.

II. Доарбітражне врегулювання господарських спорів.

III. Підвідомчість господарських спорів та компетенція арбітражних судів щодо їх розгляду.

IV. Учасники арбітражного процесу.

V. Докази.

VI. Арбітражні витрати.

VII. Процесуальні строки.

VIII. Подання позову.

IX. Порушення, провадження у справі та підготовка матеріалів до розгляду засідання арбітражного суду.

X. Забезпечення позову.

XI. Вирішення господарських спорів.

XII. Перевірка рішення ухвали постанови порядку нагляду.

XIII. Виконання рішення ухвали постанови арбітражного суду за новоявленими обставинами.

XIV. Виконання рішень ухвал постанов.



Читайте також:

  1. Аграрне право та законодавство США, Німеччини, Франції, Великої Британії, Ізраїлю, Польщі, Росії
  2. Адміністративне законодавство
  3. Адміністративне законодавство
  4. Антишумове законодавство
  5. Архівне законодавство і відомчі архіви
  6. Аудиторська фірма — юридична особа, створена відповідно до законодавства, яка здійснює виключно аудиторську діяльність.
  7. Банківське законодавство
  8. Будівельне законодавство
  9. Внутрішнє законодавство як джерело міжнародного приватного права.
  10. Внутрішнє законодавство як джерело МПрП.
  11. Вплив міжнародного правового регулювання праці на трудове законодавство України
  12. Гармонізація законодавства України з законодавством ЄС




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
ТЕМА 6. Трудове право України та право соціального захисту. | ТЕМА 8. Основи екологічного та земельного права України.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.007 сек.