• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Ієрархія потреб за А. Маслоу

Таблиця 12. Основні наукові розробки американських соціологів

Схема 11

Схема 10

Схема 9

Схема 8

Схема 7

Метод соціології — це сукупність прийомів, способів та операцій теоретичного й практичного освоєння і перетворення соціальної реальності. Таку сукупність прийомів, способів та операцій заведено називати методикою соціологічного дослідження, але її використовують не лише в теоретичній та емпіричній дослідницькій діяльності, а й у соціальній практиці.

Методи в соціології — це спосіб здобуття, побудови та обґрун­тування соціологічних знань, сукупність прийомів, процедур, операцій емпіричного, досвідного та теоретичного пізнання соціальної реальності. Соціологія використовує дві основні групи методів: перша група — загальнонаукові методи, до яких належать діалектика, синергетика, історизм, і друга група — специфічні методи соціології, до яких належать спостереження, опитування (усне, анкетне, інтерв’ю), експеримент, моделювання, соціометрія, аналіз документів та інші (див. схему 6).

Таким чином, соціологія в системі суспільних наук, що мають справу із світом людини і соціальних груп, виконує роль генератора ідей, теорій і концепцій про людину в системі соціальних зв’язків, і саме тому вона є соціальною теорією та методологією всіх інших суспільних наук.

Світоглядна функція соціології виявляється у використанні справ­ді конкретних вивірених кількісних та якісних показників і фактів соціального життя людини і суспільства, що тільки й здатні переконати в чомусь сучасну людину, сформувати в її свідомості не тільки систему знань про суспільство, а й розуміння своїх власних місця, ролі та відповідальності в даному суспільстві. Саме тому світоглядна функція соціології є, в основному, соціологічною.

Соціологічні дослідження справляють ідеологічний, виховний вплив. Вони привертають увагу до реальних соціальних протиріч, активізують діяльність, мобілізують на якісні перетворення, сприя­ють формуванню соціального мислення.

Разом з тим, слід розмежовувати поняття ідеології та соціо­логії. Ідеологія — це система ідей, що відбивають і захищають інте­реси соціальних груп, яка дає уявлення про суспільство крізь при­зму цих інтересів. Соціологія — наука, що розкриває закономір­ності й механізми реального розвитку суспільства Якщо ідеологія орієнтована на соціальний інтерес, то соціологія — на істинне відбит­тя соціальних процесів. Звичайно, соціолог не може не зазнавати ідеологічного впливу. Він належить до певних груп, вивчає соціальне. Та як представник науки він зобов'язаний нейтралізувати ідеологіч­ний вплив, прагнути об'єктивного аналізу. У цьому плані необ­хідно розвести соціологію та філософію, бо остання являє собою світогляд і не може не бути ідеологізованою.

У сучасних умовах, коли різні політичні діячі все частіше звер­таються до соціології, посилаються на соціологічну інформацію, виникає небезпека перетворення соціології на інструмент політи­ки.Все це ускладнює діяльність соціолога. Він повинен бути бор­цем, що обстоює істину, свою незалежність. У його діяльності все більшого значення набувають питання професійної етики.

Соціологія як наука виконує цілу низку інших допоміжних функцій у життєдіяльності людини, сім’ї, національних груп, суспільства загалом. Соціологія нерозривно пов’язана з іншими суспільними науками, особливо з економічною теорією, політологією та філософією. З одного боку, соціологія, як наука про суспільство, включає загальну соціологічну теорію, що може служити теорією та методологією всіх інших суспільних наук.

З іншого боку, філософіяобґрунтовує всезагальні закономірності й випадковості розвитку природи і суспільства, філософські категорії та принципи, які лежать в основі наукового аналізу суспільних відносин, соціальних зв’язків, соціальних дій тощо.

