Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Фактори формування виробничої програми

Виробнича програма залежить від багатьох факторів, які можна згрупувати у 3 великі групи, виходячи із змісту процесу виробництва:

- фактори живої праці;

- фактори засобів праці;

- фактори предметів праці.

Забезпеченість підприємства робочою силою, основними засобами і матеріальним ресурсами, а також їх використання є обов’язковими елементами процесу виробництва, які взаємопов’язані між собою і взаємообумовлені. Відсутність одного із цих елементів або погіршення його використання негативно впливає на виконання плану за виробничою програмою.

Визначення оптимальної чисельності персоналу підприємства є важливим елементом управління трудовими ресурсами підприємства. Кількісний і якісний склад робітників підприємства впливає на результативність діяльності підприємства.

Визначення планової чисельності персоналу залежить від специфіки підприємства (обсягів виробництва, типу, форми власності, ритмічності виробництва та ін.), а також від зовнішніх факторів (ринкової кон’юнктури, регіональних особливостей, економічного розвитку країни та ін.).

Розрахунок чисельності промислово-виробничого персоналу визначається трьома методами:

за трудомісткістю виробничої програми (Чпвп вп):

(4.1)

де

ТРп – трудомісткість виробничої програми підприємства за плановий період;

Те – ефективний фонд робочого часу одного робітника за плановий період;

Квн – середній коефіцієнт виконання норми виробітку одним робітником за плановий період;

за нормами обслуговування (Чпвп но):

(4.2)

де

n – кількість одиниць устаткування, що одночасно обслуговуються одним робітником, од.;

З – кількість змін роботи устаткування;

Кс – коефіцієнт облікового складу, який розраховується як відношення явочної чисельності робітників до облікової їх чисельності;

НО – норма обслуговування обладнання на одного робітника, од.

За нормами обслуговування чисельність промислово-виробничого персоналу можна визначити таким чином:

(4.3)

де

n – кількість одиниць устаткування, що одночасно обслуговуються одним робітником, од.;

З – кількість змін роботи устаткування;

На – кількість робітників, які одночасно обслуговують один складний агрегат, чол.

за нормами виробітку (Чпвп нв):

(4.4)

де

V – планова кількість виробів, натур. один.;

Нвир – годинна норма виробітку одного робітника, натур. од.

Розрахунок чисельності допоміжних робітників (Чдоп) визначається аналогічно чисельності основних робітників, якщо для них установлені певні норми виробітку або обслуговування. Якщо норми не встановлені, їх чисельність визначається таким чином:

(4.5)

де

n_доп – кількість робочих місць допоміжних робітників, од.;

З – кількість змін роботи устаткування;

На – кількість робітників, які одночасно обслуговують один складний агрегат, чол.

Чисельність керівників, спеціалістів і службовців на підприємстві визначається за допомогою штатного розкладу, в якому встановлюється кількість працівників у кожній із вказаних груп згідно з діючими нормативами чисельності.

Вихідним моментом ефективної політики в галузі оборотних коштів є встановлення загальної суми оборотного капіталу, необхідної для безперервного функціонування підприємства. Загальна величина оборотних коштів розраховується на основі встановлених норм і нормативних потреб у оборотних коштах. Норматив оборотних коштів представляє собою грошовий вираз вартості мінімальних запасів товарно-матеріальних цінностей, необхідних для безперервної роботи підприємства.

Загальний норматив оборотних коштів підприємства (Н_заг) складається з суми окремих нормативів:

(4.6)

де

Н_в.з. – норматив виробничих запасів;

Н_н.в. – норматив незавершеного виробництва;

Н_г.п_.– норматив в запасах готової продукції;

Н_м.п. – норматив витрат майбутніх періодів.

Норматив виробничих запасів (Н_в.з.) може бути визначений за формулою

(4.7)

де

М_д – добова потреба в матеріалах;

Н_п– норма поточного запасу, діб;

Н_підг – норма підготовчого запасу, діб;

Н_с – норма страхового запасу, діб;

Н_т – норма транспортного запасу, діб.