Зв’язок соціології та політології визначається, по-перше, тим, що виявити закономірності й можливі випадковості політичного життя можна лише враховуючи особливості суспільства в цілому, як єдиної соціальної системи, по-друге, саме суспільство не можна зрозуміти і змінити без впливу на нього політичних структур та режимів.

Економічна теорія найтісніше пов’язана з соціологією. З одного боку, соціологія вивчає соціальне: носіїв економічних відносин, їх взаємодію, рольову поведінку, організаційно-нормативні форми, їх закріплення, соціальні механізми, що забезпечують функціонування та розвиток економіки. З іншого боку, економічна теорія вивчає економічні відносини, економічну свідомість, економічні нормативи, організації та установки, що є елементами структури соціальних механізмів в економіці. Якщо економічна теорія розглядає людину як елемент трудових ресурсів, як одну з основних умов виробництва, то соціологія вивчає людину як суб’єкта економічних і соціальних процесів, що безперервно взаємодіють.

Під час вивчення та аналізу соціальних відносин, явищ і процесів, закономірностей та випадковостей соціального життя суспільства використовуються зазвичай усі загальнонаукові й специфічні методи соціології. Однак кожне конкретне соціальне яви­ще або процес для свого вивчення та аналізу вимагають використання переважно тих методів, які забезпечують найбільш глибоке та повне наукове їх обґрунтування й пояснення.

Діалектика, як всезагальний метод пізнання, дає змогу виявити й проаналізувати закономірності виникнення, функціонування та розвитку соціальної реальності — явищ, процесів, відносин, а також причинно-наслідкові зв’язки, детермінованість соціального життя людини і суспільства, малих та великих соціальних груп, обґрунтувати певні соціальні процеси.

Синергетиказабезпечує виявлення та аналіз самовиникаючих, випадкових, таких, що самоорганізуються, самоуправляються, соціальних явищ і процесів, реальних та можливих біфур­кацій (відхилень від норм) у соціальному житті та поведінці самоорганізованих соціальних суб’єктів та об’єктів.

Історизм (порівняльно-історичний метод) дозволяє виявити, охарактеризувати та зіставити різні рівні еволюції соціального об’єкта, що досліджується, а також певною мірою визначити основні історичні тенденції його розвитку.

Різноманітність спеціальних методів соціологічного дослідження забезпечує збір, нагромадження, та використання необхідної та достовірної інформації про реальні соціальні явища, події та процеси суспільного життя.

Загальнонаукові методи забезпечують необхідний науковий рівень дослідження. Спеціальні методи конкретного емпіричного соціологічного дослідження забезпечують збір, нагромадження, використання необхідної інформації про кількісні та якісні характеристики об’єкта дослідження та проведення грамотного якісного аналізу соціальних проблем.

Кожен із спеціальних методів дослідження має своє призначення та власні характеристики(див. схеми 7, 8, 9, 10,11).

Моделювання в соціології – це метод дослідження соціальних явищ та процесів за допомогою їх моделей, тобто опосередковане вивчення соціальних об’єктів, у процесі якого вони відтворюються в моделі, що заміщує в пізнавальному процесі оригінал та дає змогу отримувати нові знання про предмет дослідження. До методу моделювання вдаються, коли перейти до безпосереднього вивчення об’єкта(з якихось причин)неможливо або недоцільно (наприклад, якщо безпосереднє вивчення пов’язане зі значними труднощами). Основними вимогами, пов’язаними зі створенням моделей, адекватних складним явищамі процесам соціальної дійсності, є: єдність гносеологічного й аксіологічного підходів у процесі реалізації моделей та інтерпретації результатів; цілісне, багатоаспектне відображення соціальних об’єктів у системі моделей, що використовуються. Стосовно міри дослідженості та використання цього методу в соціології слід відзначити, що моделювання вивчають, передусім, в рамках соціальної інженерії як одну із соціальних технологій.

4. Уявлення про розвиток суспільства в основних школах соціології ХIX – поч.XX ст.