Поточний запас – забезпечує роботу підприємства в період між двома черговими надходженнями партій матеріалів, він досягає максимуму в момент надходження партії матеріалів, поступово зменшується в процесі використання і стає мінімальним безпосередньо перед черговим постачанням. Основою для розрахунку поточного запасу є інтервал між двома поставками, який визначається з договору. Він обчислюється як половина інтервалу між поставками певних матеріальних ресурсів (наприклад, якщо поставки сировини і матеріалів здійснюються кожні 20 днів, норма поточного запасу складає 20/2=10 днів).

Різновидом поточного є сезонний запас, що створюється в умовах сезонного використання, сезонного транспортування матеріалів чи сезонної заготівлі.

Підготовчий запас формується на період часу, необхідний для приймання та підготовки матеріалів для виробництва, він визначається підприємством самостійно виходячи з внутрішніх умов.

Страховий запас визначається виходячи із середнього терміну відхилення наявних постачань або на термін, необхідний для термінового оформлення та доставки матеріалів від постачальника на підприємство.

Транспортний запас визначається як різниця між оформленням документів та прибуттям вантажу на склад споживача (звичайно не перевищує двох днів).

Розмір нормативу незавершеного виробництва (Н_н.в_.) визначається таким чином:

(4.8)

де

ВП_д – добовий плановий обсяг випуску продукції за виробничою собівартістю, грн.;

Т_ц – тривалість виробничого циклу, діб;

К_н.в. – коефіцієнт наростання витрат.

На підприємствах із багатономенклатурним випуском продукції коефіцієнт наростання витрат (К_н.в.) визначається за формулою

(4.9)

де

В_п – первісні витрати на початку (у перший день) виробничого циклу, грн.;

В_р – решта витрат на виготовлення продукції, грн.;

В_с – виробнича собівартість виробу, грн.

Коефіцієнт наростання витрат (К_н.в_.) для підприємств з простим виробництвом і рівномірністю наростання витрат:

(4.10)

де

С_н.в. – собівартість виробу в незавершеному виробництві, грн.;

В_с – виробнича собівартість виробу, грн.

Норматив у запасах готової продукції (Н_г.п.) визначається за формулою:

(4.11)

де

ВП_д – добовий плановий обсяг випуску продукції за виробничою собівартістю, грн.;

Т_ф – час, необхідний для формування партії для відправки споживачу, діб;

Т_о – час, необхідний для оформлення супроводжувальних документів для відправки споживачу, діб.

Норматив витрат майбутніх періодів (Н_м.п.) розраховується таким чином:

(4.12)

де

В_п – залишки коштів на початок періоду, грн.;

В_пл. – витрати, які планується зробити в поточному періоді, грн.;

В_п.п. – кошти для майбутнього погашення витрат за рахунок собівартості продукції, грн.

4.3. Аналіз та планування обсягів реалізації продукції підприємства

У міру насичення ринку та посилення конкуренції вже не виробництво визначає обсяг продажу, а навпаки, можливий обсяг продажу є основою розроблення виробничої програми. Підприємство має виробляти тільки ті товари і в такому обсязі, котрі воно може реально й прибутково реалізувати.

Темпи зростання обсягу реалізації продукції безпосередньо впливають на величину витрат, прибуток та рентабельність підприємства. Тому аналіз показників реалізації має важливе значення. Його основні завдання:

- оцінка рівня виконання плану (прогнозу) та динаміки реалізації продукції;

- визначення впливу різних факторів на зміну величини цих показників;

- розроблення заходів для збільшення обсягів реалізації продукції.

У чинному законодавстві України операція з продажу (реалізації) продукції жорстко не прив’язана до факту реальної оплати її вартості, до строків здійснення платежу; вона розглядається як господарська операція з передання права власності на продукцію в обмін на еквівалентну суму коштів або боргових зобов’язань. Обсяг реалізованої продукції визначається продажною вартістю відвантаженої продукції, зазначеною в оформлених для сплати розрахункових документах, і не залежить від фактичного надходження грошової виручки.

Реалізація продукції – це ланка зв’язку між виробником і споживачем. Від того, як продається продукція, який попит на неї на ринку, залежить і обсяг її виробництва.

Важливе значення для оцінювання виконання планів (прогнозів) мають також натуральні показники обсягів реалізації продукції (штуки, метри, тонни та ін.). Їх використовують для аналізу обсягів реалізації за окремими видами та групами однорідної продукції.

Для глибокого аналізу проблем, що пов’язані з реалізацією продукції, слід перейти до детального розгляду дії всього комплексу факторів, які можуть впливати на кінцевий обсяг реалізації продукції (рис. 4.3). Як бачимо, кожну групу факторів треба аналізувати за відповідними методиками.

План збуту продукції – це обсяг продукції і послуг, який визначається попитом у процесі дослідження ринку й буде реалізований у плановому році.

У будь-якому плані збуту, як правило, вказується кількість продукції кожного виду, а також робіт і послуг, які будуть реалізовані в запланованому періоді. При рівномірних поставках обсяг продажу на плановий період можна визначити як добуток середньодобового випуску продукції на період часу за наступною формулою:

(4.13)

де

Ос. – середньодобовий випуск (обсяг) продаж, грн.;

Тпер. – запланований період збуту (днів, місяць, квартал, рік).

Рис. 4.3. Фактори, які впливають на обсяг реалізації продукції

При нерівномірному чи нестабільному виробництві, наприклад, при сезонних коливаннях виробництва, план збуту, як правило, складається на кожен місяць. В річний план збуту продукції підприємства включають наступні види товарів і робіт: обсяг реалізації продукції на внутрішньому ринку, розмір напівфабрикатів і комплектуючих виробів, власного виробництва, величина експортних поставок товарів, нормативи запасів готової продукції, обсяги робіт і послуг виробничого характеру у ринкових цінах.

План обсягу продажів може мати наступну структуру:

Розділ 1. Дослідження кон’юнктури ринку.

1.1. Аналіз продаж за попередній період

1.2. Сегментація ринку

1.3. Вибір цільового ринку

1.4. Прогноз розвитку ринку.

Розділ 2. Планування асортименту.

2.1. Формування структури асортименту

2.2. Планування освоєння нових виробів

Розділ 3. Оцінка конкурентноздатності.

Розділ 4. Планування ціни.

Розділ 5. Прогнозування великими групами.

В процесі аналізу продаж розраховуються і аналізуються наступні показники:

- абсолютний приріст обсягу продаж в натуральному і вартісному виразі;

- зміна номенклатури (асортименту) продукції;

- індивідуальний індекс фізичного обсягу реалізованої продукції, як відношення кількості даного виду продукції, реалізованої в звітному році до кількості продукції, реалізованої в базовому періоді;

- коефіцієнт відповідності асортименту продукції структурі потреб в ній;

- загальний вартісний індекс продажів;

- залишок нереалізованої продукції;

- відмова покупців від раніше укладених договорів;

- повернення продукції споживачами в зв’язку з низькою якістю;

- рентабельність продажу;

- рентабельність обороту, як питома вага прибутку в доході підприємства від реалізації продукції, на товарному ринку по відпускних цінах підприємства.

При плануванні ціни на продукцію в процесі обґрунтування обсягу продажу можуть застосовуватись наступні альтернативні основні методи ціноутворення:

1) на основі витрат;

2) з орієнтацією на рівень конкуренції;

3) параметричні (ті, що залежать від характеристики товару та його якості).

План збуту продукції визначається, виходячи з обсягу товарної продукції з урахуванням зміни нереалізованих залишків на початок і кінець розрахункового періоду.

До залишку нереалізованої продукції включають:

запаси готової продукції на складі постачальника;

товари, відвантажені споживачам, але не оплачені ним.

Залишок готової продукції на складі на початок планового періоду визначається за даними на кінець звітного року (перепланованого), на кінець планового – за нормативом власних обігових коштів на плановий період. Але оскільки у складі обігових коштів продукція рахується за плановою виробничою собівартістю, то для включення в розрахунок залишків її необхідно перевести у вартість за гуртовими цінами за допомогою коефіцієнта, який визначається відношенням товарної продукції в планових цінах до її виробничої собівартості. Якщо ж норматив готової продукції на складі встановлюється у днях, то відношення добового випуску у вартісному виразі на норматив продукції на складі у днях.