У ХХ ст. найбільш плідно соціологія розвивалась у США тому що:

1) після глибокої загальної кризи та тривалої стагнації економіка почала бурхливо розвиватися завдяки новим технологіям та науковій організації праці;

2) на відміну від Європи, де соціологічна теорія розвивалась завдяки ентузіазму окремих учених, у США соціологічні дослідження були добре організовані, фінансовані та стали невід’ємною частиною університетської освіти й соціальних наукових досліджень. Широке використання математики та статистики, методів експерименту, моделювання та соціальної інженерії забезпечили розвиток соціології як точної науки.

Важливою особливістю американської соціології є те, що головні зусилля вчених-соціологів були зосереджені на вирішенні практичних завдань, тобто — прагматизм, який давав відповіді на конкретні питання: якими є мотиви поведінки людей; як краще та ефективніше здійснювати соціальний контроль та управління; якими шляхами подолати конфлікти та підтримувати стабільність суспільства, тощо. Якраз над розв’язанням цих проб­лем працювали відомі американські соціологи .Наприклад, коли виникли проблеми з реалізації системи Тейлора і йому почали дорікати за надмірну жорсткість і перевищення ролі фізичних та матеріальних чинників у виробництві, на межі 20—30-х років виникає так звана теорія «людських відносин». У ній обґрунтовувались доцільність поставити в центр уваги саму людину — робітника.

Для підвищення ефективності виробництва, трудової діяльнос­ті робітників важливими є не тільки матеріальні стимули, а й психологічні чинники, до яких належать:

- Згуртованість групи, в якій працює індивід.

-Сприятливий моральний клімат у ній.

-Добрі взаємовідносини з керівництвом.

- Урахування інтересів робітника.

- Задоволеність своєю працею тощо.

Практичні рекомендації щодо удосконалення уп­равління такі:

- Потрібно проявляти постійну турботу про людей.

- Створювати атмосферу гармонії у взаємовідносинах індивідів та груп.

-Доповнювати індивідуальну винагороду запрацю колективною.

- Розвивати демократичний стиль керівництва та ін.

Одним з важливих напрямів діяльності соціологів того часу було дослідження проблем лідерства в малих групах. Неформальним лідерам, тобто працівникам, які користуються авторитетом серед своїх товаришів, відводилась важлива роль в організації управління взаємовідносинами в групі. Уважалося, що через них керівники можуть впливати на всю групу. Почали з’являтися відповідні теорії, зокрема теорія «групової динаміки», соціометрія тощо.

Термін «групова динаміка» в кінці 30-х років ХХ ст. запровадив німецько-американський соціолог Курт Левін(1890—1947) для позначення того напряму в соціології, котрий охоплює низку концепцій, що пояснюють функціонування малих соціальних груп, закони формування і розвитку їхніх структур, взаємовідносин між індивідами, що їх утворюють, а також з іншими групами та соціальними інститутами. Головний постулат «групової динаміки» полягає в тім, що єдиною соціальною реальністю, безпосередньо даною досліднику, визнаються індивіди, котрі утворюють групи і вступають в різ­ні відносини в межах цих груп.

Вихідні принципи «групової динаміки»такі:

· малі групи можуть бути описані як цілісні утворення;

· закони, що характеризують процеси в малих групах, можна екстраполювати на динаміку розвитку великих соціальних груп.

Дослідження, що проводилися в рамках «групової динаміки», стосувалися природи групових зв’язків, стосунків у малих групах, впливу групових норм та стандартів на поведінку індивідів, динаміки влади і підпорядкування, структури влади, стилів керівництва, лідерства, процесів прийняття групових рішень, конформізму та групового тиску, соціальних настанов тощо.

Вади теорії «групової динаміки» полягали в абсолютизації ролі малих груп, неправомірної в багатьох випадках екстраполяції отриманих щодо малих груп висновків на великі соціальні групи, а тим більше на суспільство в цілому. Спостерігалася зайва психологізація соціальних явищ, приписування особливостей особистісних відносин відносинам суспільним.

Основоположником соціометричного вивчення малих груп став Джекоб Морено (1892—1974) — американський психіатр, соціальний психолог, з 1940 р. керівник заснованого ним інституту соціометрії та психодрами. Він виходив з необхідності створення «наскрізної науки», яка б охоплювала всі рівні соціального життя людей і не тільки вивчала соціально-психологічні проблеми, а й розв’язувала їх. Тому до запропонованого ним комплексу наук, крім соціометрії — системи методів виявлення та кількісного вимірювання міжособистісних відносин людей у малих групах, входила соціономія (наука про основні соціальні закони), що мала себе реалізувати в соціодинаміці (науці нижчого рівня про процеси, які спостерігаються передусім у малих групах), а також соціатрії — системі методів впливу на людей, чиї проблеми й ускладнення зв’язані з недостатніми навичками поведінки в малих групах.Згідно зі створеною Дж. Морено так званою мікросоціологічною концепцією соціальний світ можна розглядати виходячи з його макроструктури, тобто просторового розміщення людей у різ­них сферах їхньої життєдіяльності, та мікроструктури, тобто психологічних відносин кожного окремого члена суспільства з оточенням.

Невідповідність макро- і мікроструктури суспільства — причина конфліктів, соціальних суперечностей. Саме з метою виявлення мікроструктури і було створено соціометричну методику. На думку Дж. Морено, психічне здоров’я людини залежить від її становища у неформальній структурі малої групи. Брак сим­патій до неї породжує життєві труднощі. Соціометричні процедури дають можливість визначити становище людини в неформальних зв’язках, зрозуміти її проблеми. Методи соціометрії стали робочими інструментами, які дають досить об’єктивну (хоч і обмежену) інформацію для профілактики і пом’якшення конфліктів, виявлення неформальних лідерів, оптимізації соціально-психологічного клімату в малих групах. Дальшим розвитком соціометрії є так звана соціодрама, в якій грають ролі членів справжніх соціальних груп (сім’ї, виробничого колективу). Виконавці можуть мінятися ролями (син виконувати роль батька, керівник — підлеглого).

Із середини 50-х рр. ХХ ст. під впливом об’єктивних процесів суспільного розвитку в індустріальній соціології спостерігається відхід від багатьох положень та рекомендацій теорії «людських стосунків». «Емпірична школа» в індустріальній соціології претендує на синтез «класичної школи менеджменту» з доктриною «людських стосунків». Для неї характерне зміщення наукової проблематики від організації робочого місця (Ф. Тейлор) і дослідження неформальної організації підприємств (Е. Мейо, Дж. Мо­рено) до вивчення управлінської структури корпорації як соціального інституту, соціальних наслідків механізації та автоматизації виробництва, місця і ролі менеджера в суспільному виробництві тощо.

У цьому контексті актуальними є розробки американського вченого Дейла Карнеги(1888—1955), який вивчав проблеми поведінки людини. Він уважав, що вміння правильно поводити себе з іншими — це найважливіше з умінь для будь-кого, а особливо для ділової людини. У результаті проведених ним досліджень з’ясувалося, що навіть у інженерній справі лише близько 15% фінансового успіху залежать від суто технічних знань, решта 85% успіху досягається завдяки умінню керувати людьми. Оскільки кожна людина в житті використовує лише малу частку своїх фізичних і розумових ресурсів, то, за Карнегі, найвища мета освіти — не знання, а дія. Освіченість — це лише вміння розв’язу­вати життєві ситуації.