Залишки відвантаженої, але не сплаченої на початок планового періоду продукції визначаються за даними на кінець звітного періоду, на кінець планового періоду – розраховуються на основі встановленого за фактичними даними минулих періодів співвідношення між залишками відвантаженої продукції, але не сплаченої, і залишками готової продукції на складі.

План обсягу збуту продукції визначається у діючих цінах на час складання плану. Фактичний обсяг реалізованої продукції визначається:

за фактично діючими цінами протягом звітного періоду, це необхідно для розрахунку валового прибутку від реалізації продукції;

за плановими цінами – для оцінки виконання плану збуту продукції.

Умовно етапи розробки плану збуту можна відобразити алгоритмом розробки плану (рис. 4.4.).

Рис. 4.4. Алгоритм планування збуту продукції

На першому етапі на основі планових показників виробництва визначаються обсяги потреб в ресурсах і їх основні постачальники. При недостатності тих чи інших ресурсів необхідно узгодити план виробництва і збуту продукції з урахуванням фінансово-економічних і матеріально-технічних пріоритетів.

Другий етап розробки плану збуту передбачає розробку програми руху потоків виробів по всьому розподільчому ланцюгу: від виробничих підрозділів підприємства до торгових центрів кінцевого продажу чи навіть до окремих споживачів продукції. Ця стадія пов’язана з плануванням потреби у складських приміщеннях і транспортних засобах. При дефіциті останніх, при необхідності переглядаються вже намічені програми руху товарів.

На заключному етапі розробки плану збуту складається програма масових переміщень товарів, оптимізується схема розміщення складських приміщень і транспортних потоків, складаються календарні плани-графіки підготовки товарів для відвантаження і поставок.

Важливою характеристикою ефективності розроблених планів збуту можуть служити витрати збуту, які коливаються у зарубіжних фірмах в залежності від виду продукції і умов поставок в межах від 2 до 20% загального обсягу продажу товарів. На вітчизняних підприємствах витрати, пов’язані зі збутом продукції, плануються і визначаються фактично за звітний період у статті «витрати на збут». Вони розраховуються на плановий період і включаються у кошторис витрат.

Ринкове планування обсягу збуту продукції можливо за допомогою некількісних і кількісних методів.

Некількісні методи прогнозування засновані на експертних оцінках керівників вищої ланки, думках торгових агентів і покупців (теперішніх і майбутніх).

Прогнозування збуту продукції на основі експертних оцінок керівників вищої ланки підприємства має такі переваги: можливість оцінки різних точок зору, що порівняно недорого, а також оперативність отримання результатів. Недоліком цього методу є розпорошення відповідальності між керівниками.

Перевага прогнозу збуту на основі думок торгових агентів полягає в тому, що такий прогноз може бути диференційованим: в розрізі товарів, територій і покупців. Недоліком вказаного методу прогнозу може бути ймовірність неправильної оцінки збуту через неповноти знання торговими агентами економічних факторів і планів компанії.

Прогнозування збуту продукції на основі думок покупців має недолік - суб'єктивний підхід. Наприклад, покупець товару не може відповісти з достатнім ступенем точності, яка кількість цього товару він збирається придбати в осяжному майбутньому.

Серед некількісних методів прогнозування збуту особливе місце займає метод експертних оцінок Дельфі. Цей метод полягає в тому, що збір думок експертів про можливі обсяги збуту певного товару здійснюється шляхом письмового анкетного опитування в кілька турів. При цьому кожен експерт свій прогноз дає незалежно від інших. У процесі обробки результатів компетентність кожного фахівця можна оцінити за допомогою спеціального коефіцієнта.