Д. Карнеги розробив цілу систему основних прийомів спілкування з людьми виходячи з простих «житейських» істин, як-от: «сваритися щонайменше безглуздо; слід турбуватися про подолання власної обмеженості, а не перейматися тим, що Бог не вважав за потрібне розподілити дар розуму порівну між усіма; потрібно розуміти ту просту істину, що людина в дев’яноста дев’яти випадках зі ста ніколи не засуджує себе незалежно від того, чи права вона, чи неправа». Критика, з погляду Д. Карнеги, неконструктивна, бо вона змушує людину захищатися і шукати для себе виправдання. Тому варто говорити про людину стільки доброго, скільки можна сказати.Замість того щоб засуджувати людей, варто спробувати зрозуміти їх, збагнути, чому вони чинять саме так, а не інакше. Це породжує толерантність і великодушність.

Теорії людських стосунків дали поштовх розробці проблем мотивації поведінки людини. Вивчення мотивації — один з основ­них напрямків індустріальної соціології. Значний внесок у цю сферу зробили А. Маслоу, Ф. Херцберг і Д. Макгрегор.

Абрахам Маслоу(1908—1970) створив теорію ієрархії потреб (1943). Він поділив потреби людини на дві великі групи: базисні(в їжі, одязі, теплі, безпеці, позитивній самооцінці тощо) і похідні, чи метапотреби (у справедливості, добробуті, порядку тощо). Базисні потреби постійні. Головне в теорії А. Маслоу — це не стільки ранжирування потреб, скільки пояснення їхнього руху. Потреби кожного наступного рівня стають актуальними лише після того, як будуть задоволені попередні. Фізіологічні потреби домінують доти, доки їх не задоволено принаймні на мінімальному рівні, а потім починають домінувати вищі потреби — соціальні і насамкінець — духовні. Сила дії потреби залежить від ступеня її задоволення. Окрім того, інтенсивність потреби визначається її місцем у загальній ієрархії.

На початку 60-х рр. у індустріальній соціології в межах концеп­ції «соціотехнічних систем» виникає теорія «управління через співучасть», яку розробив з урахуванням відмінностей у потребах підлеглих американський учений, професор Массачусетського технологічного інституту Д. Макгрегор. Це було першою спробою теоретично обґрунтувати стилі поводження керівника з підлеглими і на цій підставі змінити практику управління.

Перша теорія — так звана теорія ХМакгрегора — проповідує авторитарний стиль управління, наголошуючи на тому, що пересічна людина не любить працювати і намагається здебільшого уникати праці, а отже, її необхідно постійно примушувати працювати, підганяти, здійснюючи жорсткий контроль і погрожуючи покаранням. Такий стиль викликає в підлеглих страх, а інколи й агресію. Тому, коли соціально-економічні умови змінюються, поліпшуються стосунки між робітниками і підприємцями, працівники починають відчувати доброзичливе ставлення до себе, то вони виявляють заінтересованість у роботі та сумлінність. За таких умов можливий інший підхід, сутність якого Макгрегор виклав у теорії Y:

- трудові зусилля є природними для людини, як відпочинок і розвага;

- у процесі досягнення своєї мети людина вдається до самоконтролю;

- внесок у загальну справу є функцією винагороди за сумлінну працю;

- люди працюють ліпше там, де керівники зважають насамперед на людей, а потім на результати їх праці.

Такі настанови вже ближчі до демократичного стилю керівництва.

Отже, сутність концепції Д. Макгрегора полягає в установленні взаємозалежності стилю керівництва і стилю поведінки підлеглих. Перш ніж вибрати ту чи ту модель керівництва, необхідно вивчити реальні умови: рівень взаємної довіри менеджерів і працівників, стан трудової дисципліни, моральний клімат тощо.

Ще в 60-х рр. американський учений, автор книг «Стимули до праці», «Праця і природа людини» Ф. Херцберг запропонував теорію стимулювання, яка теж ґрунтується на врахуванні потреб людини і дістала назву «теорія збагачення праці». Він класифікував усі стимули до праці та розподілив їх на дві групи. Першу групу назвав «чинниками гігієни»(умови праці, соціально-пси­хологічний клімат, стиль і методи керівництва, заробітна плата, професійний статус, гарантія збереження робочого місця тощо). Поліпшення цих чинників спочатку діє як стимул, потім це стає звичним і знову з’являється невдоволення. Вони діють як засоби медичної гігієни, однак, одної лише гігієни недостатньо.

Друга група чинників — зміст самої роботи, її привабливості, усвідомлення й оцінювання працівником своїх досягнень, почуття відповідаль­ності, можливості самореалізації в праці тощо.

Найважливіший постулат теорії Ф. Херцберга — стимулювання через саму працю з використанням прагнення людини до самовираження як головного стимулу. Його теорія «збагачення праці» полягала у створенні «самоврядних робочих груп», «укрупненні операцій», збільшенні елементів ініціативи, відповідальності, самостійності вибору, тобто в наданні праці більшої привабливості. За таких умов праця ніби кидає виклик людині, мобілізує її творчі сили на вирішення поставлених завдань, стимулює трудовий азарт, породжує гордість за свою роботу.

У розвинених країнах Заходу сформувалася закінчена концепція «гуманізації праці», згідно з якою зміни організації праці треба здійснювати за такими напрямами:

· чергування видів робіт протягом зміни, тижня, місяця;

· розширення функцій та обов’язків робітників;

· стимулювання праці через саму працю, використання стимулів для збільшення як престижності, так і змістовності праці;

· підвищення відповідальності та самостійності під час виконання виробничого завдання;

· забезпечення можливості самовдосконалення у праці, професійно-посадового зростання.

Розглянуті теорії мотивації є базовими, фундаментальними. Вони в основному визначають сучасний стан індустріальної соціології, соціології менеджменту, стимулюють емпіричні дослідження і розробку практичних програм.

Щодо загальносоціологічної теорії, то в ній найвідомішими є дві концепції: теорія «постіндустріального суспільства» і теорія «революції менеджерів». (таблиця 13)

Загалом для сучасної західної соціології притаманним є вивчення орієнтації населення на постійно зростаюче споживання; теоретичні дослідження цього втілилися в концепціях «якості життя».Термін «якісь життя» почав широко застосовуватися після видання праць Дж. Гелбрейта. Під якістю життя зазвичай розуміють умови людського існування: забезпечення матеріальними благами (харчі, одяг, житло, засоби пересування), можливість здобуття освіти, отримання медичної допомоги, розвитку особистості; стан природного середовища, рівень безпеки, соціальної захищеності, свободи. Якість життя визначається за всіма сферами існування людини: сім’я, навчання, робота, громадська діяльність, дозвілля тощо.

Соціальними індикаторами якості життя є як його об’єк­тивні характеристики(обсяг споживання матеріальних благ, тривалість життя, стан системи освіти, охорони здоров’я, соціального захисту тощо), так і суб’єктивнесприйняття людиною умов існування. Різні люди по-різному сприймають одні й ті самі умови існування.

5.Історія вітчизняної соціологічної думки.

Соціологічна думка в Україні протягом усієї її історії поєднувала в собі універсальне з національним: перше виявлялось у використанні та дальшому розвиткові провідних соціологічних теорій, методів дослідження, ідей західноєвропейських та американських учених, друге — у тісному поєднанні з національно-визвольним рухом, соціально-політичним життям, творчою спад­щиною славетних представників українського суспільства.

Значний внесок у розвиток соціальної думки в Україні у XVIII ст. зробив відомий гуманіст, поет, філософГригорій Савич Сковорода (1733—1794). Він палко відстоював рівність між людьми, право кожного на щастя й свободу. Шлях до ідеального суспільства мислитель вбачав у вихованні людини через її самовиховання на основі працівідповідно до життєвого покликання, висловлював переконання, що людина може формуватися і самореалізовуватися лише через «сродну працю».