Кількісним методом прогнозування збуту продукції є: методи екстраполяції, кореляційного та регресійного аналізу, аналізу часових рядів, метод Бокса-Дженкінса та ін

Метод екстраполяції грунтується на вивченні склалися в минулому і сьогоденні закономірностей розвитку досліджуваного економічного явища і поширення цих закономірностей на майбутнє виходячи з того, що вони можуть бути стійкі протягом деякого періоду часу.

За допомогою кореляційного аналізу можна відібрати фактори, що впливають на збут продукції, виміряти ступінь зв'язку між обраними факторами та обсягом збуту і скласти прогноз збуту певного товару в майбутньому періоді.

Регресійний аналіз дозволяє висловити фактори, що впливають на обсяг збуту, у вигляді регресійної моделі і скористатися отриманою моделлю для прогнозування збуту продукції.

Аналіз часових рядів відноситься до статистичних методів прогнозування, сутність яких полягає в тому, щоб на основі математичних моделей сформувати прогнози обсягів збуту продукції.

Метод Бокса-Дженкінса отримав широке поширення в розвинених країнах для прогнозування обсягів збуту. Він полягає в розробці та відборі на базі комп'ютерної техніки тієї математичної моделі, яка найкращим чином відображає результат колишніх обсягів збуту.

Вибір конкретного методу прогнозування залежить від тих конкретних завдань, які ставить підприємство. У практиці прогнозування збуту для отримання достовірних результатів доцільно використовувати поєднання різних методів.

Прогноз обсягу збуту служить складовою частиною плану збуту.

Важливою складовою частиною планування збуту є система планів, що включає стратегічний (довгостроковий) і середньостроковий плани підприємства, а також річний і короткострокові плани збуту підприємства. Стратегічний план підприємства повинен визначати на перспективу найважливіші ринки збуту, розробку перспективних технологій, випуск найважливіших видів продукції, основні принципи взаємодії із зовнішнім середовищем діяльності на ринках. Відповідальність за розробку стратегічного плану несе керівництво підприємства. Середньостроковий план конкретизує стратегічний план підприємства. Річний план збуту продукції доцільно розробляти в трьох варіантах: песимістичний, оптимістичний і найбільш імовірний. Песимістичний варіант припускає найгірші зовнішні і внутрішні умови діяльності й по суті може забезпечити виживання підприємства при несприятливому розвитку кон'юнктури ринку. Оптимістичний варіант плану націлений на сприятливу кон'юнктуру. Цей план повинен бути метою відділу збуту підприємства. План, розроблений для найбільш імовірного розвитку ринку, є по суті плановим завданням для відділу збуту. Цей план повинен бути обговорений у відділах, що мають відношення до його розробки і виконання: відділі маркетингу, виробничому відділі, відділі збуту.

При цьому здійснюється координація річного плану збуту з виробничою потужністю підприємства, виробничий відділ повинен підтвердити можливість виконання плану збуту з урахуванням виробничої потужності. Після обговорення плану збуту, узгодження його з можливостями підприємства план підлягає затвердженню керівництвом підприємства і передачі відділу збуту для виконання.

Квартальні плани базуються на річному плані збуту й аналізі фактичних даних по збуті продукції за попередній період, даних прогнозу обсягів збуту, обмеженнях ресурсів.

Виконання плану збуту повинне постійно контролюватися, квартальні плани необхідно коректувати відповідно з результатами, досягнутими в попередніх періодах. Наприклад, якщо до кінця першого кварталу стало відомо, що план другого кварталу буде неможливо виконати, то він коригується у бік зниження з урахуванням сформованої ситуації. Таким чином, необхідно, щоб план збуту був гнучким. В кінці року виконання плану аналізується і встановлюються конкретні причини його недовиконання чи перевиконання.

Крім перерахованих планів доцільна також розробка тижневих планів-графіків відвантаження продукції покупцям. За допомогою цих планів-графіків координуються плани збуту з планами виробництва. Перед кожним підприємством, працюючим на ринку, стоїть завдання вибору найбільш ефективного каналу збуту, причому практично мова йде не про окремий канал, а про одну з можливих комбінацій декількох каналів збуту.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тема 4. Виробнича програма підприємства	\|	Тема 5. Виробнича потужність підприємства

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.011 сек.