Микола Костомаров(1818—1885) у своїх соціологічних дослідженнях виходив з того, що здогадки і припущення не можуть бути істиною, якщо не підтвердяться очевидними фактами,він розглядав як похідні від людських понять, такі, що ґрунтуються на духовному світі людей. Учений виступав проти пануючої на той час наукової думки, за якою вирішальною історичною силою є держава, а народ — матеріал для держави. На погляд ученого, народ є не механічною силою держави, а її змістом, живою стихією. Держава є тільки формою, мертвим механізмом, який приводиться в дію народом. Тому насамперед потрібно вивчати народ, суспільство, а не державу.Костомаров визнавав поступальний розвиток суспільства, неможливість повороту історії назад, а у зростанні свободи особи вбачав одну із закономірностей суспільного розвитку.

Важливе значення для становлення української соціологічної думки мали теоретичні дослідження Костомаровим питань народності (ментальності), яка трактується як сукупність ознак, що відрізняють один народ від іншого. Такими, на думку вченого, є духовний світ, почуття, склад розуму, спрямованість бажань, ставлення до духовного та суспільного життя народу.Формування народності, на його думку, залежить від таких факторів:

- географічного положення, що відіграє важливу роль на початкових стадіях цивілізації;

- історичних обставин (взаємовідносини народів, їх сутички під час міграцій, вплив країн-сусідів тощо).

Основними особливостями української народності є:

- перевага особистої свободи над общинністю;

- мінливість, недостатня ясність мети, поривчастість руху, прагнення до творення і незавершення розпочатого;

- брак прагнення до захоплення чужогоі підкорення інших народів, до асиміляції інородців, які проживають серед корінних жителів;

- переважання духовного над матеріальним;

- толерантність, брак національної зверхності тощо.

Цікавими для сучасників є соціологічні міркування Пантелеймона Куліша(1819—1897) про місто і село, Європу і хуторянство. В їх основі — принцип подвійності природи людини.Серце, душа людини і її «зовнішнє» — завжди перебувають у конфлікті, у боротьбі між собою. На підґрунті такого розуміння природи людини він побудував свою теорію «хуторянства», лейтмотивом якої є: «Прагнення до життя на хуторі — це прагнення до життя серця». Саме село, хутір дає відчуття природного (вільного) життя, є джерелом усіх земних радощів, дає можливість відкинути все зайве, непотрібне. Ніяка наука, європейська цивілізація цього не в змозі дати. Наукою лише розум збагачується. Доцільно, на його думку, містам «розсипатися» на села і не утворювати велетенських людських скопищ, що породжують дорожнечу, байдужість до незаможних.

Плідно розвивалась соціологічна думка в Україні у ХІХ — на початку ХХ ст. Особливо змістовною є багатопланова діяльністьМихайла Петровича Драгоманова (1841—1895), одного з ідеологів лібералізму в суспільно-політичному житті. Його соціально-політична концепція поєднувала в собі соціалістичні ідеї, ідеї соціаль­ної рівності, справедливості та буржуазно-демократичні ідеї конституційного права, широкого місцевого самоуправління, необхідності політичної боротьби, захисту прав та свобод людини. Однак він недооцінював чинник національного державного суверенітету.Саме йому належить перше запровадження терміну «соціологія» у своєму курсі лекцій для студентів Київського університету. Їїї учений розумів як універсальну науку, яка мала б об`єднати історію, політичну економію, і політологію.

Читайте також:

1. V Потреби та мотиви стимулюють пізнання себе та прагнення до саморозвитку.
2. Аналіз потреб споживачів та аналіз конкурентів у процесі маркетингового дослідження
3. Безмежність потреб
4. Варіанти співвідношення потреб і виробництва
5. Взаємозалежність та ієрархія глобальних проблем.
6. Взаємозалежність та ієрархія глобальних проблем.
7. Взаємозв’язок потреб , виробництва і споживання
8. Взаємозв’язок потреб, виробництва і попиту.
9. Видатки на господарські потреби та інші поточні видатки
10. Види інформаційних потреб
11. Визначення базових умов для задоволення потреб покупців
12. Визначення потреби в матеріалах

Переглядів: 3501